Класифікація методичних підходів до реалізації державної промислової політики

Размещено на http://allbest.ru

КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДИЧНИХ ПІДХОДІВ ДО РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПРОМИСЛОВОЇ ПОЛІТИКИ

Крамаренко Сергій Борисович

докторант ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», Інститут післядипломної освіти та довузівської підготовки, кафедра управління та бізнес-адміністрування,

Анотація. У статті розглядаються питання розвитку державної промислової політики. Було визначено роль системи нормативно-правового забезпечення державного управління промисловим розвитком. Проведено класифікацію галузей народного господарства відповідно до визначених пріоритетів державного управління. Визначено місце держави у процесах побудови національної промислової політики як для забезпечення розвитку державних підприємств, так і шляхом розробки профільних програм розвитку приватного сектору, підвищення інвестиційно-інноваційної привабливості приватних промислових підприємств шляхом ефективної та результативної взаємодії публічного та приватного секторів економіки. Визначається важливість балансу між розвитком різних галузей народного господарства, зокрема балансом прибутковості та соціального значення. У статті аналізується специфіка промислової політики та надається визначення та проводиться аналіз характеристики промислового розвитку як комплексної системної державотворчої категорії. Визначаються види систем промисловості, орієнтовані на експорт, імпорт або стратегічний розвиток. Запропоновано виділити специфіку промисловості як елемент забезпечення ефективних механізмів державного управління промисловим розвитком. Аналізується світовий досвід державного управління промисловим розвитком, зокрема, досвід країн ЄС, Великобританії та Японії. Європейський та провідний світовий досвід свідчать про актуальність процесів дерегуляції та лібералізації елементів промислової політики як шляху до забезпечення конкурентоспроможного промислового ринку, виходу на світові ринки та реалізацію як основою приватної функції - підвищення прибутків, так і реалізації соціальних функцій у рамках корпоративної соціальної відповідальності як елементу забезпечення розвитку промислового підприємства із сучасною системою суспільних цінностей. Варто зазначити, що у період повномасштабної військової агресії та післявоєнної відбудови досвід інших країн по відношенню до України може бути застосований лише частково та з адаптацією до викликів. Досягнуто мету статті: визначення концептуальних засад методичного забезпечення процесів реалізації державної промислової політики.

Kramarenko Serhiy Borysovych

Doctoral student of Vasyl Stefanyk Pre-Carpathian National University, Institute of Postgraduate Education and Pre-University Training, Department of Management and Business Administration

CLASSIFICATION OF METHODOLOGICAL APPROACHES TO THE IMPLEMENTATION OF STATE INDUSTRIAL POLICY

державна промислова політика галузь пріоритети

Постановка проблеми. Наразі в Україні суб'єктом господарського права є органи адміністративно-господарського управління та контролю. Роль держави в економіці відображена наступними функціями:

*Розроблення господарського законодавства;

*Розподіл доходів, що спрямований на забезпечення соціальних гарантій і захист соціальних груп, які мають дані потреби;

*Підтримання конкуренції і контроль за правильним функціонуванням ринкового механізму;

• Стабілізація економіки в умовах коливання економічної ситуації та стимулювання економічного зростання;

• Державне врегулювання і підтримка підприємницької діяльності.

Існують певні об'єкти, що відносяться лише до державної власності. Управління даними об'єктами згідно з Конституцією України відносять до повноважень уряду та інших уповноважених органів визначених законом.

Розміщення та реалізація державних контрактів (на підряд, постачання та закупівлю сільськогосподарської продукції) та участь органів виконавчої влади детально регулюється законодавством. Держава виступає як учасник угод при емісії, а також обігу державних та інших цінних паперів. Вона може виступати власником або емітентом цінних паперів. Держава в свою чергу є найбільшим позичальником та визначає механізм запозичень, а також обов'язок державних органів з приводу обслуговування зовнішнього та внутрішнього боргу [1].

