Наративний аналіз розвитку сутності інновацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наративний аналіз розвитку сутності інновацій

Левицький Віталій Орестович, доктор історичних наук, доцент, доцент кафедри; Радинський Сергій Віталійович кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки та фінансів, Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя

Анотація

У статті розглядаються методологічні, теоретичні та практичні аспекти інноваційного розвитку держави та механізми його забезпечення. Вивчено сучасні інструменти і технології моделювання та прогнозування в управлінні економічними й соціальними процесами. Проведено аналіз стану інноваційного та науково-технічного потенціалу України та розроблено пропозиції щодо підвищення інноваційної активності. Зазначено, що найголовнішим напрямом процесів у сфері інновацій має стати гарантування впровадження результатів науково-технічного досягнень у виробництво та підвищення конкурентоздатності товарів і послуг.

Проаналізовано сучасну реальність та перспективи впровадження інноваційних технологій у промисловості. Розкрито специфічні риси інноваційних процесів на рівні підприємств, на регіональному та національному рівнях. Висвітлено європейський досвід втілення політики інноваційного розвитку та процеси адаптації системи адміністрування та управління до європейських стандартів. Подано засоби інформаційного та аналітичного забезпечення стратегічного розвитку суб`єктів ринку на мікро-, мезо- та макрорівнях, розроблено підходи з оптимізації їх інноваційної діяльності.

У дослідженні інноваційну діяльність розглянуто як підгалузь господарського права та комплекс норм господарського законодавства. Визначено поняття, особливості, значення правового регулювання інноваційної діяльності, висвітлено положення певних видів інноваційних договорів.

Досліджено механізми державного регулювання інноваційної діяльності, вказані умови формування та реалізації інноваційної державної політики. Автори обстоюють твердження, що в Україні внаслідок обмеженої інноваційної активності господарюючих суб'єктів насамперед необхідно вирішити багато проблем щодо наповнення інвестиціями національної економіки, а згодом ставити завдання досягнення ситуації саморозвитку інноваційної системи держави.

Стаття присвячена уточненню сутностей понять «інновації», «інноваційна діяльність», «інноваційний тип розвитку», дослідженню природи економічного поняття «інноваційний розвиток», що лежить в основі формування методологічних ключів до його аналізу. Представлено класифікацію видів інновацій. Вказано визначальні завдання й етапи для аналізу інноваційного розвитку. У рамках визначених організаційних етапів деталізовано цілі та розроблено систему аналітичних показників при дослідженні інновацій.

Ключові слова: інновації, інноваційні стадії, інноваційна політика, інноваційна діяльність, інноваційний розвиток, інноваційні процеси, джерела фінансування, державне регулювання.

Abstract

Narrative analysis of the development of the essence of innovation

Levytskyi Vitalii Orestovych Doctor of Sciences (History), Docent, Associate Professor of Department, Radynskiy Serghiy Vitaliiovych PhD (Economics), Assosiate Professor of Economics and Finance Department, Ternopil Ivan Puluj National Technical University

The article examines the methodological, theoretical and practical aspects of innovative development of the state and the mechanisms of its provision. Modern tools and technologies of modeling and forecasting in the management of economic and social processes are studied. An analysis of the state of innovative and scientific and technical potential of Ukraine was carried out, and proposals for increasing innovative activity were developed. It is noted that the most important direction of processes in the field of innovation should be guaranteeing the implementation of the results of scientific and technical achievements in production and increasing the competitiveness of goods and services.

The current reality and prospects for the introduction of innovative technologies in industry are analyzed. The specific features of innovation processes at the level of enterprises, at the regional and national levels are revealed. The European experience of implementation of innovative development policy and processes of adaptation of the administration and management system to European standards are highlighted. The means of information and analytical support for the strategic development of market entities at the micro-, meso- and macro-levels are presented, and approaches for optimizing their innovative activities are developed.

