Характеристика сучасних проблеми запровадження засад сталого соціально-економічного розвитку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Характеристика сучасних проблеми запровадження засад сталого соціально-економічного розвитку в Україні

Вячеслав Мельник, кандидат економічних наук, доцент; Олег Поліщук, кандидат економічних наук, доцент, Уманський національний університет садівництва

Анотація

В статті розглядаються питання актуальності проблем сталого розвитку в сучасних умовах з гармонічним досягненням таких цілей як висока якість навколишнього середовища, здорова економіка для всіх народів світу, задоволення потреб людей і збереження сталого розвитку протягом тривалого періоду. Визначено дискусійність в тлумаченні самого терміна «сталий» оскільки відсутність загальноприйнятого трактування пояснюється складністю, оскільки воно містить численні аспекти розвитку цивілізації та стосується майбутнього людства, яке має властивість розвиватися різнобічно й непередбачувано.

На сьогоднішній день, у визначенні майбутнього людства основну роль відіграє екологічний фактор. Вплив екологічного фактору на подальший розвиток суспільства стає все більше очевидним. Протягом найближчих десятиліть стає просто необхідними знизити в десятки разів середнє глобальне навантаження на навколишнє середовище, адже при сучасних темпах зростання населення і обсягів виробництва, при умові, навіть, що не допуститься зростання антропогенного впливу на біосферу - планеті загрожує екологічна катастрофа.

Незважаючи на високий рівень теоретичних розробок, їхню практичну цінність та досвід Європейських країн щодо формування сталого розвитку, необхідно відзначити, що засади сталого розвитку в Україні на рівні її регіонів залишаються недостатньо розробленими, що вимагає подальших досліджень.

Підкреслюється, що стратегічним напрямом розвитку регіональної політики сьогодні повинна стати реалізація нової, активної ролі регіону, як суб'єкта сталого розвитку. Використання нових можливостей глобалізації та створення локальних конкурентних переваг дозволяє регіонам не лише зміцнювати власний міжнародний конкурентний статус, а й сприяти підвищенню рівня конкурентоспроможності національної економіки. Зазначаєтья, що стратегія сталого розвитку буде змінюватися в залежності від соціально-економічної та політичної орієнтації держави, зовнішньоекономічної ситуації, але вона має стати основою забезпечення високої якості життя та здоров'я людей, їх екологічної та соціальної захищеності.

Ключові слова: сталий, розвиток, стратегія , навколишнє середовище, економіка, екологія, гармония, природа, ресурси, регіони.

Abstract

Characteristics of modern problems' implementation of the principles of sustainable socio-economic development in Ukraine

Viacheslav Melnyk, Associate Professor at the Department; Polishchuk Oleh, Associate Professor at the Department of Economy Uman National University of Horticulture

The article considers the urgency of sustainable development in modern conditions with the harmonious achievement of goals such as high quality environment, healthy economy for all peoples of the world, a satisfaction the of the people's needs and sustainable development maintenance for a long time. It is determined the controversy in the interpretation of the term "sustainable" because of the lack of common interpretation due to the its complexity, as it contains many aspects of civilization and concerns the future of mankind, which has the ability to develop in many ways and unpredictably.

Today, the environmental factor plays a key role in determining the future of humanity. Its influence on the society's further development is becoming increasingly apparent. In the coming decades, it will be necessary to reduce the average global burden on the environment, because at the current rate of population growth and production, assuming even the growth limitation of the anthropogenic impact on the biosphere - the planet is threatened by environmental catastrophe.

Despite the high level of theoretical researches, their practical value and experience of European countries in the formation of sustainable development, it should be noted that the principles of Ukraine's sustainable development, especially at the level of its regions, remain insufficiently developed, which requires further research.

It is emphasized that the strategic direction of regional development policy today should be the realization of a new, active role of the region as a subject of sustainable development. Using new globalization opportunities and creating local competitive advantages allows regions not only to strengthen their own international competitive status, but also to increase the level of competitiveness of the national economy. It is noted that the sustainable development strategy will change depending on the socio-economic and political orientation of the state, the foreign economic situation, but it should be the basis for ensuring a people's high quality of life and health, environmental and social protection.

