Чинники і шляхи розвитку цифровізації в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧИННИКИ І ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ЦИФРОВІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

І.Г. ЯНЕНКОВА, д-р екон. наук, доц.,

провідний науковий співробітник сектору цифрової економіки

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України» Київ

Анотація

Висвітлено поточний стан процесів цифровізації в Україні. Змістовно проаналізовано фактори сприяння і гальмування цифрових перетворень. Наголошено на перевагах програмно-цільового підходу і методології стратегічного планування для вирішення комплексних проблем соціально-економічного розвитку. Доведено неефективність розробки і впровадження ініціатив у відриві від загальнонаціональних цілей та пріоритетів. Обґрунтовано необхідність розробки державної цільової програми розвитку сектору ІКТ в Україні.

Ключові слова: цифровізація; цифрові технології; інституційне середовище; стратегічне планування; соціально-економічний розвиток.

Abstract

Iryna Yanenkova, Dr. Sci. (Econ.), Assoc. Prof., Leading Research Fellow of the Sector of Digital Economy Institute for the Economy and Forecasting of the NAS of Ukraine Kyiv.

FACTORS AND WAYS OF DEVELOPMENT OF DIGITALIZATION IN UKRAINE.

The current state of digitalization processes in Ukraine, directions and ways to accelerate its digital development are clarified. The character and factors of promoting and inhibiting of digital transformation are revealed, including: significant human potential of IT sector, availability of Internet connection, implementation of digital initiatives of the European Union, community activities, factors of institutional environment and digital infrastructure. It is shown that the implementation of technical solutions of the European digital single market for electronic data exchange (eCommerce, eDelivery, eCustom) is a secure, reliable and proven way to connect business not only with EU countries but also outside the Union. The formation of the ICT sector in Ukraine over the past 20 years is analyzed through the prism of the development and implementation of laws and regulations, directions and measures of public policy in this area. The advantages, disadvantages and gaps in the institutional environment of the country are revealed. Emphasis is placed on the advantages of the program-targeted approach and methodology of strategic planning for solving the complex problems of socio-economic development. The inefficiency of development and implementation of legislative initiatives in isolation from national goals and priorities is proved. Necessity and expediency of development of the State target program of development of ICT sector in Ukraine, updating of the existing Concept of digital development of economy and society and formation of the state industrial policy are substantiated. Proposals to create a strong production potential of the digital industry in Ukraine and accelerate the construction of national digital infrastructure are developed. Promising areas of digitalization in Ukraine are revealed, which include: artificial intelligence, distributed registry technologies and quantum computing. It is proposed to resume the practice of developing state longand medium-term plans for socio-economic development of the country as a systemic basis for the deployment of sectoral initiatives on digitalization.

Keywords: digitalization; digital technologies; institutional environment; strategic planning; socio-economic development.

Цифрова трансформація впливає на господарство комплексно і в різноманітні способи, стосується всіх аспектів життя суспільства. Уже важко уявити будь-який бік нашого життя «недоторканим» цифровими технологіями: те, як ми заробляємо на життя, як відпочиваємо і розважаємось, як взаємодіємо один з одним у суспільстві, -- усе це змінюється. стратегічне планування цифрові перетворення

Цифровізація та соціально-економічні зміни є взаємопов'язаними і взаємовпливовими. Дослідження [1; 2] показали, що основними напрямами соціально-економічних змін, що діють на цифровізацію, є:

* трансформація прав і відносин власності;

• атомізація соціо-політико-економічних зв'язків і відносин, сполучена з посиленням індивідуальних можливостей економічних суб'єктів щодо доступу до ресурсів і технологій;

• розвиток нових форм зайнятості;

• державна політика в третинному секторі національної економіки, що забезпечує відтворення людини;

• трансформація організаційно-економічних моделей фірм;

• модифікація традиційних функцій домогосподарства;

• зміна моделі державного сектору економіки: принципів, форм, механізмів державного регулювання;

• політика економічного протекціонізму і, зокрема, решорингу;

• практика «зачинених дверей і кордонів» на тлі глобальної пандемії та формування нової моделі світогосподарського порядку.

Зазначені напрями, а також досвід зарубіжних країн з питань цифрових трансформацій указують на важливість і доцільність відстеження світових тенденцій цифровізації, розроблення й упровадження загальної та галузевих стратегій цифрового розвитку, формування відповідної державної політики і сприятливого інституційного середовища, що в кінцевому підсумку дозволить зміцнити наявний потенціал і конкурентоспроможність економіки країни.

Актуальні питання впливу цифровізації на економіку і суспільство розглядалися 22--27 листопада 2021 р. в ОАЕ на Глобальному саміті з питань виробництва та індустріалізації (GMIS) Change is a constant in future reality, concludes generation future conference at GMIS week. Mid east information. 2021. Nov 27. URL: https://mid-east.info/change-is-a-constant-in-future- reality-concludes-generation-future-conference-at-gmis-week/ (дата звернення: 10.12.2021). за темою «Перебудова суспільств: перепрофілювання цифровізації для процвітання». Саміт зібрав високопосадовців, галузевих лідерів та експертів для обговорення найкращих способів підготовки до відновлення після Covid-19 і визначення ролі промислового сектору в прискоренні цього відновлення. До найбільш вагомих панелей саміту можна віднести такі: «Співпраця, спільнота і зв'язок», «Мобільність і стійкість», «Цифрові тренди ІКТ», «Суспільство 5.0: створення суперрозумних суспільств», «Індустріалізація у світі після пандемії: виклики, можливості та роль цифрових технологій», «Енергетика як послуга (EaaS): цифровізація енергетичного сектору», «Чи послужила цифрова трансформація трампліном до процвітання?», «Екологізація промисловості для розширення кліматичних заходів», «Подвійний перехід: де зустрічаються інновації, технології та стійкість», «Штучний інтелект і робототехніка: машина перемагає людину?», «Економічний вплив кібербезпеки», «Уряд майбутнього: нова дорожня карта до глобального процвітання», «Цифрова мобільність: від праці з дому до праці з будь-якого місця».

Отже, мета статті -- з'ясувати зміст чинників цифровізації та шляхи її прискорення в Україні.

Таблиця 1. Суперечливість наслідків цифровізації на прикладі окремих сфер економіки

Джерело: складено авторкою.

Багато проблем, з якими ми вже стикаємось у процесі впровадження цифрових технологій та, ймовірно, зіткнемося в автоматизованому майбутньому, стосуються економіки. На даний час цифровізація поки що не справила вагомого впливу на підвищення операційної та загальної рентабельності підприємств у переважній більшості галузей української економіки. Винятками є торгівля (де бурхливого розвитку набуває електронна комерція), адміністративне обслуговування (за рахунок електронного урядування), ІТ-галузь (для якої розробка і впровадження цифрових технологій є «природним» шляхом розвитку). Водночас цифровізація у цих сферах призводить до суперечливих наслідків щодо використання переваг України в міжнародному поділі праці й забезпечення стабільності соціально-економічного розвитку (табл. 1).

Якщо розглядати економічне зростання в промисловості (де відбуваються процеси, з одного боку, автоматизації, а з іншого -- закриття виробничих підприємств), то мусимо відзначити, що, на жаль, воно мало місце переважно в добувній галузі, меншою мірою -- в переробній, а ще меншою -- в машинобудуванні. Тому стверджувати про значний вплив цифровізації у промисловості поки що не доводиться. Так, промислове виробництво знову уповільнюється: за 10 місяців 2021 р. зростання становило +1,4%, тоді як за І півріччя було + 2,1%. При цьому за 10 місяців 2020 р. падіння склало 7%, отже, динаміка залишається різко від'ємною -- мінус 5,6%. Структура виробництва залишається без істотних змін: і видобуток, і переробка відновились, але важливо розуміти, що у 2020 р. за першою позицією ми втратили 5,4%, а за другою -- 8,1%. Відповідно, сьогодні добувна промисловість становить 95,7% від рівня допандемійного 2019 р., а переробна -- 92,7% (окремо машинобудування -- 80,5%) Державна служба статистики України. ЦКЬ: http://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2014/pr/ ірр/ірр_и/агеЬ_ірр_и.Ьіш (дата звернення: 10.12.2021).. ІТ-сектор після зростання на 30% у 2019 р. подолав руйнівні наслідки пандемії і зріс ще на 20% у 2020 р., а експорт його послуг уперше в історії сягнув понад 5 млрд дол. Там само. (табл. 2).

За даними НБУ, комп'ютерні послуги становлять понад 8,3% експорту держави -- після металів, продуктів харчування і робочої сили Національний Банк України. ЦКЬ: https://bank.gov.ua/ua/statistic (дата звернення: 11.12.2021).. Кожна п'ята фірма із списку Fortune 500 використовує ІТ-послуги українських компаній.

Таблиця 2. Показники діяльності ІТ-сектору в Україні у 2016 - 2020 рр.

Джерело: складено авторкою за: ІТ-експорт у 2020. URL: https://brdo.com.ua/wp-content/ uploads/2021/02/IT-eksport-u-2020-2.pdf; [3]; Експорт українського ІТ за 2019 рік зріс на 30%. IT Ukraine Association. 2020. Feb 25. URL: https://itukraine.org.ua/eksport-ukrainskogoit-za-2019-rik-zris-na-30.html (дата звернення: 11.12.2021).

Україна має понад 200 тис. ІТ-інженерів, здатних виробити високоякісні рішення, і посідає сьоме місці у світі за якістю та ефективністю ІТфрілансерів ⁵.

Розглянемо детальніше фактори, які сприяють і які стримують цифровізацію в Україні.

Високий потенціал ІТ-компаній і стартапів. Українська компанія-стартап Grammarly в листопаді 2021 р. залучила раунд фінансування у 200 млн дол., у результаті чого її капіталізація зросла до 13 млрд дол. ⁶ Раніше, у 2018 р., українська ІТ-компанія Ring була продана американській Amazon за 1 млрд дол. ⁷ За версією Forbes 2021 ⁸, серед 30 потужних українських стартапів -- GitLab, Ajax Systems, Jooble, Restream, People.ai та ін. Це означає, що в Україні є молоде покоління підприємців, які знають, як створити конкурентоспроможні продукти в умовах недосконалого середовища і нерозвинутої цифрової інфраструктури.

Доступ і низька (найдешевша у світі) вартість Інтернету ⁹. З настанням карантину відбулося суттєве зростання трафіку через збільшення обсягу комунікацій, пов'язаних з віддаленим режимом роботи, бізнес почав масово переходити на зберігання даних у хмарі. Для операторів зв'язку (компанії «Датагруп», «Київстар» тощо) це актуальний клієнтський запит, і вони реагують на нього збільшенням ємності мереж і дата-центрів. Так, «Датагруп» інвестує в проєкт модернізації мереж 20 млн дол., що вже дозволило Tech Ecosystem Guide to Ukraine 2019. Unit City. URL: https://data.unit.city/tech-guide/Tech_ Ecosystem_Guide_To_Ukraine_En-1.1.pdf Ринкова вартість українського Grammarly сягнула 13 мільярдів доларів. Економічна правда. 2021. 18 лис. UrL: https://www.epravda.com.ua/news/202l/l1/18/679881/ (дата звернення: 11.12.2021). Denys Krasnikov. Purchased by Amazon for $1 billion, startup Ring relies on Ukrainian experts. Kyiv Post. 2018. July. URL: https://www.kyivpost.com/technology/purchased-by-amazon-for-1- billion-startup-ring-relies-on-ukrainian-experts.html 8 (дата звернення: 11.12.2021). ТОП-30 лучших стартапов Украины по версии Forbes. InVenture. 2021. 19 мая. URL: https:// inventure.com.ua/analytics/articles/top-30-luchshih-startapov-ukrainy-po-versii-forbes (дата звернення: 14.12.2021). В Украине дорожает интернет: ТОП-5 стран с самой высокой абонплатой. Finance.ua. 2021. 12 дек. URL: https://news.finance.ua/ru/news/-/505098/v-ukraine-dorozhaet-internet- top-5-stran-s-samoj-vysokoj-abonplatoj (дата звернення: 11.12.2021). збільшити ємність у окремих сегментах у 5--10 разів і передбачає подальше її зростання у 2--3 рази після кожного наступного етапу Наталья Лошакова. Датагруп инвестирует $20 млн в модернизацию сети, что позволит увеличить ее емкость в 10 раз. Delo.ua. 2021. 30 лис. иКТ: https://delo.ua/business/datagrup- mvestiruet-20-mln-v-modernizaciyu-seti-cto-pozvolit-uvelicit-ee-emkost-v-10-raz-mixail- selemba-389364/ (дата звернення: І5.12.2021). Програма ЄС https://eufordigital.eu/uk/ (дата звернення: 10.12.2021)..

