Економічні засади формування зайнятості населення в сільськогосподарському виробництві

Джерело: складено за даними Державної служби статистики України.

Необхідно зазначити, що проаналізовані вище суб'єкти господарювання характеризуються використанням інноваційних технологій, свідченням чого є високий рівень продуктивності праці, отримання доходу та прибутку в розрахунку на 1 працівника. Розрахунки в табл. 2. доводять, що зі зростанням кількості зайнятих працівників у виробництві знижується рівень рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції, що є свідчення орієнтації суб'єктів господарювання у сфері агробізнесу на виробництво продукції тваринництва. Крім того, свідченням є і невисокий рівень оновлення матеріально-технічної бази.

Отже, процес модернізації сільськогосподарського виробництва зумовлює скорочення кількості зайнятих у розрахунку на 1 суб'єкт господарювання залежно від рівня спеціалізації.

Так, протягом 2010--2020 рр. в сільськогосподарських підприємствах -- виробниках продукції рослинництва кількість зайнятих зменшилася на 11%, тваринництва -- вдвічі, інших видів діяльності -- у 2,2 рази. До основних чинників слід віднести використання інноваційних технологій виробництва, та наявність тенденції до зменшення кількості сільськогосподарських тварин по відношенню до підприємств, що спеціалізуються на виробництві продукції тваринництва.

Одним основних показників, який активізує процеси зайнятості в сільськогосподарських підприємствах, є рівень заробітної плати. Встановлено, що упродовж 2010--2020 рр. суттєво збільшилася величини заробітної плати в сільському господарстві, що зумовлено збільшенням мінімальної заробітної плати, підвищенням попиту на кваліфіковану робочу силу.

Однак її рівень суттєво нижчий ніж у цілому по національному господарству, що є однією основних причин відтоку працівників в інші галузі. Водночас позитивну тенденцію, що має прояв протягом досліджуваного періоду, слід вказати підвищення оплати праці до середнього значення по країні.

Без сумніву, це позитивна тенденція, адже середня зарплата селян почала зростати динамічніше, ніж середня по країні, крім того, розрив між зарплатою із працівниками промисловості скорочується. Проте, зарплата працівників сільськогосподарських підприємств не досягла доларової вартості зарплат 2013 р., яка становила в середньому 303 дол. США, а в 2018 р. -- 274 дол. США [5].

Вважаємо що низький рівень оплати праці призводить до відтоку робочої сили із сільського господарства в інші галузі й особисті селянські господарства. Парадокс сучасних реалій полягає в тому, що сільськогосподарські підприємства здебільшого залишаються рентабельними до тих пір, поки у них працюють робітники, які отримують невисоку заробітну плату. Це пояснюється тим, що зі зростанням величини оплати праці збільшується собівартість і, як наслідок, знижується рентабельність. Водночас, низький рівень заробітної плати слід розглядати як вимушений крок, що дає змогу підприємствам на певний період продовжити своє функціонування, оскільки втрачається її стимулююча роль, як вартості робочої сили що, в кінцевому рахунку веде до призупинення виробничо-господарської діяльності.

Ведення безвізового режиму для України значною мірою впливає на ринок праці в сільському господарстві, оскільки рівень середньої заробітної плати в цій галузі є одним із найнижчих в Україні. Із цієї причини певна частка працівників залишає свої робочі місця для пошуку в країнах ЄС вище оплачуваного робочого місця. Цей процес позначився і на внутрішньому ринку праці, оскільки роботодавці, щоб втримати на робочих місцях наявних працівників, змушені підвищувати заробітну плату.

Необхідно зазначити про процес вирівнювання заробітної плати між Україною і країнами ЄС, зокрема Польщею. Як свідчать результати дослідження, у 2018 р. рівень заробітної плати трактористів у Польщі -- був 20 тис. грн за місяць, в Україні -- відповідно 30--40 тис. грн у сезон збирання урожаю, в поза сезоном -- 7,5-- 15 тис.; працівників птахофабрик у Польщі -- 17 тис. грн за місяць, в Україні -- відповідно 9-15 тис; по догляду і збору плодоовочевої продукції в Польщі -- 19 тис. грн за місяць, в Україні -- відповідно 8 тис. грн [6]. При цьому слід враховувати, що тим, хто працює за кордоном, треба витрачати значні кошти на оренду житла і харчування, отже реальні доходи в них будуть або менші, ніж виконуючи аналогічну роботу в Україні.

Слід наголосити, що за кордоном соціальні гарантії українським працівникам не забезпечуються, праця людей середнього і старшого віку оцінується набагато нижче, ніж молоді. При цьому в Україні роботодавці віддають перевагу фахівцям із досвідом. Тим більше, практика діяльності агрохолдингів в Україні, які використовують новітню техніку і сучасні технології, доводить про реальні можливості отримання високої заробітної плати для тих працівників, які прагнуть до саморозвитку і опановують нові професії.

Очевидно, що механізація та автоматизація виробничих процесів у сільському господарстві скорочує потребу підприємств у низькокваліфікованих робітниках, натомість підвищує її у спеціалістах середньої та високої кваліфікації. Водночас дефіцит кадрів відчувається у всіх ланках виробництва. Однак, якщо на посади, які не потребують високого рівня фаховості, ще можна знайти кандидатів, то за кваліфікованих спеціалістів ведеться боротьба серед суб'єктів господарювання.

Зазначимо, що формування кадрового потенціалу для корпоративного сектору аграрної економіки здійснюється в закладах вищої аграрної освіти, де більша частка контингенту є вихідцями із села. Так, в Україні на сьогодні функціонує 23 ЗВО ІІІ--IV рівнів акредитації, яких 6 мають статус національних та 118 навчальних закладів 1--2 рівнів акредитації. За даними НМЦ "Агроосвіта", загальна кількість студентів у 2020 р. перевищує 190 тис. осіб. Проте тільки 20% від усієї кількості студентів, які навчаються в українських аграрних ЗВО, після закінчення навчання працюють за фахом.

Основною причиною низької привабливості сільськогосподарського виробництва для молодих осіб є соціальна необлаштованість сільських населених пунктів. Адже різниця у рівні життя між містом і селом суттєва внаслідок нерозвиненості інфраструктури, недостатнього рівня соціального і медичного обслуговування, погіршення демографічної ситуації, низької ефективності і виробничої діяльності деяких сільськогосподарських підприємств. І це лише окремі чинники, які негативно впливають на прийняття рішення дипломованими пеціалістами працевлаштовуватися в сільському господарстві [7].

У 2020 р. держава звернула увагу на нестачу кадрів для сільського господарства та збільшила кількість держзамовлення (місця для безкоштовного навчання) за галузями знань "Аграрні науки і продовольство" -- із 6,7% в 2018 р. до 6,9% в 2020 р. та "Інформаційні технології" -- із 12,0% до 12,1%.

Встановлено, що аграрному секторі економіки існує розбіжність між рівнем пропозиції і вимогою розміру оплати праці. Так, стосовно посади генерального директора агрохолдингу рівень заробітної плати фахівців може коливатися від 5 до 20 тис. дол. США, наявність службового автомобіля, програми страхування та бонусів залежно від попереднього досвіду, функціональних обов'язків і управлінських навичок. У даній ситуації кожен показник має значення: відповідна освіта, практичний досвідроботи, площа сільгоспугідь і результати діяльності. Щодо посади головного ветеринара та головного технолога, то визначальними чинниками рівня заробітної плати є: досвід фахівця, масштабність проєктів, розмір земельних угідь в обробітку або інноваційність технологій та техніки, із якими працював фахівець, наявність управлінських навичок, результативність на попередньому місці роботи. Як правило, досвідчені, кваліфіковані фахівці роботу самостійно не шукають, а компанії, вибудовують для них привабливі мотиваційні системи.

Рівень оплати праці для робітничих спеціальностей на практиці узгоджують із продуктивністю. За цим принципом працюють багато компаній, передбачаючи в мотиваційних програмах не тільки залежність рівня оплати праці, але й інших кількісних показників. Результати дослідження свідчать, що збільшення розміру заробітньої плати в сільськогосподарських підприємствах у середньому на 15--20%. Це можна пояснити як збільшенням мінімальної заробітної плати робітників, так і посиленням конкуренції на ринку праці.

Найбільший позитивний ефект від зростання мінімальної заробітної плати помічено в категорії робітників нижчої ланки та новоприйнятих працівників - подекуди дворазове підвищення заробітної плати, а розмір заробітної плати сільгоспробітників середньої ланки у цілому по країні фактично не змінились. У великих компаніях та агрохолдингах ситуація із равнем оплати праці не зазнала кардинальних змін, адже тут щороку переглядають зарплатний пакет, підвищуючи рівень мотивації працівників у середньому на 10% [8].

За результатами опитування працівників сільськогосподарських підприємств Вінницької області (562 особи), задоволені рівнем своєї заробітної плати 46,7% працівників. Таку ж частку працівників заробітна плата не задовольняє. Організацією праці цілком задоволена майже половина опитаних, ближче до задовільної оцінки -- 26,7%, 6,6% -- не задоволені, 6,6% -- абсолютно не задоволені за недостатнього рівня облаштування робочих місць 13,3% працівників.

Розмір заробітної плати як системоутворюючй інструмент механізму функціонування ринку праці є ключовим елементом економічної системи держави. Поряд із цим рівень заробітної плати -- один із основних показників і чинників якості соціально-економічного життя кожної країни. Заробітна плата розглядається як головне джерело доходів населення, мотиватор розвитку трудового потенціалу та потужний стимул підвищення продуктивності праці.

Проте існуючі проблеми у сфері оплати праці в Україні суттєво ускладнюють реалізацію цих функцій та створюють перешкоди на шляху позитивного впливу системи оплати праці на соціально-економічний розвиток України, можливості економічного зростання та підвищення якості життя населення. Однією з таких проблем є заборгованість із виплати заробітної плати. Затримки з виплатою винагороди за працю найманих працівників є не лише порушенням їхніх трудових прав, адже вони ставлять під загрозу економічний стан домогосподарств, залишаючи їх без засобів для здійснення нормальної життєдіяльності. Поряд із низьким рівнем оплати праці це явище є однією з основних причин поширення бідності серед працюючого населення, посилення соціальної напруженості. Невиплата заробітної плати безпосередньо впливає на фінансове становище і знижує життєвий рівень сільських родин, погіршуючи якість життя дітей, та перетворюється з економічного фактору життя в соціальний.

Незважаючи на посилення відповідальності за своєчасність виплати заробітної плати існує заборгованість по її виплаті, яка в 2020 р. становила 13,1 млн грн Як свідчать результати обстежень, 61,1 % заборгованості припадає на економічно активні підприємства, 37,8 % -- підприємства банкроти і решта 1,1 % -- на економічно неактивні суб'єкти господарювання. Проблема заборгованості із заробітної плати в Україні значною мірою зумовлена недоліками трудового законодавства, низькою платіжною дисципліною, недостатнім рівнем претензійно-позовної роботи зі стягнення заборгованості, високим рівнем збитковості підприємств, недостатньою ефективністю управління державним майном, застосування процедур реструктуризації, санації та банкрутства неефективно працюючих підприємств тощо.

ВИСНОВКИ

В Україні, як і в багатьох пострадянських республіках, вибір між зайнятістю і заробітною платою трансформувався у вибір між безробіттям і заборгованістю з оплати праці. У результаті подібний підхід до адаптації ринку праці характеризується незначним збільшенням безробіття і вагомими проблемами із заробітною платою, передусім -- хронічною заборгованістю з її виплати.

Відчутною причиною практики несвоєчасної виплати заробітної плати є слабкий розвиток інститутів ринку праці, що мають не тільки реалізовувати економічні інтереси роботодавців, але і захищати права інших суб'єктів соціально-трудових відносин. Забезпечуючи на певний проміжок часу функціонування підприємствам, яким в іншому інституціональному середовищі загрожувала б реорганізація або ліквідація, невиплати заробітної плати підривають стимули до реструктуризації, зумовленої інтересами довгострокового розвитку і забезпечення ефективності української економіки. Натомість відбувається консервація неефективної структури виробництва і зайнятості.

Крім того, практика невиплат породжує низку негативних екстернальних ефектів. Посилюється непрозорість трудових відносин, сповільнюються перерозподільні процеси на ринку праці, підриваються основи трудових взаємин через недієвість трудових контрактів і договорів. Заборгованість підштовхує працівників у пошуках інших заробітків погоджуватися на незадекларовану зайнятість, що живить тінізацію ринку праці.

Крім того, головною проблемою у вирішенні проблеми зайнятості полягає в тому, що абітурієнти та студенти аграрних навчальних закладів мають чітке уявлення про умови праці на сільськогосподарських підприємствах та рівень її оплати. Цю негативну ситуацію можна частково вирішити шляхом включення села до єдиної загальноекономічної системи та зробити сільські території найбільш соціально привабливим, що сьогодні є реальністю у розвинених європейських державах. І, незважаючи на реалізацію державних та регіональних про-грам розвитку сільських теритолрій, ситуація не зміниться без цілеспрямованої професійної орієнтації старшокласників та випускників шкіл. Але головне завдання, яке має ставитися перед аграрною освітою, -- це виділення групи бажаючих працювати на селі та всіляке сприяння їм як у плані підготовки, так і у плані реального матеріального стимулювання їх професійного розвитку безпосередньо на сільськогосподарському виробництві.

Література:

1. Варченко О.М., Свиноус І.В., Понедільчук Т.В. Розвиток підприємництва на базі особистих селянських господарств як засіб покращення якісної складової людського капіталу сільських територій. Актуальні проблеми розвитку економіки регіону. 2021 Вип 16. Т. 2. C. 114--125.

2. Селевко В. О. Трудові ресурси аграрних формувань регіону та ефективність їх використання. Науковий вісник Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. Гжицького. 2012. Т. 14, № 1 (2). С. 227--231.

3. Єрмаков О. Ю., Жибак М. М., Величко О. В. Трудові ресурси сільських територій та ефективність їх використання в сільськогосподарських підприємствах. Агросвіт. 2009. № 17. С. 15--19.

4. Машко А. О. Трудові ресурси як фактор формування агропродовольчого комплексу Черкаської області. Економічна та соціальна географія. 2013. Вип.3. С. 80--86.

5. Заяць Г. С. Людський потенціал соціальної сфери села: динаміка змін. Наукові праці МАУП. Економічні науки. 2016. Вип. 4. С. 48--52.

6. Васильєва О.О. Людський капітал в агропромисловому комплексі. Причорноморські економічні студії. 2020. Вип. 11. С. 7--11.

7. Запухляк В.М., Мельник О. І. Людський капітал як чинник підвищення конкурентоспроможності аграрного сектора економіки України. Агросвіт. 2017. № 3. С. 40--44.

8. Нежид Ю. С. Зайнятість в аграрному секторі економіки: економічна сутність та чинники формування. Проблеми системного підходу в економіці. 2019. Вип. 4 (1). С. 65--70.

References:

1. Varchenko, O.M. Svynous, I.V. and Ponedil'chuk, T.V. (2021), "Development of entrepreneurship on the basis of personal farms as a means of improving the quality of human capital in rural areas", Aktual'ni problemy rozvytku ekonomiky rehionu, vol. 16, no. 2, pp. 114--125.

2. Selevko, V.O. (2012), "Labor resources of agrarian formations of the region and the efficiency of their use", Naukovyj visnyk L'vivs'koho natsional'noho universytetu veterynarnoi medytsyny ta biotekhnolohij im. Gzhyts'koho, vol. 14, no. 1 (2), pp. 227--231.

3. Yermakov, O.Yu. Zhybak, M.M. and Velychko, O.V. (2009), "Labor resources of rural areas and the efficiency of their use in agricultural enterprises", Ahrosvit, vol. 17, pp. 15--19.

4. Mashko, A.O. (2013), "Labor resources as a factor in the formation of the agri-food complex of Cherkasy region", Ekonomichna ta sotsial'na heohrafiia, vol. 3, pp. 80--86.

5. Zaiats', H.S. (2016), "Human potential of the social sphere of the village: the dynamics of change", Naukovi pratsi MAUP. Ekonomichni nauky, vol. 4, pp. 48--52.

6. Vasyl'ieva, O.O. (2020), "Human capital in the agroindustrial complex", Prychornomors'ki ekonomichni studii, vol. 11, pp. 7--11.

7. Zapukhlyak, V. and Melnyk, O. (2017), "Human capital as part of improving the competitiveness of the agri-cultural sector of Ukraine's economy", Agrosvit, vol. 3, pp. 40--44.

8. Nezhyd, Yu.S. (2019), "Employment in the agricultural sector of the economy: the economic essence and factors of formation", Problemy systemnoho pidkhodu v ekonomitsi, vol. 4 (1), pp. 65--70.

Размещено на Allbest.ru