Становлення і розвиток постіндустріальної економіки: теоретичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru

Становлення і розвиток постіндустріальної економіки: теоретичний аспект

Радько Вікторія Миколаївна кандидат економічних наук, доцент, Державний університет економіки і технологій, м. Кривий Ріг,

Мацюра Світлана Іванівна кандидат економічних наук, доцент, Державний університет економіки і технологій, м. Кривий Ріг

Каменєва Тетяна Миколаївна кандидат економічних наук, менеджер з розвитку бізнесу, ТОВ «ВЛВ імпорт», м. Київ

Анотація

Протягом останніх 50-60 років значну увагу науковці стали приділяти питанням визначення особливостей соціально-економічного устрою як розвинутих країн, так і країн, що розвиваються. З середини ХХ сторіччя у світі, насамперед у промислово розвинутих країнах, почали відбуватися незворотні суспільні перетворення, що були сприйняті наукою в якості ознак переходу людства до нової епохи свого буття, та надали чимало підстав для наукових досліджень і роздумів, викликали необхідність переосмислення ходу історії, зміни парадигми досліджень економічних процесів і свідчили про настання принципово нового періоду в історії економічної думки.

Постіндустріальне суспільство характеризується пануванням нового технологічного способу виробництва, тобто абсолютним переважанням сфери послуг, нематеріального виробництва, інформації та знань як головних виробничих ресурсів, інформаційно-інтелектуальних технологій. Одночасно воно характеризується і як пост економічне суспільство.

Це означає, що постіндустріальному суспільству поряд з новими технологічними рисами притаманні панування творчої праці, створення умов для всебічного розвитку людини, її розумових і фізичних здібностей, подолання ринкового господарства (перш за все підрив вартості), панування нематеріального виробництва, нематеріальної мотивації, знань та інформації як головних форм виробничих ресурсів і головних форм багатства людини та суспільства.

Ключові слова.постіндустріальна економіка, постіндустріальне

суспільство, інформаційний сектор економіки, інформаційні технології, інтелектуальнаекономіка, економіка знань, інформація, знання.

Radko Viktoriia Mykolaivna Assist. Prof., State University of Economics and Technologies, Kryvyi Rih

Matsiura Svitlana Ivanivna Assist. Prof., State University of Economics and Technologies, Kryvyi Rih

Kameneva Tetyana Mykolayivna Candidate of Economic Sciences, Business Development Manager, VLV Import LLC, Kyiv

FORMATION AND DEVELOPMENT OF THE POST-INDUSTRIAL ECONOMY: THEORETICAL ASPECT

Abstract

During the last 50-60 years, scientists began to pay considerable attention to the issues of defining the features of the socio-economic system of both developed and developing countries. Since the middle of the 20th century, irreversible social transformations began to take place in the world, primarily in industrially developed countries, which were perceived by science as signs of humanity's transition to a new era of its existence, and provided many grounds for scientific research and reflection, caused the need to rethink the course of history, changes in the research paradigm of economic processes and testified to the onset of a fundamentally new period in the history of economic thought.

The post-industrial society is characterized by the dominance of a new technological method of production, that is, the absolute predominance of the sphere of services, non-material production, information and knowledge as the main production resources, information and intellectual technologies. At the same time, it is characterized as a post-economic society.

This means that post-industrial society, along with new technological features, is characterized by the dominance of creative work, the creation of conditions for the comprehensive development of a person, his mental and physical abilities, the overcoming of the market economy (first of all, the undermining of value), the dominance of immaterial production, immaterial motivation, knowledge and information as the main forms of production resources and the main forms of human and social wealth.

Demarcating the concepts of post-industrial economy and post-industrial society, we note that post-industrial society is a fundamentally new social system that is formed on the basis of the transformation of an industrial type of economy into a post-industrial economy.

Keyword: Post-industrial economy, post-industrial society, information sector of the economy, information technology, intellectual economy, knowledge economy, information, knowledge.

Постановка проблеми.Сучасний етап соціально-економічного розвитку характеризується суттєвими змінами у продуктивних силах суспільства, відносинах власності, що загалом приводить до структурних змін усієї економічної системи.Розвинені країни світу активно розбудовують економіку інтелектуально-інноваційного типу, інформаційну економіку та інформаційне суспільство, основою якого є новий технологічний спосіб виробництва, що ґрунтується на автоматизації, інформатизації та комп'ютерізації праці та інтелектуальних ресурсах.

Новий технологічний спосіб виробництва сприяв звільненню людини від рутинної фізичної та розумової праці, вивільнивши її з безпосереднього процесу виробництва; забезпечив задоволення матеріальних потреб, обумовивши принципово нові мотиви її діяльності, надавши можливості для саморозвитку, самовдосконалення, реалізації творчого та інтелектуального потенціалу. За наявності певних інституційних факторів та передумов, звільнення людини від рутинної роботи і спрямування її у творче русло є чи не найголовнішою перевагою постіндустріального суспільства. Ці перетворення стали передумовою становлення нової сукупності фундаментальних наукових установок, системи поглядів і уявлень щодо функціонування світового господарства, тобто нової парадигми, центральним елементом якої є людина і її розвиток.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.Особливостям трансформаційних процесів у системі соціально-економічних відносин за умов постіндустріальної економіки присвячено роботи П. В. Бузгаліна та А. І. Колганова, П. А. Ігнатовського, В. М. Тарасевича та ін.

Дослідженням інтелектуалізації праці більшою чи меншою мірою займалися такі дослідники, як Д. Гелбрейт, П. Друкер, Д. Белл, Дж. С. Мілль, Е. Денісон, М. Делягін, П. Кругман, П. Ромер, М. Портер, К. Фрімен, Р. Солоу, М. Кастельс, Ф. Фукуяма, В. Іноземцев, А. Тоффлер, М. Масуда, Ф. Махлуп, Т. Стоуеньєр та інші. Проблеми інтелектуалізації праці у своїх роботах висвітлюють українські дослідники, зокрема: А. А. Чухно, Ю. Бажал, О. Г. Білорус, О. О. Бєляєв, А. С. Гальчинський, В. М. Геєць, О. Грішнова,

Я. А. Жаліло, Г. Климко, В. С. Савчук, Ю. К. Зайцев, А. М. Колот, Д. Г. Лук'яненко, О. В. Шкурупій, Л. В. Лебедева, А. П. Рум'янцев, Л. І. Федулова та ін.

Мета статті - дослідження характерних ознак постіндустріального суспільства та економіки, визначення сутності та особливостей складної інтелектуальної праці за умов становлення та функціонування соціально- економічних відносин постіндустріального типу.

Виклад основного матеріалу. Перехід до якісно нового типу суспільства та економіки, який почав відбуватися у розвинених країнах у другій половині ХХ ст., призвів до трансформації глибинних зв'язків між основними економічними суб'єктами. Відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу та споживання благ, які формувалися та розвивалися протягом декількох століть, глибоко «вросли» в соціальну структуру та стали її невід'ємною частиною, нині не просто набувають нових характеристик, а перекреслюють традиційне розуміння основ соціально-економічних відносин. Вимагають нової постановки питань під принципово іншим кутом зору та нетрадиційних відповідей на них. Цілком логічним було б говорити про революційні перетворення, які відбуваються, тим не менше, еволюційним шляхом і, більше того, є неминучими. Локомотивом трансформації соціально- економічних відносин виявилася праця людини, а саме її зміст та характер. постіндустріальний економіка інтелектуальний

У найзагальнішому розумінні настання нової цивілізаційної епохи супроводжується наступними тенденціями: зрушенням в суспільному поділі праці, що виразився в розширенні сфери послуг і, відповідно, скороченні структурних часток добувних і обробних галузей; відповідною трансформацією і структури виробництва, і структури кінцевих товарів; прискоренні науково-технічного прогресу і пов'язаному з цим розвитку продуктивних сил виробництва разом із одночасним покращенням матеріального статку більшості членів суспільства; обумовив доступність переважної більшості вироблюваних товарів та послуг для населення, а на початку 70х рр. - розвитком і розповсюдженням інформаційних технологій, що призвело до зростаючої залежності суспільства від надбань теоретичного знання (це означає, що інформація та накопичені знання стають провідним елементом та лімітуючим фактором виробництва); перетворенням «інтелектуальних інститутів» (університетів, науково-дослідницьких центрів) у провідні інститути суспільства; формуванням класу професіоналів і технічних спеціалістів як основної групи зайнятих в економіці і «зростанням нового політичного класу - класу технократів». Географічний принцип розташування виробничих потужностей у таких умовах базується навколо науково-дослідних центрів та крупних науково-дослідних лабораторій, тому на перший план виходять інститути освіти, держави, підвищується роль крупних корпорацій, ТНК, що складають нині вирішальне ядро глобальної економіки.

В науковій літературі розповсюдженою є інтерпретація таких зрушень як свідчення поступового переходу на новий рівень суспільного розвитку. Так, соціолог Д. Белл запропонував позначати цей новий етап терміном «постіндустріальне суспільство», та надав його наступну характеристику: «Постіндустріальне суспільство визначається як суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти та підвищення якості життя; в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що найважливіше, в якому впровадження нововведень... в усе більшій мірі залежатиме від досягнень теоретичного знання... Постіндустріальне суспільство передбачає виникнення нового класу, представники якого на політичному рівні виступають в якості консультантів, експертів чи технократів» [1, с. 20]. Соціологічні дослідження Д. Белла послужили відправною точкою для розгортання пошуків у напрямку інтерпретації та теоретичного осмислення соціально-економічної складової нового суспільного устрою, що породило ряд теорій та концепцій, зокрема «постіндустріальна економіка», «мережева економіка», «інформаційна економіка», «економіка знань» і т. ін. відповідно до того критерію, який був обраний вченими за ключовий.

Зростання ролі науки внаслідок розвитку науково-технічної революції перенесло центр тяжіння у невиробничу сферу - відбувається стрімке скорочення чисельності зайнятих у матеріальному виробництві; на перший план, таким чином, виступає духовний, інтелектуальний розвиток людини. Тому стрімко зростає питома вага працівників, що мають одну або декілька вищих освіт, і тих, що мають наукові ступені. Економіка починає працювати на людські потреби не тільки як на свою кінцеву мету, але і як на засіб свого функціонування. «Розширене відтворення людського ресурсу є такою самою необхідною умовою зростання, як і розширене відтворення засобів праці було обов'язковою умовою економічного зростання індустріальної економіки» [2, с. 23].

Г.Кан, Г.Хрідріхс, Х.Ф.Рада та ін. прихильники технологічного детермінізму вбачають першоджерела та визначальну роль суспільних змін саме у вдосконаленні науки та техніки. Японський вчений Е. Масуда вважає, що фундаментом нового суспільства стане комп'ютерна технологія, а провідною галуззю економіки - інтелектуальне виробництво, продукція якого буде акумулюватись і розповсюджуватися за допомогою нових телекомунікаційних технологій. Саме суспільство має стати безкласовим та безконфліктним - так зване суспільство згоди з невеликим урядом і державним апаратом. На відміну від індустріального суспільства споживання, тут головною цінністю є час [3, с. 85]. Вважається, що НТР є необхідною і достатньою умовою переходу до нового типу економічних відносин і нового типу суспільства. Слід зазначити, що таке розуміння історичного процесу демонструє певною мірою обмеженим та абстрактним.

Тим не менше, особливу увагу при аналізі постіндустріальної цивілізації слід насамперед звернути на ступінь розвитку продуктивних сил та зміну технологічного способу виробництва, який розвивається у напрямку повної та комплексної автоматизації, впровадженні замкнених автоматизованих систем, інформатизації виробництва тощо. Результатом такої еволюції, на думку дослідників, є утворення самовідтворюваних технологічних структур.

Особливо слід звернути увагу на прискорений розвиток інформаційних технологій та відповідне розширення інформаційного сектору економіки. Протягом декількох останніх десятирічь зростання інформаційного сектору відбувалося настільки стрімко, що не могло не знайти свого відображення в працях провідних економістів, соціологів, філософів. Вже сьогодні в американській економіці за допомогою інформації створюється та споживається приблизно три чвертівсієї додаткової вартостіпромисловості. У цьому секторі випереджальними темпами здійснюється нарощення продуктивності праці, здешевлення інноваційних продуктів, отримання надприбутків працівниками інтелектуальної праці, створення міні-

підприємств з незначними матеріальними активами та потужними нематеріальними активами, що перевищують 90 % вартості компанії, поширення такого явища як аутсорсинг, надання послуг, що відносяться до четвертинного та п'ятеричного секторів за М. Кастельсом. Характерне для інноваційної економіки постійне вдосконалення вироблюваних товарів і необхідних для їх випуску технологій безпосередньо пов'язано зі збільшенням їх наукоємності. Це дає потужний імпульс до розвитку інформаційних систем практично у всіх галузях виробництва. Що стосується його галузевої структури, то очевидним є відхід від орієнтації переважно на невідновлювані ресурси і заміна їх на відновлювані.

Таким чином, по мірі розвитку інформаційного сектору стає дедалі очевиднішим, що інформація та знання є ключовим стратегічним активом будь-якого підприємства, джерелом нововведень, основою економічного і соціального прогресу, тобто принципово новим ресурсом, до якого неможна застосувати традиційне поняття вичерпності.

Так, ряд західних економістів (З. Бжезинський, О. Тоффлер, Д. Белл, І. Масуда, В. Мартін та ін.) у своїх працях особливо підкреслюють зростаючу роль інформації і знань у виробництві товарів та послуг, що дало їм підставу розглядати глобальні перспективи людського розвитку з позицій«інформаційного суспільства». Зокрема, американський економіст В. Мартін визначив інформаційне суспільство як суспільство «... в якому якість життя, так само як і можливості соціальних змін і економічного розвитку, все

в більшому ступені залежить від інформації та її використання». У свою чергу, І Масуда вважав, що інформаційне суспільство - це суспільство, основою якого в більшій мірі є інформаційні цінності, а не матеріальні, і економіка якого оцінює капітал знань вище, ніж речовий капітал[4, с. 36].На думку іншого економіста М. Кастельса, інформаційну економіку можна також називати і глобальною економікою: «...інформаційна - оскільки продуктивність і конкурентоспроможність факторів або агентів в цій економіці залежать, в першу чергу, від їх здатності генерувати, обробляти і ефективно використовувати інформацію...Глобальна - тому що основні види економічної діяльності, такі як виробництво, споживання і циркуляція товарів і послуг, а також їх складові (капітал, праця, сировина, управління, інформація, технології, ринки) організовуються в глобальному масштабі, безпосередньо або з використанням розгалуженої мережі, що пов'язує економічних агентів».

Науково-технічний прогрес та розвиток продуктивних сил сприяли максимізації задоволення матеріальних потреб людини та зробили доступними переважну більшість благ. Оскільки знання стали головною виробничою силою, головні продукти суспільної діяльності є вже кристалізованими знаннями. Тому сьогодні на перший план на ринку виходять товари символічної, естетичної вартості. Окрім того, воно означає, що мінова вартість матеріальних та нематеріальних товарів залежить в кінцевому рахунку не від кількості сукупної суспільної праці, а в першу чергу від вмісту в них знань, інформації, інтелекту. Поняття «знань» охоплює широкий спектр різнорідних здібностей, що не можуть бути виміряні загальною мірою. Такими є інтуїція, художні здібності, здатність до навчання, вміння пристосовуватись до неочікуваних ситуацій, кмітливість. За таких обставин, трудова теорія вартості починає втрачати свою доцільність. Товар, корисність якого полягає в інтелектуальному, творчому наповненні, може бути оцінений лише з позицій індивідуальної корисності. Таким чином, уніфікувати і стандартизувати параметри праці виявляється украй складною проблемою, оскільки результати праці вже не є функцією від витраченого часу на трудову діяльність, а від ступеня самовіддачі працівника. Неможливість кількісної оцінки праці призводить до неможливості оцінки і продукту праці, оскільки він по суті має унікальну цінність.

Поняття «вартість» розуміє під собою еквівалентний обмін одних товарів на інші. Проте, знання та інформація свої властивості переносять на сам товар, а отже, неможливо визначити, яке знання або продукт інтелектуальної діяльності є більш корисним. Те, що не вироблено людською працею, тим більше те, що не може бути вироблено або обміняно, а також не призначене для обміну, не має економічної вартості. Це стосується, наприклад, природних ресурсів, культурного спадку, що не може бути розподілене між власниками та обміняне на щось інше. Тому товари набувають вартості (цінності) не в розумінні К. Маркса, коли він говорить про виробництво споживчих благ і використання цінності як мірила споживчої вартості, а як власної вартості (цінності) в розумінні Канта - абсолютної цінності в собі. Так, наприклад, цінність витворів мистецтва, що не має ніякого відношення до витрат на їх виробництво.

Поступова трансформація технологічного способу виробництва, впровадження нової автоматизованої техніки передбачає підвищені вимоги до кваліфікації працівника. Характерною відмінністю постіндустріальної економіки, з огляду на це, виступає зростання ролі освіти. За часів панування індустріального ладу віталося експериментаторство, яке й привело до підвищення продуктивності праці через створення нових пристроїв, машин, механізмів, що в свою чергу потягло за собою необхідність підвищення рівня освіченості найманих працівників. За словами К. Маркса, працівник виробляє капітал, капітал виробляє працівника, а отже робітник виробляє сам себе, і продуктом такого руху є людина як працівник, як товар. Вже тоді спостерігалася значна залежність між рівнем освіти працівника та рівнем оплати його праці. На той момент бажання здобуття освіти було продиктоване прагненням до збільшення доходів, тобто економічними мотивами, і здобувалося переважно формалізоване знання, тобто те, яке можна без зусиль відділити від їх носія: книжкові та теоретичні знання, яким навчаються в технікумах, коледжах, університетах. Це було необхідним етапом на шляху до формування якісно нових потреб виробництва і вимог до працівника. Формування нового типу працівника, що наділений інтелектуальним потенціалом, творчими здібностями і є генератором інноваційних ідей варто вважати унікальним. Якщо в доіндустріальну епоху основним фактором виробництва був природний капітал у формі необхідної для створення життєвих благ землі, а в період машинного виробництва таким став речовинний капітал у формі машин і устаткування, то в сучасних умовах основним фактором творчого відтворювального процесу є людський капітал. У сучасних наукових публікаціях висловлюється думка про те, що власне, інтелект людини поряд із природною енергією можна вважати фактором процесу виробництва. Тому необхідно зазначити, що у контексті протікання виробничо-господарських процесів значимість має не сам інтелект (не система пізнавальних здібностей індивіда), а економічна корисність його застосування, яка проявляється у вигляді матеріального або нематеріального продукту застосованих здібностей працівника.

Одночасно, відмінною рисою сучасного виробництва є зростання потреби у різних формах живого знання. Формалізоване, теоретичне знання, що може бути відокремлено від його носія, замінюється живим умінням, майстерністю, здібностями, що в першу чергу використовується в процесі

виробництва символічної вартості, створенні інтелектуального продукту та надання послуг. Здатність засвоювати та використовувати знання та інформацію є унікальними, такими, що залежать від індивідуальних характеристик окремого працівника. Так, В. Іноземцев, у своїх наукових роботах приймає за найбільш стратегічно важливий ресурс, що формує сутність соціально-економічних відносин постіндустріального суспільства, не стільки інформацію як відносно об'єктивну сутність або набір даних про ті чи інші виробничі й технологічні процеси, скільки саме знання, тобто та інформація, яка засвоєна і яка не існує поза свідомістю людини [5].

Відбувається стирання межі між виробництвом та споживанням як такими, з'являється поняття «прозьюмеризм» [5]. Розвиток і задоволення потреб людини, як головного засобу створення життєвих благ, набуває першочергового значення, оскільки стає метою самого процесу відтворення суспільного виробництва. Процес створення необхідних благ стає «функцією», де основним «аргументом» є людські знання і здібності, які, у свою чергу виступають як результат всебічного розвитку особистості. Цією обставиною, перш за все, пояснюється бурхливе зростання інвестицій в людський капітал, що забезпечує найвищий рівень дохідності, щодо інших факторів виробництва. Тому очевидно, що мета сучасного виробництва і самої людини співпадають, долаючи протиставлення між особистістю і організацією, індивідуальним та суспільним.

Становлення нового суб'єкта праці зумовлено поступовим відходженням від необхідності використання праці людини як безпосереднього агента виробництва. Вивільнення людини одночасно виступає і позитивним і негативним наслідком технологічного розвитку. Сприятливий сценарій передбачає еволюцію самої людини та її сутнісних сил у напрямку інтелектуалізації, наповнення змісту людської праці характеристиками творчості та інноваційності як відповідь на необхідність вирішення принципово нових задач. З цієї точки зору, стає можливим вирішення гострих соціально-економічних протиріч між агентами ринкових відносин у бік гармонізації інтересів, подолання потрійної відчуженості працівника, про які згадував К. Маркс у своїх філософсько-економічних рукописах. Зміна ролі людини у виробничому процесі обумовленаперетворенням її на виробника унікального рідкісного і цінного продукту, а отже веде до зростання економічної влади такого працівника, до зміщення пріоритетів в процесі суспільного розподілу та трансформації відносин власності. Розвиток і вдосконалення людини як особистості, її духовне збагачення як засіб накопичення багатства суспільного стає логічним та зрозумілим підсумком. Окрім того, актуалізується питання про становлення економічної свободи суб'єкта праці, який виступає тепер як носій унікальних компетенцій та здібностей. В цьому зв'язку К. Маркс характеризує існуючу систему соціально-економічних відносин як «царство свободи», що приходить на зміну «царству необхідності». А С. Булгаков у праці «Філософія господарства» підкреслював, що свобода є загальною основою творчого процесу «там, де є життя та свобода, є місце і для нової творчості, там уже виключений автоматизм, тому й господарство - як у широкому, так і у вузькому, політико-економічному розумінні - також є творчість, синтез свободи і необхідності». [6, с. 188]

Проте, така радикальна трансформація місця і ролі людини не може відбуватися автоматично у відповідь на зрушення в НТП. Дійсно, науково- технічний прогрес дав змогу стабільно підвищувати рівень життя населення майже всіх країн світу. Більше «страх голоду» не був рушійною силою, мотивом, який примушував людину працювати. Виходячи з теорії А, Маслоу, коли базові потреби людини вже задоволені, наступним етапом має стати задоволення потреб вищого рівня. Однак, виходячи з теорії двох факторів Ф. Герцберга (усунення факторів «незадоволення» не означає підвищення мотивації, а усунення фактору «задоволення» не спричиняє демотиваційний вплив) випливає, що фактор незадоволення (голод, відсутність житла, одягу) усунутий, а тому цілком ймовірно, що людина зупиниться на досягнутому через відсутність стимулів подальшого розвитку.

Якщо в рамках економічної системи не створено відповідних соціально- економічних умов, не сформовано архітектоніки інститутів, стимулюючих рух до відповідних трансформацій, варто говорити про проблему спрямування вивільнених людських ресурсів, масове безробіття і зубожіння, загострення соціальних протиріч, поглиблення суперечності між рівнем розвитку техніки та технологій та виробничими відносинами. В цьому зв'язку доречним є зауваження інституціоналістів, які стверджують, що окрім розвитку продуктивних сил виробництва, важливим є створення певних соціально- економічних передумов. Так, наприклад, високі досягнення науки й техніки у Радянському Союзі не призвели до зміни суспільного устрою, а Китай, що досяг свого розквіту в XVI сторіччі, так і не став передовою країною через те, що урядом було заборонено технологічні розробки. Передумовою формування нового суспільства ,як влучно зазначив В. Л. Іноземцев, є зміна відношення людини до самої себе та до свого місця у навколишньому світі. Матеріальний прогрес є, звичайно, необхідною умовою, однак важливою умовою є формування нової системи цінностей суспільства.

Отож постіндустріальний та ноосферний типи виробництва пропонують кардинально нові ціннісні горизонти: відбувається зміщення акцентів з промислово-кількісного виробництва на промислово-якісне. Відбувається переоцінка цінностей у бік усвідомлення людиною свого призначення. Людина має виробляти, творити, для чого їй необхідний «життєвий мінімум» - перелік головних товарів-послуг, якими вона задовольняє свої вітальні потреби. А решта продуктів виробництва має стимулюючий характер, тобто «провокує» людину на творчість та креативність. постіндустріальний економіка інтелектуальний

Зміна місця людини в постіндустріальному суспільстві відбувається в двох напрямках. З однієї сторони (зі сторони людини як споживача), зростання матеріальних статків населення, розширення доступу до вироблених товарів та послуг призвели до того, що всі базові потреби людини задовольняються завдяки існуючому рівню розвитку та обсягам виробництва, тому на перший план для людини виходить не просто споживання заради задоволення потреби, а споживання заради естетичного задоволення, тобто споживання культурної або художньої цінності, яка дає змогу людині якимось чином самовиразитися, проявити свою індивідуальність. Саме креативність і творчість з боку пропозиції товарів та послуг і сприяли тому, що виробництво вже не функціонує як реакція на зміни у попиті, сьогодні пропозиція формує попит.

З іншого боку (з боку людини як виробника), з цієї самої причини відбувається і зміна мотивації людини до праці. Згідно «піраміди Маслоу», задовольнивши базові потреби у матеріальному статку, людина

переорієнтується на задоволення духовних потреб. Це означає, що працівник вже не асоціює трудовий процес із засобом отримання грошових коштів, скоріше, як внутрішню потребу. Трудовий процес перестає бути «царством необхідності», а стає діяльністю «заради задоволення», самореалізації, розвитку власного потенціалу.

Типовим для постіндустріальної цивілізації стає працівник інтелектуальної сфери, так званий knowledgeworker. Ось як характеризує В. Л. Іноземцевпрацівників такого типу: їм притаманна значна соціальна мобільність, вони не обмежені виконанням якогось одного виду діяльності, багато хто з них визначають свої найбільш принципові інтереси не в рамках максимізації особистого багатства, а в категоріях власного інтелектуального росту і розвитку [5, с. 254].

Подібної точки зору притримується і французький соціолог А. Горц, говорячи про те, що «...люди найбільш повно реалізують свій творчий потенціал тоді, коли звільнившись від необхідності збільшення вартості і конкурентної боротьби, можуть у вільній співпраці застосовувати свої знання і здібності» [7] і висовує теоретичне припущення про необхідність існування так званих «вільних товариств». Так, наприклад, у своїй праці «Нематеріальне, знання, вартість, капітал» А. Горц цитує одного з головних ініціаторів Руху за вільний інтернет та програми ПекаХіманена: «... для нас вихідним пунктом є не гроші і не праця, а пристрасне захоплення і потреба створити сумісно з іншими дещо суспільно цінне, що завойовує повагу колег. Діяльність, заснована на етиці добровільного співробітництва, в ході якої кожен міряється з іншими якістю і споживчою вартістю вкладу, кинутого у «загальний котел» і добровільно координує власні дії з діями інших. Ніщо не виробляється з огляду на ринковий збут. Мінова вартість не враховується, важлива лише споживча вартість, яка по своїй суті є невимірною. Тут не має принципу «даю, щоб отримати», і «ні єдиної потреби у взаємності: тут дають, що забажають, і беруть те, що кожному необхідне» [7].

Окремо слід виділити появу такого явища як «мережі». Знання, що стали важливим джерелом створення вартості - це насамперед живі знання на основі новаторства, комунікації і самоорганізації, що постійно заново імпровізується. Жива праця не породжує нічого відчутно матеріального. Особливо у мережевій економіці, - праця суб'єкта, що виробляє сам себе як діяльність. Кожен користувач у мережевій економіці постійно співпрацює з іншими, і дані, що він вводить, запускають процес, в якому загальний результат індивідуально введених даних набагато перевищує їх суму.

Мережеве суспільство є нічим іншим, як існування великої кількості незалежних віртуальних співтовариств, і його основою є вільна, некерована ззовні комунікація. Для децентралізованих мереж характерною є «комунікативна самоорганізація», зміст інформації визначається самими користувачами.

«Мережеве суспільство» є, по суті, найбільш демократичним за всю історію суспільства, воно сходить до старогрецьких принципів «демократії прямої участі», але в набагато більшому (загальнодержавному, регіональному, глобальному) масштабі. У мережевому суспільстві взагалі відсутнє поняття влади. На думку М. Кастельса, комп'ютерна комунікація може стати потужним засобом єднання космополітичної еліти і забезпечити матеріальну підтримку «глобальної культури».

Такі суперечливі тенденції викликали неоднозначну реакцію серед наукових кіл. Зокрема, В. Л. Іноземцев відстоює позицію, що із завершенням індустріальної стадії закінчується і економічна суспільна формація, а нове, постіндустріальне, суспільство характеризується і як постекономічне. Це означає, що постіндустріальному суспільству поряд з новими технологічними рисами притаманні панування творчої праці, створення умов для всебічного розвитку людини, її розумових і фізичних здібностей, подолання ринкового господарства (перш за все підрив вартості), панування нематеріального виробництва, нематеріальної мотивації, знань та інформації як головних форм виробничих ресурсів і головних форм багатства людини та суспільства. Отже, на думку вченого, безпосередній розвиток характерних постіндустріальних і постекономічних рис нового суспільства переконливо свідчить, що вони глибоко пов'язані і взаємно переплітаються. Наприклад, панування сфери послуг, нематеріального виробництва - це і важлива риса нового технологічного способу виробництва, і, одночасно, дуже важлива пост економічна риса нового суспільства[8].

Багато хто з відомих економістів впевнені, що нові тенденції здатні призвести до підриву основ капіталістичного устрою, оскільки такі поверхневі прояви мають під собою значно глибші основи. Інші науковці переконані у тому, що капіталістичний устрій є дуже гнучкою системою, яка пристосується до будь-яких змін. Однак, вирішення таких диспутів є справою майбутнього, сценаріїв якого можна розробити декілька.

Розмежовуючи поняття постіндустріальної економіки та

постіндустріального суспільства, зазначимо, що постіндустріальне суспільство - це принципово новий суспільний лад, що формується на базі трансформації індустріального типу економіки в економіку постіндустріальну. На думку ряду науковців, у постіндустріальному суспільстві формується якісно нові соціальні страти, що ґрунтуються вже не на основі майнового розшарування, а на основі по-перше, отриманої освіти, а по-друге, на основі індивідуальних здібностей і схильностей. Тобто це розшарування тягне за собою ймовірно навіть сильніші соціальні конфлікти, адже природні здібності неможливо експропріювати або привласнити через революційні заходи. Кожен має працювати на забезпечення власного соціального статусу. Як справедливо відмічає П. Дракер, «все більше число людей з робочого середовища навчаються досить довго, щоб стати працівниками розумової праці. Тих, хто цього не робить, більш успішні колеги вважають «невдахами», «громадянами другого сорту», взагалі «нижчестоячими». Мова йде вже не про гроші. Мова йде про власну гідність».

Висновок

остіндустріальному етапу цивілізаційного розвитку характерні наступні риси нової суспільно-економічної формації: зростання ролі інформації і засобів телекомунікації; виникнення і домінуюча роль мережевих структур; зростання сфери послуг як індикатор інформаційного суспільства; зміна структури і мотивацій на ринку праці; криза культури і зростання ролі засобів масової інформації; протиріччя між свободою і контролем особистості; розмивання кордонів національних держав як наслідок глобалізації та ін. Це перекликається з думкою російських дослідників, які виділяють ряд принципових змін при поступовому наростанні постіндустріалізму [9]. Це перехід від домінування виробництва товарів до сервісної економіки; висування знання в якості головного ресурсу соціально- економічного розвитку з наступною трансформацією капіталоємного виробництва в наукоємне з формуванням економіки як «економіки, заснованої на знаннях»; затвердження інформаційно-індустріального технологічного укладу як нової і провідної якості економіки, розвиток якого визначає найбільш виграшні позиції у світовому господарстві держав і стає головною передумовою їх послідовного нарощення; формування соціально- орієнтованого типу господарювання, в основі якого «економіка високої заробітної плати» і посилення орієнтації на оптимізацію взаємодії економічних і соціально-екологічних факторів, спрямовану на мінімізацію соціальних та екологічних затрат; становлення нової мотивації людської діяльності, в якій значно зростає роль факторів привабливості самої праці, його змістовності і творчого характеру при збереженні принципу більш високої оплати за більш складну і кваліфіковану працю; перехід до нової соціальної структури суспільства, в якій провідна роль переходить до працівників наукової сфери, технічним спеціальностям.

Література

Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: опыт социального

прогнозирования / Д. Белл; [пер. с англ.]. - М.: Academia, 2004. - 788 с.

Конвергенція економічних моделей Польщі та України: монографія /

[Д. Лук'яненко, В. Чужиков, М. Г. Вожняк та ін.]; за наук. ред. Д. Лук'яненка, В. Чужикова, М. Г. Вожняка. - К.:КНЕУ,2010. - С. 152

Офіційний сайт всесвітньої організації інтелектуальної власності [Електронний ресурс] / режим доступу: http://www.wipo.int/export/sites/www/freepublications/en/intproperty

Мельник Т.М. Постіндустріальна економіка: основні ознаки та конкурентні переваги / Т.М. Мельник // Зовнішня торгівля: право та економіка. - 2008. - №6 (41). - С. 119-127

Зайцев Ю. К. Сучасні підходи у методології пізнання сутності закономірностей і тенденцій розвитку економічних систем / Ю. К. Зайцев // Вчені записки. Зб. наук. праць. - № 14. Ч. 2. - К.: 2012. - С. 3 - 13

Глозман А. Б. Современное производство: экспансия информации и принцип инверсионной детерминации деятельности / А. Б. Глозман // Философия и общество. - №1. - 2011. - с. 110-129

Пестова Т. М. Ключові ознаки постіндустріальної економіки в сучасній економічній думці / Т М. Пестова // Економіка та підприємництво. - 2012. - № 28. - С. 40-51

Иноземцев В. Л. Современное постиндустриальное общество [Текст] / В. Л. Иноземцев. - М.: Логос, 2000. - 304 с.

Slatvinska V. Economic and legal mechanism of water transport regulation as a concept

and correlate. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 5. С. 86-90.

DOI: https://doi.org/10.32849/2663-5313/2020.5.14 URL: http://pgp- journal.kiev.ua/archive/2020/5/15.pdf [in English].

References

Bell D. (2004) Hriadushchee postyndustryalnoe obshchestvo: opbit sotsyalnoho prohnozyrovanyia [The coming post-industrial society: the experience of social forecasting]. Moskva: Academia [іп Moskow]

D. Lukianenko, V. Chuzhykov, M. H. Vozhniak (2010) Konverhentsiia ekonomichnykh modelei Polshchi ta Ukrainy: monohrafiia [Convergence of the economic models of Poland and Ukraine]. Kyiv: Znannia [іп Ukrainian]

Ofitsiinyi sait vsesvitnoi orhanizatsii intelektualnoi vlasnosti [Official website of the World Intellectual Property Organization] freepublications/en/intproperty/941/wipo_p>ub_941_2012 Retrieved from http://www.wipo.int/export/sites/www/freepublications/en/intproperty

Melnyk T.M. (2008) Postindustrialna ekonomika: osnovni oznaky ta konkurentni perevahy [Post-industrial economy: main features and competitive advantages]. Zovnishnia torhivlia: pravo ta ekonomika - Foreign trade: law and economics, 6 (41). 119-127 [іп Ukrainian]

Zaitsev Yu. K. (2012) Suchasni pidkhody u metodolohii piznannia sutnosti zakonomirnostei i tendentsii rozvytku ekonomichnykh system [Modern approaches in the methodology of learning the essence of regularities and trends in the development of economic systems]. Vcheni zapysky - Scholarly notes. 14. 3 - 13 [іп Ukrainian]

Hlozman A. B. (2011) Sovremennoe proyzvodstvo: эkspansyia ynformatsyy y pryntsyp ynversyonnoi determynatsyy deiatelnosty [Modern production: expansion of information and the principle of inverse determination of activity]. Fylosofyiay obshchestvo - Philosophy and Society.1. - 110-129 [in Moskow]

Pestova T. M. (2012) Kliuchovi oznaky postindustrialnoi ekonomiky v suchasnii ekonomichnii dumtsi [Key features of the post-industrial economy in modern economic thought]. Ekonomika tapidpryiemnytstvo - Economy and entrepreneurship. 28. 40-51 [in Ukrainian]

Ynozemtsev V. L. (2000) Sovremennoepostyndustryalnoe obshchestvo [Modernpostindustrial society]. Moskva: Lohos [in Moskow]

Slatvinska V. Economic and legal mechanism of water transport regulation as a concept

and correlate. Підприємництво, господарство i право. 2020. № 5. С. 86-90.

DOI: https://doi.org/10.32849/2663-5313/2020.5.14 URL: http://pgp- journal.kiev.ua/archive/2020/5/15.pdf [in English].

Размещено на Allbest.ru