In the research, innovative activity is considered as a sub-branch of economic law and a set of norms of economic legislation. The concept, features, significance of legal regulation of innovative activity are defined, the provisions of certain types of innovative contracts are highlighted.

Mechanisms of state regulation of innovative activity are studied, conditions of formation and implementation of innovative state policy are indicated. The authors argue that in Ukraine, due to the limited innovative activity of business entities, it is first necessary to solve many problems related to filling the national economy with investments, and then set the task of achieving a situation of self-development of the state's innovative system.

The article is devoted to clarifying the essence of the concepts of «innovation», «innovative activity», «innovative type of development», researching the nature of the economic concept «innovative development», which is the basis of the formation of methodological keys to its analysis. The classification of types of innovations is presented. The defining tasks and stages for the analysis of innovative development are indicated. Within the defined organizational stages, the goals were detailed and a system of analytical indicators was developed in the study of innovations.

Keywords: innovation, innovation stages, innovation policy, innovation activity, innovation development, innovation processes, sources of financing, state regulation.

інноваційний ринок державне регулювання

Постановка проблеми

Ефективна інноваційна політика реалізовується у багатьох передових країнах світу. На їх розвиток впливає усвідомлення необхідності діяльністю державних органів влади, реалізація інструментарію державного регулювання з підтримки інноваційного поступу в усіх галузях економіки, залучення інвестицій та забезпечення збалансованого економічного становищі. Саме застосування інноваційного інструментарію, використання політики державного регулювання прискорили науково-технічний розвиток та його методи впливу на економічну діяльність, стали невіддільним атрибутом сучасного господарювання, що базуєтьсяся на знаннях, залученні усіх інституцій та управлінських ієрархічних рівнів, що зацікавлені у процесі створення, взаємодії та втілення новітніх знань. Саме інноваційна політика досягла найвагоміших усвідомлень в її необхідності для прискореного розвитку держави. На це вказують розроблені стратегічні програми, що утворюють необхідну базу для дій і заходів, що втілюються на державному рівні.

Актуальність проблеми, що розглядається у представленій статті, обумовлюється важливістю якнайшвидшої перебудови економіки на прискорений інноваційний розвиток. Перманентні кризи демонструють наявну небезпеку та безперспективність орієнтації на сировинно-експортну модель національної економіки та використання сумнівних переваг, що пов'язані з низькою вартістю робочої сили. Нівелювати наслідки криз, перейти до стійкого економічного зростання допоможуть ефективні зусилля держави та бізнесового середовища, розширення процесів диверсифікації галузей економіки, активізація її інноваційності та створення необхідних умов для реалізації креативних здатностей населення за високого рівня освіти. Тому умовою досягнення довготривалих, високих темпів економічного зростання на макро- та мікрорівні є наполеглива інноваційна діяльність.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Теоретико-практичні основи регулювання та фінансової підтримки інноваційного розвитку, що впливає на процеси розбудови національної економіки досліджували вітчизняні та зарубіжні науковці, які конкретизували завдання для інноваційної політики держави (І. Юхновський); визначали роль податкової політики держави для стимулювання інноваційної діяльності, пропонували практичні рекомендації щодо підвищення ефективності регуляторного впливу держави на функціонування інноваційної сфери (М. Скиба, М. Гомон, В. Бондарчук). Дослідники висували рекомендації щодо заходів із інноваційного розвитку в межах системи, де взаємодіють держава, наука та підприємництво (І. Луциків).

На потребу важливості формування визначеної державної політики у сфері інновацій, механізму управлння функціонуванням національної інноваційної системи вказував Т. Бова. Науково-методичі проблеми регулювання державою інноваційної діяльності досліджується у працях М. Данько, В. Гейця, Л. Жаліло, М. Крупки, В. Мартиненка, А. Музиченка, Б. Санто та інших. Водночас потребують подальшого вивчення окремі питання, що аналізують сучасні проблеми інноваційної діяльності, визначення фінансових джерел та вдосконалення інструментарію розвитку та ефективності інноваційної діяльності.

