Теоретичні аспекти стратегічної диверсифікації діяльності аграрного підприємства

Serhii Piechka

Postgraduate of Odesa National University of Technology

Theoretical aspects of strategic diversification of agricultural enterprise activity

Intoday'sdynamicandturbulentbusinessenvironment, diversificationhasbecome a catalystforachievingcompetitiveadvantageandcreatingsynergiesinmarketoperations. Thisisduetothefactthatmanufacturingcompaniesoperateinconditionsofhighcompetition, especiallyamongfirmsthatproducethesameorsimilargoods. Intheconditionsofglobalization, marketconsolidation, economicinstability, companiesmustlookfornewwaystostrengthentheirmarketposition, reducebusinessrisksandincreaseprofits. Theformationandimplementationofthestrategyofenterprisediversificationallowstopartiallysolvetheseproblems. Thestrategicfocusofmarkettransformationsontheimplementationofqualitativetransformationsintheagriculturalsectoroftheeconomyincreasestheneedtodevelopandimplementorganizationalandeconomicmechanismsforthefunctioningofagriculturalenterprisesandtheirmanagementforeffectivedevelopment. Thisisachievedthroughtheexpansionofactivitiesandoptimaluseofavailableresources. Theactualizationofdiversificationofagriculturalenterprisesinmodernconditionsisintensifyinggiventhatitisaneffectivetoolformanagingeconomicdevelopment, takingintoaccountthepeculiaritiesofagriculture, includingthoserelatedtoitsseasonality, promotesfulluseofresourcepotential, strengtheningfinancialsynergies, increasingthe competitivenessoftheenterprisebyrestructuringtheexistinqbusiness andimprovingproductquality. Increasingthelevelofdiversificationoftheagriculturalenterprisemustbecarriedoutverycarefully, ineachcasetakingintoaccountthespecificfeaturesofproduction, thestructureofcompetitionintheproductsmarket. Diversificationofagriculturalproductionwillallowthecompanytoinfluencethemarketeffectively, form a cleardevelopmentstrategy, andthusobtainhighassets, avoidpossiblerisk.

Keywords: diversificationofagriculturalenterprises, strategy, strategicdevelopment, competitiveness.

Основна частина

Важливим для організації є вибір стратегії диверсифікації, яка б у довгостроковій перспективі дала максимальний економічний ефект. Багатоцільову оптимізацію можна використовувати для вибору оптимальної стратегії диверсифікації. Стратегічний розвиток агропромислового комплексу, що ґрунтується на диверсифікації діяльності сільськогосподарських підприємств, дозволить найбільш повно та раціонально використовувати природний та виробничий потенціал, розширити асортимент та збільшити обсяги виробництва продукції АПК. Стратегія диверсифікації діяльності сільськогосподарського підприємства націлить його на створення та стабілізацію ефективної економіки, що задовольняє потреби зовнішнього та внутрішнього соціально-економічного середовища.

Проблематикою розроблення стратегії диверсифікації заималося багато вітчизняних та іноземних науковців: А. Павленко, А. Старостіна, В. Герасимчук, Є. Панченко, М. Мартиненко, І. Березін, Н. Добрянська, С. Шевельов, Г. Мінцберг, І. Ансофф, Г. Чезборо, Д. Тиса, Д. Деніелс, Г. Грінлі, Р. Грант, А. Томпсон, Дж. Стрікленд, Р. Коуз [1-8]. Більшість із указаних науковців виділяє етапи розроблення стратегії диверсифікації в певних умовах чи окремого напряму диверсифікації або в межах національної економіки чи в рамках диверсифікації всередині підприємства.

Мета статті полягає в тому, щоб проаналізувати основні аспекти, мотиви та напрями диверсифікації діяльності аграрного підприємства.

Виклад основного матеріалу дослідження

Диверсифікація виробництва - це напрями иого розвитку, які передбачають розширення асортименту виробленої продукції, освоєння нових напрямів діяльності. Головною метою диверсифікації виробництва є збільшення виручки та прибутку підприємства у разі зниження ризиків за рахунок здшснення господарської діяльності у кількох різних галузях. Зниження ризиків у цьому випадку забезпечується тим, що при можливому погіршенні ситуації в одніи з галузеи, наприклад, падінні попиту на продукцію або сериозне зростання конкуренції на ринку і подальше зниження прибутку підприємства, ці можливі збитки можуть бути компенсовані прибутком від діяльності в інших галузях, в яких також функціонує підприємство.

Дослідження показують, що підприємства з диверсифікованою організаціино - виробничою структурою переважно стшкіші на ринку, ніж суб'єкти господарювання, що організували виробництво гранично вузької номенклатури продукції. У підприємств з диверсифікованою організаціино-виробничою структурою помітно нижче ризики отримання збитків внаслідок коливань цінової кон'юнктури на ринку певних видів товарів, падіння платоспроможного попиту споживачів, циклічних змін в економіці тощо.

На сьогоднішніи день вітчизняне сільське господарство стикається з багатьма проблемами, у тому числі диспаритетом цін на аграрну продукцію та продукцію промислових та інших суміжних галузеи, економічно необґрунтованим розподілом доходів у ланцюжку просування продукції від сільськогосподарського виробника до кінцевого споживача, високою вартістю та дефіцитом кредитних ресурсів фінансування інвестицшнихпроєктів в агропромисловому комплексі (АПК) та ін.

У зв'язку з цим необхідно створення нових та вдосконалення існуючих механізмів відновлення, інноваціиного розвитку та підвищення ефективності вітчизняного сільського господарства, економічно ефективної взаємодії між сільгосптоваровиробниками, переробниками, оптовими продавцями та роздрібними мережами. Це можна забезпечити як завдяки удосконаленню існуючих галузеи, так і організації виробництва нових видів продукції, що користується попитом на ринку, виходячи з потреб переробників та роздрібних мереж. В сучасних умовах зростає актуальність диверсифікації сільськогосподарського виробництва. Однак при ухваленні рішення про диверсифікацію виробництва в сільськогосподарських організаціях слід враховувати низку важливих особливостеи самої галузі:

- земля виступає як засіб виробництва та є єдиним абсолютно обмеженим ресурсом;

- виробництво розосереджене на великіи території;

- розбіжність у часі робочого та виробничого періодів;

- тіснии зв'язок між біологічними, технологічними та економічними процесами та ін.

У зовнішньому середовищі підприємства, що динамічно розвиваються, характеризується як позитивними, так і негативними змінами, саме диверсифікація иого основної діяльності забезпечує настільки необхідну гнучкість, тобто здатність підприємства швидко и ефективно реагувати на зміни зовнішнього та внутрішнього середовища. При цьому напрями диверсифікації основної діяльності мають бути всебічно вивчені та економічно обґрунтовані з урахуванням виконаних коректних середньо - та довгострокових прогнозів розвитку відповідних галузеи економіки.

Вчені та практики визнають, що диверсифікація в епоху цифровізації, масового споживання, глобальної конкуренції, перенасичення ринків та турбулентного зовнішнього середовища є раціональною альтернативою ведення бізнесу з метою підвищення стіикості та мінімізації ризиків.

Основні мотиви, що зумовлюють вибір стратегії диверсифікації, представлені у табличніи формі (табл. 1). Узагальнення та структуризацію мотивів зроблено за макроекономічними ознаками.

Таблиця 1. Мотиви, що впливають на вибір стратегії диверсифікації

Розробка та реалізація стратегії та програм диверсифікації основної діяльності підприємства доцільні у таких випадках:

- суттєвого зниження потенціалу ринку вже виробленої підприємством продукції;

- погіршення цінової кон'юнктури над ринком вже виробленої продукції;

- появи нових перспективних можливостей для господарську діяльність підприємства у нових йому галузях економіки та інших.

При розробці та обґрунтуванні стратегії та програм диверсифікації основної діяльності підприємства беруться до уваги такі критерії:

- поточна та прогнозна інвестиційна привабливість нової галузі;

- наявність бар'єрів, можливості їх подолання та розмір витрат на входження підприємства в нову галузь економіки;

- розмір капітальних вкладень в організацію виробництва нової продукції;

- величина потенційної рентабельності виробництва та реалізації нового виду продукції;

- наявність додаткових переваг від диверсифікації виробництва (наприклад, ефекту синергії, що передбачає отримання додаткових вигод від суміщення різних видів діяльності в одному підприємстві).

Стратегія та програми диверсифікації основної діяльності в сільському господарстві мають особливо високе значення, оскільки сільське господарство - це одна з наибільш ризикових галузеи економіки через велику залежність кінцевих результатів діяльності від погодних умов року, здоров'я тварин, урожаиності сільськогосподарських культур тощо. Стратегія диверсифікації виробництва також дозволяє удосконалювати процеси кооперації та інтеграції, що у свою чергу забезпечує ефективніше використання інтелектуальних, інформацшних, матеріальних, фінансових, управлінських та інших ресурсів у галузі. Все це дозволяє підвищувати ефективність виробництва сільськогосподарської продукції, інвестиціину привабливість галузі, обсяги інвестування у науково-дослідні та конструкторські роботи, конкурентоспроможність продукції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках, що сприяє значному розвитку вітчизняного сільського господарства.

У дослідженні диверсифікації діяльності сільськогосподарських підприємств в економічніи науці є різні підходи та критерії класифікації її видів. Так, за першим виокремлюються такі види диверсифікації діяльності сільськогосподарського підприємства: 1) залежно від зв'язаності із сільськогосподарською діяльністю - зв'язана та не - зв'язана; 2) за стшкістю на агропродовольчому ринку - економічна та соціальноорієн - тована; 3) залежно від ризиковості - помірна, значна, інтенсивна; 4) за фінансовими можливостями - горизонтальна, вертикальна; 5) за державним регулюванням - програмна, цільова; 6) за географічно-територіальною належністю - міжнародна, регіональна, обласна, раионна; 7) за структуризованістю - конгломератна, концентрична; 8) за рівнем невизначеності - випадкова, супутня [9].

За другим підходом науковці поділяють диверсифікацію діяльності сільськогосподарських підприємств на:

1) концентричну - утворення нової продукції зі своїх матеріалів;

2) вертикальну - випуск продукції, яку раніше одержували від постачальників;

3) горизонтальну - випуск продукції, що потребує нововведень і змін існуючих технологій;

4) корпоративну - утворення принципово нової продукції [10].

Третій підхід, вважаємо, є найбільш вдалим та передбачає поділ диверсифікації діяльності сільськогосподарського підприємства на галузеву і продуктово-асортиментну.

При цьому галузева диверсифікація пов'язана зі збільшенням сукупності функціонуючих на підприємстві галузей, які на стадії виробництва всіх видів сільськогосподарської продукції (для кінцевого споживання, проміжної (насіння, корми) і сировини для промислової переробки) технологічно не пов'язані між собою. Застосування такого виду диверсифікації доцільно тоді, коли підприємство починає розвивати нові для себе виробництва, що відрізняються від виробництв інших галузей кінцевим продуктом, застосовуваними засобами виробництва, його технологією та організацією [11].

Для аграрного сектора диверсифікація виробництва є особливо актуальною, оскільки сільське господарство не є моногалуззю, поєднуючи рослинництво та тваринництво, які у свою чергу поєднують виробництво різних видів сільськогосподарської продукції. У зв'язку з різким підвищенням значимості сільського господарства дослідження диверсифікації господарської діяльності у аграрному секторі економіки дозволяють виявляти пріоритетні її напрями, які забезпечують інноваційний розвиток вітчизняного агропромислового комплексу. На нашу думку, у вітчизняному аграрному секторі економіки доцільно визначати внутрішньогалузеву (споріднену), міжгалузеву (пов'язану), а також фінансову диверсифікацію як пріоритетні.

Диверсифікація сільськогосподарського виробництва неодмінно пожвавлює и інші види бізнесу. Отже, можна виділити такі основні напрями диверсифікації: зростання у структурі товарної продукції питомої ваги продукції підсобних виробництв; багато - варіантність діяльності сільськогосподарських суб'єктів господарювання; розвиток не - сільськогосподарських напрямів діяльності у сільських громадах з метою забезпечення зайнятості та зростання рівня доходів населення; формування інтегрованих структур. Слід зазначити, що розвиток диверсифікації в аграрній економіці ускладнено поглибленням диспропорцій у структурі галузі, а також високою ціною та важкодоступністю позикового капіталу. Поглибленню диверсифікації у вітчизняній аграрній економіці перешкоджає непропорціиний розвиток окремих галузей, відсутність достатніх обсягів фінансування, поглиблення процесів диференціації регіонів за рівнем розвитку сільської економіки, формування високорентабельних, низькорентабельних та стабільно збиткових галузей сільського господарства. Державна програма розвитку аграрного сектору спрямована на залучення інвестицій у розвиток агропромислового комплексу, створення сприятливого інвестиційного клімату, розвиток фінансових ринків, стабілізацію законодавчої бази інвестиційної діяльності, скорочення доступу до фінансових ресурсів (мікрокредитування, гарантії, страхування).

Розвиток фінансової диверсифікації виробництва вимагає визначення структури субсидій окремо у рослинництві (покращення земель, насінництво) та у тваринництві (на племінне та товарне тваринництво).

Диверсифікація виробництва у сільському господарстві пов'язана з освоєнням нових видів діяльності підприємствами, дозволить товаровиробникам скоротити вплив сезонності у виробництві і частково уникнути пов'язаних із нею негативних явищ у більшості сільгосппідприємств.

Дослідження показують, що у більшості випадків диверсифікація основної діяльності сільськогосподарських підприємств із організацією нових галузеи поряд з існуючими забезпечує більш раціональне використання ресурсної бази товаровиробників, що у свою чергу призводить до зростання обсягів виробництва агропродукції, зниження питомих витрат виробничих ресурсів та зростання економічної ефективності діяльності загалом.

Таким чином, стратегічнии розвиток вітчизняного агропромислового комплексу, засновании на диверсифікації основної діяльності сільськогосподарських товаровиробників, дозволить наиповніше та ефективно використати ресурснии потенціал, забезпечить можливості розширення асортименту та збільшення обсягів виробництва продукції галузі. Стратегія та програми диверсифікації основної діяльності у сільському господарстві забезпечать формування та розвиток ефективної аграрної економіки, що задовольняє потреби населення у якісній безпечній сільськогосподарській продукції з подальшим нарощенням експортного потенціалу галузі.

Диверсифікація виробництва є перспективним напрямом розвитку господарської діяльності підприємств у будь-якіи галузі економіки, що забезпечує підвищення стіикості підприємств до негативних змін зовнішнього та внутрішнього середовища, зростання виручки від реалізації продукції, прибутку та рентабельності діяльності. Диверсифікація є зміни організаціино-виробничої структури підприємства, які у доповненні цієї структури є новими елементами: видами продукції, виробництва, технологіи, постачальниками тощо.

Щодо сільськогосподарського виробництва, диверсифікація може переважно здіиснюватися у вигляді організації виробництва продукції нових галузеи рослинництва та тваринництва, включення до сівозміни нових видів, сортів або гібридів сільськогосподарських культур, розвитку переробних галузей, складського та логістичного господарства, системи матеріально-технічного постачання та збуту продукції та ін. Диверсифікація сільськогосподарського виробництва має особливо велике значення через високі ризики ведення господарської діяльності в галузі, обумовлених тісним зв'язком її результатів зі сформованими погодними умовами року, ґрунтовими та природно-кліматичними умовами тощо.

Список літератури