Регіональний механізм регулювання якості життя населення в умовах децентралізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет міського господарства

імені О.М. Бекетова

Регіональний механізм регулювання якості життя населення в умовах децентралізації

Федотова Юлія Володимирівна кандидат економічних наук, доцент, завідувач кафедри

Рибак Ганна Іванівна кандидат економічних наук, доцент, доцент

О.М. Бекетова

м. Харків



Анотація

Розглянуто поняття державного регулювання якості життя, яке характеризується як цілеспрямований вплив з боку органів державної влади на політичні, економіко-господарські, соціально-культурні процеси, які мають вплив на якість життя громадян.

Охарактеризовані загальнодержавні чинники державного регулювання якості життя. До них віднесено, по-перше, законодавче та нормативне забезпечення сталого розвитку, що визначає правила економічної поведінки суб'єктів, правові рамки для забезпечення можливостей задоволення потреб. Наведені такі види соціальних гарантій стосовно забезпечення мінімального рівня соціального захисту: доступ до визначеного на національному рівні переліку товарів і послуг, який включає найважливіші медичні послуги, у тому числі з охорони материнства, які відповідають критеріям наявності, прийнятності та якості; основні гарантовані доходи на дітей обсягом не нижче національно встановленого мінімального рівня, що дає можливість забезпечити доступ до харчування, освіти, догляду та інше; основні гарантовані доходи обсягом не нижче національно встановленого мінімального рівня для осіб працездатного віку, що не мають можливості отримувати достатній рівень доходу через хворобу, вагітність та пологи, обмежені можливості; основні гарантовані доходи обсягом не нижче національно встановленого мінімального рівня для осіб похилого віку.

Другим чинником державного регулювання якості життя є соціальна політика держави, що визначає цілі і напрямки діяльності органів державної влади щодо покращення якості життя населення, які знаходять своє відображення у проєктах і програмах. Зауважено, що бідність населення визначається обсягом витрат громадян на себе та забезпечення добробуту своїх родин. У випадку, коли рівень витрат менше за прожитковий мінімум, це є свідченням бідності.

Представлено аналіз децентралізованої системи соціального захисту включає наступні етапи, який включає наступні етапи: інституційні, адміністративні, територіальні параметри децентралізації; фінансові параметри аналізу децентралізованої системи соціального захисту; акумулювання, розподіл та використання фінансових ресурсів децентралізованої системи соціального захисту із фокусом на локальний рівень.

Ключові слова: державне регулювання, дотації, сталий розвиток, соціальні гарантії, соціальна політика держави.



Abstract

Fedotova Yuliia Volodymyrivna Candidate of Economic Sciences, Associate Professor, Head of the Department, O.M. Beketov Kharkiv National University of Urban Economy, Kharkiv

Rybak Hanna Ivanivna Candidate of Economic Sciences, Associate Professor, Associate Professor, O.M. Beketov Kharkiv National University of Urban Economy, Kharkiv

REGIONAL MECHANISM FOR REGULATING THE QUALITY OF LIFE OF THE POPULATION IN THE CONTEXT OF DECENTRALIZATION

The concept of state regulation of the quality of life, which is characterized as a targeted influence on the part of state authorities on political, economic, socio-cultural processes that have an impact on the quality of life of citizens, is considered.

The national factors of state regulation of the quality of life are characterized. These include, firstly, the economic and regulatory support for sustainable development, which defines the rules of economic behavior of subjects, the legal framework for ensuring the possibilities of meeting needs. The following types of social guarantees are given to ensure the minimum level of social protection: access to the list of goods and services determined at the national level, which includes the most important medical services, including maternity protection, which meet the criteria for availability, acceptability and quality; basic guaranteed income per child not lower than the nationally established minimum level, which makes it possible to ensure access to food, education, care, etc.; basic guaranteed income not lower than the nationally established minimum level for persons of working age who are not able to receive a sufficient level of income due to illness, pregnancy and childbirth, limited opportunities; basic guaranteed income not lower than the nationally established minimum level for the elderly.

The second factor in the state regulation of the quality of life is the social policy of the state, which determines the goals and directions of activity of public authorities to improve the quality of life of the population, which are reflected in projects and programs. It is noted that the deity of the population is determined by the amount of citizens' spending on themselves and ensuring the well-being of their families. In the case when the level of expenditure is less than the subsistence level, this is evidence of poverty.

The presented analysis of the decentralized social protection system includes the following stages, which includes the following stages: both institutional, administrative, territorial parameters of decentralization; finance parameters of the analysis of the decentralized social protection system; and the cumulation, distribution and use of financial resources of the decentralized social protection system with a focus on the local level.

Keywords: state regulation, subsidies, sustainable development, social guarantees, social policy of the state.



Постановка проблеми. Розробка концептуальних засад зростання якості та рівня життя населення у рамках національних проєктів є необхідною умовою аналізу усіх аспектів взаємодії економічної та соціальної сфер. Реалізація такої політики неможлива без принципового розширення та посилення регулюючої діяльності держави. Сучасна соціально-економічна ситуація потребує визначення оптимальних шляхів соціального розвитку держави, що на сьогоднішній день стає основним показником успішного рішення задачі підвищення якості життя населення. У сучасних умовах якість життя виступає як ефективний інструмент здійснення соціальної та економічної політики держави.

Стабілізація та підвищення якості життя населення та її забезпечення між розділяються за рівнями управління, ґрунтуючись на їхній повноваженнях, та обираються конкретні інструменти їхньої реалізації відповідно до особливостей територій і регіонів. Варто зазначити, що державні, територіальні і локальні чинники знаходяться у тісному зв'язку, оскільки на державному рівні визначаються загальні норми і правила соціально-економічного розвитку країни в цілому та її територій зокрема. А на локальному - відображені особливості розвитку конкретного регіону та населення, що передаються територіальними органами управління на вищий рівень для врахування при розробці стратегії соціально-економічного розвитку регіонів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам якості життя населення присвітили свої праці такі вітчизняні дослідники, як: Антохова І.М., Длугопольська Т.І., Мельниченко О.А., Никифоренко В.Г. [1 - 3, 9 - 11].

Мета статті - це аналіз поняття і методів державного регулювання рівня та якості життя населення на регіональному рівні.

Виклад основного матеріалу. Державне регулювання якості життя - це цілеспрямований вплив з боку органів державної влади на політичні, економіко-господарські, соціально-культурні процеси, які мають вплив на якість життя громадян [1, с. 52].

До загальнодержавних чинників державного регулювання якості життя слід віднести наступні [1, с. 53]:

Законодавче та нормативне забезпечення сталого розвитку, як чинник впливу на якість життя населення, визначає правила економічної поведінки суб'єктів, правові рамки для забезпечення можливостей задоволення потреб. Сюди включаються законодавство про зайнятість, оплату праці, соціальне страхування та соціальні стандарти (фізіологічний і прожитковий мінімум, величина мінімальної заробітної плати), законодавство про підприємництво, а також регулювання окремих аспектів формування якості життя (конвенції і рекомендації Міжнародної організації праці, стандарти ООН стосовно якості життя населення, стратегії і концепції соціально-економічного розвитку держави в цілому та її регіонів зокрема).

Міжнародна організація праці здійснює міжнародне регулювання питань, пов'язаних із трудовою сферою. МОП запровадила наступні інструменти підтримки соціального забезпечення у країнах-підписантах [2, с. 92 - 93].

По-перше, рекомендації Конвенції про мінімальні норми соціального забезпечення (1952 р., № 102), які охоплюють більшість видів соціальної допомоги. У сфері медичного обслуговування стандарти Конвенції передбачають надання профілактичної допомоги, загальний огляд лікарями, включаючи візит додому, спеціалізовану допомогу, а також фінансування передбачених лікарських засобів та інше. В Україні ратифікована Конвенція №102.

Наступна Конвенція - про рівноправність громадян країни та іноземців і осіб без громадянства у галузі соціального забезпечення (1962 р., № 118), яка гарантує соціальне забезпечення, передбачене попередньою Конвенцією.

Конвенція про медичну допомогу та допомогу на випадок хвороби (1969 р., № 130) додатково гарантує надання стоматологічної допомоги, виплат на медичну реабілітацію та поховання.

Конвенція про сприяння занятості та захисту від безробіття (1988 р., № 168) збільшує розмір періодич ної допомоги, передбаченої у Конвенції 102, до рівня 50% середньої заробітної плати, а також можливість застосування спеціальних правил розрахунку.

Конвенція про допомогу у зв'язку з обмеженими можливостями, похилим віком та втратою годувальника (1967 р., № 128), у якій рівень періодичних виплат встановлений на рівні щонайменше 45% середньої заробітної плати (для людей похилого віку та тих, що втратили годувальника) і 50% (для людей з обмеженими можливостями) порівняно із Конвенцією №102.

Конвенція про допомогу на випадок виробничого травматизму (1964 р., № 121) передбачає зазначені у Конвенції №102 виплати, проте їхній розмір не має бути нижче за 60% середньої заробітної плати у випадку втрати працездатності, а також передбачає додаткові пільги для вдів, людей з обмеженими можливостями, що потребують постійної допомоги третіх осіб, а також дітей-сиріт.

Конвенція про охорону материнства (2000 р., № 183) гарантує відшкодування витрат на медичну допомогу, яка включає, крім випадків, зазначених у Конвенції №102, грошові виплати на підтримку рівня життя і дитина на належному рівні (принаймні 2/3 середньої зарплати).

Конвенція про встановлення міжнародної системи збереження прав у галузі соціального забезпечення (1982 р., № 157) передбачає наявність деяких переваг у соціальному забезпеченні для працюючих мігрантів, які зіштовхуються із проблемою позбавлення права на соціальні виплати, якими вони користуються у певні країні.

Рекомендація щодо мінімальних рівнів соціального захисту (2012 р., № 202) була прийнята на Генеральній конференції МОП 30 травня 2012 року. Згідно Рекомендації, право на соціальний захист визнає як право людини, а соціальне забезпечення - як економічну і соціальну необхідність для процесу розвитку і прогресу, засіб зменшення та попередження проблеми бідності, нерівності, соціальної ізоляції та незахищеності, інвестиції в людський капітал.

Встановлено такі види соціальних гарантій стосовно забезпечення мінімального рівня соціального захисту: доступ до визначеного на національному рівні переліку товарів і послуг, який включає найважливіші медичні послуги, у тому числі з охорони материнства, які відповідають критеріям наявності, прийнятності та якості; основні гарантовані доходи на дітей обсягом не нижче національно встановленого мінімального рівня, що дає можливість забезпечити доступ до харчування, освіти, догляду та інше; основні гарантовані доходи обсягом не нижче національно встановленого мінімального рівня для осіб працездатного віку, що не мають можливості отримувати достатній рівень доходу через хворобу, вагітність та пологи, обмежені можливості; основні гарантовані доходи обсягом не нижче національно встановленого мінімального рівня для осіб похилого віку.

Соціальна політика держави, що визначає цілі і напрямки діяльності органів державної влади щодо покращення якості життя населення, які знаходять своє відображення у проєктах і програмах (у яких доволі часто практично не враховується соціально-економічна специфіка окремих територій і груп населення). В якості прикладу можна навести Стратегію подолання бідності. державний влада політичний економічний

Станом на 2020 рік рівень бідності в Україні складав 42,4%, а у 2021 році цей показник вже становив близько 50%. Так, як стверджують фахівці Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи НАН України, подальші прогнози доволі песимістичні [3].

Бідність населення визначається обсягом витрат громадян на себе та забезпечення добробуту своїх родин. У випадку, коли рівень витрат менше за прожитковий мінімум, це є свідченням бідності.

В Україні існує Стратегія подолання бідності, затверджена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №161- р, основними цілями якої є [4]:

розширення доступу населення до продуктивної зайнятості

та зростання доходів;

доступ населення до соціальних послуг та інфраструктури;

мінімізація бідності соціально незахищених верств

населення - підлітків, дітей та пенсіонерів.

Важливим кроком є також монетизація субсидій, збільшення допомоги для дітей-сиріт, які позбавлені батьківського піклування.

Наступним напрямом є Комплексна програма зайнятості населення. На сьогоднішній день діє Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Основних напрямів реалізації державної політики у сфері зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2022 року» від 24 грудня 2019 р. №1396-р [5].

Реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення до 2022 року пропонується здійснювати за такими основними напрямами: розвиток національної економіки як основи для забезпечення продуктивної зайнятості та створення нових робочих місць; стимулювання розвитку підприємництва та самозайнятості; забезпечення створення гідних умов праці та детінізація відносин у сфері зайнятості населення; розвиток системи професійної (професійно-технічної) освіти та забезпечення створення умов для професійного навчання впродовж життя; забезпечення розвитку інклюзивного ринку праці; сприяння зайнятості молоді; реформування державної служби зайнятості та забезпечення інноваційного розвитку послуг на ринку праці; забезпечення реалізації ефективної державної політики у сфері трудової міграції.

На рівні окремих регіонів також можуть діяти окремі Програми зайнятості. Так, для Харківської області діє Програма зайнятості населення на період 2021 - 2023 років, у якій визначені наступні напрями щодо поліпшення ситуації у сфері зайнятості населення на період 2021 - 2023 років [6].

Наступними видами соціальної політики держави є програма адресної допомоги малозабезпеченим громадянам. Так, у Харківський області прийнята Програма соціального захисту населення на 2021 - 2025 роки, що передбачає наступні види адресної допомоги [7]:

фінансова підтримка малозахищених верств населення;

фінансова підтримка членів сімей загиблих під час масових акцій громадянського протесту у місті Києві, що відбулися у період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року;

фінансова підтримка осіб з інвалідністю внаслідок війни та учасників бойових дій Другої світової війни 1939-1945 років;

фінансова підтримка осіб, які безпосередньо брали участь в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, із відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях у районах її проведення та членів сімей загиблих (померлих) таких осіб;

відшкодування витрат на поховання окремих категорій громадян.

Наступними видами соціальної політики є програми розвитку житлового будівництва, Концепція демографічного розвитку України, створення Українського Фонду соціальних інвестицій, головним завданням якого є підтримки найменш захищених верств населення.

До основних критеріїв ефективності соціальної політики можна віднести наступні [1, с. 54]:

підвищення якості життя населення;

розвиток і збереження людського потенціалу країни;

підвищення трудової мобільності населення;

підвищення ефективності формування і використання

фінансових, матеріальних, інформаційних і кадрових ресурсів соціальної сфери.

Досліджуючи міжнародний досвід, зауважимо, що аналіз децентралізованої системи соціального захисту включає наступні етапи [8, с. 455 - 458]:

I. Інституційні, адміністративні, територіальні параметри децентралізації..

Фінансові параметри аналізу децентралізованої системи соціального захисту.

Акумулювання, розподіл та використання фінансових ресурсів децентралізованої системи соціального захисту із фокусом на локальний рівень.

Аналізуючи І етап, особливу увагу слід приділити розподілу повноважень між інституційними рівнями влади. З точки зору імплементації зарубіжного досвіду цікавим є досвід країн іх трирівневим адміністративним устроєм (Велика Британія, Польща, Франція та Італія). Цей досвід є визначальним для порівняння особливостей розподілу повноважень і фінансових ресурсів у сфері соціального захисту між інституційними рівнями (вертикальна децентралізація). Інший варіант - горизонтальна децентралізація - є важливим при визначенні особливостей здійснення системи соціального захисту на локальному рівні.

Ретроспективний аналіз узагальнення досвіду країн Європи у сфері соціального захисту дозволяє зробити висновок про схожість української практики із Францією та Польщею.

Дослідження територіальної організації має важливе значення, враховуючи розміри, склад та структуру муніципалітетів.

Європейський досвід проведення територіальної реформи свідчить про відсутність єдиних підходів до функціонування муніципалітетів. Виділяють три групи країн.

По-перше, великі за площею та чисельністю муніципалітети (Ірландія).

По-друге, середні за площею та чисельністю населення муніципалітети, серед яких: Швеція, Нідерланди, Данія, Туреччина, Латвія, Португалія і Греція.

По-третє, малі за площею і чисельністю населення муніципалітети (Чехія, Польща, Люксембург, Словаччина, Словенія, Угорщина, Італія та ін). Для України є актуальним укрупнення територіальних громад для більш ефективного управління.

На ІІ етапі важливо виділити базові засади системи соціального захисту, які є історичними, випливають з інституціональних підстав і лежать в основі її функціонування. Фінансова будова систем соціального захисту країн Європи визначається наступними специфічними рисами:

переважанням державного фінансування (система «Беверіджа», згідно якої медична допомога гарантується державою) або концепції соціального страхування (система «Бісмарка»);

часткою ВВП, виділену на соціальний захист населення;

визначення пріоритету соціального захисту серед інших видатків державного бюджету.

ІІІ етап передбачає аналіз досвіду зарубіжних країн для визначення особливостей соціального захисту в умовах децентралізації з акцентом на муніципальний рівень. Цікавим прикладом є досвід Норвегії, де для догляду за людьми похилого віку надаються гранти двох видів: цільовий та інвестиційний. Це дозволяє здійснювати фінансування видатків довгострокового догляду за людьми похилого віку на муніципальному рівні.

Проведений аналіз функціонування децентралізованої системи європейських країн у системі соціального захисту дозволяє визначити наступні важливі моменти:

існує проблема неефективної комунікації між службами, дублювання або навіть відсутність послуг; виходячи з цього, необхідно вдосконалити державну політику України у напрямі розподілу повноважень соціального захисту між інституційними рівнями, а також оптимізувати кількість служб і структур у системі соціального захисту населення;

у зарубіжних країнах функціонують страхові та бюджетні форми захисту; враховуючи зменшення сектору соціального захисту на місцевому рівні, важливо визначити пріоритетні засади при побудові системи соціального захисту: змішана система може збільшити бідність працюючого населення, яке є платником податків і соціальних внесків;

реформування системи соціального захисту в умовах децентралізації додатково потребує відповідальності та відповідної фінансової підтримки на кожному інституційному рівні; одним із варіантів вирішення цього завдання є вибір або фінансового вирівнювання не за доходами, а за видатками на основі стандартизованого набору соціальних послуг, а також урахування соціального складу соціальної громади.

Державне регулювання рівня та якості життя спирається на застосування наступного комплексу методів: за формами (прямі і непрямі) та способами впливу (нормативно-правові, економічні, організаційні, адміністративні, соціально-психологічні) [9].

Методи прямого регулювання чинять безпосередній вплив на рівень і якість життя населення. В якості прикладу - чинна нормативно-правова база, якою регламентуються права, обов'язки та міра відповідальності населення. Ступінь впливу прямих методів істотно залежить від особливостей засобів державного регулювання. Так, підвищення розміру пенсій або інших соціальних виплат позитивно впливає на рівень та якість у першу чергу тих категорій населення, для яких трансфертні платежі є основним, а у деяких випадках єдиним джерелом доходу (пенсіонери, люди з обмеженими можливостями). Інша частина населення ставиться або байдуже, або навіть негативно до зазначених заходів. Це пов'язано із тим, що у разі посилення соціальної складової у Державному бюджеті гальмуються темпи економічного зростання та, як наслідок, з'являються явища макроекономічної нестабільності.

Другою групою методів за формами регулювання є непрямі, що мають на меті опосередкований вплив на рівень та якість життя населення через створення сприятливих умов для взаємодії економічних суб'єктів. Основним завданням держави у цьому випадку є узгодження своїх інтересів та інтересів населення і представників сфери бізнесу. Ефективність та ступінь впливу непрямих методів залежить як від засобів державного регулювання, що застосовуються, а також від способу життя окремих індивідів. Так, ревальвація національної валюти у 2005 році практично не позначилась на доходах населення у гривні, проте відбулось знецінення їхніх заощаджень у валюті та кредитних зобов'язань. Крім того, спостерігалось збільшення цін на об'єкти нерухомості і загострення інших соціально-економічних проблем, однак для тих верств населення, що були безпосередньо пов'язані із зазначеними вище економічними операціями (мова йде про власників депозитних або кредитних рахунків у банках та суб'єктів ринку нерухомості).

У класифікації методів за способом впливу особливе місце належить методам нормативно-правового регулювання, які базуються на розробці та виданні юридичних норм, які узгоджують відносини між громадянами, органами державної влади, роботодавцями і найманими працівниками. Завдяки застосуванню нормативно-правових методів держава забезпечує захист прав власності, справедливий розподіл результатів суспільної праці, сприяння ефективному функціонуванню національної економіки і підвищення рівня життя та забезпечення якості життя населення.

Вибір тієї чи іншої форми нормативно-правового регулювання залежить від наступних чинників:

місця та ролі органу державного управління у загальній ієрархічній структурі;

належності відповідного органу державного управління до законодавчої, виконавчої або судової гілки влади;

масштабності та складності проблеми, яку слід вирішити органам державної влади.

Наступні - економічні - методи державного регулювання спрямовані на заохочення економічних суб'єктів до розвитку виробничої сфери, зростання національного багатства і підвищення рівня та якості життя населення. З цією метою органами державної влади використовуються відповідні форми державного регулювання, серед яких:

монетарні (грошова емісія, операції на відкритому ринку, норма обов'язкових резервів, облікова ставка НБУ);

фіскальні (перелік і ставки загальнодержавних і місцевих податків та зборів, операції із державними цінними паперами);

соціально-економічні (надання дотацій і компенсацій, податкових і інших пільг, встановлення мінімального рівня заробітної плати, визначення розміру і частки видатків бюджету на соціальний захист населення).

Організаційні методи державного регулювання націлені на узгодження інтересів і ресурсів окремих економічних суб'єктів під час їхньої взаємодії завдяки: визначенню процедури участі у тих чи інших заходах (приватизація або державна реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності);

сприянню укладанню угод;

надання необхідної інформації та консультування;

розробка стратегій, програм, прогнозів і планів розвитку

держави (регіону, галузі);

координацію зусиль і ресурсів.

Інші - адміністративні - методи державного регулювання ґрунтуються на принципах влади, дисципліни та відповідальності і реалізуються через ієрархію управління економікою за допомогою дотримання обов'язкових посадових інструкцій, розпоряджень та обов'язків. На практиці використовуються наступні адміністративні форми управлінської діяльності:

організаційні (регламентування, нормування, інструктування);

розпорядчі (винесення постанови, підготовка наказів,

розпоряджень, вказівок, резолюцій);

дисциплінарні (контроль, нагляд, покарання).

В умовах розвитку ринкових відносин і демократії застосовують різні засоби адміністративного впливу (серед яких: ліцензії, квоти, санкції, стандарти, норми, державні замовлення, ціни), проте перевага надається тим, які створюють сприятливі умови для самостійних дій об'єктів управління у межах наданих повноважень. Ще одна група методів - соціально-психологічні. Вони передбачають формування у громадян почуття гідності, патріотизму, суспільної значущості, підвищення трудової та політичної активності, забезпечення власного добробуту та добробуту членів своєї родини.

Окрім описаних методів, застосовується ще одна - п'ята - група методів - геополітичні [10]. Ці методи є окремим способом впливу держави на життя населення і передбачають забезпечення захисту інтересів своїх громадян як на території України, так і за її межами. Специфіка застосування цих методів полягає у врахування під час їхньої розробки та реалізації державної політики географічних, політичних, економічних та інших особливостей держави в цілому або окремого регіону.

З метою вирішення проблем регіонального розвитку і формування соціальної політики використовується два підходи до управління 11, с. 50; 12].

По-перше, це управління на основі передбачення змін (активне управління). По-друге, управління на основі гнучких швидких рішень (ситуаційний підхід). Саме цей підхід активно використовується на регіональному рівні. У його основі покладено системний підхід, який розглядає регіон як єдине ціле, складну відкриту соціально-економічну систему. Він найбільш ефективний у вирішенні тактичних завдань, оскільки має суттєвий недолік - необґрунтовано високі витрати ресурсів, ризик втрати орієнтирів розвитку на довгострокову перспективу. Цілі, запропоновані для реалізації, побудовані на основі існуючих реалій і найчастіше мають короткостроковий характер, а їх обробка викликає можливість заміни першочергових проблем другорядними. Натомість активне управління базується на прийнятті рішень від майбутнього до теперішнього, втілюючи принципи передбачення, запобігання, і у його основі лежать системний і ситуаційний підходи. Перевагою активного управління є спрямованість розробки рішень, яка забезпечує високу ефективність і стійке функціонування на перспективу завдяки оптимальному розподілу ресурсів і використанню потенціалу системи. Значна увага при цьому приділяється місії, яка визначає перспективність і послідовність управління, лежить в основі стратегії поведінки і розвитку території.



Висновки

Отже, крупні соціально-економічні системи, до яких можна віднести і регіони, мають більш активно застосовувати методи стратегічного планування й управління, оскільки невизначеність зовнішнього середовища сьогодні є скоріше правилом, а не винятком. Принцип попередження, який знаходиться в основі стратегічного управління, частково здатний вирішити проблеми запобігання економічних і соціальних криз, регулювання соціальних процесів, підтримки раціонального співвідношення потреб і ресурсів, тобто забезпечує стабільний розвиток. Саме форма активного управління має допомогти регіональним органам влади перейти від політики виживання до політики розвитку.



Література

1. Якість життя населення регіону: аналіз, прогнозування, соціальна політика : монографія / під ред. В. Г. Никифоренка. МОНМС України. Одеський нац. економічний унів-тет. Одеса, 2012. 316 с.

2. Длугопольська Т.І. Стандарти міжнародної організації праці щодо соціальної безпеки: зарубіжні орієнтири для України. Глобальні та національні проблеми економіки. 2017. Випуск 18. С. 90 - 94.

3. Устимович Ю. Майже половина українців на межі бідності: навіть із роботою не можуть забезпечити сім'ї.

4. Про схвалення Стратегії подолання бідності: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. № 161 -р.

5. Про затвердження Основних напрямів реалізації державної політики у сфері зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2022 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 р. № 1396-р.

6. Програма зайнятості населення Харківської області на період 2021 - 2023 років.

7. Комплексна Програма соціального захисту населення Харківської області на 2021 - 2025 роки.

8. Територіальні громади в умовах децентралізації: ризики та механізми розвитку: монографія / за ред. Кравціва В. С., Сторонянської І. З. Львів: ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М. І. Долішнього НАН України, 2020. Серія «Проблеми регіонального розвитку». 531 с.

9. Мельниченко О.А. Методи та засоби державного регулювання рівня та якості життя населення.

10. Мельниченко О.А. Особливості реалізації державної політики щодо підвищення рівня та якості життя населення України в умовах глобальної фінансової кризи.

11. Антохова І.М. Модернізація регіональної системи управління якістю життя населення. Науковий вісник Чернівецького університету. 2014. Випуск 681. Економіка. С. 48 - 51.

12. Slatvinska V. Economic and legal mechanism of water transport regulation as a concept and correlate. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 5. С. 86-90.

References

1. Yakist zhyttia naselennia rehionu: analiz, prohnozuvannia, sotsialna polityka : monohrafiia [Quality of life of the population of the region: analysis, forecasting, social policy: monograph]. Odesa: MONMS Ukrainy. Odeskyi nats. ekonomichnyi univ-tet [in Ukrainian].

2. Dluhopolska, T.I. (2017). Standarty mizhnarodnoi orhanizatsii pratsi shchodo sotsialnoi bezpeky: zarubizhni oriientyry dlia Ukrainy [Standards of the International Labor Organization regarding social security: foreign benchmarks for Ukraine]. Global and national economic problems, 18, 90-94 [in Ukrainian].

3. Ustymovych, Yu. Maizhe polovyna ukraintsiv na mezhi bidnosti: navit iz robotoiu ne mozhut zabezpechyty simi [Almost half of Ukrainians are on the verge of poverty: they cannot provide for their families even with a job]. (n.d.).

4. Pro skhvalennia Stratehii podolannia bidnosti: Rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 16 bereznia 2016 r. № 161-r [On the approval of the Poverty Alleviation Strategy: Decree of the Cabinet of Ministers of Ukraine dated March 16, 2016 No. 161]. (2016, March 16).

5. Pro zatverdzhennia Osnovnykh napriamiv realizatsii derzhavnoi polityky u sferi zainiatosti naselennia ta stymuliuvannia stvorennia novykh robochykh mists na period do 2022 roku: Rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 24 hrudnia 2019 r. № 1396-r [On the approval of the main directions of the implementation of state policy in the sphere of population employment and stimulation of the creation of new jobs for the period until 2022: Order of the Cabinet of Ministers of Ukraine of December 24, 2019 No. 1396-r]. (2019, December 24).

6. Prohrama zainiatosti naselennia Kharkivskoi oblasti na period 2021-2023 rokiv [Employment program of the population of the Kharkiv region for the period 2021-2023]. (n.d.).

7. Kompleksna Prohrama sotsialnoho zakhystu naselennia Kharkivskoi oblasti na 2021 - 2025 roky [Comprehensive Program of Social Protection of the Population of the Kharkiv Region for 2021-2025]. (n.d.).

8. Terytorialni hromady v umovakh detsentralizatsii: ryzyky ta mekhanizmy rozvytku: monohrafiia [Territorial communities in conditions of decentralization: risks and mechanisms of development: monograph]. Lviv: DU «Instytut rehionalnykh doslidzhen imeni M. I. Dolishnoho NAN Ukrainy. Seriia «Problemy rehionalnoho rozvytku» [in Ukrainian].

9. Melnychenko, O.A. Metody ta zasoby derzhavnoho rehuliuvannia rivnia ta yakosti zhyttia naselennia [Methods and means of state regulation of the level and quality of life of the population] (n.d.).

10. Melnychenko O.A. Osoblyvosti realizatsii derzhavnoi polityky shchodo pidvyshchennia rivnia ta yakosti zhyttia naselennia Ukrainy v umovakh hlobalnoi finansovoi kryzy [Peculiarities of implementation of the state policy on raising the level and quality of life of the population of Ukraine in the conditions of the global financial crisis] (n.d.).

11. Antokhova, I.M. (2014). Modernizatsiia rehionalnoi systemy upravlinnia yakistiu zhyttia naselennia [Modernization of the regional system of managing the quality of life of the population]. Scientific Bulletin of Chernivtsi University, 681, 48-51. Economics.

12. Slatvinska V. Economic and legal mechanism of water transport regulation as a concept and correlate. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 5. С. 86-90.

Размещено на Allbest.ru

...