Роль спільнот. Цей фактор дуже помітний у сприянні цифровим трансформаціям в Україні через 'їх активність і результативність. Яскравий приклад -- діяльність громадської організації АППАУ та національного об'єднання IT-компаній «IT Ukraine», які охоплюють увагою всі ключові події і тренди у світовому цифровому розвитку, беруть участь у важливих міжнародних заходах за тематикою цифровізації та виступають організаторами заходів в Україні, згуртовують зацікавлені сторони, сприяють налагодженню ефективних комунікацій, займаються просвітою, ініціюють і беруть участь у розробці законодавчих і нормативних документів тощо.

Впровадження цифрових ініціатив ЄС. У рамках програми Європейського Союзу EU4Digital ¹¹, яка підтримує гармонізацію цифрових ринків у країнах -- східних партнерах, в Україні впроваджується ряд пілотних рішень, зокрема eDelivery, eCustom, eCommerce, які незабаром зможуть застосувати всі українські компанії. Це дозволить прискорити цифрові трансформації у національній економіці. Міністерство цифрової трансформації є ключовим партнером у співпраці з EU4Digital для тестування цих рішень в Україні. У сфері електронної торгівлі EU4Digital підтримує сприяння торгівлі та гармонізацію між країнами -- східними партнерами і ЄС, просуваючи спільні рамки для електронної комерції, електронної митниці та електронної логістики і працюючи над цифровими транспортними коридорами. Стандарти, пов'язані з електронною комерцією, впроваджує Міністерство інфраструктури України, зокрема поштові стандарти забезпечує Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації. Впроваджуються міжнародні (UPU) й національні стандарти. Україна є партнером Європейського комітету зі стандартизації.

Запровадження системи електронного обміну даними сприятиме співпраці українського бізнесу з іноземними, насамперед європейськими, партнерами і дозволить уникнути типових проблем бізнесу, пов'язаних з паперовою тяганиною, затримками й ризиками втрати даних і витоку конфіденційної ділової інформації, якщо вона передається в поштових відправленнях, які надсилаються на звичайну поштову скриньку.

Пілотний проєкт eDelivery відпрацьовано на прикладі Україна -- Польща за такою схемою: українська компанія-експортер надсилає електронний рахунок-фактуру через національну точку доступу eDelivery, який звідти потрапляє до польської компанії-імпортера через польську точку доступу eDelivery в мережі Peppol. (У 2014 р. ЄС уперше запустив проєкт PEPPOL (Pan-European Public Procurement Online), який був зосереджений на впровадженні сумісного стандарту електронного виставлення рахунків у державних закупівлях і згодом розширений на інші сфери.) Пілотний проєкт створив національну точку доступу в Україні (нині на території ДП «Дія») і підключив її до мережі Реррої, об'єднавши українську та європейську мережі в єдину мережу. Під час пілотного випробування відбувся тестовий обмін електронними рахунками-фактурами між українськими і польськими компаніями. Також були проведені випробування між Україною та Вірменією. Провайдер з досвідом надання послуг електронного документообігу EDIN створив технічну інфраструктуру для участі українських компаній у пілотній програмі. У пілотному проєкті взяли участь три найбільші українські компанії -- експортерки харчових продуктів, у тому числі найбільший український виробник та експортер соняшникової олії компанія «Кернел». Водночас обмін рахунками -- не єдина сфера, де eDelivery може використовуватися в Україні. Ще одна галузь його застосування -- запровадження такої системи електронних накладних, яка б оцифровувала внутрішні автоперевезення. Крім того, досвід, набутий під час пілотного проєкту, може бути використаний для впровадження класичної довірчої служби зареєстрованої електронної доставки. ДП «Дія», яке керує Державним порталом електронних послуг Дії, нині працює над переходом від пілотного до повномасштабного використання eDelivery, що дозволить українським компаніям використовувати його на внутрішньому ринку ЄС, а також з країнами за його межами, наприклад, у Канаді та Сінгапурі. Такий запуск eDelivery планується на початку 2022 р.

Інший пілотний проєкт eDelivery націлений на викорінення тіньових схем на митниці, пов'язаних з фальсифікацією документів і перетином кордону вантажопотоками. Зокрема, ідеться про ситуації, коли з однієї країни, за документами, виїхала порожня вантажівка, яка до іншої країни фактично так і не заїхала або заїхала з товаром. Завдяки оперативному обміну електронною документацією між митними органами країн в'їзду і виїзду такі схеми своєчасно виявлятимуться й припинятимуться.

Пілотний проєкт eCommerce має на меті збільшення обсягів торгівлі між країнами за рахунок використання цифрових платформ. Компанії зможуть продавати свої товари на ринках країн ЄС та інших країн шляхом розміщення необхідної інформації на відповідних торговельних платформах на загальноприйнятих умовах. Особливістю проєкту є робота поштового оператора, який має доставити відправлення з України до ЄС протягом 24 год. з моменту його прийняття.

