Генезис економічної політики прискореного зростання

Вагомим інструментом промислової політики країн у 1980-1990-их роках також був контроль за торгівлею на підтримку провідних для країн галузей. При цьому лобіювання та обмеження зовнішньої торгівлі помітно відрізнялися між західноєвропейськими країнами, незважаючи на спільну європейську зовнішньоторговельну політику. Державні закупівлі продовжували підтримувати національну оборонну промисловість або інших «стратегічних» постачальників, таких як телекомунікації та становили 7-10% ВВП країн-членів ЄС [15]. Загалом до 2000-их років на європейському рівні промислова політика заохочувала розвиток європейських мереж у галузях передових технологій, ринкову інтеграцію (наприклад, шляхом гармонізації стандартів) та лібералізацію ринку. Європейська комісія намагалася розширити європейське технологічне співробітництво, спонсоруючи дослідження за допомогою різних програми. Крім того, попри наміри лібералізації в межах ЄС, наднаціональна політика у період рецесії початку 1990-их років все ж поступалася національним економічним інтересам країн-членів Співтовариства.

Водночас, фокусування країн Європи на промисловій політиці стимулювали економічне зростання країн у 1950-1970-их роках, даючи стимул для подальшого до розвитку провідних галузей економіки. Завдяки цьому з 1900 р. до 2000 р. зросли зайнятість та добробут населення. У країнах Західної Європи рівень зайнятості за століття зріс у 1,6 рази, а у Східній Європі - на 1,72 рази. Більшими темпами зросло ВВП на душу населення: у Західній Європі - у 5,9 разів, у Східній Європі - у 6,9 разів.

Разом із тим, на початку 2000-их років темпи зростання сповільнилися, а деструктивну внесла світова криза 2008-2009 років. Тож, на сучасному етапі в країнах ЄС формується «нова промислова політика», яка є основою для забезпечення сталого економічного зростання на базі підвищення конкурентоспроможності галузей реального сектору економіки.

Зважаючи на те, що досягнення в економічному зростанні та створенні робочих місць, які спостерігалися в ЄС протягом останнього десятиліття, унаслідок кризи були знівельовані (ВВП впав на 4% у 2009 році, промислове виробництво впало до рівня 1990-их років, майже 23 млн осіб (10% активного населення) стали безробітними) [17], було сформовано Європейський План посткризового відновлення економіки. Ним визначено необхідність реіндустріалізації на якісно новій основі та зміну стратегії локалізації виробництва (повернення стратегічно важливих потужностей до Європи та концентрація на персоніфікованому дрібносерійному виробництві та послугах при перенесенні великосерійного виробництва до країн з нижчою оплатою праці) [18].

У 2010-2012 роках Європейською комісією промисловості було відведено основну роль у виконанні конкретних завдань Стратегії «Європа 2020» у галузі досліджень та розробок, енергоефективності, освіти та зайнятості, серед яких: збільшення середнього рівня витрат на ДіР до 3% від ВВП в основному за рахунок зростання витрат у приватному секторі; забезпечення 75% трудової зайнятості економічно активного населення; досягнення кліматичних показників (скорочення викидів на 20-30%, доведення частки відновлюваних джерел до 20% виробництва енергії, 20% підвищення енергоефективності); підвищення рівня освіти та зниження рівня бідності [18].

З огляду на це, Європейська комісія розробила основні напрями розвитку промислової політики до 2020 р. за основними напрямами: 1) передові виробничі процеси (3П-технології, енерго- і матеріалоефективні процеси, відновлювані енергоресурси); 2) ключові стимулюючі технології (макро- і наноелектроніка, нові матеріали, промислова біотехнологія, фотоніка, нанотехнології, нові виробничі системи); 3) продукція на основі біо - технології; 4) стійкі будівельні та сировинні матеріали;

5) «чисті» транспортні засоби; 6) «інтелектуальні» енергосистеми [17].

Реалізувати зміцнення позицій країн Європи в цих напрямах визначався комплексом заходів інституціо - нального і ринкового характеру, серед яких: функціонування нових координуючих структур (включаючи ринкові регулятори єдиного ринку, скоординований розвиток інфраструктури, координацію наукової, інноваційної та кадрової політик); забезпечення доступу до ринків і фінансування (включаючи розвиток ринків промислових товарів) [18].

У продовження визначених цілей промислової політики, у березні 2020 р. Комісія представила нову стратегію, щоб допомогти європейській промисловості вести подвійний перехід до кліматичної нейтральності та цифрового лідерства та зміцнити конкурентоспроможність і стратегічну автономію Європи. Однак запуск цієї стратегії збігся з початком пандемії COVID-19. Тому у відповідь на наслідки пандемії коронавірусу для промислових ланцюгів поставок та конкурентоспроможності ЄС 17 квітня 2020 р. Парламент прийняв резолюцію про скоординовані дії ЄС щодо боротьби з пандемією COVID-19 та її наслідками [19], а згодом закликав сформувати нову політику, яка б відповідала існуючим глобальним викликам суспільного та економічного характеру.

Водночас, попри наявність спільних історичних умов еволюції промислової політики на теренах Європи, різне поєднання або набір чинників економічного зростання в різних країнах визначили типи господарського устрою окремих країн. Чинники виробництва, до яких входять відносини держави й підприємництва (структурна, промислова, науково-технічна політика, стратегія забезпечення конкурентоспроможності та економічної безпеки), організація функціонування ринку, національні особливості господарської діяльності, трудові відносини, структура підприємництва, структура та особливості взаємодії різних господарських інститутів, організація економічних процесів, складаючи основу господарських механізмів, надають національним економікам певних характерних рис. Разом із соціально-культурною та політичною обстановкою вони визначають модель промислової політики, яка формує основи економічного зростання [20, с. 181-182].

Висновки. Європейський досвід реалізацій стратегій економічної, зокрема промислової політики свідчить, що державна політика розвитку економіки різниться від країни до країни, проте ключові її складові мають типовий характер - урахування ринкового чинника як стимулюючої й перетворюючої сили, фокус на додання промисловим структурам адаптивного характеру до навколишнього середовища, надання допомоги промисловості у сферах, де вона не має прямих спонукальних імпульсів до розвитку. В основному державна промислова політика спрямована на розвиток реального сектору економіки, які б найповніше сприяли підвищенню конкурентоспроможності національної економіки. Зважаючи на це, важливим вважаємо необхідність детальнішого дослідження досвіду формування промислової політики як основ для економічного ривка на прикладі конкретних країн Європи, приміром Німеччини.

Список використаних джерел

1. Видобора В.В. Еволюція теорій і парадигм промислової політики. Економічний простір. 2021. №165. С. 7-12.

2. Носирєв О.О. Світовий досвід реалізації моделей промислової політики. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Міжнародні економічні відносини та світове господарство. 2017. Вип. 16 (2). С. 29-32.

3. Batson H.E. (1933). The price policies of German public utility undertakings, Oxford University Press, London. 224 р.

4. Saul S.B. (1978). The nature and diffusion of technology / Youngson, A.J. (ed.), Economic Development in the Long Run. Allen & Unwin, London. Р 36-61.

5. Лук'янук В. Версальський договір. Цей день в історії. URL: https://wwwjnsm.com.ua/h/0628N/ (дата звернення: 26.01.2022).

6. U.N. Economic Commission for Europe (1953). Economic survey of Europe since the war, UN Department of Economic Affairs, Geneva, Switzerland.

7. Мировая экономика: глобальные тенденции за 100 лет / Под ред. И.С. Королева. Москва: Юристъ, 2003. 604 с.

8. Дані сайту Tradingeconomics. URL: https://tradingeconomics.com/indicators (дата звернення: 26.01.2022).

9. Дані сайту Statista. URL: https://www.statista.com/statistics/256580/share-of-economic-sectors-in-the-gross-domestic-product - by-global-regions/ (дата звернення: 26.01.2022).

10. Foreman-Peck J. (2006). Industrial policy in Europe in the 20th century, EIB Papers, ISSN 0257-7755, European Investment Bank (EIB), Luxembourg, vol. 11, iss. 1, pp. 36-62.

11. Milward A. (1992). The European rescue of the nation state, Routledge, London, UK.

12. The World Bank data. URL: https://data.worldbank.org/indicator/NY GDP.PCAP.PP.CD? view=chart (дата звернення: 28.01.2022).

13. OECD (1986). Industrial policies, developments and outlook in OECD countries: Annual Review, OECD, Paris, France.

14. Neven D. (1994). «The political economy of state aids in the European community: Some econometric evidence». CEPR Discussion Paper, no. 945.

15. Ades A. and Di Tella R. (1997). «National champions and corruption: some unpleasant interventionist arithmetic». Economic Journal, no. 107, pp. 1023-1042.

16. Tsoukalis L. (1997). New European economy revisted. Oxford University Press, Oxford, UK.

17. European Commission (2010). Europe 2020: A strategy for smart, sustainable and inclusive growth. Brussels. URL: https://ec.europa.eu/eu2020/pdf/COMPLET % 20EN % 20BARROSO % 20% 20% 20007% 20-%20Europe % 202020% 20-%20 EN % 20version.pdf (дата звернення: 28.01.2022).

18. Шелюбская Н.В. Новые приоритеты промышленной политики: опыт стран Западной Европы. URL: https://vpk.name/ news/124357_novye_prioritety_promyshlennoi_politiki_opyt_stran_zapadnoi_evropy.html (дата звернення: 28.01.2022).

19. European Parliament resolution of 17 April 2020 on EU coordinated action to combat the COVID-19 pandemic and its consequences (2020/2616 (RSP)). URL: https://www.europarl.europa.eu/RegData/seance_pleniere/textes_adoptes/definitif/2020/04-17/0054/ P9_TA(2020) 0054_EN.pdf (дата звернення: 28.01.2022).

20. Світова економіка: підручник / За редакцією А.П. Голікова, О.А. Довгаль. Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2014. 349 с.

References

1. Vydobora VV (2021). Evoliutsiia teorii i paradyhm promyslovoi polityky [Evolution of theories and paradigms of industrial policy]. Ekonomichnyiprostir, no. 165, pp. 7-12. (in Ukrainian)

2. Nosyriev O.O. (2017). Svitovyi dosvid realizatsii modelei promyslovoi polityky [World experience in implementing industrial policy models]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. Seriia: Mizhnarodni ekonomichni vidnosyny ta svi - tove hospodarstvo, no. 16 (2), pp. 29-32. (in Ukrainian)

3. Batson H.E. (1933). The price policies of German public utility undertakings. Oxford University Press, London. 224 р.

4. Saul S.B. (1978). The nature and diffusion of technology / Youngson, A.J. (ed.), Economic Development in the Long Run. Allen & Unwin, London. pp. 36-61.

5. Lukianuk V. (2022). Versalskyi dohovir. Tsei den v istorii [Treaty of Versailles. This day in history]. Available at: https://www.jnsm.com.ua/h/0628N/ (accessed 26 January 2022). (in Ukrainian)

6. U.N. Economic Commission for Europe (1953). Economic survey of Europe since the war. UN Department of Economic Affairs, Geneva, Switzerland.

7. Korolev I.S. (Ed.) (2003). Mirovaya ekonomika: global'nye tendentsii za 100 let [The world economy: global trends for 100 years]. Moskva: Yurist, 604 p. (in Russian)

8. Dani saitu Tradingeconomics [Data from the Tradingeconomics website]. Available at: https://tradingeconomics.com/indicators (accessed 26 January 2022).

9. Dani saitu Statista [Data from the Statista website]. Available at: https://www.statista.com/statistics/256580/share-of-economic - sectors-in-the-gross-domestic-product-by-global-regions/ (accessed 26 January 2022).

10. Foreman-Peck J. (2006). Industrial policy in Europe in the 20th century, EIB Papers, European Investment Bank (EIB), vol. 11, iss. 1, pp. 36-62.

11. Milward A. (1992). The European rescue of the nation state. Routledge, London, UK.

12. The World Bank data. Available at: https://data.worldbank.org/indicator/NY.GDP.PCAP.PP.CD? view=chart (accessed 28 January 2022).

13. OECD (1986). Industrial policies, developments and outlook in OECD countries: Annual Review, OECD, Paris, France.

14. Neven D. (1994). «The political economy of state aids in the European community: Some econometric evidence». CEPR Discussion Paper, no. 945.

15. Ades A. and Di Tella R. (1997). «National champions and corruption: some unpleasant interventionist arithmetic». Economic Journal, no. 107, pp. 1023-1042.

16. Tsoukalis L. (1997). New European economy revisted. Oxford University Press, Oxford, UK.

17. European Commission (2010). Europe 2020: A strategy for smart, sustainable and inclusive growth. Brussels. Available at: https://ec.europa.eu/eu2020/pdf/COMPLET % 20EN % 20BARROSO % 20% 20% 20007% 20-%20Europe % 202020% 20-%20 EN % 20version.pdf (accessed 28 January 2022).

18. Shelyubskaya N.V (2015) Novye prioritety promyshlennoy politiki: opyt stran Zapadnoy Evropy [New priorities of industrial policy: the experience of Western Europe]. Available at: https://vpk.name/news/124357_novye_prioritety_promyshlennoi_poli - tiki_opyt_stran_zapadnoi_evropy.html (accessed 29 January 2022). (in Russian)

19. European Parliament resolution of 17 April 2020 on EU coordinated action to combat the COVID-19 pandemic and its consequences (2020/2616 (RSP)). Available at: https://www.europarl.europa.eu/RegData/seance_pleniere/textes_adoptes/definitif/ 2020/04-17/0054/P9_TA(2020) 0054_EN.pdf (accessed 29 January 2022).

20. Holikova A.P. (Ed.), Dovhal O.A. (Ed.) (2014). Svitova ekonomika [World Economy]. Kharkiv: KhNU imeni V.N. Karazina, 349 p. (in Ukrainian)

Размещено на Allbest.ru