Keywords: constant, development, strategy, environment, economy, ecology, harmony, nature, resource, regions

Постановка проблеми

Ідеї сталого розвитку були офіційно проголошені на Міжнародній конференції з навколишнього середовища і розвитку у Ріо-де-Жанейро (Самміт Землі) United Nations Conference on Environment and Development (Earth Summit), Rio de Janeiro у 1992 р. Ця конференція розглядала оточуюче середовище і соціально-економічний розвиток як взаємопов'язані і взаємозалежні галузі. У головному документі, прийнятому на цій конференції, “Порядку денному на XXI століття” (Agenda 21), що розглядався в якості програми всесвітнього співробітництва, сталий розвиток пов'язується з гармонічним досягненням таких цілей: висока якість навколишнього середовища, здорова економіка для всіх народів світу, задоволення потреб людей і збереження сталого розвитку протягом тривалого періоду [15].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблема сталого розвитку за останні десятиріччя привернула увагу багатьох українських учених, серед яких такі вчені, як В. Боголюбова, Б. Буркинський, М. Бутко, З. Герасимчук, М. Грязев, Б. Данилишин, В. Загорський, В. Карамушка, Н. Мартинова Г. Марушевський, О. Навелєв, Д. Палехов, Т. Пепа, Л. Руденко, А. Садовенко, В. Удовиченко, Л. Чернюк, М. Шмідт, А. Шапарь, С. Шкарлет, О. Яценко та ін. Звісно, кожен із них має своє бачення, обстоює власну позицію. Невипадково Н.О. Мартинова зазначає, що тлумачення самого терміна «сталий» спровокувало безліч дискусій. З огляду на це нині існує низка дефініцій словосполучення «сталий розвиток», визначення якого постійно вдосконалюється й доповнюється. Можна припустити, що відсутність загальноприйнятого трактування пояснюється складністю, оскільки воно містить численні аспекти розвитку цивілізації та стосується майбутнього людства, яке має властивість розвиватися різнобічно й непередбачувано. У цілому термін «сталий розвиток» походить від англійського - «sustainable development», де «sustainable» означає підтримувальний, тривалий, сталий, безперервний, а «development» - розвиток, розробка, створення, освоєння, побудова, удосконалення, зростання, формування, розширення та ін. Проте цей термін навіть в офіційно прийнятих перекладах з різних мов світу неоднаковий. Наприклад: з французької він перекладається як довготривалий розвиток, з італійської - заслуговуючий підтримки розвиток, з німецької та японської - тривалий розвиток, зі шведської - сталий розвиток, з норвезької - міцний розвиток[13].

Але, необхідно відзначити, незважаючи на високий рівень теоретичних розробок, практична цінність та досвід Європейських країн щодо формування сталого розвитку, в цілому по Україні та на рівні її регіонів мало використовуються а деякі аспекти проблеми залишаються недостатньо розробленими, що вимагає подальших досліджень.

Мета статті. В чергове підкреслити важливість сталого розвитку у сучасних глобалізаційних умовах розвитку світового господарства, окреслити загальні риси сталого розвитку України та необхідність активізації інноваційних процесів на рівні регіонів та країни загалом.

Виклад основного матеріалу

Сталий розвиток це - розвиток суспільства при якому людство отримує можливість для досягнення повного добробуту через об'єднання екологічних, економічних, і соціальних цілей, не перевищуючи допустимі межі впливу на довкілля [12].

Сучасна екологічна політика розглядається як інтегрований чинник сталого соціально-економічного розвитку України, що сприяє переходу до сталого розвитку економіки, впровадженню екологічно збалансованої системи природокористування та забезпечення екологічної безпеки. При цьому суттєво зростає суспільна значущість й авторитет науки, теоретичне обґрунтування стає необхідною умовою ефективності прийнятих державних рішень. Вона чим далі набуває рис соціального інституту, покликаного забезпечити стійкий розвиток суспільства, соціальну злагоду, його добробут і прогрес. Це передбачає підвищення вимог до методологічної складової наукових досліджень, пошуку нових світоглядних орієнтирів, які відповідають викликам сьогодення, осмислення сучасних наукових підходів і конкретних методів дослідження[16].

На сьогоднішній день, у визначенні майбутнього людства основну роль відіграє екологічний фактор. Вплив екологічного фактору на подальший розвиток суспільства стає все більше очевидним. Протягом найближчих десятиліть стає просто необхідними знизити в десятки разів середнє глобальне навантаження на навколишнє середовище, що припадає на одиницю ВНП, адже при сучасних темпах зростання населення і обсягів виробництва, при умові, навіть, що не допуститься зростання антропогенного впливу на біосферу - планеті загрожує екологічна катастрофа [1].

Державна політика щодо сталого розвитку повинна базуватися на таких основних принципах, які забезпечують [18, с. 20]: - збалансованість розвитку українського суспільства - паритетність економічного, соціального та екологічного складників, визнання неможливості тривалого розвитку суспільства в умовах деградації природного середовища; - екологічно та техногенно безпечні умови життєдіяльності населення; - затвердження гуманізму, демократії та загальнолюдських цінностей; - еколого-економічна збалансованість розвитку окремих регіонів та її узгодження із загальнонаціональними потребами.

Водночас з вичерпанням запасів невідновлюваних сировинних та енергетичних ресурсів зростає забруднення навколишнього середовища, а особливо водойм та атмосферного повітря, а означає це те, що Україна стоїть на порозі енергетичної катастрофи. Соціально-економічний розвиток, в першу чергу, має ґрунтуватись на забезпеченні нормального функціонування екосистеми та її компонентів [1].

Опираючись на визначення Комісії ООН та науковий аналіз, Ґ. Дейлі (автор інноваційної економічної теорії сталого розвитку, системно висвітленої в монографії “Поза зростанням: економічна теорія сталого розвитку” “англ. Beyond Growth. The Economics of Sustainable Development”) логічно тлумачить термін “сталий розвиток” як: означення гармонійного, збалансованого, безконфліктного прогресу всієї земної цивілізації, груп країн (регіонів, субрегіонів), а також окремо взятих країн планети за науково-обґрунтованими планами (методами системного підходу), коли в процесі неухильного інноваційного інтенсивного (а не екстенсивного) економічного розвитку країн одночасно позитивно вирішується комплекс питань щодо збереження довкілля, ліквідації експлуатації, бідності та дискримінації як кожної окремо взятої людини, так і цілих народів чи груп населення, зокрема за етнічними, расовими чи статевими ознаками [10].

Сталий розвиток країни означає таке функціонування її народногосподарського комплексу, коли одночасно забезпечуються задоволення матеріальних і духовних потреб населення, що зростають, раціональне та екологічно безпечне господарювання й високоефективне використання природних ресурсів, підтримання сприятливих для здоров'я людини природно-екологічних умов життєдіяльності, збереження, відтворення і примноження якості довкілля та природно-ресурсного потенціалу суспільного виробництва [5]. Для прийняття ефективних управлінських рішень щодо упровадження стратегії сталого розвитку важливе значення мають міжнародне оцінювання, яке показує відповідність діяльності держави певним принципам і показникам. Таке оцінювання визначаються за допомогою системи індикаторів, що якісно та кількісно характеризують процес переходу держави до екологічно врівноваженого розвитку. Кожний індекс є середньозваженим показником, що розраховується на основі системи індикаторів. Міжнародні рейтинги є зручним інструментом для визначення місця країни у світовій системі координат. За допомогою світових досліджень можна подати та проаналізувати становище України в економічній, екологічній та соціальній сферах [3].

Отже, стратегічним напрямом розвитку регіональної політики сьогодні повинна стати реалізація нової, активної ролі регіону як суб'єкта сталого розвитку. Наукове забезпечення задач управління, узгодження критеріїв ефективності й соціальної захищеності, міжтериторіальної та ієрархічної взаємодії вимагають свого соціального й еколого-економічного системного дослідження з урахуванням політичних, міжетнічних, медико-біологічних, інформаційних та інших факторів сталого розвитку й, зокрема, розвитку відповідних теорій гармонізації інтересів сторін і т. д. [11].

На рівні країни регіоналізація означає укріплення економічних, політичних та інших зв'язків між областями. Враховуючи сучасні тенденції розвитку світового господарства, до процесу регіоналізації активно включаються як суб'єкти макрорівня (держави), так і мезорівня (національні регіони), що призводить до виникнення мегарегіонів та нових економічних регіонів відповідно. Формування нових економічних регіонів було теоретично обґрунтовано у 90-х рр. ХХ століття англійським економістом М. Кітінгом, який стверджує, що поняття нового регіоналізму об'єднує ряд різнорідних процесів, суть яких полягає в утворенні регіонів, що не пов'язані з офіційними кордонами та характеризуються високим конкурентним статусом [8].

Використання нових можливостей глобалізації та створення локальних конкурентних переваг дозволяє регіонам не лише зміцнювати власний міжнародний конкурентний статус, а й сприяти підвищенню рівня конкурентоспроможності національної економіки. Сучасні дослідники глобалізації, розвиваючи сітьову парадигму, стверджують про втрату функцій регіону, як економічного та інституційного району в інформаційному суспільстві [9].

Протягом останніх 20 - 30 років у економічно розвинутих країнах світу накопичено значний досвід щодо використання різних інструментів державної підтримки економічного, соціального та екологічного розвитку. Загалом, можна виділити такі поширені форми впливу держави на соціально-економічні процеси: цільові програми; державне регулювання процесів економічного і соціального розвитку; установлення особливих організаційно-правових режимів регулювання; сприяння в отриманні комерційних кредитів під державні гарантії; бюджетні інвестиції; створення економічних кластерів; маркетинг і просування територій; створення науково-технологічних парків; розвиток політики, спрямованої на трансферт технологій; розробка та реалізація спеціальних програм навчання; підтримка створення нових компаній; надання фінансової підтримки приватним компаніям [14].

Реалізація концепції сталого розвитку передбачає розробку принципово нової ресурсноекологічної стратегії соціально-економічного розвитку держави в цілому, конкретного регіону, територіальної громади із визначенням таких пріоритетів: - перевага екології над економікою, ресурсно-екологічних критеріїв, показників і вимог над економічними; - раціональне поєднання ринкових і державних економічних та адміністративних інструментів і важелів регулювання ресурсно-екологічних відносин, тобто відносин між суспільством і природою; - оптимальне й взаємоузгоджене застосування методів галузевого і територіального управління природокористуванням та охороною навколишнього природного середовища, перенесення центру ваги й відповідальності за розв'язання ресурсно-екологічних проблем на місцеві органи влади й управління; - інтеграція ресурсно-екологічного й економічного підходів до розвитку і розміщення продуктивних сил у єдиний еколого-економічний підхід шляхом розробки та застосування в господарській діяльності еколого-економічних нормативів, показників, стандартів і вимог; - чітке визначення національних, регіональних і місцевих ресурсно-екологічних пріоритетів на “глибину” прогнозування соціально-економічного розвитку та основних напрямів розв'язання ресурсно-екологічних проблем[17].

На сьогоднішній день, для того, щоб перевести народногосподарський комплекс на модель сталого функціонування, потрібно розробити принципово нову стратегію соціально-економічного розвитку держави, та конкретного її регіону. Дана стратегія повинна ґрунтуватись на визначенні національних та регіональних пріоритетів по забезпеченню сталого розвитку; посиленні відповідальності за розв'язання основної маси проблем регіональних органів управління; раціональному поєднанні державних, ринкових, економічних та адміністративних важелів та інструментів для врегулювання соціально-економічних відносин; оптимальне та взаємоузгоджене застосування методів галузевого і регіонального управління соціально-економічним розвитком [2].

Основна частина населення і більшість виробничих потужностей сконцентровані в районах, де стан навколишнього середовища вже давно не відповідає екологічним нормам і є небезпечним для життя та здоров'я людей, тому зменшення навантаження на екосистему, що припадає на одиницю ВВП - дуже важливе для України, адже виходить тривожна статистика, що при зменшенні чисельності населення - обсяг викидів шкідливих речовин зростає [7].

Серед основних напрямів, що сприятимуть підвищенню ефективності національного механізму природокористування та формуванню ефективної стратегії переходу до сталого розвитку, на наш погляд, слід вважати:

1. Екологізація способу життя, відтворення екологічно орієнтованих людських мотивів і факторів екологізації: стимулювання «екологозбалансованої» поведінки - формування попиту і потреби в екотоварах і товарах екологічного призначення для індивідуального споживання, екологічно орієнтованого способу життя, засобів для виробничої сфери та природних комплексів, утилізація відходів побутового і промислового характеру призначення.

2. Екологізація світогляду, формування масової екологічної культури, освіти й виховання майбутніх поколінь, екологізація духовної сфери життєдіяльності людини. Виховувати членів суспільства, які усвідомлюють необхідність збереження як регіональної, так і глобальної екологічної рівноваги та сприяють цьому.

3. Екологізація економіки, зростання її енергоефективності. Ця проблема стосується не тільки зниження енергомісткості галузей народного господарства, екологізації товарів й технологій, що сприяють економії матеріальних і енергетичних ресурсів при виробництві певних видів продукції, засобів перероблення відходів і побічних продуктів виробництва, засобів з екологізації технологічного процесу і виробництва.

4. Регламентація й захист національних екологічних інтересів у міжнародній політиці, контролювання процесів виробництва й обсягів «антиекологічної» продукції, тобто небезпечних товарів і послуг, з екологічної точки зору (харчові продукти, лікарські та косметичні засоби, у тому числі генно-модифіковані продукти). Актуальність цього напряму зумовлена наявністю в політичній сфері механізмів, які блокують спроби подолати екологічну кризу - відбувається злиття економічного і політичного світів, при цьому етичні аспекти ведення бізнесу в цьому випадку вже не передбачаються як невід'ємні [4].

Висновки

Таким чином щоб стати повноправним членом світової спільноти Україна потребує активного впровадження та застосування засад сталого розвитку. Важливим кроком в цьому напрямі має стати розробка та ухвалення стратегії і тактики подальшого поступу України в цьому напрямку. Стратегія сталого розвитку буде змінюватися в залежності від соціально-економічної та політичної орієнтації держави, зовнішньоекономічної ситуації але вона має стати основою забезпечення високої якості життя та здоров'я людей, їх екологічної та соціальної захищеності.

соціально-економічний природокористування інноваційний

Література

1. Брижань І.А. Умови та чинники переходу України до моделі сталого розвитку. Вісник Полтавської державної аграрної академії. 2013.Вип.1.С. 128 - 133.

2. Данилишин Б. Україна в міжнародних рейтингах сталого розвитку. Економіка України. 2008. № 7. С. 13-23.

3. Демченко Н. Проблеми й перспективи формування стратегії сталого розвитку України. Всеукраїнський науково-виробничий журнал «Сталий розвиток економіки».2013. № 2. С. 53-56.

4. Деркач М. Концепт сталого розвитку як домінантна ідеологія людської цивілізації у XXI ст. Вісник Дніпропетровського університету. 2009. Вип. 3 (1).С. 185-191.

5. Долішній М. Актуальні завдання інтенсифікації соціально-економічного розвитку регіонів України . Регіональна економіка. 2005. № 2. С. 7-15.