Держава може бути укладена угода, щодо розподілу продукції та прийматися участь у відносинах, які регламентовані інтелектуальним правом. Вона приймає участь в обороті безпосередньо або через створені нею державні юридичні особи в організаційно - правових формах. У статті аналізуються шляхи удосконалення процесів державного управління промисловим розвитком на основі аналізу вже існуючого досвіду.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні аспекти визначення підходів формування державної промислової політики розглянуті у статтях Самощенко Я.Ю., Федишин І.Б., Сірант М.М, Коваленко І.А. та інших авторів.

Проте попри велику увагу науковців на питання розвитку промислової політики, важливим є визначення напряму розвитку політики в Україні.

Мета статті є визначення концептуальних засад методичного забезпечення процесів реалізації державної промислової політики.

Виклад основного матеріалу. Державна промислова політика - це неподільна система певних заходів та інвестиційно-структурних перетворень, який підкріплюється відповідними системами реалізації, які спрямовані на вирішення завдань розвитку сектора виробництва, зростання конкурентоспроможності національної економіки та її галузей. Міжгалузеві комплекси є об'єктами промислової політики. Кожен комплекс має певні галузі, що пов`язані між собою економічно, технологічно та організаційно.

Міжгалузеві комплекси промислового виробництва складаються з наступних елементів [2]:

• Паливно-енергетичний комплекс,

• Машинобудівна галузь,

• Металургійна галузь

• Хіміко-лісова галузь та інші.

Суб`єктами державної промислової політики є державні комітети, міністерства, національні агенції та інші форми установ та організацій, структурних підрозділів органів виконавчої влади.

До основних цілей державної промислової політики можна віднести [4-5]:

1) удосконалення процесів управління галузевого рівня,

2) всебічна підтримка галузей, що активно зростають та мають пріоритети,

3) досягнення певної соціальної прийнятності економічних процесів у мало перспективних галузях.

Державна промислова політика реалізується через регулювання промислового виробництва прямим державним управлінням об`єктами та регулювання їх підприємницької діяльності.

Більшість промислових підприємств, що стикаються з негативними наслідками виробництва складних видів продукції, виконують економічну інтеграцію для підвищення конкурентоспроможності. З покращенням економічних зв'язків надає перспективи розвитку промисловості. Даним розвитком можна вважати формування кращих ресурсних пропозицій, вдосконалення складових прогресу та промислового потенціалу. Розвиток підприємств спирається на потреби конкретності, саме тому проводиться пошук нових форм організації виробничих процесів. Процеси розвитку підприємств мають спрямовуватись на створення сталого та збалансованого зростання економіки, що зумовлюються збільшенням випуску товарів та послуг, та здатність промислових структур виробляти власні внутрішні інноваційні інвестиції. Здатність промислового підприємства випускати власні інвестиції передбачає важливу умову: захист головного промислового капіталу та нові капіталовкладення від інфляції. Останнім часом інтерес до проблем та недоліків промислової політики в нашій країні зростає через наміри вступу до ЄС, з однієї сторони, та необхідністю створення більш дієвих механізмів, щодо прискорення економічного зростання країни - з іншого [6].

Звернувши увагу на необхідність прискорення економічного зростання, актуалізувалась проблема структурних та ресурсних обмежень. Промислову політику можна визначити, як комплекс заходів впливу держави на раціональний розподіл ресурсів суспільства з метою поліпшення структури національної економіки, підтримання конкурентоспроможності певних галузей економіки та підприємств на світовому рівні, запобігання виникненню негативних наслідків від дії різноманітних механізмів ринку. Існують різноманітні моделі промислової політики, вони залежать від історичних умов, зокрема від економічного потенціалу, етапів розвитку, історичних традицій та сходинки в міжнародному поділі праці [7].

Основні засоби задля досягнення мети [5-6]:

У Виготовлення конкурентоспроможної продукції,

У Проектування та будівництво підприємств, для вироблення даної продукції,

У Створення транснаціональних та міжнародних підприємств (із іноземним капіталом),

У Утворення науково-виробничих зв'язків з різними країнами,

У Залучення іноземних інвестицій,

У Поліпшення рівня технологічного прогнозування та наукової

оцінки перспектив сучасного розвитку, запобігання техногенних катастроф,

У Підготовна висококваліфікованих спеціалістів, перш за все молодих кадрів.

Отже, заходи, що спрямовані стимулювати зростання галузей, можуть бути засадами промислової політики, але не є її частиною. Промислова політика допускає наявність держаних пріоритетів. Майже завжди промислова політика поліпшує стан однієї галузі за рахунок погіршення інших секторів. Успішною промислову політику можна вважати за умови, коли прибуток країни від розвитку обраних галузей переважає над збитками від уповільнення розвитку інших галузей. Цілями промислової політики можна вважати наступні [7]:

• Забезпечення національної безпеки,

• Зменшення залежності від зовнішніх джерел з питання ресурсів,

• Поліпшення умов праці та створення додаткових робочих місць, тим самим вирішення проблем зайнятості,

• Вирішення проблем на регіональному рівні за рахунок більш швидкого розвитку регіонів в яких є стрімко зростаючі обсяги виробництва,

• Штучне підвищення інвестиційної привабливості певних обраних галузей, що мають малу прибутковість та зависокі строки окупності, але можуть дати гарних ефект для зростання інших суміжних галузей

Державне управління економіки країн поділено на три основні типи:

1. Експортоорієнтоване - створення умов для зростання експорту певних видів продукції;

2. Внутрішньоорієнтоване - захист внутрішнього ринку та створення економічної незалежності;

3. Стратегічна промислова політика - спрямована на раціональне використання природних та не відтворюваних ресурсів.

Схема поділу промислової економіки за типами зображена на рисунку 1.

Рис. 1. Схема поділу державного управління економіки країн

В деяких країнах, зокрема ЄС та Великобританії промислова політика проводилась постійно, але залежала від уваги, що приділявсь призначеним урядом. Задля фінансування промислової політики у даній державі було створено цілу низку різноманітних установ серед яких Національна корпорація із сприяння науковим дослідженням і розробкам, Корпорація з реорганізації промисловості, Національне управління підприємствами, Групу сприяння британському технічному розвитку. У інших країнах зокрема Японії та Франції промислова політика врегульовувалась за допомогою рекомендаційної постановки цілей і здійснювалась досить тривало, але добре скоординовано. Промислова політика має як переваги так і недоліки.

Економічна теорія гарно втілена в концепціях міжнародних фінансових організацій. Вони зазначають, що часто держава використовує промислову політику для неправомірного втручання в економіку, що в свою чергу спотворює ринкові механізми і заважає оптимальному розподілу ресурсів. Отже, держава не в змозі виставляти терміни розвитку тієї чи іншої галузі.

В Україні для стимулювання економічного зростання, намагались використовувати досвід інших країн, йдеться про збільшення внутрішнього попиту і забезпечення підприємств оборотним капіталом для більшого використання вже існуючих потужностей. Дані дії повинні призвести до розвитку імпортозаміщення. Проте дані розробки не мали ніякого практичного застосування не лише через нестачу ресурсів, але і через те що не було обрано галузеві пріоритети. Варто зазначити, що у період повномасштабної військової агресії та післявоєнної відбудови досвід інших країн по відношенню до України може бути застосований лише частково та з адаптацією до викликів.

В умовах коли державна політика відсутня, промислова політика повинна бути реалізована конкретними заходами галузевого типу та розробкою більш нових актуальних програм загального характеру, серед яких:

• Реалізація інноваційної діяльності,

• Імпортозаміщення,

• Повноцінна підтримка експорту,

• Підтримка та захист національного виробника від іноземної конкуренції.

Необхідними є державне втручання та державна політика, що вносять зміни в саму структуру економіки, які з'являються за рахунок певних пріоритетних галузей виробництва. Під час даних процесів можна зустрітись з низкою перешкод, подолання яких являє складну проблему. Для подолання цих проблем важливо застосовувати прямі та не прямі засоби впливу.

Зазвичай перша група механізмів є основною в промисловій політиці прогресивних країн. Вона заснована на підтримці окремих галузей виробництва через державний бюджет, а саме:

• Кредитування,

• Інвестиційні програми,

• Дотації,

• Цільові податкові пільги,

• Фінансування і організація науково-дослідних та дослідно- конструкторських робіт,

• Запровадження інноваційних технологій,

• Підтримка малого та середнього бізнесу,

• Стимулювання галузей, що розвиваються більш повільно. Друга група механізмів набуває останнім часом більшої значимості, щодо підвищення конкурентоспроможності. Реальна промислова політика України на даний час існує у вигляді окремих державних цільових програм та рішень щодо підтримки окремих промислових секторів [8].

Висновок. Проблеми законодавчого забезпечення та регулювання промисловості, які виникли штучно через нестачу чітко сформульованої довгострокової політики, мають орієнтувати суб`єктів на вирішення поточних завдань та формування їх діяльності у подальшій перспективні як короткостроковій так і довгостроковій. Тому необхідно звернути увагу, як на вже розглянуті фактори, так і на роботу механізмів державних контрактів. Державним врегулюванням необхідно охопити ринок праці, соціальну та ринкову інфраструктури, підтримку молодого підприємництва, раціональне природокористування, іноваційну діяльність та виробництво товарів і послуг. Створення конкурентоспроможних та достатньо перспективних національних комплексів та виробництв - це стратегічна мета промислової політики України. Згідно з цим необхідно враховувати підвищення впливу регіональних та галузевих тенденцій. Тому існує необхідність дієвого підходу до взаємодії територіальних та галузевих відносин у процесі розвитку.

державна промислова політика галузь пріоритети

Література:

1. Виклики майбутнього для промислового розвитку України: наукова доповідь / за ред. д-ра екон. наук Л. В. Дейнеко; НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогноз. НАН України». K., 2022. 184 с. URL: http://ief.org.ua/wp-content/uploads/2022/06/Vyklyky-majbutnjogo-dlja- promysl ovogo-rozvytky .pdf

2. Коваленко І. А. Участь держави та органів місцевого самоврядування в господарській діяльності / І. А. Коваленко, Я. Ю. Самощенко // Modern science: innovations and prospects : proceedings of IV International scientific and practical conference, Stockholm, Sweden, 10-12 January 2022. - SSPG Publish, Stockholm, Sweden, 2022. - P. 845-850.

3. Федишин І.Б. Інвестиційно-інноваційна діяльність підприємств промисловості України / Ірина Богданівна Федишин, Наталія Михайлівна Гарматій // Галицький економічний вісник. - Т. : ТНТУ, 2020. - Том 63. - № 2. - С. 26-34

4. Бакуменко В.Д. Механізми імплементації політичних рішень в державному управлінні: Монографія / В. Д. Бакуменко, О. М. Руденко, В. В. Туча. Київ: АМУ. 2015. 184 с.

5. Гудзь О.Є. Гармонізація механізму стратегічного управління інноваційним розвитком. Глобальні та національні проблеми економіки. 2015. Вип. 3. С. 272-277

6. Сірант, М.М. (2022). THE CONCEPT OF INDUSTRIAL SAFETY SUPERVISION. Scientific Notes of Lviv University of Business and Law, 32, 60-67. Retrieved from https://nzlubp.org.ua/index.php/journal/article/view/522

7. Харченко О.А. Понятійний апарат сталого економічного розвитку. Постконфліктна економіка: державно-управлінські аспекти та еколого-економічні проблеми: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Житомир, 21-22 квітня 2017 року). Житомир: ЖДТУ, 2017.

8. Katerynych, P. (2022). Comparative analysis of the information security environment in Ukraine and Poland (survey of journalists and editors). Communication & Society, 35(4), 37-53. https://revistas.unav.edu/index.php/communication-and-society/article/view/42620/36448 https://revistas.unav.edu/index.php/communication-and-society/article/view/42620

Размещено на Allbest.ru