Порівняння теорії вартості: Адам Сміт і Давид Рікардо

Размещено на http://www.allbest.ru/

Порівняння теорії вартості: Адам Сміт і Давид Рікардо! Різниця між пропозиціями Давида Рікардо та Адама Сміта

Вступ

Економісти часто розходяться в думках щодо різних економічних аспектів, про що свідчать протилежні рекомендації та погляди на різні економічні аспекти, важливі для економіки країни. За минулі роки було задокументовано численні випадки розбіжностей між економістами з різних економічних елементів. У випадкового спостерігача може скластися враження, що економісти розходяться в думках щодо дрібниць економіки. Однак Холл і Лейберман стверджують, що «розбіжність, що здається позитивним, заснована на прихованих нормативних розбіжностях» (598). Наприклад, економісти Сполучених Штатів розійшлися в думках, щодо запропонованого Закону про відновлення та реінвестування 2009 року, метою якого було стимулювання економічних показників країни. Закон виступав за збільшення державних видатків та зниження податків на 787 мільярдів доларів. Економісти вели велику дискусію щодо впливу політики на економіку США. Деякі економісти вважали, що реалізація цієї політики негативно позначиться лише на рівні життя громадян. І навпаки, інші економісти стверджували, що це стимулюватиме економічні показники країни. У цьому сценарії суперечність могла виникнути через погляд, прийнятий двома групами. Наприклад, група противників зосередилася на довгостроковому впливі державних запозичень, а група підтримки зосередилася на короткостроковому ефекті. Цей аспект ілюструє існування позитивних розбіжностей серед економістів, що має вирішальне значення у розвитоку економічної історії та теорії Секстон (18) стверджує, що розбіжності між економістами зазвичай виникають через відмінності у політичних поглядах та цінностях. Крім того, Секстон стверджує, що розбіжності «можуть виникнути через застосовність цієї економічної теорії до цієї політики» (18). У спробі проілюструвати полеміку серед економістів ця стаття порівнює теорію вартості між двома основними економістами, а саме. Адам Сміт та Девід Рікардо. Робота складається із двох основних розділів. У розділі аналізу представлена всебічна оцінка пропозиції Адама Сміта та Девіда Рікардо щодо теорії вартості. У другому розділі описується, як розбіжність поглядів між двома економістами сприяло розвитку економічної теорії. Останній розділ спричиняє висновок з питань, що оцінюються в документі.

Аналіз

Теорія вартості протягом багатьох років піддавалася широкій оцінці з погляду різних класичних, кейнсіанських та посткейнсіанських економістів. Згодом ця теорія була значно покращена за ці роки. Тут оцінюються деякі аргументи, висунуті Адамом Смітом і Давидом Рікардо щодо теорії вартості.

Пропозиція Адама Сміта про теорію вартості

Як один із відомих економістів-класиків, Адам Сміт відіграє вирішальну роль у розвитку класичної теорії вартості. Сміт в основному займається розробкою теорії вартості, що базується на вартості виробництва та концепції дефіциту, як це показано на прикладі парадоксу діамантів та води. Прагнучи проілюструвати різницю між вартістю товарів, Сміт стверджує, що вода «безцінна, але корисна, тоді як алмази цінні, але марні» (O'Brien 91). пропозиція вартість ціна конкурентний

Сміт стверджує, що вартість може бути визначена на основі двох основних понять, а саме. вартість обміну і цінність використання (Wood 142). Поняття споживчої вартості належить до корисності, що з товаром, тоді як поняття мінової вартості тягне в себе купівельну спроможність товару. Сміт стверджує, що деякі товари, що характеризуються високою споживчою вартістю, зазвичай мають мінімальну мінову вартість. Так само деякі товари, що характеризуються високою міновою вартістю, мають мінімальну споживчу вартість. Сміт переважно підкреслював визначення вартості, засноване на купівельній спроможності [обміну] товару, а не на цінності використання. Згодом парадокс Сміта «алмаз та вода» відкинув корисність як показник, який можна використовувати при оцінці вартості товару.

Принципи мінової вартості

Згідно з пропозицією Сміта, «неможливо виміряти купівельну спроможність товару, порівнюючи його з іншими товарами» (О'Браєн, 93). Таким чином, Сміт прийняв працю як один із основних заходів вартості, про що свідчить його теорія командування працею. Пак стверджує, що Сміт дотримувався думки, що «вартість будь-якого товару для особи, яка ним володіє і яка має намір не використовувати чи споживати її самостійно, але не обмінювати її на інші товари, дорівнює кількості праці», що дозволяє йому/їй купувати чи розпоряджатися» (50). Отже, кількість праці, яку може бути обмінений продукт [команда], залежить від вартості праці (Пакет 50).

Сміт стверджував, що праця є реальною мірою вартості і, таким чином, є основою мінової вартості продукту (Rima 119). Рішення прийняти працю як міру вартості виникло з визначення його незмінності у часі. Незважаючи на думку, що «кількість праці, необхідної для виробництва товару, варіюється географічно і час від часу, жертва робітників є абсолютною» (Пакет 55).

Сміт стверджував, що гроші не є ефективним методом виміру мінової вартості товару через коливання його вартості. До того ж Сміт стверджував, що реальна ціна продукту може бути оцінена з «важкої праці та труднощів», виконаних при його придбанні. Тому Сміт стверджує, що праця «є незалежним методом оцінки мінової вартості, а не джерелом вартості» (76). Далі Вуд стверджує, що Адам Сміт "використовує термін "реальна ціна" як синонім вартості" (143).

Компоненти цін

Сміт стверджує, що ціна товару складається з трьох основних компонентів, до яких належать рента, ставка заробітної плати та прибуток. Використовуючи три компоненти [рента, заробітна плата та прибуток], можна визначити працю, необхідну продуктом, за формулою [w+r+p] ч заробітна плата на одиницю, де w= заробітна плата, r= рента та п = прибуток. Згідно з О'Брайеном (92), Сміт вважав, що кожне суспільство характеризується середньою ставкою заробітної плати, рентою та прибутком на капітал, які становлять витрати виробництва або природну ціну. Тому Сміт розглядав довгострокову вартість товару як продукт різних факторів виробництва.

Судження Сміта про ціну як компонент факторів продукту є удосконаленням традиційного погляду на ціну. Традиційна пропозиція ціни виступала за анексію землі та накопичення запасів з метою збільшення мінової вартості. Сміт стверджує, що рента, прибуток та заробітна плата є основними джерелами мінової вартості, які становлять природну ціну (74). Отже, природна ціна різних товарів залежить від їхнього прибутку, ренти та ставки заробітної плати.

Визначення ціни на конкурентних ринках

Сміт постулює, що ціна товару на конкурентних ринках залежать від трьох основних аспектів, включаючи ринкову ціну та природну ціну (Hunt 73). Сміт стверджує, що природна ціна відноситься до найнижчої ціни товару, що пропонується на ринках протягом певного періоду часу. Однак мінімальна ціна встановлюється на рівні, що дозволяє виробнику оплачувати вартість праці, заробітну плату та ренту. Отже, природна ціна дозволяє виробнику отримувати значний прибуток підтримки виробничої діяльності. Сміт стверджує, що «ринкова ціна є фактичною ціною, за якою продається товар» (Сінха 38). Крім того, Сміт наголошує, що ринкова ціна залежить від сил попиту та пропозиції. Таким чином, на ринкову ціну впливає обсяг пропозиції на ринках та попит з боку споживачів. Ринковий попит належить до споживачів, бажаючих і може заплатити встановлену природну ціну, тому природна вартість становить основу ринкової ціни. Однак Сміт підкреслює, що ринкова ціна може бути нижчою, дорівнює або вище за природну ціну (Дулі 123). Відповідно до Дулі, Сміт стверджував, що «крива пропозиції абсолютно нееластична, тоді як крива попиту, еластична чи нееластична, має низхідний нахил» (123). Якщо попит перевищує пропозицію, ціна товару значно перевищує природну ціну через конкуренцію споживачами і навпаки, якщо пропозиція товару перевищує ринковий попит, ринкова ціна товару падає нижче за природну ціну. Таким чином, аналіз концепцій природної та ринкової ціни, що відстоює Адам Сміт, ілюструє існування самовідновлюваного механізму [природної рівноваги] в умовах досконалого конкурентного ринку. Згідно з Смітом, природна ціна є центральною точкою, від якої залежить дійсна ціна товару.

Пропозиція Давида Рікардо про теорію вартості

Давид Рікардо широко відомий своїм внеском у трудову теорію вартості. Прагнучи зробити свій внесок у розвиток економічної теорії, Давид Рікардо зробив ряд досліджень, спрямованих на виправлення «основних помилок», допущених Адамом Смітом у його положеннях про теорію вартості. У своїй книзі «Багатство народів» Сміт пише: «У ранньому та грубому стані суспільства, яке передує як накопиченню капіталу, так і присвоєнню землі, пропорція між кількостями праці, необхідними для набуття різних предметів, видається єдиною. обставина, яка може надати будь-яку роль для обміну їх на іншу» (Сміт 38).

Наведене вище твердження передбачає, що Сміт засновує свої аргументи про вартість ситуації, коли капіталу немає. Проте Рікардо стверджує, що капітал існував завжди (Wood 276). Далі Рікардо спростовує твердження Сміта у тому, що мінова вартість еквівалентна ціні. Крім того, він засновує свої аргументи щодо вартості на компоненті «цінність використання», розглядаючи його як корисність товару. На його думку, корисність є основною, але неадекватною умовою мінових відносин. Далі Рікардо стверджує, що «справжня чи минула відносна вартість товару визначається відносною кількістю вироблених товарів та кількістю спожитої праці» (Каравалі та Тосато, 43). Таким чином, Рікардо цікавить відносна вартість продуктів, а не їхня реальна вартість.

Згідно з Смітом, довгострокова вартість товару еквівалентна його природній ціні та витратам на його виробництво, які пов'язані з вартістю праці, капіталу та землі. Виходячи з цього твердження, збільшення вартості одного з факторів виробництва може спровокувати зростання ціни товару (Вуд 277). Проте Рікардо стверджує, що мінова вартість не пов'язана із рівнем заробітної плати. Отже, «зміни рівня заробітної плати не вплинуть на мінову вартість або ціну товарів» (Вуд 277).

Рікардо припускає, що зміни рівня заробітної плати можуть вплинути на ціни/мінову вартість тільки в тому випадку, якщо відносна вартість продуктів визначається на основі втіленої праці. Навпаки, коригування рівня заробітної плати впливають лише на рівень рентабельності через зворотну залежність між заробітною платою та прибутком. Таким чином, підвищення рівня заробітної плати веде до зниження рівня рентабельності (Вуд 277). Отже, робота Рікардо підкреслює відсутність позитивної різниці між вартістю товару та заробітною платою.

Не погоджуючись з аргументом Сміта про фактори виробництва та їх вплив на «мінову вартість», Рікардо стверджує, що рента не визначає ціну товару. Згодом це має враховуватися щодо ціни чи вартості продукту. Однак Рікардо ігнорує існування диференціальної ренти та абсолютної ренти, з чого випливає, що рента не існує у визначенні ціни (Wood 278). Крім того, Рікардо широко критикує теорію вартості, засновану на управлінні працею Адама Сміта, вводячи втілену теорію вартості. Рікардо стверджує, що Сміт помилився, зосередившись тільки на продуктах, що широко і легко виробляються (Pack 55).

У своєму міркуванні Рікардо стверджує, що теорія праці Сміта не розглядає дефіцитні продукти, що робить його трудово-командну теорію вартості неефективною. На його думку, вартість легко відтворюваних товарів, таких як продукти харчування, може бути визначена лише шляхом оцінки їх уречевленої праці. Отже, якщо для виробництва одного ліжка та однієї іграшки потрібно відповідно 30 годин та 1 година праці, то витрати на виробництво одного ліжка у 30 разів перевищують витрати на виробництво іграшки.

Згідно з трудовою теорією вартості Сміта, якщо вартість виготовлення ліжка становить приблизно 60 доларів, то вартість виробництва іграшки буде тяжіти до 2 доларів. Це твердження ілюструє абсолютний підхід щодо визначення цінності ціни чи вартості товару. Однак Рікардо стверджує, що вартість робочої сили залежить від рівня навичок та досвіду робітників (Foley 66).

Рікардо також стверджує, що Сміт не брав до уваги невідтворювані товари у своїй оцінці вартості. Він стверджує, що вартість дефіцитних продуктів визначається попитом них. Крім того, цінність таких товарів визначається їхньою рідкістю (O'Brien 106). Більше того, Рікардо дотримується думки, що праця -- це не єдиний вимір, який можна використовувати для визначення відносної вартості товарів.

У своїй оцінці Рікардо стверджує, що "вплив прибутку на ціну товару варіюється в залежності від кількості необхідного оборотного та основного капіталу" (Дулі, 143). Крім того, Рікардо стверджує, що прибуток «стає більшою відсотковою часткою від цін у міру того, як основний капітал збільшується порівняно з оборотним капіталом» (Дулі 143). Рікардо підкреслює, що капіталомісткі продукти продаються за вищою ціною порівняно з менш капіталомісткими продуктами незалежно кількості використовуваної праці.

Крім того, Рікардо наголошував, що тривалість доставки товару на ринок також є фундаментальним фактором, що визначає ціну товару, незалежно від кількості втіленої праці. Отже, ціна товару визначається сукупним рівнем прибутку та заробітної плати (Дулі 143). Це твердження передбачає, що ціна товару збільшується з часом. Наприклад, вартість добре витриманого вина вища порівняно з нещодавно виготовленим вином, незважаючи на те, що кількість праці, необхідної у процесі виробництва, однакова.

Імплікація

Наведений вище аналіз наголошує на існування спірних економічних аспектів, які в історії пропагувалися різними економістами. Оцінка аргументів, висунутих Адамом Смітом та Девідом Рікардо щодо теорії вартості, ілюструє масштабність дебатів з різних економічних аспектів. Аргументи, запропоновані різними економістами, відіграли істотну роль розвитку економічних процесів. Деякі з висунутих аргументів затьмарили інші, що призвело до розвитку економічної історії.

Рікардо засновує свої міркування на положеннях, зроблених Адамом Смітом щодо трудової теорії вартості. У своїй критиці Рікардо зробив значний внесок у вдосконалення теорії вартості. Рікардо модифікує теорію вартості, поєднуючи поняття основного та змінного капіталу. Більше того, його думка про теорію вартості призвела до значного покращення понять попиту та пропозиції, які стали важливими економічними аспектами у визначенні ринкових цін у сучасній економіці.

Дослідження двох економістів з теорії вартості також стали основою діяльності інших економістів. Наприклад, Пейро Срафф удосконалив трудову теорію вартості Давида Рікардо, що призвело до розвитку теорії розподілу доходів. Крім того, пропозиція двох економістів про теорію вартості зазнала широкої критики з боку різних економістів по всьому світу. Таким чином економісти змогли поліпшити свої економічні теорії на основі отриманої позитивної критики. Наприклад, Рікардо розробив інші теорії, такі як теорія ренти.

Аналіз визначає трудову теорію вартості як одну з областей, яка протягом багатьох років зазнавала широкого вивчення різними економістами. Незважаючи на інтенсивні дослідження, проведені Адамом Смітом та Девідом Рікардо, у їх висновках було багато прогалин. Хант (45) стверджує, що трудова теорія вартості останні десятиліття ставила перед економістами загадкові проблеми, що пояснює джерело розбіжностей у поглядах.

Наприклад, Сміт розглядає працю як реальний показник щодо мінової вартості. Навпаки, Рікардо розглядає працю як основу мінової вартості різних товарів. Однак, ці проблеми не можуть бути вирішені шляхом критики. Навпаки, економістам необхідно провести широке вивчення взаємозв'язку між різними економічними концепціями, запропонованими різними вченими.

Прагнучи покращити свою теорію вартості, два економісти зазнали тиску з боку інших вчених, щоб вони скоригували свої економічні погляди. Рікардо вдосконалив свій погляд на ренту як найважливіший чинник, визначальний ціну товару. Так само Сміт покращив своє припущення про відсутність капіталу. Своїми зусиллями обидва економісти зробили свій внесок у модус, заснований на теорії вартості, «рятуючи» трудову теорію вартості. Якоюсь мірою Рікардо погодився з положенням Сміта про працю як фундаментальну міру мінової вартості. Відповідно до Римі, Рікардо стверджував, що «абсолютно трудова теорія вартості правильна, якщо відносні вартості різних товарів пропорційні праці, необхідного їхнього виробництва» (119).

Економічні аргументи на користь трудової теорії вартості, запропоновані економістами-класиками, такими як Сміт і Рікардо, набули широкого поширення в 19 столітті. Однак поява економістів-неокласиків у 1870-х роках призвела до значного покращення теорії (O'Hara 649).

Завершення

У цій статті йдеться про наявність розбіжностей чи позитивних розбіжностей серед економістів щодо різних теорій та цінностей як важливого аспекту розвитку економічної історії. Позитивні розбіжності, що виникли в економістів з того чи іншого економічного аспекту, становлять основу додаткових досліджень, усуваючи можливі прогалини, які могли існувати. Крім того, такі позитивні суперечності сприяють кращому розумінню широкого спектру різних економічних аспектів.

Незважаючи на думку, що Адам Сміт вважається одним із засновників економічної науки, різні погляди, прийняті Рікардо на пропозицію Сміта щодо теорії вартості, значно сприяли розвитку теорії. Таким чином, пропозиції, прийняті двома економістами, сприяли широкому розумінню концепції вартості. Наприклад, Адам Сміт зосередився на різних елементах, що становлять вартість при обміні, таких як витрати виробництва, працю та ціна. З іншого боку, Рікардо наголосив на теорії вартості, зосередивши увагу на понятті корисності.

Крім того, стаття ілюструє різні точки розбіжності між двома економістами щодо теорії вартості стосовно праці. Рікардо виступає за втілену працю як найбільш ефективний підхід до визначення мінової вартості товару. Навпаки, Адам Сміт наголошує на трудово-командній теорії вартості. Крім того, аргументи Рікардо призвели до прийняття інших вимірів, які Сміт не врахував у своїй аргументації. Таким чином, жодна з пропозицій, зроблених двома економістами, не можна назвати важливішою за іншу.

Проте обидва економісти зробили позитивний внесок у розвиток економічної історії. Економічні погляди двох економістів на теорію вартості також критикували інших економістів. Наприклад, деякі економісти стверджували, що Рікардо змарнував деякі моменти у своїй критиці теорії Сміта. Така критика призвела до помітного покращення їхніх поглядів на теорію вартості. Згодом обидва економісти зійшлися в теорії вартості, про що свідчить удосконалення їхніх поглядів кейнсіанськими та посткейнсіанськими економістами.

Размещено на Allbest.ru