Удосконалення концептуального підходу до теоретико-методологічних і практичних засад розвитку інноваційного управління промисловими комплексами в Україні

Размещено на http://allbest.ru

УДОСКОНАЛЕННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНОГО ПІДХОДУ ДО ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИХ І ПРАКТИЧНИХ ЗАСАД РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОГО УПРАВЛІННЯ ПРОМИСЛОВИМИ КОМПЛЕКСАМИ В УКРАЇНІ

Ревенко Надія Григорівна

канд. екон. наук, проф., проф. каф. економіки Херсонської філії Нац. ун-ту кораблебудування ім. адмірала Макарова

Надточій Ірина Ігорівна

канд. екон. наук, доц., доц. каф. економіки Херсонської філії Нац. ун-ту кораблебудування ім. адмірала Макарова

Пулянович Олена Василівна

канд. екон. наук, доц., доц. каф. економіки Херсонської філії Нац. ун-ту кораблебудування ім. адмірала Макарова



Наводяться результати дослідження стану і напрямів інноваційного розвитку України. Розглядається динаміка впровадження інновацій за період 2010 - 2019 рр., результати аналізу інноваційного стану розвитку економіки, аналізуються теоретичні й практичні засади інноваційної діяльності України. Оцінювання можливостей подальшого інноваційного розвитку дозволяє зробити висновок про низький стан впровадження інновацій на всіх ієрархічних рівнях влади і недостатність системного управлінського впливу на інноваційний розвиток країни. Підкреслюється обмеженість інформації при оцінюванні інноваційного розвитку за обраними Держкомстатом України показниками і відсутність дієвої інформаційно-аналітичної бази для розробки і прийняття стратегічних рішень.

Пошук шляхів підвищення інноваційного рівня суспільного розвитку здійснюється на основі аналізу теорії інновацій, понятійного апарату, класифікаційних ознак і характеристик інновацій та інших напрацювань зарубіжних і українських учених і практики їх застосування. Надаються пропозиції щодо продовження наукових досліджень, нормативно-законодавчої і практичної діяльності у сфері інноватизації економіки країни. Серед недоліків зазначається несформованість дієвої інтегральної системи інноваційної діяльності, відсутність у складі інноваційних інструментів управлінських інновацій, системи інноваційного управління, побудованої на використанні інноваційних функцій, та інші управлінські важелі. Використання запропонованої системи груп інновацій, їх модифікація, сутність і складники інноваційних функцій і завдань можуть стати базою для створення інформаційно-аналітичного фундаменту інноваційної діяльності, вибору форм співпраці і взаємодії учасників інноваційних процесів у ланцюгу створення інновацій.

Ключові слова: інновація, аналіз інноваційного розвитку, класифікаційні групи інновацій, управлінські інновації, інноваційне управління, інноваційна діяльність, інноваційна економіка.



Постановка проблеми. Головними чинниками сучасного економічного зростання є знання та інноватизація економіки. Динамічний економічний розвиток країн на сучасному етапі визначається не природними ресурсами, а сукупною здатністю суб'єктів господарювання до створення нових ідей і втілення цих ідей у життя. Швидкі ринкові процеси потребують постійної уваги до їх інноваційного, раціонального й ефективного регулювання, що можливо за рахунок дієвих управлінських механізмів.

Сьогодні Україні притаманна низька інноваційна активність вітчизняних господарюючих суб'єктів, що зумовило недостатній рівень інноваційної діяльності країни. Такий стан обумовлений різними причинами, серед яких вагоме місце посідають наукові й методологічні чинники підвищення рівня управління інноваційними процесами.

Інновація - явище складне за змістом і структурою. Воно має низку визначень у наукових і методичних джерелах, а також у практиці господарюючих суб'єктів. Для запровадження інновацій у суспільну діяльність і підтримання їх з боку держави використовують узагальнене визначення поняття «інновація», надане в Законі України «Про інноваційну діяльність». Визначення поняття «інновація» має деякі особливості при застосуванні його в різних сферах і видах діяльності. Воно пов'язується з можливостями отримання нового позитивного результату діяльності. Тому стратегія підвищення інноваційного розвитку економіки й управління процесами інноваційного розвитку країн розглядається як дієвий інструмент всеохопного розвитку всіх видів діяльності. На жаль, в Україні сучасний стан розвитку інноваційної діяльності залишається на низькому рівні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми розвитку інноваційної діяльності і застосування інноваційних джерел розвитку в економіках країн розглядаються багатьма зарубіжними й українськими вченими протягом тривалого часу.

У науковому полі еволюційний шлях формування і розвитку інноваційних явищ умовно можна поділити на три окремі етапи. Перший етап (1970 - 1990 рр.) характеризується появою нововведень переважно в практичній діяльності господарюючих суб'єктів (нова техніка, нова продукція, нова сировина, нові інструменти тощо). Перші систематизовані дослідження інновацій належали Й. Шумпетеру, Г. Меншу, К. Фрімену, А. Кляйкнехту, Б. Твіссу, О. Каратаєвій, Н. Мончеву, Б. Санто та ін. Вони розглядали питання створення основи інноваційної теорії: понятійний апарат, характерні риси інновацій, підходи до визначення видів інновацій, сфери застосування, форми розробки і реалізації, питання систематизації та ін.

До другого етапу (1990 - 1995 рр.) можна віднести початок дослідження інновацій як окремого напряму наукових знань, як складника технічного прогресу, що сприяло активізації інноваційного напряму прикладних досліджень, інноваційного розвитку промислових галузей і суспільства загалом. З'являються дослідження інноваційних технологій виробництва і послуг, комплексні радикальні нововведення (технічні, економічні, соціальні та ін.), які здатні змінити зміст і умови праці, стати фундаментом для соціальних перетворень в Україні. Приймається низка законодавчих актів, розробляються стратегії і плани інноваційного розвитку, здійснюється фінансова підтримка заходів інноватизації економічної діяльності. В цей період проводяться фундаментальні дослідження інновацій, з якими можна ознайомитися в працях В. Хруцького, Е. Гребнєва, А. Анчішина, А. Пригожина та багатьох інших. Водночас учені наголошували на необхідності приділити більше уваги дослідженню проблем інноваційного розвитку в частині обґрунтованого визначення його пріоритетів, кредитування і стимулювання, вибору і реалізації інновацій та розвитку сфер, у яких інновації впроваджуються, на необхідності інтелектуалізації суспільства, поглиблення ефективності визначення інновацій, розвитку інновацій з точки зору національної безпеки, на інших аспектах.

Третій етап розпочався приблизно в 1995 р. і триває дотепер. Для нього характерна не тільки активізація наукових досліджень, а й активна участь держави в підтримці організацій та адмініструванні їх розробок. Збільшується кількість наукових праць (В. Геєць, Л. Федулова, М. Ворончук, О. Трофимчук, В. Кузьменко, В. Найдьонов, Ю. Харазішвілі, І. Макаренко, О. Рогожин, В. Коцюбинський, А. Сорокін, Т. Ломакіна та ін.) і напрацювань науково-дослідних організацій. Водночас практичні досягнення в інноватизації економіки України залишаються вкрай недостатніми. На стан і рівень інноваційної діяльності впливає багато чинників, один серед них - створення унормованого методологічного інструментарію для аналізу й оцінювання видів, структури, змісту інновацій і можливостей інноваційного розвитку функціональних і галузевих підприємств і організацій у різних сферах, технологій і механізмів управління процесами розвитку, що гальмує поглиблення наукових досліджень, обґрунтування, оцінювання й активізацію плину процесів інноваційної діяльності.

Мета статті - проаналізувати стан і рівень інноваційного розвитку економіки України; розкрити проблеми і надати докази необхідності поглиблення теорії інновацій і практики управління інноваційними процесами як організаційно-управлінської основи інноваційного розвитку; запропонувати концептуальні засади формування інноваційного управління процесами інноваційного розвитку.

Викладення основного матеріалу. Сучасний стан інноваційної діяльності країни можна уявити, ознайомившись із даними Держкомстату України (наука, технології, інновації). Так, кількість працівників, задіяних у виконанні наукових досліджень і розробок, за період 2010 - 2019 рр. знизилась зі 182 484 до 79 262 осіб, у тому числі дослідників - зі 133 734 до 51 121 особи, а частка витрат на виконання наукових досліджень у ВВП зменшилася з 0,75 % до 0,43 %. Частка інноваційних підприємств зменшилась із 18,0 % до 16,4 %, хоча частка витрат на придбання машин, обладнання та програмне забезпечення у відсотках до загального обсягу витрат на інновації збільшилась із 61,1 до 71,6 %. Водночас, за даними статистичної звітності, кількість впроваджених інновацій на промислових підприємствах починаючи з 2015 р. зменшилась із 2 012 (2015 р.) до 144 (2019 р.). При цьому дослідники світових тенденцій системи інноваційних критеріїв стверджують, що до 70 % зростання світової економіки визначається діяльністю «живого капіталу» і зміною структури робочої сили за рахунок висококваліфікованих працівників [6]. Міжнародне оцінювання стану інноваційної діяльності здійснюється шляхом розрахунку глобального інноваційного індексу (GII) і використання Європейського інноваційного табло (ЄІТ). За рейтингом стану і умов інноваційної діяльності згідно з глобальним індексом конкурентоздатності у світовому співтоваристві Україна посіла: за інституційним середовищем - 130-те місце, макроекономічним середовищем - 134-те, розвитком фінансового ринку - 121-ше, розвитком товарних ринків - 106-те, у сфері вищої освіти і навчання - 34-те місце, сфері здоров'я і початкової освіти - 45-те. Найкращими інноваційними індикаторами визначені наявність і придатність науковців і інженерів України (29-те місце), якість науково-дослідних інститутів (43-те місце), а найгіршим показником - показник державних закупівель високотехнологічної продукції (98-ме місце) [2].

Інформація про впровадження інновацій на промислових підприємствах у державній статистичній звітності формується за обмеженою кількістю показників: кількість упроваджених у виробництво нових технологічних процесів (одиниць), у тому числі нових або суттєво поліпшених маловідходних ресурсозберігаючих технологічних процесів; кількість упроваджених у звітному періоді видів інноваційної продукції, товарів, послуг (одиниць), із них нових видів машин і обладнання; частка обсягу реалізованої інноваційної продукції (товарів, послуг, промислових підприємств) (табл. 1).

Наведені дані ілюструють, що за період 2000 - 2019 рр. упровадження інноваційної продукції і частки її обсягу в загальному обсязі не тільки не збільшилося, а й суттєво зменшилося, незважаючи на певне зростання їх упровадження у виробництво.

Таблиця 1

Впровадження інновацій на промислових підприємствах України у 2000 - 2019 рр.

Рік	Частка кількості промислових підприємств, що впроваджують інновації (продукція або технологічні процеси), у загальній кількості промислових підприємств, %	Кількість упроваджених у виробництво нових технологічних процесів, одиниць	Із них нових або суттєво поліпшених маловідходних ресурсозберігаючих технологічних процесів	Кількість упровадженої у звітному періоді продукції (товари, послуги), одиниць	Із них нових видів машин і обладнання, одиниць	Частка спільно реалізованої інноваційної продукції (товарів послуг), %
2000	14,8	1 403	430	15 323	631	9,4
2005	8,2	1 808	690	3 152	657	6,5
2015	15,2	1 217	458	3 136	966	1,4
2019	13,8	2 318	857	2 148	760	1,3

Їх кількість і зміст недостатньо ілюструють, скільки дійсно абсолютно нових інновацій впроваджено, який рівень їх новизни й ефективності, яка сила впливу на економіку і соціальні сфери. У системі використовуваних даних існує необґрунтоване дублювання видів інновацій у класифікаційних групах. Не обґрунтоване і їх зарахування до загальноприйнятих інноваційних заходів. Наприклад, рівень новизни заходу - запровадження різного рівня ціни товару залежно від величини партії його вироблення, або інноваційна ідея, що запроваджується на конкретному підприємстві, вже масово використовується на інших підприємствах. Ці заходи свідчать швидше про активізацію діяльності підприємства в напрямі застосування нових методів чи технологій, а не про появу їх нових видів. Безумовно, інструкції Держкомстату щодо заповнення форм державного статистичного спостереження зі статистики науки та інновацій [9] повністю гармонізуються з міжнародними рекомендаціями. Але ж справа не тільки в тому, щоб країна зайняла належне місце у світовому рейтингу, а в тому, щоб отримати об'єктивну інформацію про реальний стан інноваційного розвитку країни. Сумнів викликає правильність відображення звітності реального стану інноваційної діяльності в Україні.

Слід зазначити, що перелік аналізованих видів інновацій на промислових підприємствах України свідчить, що державна інноваційна система не спирається на повну й упорядковану інформацію про її стан із загальноприйнятої кількості груп інновацій - процесних, продуктових, маркетингових і організаційних. У звіті наявні лише технологічні (процесові) й продуктові, тобто частина груп інновацій відсутня і не розкрита. Процеси формування високотехнологічних великих і малих підприємств слабоструктуровані й відбуваються надзвичайно повільно, а заплановані до освоєння капітальні інвестиції не відображають їх спрямування в пріоритетні галузі. Так, статистична інформація «Капітальні інвестиції за видами економічної діяльності» у січні - червні 2020 р. порівняно з аналогічним періодом 2019 р. ілюструє, що із 317 порівнюваних позицій виконано тільки 27 [1]. Водночас при значному падінні темпів вкладень інвестиційних коштів загалом спостерігаємо неймовірно великий темп їх зростання стосовно вантажного морського транспорту (1 330,5 %), забезпечення трудових ресурсів (831,2 %), виробництва електронної апаратури (434,4 %), виробництва фармацевтичних продуктів і препаратів (144,9 %), поштової та кур'єрської діяльності. Але, на жаль, економічне зростання в країні за цей період не спостерігалось. Очевидно, що спрямованість капітальних інвестиційних вкладень формується незалежно від стратегій інноваційного розвитку країни і не є регульованою. Дія ефективних механізмів і важелів управління інноваційного розвитку не спостерігається на всіх ієрархічних рівнях.

Інновації продовжують бути витратними. Фондові ринки і венчурний бізнес створюють серйозні обмеження для динаміки інноваційних процесів. Останні пригнічені через недосконалу інституціалізацію і зниження темпів соціально-економічної практики опанування інвестиційного капіталу, неефективне врядування, відсутність системного опанування й регулювання плину інноваційних процесів в усіх галузях суспільної діяльності. Серед невирішених питань залишаються питання забезпечення ефективності інноваційної діяльності. Має місце недостатня обґрунтованість нарахування податків на витрати і результати, що також впливає на її активність. Всупереч Закону України «Про систему оподаткування» та інші базові закони, уряд впроваджує зміни в нарахуванні сплати податків, які не мотивують господарюючих суб'єктів матеріальної сфери опановувати нові інноваційні процеси. Дефіцит фінансових коштів, загрози інфляції, ненадійне фінансування інноваційної діяльності породжують низьку економічну зацікавленість, законодавчу неврегульованість правової та економічної взаємодії творців ідей і інвесторів. Крім того, удосконалення потребують умови управління розробкою інноваційних інструментів, форми і способи регулювання інноваційних процесів, методологія і практика фінансового забезпечення управлінської діяльності, а отже, організація процесів інноваційного розвитку.

Діяльність щодо опанування інноваційних ідей і практичної реалізації інновацій формувалася протягом тривалого часу. Вона охоплює учасників структурних підрозділів, які виконують різні види дослідницько-проєктної і подібної діяльності, низку наукових досліджень у різних галузях знань: наукоємної техніки і технологій, машин, конструкцій, споруд, приладів та інших засобів системної діяльності, спрямованої на поліпшення соціального, економічного, екологічного становища і життєдіяльності людей, технічного переоснащення, реконструкції і розширення побудови об'єктів виробництва продукції і послуг. Однак більшість видів такої діяльності та організаційні ланки їх здійснення розподілені й розпорошені за рівнями управління, типами організації та їх підпорядкованістю, за галузями знань і компетенцій, які забезпечують плин локальних процесів. Вони здійснюються за власними організаційними та управлінськими схемами, що не концентрує увагу на інноваційному розвитку системної інноватизації їх об'єктів і можливостей. Інфраструктура інноваційного розвитку побудована за межами господарюючих суб'єктів чи їх кластерів. Існуючі в них потенційні точки інноваційного зростання заздалегідь не систематизуються і не стають об'єктами системної уваги й пошуку стратегічних, цілеспрямованих шляхів їх інноваційної реалізації за участю дослідників проєктних установ. Очевидно, що питання наближення і швидкого впровадження інновацій в економіку країни потребує дієвої внутрішньої системи управління, яка б активізувала трансформацію і реальне запровадження існуючих інновацій у практику господарювання. Їх розробці і реалізації незмінно передує управління, яке, безумовно, також має бути інноваційним. Воно повинно стати частиною інноваційної діяльності, яка забезпечує тісну взаємодію елементів інноваційних процесів і скорочення окремих стадій виробничого циклу створюваної інноваційної продукції і виходу її на ринок. Уваги потребує зміст інноваційних функцій, організація та удосконалення інших умов здійснення інноваційної діяльності. Отже, інноваційне управління набуває стратегічного значення.

Досліджуючи генезу теорії інновацій, можемо побачити недоліки використання категоріального апарату, який досі не можна вважати остаточно визначеним. За наявності численних визначень поняття «інновація» науковці, досліджуючи проблеми інноватизації, користуються власним тлумаченням цього поняття, пристосовуючи його до завдань здійснюваних досліджень [5]. Багато теоретиків і практиків управління дотримуються змісту поняття «інновація», наданого в «Керівництві Фраскаті» і в керівництві «Осло», які являють собою рекомендації щодо зібрання, обробки й аналізу інформації про науку інновацій. Ці документи використовуються як основа розрахунків нормативно-аналітичної бази і в нашій країні. При цьому інновації розглядаються як процес, як результат, як зміни, як практика застосування нового. Існують і різні підходи до розгляду інновацій як суспільного явища - об'єктний, процесний, об'єктно-утилітарний, процесно-утилітарний, процесно-фінансовий, системний, аналітико- дослідницький [3; 7]. Існування великої кількості визначень сприяло вживанню визначення, яке вважається класичним. Інновації - новостворені або удосконалені конкурентоспроможні технології, продукти й послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного чи іншого характеру, які суттєво поліпшують структуру і якість виробництва чи соціальної сфери. При запровадженні інновацій у суспільну діяльність використовують тлумачення поняття «інновація», надане в Законі України «Про інноваційну діяльність». Однак систематизація інновацій за характерними класифікаційними ознаками, що сприятиме упорядкуванню й раціоналізації діяльності з їх упровадження, поки відсутня.

Аналіз видів інновацій за групами застосування не відображає існуючих тенденцій їх поширення, які вже давно вийшли за межі суто техніко-технологічного і продуктового бачення. Відсутність обґрунтованої класифікації не сприяє поелементному виокремленню теоретичних і практичних знань, необхідних для їх глибокого аналізу. Для уявлення про різновиди інновацій, їх особливості і взаємозв'язок необхідно обґрунтувати їх види в межах розширеного класифікаційного ряду. Це завжди розуміли дослідники інноваційної теорії на шляху її появи і розвитку, які одночасно з численним визначенням поняття «інновації» надавали пропозиції щодо переліку їх видів і систематизації, що дозволило б прискорити їх практичне застосування.

Уточнення притаманних ознак інновацій і пропозиції щодо їх класифікації наведені в табл. 2 [4; 7; 8; 10; 11].

Наведені дані свідчать, що, незважаючи на широкий спектр пропозицій стосовно визначення поняття «інновації», їх класифікації і види, загальноприйнятого визначення для створення системи класифікації, аналізу і прогнозування немає. Рівень наукової і методологічної розробленості не враховує і побудову системи інноваційного управління інноваційним розвитком керованих об'єктів, що не сприяє всебічному охопленню науковим управлінням інноваційної діяльності. Формування системи інноваційного управління повинно починатися з уточнення і конкретизації понять «інноваційна діяльність», «інноваційне управління», «управлінські інновації», а також практичного наповнення їх здатністю до генерації інноваційних ідей, створення умов для їх розробки і реалізації на практиці.

Інноваційну діяльність доцільно розуміти як: усі наукові, технологічні, фінансові, організаційні, управлінські, комерційні та інші види дій, які сприяють виникненню інновацій або задумані з цією метою; нові ідеї щодо введення у споживання нових або значно удосконалених продуктів, товарів, послуг; процеси застосування нових методів маркетингу або нового організаційного методу в діяльність підприємств і організацію робочих місць, комунікативних зв'язків тощо.

Таблиця 2

Автори	Види класифікації інновацій
І. Шумпетер	Нова техніка, нові технологічні процеси, нове ринкове забезпечення виробництва, впровадження продукції з новими властивостями, поява нових рішень збуту, використання нової сировини, зміни в організації виробництва і його матеріально-технічному забезпеченні
Г. Менш	Базисні нововведення, які підвищують ефективність виробництва, розширюють ринок; псевдоінноваційні (імітація форм, функцій, не пов'язаних з прогресом)
К. Фрімен	Продуктові інновації (принципово нова продукція) і процесні інновації (поліпшення наявних)
А. Кляйкнехт	Інновації, які створюють споживчий ринок, інвестиційні товари, нововведення в медицині, науковій діяльності, промисловості та ін.
Я. Ван Дейн	Продуктові (що створюють новий продукт), допоміжні (розширюють ринок), раціональні
С. Девіс, А. Ромео, Е. Менсфілд	Розгляд інновацій у просторі, часі, галузях застосування; рівнів управління, регіонів і пропозиції щодо подолання економічної депресії
Американські науковці	Виділяють сім видів інновацій: інновації для використання фундаментальних знань, прикладних і практичних знань, використання продуктів у раніше недосяжних для них сферах, отримання результатів у будь-якій цілеспрямованій діяльності чи використанні результату в іншій галузі
Н. Манчев	Технічні нововведення, які забезпечують технічний прогрес і трансформацію винаходів у соціально-економічну продукцію, наукові - формують нові галузі знань чи нові напрями, науково-технічні - трансформують винаходи з новими техніко-економічними показниками
І. Перлокі	Продуктові інновації, технологічні, соціальні, комплексні (єдність усіх попередніх), радикальні і модифіковані
Е. Гребньов, В. Хруцький	Техніко-економічні і соціально-економічні, що сприяють організаційним, управлінським і соціальним перетворенням
А. Анчишкін	Техніко-технологічні, які відображають нові ідеї, відтворюють їх у технології, при збереженні технологічних принципів як основних і поліпшених технологій техніки
Є. Пригожин	Класифікація інновацій за структурою об'єктів, виявленням проблемних зв'язків між різними типами інновацій з використанням інноваційного потенціалу нововведень до свого попередника, механізм здійснення
С. Крюкова	Сфери призначення: концептуальні наукові, техніко-технологічні, економічні, організаційно-управлінські, інформаційні, соціальні
С. Шавіль	Класифікація за вектором спрямованості інновацій, рівнем раціональності, масштабом впливу, характером результатів, ступенем радикальності, темпами здійснення, ефектом реалізації, джерелом здійснення, діяльністю
А. Марков	Виробничі і системно-функціональні
А. Яковлев	Економічні, соціальні, законодавчі
Л. Косалс	Техніко-технологічні, соціально-економічні, техніко-організаційні

Реалізація інноваційної діяльності передбачає застосування інноваційного управління. Воно включає в себе застосування нових методологій, методик, методів, технологій і механізмів здійснення управлінського впливу, розробку і прийняття управлінських рішень, результатом яких є зміна чи поява нових параметрів і глибини обґрунтування управлінських рішень, розширення переліку і сфер надання управлінських послуг, які активізують і прискорюють їх створення, підвищують їх якість, підсилюють участь і вплив управління на результати діяльності керованих систем. Сфери запровадження управління - інноваційні процеси різних сфер, економіки, виробництва та ін.

Інноваційне управління слід розглядати як особливу організаційну економічну і соціальну діяльність, спрямовану на досягнення високих економічних, соціальних, екологічних та інших результатів шляхом застосування сукупності інноваційних функцій, завдань, методів, технологій, процесів і механізмів. Ця сукупність спрямована на трансформацію інноваційних ідей суспільного розвитку в практичну діяльність, починаючи з нульового етапу - організації їх пошуку, подальших досліджень, створення умов і можливостей для організації отримання результатів застосування. Така діяльність базується на використанні інноваційного змісту управлінських інновацій - інноваційних методів розробки управлінських рішень, інноваційних технологій і процесів, їх науковому обґрунтуванні, застосуванні інноваційних схем організації їх здійснення і реалізації, які обираються індивідуально для кожного виду інновацій.

Для виокремлення в системі класифікації інновацій як окремого складника управлінських інновацій необхідно дослідити зміст, методи і функції інноватизації управлінської діяльності, управлінські технології, процеси, механізми та інший інструментарій, який сьогодні трансформує нові ідеї в практику господарюючих суб'єктів. Щоб підняти рівень інноваційного розвитку систем управління за рахунок впровадження нових ідей і їх трансформації в практику, насамперед необхідно проаналізувати цілі діючих систем управління стосовно забезпечення інноватизації всіх процесів і умов функціонування керованих систем за ключовими векторами інноваційного розвитку, оцінити існуючі форми, структуру і механізми управління, рівень інноваційності використовуваних методів, технологій і їх здатності впливати на активізацію інноваційної діяльності. Під час дослідження необхідно одночасно удосконалювати існуючу класифікацію інновацій за галузями і сферами їх впровадження з огляду на їх системність, досконалість відображення всіх елементів інноваційних процесів і визначення потенціалу їх можливого впливу на кінцевий результат економічного і соціального розвитку галузей.

Пропозиції дослідників проблем інноваційного розвитку суспільства (див. табл. 2) дозволяють запропонувати і перелік характерних ознак інноваційної діяльності, які слід покласти в основу класифікації при здійсненні моніторингу, аналізу, планування і регулювання, у тому числі:

- за сферами інноваційної діяльності (наукові, прикладні, матеріальні й нематеріальні, економічні, виробничі, соціальні, екологічні);

- галузями діяльності (наука, освіта, охорона здоров'я, інші матеріальні і нематеріальні галузі);

- видами діяльності (технічні, технологічні, фінансові, соціальні, організаційні, управлінські тощо);

- ступенем новизни (первинні, вторинні та ін.);

- науковою спрямованістю (фундаментальні й прикладні);

- видами ефективності (економічні, соціальні, культурні, духовні, політичні, суспільні);

- поширенням (локальні, системні, процесні, об'єктні, внутрішні, галузеві, територіальні);

- обсягом інноваційного потенціалу (можливостями нарощення і поширення);

- тривалістю життєвого циклу (короткі, середні, довгі та ін.);

- рівнем витрат (незначні, середні, великі);

- рівнем підвищення продуктивності праці (не впливають, впливають незначно, впливають суттєво);

- рівнем інноваційності структури виробництва і послуг (відповідає встановленому рівню, перевищує, не відповідає);

- рівнем ефективності витрат (нормативний, нижче за нормативний);

- рівнем окупності витрат (відповідає очікуваному, нижче за очікуваний, не відповідає);

- рівнем впливу на конкурентоспроможність продукції, яка випускається, і послуг (забезпечує очікуване зростання, не забезпечує, перевищує очікуваний рівень).

Безумовно, кожна група інновацій потребує подальшого дослідження і встановлення меж інноваційних якостей, що дозволить використовувати їх як важіль потужного впливу на зростання економіки. Класифікація видів інновацій буде слугувати основою конкретизації змісту управлінської діяльності, визначення й обґрунтування варіантів моделей і масштабності інноваційних заходів, векторів стратегічного розвитку, вибору форм співпраці і взаємодії учасників інноваційних процесів, впливу на характеристики та параметри інновацій, побудову інфраструктури й інституалізації.

Окремими заходами повинно стати введення у склад інновацій групи управлінських інновацій, що сприятиме кращому викор истанню творчого потенціалу учасників, впровадженню широкомасштабних інновацій, розширенню їх видів з урахуванням елементних, соціальних, психологічних та інших нововведень, створенню механізмів їх координації та інтеграції, комплексних систем мотивації, потужної системи інновування економічного розвитку країни. Змінювані умови організації інноваційної діяльності сприятимуть виникненню нової функції управління - функції інноватизації. Серед її завдань повинні виокремлюватися:

- удосконалення методологічних і організаційних завдань з реалізації інноваційних заходів;

- формування бази даних існуючих інноваційних ідей і пропозицій у предметних областях і галузях діяльності, їх систематизація за типами і ступенем готовності до використання, побудова інноваційних процесів їх реалізації;

- систематизація та ідентифікація інновацій за особливостями впровадження (часом, вартістю, строком окупності капітальних витрат, життєвим циклом, показниками поліпшення результатів діяльності (зростання обсягів інноваційної частки продукції, продуктивності праці, конкурентоспроможності і якості продукції, зростання доходів і прибутку, частки ринку і можливостей майбутніх ринкових перспектив та ін.));

- аналіз інноваційних потреб функціонування керованих систем і підсистем у власному середовищі, регулярний і своєчасний моніторинг процесів інноватизації та їх задоволення;

- розробка обґрунтованих стратегій внутрішнього інноваційного розвитку і умов для їх здійснення за рахунок мобілізації власних і запозичених коштів для реалізації інноваційного потенціалу та ін.

Інноваційне управління повинно стати невід'ємною частиною безперервного процесу нововведень, який передбачає застосування широкого спектру методів впливу на формування і рух процесів інноваційного розвитку, спрямовує їх до раціональної організації і отримання очікуваних результатів. Управлінські інновації, маючи інтегруючий характер, одночасно можуть використовуватися в різних галузях. Вони мають значно більший період часу для підтримки своїх інноваційних позицій і можуть вагомо впливати на динамічний і соціальний розвиток. Управлінські інновації надають системні переваги господарюючим суб'єктам у сфері виробничої діяльності, забезпечуючи поширення нематеріальних активів. Так, завдяки організаційним інноваціям американські корпорації створили нові корпоративні структури: «VISA» (глобальна мережа фінансових інститутів), Linux (комп'ютерні операційні системи), DuPont (розвиток техніки бюджетування) [8] - і стали не тільки одними з найбагатших, а й найвідомішими у світі.

На жаль, управлінські інновації в Україні поки не виокремлюються як самостійний об'єкт інноваційного розвитку [10; 11]. Зовнішні і внутрішні чинники управлінського впливу на інноваційний розвиток необхідно враховувати, починаючи з теоретико-методологічних аспектів створення і реалізації інновацій різних видів. Управлінські інновації необхідні для побудови й успішного руху інноваційних процесів і об'єктивно повинні зараховуватися до елементів інноваційних процесів. Водночас створення інноваційної системи управління також потребує відповідної генерації нових функцій, методів, інноваційних процесів і форм управління, які сприятимуть ефективному плину у виробничих системах для забезпечення максимальних результатів їх функціонування в ринковій економіці.

Висновки. Д ля перетворення існуючих управлінських систем у системи управління інноваційного типу теоретичні й аналітичні підходи, практичні передумови, а також доповнення теорії інноваційного управління можуть бути зведені до такого:

- проведення аналітичних досліджень і визначення напрямів удосконалення змістовних, функціональних та інформаційних елементів управління галузевих і регіональних систем управління;

- розвиток теорії інноваційного управління з огляду на поглиблення розвитку її управлінського складника;

- визначення й обґрунтування напрямів інноваційної реструктуризації та інжинірингу систем управління з урахуванням відтворення технологічного й управлінського потенціалу, підвищення рівнів інноваційності розвитку елементів систем управління (функцій, методів, технологій, механізмів, процесів та ін.);

- розробка проєктів створення інноваційних систем управління та їх організаційного, функціонального, інформаційно-аналітичного й технічного та кваліфікаційного професійного забезпечення;

- визначення механізмів реалізації функціонування й підтримки систем управління.

Ключовими параметрами рівня інноваційності системи управління і впливу на інноваційний розвиток економіки повинні розглядатися відомі показники досягнення цілей діяльності керованих об'єктів: конкурентоспроможність, якість продукції і послуг, досягнення нормативів ефективності функціонування та ін.

економіка інноваційний стан



Список бібліографічних посилань

1. Капітальні інвестиції за видами економічної діяльності у січні - червні 2020 рову // Публікація документів Державної служби статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua.

2. Каплан Р С., Нортон Д. П. Сбалансированная система показателей. От стратегии к действию. Москва: Олимп-Бизнес, 2003. 214 с.

3. Коротаев А. С. Нововведения в промышленности США: разработка и внедрение: научно-аналитический обзор. Москва: ИНИОН, 1981. 56 с.

4. Кучко Е. Е. Инноватика: проблемы определения и теории. Свободная мысль. 2008. № 6. С. 203 - 210.

5. Ломаченко Т. И. Классификационные концепции инновационного развития. Культура народов Причерноморья. 2006. № 73. С. 37 - 40.

6. Макаренко І. П., Рогожин О. Г. Світові тенденції розвитку системи інноваційних індикаторів. Математичне моделювання в економіці. 2017. № 1 - 2(8). С. 141 - 158.

7. Мончев Н. М. Разработка и нововведения / общ. ред. и предисл. Г. А. Власкина, Ю. Г. Наидо. Москва: Прогресс, 1978. 160 с.

8. Нехорошева Л. Н., Богдан Н. И. Инновационные системы современной экономики. Минск: БГЭУ, 2003. 219 с.

9. Про затвердження форм державних статистичних спостережень із статистики науки й інновацій та інструкцій про порядок їх складання. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/z0850-03#Text.

10. Харченко Т. О., Бондарук Ю. С. Інноваційні технології в управлінні бізнес-процесами підприємств. Держава та регіони. 2019. № 4(109). С. 130 - 133.

11. Яковлев А. І. Аналіз стану інноваційної діяльності в Україні та шляхи його поліпшення. Наука та наукознавство. 2018. № 2(100). С. 29 - 44.



REVENKO Nadiia PhD in Economics, Professor, Professor of Economic Department, Admiral Makarov National University of Shipbuilding, Kherson Branch

NADTOCHII Iryna PhD in Economics, Associate Professor, Associate Professor of Economic Department, Admiral Makarov National University of Shipbuilding, Kherson Branch

PULIANOVYCH Olena PhD in Economics, Associate Professor, Associate Professor of Economic Department, Admiral Makarov National University of Shipbuilding, Kherson Branch

IMPROVING THE CONCEPTUAL APPROACH TO THE THEORETICAL, METHODOLOGICAL AND PRACTICAL BASES OF DEVELOPMENT OF INNOVATIVE MANAGEMENT OF INDUSTRIAL COMPLEXES IN UKRAINE

The results of the study of the state and directions of innovative development of Ukraine are given. The dynamics of innovation implementation for the period 2010 - 2019, the results of the analysis of the innovative state of economic development, the theoretical and practical principles of innovation of Ukraine are analyzed. When assessing the possibilities of further innovative development, it was concluded that the implementation of innovations at all hierarchical levels of government is low and that there is a lack of systemic managerial influence on the country's innovative development solutions. The limited information in assessing innovative development according to the indicators selected by the State Statistics Committee of Ukraine and the lack of an effective information and analytical base for the development and adoption of strategic decisions are emphasized.

The search for ways to increase the innovative level of social development is carried out on the basis of analysis of innovation theory, conceptual apparatus, classification features and characteristics of innovations and other developments of foreign and Ukrainian scientists and the practice of their application. The analysis and generalization of innovations is the basis of proposals for the continuation of research, regulatory and practical activities in the field of innovation of the country's economy Theoretical and practical issues have been identified as part of measures to increase innovation. The existing shortcomings included the lack of an effective integrated system of innovation, the lack of innovative tools of managerial innovation, the system of innovative management, built on the use of innovative functions and other management levers. The use of the proposed system of innovation groups, their modification, essence and components of innovation functions and tasks can be the basis for creating information-analytical foundation of innovation, choosing forms of cooperation and interaction of participants in innovation processes in the chain of innovation, starting from their zero point - the emergence of innovative ideas, introduction of managerial innovations, principles and forms of organization of a new type of management - innovative.

Key words: innovation, analysis of innovative development, classification groups of innovations, managerial innovations, innovative management, innovative activity, innovative economy.

Размещено на Allbest.ru

...