Відновлення та розвиток туристичного підприємництва в Україні

Основна частина

Туристичне підприємництво відіграє велику роль у розвитку економіки, поповнюючи податковими надходженнями доходну частину державного та місцевих бюджетів, забезпечуючи робочими місцями, підвищуючи культурний і духовний рівень розвитку громадян, сприяючи збуту товарів і послуг суміжних з туризмом галузей, що є поштовхом для ефективного функціонування останніх (готельний, ресторанний бізнес, громадське харчування, торгівля, транспорт, індустрія розваг тощо).

Проте вплив негативних факторів, насамперед, пандемії коронавірусу з кінця 2019 р. і пов'язаних з нею обмежень на переміщення людей, а також розв'язаної росією загарбницької війни в Україні у лютому 2022 р. спричинили скорочення туристичних потоків, падіння багатьох соціально-економічних, фінансових показників у туризмі, як і в інших видах економічної діяльності, і зниженням доходів населення. Ці тенденції посилюються як загалом у світі, так і в Україні зокрема. За даними Всесвітньої ради з туризму та подорожей (WTTC), внесок туристичної галузі у ВВП склав у 2019 р. 10,4% (або 9,2 трлн доларів США), а у 2020 р. майже вдвічі менше -5,5% (або 4,5 трлн доларів). До того ж у 2019 р. у міжнародному туризмі налічувалося 334 млн робочих міць, а у 2020 р. їх кількість зменшилася до 272 млн од., або на 18,6% [1]. За рік у сфері туризму втратив роботу практично кожен п'ятий працівник. Через коронавірус у 2020 р. збитки туристичної галузі у світі склали близько 800 млрд доларів США [2]. Аналогічні тенденції спостерігаються і в туристичній галузі України, що спонукає науковців і практиків до аналізу її стану, визначення шляхів відновлення і подальшого розвитку.

Проблемі розвитку туризму, туристичного підприємництва присвячені наукові розробки багатьох вчених різного профілю - управлінського, економічного, географічного, юридичного та інших. Акцентуємо увагу на основних результатах останніх досліджень вітчизняних учених. Актуальні нині розробки Н.О. Щербакової, яка проаналізувала стан туристичної галузі України та оцінила наслідки, які спричинені COVID-19 та війною з боку Росії [3]. Отримані дані є основою для прийняття відповідних управлінських рішень. Л.М. Титаренко та Є.О. Рябокінь дали оцінку стану туристичного підприємництва в Україні, виявили фактори впливу на цей процес та сформулювали заходи щодо підтримки (фінансові, консалтингові, інформаційні, інфраструктурні, освітні) туристичної галузі в постпандемічний період [4]. У працях І. Міщука, Р. Головатої дістали подальшого розвитку теоретико-методичні засади дослідження міжнародної туристичної діяльності підприємства, зокрема в частині авторського трактування і пояснення сутності понять туристична діяльність, ринок туристичних послуг, туристична послуга і туристичний продукт. Показана роль міжнародної туристичної діяльності в економіці України та критерії доцільності розвитку туризму [5]. С.П. Гаврилюк окреслив проблеми, які перешкоджають розвитку туристичних підприємств з урахуванням галузевих особливостей. Пропонує активізувати розвиток промислового, оздоровчого, екологічного, екстремального видів туризму у більшості областей України [6].

Д.О. Осітнянко, Т.Ю. Примак вивчали питання впровадження принципів сталого розвитку та ефективність їх впливу на туристичну індустрію [7]. Роль готельно-ресторанної складової у розвитку малого туристичного бізнесу вивчали О.В. Мілінчук, В.М. Павлюк [8]. На відмінності в результатах діяльності класичного й соціального туристичного підприємства для місцевих громад зазначає І.М. Куліш. Він виділив основні вектори впливу соціального підприємництва у сфері туризму на розвиток сільських територій [9]. