Внутрішні стейкхолдери та їх роль в забезпеченні самодостатнього розвитку державних лісогосподарських підприємств

Основна частина

Постановка проблеми. Активізація бізнесу державних підприємств дає можливість ефективно використовувати потенціал ресурсів які формуються власністю всіх громадян України і тим самим забезпечувати належний розвиток як держави в цілому, так і окремих територіальних громад. В цьому аспекті важлива роль належить лісовому господарстві в основі функціонування якого здійснюють господарську діяльність державні підприємства що забезпечують відтворення лісів, заготівлю, переробку та обробку деревини і другорядних лісових матеріалів, побічне лісове користування, використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, потреб мисливського господарства, проведення науково - дослідних робіт, створення сприятливих умов для життя диких тварин.

Розвиток цих підприємств забезпечують управлінські структури визначені державою як власником та працівники найняті для здійснення господарської діяльності від імені держави. Водночас, аналіз наявної стратегії розвитку лісового господарства України свідчить, що функціонування державних підприємств здійснюється за відсутності ефективної державної політики та використання інструментів зацікавленості в результатах господарювання внутрішніх стейкхолдерів [1]. Лісогосподарська діяльність в Україні є достатньо специфічною і недослідженою з точки зору взаємних відносин з внутрішніми стейкхолдерами. Це потребує пошуку відповідних заходів активізації діяльності державних лісогосподарських підприємств через забезпечення участі внутрішніх стейкхолдерів у формуванні їх самодостатнього розвитку, мінімізацію деструктивних чинників які притаманні функціонуванню лісової галузі в економіці України.

Передумовою вивчення взаємовигідних очікувань в державних лісогосподарських підприємств та їх стейкхолдерів в контексті реалізації соціальної відповідальності є імплементований у 2010 році в Україні стандарт ІБО 26000 [2], який визначає необхідність поваги бізнесу до інтересів стейкхолдерів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різноманітні питання відносин підприємств з їх стейкхолдерами як суспільно-економічного явища досліджували: А. Аммарі [3], А. Бондар [9], Ю. Герасименко [4; 5], Салім Госн [6], О. Захаркін [7], Л. Захаркіна [7], В. Боронос [7], І. Кобушко [7], О. Колмакова [11], Ю. Коломієць [11], О. Конопліна [10], О. Ляшенко [8], Ю. Мирошниченко [9], Т. Момот [10], С. Северина [13], О. Стрелков [12], В. Смачило [11], І. Філатова [10], А. Череп [13], Р. Фрімен [20].

В наукових дослідженнях визначено поняття зацікавлених сторін та їх місце в господарській діяльності, сформовано підходи до класифікації стейкхолдерів, розкрито концепцію визнання основних стейкхолдерів та їх інтересів по відношенню до підприємств.

Проте невирішеними залишаються питання ідентифікації внутрішніх стейкхолдерів та їх участі як інвесторів у формуванні фінансових ресурсів підприємств та в процесі безпосереднього створення і використання результатів господарської діяльності за структурними елементами доданої вартості.

Формування цілей статті. Зважаючи на вище викладене, особливо актуальним для державних підприємств лісового господарства стає вивчення ролі внутрішніх стейкхолдерів в забезпеченні самодостатнього їх розвитку та дослідження інструментів активізації власників і найманих працівників в побудові ефективного внутрішнього середовища для господарської діяльності.

Виклад основного матеріалу дослідження. Слово стейкхолдер (анг. stakeholder) в українському перекладі має десятки слів, зокрема дотична особа (зацікавлена, незацікавлена), причетник, група впливу, зацікавлена сторона, зацікавлений, пайовик, зискувач, зисківник, вигодоотримувач, заінтересована сторона, дотичник, користувачі, держитель, впливова особа, причетні [14].

Загальне визначення терміна «стейкхолдер» по відношенню до бізнесу у 1984 році дав Р. Фрімен, який під цим поняттям розумів будь-яку групу або особу, яка може спливати на досягнення цілей господарюючої структури, або, навпаки, результати її діяльності є їх інтересами. Без підтримки стейкхолдерів підприємства перестали б існувати [20]. Цілі підприємства набагато ширші ніж створення прибутку, як це передбачено у понятті підприємництво на законодавчому рівні в Україні [15].

За стандартом AA1000SES (Accountability Stakeholder Engagement Standard), стейкхолдери - це групи, які впливають на діяльність підприємства або/чи здатні відчувати на собі вплив від таких дій, продукції або послуг і пов'язаних з цим результатів [16].

Важливою передумовою самодостатнього розвитку підприємства в умовах необхідності максимального використання інновацій є особливе приділення уваги до визначення ролі в бізнесі, його власників і найманих працівників як основних внутрішніх стейкхолдерів. Безпосередня участь внутрішніх стейкхолдерів в господарській діяльності створює можливість економічного зростання та забезпечення конкурентоспроможності підприємства, а також гарантує його економічну безпеку.

Відносини з внутрішніми стейкхолдерами необхідно розглядати як найвагоміший інструмент самодостатнього функціонування підприємства, за допомогою якого формується зацікавленість їх до господарської діяльності та забезпечення її ефективності. Водночас, внутрішні стейкхолдери є інвесторами необхідних ресурсів для формування майнового потенціалу з метою забезпечення функціонування підприємства і одержувачами результатів його господарської діяльності.

По відношенню до внутрішніх стейкхолдерів можливо застосувати визначення що це зацікавлені особи, які безпосередньо приймають участь в господарській діяльності підприємства, як його ресурсний потенціал, через систему виконання управлінських функцій або операцій технологічного процесу, наділені можливістю впливу на стан розвитку та конкурентоспроможність бізнесу, а їх інтереси прямо залежать від результатів господарювання. Ідентифікацію внутрішніх стейкхолдерів необхідно здійснювати на основі критеріїв: залежність, відповідальність, увага, вплив, різноманітні перспективи.

Система внутрішніх стейкхолдерів підприємств наведена на рис. 1.

Рис. 1. Система внутрішніх стейкхолдерів підприємства

До внутрішніх стейхолдерів державних лісогосподарських підприємств відносяться: органи державної влади, які виконують функції власника (Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Державне агентство лісових ресурсів України, обласні управління лісового та мисливського господарства) та наймані працівники і їх громадські об'єднання.

Побудова взаємовигідних відносин підприємств з стейкхолдерами, які мають прямий вплив на його господарську діяльність є одним з основних інструментів забезпечення ефективного управління лісогосподарським комплексом.

Основні характеристики, місце і роль внутрішніх стейкхолдерів в діяльності підприємств лісового господарства і лісозаготівель за наявною статистичною інформацією відображено на рис. 2-6.

Рис. 2. Динаміка зайнятості найманих осіб як внутрішніх стейкхолдерів в діяльності суб'єктів господарювання за КВЕД 02 «Лісове господарство та лісозаготівлі» (тис. осіб)

Рис. 3. Динаміка витрат на персонал як внутрішніх стейкхолдерів суб'єктів господарювання за КВЕД 02 «Лісове господарство та лісозаготівлі» (млн. грн.)

Рис. 4. Рівень витрат на персонал в обсягах реалізації суб'єктів господарювання за КВЕД 02 «Лісове господарство та лісозаготівлі» (%)

Рис. 5. Динаміка участі власників у формуванні активів суб'єктів господарювання за КВЕД 02 «Лісове господарство та лісозаготівлі» (млн. грн.)

Рис. 6. Рівень участі власників у формуванні активів суб'єктів господарювання за КВЕД 02 «Лісове господарство та лісозаготівлі» (%)

Внутрішні стейкхолдери лісогосподарських підприємств приносять в їх господарську діяльність людський капітал 56,0 тис. найманих працівників (рис. 2), а власники на формування активів виділяють біля 3,5 млрд. грн. інвестицій (рис. 5), або за розрахунками у 2020 році 47,5% балансової вартості активів (рис. 6).

Від лісогосподарських підприємств наймані працівники одержують біля 8 млрд. грн. доходів (рис. 3), або за розрахунками у 2020 році 37, % створеного доходу від реалізації продукції (рис. 4).

Схема участі внутрішніх стейкхолдерів у формуванні активів наведена на рис. 7.

Рис. 7. Модель участі внутрішніх стейкхолдерів у формуванні активів лісогосподарських підприємств

Результати аналізу участі стейкхолдерів у забезпеченні фінансовими ресурсами активів залучених в діяльність окремих лісогосподарських підприємств та в розподілі їх доходів відображено в табл. 1 і 2.

Таблиця 1. Рівень участі працівників у використанні доходів лісогосподарських підприємств (у% до загального обсягу господарських операцій)

У проведеному аналізі (табл. 2; 3) участь стейкхолдерів в господарській діяльності підприємств та задоволення їх інтересів представлено як рівень використання доходів (вартість робочої сили) та інвестиції в активи за балансом.

Таблиця 2. Рівень участі внутрішніх стейкхолдерів у формуванні джерел фінансових ресурсів на створення активів лісогосподарських підприємств (у% до активу балансу)

Управлінські функції внутрішніх стейкхолдерів лісогосподарських підприємств здійснюються відповідно до положень їх статутів (табл. 3).

Таблиця 3. Компетенції внутрішніх управлінських органів лісогосподарських підприємств

Взаємні очікування та загрози державних лісогосподарських підприємств та їх внутрішніх стейкхолдерів наведені в табл. 4.

Виходячи з даних таблиці 4, з одного боку внутрішні стейкхолдери безпосередньо впливають на стратегію самодостатнього розвитку лісогосподарських підприємств через систему участі в господарській діяльності, а з другого - формують стандарти бізнесу з урахуванням власних інтересів, очікувань і загроз.

Таблиця 4. Взаємні очікування та загрози між державними лісогосподарськими підприємствами і внутрішніми стейкхолдерами

Отже, сукупність внутрішніх стейкхолдерів можна розглядати як складну систему інтересів бізнесу, держави як власника і органу діяльності відповідального за розвиток національної економіки та найманих осіб, що повинна знаходитися в стані динамічної рівноваги через формування і розподіл результатів господарювання.

Ефективна взаємодія внутрішніх стейкхолдерів, що сприятиме сталому розвитку бізнесу в лісовому господарстві на системній основі потребує вдосконалення наступних економічних механізмів:

1) стимулювання найманих працівників через надання їм права участі спільно з власниками у створенні і розподілі доданої вартості та формуванні власного капіталу. Тільки за таких умов трудовий дохід найманого працівника перетвориться в підприємницький дохід і від їх синтезу буде одержано додатковий синергетичний ефект зростання доданої вартості, а персонал нарівні з власником буде спільно відповідати за можливі ризики і успіхи бізнесу;

2) залучення до формування доходів найманих працівників виплат і пільг соціального характеру. Соціальний пакет - це сукупність усіх соціальних пільг, гарантій та виплат, що надаються чи мають надаватись працівникам, та включає в себе комплекс зобов'язань, який бере на себе власник щодо трудового колективу. Завдяки соціальному пакету бізнес конкурує на ринку праці. Як правило у соціальний пакет найманого працівника повинні входити три складові доходів: обов'язкові, конкурентні та компенсаційні;

3) впровадження інноваційної моделі оподаткування та державного фінансування ведення лісового господарства. За Податковим кодексом України до підприємств лісогосподарського виробництва застосовується система оподаткування доходів, що складається з чотирьох рівнів: рентна плата за спеціальне використання лісових ресурсів, податок на прибуток, відрахування до державного бюджету в частині чистого прибутку та земельний податок на землі лісогосподарського призначення.

Водночас, за умови відсутнього (2016-2018 роках) та незабезпеченого більш ніж на 80% (2019-2021 роках) фінансування з державного бюджету потреб лісового господарства, майже всі роботи в галузі лісогосподарського виробництва здійснювалися за рахунок власних оборотних активів лісогосподарських підприємств [17, с. 48]. В країнах ЄС лісові підприємства сплачують земельний податок, не пов'язуючи його розмір з кількістю вилученої з лісів деревини та створених результатів господарювання. Обчислення земельного податку здійснюється залежно тільки від продуктивності земельних угідь [18; 19].

Тільки за умови налагодження в державних лісогосподарських підприємствах партнерських відносин між представниками держави як власниками бізнесу, безпосередньо державою, що впливає на економічні механізми господарювання (податки, видатки споживання і розвитку) та найманими працівниками можливо забезпечити ефективне функціонування лісогосподарського комплексу України.

Висновки. Враховуючи вплив внутрішніх стейкхолдерів на господарську діяльність підприємства, його економічний потенціал та забезпечення самодостатнього розвитку можна дійти висновку, що необхідно посилювати їх вплив на процеси інвестування фінансових ресурсів та формування і розподіл результатів господарювання. Це дозволить одночасно досягти максимально можливого рівня задоволення інтересів підприємства і всіх його стейкхолдерів.

Для самодостатнього розвитку лісогосподарських підприємств необхідна оптимізація відносин з внутрішніми стейкхолдерами на принципах функціональних або кореляційних зв'язків. Оцінка впливу внутрішніх стейкхолдерів на господарську діяльність підприємства щодо участі в інвестуванні фінансових ресурсів та створенні і розподілі доданої вартості є відповідальною складовою управлінської діяльності, оскільки це складний діалог зацікавлених сторін. Побудувати оптимальну модель взаємодії з усіма стейкхолдерами досить складно, особливо щодо кількісних параметрів інтересів. Завдання управлінського персоналу державних лісогосподарських підприємств є розроблення системи результативних показників які б об'єднували інтереси щодо розвитку бізнесу, держави як власника і органу діяльності відповідального за розвиток національної економіки та найманих осіб.

Важливими компонентами участі внутрішніх стейкхолдерів в діяльності підприємства є забезпечення створення максимальних обсягів доданої вартості, виконання ролі ефективних вкладників людського капіталу та інвестиційних джерел формування авансування активів за балансом.

Список використаних джерел