Мета статті полягає у теоретичному обгрунтуванні основних напрямів активізації інноваційно-діяльності, узагальненні та розширенні класифікації й характеристик інноваційних стратегій; розвинути методику аналізу інноваційного потенціалу та ресурсів; дослідити механізми формування державної інноваційної діяльності та реалізації інноваційної політики.

Виклад основного матеріалу дослідження

На сучасному етапі економічного розвитку питання активізації інноваційних процесів та переходу на інноваційну модель постають актуальними на теоретичному рівні й у практичному аспекті, адже інноваційний шлях економіки є невід'ємним у частині загальносвітового глобалізованого науково-технічного прогресу. Запровадження інноваційної моделі розвитку економіки передбачає ретельне дослідження об'єктів та явищ складного системного і багатопланового механізму, що поєднує фінансово-грошово-кредитну, інвестиційну політику та вдосконалення виробництва. Інноваційна державна політика має стати ефективнішою, а відповідно - пріоритетною.

Новітні наукові дослідження вказують, що спроможність країни технологічно змінюватися, здатність суспільства опановувати і застосовувати знання визначають можливості до соціально-економічного прогресу на основі інноваційного розвитку. Теоретичні розробки і практика економічної діяльності вказують на необхідності уточнення поняття «організацій-економічний механізм» та вирішення проблеми щодо формування універсального та дієвого методу його стимулювання. Тому при аналізі й конкретизації процесів перетворення науково-технічних знань на інновації, необхідно враховувати функціонування організаційно-економічного механізму інноваційної діяльності як комплексу взаємозалежних елементів інноваційної системи, що визначається як взаємопов'язана цілісність економічних процесів, методів і форм, принципів організації, впровадження у промисловість та комерціалізація нововведень. Така система не є замкнутою, а реалізовується у динаміці та відкритості, враховує поєднання внутрішніх і зовнішніх факторів з метою недопущення гальмування чи обмежень інноваційної діяльності [1].

Згідно сучасних міжнародних стандартів, закріплених у документах Європейської комісії, інновація трактується як кінцевий результат креативної діяльності, який втілився у вигляді вдосконаленої або новітньої продукції, що реалізується на ринку, або вдосконаленого чи нового технологічного процесу, який використовується у практичній діяльності [2, с. 66].

Визначивши інноваційну діяльність як об'єкт аналізу, необхідно вказати основні трактування понятійного змісту «інноваційна діяльність». На законодавчому рівні (закон України від 04.07.2002 № 40-IV «Про інноваційну діяльність») вказується, що інноваційна діяльність спрямована на використання та комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок та зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг. Третя стаття Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р. інноваційну діяльність визначає як «одну із форм інвестиційної діяльності», що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу. На наш погляд, визначення подані у діючому законодавстві України не повністю розкривають зміст досліджуваного поняття, не є повністю завершеними. Так, у Законі України «Про інноваційну діяльність» інноваційна діяльність обмежується окремими видами інновацій, наприклад виробництвом конкурентоздатних товарів та послуг. Адже до результатів інноваційної діяльності можемо віднести і вдосконалення (оновлення) виробничого процесу, винайдення інноваційного механізму пошуку нових ринків збуту, вдосконалення технологій виробництва [3, с. 19].

Також недосконалою видається фраза із закону: «впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу», бо основу новітніх інноваційних ідей та рішень визначає наступний етап розвитку інноваційних процесів - «інноваційна економіка», що поєднує досягнуті результати з впливом НТП та подальші наукові дослідження, які результатом яких стає можливість реалізації інновацій на мікро- та макрорівнях.

На наш погляд, є доцільним ототожнювати інноваційну діяльність з інноваційним процесом, розглядати її як усю діяльність у межах інноваційного процесу, що включає маркетингові дослідження ринків збуту та інформаційне забезпечення інноваційних процесів. Також інноваційна діяльність виступає як спільна діяльність учасників ринку в поєднаному інноваційному процесі для створення й реалізації інновацій, оскільки через інноваційну діяльність суб'єкт господарювання проходить усі етапи інноваційного процесу для досягнення конкурентних переваг та отримання соціальних та економічних вигод. Інноваційна діяльність також пов'язана із освоєнням та адаптацією нововведень. Окрім цього, інноваційна діяльність включає саме сприйняття інновації та подальші технологізацію процесу і комерціалізацію продукту. Тому вважаємо, що інноваційна діяльність пов'язана із реалізацією повного циклу послідовних стадій від започаткування та створення інновації, у всіх їх видах та проявах, аж до їх реалізації й розповсюдження в оточуючому середовищі [3, с. 21].

Для повноцінної нарації більшості соціально-економічних явищ необхідна специфічна категорія соціального простору і часу з власною системою координат, яку становлять економічні результати одиниці господарювання та соціально-економічний ефект, що отримує суспільство. За досвідом промислово розвинених країн, такою категорією є інноваційний процес. Це процес створення (розроблення і виготовлення) та комерціалізації новацій, що втілені у нову продукцію, технології, методи управління та мають споживчу цінність. Його перебіг охоплює планування, розроблення, виготовлення й просування інновацій (комерціалізацію новацій) на ринок, маркетингові та прикладні наукові дослідження. Тому найвдаліші інновації породжувалися НТП, вони засновуються на фундаментальних наукових відкриттях. Однак процент комерційно успішних розробок, що базуються на досягненнях НТП, є доволі низьким, мабуть через невідповідність запитам споживачів, адже вони могли не враховуватися, або їх до появи розробок не існувало (запити необхідно трактувати як підкріплений купівельною спроможністю попит). Інколи попит на інноваційну продукцію, в основі якої фундаментальні винаходи і відкриття, ціленаправлено формують, оскільки до появи на ринку цієї продукції попиту на неї не існувало. Подекуди для формування попиту на інноваційні розробки використовують механізми державного або міжнародного регулювання та стимулювання [4, с. 51-52].

При інноваційному типі розвитку динамізм змін сягає певного рівня, за якого змінюваність починає істотно переважати над стійкістю. Зміни якісного характеру набувають ознак безперервності, а розвиток стає не ступеневим, а процесуальним. Глобалізація і динамізм обумовлюють різношвидкісний розвиток взаємодіючих соціально-економічних і технологічних процесів та виникнення у зв'язку з цим явищ турбулентності, що періодично й непрогнозовано виникають у різних локаціях світового простору [5, с. 12].

Держава є одним із важливих інститутів інноваційної економіки, яка, проте, не зобов'язана прямо втручатися в інноваційні процеси. Проте, до її функцій належить створення інституційного середовища, спроможного забезпечити необхідне фінансування організаційних структур, що продукують інновації, мінімізацію пристосуванської поведінки суб'єктів господарювання на фазі комерціалізації інновацій й фінансової підтримки інноваторам у стратегічно важливих для економічної безпеки та конкурентоспроможності національної економіки галузях. При цьому держава може мати різну роль на етапах створення інноваційної системи. На початковій стадії зародження інноваційних систем значення держави переважає у фінансуванні наукових досліджень; наступна стадія розвитку передбачає досягнення балансу між участю держави (чи суспільного сектора) у фінансуванні інновацій і приватних інвестицій (чи бізнес-сектора), що дозволяє вибір альтернативних напрямів розвитку; коли інноваційна система стає належно розвиненою (третій етап), головним у фінансуванні інновацій стає бізнес-середовище. Інструментами підтримки інноваційної діяльності стають гарантії держави, державний протекціонізм щодо розробки, виробництва й застосування високотехнологічної продукції. Для стимулювання інвестицій органи влади здатні забезпечувати утворення заставних фондів, дольову участь державного капіталу при створенні інноваційної інфраструктури й реалізації інноваційних проектів у межах приватно-державно співробітництва. Інновації суттєво переплітаються із циклічним розвитком економіки, адже започатковують нові технологічні порядки. Тому держава в інноваційній економіці відіграє провідну роль у реалізації антициклічного диригування економіки, пом'якшені циклічних коливань і зменшені їх наслідків [6, с. 17-18].

На перехід економіки у новий якісний етап впливає збільшення ролі теоретичних знань, розвиток високотехнологічних галузей, процес підвищення частки сфери послуг (структурні зрушення), вплив інформаційних мережевих технологій. Усі вказані тенденції потребують детального дослідження у світлі виникнення нових теорій сучасної економіки (теорії постіндустріальної, інформаційної економіки, «нової», глобальної мережевої), також з прагненням визначення місця теорії економіки знань у їх переліку. Необхідно здійснити теоретичний аналіз системних модифікацій в економіці на мікро- і макрорівнях. Поряд з цим прискорене становлення економіки знань є однією з головних умов поступового становлення нашої держави як рівноправного суб'єкта світової економіки. Внаслідок такого підходу питання щодо формування економіки знань та особливості цього процесу є досить актуальним як з наукової, так і з практичної точки зору [7, с. 475].

Усі процеси, що відбуваються на підприємствах різних галузей національної економіки, можна поділити на традиційні (екстенсивні) та інноваційні (інтенсивні). Довгий період наша економіка розвивалася за екстенсивними факторами (використання постійно зростаючих обсягів матеріальних ресурсів, виробничих фондів, персоналу). У сучасних умовах розвиток виробництва повинен базуватися насамперед на нових умовах у галузі техніки, технології, організаційних форм та економічних методах господарювання. Вплив новітнього науково-технічного прогресу, глобалізації, усвідомлення необхідності вирішення великомасштабних завдань з переходу економіки на інтенсивний спосіб розвитку істотно перетворюють організацію сфери виробництва, систему його обслуговування та менеджмент. Для забезпечення ефективного управління організаційним прогресом необхідно вчасно виявляти та адекватно оцінювати його тенденції, негативні та прогресивні зміни форм організації виробництва та праці, функціонування окремих або усіх елементів господарського механізму [6, с. 11-12].

Визначальним фактором зростання ефективності діяльності суб'єктів господарювання, раціонального використання ресурсів, підвищення якості продукції, попередження екологічних наслідків індустріалізації є інноваційний розвиток. Лише при високому рівні інноваційної діяльності підприємств економіка держави займе достойне місце у розвитку світової економіки. Інновація дозволяє здійснити динамічний саморозвиток та сприяє конкурентоспроможності на усіх ієрархічних економічних рівнях. Інноваційний розвиток характеризується як визначений неперервний рух, що базується на запровадженні та реалізації інновацій, які поліпшують кількісні та якісні характеристики діяльності підприємства, зміцнюють його ринкові позиції та сприяють його прогресивному розвитку [8].

Вагомим механізмом забезпечення інноваційної промислової політики є визначення пріоритетних напрямів стратегічного розвитку держави, які мають враховувати підвищення наукового, технічного і виробничого рівнів. На початку формулюють пріоритети, згодом розробляють програми, що забезпечать їх реалізацію та отримають належне фінансування. Програма стратегічного розвитку національної економіки, спрямована на першочерговість інноваційного розвитку, включає податкові преференції для інноваційних секторів економіки; виділення для них субсидій. Проте прямого стимулювання капітальних інвестицій від держави не відбувалося, не застосовувалися податкові та кредитні важелі регулювання. Державні субсидії та податкові пільги, що спрямовувалися у металургійний та паливно-енергетичний комплекси, не сприяли вирівнюванню галузей економіки відповідно до критеріїв інноваційності. Ці галузі належать приватним власникам, що не дозволяє державі трансформувати їх прибутки в інвестиції на інноваційно спрямовані види діяльності. Утворилася ситуація, коли внаслідок посилення податкового тягаря на машинобудування, легку і харчову промисловості державні субсидії отримували сировинні галузі. Нечітка інноваційна стратегія розвитку, збереження в урядових програмах пріоритетного розвитку галузей 3-го та 4-го технологічних рівнів зумовлена потребами забезпечення інноваціями базових галузей. Тому внаслідок відсутності стратегії інноваційно-інвестиційної діяльності проблему не подолати [9, с. 4].

У результаті викладеного вище, пропонуємо трактувати інновацією як остаточний результат інтелектуальної практики (наукових ідей, науково-технологічних досліджень, відкриттів та винаходів), що представлені як новий об'єкт (обладнання, технології, системи, товарів і послуг), або об'єкт, що відрізняється якісно від аналога-попередника та покращує розвитку й більшій ефективності функціонування виробників і споживачів. Інноваційна діяльність направлена на практику використання наукового, технічного результату та інтелектуального потенціалу для отримання нової, істотно покращеної продукції, технології виробництва, системи управління, організації праці для поліпшення конкурентоспроможності та зміцнення позицій на ринку. Влаштування інноваційної діяльності направлене на впорядкування процесів продукування нових ідей, пошук та розробку технічних рішень, створення та впровадження новацій. Механізм такої організації орієнтується на формування та перебудову структур, що реалізовують процеси у формах створення, поглинання, ринкової інноваційної інтеграції, виокремлення. Найсуттєвішими елементами нових форм є матричні структури, науково-технічні організації та підрозділи, що діють за принципами ринку і внутрішні венчури. Основними цільовими напрямками для інновацій є: мінімізація витрат і собівартості продукції, вдосконалення технології виробництва; підвищення якості продукції, нарощення її конкурентоспроможності. Напрямками інноваційної діяльності можуть бути проведення наукових досліджень і розробок, набуття нових технологій; придбання обладнання, устаткування, машин; виробниче проектування та впровадження нових методів у виробництво; залучення маркетингових інновацій [10, с. 182-183].

В Україні існує тенденція на виокремлення держфінансів зі сфери інноваційної діяльності. Держава намагається підтримувати інноваційний розвиток через структурні підрозділи (управління інноваційного розвитку) Департаментів в обласних адміністрацій, тобто регулювання інноваційної діяльності проводиться колегіально територіальними підрозділами та зусиллями виконавчої і законодавчої та влади без чітких управлінських форм. На наш погляд, діюча лінійно-функціональна модель управління на фоні скорочення апарату держуправління та адміністративної реформи є малоефективною. Сама система інституційного регулювання інноваційної діяльності вимагає оптимізації, а її вплив не повинен обмежуватися державними фінансами [11, с. 173].

Протекція інновацій приватного сектору економіки обмежується спеціальними податковими режимами, при чому підтвердити фактично інноваційну діяльність для оподаткування у поточному звітному періоді надто складно. Тому варто врахувати іноземний досвід державного сприяння інноваційному розвитку, де саме спеціальні податкові режими є дієвим механізмом (див. табл. 1).

Таблиця 1. Інструменти податкового стимулювання інноваційної діяльності

Примітка: складено автором на основі [11, с. 175]

Висновки

Проведений у статті аналіз теоретичних і практичних аспектів розвитку сутності інновацій дозволяє визначити два основних підходи щодо визначення поняття «інновація» - процесний (динамічний) і результативний (статичний). Це дозволило трактувати інновацію, як суспільно корисну новостворену конкурентноздатну технологію, продукцію та послугу.

Нами відзначено, що інновації складають основу інноваційної діяльності, що пов'язана із реалізацією повного циклу послідовних стадій від започаткування і створення інновації до її реалізації та поширення. Інноваційну діяльність потрібно ототожнювати із інноваційним процесом, який включає різноманітні стадії, дозволяє виробничій структурі реалізувати й комерціалізувати свої інноваційні ідеї. Уточнення економічних сутностей поняття «інновації» вкладено в основу аналітичної розробки із забезпечення управління стратегічним інноваційним розвитком суб'єктів господарювання.

Інновації визначають і динаміку господарської діяльності та реалізації основних законів соціально-економічного розвитку держави. Покращити економічне становище в Україні можна внаслідок використання інноваційних факторів розвитку, сучасних досягнень науки і техніки як головних ресурсів економічного зростання.

Механізми здійснення інноваційної політики в Україні не отримують від держави необхідної уваги державної влади. Законодавство щодо підтримки інновацій має переважно низький пріоритет з розробки та прийняття у порівнянні з іншими нормативними актами. Звідси - блокування інноваційних ініціатив. Це призводить до розриву між науковими досягненнями, освітою та економікою. Тому необхідно вдосконалити законодавче забезпечення та взаємоузгодити основні законодавчі акти щодо регулювання інноваційної діяльності. Удосконалення цієї системи повинно охоплювати узгодження діючих нормативно-правових актів та оптимізацію управлінських органів. Передумовою для реалізації інноваційного розвитку є розробка відповідної державної стратегії згідно цілеспрямованого переходу держави на передові стандарти. Динаміка світових тенденцій змушує виробляти відповідну інноваційну політику, без якої неможливий прогресивний розвиток національної економіки.

Комплексний характер розвитку інноваційних процесів, різноманітність способів впровадження вимагають їх подальшого дослідження. Проведене порівняння сучасних підходів до визначення дефініції «інноваційний процес», дозволила сформувати власне визначення: «Інноваційний процес - це набір послідовних дій інтелектуальної творчості та діяльності людини, що направлена на додавання цінності й вартості при отриманні кінцевого результату із конкретно визначеними параметрами, що орієнтовані на довготривалу перспективу».

Таким чином, реалізація інноваційної моделі розвитку економіки потребує дослідження різноманітних явищ та об'єктів як складного та багатопланового механізму. Така система наукових, технічних пріоритетів, економічних планів держави має базуватися на зусиллях застосування наявного науково-технічного й економічного потенціалів та на широкій інтеграції до провідного світового інноваційного контексту науково-технічного розвитку.

Література

1. Савченко О.В., Соловйов В.П. Сутність та складові організаційно-економічного механізму стимулювання інноваційної діяльності на підприємстві. Ефективна економіка. 2013. №12.

2. Левицький В. Правовий захист інноваційно-інвестиційної політики держави. Формування механізму зміцнення конкурентних позицій національних економічних систем у глобальному, регіональному та локальному вимірах: матеріали УІІІ міжнародної науково-практичної конференції (Тернопіль, 01 - 02 червня 2022 р.). Тернопіль, 2022. С. 66-68.

3. Радинський С.В. Стратегічне управління інноваційним розвитком сільськогосподарських машинобудівних підприємств: 08.00.04: дис. ... кандидата економ. наук. Тернопіль, 2014. 231 с.

4. Ілляшенко С.М. Інноваційний менеджмент: Підручник. Суми: ВТД «Університетська книга», 2010. 334 с.

5. Інноваційна Україна 2020: національна доповідь / за заг. ред. В. М. Гейця та ін.; НАН України. Київ, 2015. 336 с.

6. Деревянко Б.В. Правове регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності: навч. посібник. Донецьк: Видавничий дім «Кальміус», 2012. 202 с.

7. Левицький В. Економічна освіта та наука як основа інноваційного зростання / О. Дячун, В. Левицький, С. Радинський. Соціально-економічні проблеми і держава. 2021. Вип. 2 (25). С. 474-481.

8. Сербенівська А.Ю. Сутність та значення інноваційних процесів в діяльності підприємств. Ефективна економіка. 2012. №5.

9. Касич А. Зміст та завдання державної інноваційно-інвестиційної політики України. Схід. 2005. №6 (72). С. 3-9.

10. Парасій-Вергуненко І.М. Організаційно-методичні аспекти аналізу інноваційного розвитку підприємств. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Економіка». 2015. Випуск 1 (45). Т.2. С. 181-186.

11. Білик В.В. Державне регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності. Економіка і суспільство. 2017. Випуск 10. С. 172-176.

References

1. Savchenko O.V., Soloviov V.P. (2013). Sutnist ta skladovi orhanizatsiino-ekonomichnoho mekhanizmu stymuliuvannia innovatsiinoi diialnosti na pidpryiemstvi [The essence and components of the organizational and economic mechanism of stimulating innovative activity at the enterprise]. Efektyvna ekonomika - Efficient economy, 12. [in Ukrainian].

2. Levytskyi V. (2022). Pravovyi zakhyst innovatsiino-investytsiinoi polityky derzhavy [Legal protection of the innovation and investment policy of the state]. Formuvannia mekhanizmu zmitsnennia konkurentnykh pozytsii natsionalnykh ekonomichnykh system u hlobalnomu, rehionalnomu ta lokalnomu vymirakh: materialy VIII mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi knferentsii - Formation of a mechanism for strengthening the competitive positions of national economic systems in global, regional and local dimensions: materials of the 8th international scientific and practical conference. (pp. 66-68). Ternopil [in Ukrainian].

3. Radynskyi S.V. (2014). Stratehichne upravlinnia innovatsiinym rozvytkom silskohospodarskykh mashynobudivnykh pidpryiemstv [Strategic management of innovative development of agricultural engineering enterprises]. Candidate's thesis. Ternopil [in Ukrainian].

4. Illiashenko S.M. (2010). Innovatsiinyi menedzhment [Innovative management]. Sumy: VTD «Universytetska knyha» [in Ukrainian].

5. Heiets V.M. Innovatsiina Ukraina 2020 [Innovative Ukraine 2020]. (Eds.). (2015). Kyiv [in Ukrainian].

6. Derevianko B.V. (2012). Pravove rehuliuvannia investytsiinoi ta innovatsiinoi diialnosti: navch. Posibnyk [Legal regulation of investment and innovation activity]. Donetsk: Vydavnychyi dim «Kalmius» [in Ukrainian].

7. Levytskyi V., Diachun O., Radynskyi (2021). Ekonomichna osvita ta nauka yak osnova innovatsiinoho zrostannia [Economic education and science as the basis of innovative growth]. Sotsialno-ekonomichni problemy i derzhava - Socio-economic problems and the state, 2 (25), 474-481. [in Ukrainian].

8. Serbenivska A.Yu. (2012). Sutnist ta znachennia innovatsiinykh protsesiv v diialnosti pidpryiemstv [The essence and significance of innovative processes in enterprise activity]. Efektyvna ekonomika - Efficient economy, 5. [in Ukrainian].

9. Kasych A. (2005). Zmist ta zavdannia derzhavnoi innovatsiino-investytsiinoi polityky Ukrainy [Content and objectives of the state innovation and investment policy of Ukraine]. Skhid - East, 6 (72), 3-9 [in Ukrainian].

10. Parasii-Verhunenko I.M. (2015). Orhanizatsiino-metodychni aspekty analizu innovatsiinoho rozvytku pidpryiemstv [Organizational and methodological aspects of the analysis of innovative development of enterprises]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho universytetu. Seriia «Ekonomika» - Scientific Bulletin of Uzhhorod University. «Economy» series, 1 (45), Vols. 2, 181-186 [in Ukrainian].

11. Bilyk V.V. (2017). Derzhavne rehuliuvannia innovatsiino-investytsiinoi diialnosti [State regulation of innovation and investment activity]. Ekonomika i suspilstvo - Economy and society, 10, 172-176 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru