Розвиток та вдосконалення національного бренду України

Размещено на http://allbest.ru

РОЗВИТОК ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БРЕНДУ УКРАЇНИ

Ломака О.О.

промислова політика експорт внутрішній ринок

DEVELOPMENT AND IMPROVEMENT OF THE NATIONAL BRAND OF UKRAINE

Oleksandr Lomaka

Postgraduate student, Department of Personnel Management and Entrepreneurship, Kharkiv National University Karazina, Educational and Scientific Institute «Institute of Public Administration», Kharkiv, Ukraine

The article analyzes the possibilities of adapting foreign experience in implementing state industrial policy in Ukraine. It is determined that the effective influence of the state on industry is impossible without maintaining close contacts with industry associations, financial institutions, scientific community, trade unions, without monitoring the state of affairs and analyzing problems that arise in various sectors of the economy and industry, determining the prospects for the development of the world economy, scientific and technical process. Consensus. what is produced in the course of such constant painstaking work of the most important institutions of society regarding the vision of the future of the country's economy in the context of the development of the world economy should serve as the most important reference point for the country's financial institutions in determining their promising areas of long-term industrial policy. The study of foreign experience in conducting industrial policy has shown that, depending on its goals, three main types of industrial policy can be distinguished: export-oriented (creating conditions for the growth of exports of certain types of products); intra-oriented (protecting the domestic market and ensuring economic self-sufficiency); competitive, industrial policy aimed at creating and maintaining competitive conditions in the markets of goods, services, and capital. The strategic importance of studying the world experience of implementing industrial policy is that the state should play an important role in coordinating the flow of information on World management practices, working closely with economic structures and forums of industrial associations. Relatively small investments in these activities can have significant effects on individual companies and the economy as a whole. At the same time, it is important to take into account that the main direction of the industrial policy of these countries is the development of the domestic market, Technical re-equipment of domestic production on a new technological basis. Priority is given to domestic consumption, rather than increasing foreign exchange funds in the country at any cost.

Key words: State; Public Administration; industrial policy; State Industrial Policy; economic sectors.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Навіть в рамках одного тимчасового періоду масштаби і характер впливу держави на промисловість в ринкових економіках відрізняються сильною специфікою: по країнах різко різниться питома вага державної власності в промисловості, розміри фінансової підтримки промисловості з боку держави, зовнішньоекономічна політика, відносини між державою і промисловими фірмами.

Хоча промислова політика це не тільки політика держави по відношенню до промисловості, однак, повсюдне превалювання приватних (у більшості випадків дрібних) форм господарювання в сільському господарстві і наявність особливої аграрної політики держави призвело до того, що зарубіжний досвід реалізації промислової політики зазвичай розглядається на прикладі заходів державного впливу на галузі, комплекси, підприємства промисловості і науково-технічної сфери.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор. Теоретичні і практичні аспекти розвитку державної промислової політики закордонних країн розглянуті в працях як зарубіжних, так і вітчизняних вчених. Вагомий внесок у дослідження промислової політики зробили такі вчені Пельтек Л. В. [1], Тарасова Н. В. [2], Калініченко І. С. [2], Горський А. М. [2], О. С. Зарудна [2], Клименко Л. П., [4], Кизим М. О. [5], Кіндзерський Ю. В. [6], Хаустова В. Є. [7], та ін. Однак, незважаючи на численні дослідження, слід зазначити наявність низки невивчених питань у сфері публічного управління та розвитку промислової політики в Україні, що свідчить про актуальність обраної тематики цієї статті.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою даної статті є дослідження зарубіжного досвіду розвитку державної промислової політики та визначення можливості його адаптації в Україні.

Виклад основного матеріалу дослідження. Вивчення світового досвіду допомагає реалізувати принцип безперервного вдосконалення державної промислової політики.

Існують різні класифікації світового досвіду промислової політики. Можна виділити три види промислової політики [1, с. 36]:

- експорто-орієнтована (створення умов для зростання експорту певних видів продукції),

- внутрішньо орієнтована (захист внутрішнього ринку та забезпечення економічної самодостатності);

- конкурентна промислова політика, спрямована на обмеження використання власних природних і невідтворюваних ресурсів (нафта, ліс, екологія тощо).

До прикладів першого типу відносять Корею 60-80-х рр. ХХ ст., Китай 80-90-х рр. ХХ ст., частково Японію, Індію 90-х рр. ХХ ст., Чилі 70-х і 80-х. рр. ХХ ст. до другого типу Індію 60-80-х рр. ХХ ст., Францію 50-70-х рр. ХХ ст., Японію, Китай, США (в частині політики в сільському господарстві), СРСР і певною мірою Україну. Прикладами третього типу промислової політики можуть служити дії США, країн ОПЕК.

Інші дослідники виділяють дві групи країн за типом проведеної промислової політики [2, с. 126]:

1. Селективна промислова політика.

2. Загальносистемна промислова політика («промислова політика невтручання»).

Яскравими представниками першої групи вважають Японію і Німеччину. У цих країнах в період становлення нового типу галузевої структури структурна перебудова відносилася до способів створення конкурентоспроможної економіки. На її здійснення держава орієнтувала приватний бізнес, використовуючи широкий спектр засобів.

У другу групу стійко входить США, і протягом тривалого часу входили Великобританія і Швеція. Кардинальною відмінністю їх промислової політики є відмова урядів від цілеспрямованого впливу на процес структурних перетворень в промисловості.

Безумовно, країна не завжди використовує той чи інший тип стратегії в «чистому» вигляді, можливе поєднання стратегій. Тому можна виділити наступні характерні риси в промисловій політиці країн, що мають найбільший досвід її реалізації, або країн, які проводили її з найбільшими успіхами.

Стандартний, підхід до внутрішньо-орієнтованої політики полягає в тому, що пріоритет віддається слабким і неконкурентоспроможним галузям, які потрібно «підтягнути» [3, с. 147]. Бюджетні кошти йдуть в галузі, які не тільки практично не експортують свою продукцію; але і не можуть конкурувати з імпортом на внутрішньому ринку. При субсидуванні слабких галузей за рахунок сильних, розвиток сильних галузей, з яких вилучалися грошові ресурси незмінно заходив у глухий кут, а слабкі, хоч і підтримувані, так і не перетворювалися в життєздатні.

Роль держави полягає у створенні інституційного середовища, що сприяє вибору бізнесу найбільш бажаних структурних перетворень.

І процес кластеризації неможливий без участі держави.

Інструментарій проведення промислової політики повинен враховувати: історичний досвід управління розвитком промисловості країни, бюджетні можливості, адміністративний устрій. Найбільшого поширення в світі набула промислова політика, що формується і проводиться в тісній взаємодії з бізнесом.

Як правило, виділялися два типи політики в залежності від етапів розвитку активне державне регулювання або лібералізація.

Практично у всіх країнах при диверсифікації структури економіки уряди здійснювали вибір пріоритетних галузей, в які спрямовувалися інвестиції. Пріоритетним галузям надавалися податкові та інші пільги. В Японії спочатку пріоритетними галузями були визнані сільське господарство, харчова промисловість та інші галузі, що виробляють предмети споживання, пізніше машинобудування, виробництво будівельних матеріалів, автомобільна і хімічна промисловість [4, с. 61].

У Китаї реалізується трьохетапний план на період до середини XXI ст., що передбачає на першому етапі подвоєння валової продукції промисловості і сільського господарства, забезпечення населення країни продовольством і одягом; на другому етапі потроєння валового національного продукту, що, згідно з розрахунками, має створити в країні суспільство «середнього достатку»; досягнення на третьому етапі рівня середньорозвинених країн за величиною ВВП на душу населення і в основному завершення комплексної модернізації народного господарства [5, с. 48].

Промислова політика відкрита для всіх господарюючих суб'єктів і для її реалізації напрацьовано досить значний діапазон інструментів, починаючи від пайових субсидій і закінчуючи промисловими парками. Швидше за все, проблема полягає не у відсутності ефективних інструментів перетворення, а в тому, як застосовувати їх в конкретних умовах даної країни.

У Німеччині реалізація цілей і завдань промислової політики покладена Конституцією на Федеральне міністерство економіки і праці [6, с. 68]. Відповідно до офіційного положення ключове завдання економічної політики і відповідно Міністерства полягає в тому, щоб закладати основи для економічного процвітання країни та добробуту для всього населення. Виходячи з даного найважливішого положення, визначаються різні принципи, якими слід керуватися при розробці конкретних заходів економічної політики. У числі згаданих заходів:

- забезпечення високого рівня зайнятості;

- формування стійких можливостей для розвитку економіки Німеччини та її конкурентоспроможності;

- підтримання соціальної захищеності;

- забезпечення нових технологій та інновацій з метою підвищення конкурентних позицій економіки;

- ув'язка економічних і екологічних цілей;

- економічна допомога розвитку нових земель Німеччини.

Таким чином, Федеральне міністерство економіки і праці Німеччини відповідальне, як бачимо, не просто за зростання ВВП, а й за творчий і наукомісткий розвиток господарства, здійснюване в інтересах соціальної більшості і зміцнення конкурентних позицій країни в системі міжнародного поділу праці.

Мета урядової промислової стратегії Сполученого Королівства Великобританії полягає у сприянні промисловцям при вдосконаленні ланцюжків доданої вартості і отриманні результатів, забезпечуваних висококваліфікованою працею і наукомісткими промисловими технологіями. Основоположними позиціями вищевказаної стратегії є наступні [7, с. 37]:

Уряд має набір заходів цільового регулювання, достатніх для того, щоб спонукати ринки до більш ефективного розподілу ресурсів в рамках інвестиційних проектів промисловості.

Уряд прагне до здійснення гнучкої і ясної системи, що базується на інтеграції і взаємодії, а також регламентованому і відповідальному порядку взаємних консультацій.

У більшості розвинених країн світу вихідний імпульс до розвитку високотехнологічного комплексу, в тому числі машинобудування, що створює його матеріальну базу, науки і освіти, що забезпечують високотехнологічний комплекс новими ідеями і кваліфікованими кадрами, дає в основному держава. У свою чергу, високотехнологічний комплекс поширює цей імпульс по всій економіці.

У цих країнах високотехнологічний комплекс визначає економічне зростання і «тягне» за собою всю іншу економіку, змушуючи її адаптуватися до високих технологій [2, с. 15].

Цікаво звернутися до досвіду післявоєнної Японії, де широко використовувалися планові процедури і механізми виділення пріоритетних напрямків промислової політики. Важлива особливість японського досвіду полягала в тому, що державна підтримка пріоритетних секторів стосувалася лише тих виробництв, розвиток яких викликав найбільший кумулятивний ефект для всього технологічного ланцюжку суміжних виробництв. Суть використаного підходу полягала у взаємній ув'язці виробництв, коли розвиток одного з них підштовхує інтенсивний розвиток інших [4, с.18].

Вибір зазначених пріоритетів ґрунтувався не на існуючих в той період порівняльних перевагах Японії, які були пов'язані скоріше з трудомісткими технологіями і галузями, а на оцінці бажаної структури японської промисловості в довгостроковій перспективі.

Реалізація зазначеної стратегії промислового розвитку досягалася за допомогою державних заходів, орієнтованих, по-перше, на жорсткий контроль за доступом продукції іноземних фірм на японський ринок і, по-друге, активною державною підтримкою японських фірм за допомогою дешевих джерел фінансування інвестицій, податкових пільг.

Існує єдина для всіх країн схема управління промисловим розвитком. Обґрунтовуються конкретні цілі промислового розвитку, виробляються заходи і складаються програми реалізації поставлених цілей, проводиться політика, що забезпечує виконання програмних заходів і досягнення цілей розвитку. Промислова політика є забезпечуючою ланкою в системі управління розвитком.

Висновки з цього дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Досвід зарубіжних країн показує, що імпульс до створення оптимальної структури економіки і розвитку високотехнологічного комплексу дає держава, розробляючи і реалізуючи промислову політику. Першорядну роль в цьому напрямку належить зміцненню конкурентних позиції країни за допомогою основних інструментів-залучення інвестицій в науково-дослідні роботи та інші пріоритетні напрямки; податкові пільги; стимулювання експорту високотехнологічної продукції.

Нове бачення майбутнього економіки країни передбачає акцент на розвиток ресурсо-економних, екологічно чистих технологій в рамках докорінної зміни технологічної парадигми розвитку промислового виробництва перехід від капітало- і енергоємних, жорстких технологій масового потокового виробництва до інформаційно ємних, гнучких, комп'ютеризованих технологій.

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК:

1. Пельтек Л.В. Розвиток регіональної промислової політики держави: теорія, методологія, механізми: монограф. НАН України, Рада по вивч. продукт. сил України, Чорномор. держ. ун-т ім. П. Могили. Миколаїв : Вид-во ЧДУ, 2010. 265 с.

2. Промисловий комплекс України: економічні трансформації та пріоритети розвитку : монограф. / [Н. В. Тарасова, І. С. Калініченко, А. М. Горський, О.С. Зарудна та ін.] Київ: Наук. світ, 2005. 182 с.

3. Промислова політика посткризової економіки : монограф. / [Л. В. Дейнеко, М. М. Якубовський, Е. І. Шелудько та ін.] ; за ред. Л. В. Дейнеко, М. М. Якубовського ; НАН України, ДУ «Ін-т економ. та прогноз. НАН України». Київ: Ін-т економ. та прогноз. НАН України, 2014. 315 с.

4. Промисловість України: тенденції, проблеми, перспективи: монограф. / [Н. В. Тарасова, Л. П. Клименко, В. М. Ємельянов та ін.]. Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2011.320 с.

5. Кизим М. О. Промислова політика та кластеризація економіки України: монограф. Нац. акад. наук України, Н.-д. центр індустр. пробл. розв. Харків: ІНЖЕК, 2011.301 с.

6. Кіндзерський Ю. В. Промисловість України: стратегія і політика структурно-технологічної модернізації: монограф. й ; НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України». Київ: [б.в.], 2013. 536 с.

7. Хаустова В. Є. Промислова політика в Україні: формування та прогнозування : монограф. Харків: ІНЖЕК, 2015. 380 с.

Размещено на Allbest.ru