6. Згуровський М.З. Оценивание устойчивого развития окружающей среды на субнациональном уровне Украины. System Research & Information Technologies. 2008. Вип. 47. С. 47 - 20.

7. М. Китинг. Новый регионализм в Западной Европе. Логос. 2003. № 6 (40). С. 67-116.

8. Клемешев А.П. Регион в условиях глобализации. Вестник ВГУ. Серия Гуманитарные науки.2005. № 2.С. 22-38

9. Кошман О.В. Енергозбереження як важлива складова сталого розвитку [Текст]. Вісник Сумського державного університету [Текст]. 2008. № 2. Т. 1. С. 106-110.

10. Кушнарева О.С. Методы оценки устойчивости развития региона на примере Приморского Края. Проблемы современной экономики. 2007. № 3. С. 267 - 270

11. Мариненко В.О. Вплив природних ресурсів України на сталий розвиток . Науковий вісник Академії муніципального управління. Серія: Управління. 2014. Вип. 3.С. 101 - 108.

12. Мартинова Н.О. Правове забезпечення сталого розвитку сільських територій: дис. ... канд. юрид. наук. Київ, 2016. С. 15-16.

13. Орел Ю.Л. Сучасні механізми державної підтримки економічного розвитку регіонів. Теорія та практика державного управління [Текст]. 2013. Вип. 3. С. 180-189.

14. Романко С.М. Принцип сталого розвитку у використанні природних ресурсів.

15. Dynamika Naukowych badan 2013 [Tekst]: Miedzynarodowej naukowipractucznej konferencji.Vol. 5.Prawo. Przemysl: Nauka I studia. S.42-47.

16. Тацій В.Я. Методологічні проблеми правової науки на етапі формування правової, демократичної, соціальної держави. Методологічні проблеми правової науки: матеріали Міжнар. наук. конф. (м. Харків, 13-14 груд. 2002 р.). Харків: Право, 2003. С. 3. С. 3-13.

17. Трегубчук В. Концепція сталого розвитку для України. Вісн. НАН України. 2002.№ 2.С. 31-40.

18. Федунь Ю. Шляхи забезпечення сталого еколога економічного - розвитку України. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія «Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку». 2009. № 657 С. 525-529

References

1. Brizhan І.A. (2013). Umovi ta chinniki perehodu Ukrarni do modeb stalogo rozvitku [Conditions and factors of transition of Ukraine to the model of sustainable development]. Vіsnik Poltavs'koi derzhavno'ї agrarnoit akademn - Bulletin of the Poltava State Agrarian Academy, 1, 128 - 133 [in Ukrainian].

2. Danilishin B. (2008). Ukrarna v mіzhnarodnih rejtingah stalogo rozvitku [Ukraine in international rankings of sustainable development.]. Екопотіка Ukrami - Ukraine economy, 7, 13-23 [in Ukrainian].

3. Demchenko N. (2013). Problemi j perspektivi formuvannja strategii stalogo rozvitku Ukraini [Problems and prospects of forming a strategy of sustainable development of Ukraine]. Vseukrams'kij naukovo-virobnichij zhurnal «Stalij rozvitok ekonomiki» - All-Ukrainian scientific and industrial journal "Sustainable economic development", 2, 53-56 [in Ukrainian].

4. Derkach M. (2009). Koncept stalogo rozvitku jak dominantna ideologija Ijuds'koi civilizaci'i u XXI st. [The concept of sustainable development as the dominant ideology of human civilization in the XXI century]. Visnik Dnipropetrovs'kogo universitetu - Bulletin of Dnipropetrovsk University, 3 (1), 185-191 [in Ukrainian].

5. Dolishnij M. (2005). Aktual'ni zavdannja intensifikacii social'no-ekonomichnogo rozvitku regioniv Ukraini [Actual tasks of intensification of socio-economic development of the regions of Ukraine]. Regional'na ekonomika - Regional economy, 2, 7-15 [in Ukrainian].

6. Zgurovs'kij M.Z. (2008). Ocenivanie ustojchivogo razvitija okruzhajushhej sredy na subnacional'nom urovne Ukrainy [Evaluation of sustainable environmental development at the subnational level of Ukraine]. System Research & Information Technologies, 47, 47 - 20 [in Ukrainian].

7. Kiting M. (2003). Novyj regionalizm v Zapadnoj Evrope [New regionalism in Western Europe]. Logos - Logos, 6 (40), 67-116 [in Ukrainian].

8. Klemeshev A.P. (2005). Region v uslovijah globalizacii [The region in the conditions of globalization]. Vestnik VGU. Serija Gumanitarnye nauki - Herald of VSU. Series Humanities, 2, 22-38 [in Ukrainian].

9. Koshman O.V. (2008). Energozberezhennja jak vazhliva skladova stalogo rozvitku [Energy conservation as an important component of sustainable development]. Visnik Sums'kogo derzhavnogo universitetu - Bulletin of Sumy State University, 2, 1,106-110 [in Ukrainian].

10. Kushnareva O.S. (2007). Metody ocenki ustojchivosti razvitija regiona na primere Primorskogo Kraja [Methods of assessing the stability of the development of the region on the example of the Primorsky Krai]. Problemy sovremennoj jekonomiki - Problems of modern economy, 3, 267 - 270 [in Ukrainian].

11. Marinenko V.O. (2014). Vpliv prirodnih resursiv Ukraini na stalij rozvitok [Impact of Ukraine's natural resources on sustainable development]. Naukovij visnik Akademil municipal'nogo upravlinnja. Serija: Upravlinnja - , Scientific Bulletin of the Academy of Municipal Administration. Series: Management, 3, 101 - 108 [in Ukrainian].

12. Martinova N.O. (2016). Pravove zabezpechennja stalogo rozvitku sil's'kih teritorij [Legal provision of sustainable development of rural areas]. Candidate's thesis. Kiiv [in Ukrainian].

13. Orel Ju.L. (2013). Suchasni mehanizmi derzhavnoi pidtrimki ekonomichnogo rozvitku regioniv [Modern mechanisms of state support for the economic development of regions]. Teorija ta praktika derzhavnogo upravlinnja - Theory and practice of public administration, 3, 180-189 [in Ukrainian].

14. Romanko S.M. (2013). Princip stalogo rozvitku u vikoristanni prirodnih resursiv. Dynamika Naukowych badan 2013 [Tekst]: Miedzynarodowej naukowipractucznej konferencji.Vol. 5.Prawo. Przemysl: Nauka I studia. S.42-47 [in Ukrainian].

15. Tacij V.Ja. (2002). Metodologichni problemi pravovoi nauki na etapi formuvannja pravovoi, demokratichnoi, social'noi derzhavi [Methodological problems of legal science at the stage of formation of a legal, democratic, social state]. Proceedings from: Mizhnarodna naukovo- praktychna konferentsiia « Metodologichni problemi pravovoi nauki » - The International Scientific and Practical Conference « Methodological problems of legal science ». (pp. 3-13). Harkiv: Pravo [in Ukrainian].

16. Tregubchuk V. (2002). Koncepcija stalogo rozvitku dlja Ukraini [Concept of sustainable development for Ukraine]. Visn. NAN Ukraini - Visn. NAS of Ukraine, 2, 31-40. [in Ukrainian].

17. Fedun' Ju. (2009). Shljahi zabezpechennja stalogo ekologa ekonomichnogo - rozvitku Ukraini [Ways of ensuring a sustainable environment for the economic development of Ukraine]. Visnik Nacional'nogo universitetu «L'vivs'ka politehnika». Serija «Menedzhment ta pidpriemnictvo v Ukraini: etapi stanovlennja і problemi rozvitku» - Bulletin of the Lviv Polytechnic National University. Series "Management and entrepreneurship in Ukraine: stages of formation and problems of development", 657, 525-529 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru