Сутність, особливості і види техніки ери автоматизації й комп’ютеризації виробництва

З врахуванням аналізу особливостей конструкції засоби виробництва життєвих цінностей для людей пропонується поділити на їх на такі види: засоби праці (ручний інструмент, механізати); засоби малої механізації праці; об'єкти (тобто на них) праці людини (машини, ергомаші); автоматичні засоби (роботи, автоматичні лінії, сервоавтомати).

Інструмент нами визначається як ручний засіб праці людини, тобто без силового двигуна (ручна дриль), механізат - технічний засіб праці людини, тобто з силовим двигуном (електрична дриль). Засоби малої механізації діють за рахунок сил і законів природи (сил тяжіння). В цих засобах немає двигуна, що перетворює енергію від зовнішнього джерела в роботу, передавального зусиль пристрою. Машина - технічний засіб, який виконує роботу (роботи) і керується людиною. Автомат - технічний засіб, що сам виконує роботу (роботи) і самокерується.

Відзначено, що розробка і впровадження засобів і технологій промислової переробки нафти і озокериту у нафтопродукти (бензин, гас, нафтовий бітум або асфальт та ін.) належать до пріоритетів творчості громадян Львова (1853 р.), як передумова створення двигунів внутрішнього згорання, а далі автомобілів.

За поширеною інформацією у різних джерелах обґрунтовані етапи створення і застосування техніки у світі. Другу половину XX століття виокремлено як еру автоматизації й комп'ютеризації суспільного виробництва в Україні.

Ключові слова: потреби, ресурси, виробництво, техніка, механізати, комп'ютери, інформація, автоматизація, інформатизація, технології.

Bodyuk Adam Vasyl'ovych

Candidate of Economic Sciences, Senior Research Fellow, Supervisor Research institution «Resource», Kyiv

THE ESSENCE, FEATURES AND TYPES OF TECHNOLOGY OF THE ERA AUTOMATION AND COMPUTERIZATION OF PRODUCTION

Abstract. Therefore, the following should be attributed to the features of constructions and the use of technology in social production: a part of those material and technological means of production, in the artificial construction of which scientific ideas are materialized, the experience accumulated by mankind in the manufacture of specific means of production; technique is a specific means (artificial constructions), the operation of which consumes energy from an artificial (external) source; equipment is means that are controlled by a person or an automaton in the process of action, or they are self-controlled; technology is a tool that transforms human labor or replaces it in the technological process.

Taking into account the analysis of design features, it is proposed to divide the means of production of life values for people into the following types: means of labor (hand tools, mechanized machines); means of small mechanization of labor; objects (that is, on them) of human labor (machines, ergomas); automatic means (robots, automatic lines, servo machines).

We define a tool as a manual means of human labor, i.e. without a power motor (hand drill), a mechanized tool as a technical means of human labor, i.e. with a power motor (electric drill). Means of small mechanization act due to the forces and laws of nature (gravitational forces). In these tools, there is no engine that converts energy from an external source into work that transmits the device's efforts. A machine is a technical device that performs work (works) and is controlled by a person. A machine is a technical device that performs work (works) and is self-controlled.

It was noted that the development and implementation of means and technologies for the industrial processing of oil and ozokerite into petroleum products (gasoline, kerosene, petroleum bitumen or asphalt, etc.) belong to the creative priorities of the citizens of Lviv (1853), as a prerequisite for the creation of internal combustion engines, and further cars

According to popular information in various sources, the stages of creation and application of technology in the world are substantiated. The second half of the 20th century is singled out as the era of automation and computerization of social production in Ukraine.

Keywords: needs, resources, production, equipment, machines, computers, information, automation, informatization, technologies.

Постановка проблеми. Суспільство, завдяки розвитку творчого потенціалу населення та його потреб у життєвих ресурсах, постійно удосконалює свою матеріально-технологічну базу створення та виготовлення продукції, раціоналізує природокористування, якісно і кількісно підвищує науково-технічний потенціал виробництва, орієнтуючись на реалії внутрішньої і зовнішньої соціально-економічної політики, інтелектуалізації різних видів технічних засобів, інформаційних процесів.

Сучасне і загально визнане тлумачення поняття техніки і застосування технічних засобів має слугувати підґрунтям для адекватного формування всього комплексу інформації, що визначає різні теоретичні аспекти науково- технічного прогресу (НТП), технізації технологічних процесів, інформатизації управління виробництвом.

За поширеною інформацією у різних джерелах можна виділити наступні етапи створення і застосування техніки:

I. промислова революція, охоплює кінець XVIII - початок XIX століття, особливості: створення парових машин (1782 р., Велика Британія), універсальних ткацьких верстатів (1785 р., Велика Британія), перехід від ремісничого виробництва до машинного, створення промислової економіки (пріоритети у Великої Британії);

II. охоплює середину і кінець XIX століття, особливості:

а) розробка і впровадження засобів і технологій промислової переробка нафти і озокериту у нафтопродукти (бензин, гас, нафтовий бітум або асфальт та ін.; пріоритет Львів, 1853 р.), як передумова створення двигунів внутрішнього згорання;

б) конструювання двигунів внутрішнього згорання (пріоритет Німеччини, 1876 р.), з їх застосуванням створювалися нові технічні засоби виробничого призначення, автомобілі (пріоритет Німеччина, 1886 р.), пароплави, інші технічні засоби, у тому числі мегатехнозасоби;

в) розробки і широке застосування ресурсів електричної енергії: створення способів, технологій, засобів генерації і перетворення електричних струмів; техніки з електродвигунами, електрогенератори, конструювання і впровадження у виробництво електричних машин з використанням для їх роботи енергетичних ресурсів;

Окремо відмітимо, що створення і впровадження конверторного виробництва сталі у пріоритеті Великої Британії (1856 р.).

III. охоплює початок XX століття, особливості: розвиток радіотехніки та радіоелектроніки; створення і розвиток авіації; створення конвеєрного виробництва; подальше вдосконалення конструкцій і поширення промислової техніки, транспортних засобів;

IV. охоплює середину XX століття (післявоєнний період), особливості: розробки і впровадження механізації і автоматизації виробництва; створення і впровадження обчислювальної техніки; створення і впровадження технічних засобів дослідження і розробки надр; освоєння атомних енергетичних ресурсів;

V. охоплює другу половину XX і XXI століття, особливості: електронізація технічних засобів виробництва; комп'ютеризація інформаційної діяльності; телефікація виробництва і домашніх господарств; створення і застосування космічної техніки (вихід в космос, космічні знімки землі, надр і т.д.); дослідження біо- і нанотехнологій, відповідно засобів як перспективних для нового етапу науково-технічної революції; технізація домашніх господарств.

Другу половину XX століття виокремимо як еру автоматизації й комп'ютеризації суспільного виробництва.

Паралельно з конструюванням і впровадженням нової обґрунтовувалися теоретичні визначення техніки, вдосконалювалися засоби її конструювання, застосування; розвиток інноватики, перспектив, вдосконалювалися, зокрема, і визначення техніки, її особливостей, практики застосування у суспільному виробництві і т. д.

Аналіз останніх досліджень і публікацій у літературних джерелах показав, що проблемам розробки понятійного апарату технічних засобів присвячено немало наукових праць вітчизняних і зарубіжних авторів До них зокрема належать Анчишкін О. І., Вербер В.Л., Лущик І. А., Львов Д. С.,

Мочерний С. В., Яковец Ю.В. та ін. [1 - 5; 7 - 8]. Але їх визначення мають певні, на наш погляд, недоліки. Так, до техніки відносять навіть доісторичні ручні знаряддя праці, нові матеріали, не аналізуються її потрібностні аспекти.

Метою статті є дослідження теоретичних визначень техніки ери автоматизації й комп'ютеризації суспільного виробництва та обґрунтування власних бачень понятійного її трактування.

Методологічною основою обґрунтувань є виконавчо-енергетичний, потребово-ресурсний підходи, а також застосування методів логічного аналізу, порівняння.

Виклад основного матеріалу. Щодо визначення сутності техніки, її структури, виді, розвитку існують різні точки зору. Л.О. Каніщенко, С.В. Мочерний, О.А. Устенко пишуть, що «весь історичний процес розвитку техніки можна подати як заміну людської сили силами природи»[3, с. 78].

Але ж, по-перше, застосовані або й замінювані на нові автомати - це не сили природи, а штучні, створені людиною або іншими спеціалізованими автоматами конструкції, що використовуються на тих процесах, де застосовується фізична праця людини, або де й не можна застосовувати. До того ж «сили» автоматів - не природні.

По-друге, частина техніки (лазерна чи ультразвукова) виконує функції, які взагалі не піддаються ніяким силам людини.

По-третє, наприклад, навіть при використанні ножного велосипеда чи поліспаста прикладаються сили людини, а не приладів, тобто немає заміни сил.

Створення мікроелектронної бази сучасної техніки - це ціла епоха в її розвитку, але така елементна база не має природних аналогів, не заміняє силу людини силами природи. До того ж сили природи мають чітке наукове визначення, суттєво відрізняються й від штучних сил, що втілені в конструкціях техніки.

Логічні зауваження до визначення розвитку техніки вже свідчать про те, що такому поняттю, як техніка, особливої уваги широкому, як і глибокому, аналізу теоретиками-економістами не приділялось. Причинами цього є перш за все незнання або не врахування всіх особливостей техніки, відсутність глибокої розробки її класифікації, відповідного аналізу функціональних і виробничих можливостей. Авторами приводиться, як правило, класифікація обладнання. Під яким розуміють, як технічні, так і не технічні засоби виробництва. Останнє (засіб і засоби) поняття має однин і множину. Термін «техніка» не має однини. Тому названі поняття часто застосовують як такі, що одне одного заміняють.

Немає однозначного тлумачення і власне поняття техніки. Тому під новою розуміють як нову техніку, так і нові технології, матеріали і т. д. [3, с. 32]. В цьому джерелі до нової техніки відносять нові технологічні процеси, навіть передові методи організації праці. Таке тлумачення є й в іншій літературі. В деяких джерелах нову техніку відносять до науково-технічної продукції. На наш погляд, до останньої слід окремо відносити наукомістку техніку.

Поняттям техніки об'єднують також полімерні матеріали, мінеральні добрива, «ноу-хау», інформацію тощо. Але ж який технічний елемент вміщують ці продукти виробництва? До науково-технічної продукції не слід відносити хімічні, біологічно чисті матеріали, інформацію про НТП, мінеральні добрива, інші їм подібні, створені на науковій основі товари, так як вони не вміщують технічного елементу. Тому, до речі, не слід відносити до напрямків НТП хімізацію виробництва. Тут прогрес є, але іншого роду.

Розглядаючи різні аспекти науково-технічного прогресу, В.П. Бабич поняттям техніки виробництва узагальнює предмети праці, знаряддя праці й технічні прийоми, які людина використовує при виконанні виробничих операцій, при обробці предметів праці [ , с. 7]. Але ж прийом - не матеріальне поняття, а техніка - це річ, засіб.

В літературі під технікою дуже часто розуміють (О. І. Анчишкін, Л. С. Бляхман, Ю. В. Яковець та інші) сукупність засобів і предметів праці, які створені людиною для полегшення своєї праці, підвищення її продуктивності і ефективності своєї діяльності. На наш погляд, техніка не може бути предметом праці, оскільки є засобом, яким людина може діяти на предмет праці, а точніше на природну сиру чи перетворену речовину незалежно від її агрегатного стану, завдяки певним діям людина витісняється з перетворювального процесу.

Ю. В. Яковець дотримується думки, згідно з якою під поняттям техніки у вузькому значенні розуміють «сукупність машин, приладів, устаткування, що їх використовує людина у своїй діяльності» [8, с. 6]. Але ж стелаж складу чи стіл під комп'ютером, як обладнання, устаткування не можна відносити до техніки.

У ширшому значенні Ю.В. Яковець у поняття техніки вводить сукупність засобів праці, що застосовуються людиною у матеріальному виробництві для підвищення продуктивності праці, у побуті, невиробничій діяльності (але побут - це теж невиробнича діяльність). До техніки він відносить також використовувані людиною джерела енергії, що приводять у рух знаряддя праці і т. ін. [8, с. 6]. Та не джерела приводять знаряддя праці у рух, а енергія.

Зокрема автор поділяє техніку таким чином:

1. Вся сукупність засобів праці, які людство використовувало будь- коли «у сфері матеріального виробництва для підвищення продуктивності праці» (від кам'яної сокири до сучасного верстата з ЧПУ, роботів, автоматичних підприємств).

2. Використовувані людством джерела енергії, за допомогою яких приводяться у рух знаряддя праці.

3. Перетворені людиною предмети праці (від каменя, бронзи, заліза як матеріалів для виготовлення знарядь праці первісної людини до сучасних синтетичних матеріалів, композитів і т. ін.), що забезпечують виготовлення засобів праці, предметів споживання і характеризують ступінь панування людини над природою.

4. Засоби праці невиробничої сфери діяльності людини.

5. Побутова техніка, що використовується у домашньому господарстві, інших сферах особистого споживання (навчання, відпочинок).

6. Воєнна техніка [8, с. 6] .

На нашу думку, якщо вже робити узагальнення, то до сукупності за п. І слід включити засоби праці, що не лише підвищують її продуктивність, а й іншого призначення, у тому числі такі, що змінюють працю, підвищують її безпечність. А «перетворювані» людиною предмети праці (за п. 3) не слід відносити до техніки, яка може бути засобом праці. Термін «техніка» не еквівалентний терміну «засоби виробництва».

Далі, як особливість, Ю. В. Яковець зазначає, що останні три види техніки використовуються не у сфері виробництва, тому не включаються у виробничі сили. Отже, рамки виробничих сил також не можуть бути вихідними для ознак класифікації технічних засобів (ТЗ).

К. Маркс розглядав техніку як найважливіший елемент виробничих сил. У понятті техніки він насамперед вбачав робочі машини, завдяки використанню яких людина замість головного агента виробництва все більше стає його регулятором, контролером. Розвиток техніки він розглядав як процес заміни робочих машин автоматами, потім автоматичною системою машин, яка повинна вдосконалюватися [6, с. 215].

Вчені-економісти у відповідності з марксистськими трактовками категорій суспільного виробництва у поняття техніки також включали ті засоби праці, які заміщають ручну (у широкому розумінні) працю людини.

Ще про одну особливість технічних засобів, пов'язану з їх природною сутністю. К. Маркс писав, що «природа не будує машин...» Вони являють собою «...утворені людською рукою органи людського мозку, уречевлену силу знання» [6, с. 215]. Отже, однією з ознак техніки є втілення людиною у специфічному засобі виробництва своїх знань шляхом матеріалізації їх при конструюванні та виготовленні даного штучного засобу, що призначається для виконання високопродуктивних операцій з предметами праці.

Але, незважаючи на авторитетність думок, на наш погляд, відносити утворені людською рукою кам'яну сокиру, інструмент ремісника, соху селянина до різновиду техніки неправильно, оскільки ці знаряддя праці не можна ставити в один ряд не лише із сучасними машинами, автоматами, а й навіть з паровими машинами, водяним, вітряним агрегатами минулих сторіч. Названі вироби пропонується назвати дотехнічними знаряддями праці.

До найбільш чітких належить визначення техніки, дане І. А. Лущиком: «Техніка - це не просто сукупність засобів праці - зовнішніх видозмінених предметів природи, а визначена матеріалізована у засобах виробництва і в технологіях наука, уречевлена форма природних сил - фізичних, хімічних, біологічних і механічних властивостей речей і технологічних процесів. Техніка виступає як економічна система організації природних сил у вигляді сукупності засобів праці і технології» [4, с. 168].

3 деякими положеннями І. А. Лущика не можна погодитися. Для доведення цього звернемося до натуральної сутності технології й техніки. Насамперед технологія не є природною силою, а як продукт людини, являє собою спосіб використання природних сил і не лише їх, а й знань, умінь, навичок людей. Технологія, втілена у новій техніці, не виражається економічною сутністю, хоча її прогресивність і застосування має економічне значення, визнається потрібною для розвитку, оцінюється соціально- економічними, екологічними та іншими показниками.

Далі, на нашу думку, техніка не може включати всі знаряддя праці, останні поєднують і частину техніки, і нетехнічне обладнання і т. ін. Оскільки технологія - це майстерність виконання робіт, в тому числі виготовлення техніки, її використання, то техніка не може включати як елемент і технологію, яка означає спосіб використання всіх засобів праці на виробничих чи інших процесах.

Техніка - це речовий засіб, а технологія - категорія не матеріальна. Щоправда, техніка використовується для виконання окремих робіт, комплексу операцій за визначеною технологією, яка не завжди і не повністю залежить від техніки. Нова техніка може змінювати технологію або й ні.

До техніки, по-перше, слід віднести частину особливих засобів виробництва чи таких, що використовуються у інших видах діяльності людини, у конструкції яких матеріалізовані наукові ідеї, накопичений людський досвід у виробництві таких особливих (матеріально-технічних засобів виробництва - МТЗВ).

По-друге, техніка - це ті засоби, на функціонування яких витрачається енергія (електрична, теплова) від штучного (зовнішнього) джерела. За допомогою техніки здійснюються перетворення енергії в роботу. Відповідно до такого застосування перетворення до техніки належать автомобілі, автоматизовані лінії з числовим програмним керуванням, електронні вимірювальні прилади, електронні обчислювальні машини і т. ін.

У конструкціях, минулого і сучасного виготовлення, ножа, сокири, молотка також втілені накопичений досвід, знання в їх виготовленні, використанні. Але ці інструменти не є технікою, хоча і є засобами праці.

Електрична дриль належить до техніки, ручна - ні. При використанні інструменту для виконання робіт необхідне прикладання сили людиною, витрачається її енергія, а техніки - сила людини заміщується силою засобу, що живиться енергією від окремого або зовнішнього джерела. У першому разі головним виконавцем робіт є людина, у другому - техніка. Такий підхід до визначення сутності техніки, який враховує дві особливості: рід енергії, що використовується на виконання роботи, і головний виконавець роботи, пропонується називати виконавчо-енергетичним.

Далі, якщо у конструкції техніки втілені нові наукові ідеї, тоді техніка є прогресивною, у противному разі - застарілою, хоча і може бути ще певний період потрібною, ефективною. Даний підхід пропонується називати підходом оцінки наукомісткості техніки. Відповідно до цього і рекомендується оцінювати матеріалізацію у техніці наукових ідей і потім їх вплив на результати виробництва, а отже, її прогресивність, ефективність, впроваджувана потрібність.

Використання таких підходів (виконавчо-енергетичного і оцінки наукомісткості техніки) дозволяє відокремити справжні науково-еволюційні та революційні перетворення суспільного виробництва за рахунок технізації технологічних процесів від таких, що є результатом дії інших факторів. Відповідно до даних підходів рекомендується розглядати всі питання, пов'язані з характеристикою техніки (її новизну, ресурсну потрібність, економічність, ефективність використання і т. ін.). З урахуванням даних особливостей техніку необхідно включити до елементів, що становлять засоби виробництва, як таку, що поділяється на засоби праці та іншу.

Отже, техніку слід розуміти як створені людиною речові штучні конструкції, що працюють за рахунок енергетичних ресурсів, керовані в технологічному процесі (ТП), спроможні виконати роботу за участю людини чи без неї, тобто за рахунок сили, утворюваної процесами витрачання енергії, отримуваної від штучного (зовнішнього) її джерела.

Техніка, як і всі засоби, що їх використовують люди у своїй діяльності, можна класифікувати за множиною ознак. Першою з них, на наш погляд, є рід енергії, на якій вона працює, наприклад, механічна, електрична, теплова, атомна. Техніку слід поділяти за енергомісткістю, коефіцієнтом використання енергії, що споживається, і т. ін. Залежно від обсягу виконуваних дій техніку рекомендується виділяти як таку, що виконує окремі операції, роботи, їх групи, цикли робіт, охоплює технологічний процес, кілька даних процесів, їх систему.

Як вид техніки, під поняттям комп'ютера (від англ. computer -- обчислювач) розуміли обчислювальну машину як програмно-керований пристрій, призначений для обробки інформації шляхом маніпулювання введеними в нього даними, поданими у числовому вигляді. До такого визначення необхідно доповнити і операції з текстовою інформацією.

Вдосконалення комп'ютерної техніки і розвиток комп'ютеризації разом з іншими інформаційними процесами обумовили формування в Україні (і не тільки) інформаційної ери.

Для інформаційної ери, узагальнюючи бачення її суті і особливостей науковцями і політиками, характерно:

1) зростає й оновлюється виробництво промислової продукції за динамічними потребами переважно штучною робочою силою;

2) переважне, по обсягах, видах, показниках над виробництвом, зростання сфери послуг, особливо в галузях, пов'язаних з переробкою, передачею, зберіганням інформації, з посередницькою діяльністю (зростання вимірюється питомою вагою валового продукту, чисельності працівників, зайнятих у сфері послуг);

3) виробництво переорієнтовується з випуску масової продукції на гнучке, адаптоване на конкретний попит задоволення індивідуалізованих потреб окремих сфер збуту, сегментів, навіть на ринку конкретних споживачів;

4) перехід від виробництва товарів і послуг великими корпораціями, фірмами, акціонерними товариствами до виробництва середніми і малими підприємствами, діяльність яких ґрунтується на діловому партнерстві, кооперативній власності, швидкому за попитом оновленню продукції і технологій її виготовлення, оперативному регулюванню цін на власні товари і тарифи на послуги;

5) оптимізація місця і ролі кожного працівника на виробництві, який стає співвласником засобів виробництва (акціонером), його продукту, фактично бере участь у формуванні та прийнятті управлінських рішень;

6) збільшення чисельності малих і середніх фізичних і юридичних підприємців, зокрема у співпраці з міжнародними суб'єктами господарювання;

7) різке зниження витрат на зростаючу оплату праці робітників виробництва у загальній вартості його продукції (до рівня, нижчого питомої ваги амортизаційних відрахувань за експлуатацію техніки);

8) постійно підвищується досягнутий матеріальний достаток населення, зростають потреби людей щодо більш повного задоволення їх в інформаційних цінностях, засобах комунікації;

9) різко зростають чисельність працівників, зайнятих інформаційною діяльністю (інженерно-технічних, економістів, менеджерів, програмістів і т. ін.), потреби у вищій освіті населення, зменшується чисельність робітників.

Взагалі, в літературі наводяться й інші ознаки інформаційної ери. Безумовно, що з часом сутність, значимість і потрібність в інформаційних ресурсах населення та й суб'єктів господарювання будуть змінюватися, структуруватися, підвищуватися їх інтелектуальний рівень і т.д. Але завжди базовим об'єктом буде вдосконалена техніка, що інформатизована і автоматизована.

Висновки. Отже, до особливостей конструкцій і застосування техніки у суспільному виробництві слід відносити наступні:

по-перше, до техніки належить частина тих МТЗВ, у штучній конструкції яких матеріалізовані наукові ідеї, накопичений людством досвід у виготовленні специфічних засобів виробництва;

по-друге, техніка - це специфічні засоби (штучні конструкції), на дію яких витрачається енергія від штучного (власного або зовнішнього ) джерела;

по-третє, техніка - це засоби, якими у процесі дії управляє людина чи автомат, або вони самокеруються;

по-четверте, техніка - це засоби, які перетворюють працю людини чи витісняють її в технологічному процесі.

З врахуванням аналізу особливостей техніки, дамо такі визначення понять, що стосуються засобів виробництва.

Засоби виробництва, виготовлення життєвих цінностей для людей, пропонується поділити на такі: засоби праці (ручний інструмент, механізати); засоби малої механізації праці; об'єкти праці людини (машини, ергомаші); автоматичні засоби (роботи, автоматичні лінії, сервоавтомати). Інструмент - ручний засіб праці людини, тобто без силового двигуна (ручна дриль), механізат - технічний засіб праці людини, тобто з силовим двигуном (електрична дриль).

Засоби малої механізації діють за рахунок сил і законів природи (сил тяжіння). В цих засобах немає двигуна, що перетворює енергіє від зовнішнього джерела в роботу, передавального зусиль пристрою.

Машина - технічний засіб, який виконує роботу (роботи) і керується людиною.

Автомат - технічний засіб, що сам виконує роботу (роботи) і самокерується.

З масштабним впровадженням різних видів техніки на підприємствах створюється власний когніторіат.

техніка ера автоматизація комп'ютеризація суспільне виробництво

1. Анчишкин А. И. Наука - техника - экономика. 2-е изд. М.: Экономика, 1989. 383 с.

2. Вербер В. Л. Экономика механизации труда в торговле. М.: Экономика, 1973. 149 с.

3. Короткий курс економічної теорії: Навч. посіб. / С.В. Мочерний, Л. О. Каніщенко, О. А. Устенко. - Т. : Економічна думка, 2000. 324 с.

4. Лущик И.А. Научно-техническая революция й обобществление производства. Львов: Вища школа, 1977. 178 с.

5. Львов Д. С. Экономическая теория научно-технического прогресса. М.: Наука, 1982. 256 с.

6. Маркс К. Экономические рукописи 1857 - 1859 годов. Глава о Капитале. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 46. Ч. II. С. 5 - 392.

7. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник /Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каніщенко та ін. / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. 2-ге вид., перероб. і допов. К.: Вища школа. Знання, 1997. 743 с.

8. Яковец Ю.В. Закономерности научно-технического прогресса й их планомерное использование. М.: Экономика, 1984. 240 с.

Размещено на Allbest.ru