Графо-мережева концепція економіки, як адаптація неокласичної парадигми

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГРАФО-МЕРЕЖЕВА КОНЦЕПЦІЯ ЕКОНОМІКИ, ЯК АДАПТАЦІЯ НЕОКЛАСИЧНОЇ ПАРАДИГМИ

Соколовський Дмитро Борисович, кандидат економічних наук,

старший науковий співробітник,

Інститут економіки промисловості НАН України, м. Київ

Анотація

Зміщення вектору економіко-теоретичних досліджень із виробничих питань у сферу стосунків економічних агентів виглядає привабливо, оскільки акцент із виробничих відносин переноситься на людські стосунки, проте водночас призводить до невиправданого розширення самого предмета, а відтак до громіздкості класичних, неокласичних й інших провідних економічних наукових теоріях, таких як інституційна, неоінституційна, нова інституційна економіка, поведінкові економічні напрямки тощо, через потребу в уточненнях, доповненнях, опису окремих випадків і винятків.

Внаслідок цього реальній економіці притаманні проблеми, що не мають достатньо переконливого пояснення в рамках класичної парадигми, зокрема, відмови ринку і держави, опортуністичної поведінки агентів.

У статті розглядається відповідність окреслених понять новій економічній парадигмі, яка включає як концептуальні складові категорії накладу, обмежено раціональної, нераціональної, опортуністичної поведінки, відмов ринку і держави. Систему економічних взаємовідносин розглянуто за допомоги мережевої парадигми у вигляді навантаженого по вершинах і дугах гіперграфу з дискретним числом агентів (суб'єктів) і дуг (взаємовідносин між ними). Пропонований підхід знімає наявні у класичній парадигмі, яка описує економіку як континуум із нескінченною кількістю учасників і «польовою» структурою взаємодії, протиріччя економічної теорії щодо наявності транзакційного накладу, вичерпаності та безкоштовності отримання інформації, нівелює потребу в окремих підходах до розгляду ринкових і внутрішньофірмових відносин тощо.

Такий підхід може певною мірою спростити впровадження в неокласичну концепцію непритаманних їй базових понять і покращити прогнозування економічних подій.

Логічним подальшим кроком може бути економіко-математичне наповнення концептуальних фреймів економічної теорії із подальшим калібруванням розроблених моделей на конкретних статистичних даних.

Ключові слова: економічна теорія; мережева парадигма; відмови ринку; відмови держави; економічна поведінка.

Abstract

Sokolovskyi Dmytro Borysovich, Candidate of economic science, senior science, National Academy of Science of Ukraine, Institute of Industrial Economics, Kyiv.

THE GRAPH AND NETWORK CONCEPT OF ECONOMICS AS THE ADAPTATION OF THE NEOCLASSIC PARADIGM.

Shifting the vector of economic-theoretical research from production issues to the sphere of relations of economic agents looks attractive since the emphasis on production relations is transferred to human relations. Still, at the same time, it leads to an unjustified expansion of the subject itself, so, to the bulkiness of classical, neoclassical, and other leading economic scientific theories, such as institutional, neo-institutional, new institutional economics, behavioral economic directions, etc., due to the need for clarifications, additions, and descriptions of individual cases and exceptions.

As a result, the actual economy has problems that do not have a sufficiently convincing explanation within the framework of the classical paradigm, in particular, the market and government failure, and opportunistic behavior of agents.

The article examines the correspondence of the outlined concepts to the new economic paradigm, which contains as conceptual components the categories of economic cost, bounded rational, irrational, opportunistic behavior, and market and government failures. The system of economic relations is considered with the help of the network paradigm in the form of a hypergraph loaded on vertices and arcs with a discrete number of agents (subjects) and arcs (relationships between them). The proposed approach removes the existing classical paradigm, which describes the economy as a continuum with an infinite number of participants and a "field" structure of interaction, the contradictions of economic theory regarding the presence of transaction cost, completeness, and free access to information, eliminates the need for separate approaches to considering the market and intra-firm relations, etc.

Such an approach can to a certain extent simplify the introduction to the neoclassical concept of basic concepts that are not characteristic of it and improve the forecasting of economic events.

A logical further step may be the economic and mathematical filling of the conceptual frameworks of economic theory with subsequent calibration of the developed models on specific statistical data.

Keywords: economic theory; network paradigm; market failure; government failure; economic behavior

Постановка проблеми

Тенденція останніх десятиліть зміщує вектор економіко-теоретичних досліджень із виробничих питань у сферу стосунків економічних агентів. Підставою утворення зазначеної ситуації є орієнтація на головний напрямок неокласичного економічного аналізу аналіз обміну благами. Втім, така ситуація призводить до того, що класичні, неокласичні, а також нові теорії на кшталт різних інституційних відгалужень в їх нормативному вигляді перестають працювати й потребують додаткових уточнень, ремарок і застережень, що робить їх доволі громіздкими і неточними у використанні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням удосконалення ортодоксальної економічної теорії й адаптації її до економічної реальності присвятили свої праці багато відомих науковців-економістів. Зокрема, багато уваги було приділено розширеному розгляду категорії «накладу». До класичного виробничого (трансформаційного) накладу було додано інформаційний (Дж. Стиглер) і транзакційний (Р. Коуз, О. Вільямсон). Оскільки транзакційний наклад не дуже добре вписувався в теорію загальної рівноваги, численні дослідники намагалися ввести окремий вид діяльності «транзакція», що призводило до протиріччя, на яке вказали, зокрема, Е. Фуруботн і Р. Рихтер.

Крім цього, можна згадати послаблення вимог щодо поведінки агентів (Г. Саймон), використання теорії ігор для формалізації взаємодії економічних суб'єктів тощо.

В будь-якому разі можна зробити висновок, що реальна економіка не відповідає ідеальним постулатам. В реальній економіці наявні цілком конкретні економічні агенти, що не зливаються в єдину масу і яких досить легко відрізнити одне від одного. Те саме стосується обмінів, кожен із яких відбувається за своїми схемами і правилами. Інформація не розповсюджується миттєво, швидкість її отримання залежить від багатьох факторів, не лише географічних. Також немає гарантій, що інформація від джерела до адресата дійде невикривленою: середовище, крізь яке передається інформація, не є «абсолютним провідником», отже процес передачі зустрічає певний опір середовища. Отримання інформації не є безкоштовним і, зазвичай, якість вичерпність і точність отриманої інформації залежать від вартості вкладених у цей процес засобів. Як наслідок, адресат економічний агент, намагаючись оптимізувати власну економічну поведінку, не може бути впевненим у досягненні Парето-оптимального результату чи навіть узагалі в його існуванні.

На підставі вищесказаного цілком природно, що реальній економіці притаманні проблеми, які не мають достатньо переконливого пояснення в рамках класичної парадигми. Насамперед це стосується факту наявності відмов ринку і держави. Також нелогічною в окресленій концепції постає наявність опортуністичної поведінки агентів.

Як наслідок, мета статті полягає у більш предметному розгляді окреслених нововведень із точки зору їх відповідності новій економічній парадигмі, яка би включала категорії накладу, обмежено раціональної чи нераціональної, а також опортуністичної поведінки відмов ринку та держави як не винятки, а логічні концептуальні складові.

Виклад основного матеріалу

Економіка є наукою про обмін благами. Свого часу Фрідріх Гаєк услід за Людвігом фон Мізесом навіть прийшов до рішення переназвати економічну науку як «каталактику» (із грецької теорію обміну) [1, с. 107, 108, 112]. Переорієнтація економічних досліджень на аналіз обміну благами спричиняє низку наслідків, головними векторами розвитку стають: дедалі докладніша з розширеним застосуванням математичного апарату характеристика ринкових відносин; подальше ускладнення і розгалуження «обмінної» поведінки людини (раціонального максимізатора) тощо. Очевидна самодостатність подібного аналізу призводить до спричиненої безперечними досягненнями в зазначених галузях і суттєвим вдосконаленням техніки аналізу математичної формалізації економічної науки.

«Заміна» предмета економічної теорії виглядає привабливо, оскільки замість бездушних виробничих відносин з'являється гуманна людина, проте водночас вона призводить до невиправданого розширення самого предмета. Логіка заміни дослідження виробничих відносин дослідженнями відносин у процесі обміну постає в еволюції від людини в ситуації вибору через аналіз мотивів вибору, виявлення їх джерел до характеристики алгоритму прийняття рішень, доповненої розкриттям сутності раціональності та постулатом максимізації. Ці пошуки реалізуються в теоріях раціональних очікувань, раціонального вибору, суспільного вибору тощо.

Втім, слід пам'ятати, що економіка досліджує не поведінку конкретних живих людей як таку, а її вплив на значення економічних показників.

Також зазначимо, що для економічної діяльності характерна обов'язкова взаємозалежність контрагентів. Зміст економічних відносин насамперед відбивається у способах розподілу (присвоєння) чинників виробництва (власності на засоби виробництва). Важливо підкреслити реальність економічних відносин, які складаються у процесах виробництва, розподілу, обміну і споживання. Тобто це, по-перше, не поведінка окремих людей, яка, безперечно, також має місце, але є вторинною щодо реальних зв'язків між суб'єктами, похідною від них; по-друге, реальність економічних відносин полягає в тому, що вони характеризують процеси, які виявляються в об'єктивних економічних катеґоріях (ціни, доходи, витрати, продуктивність праці, заробітна платня тощо), а не суб'єктивно в головах людей (прийняття рішень, раціональний вибір, максимізація корисності тощо), які також є вторинними та похідними відносно реального економічного процесу.

Тому, напевно, аби не виходити за межі економічного характеру дослідження, можна казати, про поведінку узагальнених економічних суб'єктів: індивідуумів, фірм, організацій, позбавлених конкретних психологічних рис.

Класична економіка сприймає економічне середовище континуально як аналог фізичного поля із благ, в якому всі процеси відбуваються миттєво. Очевидно, що в такому середовищі наявна повна інформація, зокрема, щодо максимуму за Парето. Відтак, інформація щодо будь-якого блага, що може знаходитись будь-де, миттєво й у повному невикривленому обсязі доступна в будь-якій точці економічного простору будь-якому суб'єкту, що існує в цьому просторові. При цьому зазначену інформацію уособлено в ціні блага. Позаяк суб'єкт не мусить докладати жодних зусиль для отримання інформації, вона, очевидно, є безкоштовною. Так само й із тих же причин безкоштовними є всі обміни, що здійснюються чи можуть здійснюватися в економічному просторі. Поза тим, в економічному просторі діє безкінечна кількість економічних агентів, що здійснюють безкінечну кількість обмінів благами, внаслідок чого немає сенсу якимось чином їх розділяти. Тобто, ідеальна економіка являє собою суцільний безособовий, безкоштовний, справедливий досконалий обмін благами (або і єдиним благом у різних іпостасях).

Намагання вирішити зазначені вище протиріччя в межах класичної парадигми призводили до спроб введення в усталені моделі категорій недосконалого ринку, його неповної саморегуляції, інформаційних обмежень так званих когнітивних проблему передачі, засвоєнні та переробці інформації агентами, додатної вартості її отримання й обробки, опору («тертя») середовища. При цьому не конче зрозуміло, на підставі якої логіки більшість цих явищ виникали і наскільки несуперечливо вони вписувались у класичну модель.

Це добре видно на прикладі категорії накладу. В неокласичну модель було введено поняття інформаційного накладу, тобто, витрат, пов'язаних із пошуком й отриманням інформації щодо угоди, а також про ситуацію на ринку (див. про економічну теорію інформації [2] Також, разом із виробничим (трансформаційним) накладом було впроваджено транзакційний наклад (Р. Коуз, О. Вільямсон).

Якщо повернутись до розгляду процесу обміну благами, можна зазначити, що угода із приводу обміну благами між економічними суб'єктами з формально-правового погляду є нічим іншим, як угодою зі зміни форми власності цих благ, а отже транзакцією. Відповідно, витрачені ресурси на підготовку цієї угоди, пошук інформації щодо елементів і складових потенційного обміну, на процес укладання угоди, а також на її дотримання є витратами на здійснення транзакції, транзакційними витратами, транзакційним накладом. Отже, поняття транзакційного накладу містить усі витрати, що виникають при здійсненні угоди.

Постає питання, яким чином вводити цю категорію в економічні моделі? Багато дослідників для вирішення цієї задачі вводили окремий вид діяльності «транзакція» в теорію загальної рівноваги, проте, позаяк моделі не зазнавали концептуальних змін, агенти в них і надалі поводились, ніби у світі з нульовими транзакціями, що призводило до протиріччя [3, с. 235]. Аналогічні протиріччя мали місце і при введенні у класичні моделі інших перелічених вище категорій.

Перелічені факти змушують переглянути парадигму побудови економічної системи. Доцільність цього кроку випливає також із таких міркувань. Фактично, економічне середовище нагадує не єдине континуальне поле, а, швидше, мережу: в усьому світі кілька мільярдів індивідів, пов'язаних з економічною діяльністю (власне, всіх близько 7,5 млрд) і 1-2 мільярди фірм й інших економічних інституцій. Між ними діють зв'язки, яких нехай на порядок більше тобто, до 100 млрд. Навіть населення Землі не справляє враження континуума, тим паче, множина економічних агентів.

Тобто, з модельного погляду світова (і будь-яка менша) економічна система це дискретна, мережева структура, висловлюючись математичною мовою граф із кільком типами вершин, навантажений по дугах і по вершинах. Продовжуючи фізичну аналогію, можна сказати, що індивіди й норми це атоми, а фірми й інституції молекули. Власне, нема застережень, аби говорити в даному випадку про узагальнений граф гіперграф, в якому одна дуга об'єднує не 2, а довільну кількість його вершин. Головною, принциповою умовою залишається дискретний (мережевий), а не континуальний (полеподібний) характер економічної системи.

Передача благ й інформації здійснюється через дуги між вершинами. Кожна дуга має свою пропускну інформаційну здатність, свій ступінь викривлення інформації. Так само вершини спроможні обробити обмежений обсяг інформації (пропускна (когнітивна) спроможність вершин). Поза тим, конкретна вершина з'єднана, зазвичай, далеко не з усіма дугами. На цій підставі зрозуміло, що в економічній системі відсутня вичерпна інформація. Це справедливо як для кожного із суб'єктів системи окремо, так і для системи в цілому.

Витрати на відновлення істинної інформації слушно класифікувати як інформаційні витрати. мережева парадигма економічний гіперграф

Тут доцільно більш докладно розглянути поняття «мережевої економіки», що останнім часом набуло поширення в різноманітних економічних дослідженнях. Автором близького до цього поняття терміну «мережеве суспільство» вважається Я. ван Дейк, що запровадив його в 1991 році. Щодо застосування «мережевої» термінології по відношенню до економіки див., напр., [4-7]. Засадничою передумовою становлення мережевої економіки вважається формування у 1980-1990 рр. п'ятого технологічного укладу, ядром якого є інформаційно-комунікаційні галузі.

Втім, слід зауважити, що звичне використання категорії «мережева економіка» має концептуально іншу спрямованість за ту, що пропонується у монографії. Зазвичай, коли йдеться про мережеву (інформаційну, інформаційно-мережеву) економіку, мається на увазі конкретний сегмент господарської діяльності або її властивості.

Доповідь, підготовлена Європейською Комісією, окреслює мережеву економіку як середовище, в якому будь-які компанії чи індивіди можуть із мінімальними витратами контактувати між собою, де би в економічній системі вони не були розташовані[8, с. 18].

У статті А. Гриценка і Є. Песоцької зазначається, що «стрижневим процесом сучасних світових трансформацій є перехід від індустріально-ринкової економіки до інформаційно-мережевої. Закономірності функціонування цих двох систем суттєво різняться» [9, с. 6]. І надалі: «Перехід до інформаційно-мережевого суспільства робить інформацію пануючою формою продукту, на виробництво якого витрачають дедалі зростаючу частку суспільного часу. А мережа є природнім середовищем пробування інформації. У процесі передання інформації, її обміну ніхто нічого не втрачає, а всі лише збагачуються знаннями.» [9, с. 6]

Узагальнюючи, можна сказати, що «мережева економіка» це сегмент економіки, для якого мережі є або благом, що в ньому продукується, або способом продукування блага, або формою діяльності.

На відміну від зазначеного підходу, ми розглядаємо як мережу всю економіку, безвідносно того, в якому сегменті функціонують ті чи інші економічні агенти, якими технологіями вони користуються і яку продукцію виробляють. Тому ці підходи не перетинаються і, крім терміну «мережа», не мають нічого спільного.

Наведений вище розгляд причин і чинників впровадження категорії «транзакційний наклад» свідчить, що протиріччя між головними властивостями класичної моделі економіки та низкою концепцій, пов'язаних із недосконалим ринком, є невипадковим: останні цілком природно «виростають» із мережевої моделі економіки, тоді як теорія загальної рівноваги передбачає польову економічну організацію.

Найбільш активними у прагненні змінити неокласичну парадигму були і є інституційні гілки економічної теорії, насамперед нова інституційна економіка.

Досить поширеним є погляд (див., напр., [10, с. 31-32], що головний постулат теорії загальної рівноваги щодо, власне, наявності в економічній системі єдиної Парето-оптимальної рівноваги спростувала теорія ігор, яка «є самостійним напрямком в економічній теорії, її не можна звести до інституційного підходу, саме теорія ігор сформулювала мову моделей нової інституційної економіки» [10, с. 31].

Справді, теорію ігор засновано на припущеннях, що:

- може мати місце декілька точок рівноваги (водночас, може взагалі не бути жодної);

- рівноваги не обов'язково є оптимальними за Парето.

Дані припущення отримали назву «проблема координації», «проблема сумісності (адаптації)», «дилема в'язня» (див. [11, с. 22; 12, с. 169-170]).

Паралельно Герберт Саймон відмовився від іншого фундаментального неокласичного поняття моделі раціонального вибору (точніше, розширив його). Його теорія неповної раціональності враховує наявність не лише інформаційних витрат, а і когнітивних обмежень. Вона припускає, що індивід не спроможний не тільки зібрати всю інформацію щодо угоди та ситуації на ринку, а й обробити зібрану інформацію оптимальним чином [13]. Врахування когнітивних обмежень вимагає заміни принципу оптимізації (optimizing), що лежить в основі моделі раціонального вибору, принципом задовільності (satisficing).

До окреслених вище позицій можна висунути декілька заперечень і зауважень.

Навряд чи теорію ігор можна вважати окремою економічною теорією. Швидше, теоретико-ігровий підхід є окремим методологічним підходом до моделювання економічної взаємодії. А внаслідок того, що теоретико-ігрова модель допускає неоптимальні парето-рівноваги й містить дуальні зв'язки, вона є найкращою відомою моделлю для окреслення угод, транзакцій і взаємодії взагалі.

Так само можна посперечатися і з тим, що теорія ігор спростовує постулат про єдину Парето-оптимальну рівновагу в економіці. Насправді, теорія ігор, внаслідок описаних вище її властивостей, ефективно (вдало) моделює множинні рівноваги. А наявність в економіці єдиної оптимальної за Парето рівноваги заперечується тезою щодо неповноти інформації в економічній системі, конкретніше неповної обізнаності агентів й інституцій, зокрема, щодо наявності глобального оптимуму в системі, а також заперечення миттєвості процесів, у тому числі процесів досягнення оптимуму й обмеженості ресурсів, які можуть не дозволити досягнути точки оптимальної рівноваги.

Водночас, неповнота інформації природним чином породжує поведінковий принцип неповної раціональності агентів, зокрема, задовільності [14; 15], позаяк агент, досягнувши задовільного для себе результату, не може бути впевненим, щодо принципового досягнення кращого результату та ще й протягом обмеженого (так само задовільного) часу. Інакше кажучи, принципова можливість досягнення неоптимальних за Парето рівноваг спричиняється невпевненістю агента щодо достатності часу й інших ресурсів для досягнення Парето-оптимального значення, а також взагалі щодо наявності рішення, кращого за досягнуте. Об'єднання цих двох фактів призводить до орієнтації агентів на локальні доступні оптимуми та рівноваги, і саме це є причиною спростування засадничого постулату теорії загальної рівноваги.

Але підставою задовільної поведінки є той самий принцип неповноти інформації. Отже обидві, на перший погляд, самостійні зміни в неокласичній економічній парадигмі насправді тісно пов'язані між собою.

У свою чергу, твердження щодо неповної інформації в економічній системі є наслідком застосування мережевої моделі економіки, що і є засадничим чинником заперечення неокласичної польової моделі. Тобто, можна стверджувати, що множинність (чи взагалі відсутність) рівноваг і не цілковито раціональна поведінка агентів є прямим наслідком саме інституційного погляду на економіку з його «молекулярно-мережевою» структурою на відміну від польової однорідної структури неокласичної концепції.

Повернімося до розгляду засадничого поняття і явища економіки в цілому обміну. В силу того, що обмін благами в реальному світі не є миттєвим, а агенти мають особистісні властивості, проте не мають вичерпної інформації щодо обміну і мусять витратити зусилля та ресурси задля отримання бажаного результату, слід говорити не про факт обміну, а про його процес.

Процес обміну містить не лише взаємне передавання благ, а і попередні домовленості про те, які блага братимуть участь в обміні, їх кількість, вимоги до якості. Також, з урахуванням евентуальної опортуністичної поведінки агентів важливим є контроль за точністю дотримання умов обміну: ex ante й ex post.

У такому окресленні процес обміну благ за своєю сутністю є взаємодією між економічними суб'єктами щодо обміну благ, яка формально є угодою і містить 3 етапи: укладання угоди щодо обміну, її виконання (реалізацію) та контроль за правильністю виконання угоди.

Зазначені міркування кореспондуються з іншим підходом до концептуального врахування транзакційного накладу (а також інших відповідних категорій) в економічних моделях. Він полягає у відмові безпосереднього моделювання транзакційного накладу, аналізуючи, натомість, спричинені ним ефекти. Зазначений напрямок є характерним для теорії угод, яка виокремлює дві проблеми, пов'язані з наявністю транзакційного накладу та характерні саме для дискретно-мережевої побудови економіки: недосконалість передбачення й асиметрію інформації [3, с. 236].

Ця концепція являє принципову протилежність попередній: якщо вбудовування транзакцій у польову модель економіки є намаганням поєднати (причому, недіалектично) підходи, що суперечать одне одному, то їх дослідження в контексті теорії угод уявляється максимально природним, позаяк саме розгляд процесу обміну з усіма його складовими, наголошення замість обміну на угоді про обмін, природно призводить до потреби у використанні категорії «транзакція», відтак «транзакційний наклад».

Єдине, в чому важко погодитись із Фуруботном і Ріхтером, це те, що у другому випадку не відбувається моделювання транзакційного накладу. Власне це можна віднести на не конче точне формулювання, позаяк подальший текст відповідного розділу вказаного джерела, власне, й розглядає різні моделі транзакцій (а отже і транзакційного накладу) у відносинах економічних агентів.

Таким чином, ми пересвідчуємось, що введення категорій угоди, транзакції та транзакційного накладу в модель економіки є взаємопов'язаними: одне спричиняє інше. Інакше кажучи, це елементи однієї системи, одного підходу.

Природно, що при прийнятті другої парадигми будови економічної системи, на перший план виходять не обмінюванні блага, а економічні агенти, що здійснюють цей обмін, факт обміну замінює процес обміну, що по своїй сутності являє взаємовідносини між агентами. Таким чином, «матеріалізація» обміну благами: явне введення носіїв цих благ, заміна факту обміну (миттєвого обміну без зусиль і витрат) на процес обміну (такий, що має ненульову тривалість у часі, який треба підтримувати і контролювати за рахунок витрати ресурсу) призводить

- до заміни обміну благами на взаємодію між агентами у вигляді угоди щодо обміну благ транзакції;

- відтак, до розуміння, що реалізація зазначеного процесу вимагає певних зусиль, тобто, витрати ресурсів на проведення та супроводження транзакції транзакційного накладу.

Зазначимо, що в даному випадку йдеться про суб'єкт суб'єктні (бінарна, взаємозалежна поведінка) взаємини. Проте, в будь-якій економічній системі наявні також інші типи взаємовідносин, напр., у процесі виробництва, тобто, утворення певного блага з інших. Якщо нас цікавить суто процес перетворення благ, маємо справу із об'єкт об'єктними (безособовими) взаєминами, якщо важливою є роль у зазначеному процесі людини із суб'єкт об'єктними (унарна, індивідуальна поведінка). Різниця між ними полягає в наявності свободи вибору в обох взаємодіючих сторін у суб'єкт суб'єктних взаємовідносинах, в однієї у суб'єкт об'єктних і в жодної в об'єкт об'єктних. Інакше кажучи, другий варіант це взаємодія суб'єкта із середовищем (у широкому розумінні), третій взаємодія катеґорій.

Можна також сказати, що об'єкт об'єктна взаємодія притаманна, насамперед, природничо-технічним, а не економічним системам, позаяк економіка, як соціальна наука, передбачає принаймні одного суб'єкта взаємодії.

Очевидно, що для вивчення явища взаємодії найбільш важливими є суб'єкт суб'єктні стосунки між агентами, бо саме внаслідок наявності в обох (чи більше) взаємодіючих суб'єктів свобідної волі, а отже альтернативи поведінки, економічні взаємини набувають неоднозначного, правдиво взаємозалежного характеру.

Висновки

Розгляд системи економічних взаємовідносин за допомоги мережевої парадигми у вигляді навантаженого по вершинах і дугах гіперграфу з дискретним числом агентів (суб'єктів) і дуг (взаємовідносин між ними) знімає, наявних у класичній парадигми як континууму з нескінченною кількістю учасників і «польовою» структурою взаємодії, відомі протиріччя економічної теорії щодо наявності транзакційного накладу, вичерпаності та безкоштовності отримання інформації, нівелює потребу в окремих підходах до розгляду ринкових і внутрішньо-фірмових відносин тощо.

Такий підхід може певною мірою спростити впровадження в неокласичну концепцію непритаманних їй базових понять і покращити прогнозування економічних подій.

Логічним подальшим кроком може бути економіко-математичне наповнення концептуальних фреймів економічної теорії із подальшим калібруванням розроблених моделей на конкретних статистичних даних.

Література

1. Hayek, F. A. Law, Legislation and Liberty. Vol. II. The Mirage of Social Justice, 1976. London: Routledge and Kegan Paul, Ltd.

2. Стиглер, Дж. Экономическая теория информации. В: Гальперин, В. М. сост. Теория фирмы, 2004. СПб: Экономическая школа, с. 432-447.

3. Фуруботн, Э. Г. і Рихтер Р. Институты и экономическая теория: достижения новой институциональной экономической теории, 2005. СПб: Издат. дом Санкт-Петерб. гос. ун-та.

4. Tapscott, D. The Digital Economy, 1996. N.Y.: McGraw-Hill.

5. Brand, S. The Clock of the Long Now, 1999. N.Y.: Basic Books.

6. Shapiro, C. and Varian, H. R. (1999). Information Rules: A Strategic Guide to the Network Economy, Boston: Harvard Business School Press.

7. Benkler, Y. Wealth of Networks, 2006. New Haven: Yale University Press.

8. European Commission Report. Status Report on European Telework: Telework, 1997.

9. Гриценко, А. А. і Песоцька, Є. І. Формування інформаційно-мережевої економіки. Економічна теорія, 2013 № 1, С. 5-20.

10. Олейник, А. Н. Институциональная экономика, 2000. М: Инфра-М.

11. Schotter, А. The Economic Theory of Social Institutions, 1981. Cambridge: Cambridge University Press, p. 22-24.

12. Walliser, B. Theorie des jeux et genese des institutions. Recherches Economiques de Louvain, 1989, № 55(4), p. 344-345.

13. Simon, H. A Behavioral Model of Rational Choice. The Quarterly Journal of Economics, 1955, № 69(1), p. 99-118.

14. Simon, H. Rational Choice and the Structure of the Environment. Psychological Review, 1956, № 63(2), p. 129-138.

15. Simon, H. Rationality as Process and as Product of Thought. American Economic Review, 1978, № 68(2), p. 1-16.

References

1. Hayek, F. A. (1976). Law, Legislation and Liberty. Vol. II. The Mirage of Social Justice. London: Routledge and Kegan Paul, Ltd.

2. Stigler, G. (2004). Ekonomicheskaya teoria informatsii [The Economics of Information]. In: Galperin, V. M. (comp.) Teoria firmy [The firm theory]. SPb: Ekonomicheskaya shkola, 432-447 [in Russian].

3. Furubotn, E. G. & Richter, R. (2005). Instituty i ekonomicheskaya teoria: dostizhenia novoi insitutsionalnoi ekonomicheskoi teorii [The New Institutional Economics], SPb: Izdat. dom Sainkt-Peterb. gos. un-ta [in Russian].

4. Tapscott, D. (1996). The Digital Economy. N.Y.: McGraw-Hill.

5. Brand, S. (1999). The Clock of the Long Now. N.Y.: Basic Books.

6. Shapiro, C. and Varian, H. R. (1999). Information Rules: A Strategic Guide to the Network Economy, Boston: Harvard Business School Press.

7. Benkler, Y. (2006). Wealth of Networks. New Haven: Yale University Press.

8. European Commission Report (1997). Status Report on European Telework: Telework 1997.

9. Hritsenko, A. A. & Pesotska, Ye. I. (2013). Formuvannia informatsijno-merezhevoi ekonomiky [Formation of the information and network economy]. Ekonomichna teoria Economic theory, 1, 5-20 [in Ukrainian].

10. Oleynik, A. N. (2000). Insitutsionalnaya ekonomika [The Institutional Economics], M: Infra-M [in Russian].

11. Schotter, A. (1981). The Economic Theory of Social Institutions. Cambridge: Cambridge University Press, p. 22-24.

12. Walliser, B. (1989). Theorie des jeux et genese des institutions. Recherches Economiques de Louvain, 55(4), p. 344-345.

13. Simon, H. (1955). A Behavioral Model of Rational Choice. The Quarterly Journal of Economics, 69(1), p. 99-118.

14. Simon, H. (1956). Rational Choice and the Structure of the Environment. Psychological Review, 63(2), p. 129-138.

15. Simon, H. (1978). Rationality as Process and as Product of Thought. American Economic Review, 68(2), p. 1-16.

Размещено на Allbest.ru