Безумовно, розглянуті чинники позитивно характеризують процеси цифровізації в Україні, але успішність останніх великою мірою досягається не завдяки, а всупереч існуючому інституційному середовищу і, зокрема, законодавчо-нормативному забезпеченню. Так, цифровий розвиток України відчутно гальмується через несприятливе інституційне середовище, у якому наразі опинилася вітчизняна економіка, а саме внаслідок: недосконалої організації управління національним господарством, невідповідності наявної законодавчої бази вимогам цифрових перетворень, відсутності належних правових інститутів і процедур регулювання відносин і захисту прав в умовах швидких соціально-економічних змін. Такий стан справ стає особливо помітним при здійсненні аналізу шляху, яким наша країна йде останні десятиріччя до побудови розвинутого інформаційного суспільства.

З кінця 1990-х років, коли країна ще не втратила перспектив класичного індустріального розвитку, для більшості керівників, науковців й експертів з економічного розвитку було майже очевидним, що одним з пріоритетних напрямів науково-технічної та промислової політики України стануть всебічний розвиток і широке застосування в економіці інформаційних технологій (ІТ). Тому ще в 1998 р. Верховною Радою України було схвалено Концепцію Національної програми інформатизації (НПІ), в якій інформатизацію було визначено як «сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів», спрямованих на створення «інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки». Таким чином, у цьому понятті були сконцентровані майже всі необхідні складові для успішної побудови майбутнього інформаційного суспільства в Україні: інституційна, науково-технічна, інформаційна, комунікаційна, промислово-виробнича. Одночасно з Концепцією НПІ Верховною Радою був прийнятий Закон України «Про національну програму інформатизації», який закріплював структуру заходів, спрямованих на її реалізацію, і визначав основні механізми й процедури їх розробки, фінансування та виконання.

В основу методології розробки і реалізації НПІ було покладено програмно-цільові методи планування та управління, які дозволяють надавати виражену цільову орієнтацію на пріоритети економічної політики країни в ув'язці з інтересами регіонів і галузей та зосереджувати ресурси на розв'язанні найбільш гострих економічних і соціальних проблем суспільства. Згідно з цією методологією, у складі НПІ було передбачено розробку й виконання певної сукупності цільових програм: загальнодержавних, регіональних, галузевих та програм і проєктів органів місцевого самоврядування. Фінансування програм, в основному, забезпечувалося коштами державного і місцевих бюджетів та іншими джерелами інвестування, які не заборонені законодавством.

На жаль, формування окремих програм і проєктів НПІ, їх ресурсне забезпечення та фінансування, координація та контроль за виконанням не були на той час достатньою мірою впорядковані на законодавчому рівні й не мали ефективної інституційної підтримки. У першу чергу сам метод програмно-цільового планування та управління не був чітко визначений і не спирався в процесі його застосування на макрорівні на спеціалізовані інститути з достатніми повноваженнями й досвідом, необхідними для здійснення міжгалузевої координації, поточного моніторингу їх виконання та контролю. Тільки у 2000 р. було прийнято Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», але і він здебільшого орієнтувався на розробку середньоі короткострокових прогнозів соціально-економічного розвитку України, регіонів та галузей для обґрунтування Програм економічного та соціального розвитку країни і планів роботи Кабінету Міністрів України. У цьому законі ще не було посилань на розробку програм науково-технічного характеру, до яких має пряме відношення значна частка програм інформатизації. Вони з'являться лише в пізніших його редакціях, після ухвалення у 2004 р. Закону України «Про державні цільові програми» та його неодноразового редагування у 2011 - 2014 рр.

Отже, можна вважати, що в Україні система нормативно-правового впорядкування і забезпечення програмно-цільового методу планування і управління на макроекономічному рівні набула завершеного вигляду на початку 2010-х років. Але документального оформлення положень і процедур розробки і реалізації державних цільових програм (ДЦП) виявилося недостатньо для забезпечення ефективного їх виконання. Далася взнаки дія таких негативних чинників: недостатність обсягів фінансування, слабка координація учасників, низька виконавча дисципліна і відсутність дієвого контролю. Стала проявлятися тенденція до майже щорічного збільшення кількості ДЦП при одночасному зменшенні їх масштабності та зниженні виділеного фактичного фінансування. Так, за даними Кабінету Міністрів України, у 2017 р. фактичне фінансування всіх чинних ДЦП становило 17,5% від запланованого, у 2018 р. -- 33,2%, а відповідний середній показник за 12 років (2007--2018) був на рівні 29,0% ^{12, 13}. Це стосувалося майже всіх ДЦП включно з програмами і проєктами, які входять до НПІ. Підтвердженням цього стала перша перевірка виконання завдань НПІ, яка була проведена Рахунковою палатою України ще у 2001 р. Вона встановила, що «маючи достатню законодавчу базу та визначених державних замовників, відповідальних за реалізацію НПІ, програма практично не виконується. З передбаченого на три роки фінансування в сумі 72,8 млн грн отримано лише 5,0 млн грн, або 6,9 відсотка» Стан виконання державних цільових програм у 2017 році. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. ЦКВ: ЬНр://№№№те^оу.иаЮоситепїзШ8ї:?1а^=ик-иА&ї^= DerzhavniTsi1oviProgrami (дата звернення: 16.07.2021). Стан виконання державних цільових програм у 2018 році. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. ЦКВ: http://www.me.gov.ua/Documents/List?1ang=uk-UA&tag= DerzhavniTsi1oviProgrami (дата звернення: 16.07.2021). Про результати аналізу та перевірки стану фінансування і використання коштів Державного бюджету України, виділених на виконання Національної програми інформатизації. За матеріалами Колегії Рахункової палати від 21.03.2001 р. Київ, Рахункова палата України, 2001. Вип. 12. ЦКІ: Ьйр://оЙ.ас-гасІа^оу.иа/сопї:го1/тат/ик/риЬН8Ь/агїіс1е/163196?саї:_ісІ=38966. У подальшому процес формування і виконання завдань (проєктів) цієї важливої програми фактично був звужений до забезпечення інформатизації центральних та місцевих органів влади, державних установ і підприємств, закладів освіти, культури й охорони здоров'я. Проєкти, пов'язані з інформатизацією в галузях реального сектору економіки та інфраструктури, майже не розглядалися. Створення у 2014 р. Державного агентства з питань електронного урядування України, покладання на нього функції з реалізації державної політики у сфері інформатизації та розвитку інформаційного суспільства і призначення його генеральним замовником НПІ тільки посилили тенденцію до обмеження напрямів і процедур відбору проєктів для цієї програми, навіть усупереч чинному законодавству. Так, згідно із Звітом Рахункової палати за 2015--2018 рр., «неврахування Агентством вимог Закону про НПІ та діючих нормативно-правових актів, прийнятих на виконання цього Закону, призвело до втрати ним координації діяльності органів влади усіх рівнів у сфері інформатизації» Звіт про результати аудиту ефективності використання коштів державного бюджету Державним агентством з питань електронного урядування України на електронне урядування та Національну програму інформатизації. Затверджено рішенням Рахункової палати № 32-5 від 18.12.2018 р. ШВ: https://rp.gov.ua/up1oad-fi1es/Activity/Co11egium/2018/32-5_2018/ Zvit_32-5_2018.pdf.

Такий звужений за цілями і напрямами підхід до розвитку процесів інформатизації в Україні став переважати значною мірою через надання урядом пріоритетів не модернізації промислового комплексу країни за рахунок розвитку високотехнологічних галузей, включно із засобами цифровізації, а використанню інформаційно-комунікаційних технологій приватними особами й адміністративними органами шляхом упровадження онлайн-послуг, зокрема електронного уряду, електронної охорони здоров'я і електронного навчання. Національна програма інформатизації перестала виконувати консолідуючу функцію з цифрових трансформацій в економіці та суспільстві в цілому.

Стало очевидним, що політика інформатизації суспільства не може бути ефективною, перебуваючи в стані відокремленості по відношенню до загального економічного розвитку країни і не будучи скоординованою з науково-технічною та промисловою політикою. Обґрунтоване бажання інтегрувати розвиток інформаційних і комунікаційних технологій з високотехнологічними і наукомісткими виробництвами в галузях мікроелектроніки, комп'ютерної техніки, засобів автоматизації, робототехніки і зв'язку було покладене в основу розробки на початку 2000-х років та введення в дію декількох принципово важливих нормативно-правових актів. Так, у 2001 р. був прийнятий Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», у якому до пріоритетних напрямів наукових досліджень від самого початку було віднесено розробку «нових комп'ютерних засоби і технологій інформатизації суспільства». У 2003 р. було ухвалено Концепцію Державної промислової політики України, у якій уперше було виокремлено «індустрію інформаційних технологій» як пріоритетну виробничу галузь. І в тому самому 2003 р. на засадах цієї концепції було розроблено і прийнято Державну програму розвитку промисловості (ДПРП) на 2003--2011 роки, у якій було проаналізовано стан промисловості України і, як на суттєвий недолік, було вказано на вкрай низьку (5%) частку в структурі промислового виробництва V і VI технологічних укладів, до яких віднесено електронну промисловість, обчислювальну, волоконно-оптичну техніку, програмне забезпечення, телекомунікації, роботобудування та інформаційні послуги. У програмі було акцентовано на потребі вдосконалення засобів державного регулювання розвитку промисловості й зазначено, що їх базовими складовими залишаються програмно-цільові механізми і нормативно-правове забезпечення. Також стверджувалося, що основою нормативно-правового забезпечення повинен стати Закон України «Про промисловість», який, на жаль, у подальшому так і не був прийнятий. Слід зазначити, що ДПРП передбачала, поряд з удосконаленням «механізмів ринкової самоорганізації промисловості», і створення «ієрархічної інституційної системи, здатної забезпечувати ефективне державне регулювання розвитку промисловості на всіх етапах інноваційно-інвестиційного циклу». В основу ж стратегії структурної перебудови промислового комплексу був покладений «прискорений розвиток обробної промисловості та інформаційних технологій».

Акцентуючи увагу на важливості розвитку інформаційних технологій для здійснення структурної перебудови промислового комплексу країни, розробники ДПРП майже впритул наблизилися до сучасного розуміння поняття виробничого сегмента сектору інформаційно-комунікаційних технологій, коли віднесли його, з урахуванням інтелектуального, виробничого і науково-технічного потенціалу України, до групи таких пріоритетних інноваційних видів промислової діяльності: створення інформаційних і телекомунікаційних систем, приладів комплексної автоматизації, комп'ютерних засобів високої продуктивності; інформаційні технології контролю і управління промисловими об'єктами; сучасні комп'ютерні технології для вищих навчальних закладів; цифрові широкосмугові системи розподілу інформації; волоконно-оптичні кабелі; напівпровідникові матеріали на основі надчистого силіцію, германію, арсеніду галію. При цьому наголошувалося на необхідності налагодження тісної взаємодії наукових організацій сфери промисловості з науковими установами НАН України. Було також визначено, що пріоритетні сектори вітчизняної промисловості мають розвиватися на основі цільових комплексних програм, у яких будуть передбачені визначені в Концепції державної промислової політики основні напрями 'їх реформування, включно з удосконаленням системи управління і структури виробництва, інвестиційною та фінансово-кредитною політиками. Зокрема, було заплановано розроблення програми «Електронна Україна», яка має визначити завдання розвитку сектору інформаційних технологій у цілому й оптимізувати складові НПІ з виконання основних завдань, у тому числі: утворення в Мінпромполітики підрозділу формування і реалізації державної політики у виробничій сфері інформаційних технологій; розроблення нормативно-правового забезпечення для формування відповідного сектору ІКТ, структуризації та відпрацювання механізмів його діяльності; створення умов для розвитку компаній -- виробників програмного забезпечення; сприяння поширенню експорту програмного забезпечення; стимулювання внутрішнього ринку інформаційних технологій та послуг, а також забезпечення зростання їх експорту не менше ніж на 25% на рік; створення і впровадження нових видів кінцевих програмних продуктів; організація випуску вітчизняної комп'ютерної та комунікаційної техніки з поступовим збільшенням комплектуючих власного виробництва.

Законопроєкт «Про Загальнодержавну програму «Електронна Україна» на 2005 - 2012 роки» після першого читання у Верховній Раді України було знято з розгляду з мотивацією, що з прийняттям за основу заходів НПІ на 2003 - 2005 рр. створення нормативно-правової бази у сфері інформаційних технологій перебуває на стадії завершення і в законопроєкті цілі програми сформульовані недостатньо чітко, унаслідок чого перевірка їх досягнень буде ускладнена. Але вирішальним, мабуть, був аргумент про слабкий рівень виконання самої Національної програми інформатизації, який продовжує спостерігатися через низькі обсяги її фактичного фінансування.

Неспроможність ефективної реалізації Державної програми розвитку промисловості, яка проявилася в першу чергу в подальшій відмові уряду від розробки і впровадження цільових комплексних програм розвитку пріоритетних секторів промисловості, й у тому числі програми «Електронна Україна», у несприятливих умовах світової фінансової кризи призвела до ліквідації наприкінці 2010 р. Міністерства промислової політики України. Таким чином, було відкинуто ідею створення ієрархічної системи управління промисловістю, а перевагу було віддано неоліберальній ідеї її саморегульованого розвитку. Роботу з удосконалення системи державного управління та фінансування розвитку промисловості поступово було замінено заходами з рекламування за кордоном інвестиційного потенціалу України та організацією розпродажу більшості її промислових об'єктів. У таких умовах втратило актуальність і завдання програми щодо утворення в профільному міністерстві окремого підрозділу для управління і координації виробничої діяльності в організаційно так і не оформленому секторі ІКТ. Очікуване від реалізації програми зростання в промисловості частки V укладу обернулося на 2013 р. її падінням до 4,2%, а виробництво з використанням VI укладу припинилося повністю [4].

Останньою спробою активізувати увагу до необхідності проведення політики сильної державної підтримки пріоритетного розвитку та інтегрування виробничих галузей, які забезпечують побудову інформаційного суспільства, у ситуації, коли загальна тенденція падіння інтересу до прискореної індустріалізації країни тільки почала проявлятися, стали розробка і прийняття Верховною Радою України Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007--2015 роки». Цим законом було чітко визначено, що рівень державної підтримки виробництва засобів інформатизації, програмних засобів і впровадження ІКТ є недостатнім, що відсутня координація зусиль державного і приватного секторів економіки з метою ефективного використання фінансових, матеріальних, кадрових ресурсів, що направляються на розвиток і впровадження ІКТ. Розвиток інформаційного суспільства в Україні, за цим законом, є одним з пріоритетних напрямів державної політики. Уперше було сформульовано необхідність всебічного розвитку «загальнодоступної інформаційної інфраструктури на засадах сприяння вітчизняному виробництву новітніх ІКТ та інформаційно-телекомунікаційних систем, подолання технічної і технологічної залежності від зарубіжних виробників» ¹⁶. Було вказано на потребу вдосконалення механізму формування і виконання Національної програми інформатизації, збільшення її фінансування з включенням до складу зазначеної програми всіх проєктів інформатизації, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету України. При цьому, з урахуванням тенденцій розвитку світової економіки, основним макроекономічним завданням у процесі розвитку інформаційного суспільства було визначено фінансування загальнодержавних програм і державних цільових програм з упровадження ІКТ.

Формально, з прийняттям цього закону в Україні було створено достатню законодавчу базу для прискореного розвитку сектору ІКТ і впровадження відповідних технологій у всіх галузях і сферах економіки та суспільства. Головним завданням для дій уряду в таких умовах мало стати спрямування зусиль на реалізацію вже сформульованих завдань, виправлення вказаних недоліків і вдосконалення інструментів досягнення окреслених цілей. Але зміни в економічній політиці України в останньому десятиріччі засвідчили, на жаль, відсутність відчутних результатів державної підтримки розбудови високотехнологічних і наукомістких галузей включно з ІКТ-сектором економіки Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007--2015 роки. Закон України № 537^ від 09.01.2007 р. ЦКТ: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/537-16#Text України. Так, починаючи з 2010 р. в прийнятому Законі України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» і в наступних його редакціях серед основних засад внутрішньої економічної політики вже не наголошувалося на необхідності розбудови в Україні сектору інформаційно-комунікаційних технологій, а тільки загальною фразою вказувалося на необхідності запровадження економічних стимулів для заохочення модернізації національного виробництва і спрямування інвестицій у новітні технології. Але при цьому увага акцентувалася на розвитку паливно-енергетичного сектору, сільськогосподарського виробництва і транспортної інфраструктури.

Починаючи з 2002 р. на державному рівні було припинено формування і вдосконалення основних напрямів інвестиційної політики України. В останній раз документ «Основні напрями інвестиційної політики на 1999-- 2001 роки» було затверджено Указом Президента ще у 1998 р. В ньому було визначено державну політику у сфері інвестування, яка мала забезпечити структурну перебудову економіки, мобілізацію всіх джерел інвестиційних ресурсів та 'їх ефективне використання; стимулювання процесів розвитку виробничої сфери. Саме цим документом було визначено мету -- підвищити регулюючу роль держави у відновленні інвестиційного процесу шляхом концентрації та спрямування інвестиційних ресурсів бюджетів усіх рівнів у розвиток пріоритетних секторів економіки. Але, незважаючи на це, у подальшому роль держави в інвестиційному процесі, навпаки, було зведено виключно до створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій, і вона майже не впливала на розвиток внутрішніх джерел фінансування, тобто була недостатньо ефективною [5].

У цілому можна констатувати, що Україна продовжує свій економічний розвиток без сформованої сильної промислової політики та чіткої стратегії щодо подальших шляхів і пріоритетів структурної перебудови промисловості. При цьому немає підстав вважати сам метод програмно-цільового планування та управління на макроекономічному рівні недостатньо ефективним для української економіки. Але, на жаль, замість висновків про необхідність посилення координаційної та контролюючої ролі центральних органів влади в процесі розробки і виконання ДЦП, навпаки, простежується поступова відмова від функцій програмно-цільового планування й управління на макроекономічному рівні та відведення державі лише обмежених регуляторних функцій у розумінні створення сприятливих умов для ведення бізнесу, тобто важелі реструктуризації економіки та вибору пріоритетів її розвитку передаються на волю ринку.

У результаті значно частіше стали розроблятися не внормовані законодавством документи планово-управлінського характеру з рейтинговими, замість економічних, індикативними показниками, слабким ресурсно-фінансовим обґрунтуванням і дуже формальним механізмом координації та контролю. Розробляються концепції як самостійні документи, що окреслюють лише ідеї та напрями вирішення важливих проблем у економіці й не передбачають обов'язкового подальшого переходу до етапу розробки відповідних програм, не містять жодних обґрунтувань і запланованих показників, визначених виконавців і координаторів. Замість складної та відповідальної розробки комплексних ДЦП міжгалузевого характеру почали переходити до більш узагальнених і менш обтяжливих в обґрунтуванні стратегій -- документів довгострокового характеру, розглядаючи їх як прийнятніший інструмент для стратегічного планування розвитку економіки. Урядом розробляються концепції розвитку окремих галузей економіки, які не спираються на законодавчі документи щодо їх розробки, не регламентуються з точки зору обов'язковості їх виконання. У такий спосіб також формулюються й окремі стратегії розвитку, які і за змістом, і за процедурами розробки, і за способом затвердження та введення в дію не мають законодавчих підстав. Мабуть, тому більшість із цих стратегій та концепцій ніколи не виконуються і навіть не виносяться на розгляд Верховної Ради України.

Так, Концепція розвитку цифрової економіки та суспільства на 2018-- 2020 роки після її схвалення Кабінетом Міністрів України у 2018 р. Про схвалення Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-- 2020 роки та затвердження плану заходів щодо її реалізації. Розпорядження Кабінету Міністрів України № 67-р від 17.01.2018 р. ЦЖ: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/67-2018- %Л1%80#ТЄ^ залишилася документом деклараційно-рекомендаційного характеру, про що свідчить і ставлення до виконання доданого до неї плану заходів, встановлені терміни виконання яких уже прострочені більше ніж на два роки.

У ще гіршому стані перебуває проєкт Концепції цифрової трансформації освіти і науки на період до 2026 року Проєкт Концепції цифрової трансформації освіти і науки на період до 2026 р. Міністерство освіти і науки України. ЦЖ: https://mon.gov.ua/ua/news/koncepciya-cifrovoyi-trans- formaciyi-osviti-i-nauki-mon-zaproshuye-do-gromadskogo-obgovorennya через неефективність викладеного в ньому підходу до цифрового розвитку у сфері освіти та науки. Зокрема, встановлено, що проаналізований документ ані за змістом, ані за структурою, ані за процедурою розробки не спирається на законодавчо встановлені положення і норми, адже вони відсутні. Не враховує він і результатів реалізації програмних документів з цифрового та інформаційного розвитку, які діяли в Україні до останнього часу і в яких Міністерство освіти та науки України було одним з головних учасників і виконавців. У проєкті даної Концепції також відсутнє чітке формулювання кінцевої мети, що не дозволяє визначити індикатори оцінки її досягнення в майбутньому. Усе це руйнує систему відповідальності за реалізацію даної концепції. Також проєкт не має змістовного обґрунтування поставлених цілей, у ньому не аналізуються можливості застосування й ефективність наявного цифрового інструментарію, не визначається пріоритетність сформульованих завдань, змішано цілі та завдання, які зазвичай розглядаються на різних стадіях планового процесу -- концептуальному, стратегічному, оперативному і робочому. При цьому дані завдання та цілі лише сформульовано, проте змістовно їх не розкрито, тобто не оцінено інноваційну складову запропонованих заходів і технологій їх реалізації. Крім того, не розкрито перспективи взаємодії освіти та науки в процесі цифровізації, не визначено роль академічної науки як методологічного і технологічного центру цифрових перетворень у відповідних галузях. Відсутність останнього свідчить, що в документі не йдеться про необхідність використання наукового потенціалу України для досягнення поставлених цілей. Немає відповіді й на питання про ресурсне забезпечення її реалізації, не зафіксовано реальних джерел і обсягів потрібного фінансування зазначених у ній завдань.

Аналітичне опрацювання документа «Національна стратегія економічного розвитку України на період до 2030 року» Про затвердження Національної економічної стратегії на період до 2030 року. Постанова Кабінету Міністрів України № 179 від 03.03.2021 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/179-2021-%D0%BF#Text в частині здійснення цифрової трансформації у галузях і сферах економіки і використання інформаційно-комунікаційних технологій дозволило зробити такий висновок: головний недолік стратегії полягає в тому, що вона не спирається на попередні стратегії та концепції уряду з цього питання й навіть не підбиває підсумків їх виконання, незважаючи на те, що 'їх дія закінчилась у 2020 р., тобто безпосередньо перед розробкою нового документа. Також вона недостатньо враховує особливості інституційного середовища і механізми господарювання в Україні.

На наш погляд, відмова від використання програмно-цільового підходу до вирішення важливих галузевих і міжгалузевих проблем суспільного розвитку, включно з освітою та наукою, не є виправданою в умовах українських реалій. Неефективність реалізації у минулі десятиріччя багатьох ДЦП не може слугувати доказом хибності цього методу управління національним господарством, а лише свідчить про інституційну слабкість владних структур, відсутність дієвого фінансового контролю і низьку виконавчу дисципліну в системі органів державної влади. Безсистемна і ситуативна розробка центральними виконавчими органами країни окремо взятих «концепцій» або «стратегій», не внормованих законодавчо, не сприятиме прискореному цифровому розвитку України, а спроможна лише імітувати цей процес.

З досвіду багатьох країн відомо, що питання розвитку цифрової економіки ефективно вирішуються за допомогою інструментів стратегічного планування, а саме шляхом розробки і впровадження національних стратегій цифрового розвитку, але в українському законодавстві не передбачено використання такого інструмента стратегічного планування і навіть відсутнє визначення терміна «стратегія». Можливо, саме тому більшість розроблених проєктів стратегій в Україні залишилася деклараціями про наміри. У такому стані, наприклад, перебувають проєкти Національної стратегії «Індустрія 4.0» Проект Національної стратегії Індустрії 4.0. INDUSTRY4UKRAINE. 2019. 09 лип. URL: https://www.industry4ukraine.net/publications/national-strategy-for-industry-4-0/ (дата звернення: 13.12.2021)., «Національна стратегія розвитку штучного інтелекту в Україні 2021--2030» Національна стратегія розвитку штучного інтелекту в Україні 2021--2030. URL: https:// www.naiau.kiev.ua/images/news/img/2021/06/strategiya-110621.pdf та інші важливі стратегічні ініціативи. Тим часом, у стратегічному плануванні до 2025 р. генеративний штучний інтелект становитиме 10% усіх отриманих даних порівняно з менш як 1% сьогодні Gartner Top Strategic Technology Trends for 2022. Gartner. URL: https://www.gartner.com/en/ information-technology/insights/top-technology-trends (дата звернення: 13.12.2021)..

Наявні прогалини в національній законодавчій та нормативній базі щодо стратегічного планування як інструмента довгострокового управління розвитком національного господарства і вирішення комплексних проблем в економіці не дозволяють розглядати питання прискореного розвитку цифрової економіки, і в тому числі ІКТ-сектору, як стратегічний план заходів, обов'язкових до виконання центральними і регіональними органами влади. Прийняття навіть досить вдалих поодиноких ініціатив, таких як «Концепція розвитку цифрових компетентностей» Про схвалення Концепції розвитку цифрових компетентностей та затвердження плану заходів з її реалізації. Розпорядження Кабінету Міністрів України № 167-р від 03.03.2021 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/167-2021-%D1%80#Text, Закон України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні. Закон України № 1667-IX від 15.07.2021 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1667-20#Text, не може забезпечити комплексного розв'язання проблем цифрового розвитку національної економіки, оскільки вони не націлені на вирішення нагальних питань для всієї сфери (у даних прикладах для освіти та ІТ-сектору), адже в країні не сформовано основу, до якої можна логічно ув'язувати такі ініціативи, розвивати і доповнювати іншими, створюючи цілісну систему.

Вагомим стримуючим фактором цифровізації в Україні є відсутність системного вивчення ІКТ-комплексу в частині визначення його головної ролі в розбудові й розвитку цифрової економіки та інформаційного суспільства. Нагальним питанням є структурування і наукове обґрунтування галузевого складу ІКТ з використанням міжнародного досвіду і специфіки стану національного господарства України, у тому числі й енергетичного сектору. Потрібно також сформувати збірне статистичне угруповання «Сектор інформаційно-комунікаційних технологій» для організації регулярного збирання первинної статистичної інформації та накопичення необхідної статистичної звітності по даному сектору.

Постійно зростаючі масштаби проникнення цифрових технологій у всі сфери національного господарства і суспільства переносять оцінку цифрового розвитку країни з площини раціональної міжнародної спеціалізації в площину оцінювання рівня забезпечення національної безпеки. Інциденти цифрової безпеки завдають шкоди бізнесу, урядам і приватним особам, підриваючи доступність, цілісність і/або конфіденційність їх даних, інформаційних систем і мереж. З появою споживчого та промислового Інтернету речей, що поєднує світ Інтернету та оффлайн, збитки можуть поширитися на фізичне середовище і вплинути на безпеку.

Ряд країн (наприклад, США, Франція, Польща, Сінгапур, Канада) уже мають затверджені національні стратегії цифрової безпеки для підтримки економічного і соціального процвітання і/або сприяння довірі та впевненості в цифровому середовищі. Нарощування потенціалу, захист критичної інфраструктури, обмін інформацією і міжнародна співпраця є основами цих стратегій. До головних цифрових технологій, де зосереджено найбільше інновацій, можна віднести три, які є або потенційно можуть стати ключовими рушіями цифрової трансформації: штучний інтелект (ШІ), технології розподіленого реєстру (Distributed Ledger Technology -- DLT) і квантові обчислення.

Штучний інтелект піднявся на перше місце в програмах інновацій та політики багатьох країн The state of AI in 2021. Survey December 8, 2021. McKinsey. URL: https://www.mckinsey.com/business- functions/mckmsey-analytics/our-msights/global-survey-the-state-of-ai-m-2021?fbdid=IwAR13iLvdA mhmAt7haIIZy2e4g0Qr1GAP0RMsUrfx3cXvy6R92Blcu_fEqms (дата звернення: 13.12.2021).. Інструменти штучного інтелекту широко використовуються в усіх сферах господарювання. Наприклад, у медицині -- для моніторингу й прогнозування поширення COVID-19 у реальному часі, швидкості діагностики і пошуку методів лікування безпрецедентними темпами; у сільському господарстві -- за допомогою моделей з підтримкою штучного інтелекту, які пов'язують прогнози погоди, динамічні дані про ґрунт, складську та логістичну інфраструктуру і ринкові умови, можна покращити планування врожаю на мікроі макрорівнях, ефективно керувати здоров'ям урожаю за допомогою контролю шкідників тощо Artificial Intelligence for Agriculture Innovation. WEF, 2021. URL: https://www3.weforum.org/ docs/WEF_Artificial_Intelligence_for_Agriculture_Innovation_2021.pdf/