Напрями розвитку сільських територій України в сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Напрями розвитку сільських територій України в сучасних умовах

Газуда Л.М., д.е.н., професор, професор

кафедри економіки і підприємництва, ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Готра В.В., д.е.н., професор, професор кафедри економіки і підприємництва, ДВНЗ

«Ужгородський національний університет»

У статті окреслено важливість розвитку сільських територій в сучасних умовах воєнного стану. Проаналізовано основні проблемні питання сільського розвитку та функціонування суб 'єктів аграрного господарювання в Україні, що негативно впливають на загальний стан функціонування, можливості розширеного відтворення та підвищення рівня адаптивності сільських територій в умовах воєнного стану. Акцентовано увагу на необхідності продовольчого забезпечення як одного з пріоритетів формування національної безпеки країни. Обґрунтовано основні інструменти забезпечення дієвості регіональної політики розвитку сільських територій та аграрного господарювання.

Ключові слова: сільська територія, аграрне господарювання, напрями розвитку сільських територій в умовах війни, адаптивність розвитку сільських територій, інфраструктурне забезпечення сільських територій, диференціація розвитку сільських територій, ресурсний потенціал розвитку села, ефективний розвиток сільських територій.

Постановка проблеми

Процеси децентралізації влади та державного управління за останні роки спрямовані на вирішення проблем розвитку територій сільської місцевості, в цілому та подолання їх диференціації, зокрема. При цьому вагомого значення набуває вирівнювання соціально-економічних, демографічних, екологічних диспропорцій, що зумовлює необхідність наукового обґрунтування пропозицій та окреслення рекомендаційних підходів.

До традиційних проблемних аспектів розвитку, що прослідковуються в межах сільських територій протягом останніх років, відносяться скорочення кількості сільських поселень, послаблення їх демографічного потенціалу, руйнація соціальної інфраструктури, монофункціональний та сировинний характер сільської економіки, деформована структура сільськогосподарського виробництва, незавершеність процесів інвентаризації та кадастрової оцінки земель, нераціональність природокористування тощо. Нині ситуація загострилася під впливом негативних кризових явищ, пов'язаних з військовими діями в країні, наслідком яких є подальше зниження платоспроможного попиту населення, загальне погіршення рівня життя в межах сільських територій, руйнування інфраструктури сільськогосподарського виробництва, під загрозою процес перероблення та зберігання продовольчої продукції, блокування експорту.

Україна наразі переживає складні часи, коли на тлі бойових дій та постійних обстрілів відбулася деформація економічної системи країни та її регіонів. Відмічені процеси в значній мірі вплинули на забезпечення національної економічної безпеки держави, передусім негативні тенденції стосуються важливих індикаторів економічного розвитку, а саме рівня ВВП, споживчої інфляції, тобто всіх макроекономічних показників, як індикаторів життєвого рівня населення.

Окреслені проблеми негативно впливають на загальний стан функціонування, можливості розширеного відтворення та підвищення рівня адаптивності сільських територій в умовах воєнного стану, що в подальшому посилюватиме диференціацію їх розвитку. З огляду на зазначене, в сучасних умовах господарювання, актуалізації набувають питання розроблення дієвих механізмів та науково-обґрунтованих підходів до забезпечення розвитку сільських територій України та ефективного використання їх ресурсного потенціалу, передусім на територіях, де не проводяться військові дії, і які нині повинні стати локомотивом розвитку економіки держави, в цілому.

Мета статті полягає в узагальненні підходів до забезпечення ефективного функціонування та розвитку сільських територій України в умовах воєнного стану.

Аналіз публікацій

сільський аграрний україна воєнний

Проблематиці розвитку сільських територій присвячено значну кількість праць вітчизняних науковців, серед яких: М. Газуда, В. Готра[3; 4], Л. Газуда [20; 2; 19], Ю. Лупенко, М. Малік, О. Булавка [18], М. Орлатий, І. Гнибіденко, І. Демчак [13], О. Павлов [8], П. Саблук, В. Юрчишин [14], М. Талавиря [18] та ін. Проте, попри значну кількість наукових досліджень стосовно розвитку сільських територій, проблем подолання їх диференціації у контексті процесів децентралізації та військових дій, подальших досліджень потребують окреслення підходів до підвищення рівня адаптивності сільського розвитку та аграрного господарювання, передусім в частині продовольчого забезпечення в умовах нових викликів.

Виклад основного матеріалу

Формування комплексного підходу до вирішення проблемних питань розвитку територій сільської місцевості зумовлює необхідність співпраці державних органів влади, органів місцевого самоврядування та територіальної громади, в цілому. В контексті зазначеного постає завдання до збереження соціальних стандартів життя в країні та її регіонах. При цьому вагомого значення набуває максимальне нівелюванню диспропорцій у розвитку окремих сільських територій. Відповідно до цього, виникає потреба у формуванні чітких, прозорих і науково - обґрунтованих організаційно -економічних механізмів забезпечення розвитку досліджуваних територій.

Дослідженням виявлено негативні тенденції стосовно дієвості державного управління у сфері розвитку сільських територій України та її регіонів, яке часто має декларативний характер. Водночас регулювання розвитку сільських територій на мезорівні формується під впливом децентралізаційних процесів на основі отриманої місцевими органами значної автономії у прийнятті відповідних управлінських рішень, через делегування повноважень і бюджетних надходжень від державної влади безпосередньо органам місцевого самоврядування. Зазначені процеси спрямовані на розв'язання проблемних питань села, передусім це стосується сучасної медицини і освіти, доступності медичних, соціальних, комунальних та інших послуг для сільських мешканців, будівництва якісних доріг, інфраструктури. До переліку основних проблем сільського розвитку відносяться також недосконалість законодавства та суперечливість щодо визначення повноважень ключових суб'єктів, передусім це стосується законодавчого базису соціально-економічного розвитку сільських територій, зокрема проекту Закону України „Про планування територіальної інфраструктури сільської місцевості” [9] та проекту Закону України „Про упорядкування сільської поселенської мережі” [11]. Крім цього, потрібно акцентувати увагу на необхідності підвищення рівня кваліфікації та досвіду представників органів місцевого самоврядування, якості програмної документації стосовно формування перспектив розвитку сільських територій, залучення та активізації громадської участі у вирішенні проблем розвитку села, інформаційної грамотності сільських мешканців, довіри до органів влади. Отже, вирішення проблем розвитку сільських територій сприятиме відродженню досліджуваних територій, формуванню їх привабливості й підвищенню престижності проживання на селі.

Аналіз існуючої практики регіональної політики дозволяє стверджувати, що основними її інструментами є: програмування регіонального розвитку, міжбюджетні відносини, транскордонне співробітництво, грантові програми, субвенції та дотації, а також централізовані капітальні вкладення в об'єкти інфраструктури села.

Дослідженням виявлено, що подолання проблем диспропорційного розвитку сільських територій, передусім пов'язано з продовольчим забезпеченням населення країни та її регіонів. В умовах військового стану продовольче забезпечення є одним з пріоритетів формування національної безпеки країни, незалежно від того, що ведення сільського господарства і його розвиток в межах сільських територій передбачає вирішення й інших складних питань соціально-економічного й екологічного характеру. Адже сутнісне розуміння розвитку сільських територій окреслює необхідність функціонування відповідної інфраструктури, яка є основою формування потенційних можливостей розвитку територій сільської місцевості, підвищення добробуту і благополуччя сільських мешканців як на коротко-, так довгострокову перспективу.

У процесі дослідження акцентовано увагу на необхідності вирівнювання рівня диференціації розвитку сільських територій, передусім за допомогою реалізації заходів стосовно забезпечення ефективного використання державного бюджету і доходів місцевих бюджетів; формування спеціальних фондів розвитку сільських територій, як за рахунок залучення спонсорів, меценатів та інвесторів, так і за рахунок коштів місцевих мешканців. В сучасних умовах основними джерелами фінансування і запровадження механізму державного управління щодо подоланням диференціації сільських територій повинно стати запровадження, за рішенням державних органів влади та органів місцевого самоврядування, спеціального режиму оподаткування суб'єктів господарювання, дерегуляція та спрощення дозвільної системи, митних процедур і платежів, кооперація територіальних громад у сфері сільськогосподарського виробництва, активізація діяльності сільськогосподарських дорадчих служб тощо.

Крім цього, доцільним є задіяння гнучкої системи стимулювання несільськогосподарської зайнятості, що включає такі форми державної підтримки, як: пільгове оподаткування і спрощення процедури реєстрації малих і середніх підприємств; доступне кредитування на селі, пільгове мікрокредитування; формування позитивного ставлення суспільства до підприємництва на селі; підвищення адаптивності господарювання на селі до ринкових умов шляхом здійснення інформаційно-освітніх заходів; державне сприяння розвитку сільського і “зеленого” туризму шляхом вдосконалення нормативно - правової бази і популяризації туристичного потенціалу держави та її регіонів; стимулювання до збільшення частки сільського населення за рахунок внутрішньо переміщених осіб, підвищення рівня поінформованості сільських мешканців і доступ до сучасних комунікаційних технологій тощо.

Вагомий вплив на розвиток сільських територій справляє стан їх інфраструктурного забезпечення, який в Україні характеризується окремими проблемними аспектами, зокрема не належним дорожньо-транспортним сполученням, недостатньою кількістю об'єктів ринкової, фінансової, підприємницької, інноваційної, соціальної, побутової, комунікаційної та культурної інфраструктури. Це в свою чергу перешкоджає розвитку підприємницької діяльності, створенню міжгосподарських кластерів, налагодженню транскордонного співробітництва і подальшому поглибленню диференціації розвитку сільських територій. Негативні тенденції розвитку зумовлюють ситуацію, коли території сільської місцевості втрачають привабливість до проживання в їх межах, і як результат - різке зменшення кількості населених пунктів, і відповідно чисельності сільського населення.

Акцентування уваги до проблемних питань розвитку сільських територій за останні десятиріччя здійснювалося багатьма науковцями. Так, наукові пошуки В. Терещенка [13, с. 29] засвідчують, що за останніх 50 років з мапи України зникло 13,5 тис. сільських населених пунктів, або кожне третє село. Негативними тенденціями стосовно зменшення кількості сільських населених пунктів відмічалися 19801990 рр., де щорічно зникало 85 сіл. Відмічені тенденції, в меншій мірі, стосувалися 19902000 рр. - 65 од. Різке зменшення кількості сіл відбулося за період 2000-2010 рр., яке становило 282 од. За останнє десятиліття (2011-2021 рр.) темпи зниження їх кількості дещо уповільнилися (78 сіл) (табл. 1).

Доцільно відмітити, що за останній період відбулися реорганізаційні заходи з територіального упорядкування. Так, відповідно до Постанови №3650 „Про утворення та ліквідацію районів” прийнятої Верховною Радою України 17 липня 2020 р. відбулося реформування адміністративно-територіального устрою субрегіонального рівня (районів). При цьому було ліквідовано 490 і 136 районів. Реорганізація районів розпочалася з грудня 2020 р., після того, як набув чинності закон про розмежування повноважень і ресурсів між районами та громадами [12]. Відбулася функціональна збалансованість повноважень, більшість з яких перейшла саме до об'єднаних територіальних громад від органів влади районного рівня.

Таким чином, як свідчать дані статистики, за роки незалежності України втрачено 473 сільських поселень, водночас суттєво скоротилася кількість сільських мешканців. Так, за відмічений період суттєво знизилися показники середньої людності сільського населення. Якщо, на період 1991 р. на одне поселення в середньому припадало 584 особи, то на початок 2021 р. 445 осіб, а це у 1,3 рази менше до аналізованого періоду.

Таблиця 1

Кількість адміністративно-територіальних одиниць України за період 1970-2021 рр.* (на початок року)