Поняття антикризового управління на регіональному рівні та необхідність його прогнозування

Джерело: узагальнено за [1; 3; 4]

Утім, останнім часом у теорії й практиці анти- кризового управління все більшого поширення знаходять принципи економічної безпеки регіону, причому суть особливо наочно проявляється саме в регіональному аспекті. Це пов'язано з тим, що економічна безпека оцінюється насамперед на певних територіях, у кожній з яких економічні, природні, соціальні й інші складники створюють єдину систему (регіональний комплекс), що, своєю чергою, є елементом загальної територіальної структури.

Нами сформульоване таке визначення регіону, що враховує вимоги економічної безпеки: регіон - інтегральне утворення, що володіє пев- ною єдністю природних, господарських і соціальних компонентів, виступає самостійним повноцінним суб'єктом відносин на різних рівнях (регіональному, міждержавному, міжнародному), здатне до саморозвитку за рахунок наявних конкурентних переваг, що дають змогу задовольняти основні життєві потреби населення, що проживає як на даній території, так і поза нею.

В умовах модернізації велике значення для наукового обґрунтування й деталізації дослідження економічних процесів одержує регіональна економіка, що являє собою галузь наукових знань про прояв і розвиток соціально-економічних процесів і явищ у їх безпосередньому ув'язуванні з ресурсними можливостями й економічним потенціалом на окремих територіях.

У цьому зв'язку деталізоване дослідження сутності й змісту регіональної економіки актуалізує ефективне перетворення у життя регіональної політики.

Регіон служить складовим елементом економічної системи, у складі якої представлено основні показники соціально-економічної структури виробництва, для якої властива присутність певних природних і ресурсних чинників, процеси управління якою реалізують регіональні органи влади. Регіон є одним із ключових об'єктів організаційно-економічних і політико-правових відносин, спрямованих на організацію регіональної економіки, формування сприятливих умов життя й задоволення потреб населення з урахуванням специфіки його розвитку.

До основних умов антикризового управління регіоном варто віднести:

- урахування інтересів і задоволення запитів населення регіону, кон'юнктури ринку, суб'єктів ринкових відносин;

- адаптацію економічної системи регіону до чинників зовнішнього оточення й внутрішньої будови;

- формування антикризової стратегії регіону [2, с. 47].

Специфічні характеристики регіону варто обов'язково враховувати в процесі розроблення цільових антикризових програм, необхідність яких викликана такими умовами:

- зв'язок регіональної політики й державної, у тому числі зумовленої фінансовою залежністю регіональних бюджетів від фінансування центру;

- наявність природно-сировинної бази;

- специфіка кліматичних і екологічних умов;

- сформована структура економіки та ін.

Регіони виступають ключовим елементом реалізації державної соціально-економічної політики у зв'язку з тим, що сфера її переломлення поширюється передусім на регіональну економіко-полі- тичну систему. Можна сказати, що функціонування економіки регіонів зумовлене комплексом інтересів держави, спрямованих на розроблення ефективної системи управління, що передбачає формування власної регіональної системи управління з правом вільного розпорядження наявними ресурсами й потенціалом [1, с. 42].

Розглядаючи регіон як єдину, неподільну систему, що базується на певних принципах і взаємозв'язках, технологіях антикризового управління, можна виділити його особливості:

- наявність множини фізично неоднорідних, взаємозалежних підсистем;

- диференціація структур управління;

- недостатня координація керуючих впливів;

- нестабільність окремих елементів системи.

З огляду на вказані особливості, доцільно розглядати регіон як відособлену територію в межах держави, що характеризується власною системою адміністративних органів управління, системністю ведення господарства, спеціалізацією економіки, збалансованістю розвитку продуктивних сил на основі ефективного поділу праці. Наявність відособленої території спричиняє забезпеченість регіону різними видами ресурсів, здатність і можливість самостійно вирішувати виникаючі соціально-економічні проблеми в рамках регламентованих повноважень і сформульованих стратегічних антикризових цілей. При цьому системність ведення господарства передбачає наявність тісного взаємозв'язку між елементами регіонального господарства в рамках спеціалізації регіону. Збалансованість характеризує процеси дотримання пропорцій усередині регіону, спрямовані на забезпечення розширеного відтворення. Варто здійснити комплекс заходів, що сприяє досягненню відзначених стратегічних антикризових цілей регіону:

- реалізація ресурсного й соціально-економічного потенціалу на основі виділення критеріїв, параметрів, коштів і технологій антикризового управління регіоном;

- забезпечення розвитку регіональних і муніципальних суб'єктів господарювання з метою удосконалення функціонування економічної системи;

- поліпшення системи й методик управління регіоном;

- скорочення негативного впливу зовнішнього середовища;

- формування ефективного зворотного зв'язку між регіональними органами влади, суб'єктами господарювання й населенням.

Реалізація останнього з відзначених заходів, а саме формування ефективного зворотного зв'язку між регіональними органами влади, суб'єктами господарювання й населенням, спрямована на підвищення якості життя громадян, результативності й розвитку здійснюваної регіональної політики, складовими елементами яких є:

- сприяння реалізації соціального й економічного потенціалу;

- підвищення якості життя населення;

- удосконалення інформаційної, інституціо- нальної, правової й інших видів структур;

- активізація інноваційної й інвестиційної діяльності та ін.

Виділяючи як підсистеми населення галузеву спеціалізацію, ресурси, інфраструктуру та ін., регіональну економіку можна представити як систему соціально-економічних відносин, що являє собою:

1) об'єкт державного впливу й реалізації управлінських рішень у діяльності господарюючих суб'єктів;

2) суб'єкт, що реалізує функції управління й регулювання розвитку господарюючих суб'єктів, що знаходяться на його території;

3) сукупність різноманітних структур (виробництво, соціальна сфера, фінанси та ін.);

4) складовий елемент національної економіки;

5) виконавця цільових програм і проєктів соціально-економічного розвитку регіону і т. д.

У ході реалізації антикризових заходів в Україні спостерігається явний акцент на стабілізацію грошово-кредитної і фінансової сфер економіки, слабо реалізуються заходи, спрямовані на розвиток реального сектору економіки і його інноваційного потенціалу. Системи управління, які діють на регіональному рівні, були призначені для роботи у стабільному економічному середовищі і виявилися мало придатними для вирішення антикризових завдань у період зниження ділової активності. Тому актуальним науково-практичним завданням є розроблення науково обґрунтованого комплексу антикризових управлінських заходів державної політики, адекватних специфіці прояву криз на мезорівні, оскільки важливим чинником макроеко- номічної стабільності України є економічна безпека її регіонів [5, с. 176].

Існування соціально-економічних систем являє собою циклічний процес, для якого характерна закономірність настання та розв'язання криз.

Криза - господарське, економічне потрясіння, залежне від порушення відповідності між попитом та пропозицією [6, с. 48].

Антикризове управління є складовою частиною управлінської діяльності, тому йому притаманні риси, характерні для всіх видів управління:

1) за змістом являє собою інформаційну взаємодію, в основі якої лежить прийом і передача інформації;

2) складається з керуючої та керованої підсистем;

3) між підсистемами існує зворотний зв'язок;

4) результат управління - збереження оптимального рівня економічної безпеки.

Функція антикризового управління полягає в адаптації об'єкта до нових умов господарювання за допомогою раціонального й ефективного застосування до них профілактичних, оздоровчих заходів, створення нових умов подальшого розвитку за мінімальних утрат.

Основний принцип антикризового управління - постійний моніторинг внутрішнього і зовнішнього середовища об'єкта дослідження (з метою раннього виявлення загрози кризи, своєчасного уловлювання сигналів, що свідчать про можливе погіршення становища об'єкта, його конкурентного статусу).

Однаковий вплив зовнішніх чинників по-різному відбивається на стані об'єктів через особливості внутрішнього середовища і зв'язків із зовнішнім середовищем.

Визнаючи, що економіка розвивається циклічно, необхідно розглядати подвійну природу кризи: як деструктивного процесу руйнування, з одного боку, і як можливість поновлення - з іншого [7, с. 8].

У цьому разі ми маємо на увазі те, що криза не лише створює проблеми, а й відкриває можливості провести санацію економіки, виявити її слабкі місця за допомогою оцінки рівня економічної безпеки, іншими словами, виправити ті недоліки, які на траєкторії безкризового розвитку не помітні.

Отже, криза розчищає шлях для масових інвестицій, допомагаючи економіці перейти в іншу фазу. Темпи зростання виробництва в новому циклі зумовлені, перш за все, інтенсивністю і розмірами оновлення основного капіталу в посткризо- вий період. Таким чином, криза виявляє не тільки межу, а й імпульс у розвитку економіки, виконуючи «очисну», стимулюючу функцію. Викликаючи масовий моральний знос основного капіталу, криза дає можливість здійснювати масштабні інвестиції, причому на новому технічному рівні.

Результати прогнозування найважливіших показників розвитку соціально-економічної сфери території і рівня її економічної безпеки дають змогу оцінити наслідки прийнятих управлінських рішень і ризики їх реалізації як відгук системи на дію сукупності керованих і некерованих чинників. Умови невизначеності та підвищеного ризику з боку політичних, економічних, військових та інших чинників вимагають від органів державної влади ефективного застосування методів антикризового прогнозування соціально-економічного розвитку держави та окремих його територіальних одиниць. Забезпечення умов для створення керованого процесу мінімізації негативних наслідків дії ризиків і забезпечення високого рівня економічної безпеки є складним методологічним і прикладним завданням [1, с. 124].

Увагу органів управління зосереджено на пошуку ефективних інструментів регулювання і контролю соціальних та економічних викликів і загроз, ризиків та дестабілізуючих систему чинників. Оцінка ймовірності впливу зовнішніх і внутрішніх процесів та явищ, масштабів їхнього впливу на параметри соціально-економічної динаміки регіонів лежить в основі розроблення прогнозів територій.

Успішність функціонування економіки регіону, його стійкість і економічна безпека строго та безпосередньо залежать від якості побудови прогнозних документів й адекватності прийнятих управлінських рішень. Ученими і практиками у сфері державного управління розроблено значну кількість підходів, запропоновано низку інструментів, спрямованих на оцінку вірогідності показників та індикаторів розвитку територій. Під час прогнозування показників соціально-економічного розвитку території та рівня її економічної безпеки передбачається, що зберігаються основні параметри й умови національної та регіональної систем: зовнішні і внутрішні чинники ризику, які впливають на соціально-економічні процеси, що протікають на території регіону; реалізуються заплановані програми і реформи; відтво- рювальний процес протікає у рамках планованого органами влади економічного циклу; раціонально розподіляються вироблений продукт і дохід. За такого стратегічного планування не враховується набір чинників, що породжуються нестабільністю економічного та політичного середовища, поведінкою економічних суб'єктів, соціальною обстановкою та ін. [8, с. 92]. Процес ідентифікації та аналізу ризиків у рамках прогнозування розвитку соціально-економічної системи мезорівня є основою процедури оцінки ризику прийняття рішень органами управління [2, с. 83].

В останні часи зростає самостійність територій, які несуть усе більш серйозну відповідальність за підсумки свого антикризового управління. Однак державі необхідно постійно проводити ефективні антикризові програми, підтримувати регіони, щоб уникнути у них кризового стану. Соціально- економічне становище областей України можна пояснити як об'єктивними причинами, так і суб'єктивними, передусім методами управління територією. В останні роки проведення економічних реформ показало, що регіони, які використовують прогресивні підходи до управління розвитком територій, найменше піддаються кризовим тенденціям. У непростих умовах, у період подолання кризи, порівняльну перевагу мали, насамперед, ті території, які застосовували адекватні сучасні інструменти і методи управління власним розвитком. Регулювання територіального розвитку може здійснюватися під час використання широкого спектра певних дій, за допомогою яких держава стимулює розвиток економіки конкретного суб'єкта, збільшує податкову базу, створює додаткові робочі місця, розширює потенціал для тих видів економічної активності, для яких у даного регіону є найбільша кількість можливостей [1, с. 222]. Парадигма сталого розвитку, що передбачає динамічний процес послідовних позитивних змін, які забезпечують збалансованість економічного, соціального та фінансових аспектів, повинна лежати в основі формування підходів до вирішення проблем територіальних утворень. Це особливо актуально сьогодні, коли відбувається перенесення центру ваги економічних реформ на рівень регіонів і посилення їхньої ролі в реалізації економічної політики держави. Кризова ситуація соціально-економічного розвитку території буде виражатися у зниженні прибутків організацій, якості життя населення, доходів бюджету, ВРП та інших показників. Це, своєю чергою, призведе до скорочення робочих місць і тривалої кризи. Сьогодні антикризове управління територіями України має бути спрямоване на розроблення державних регіональних антикризових програм.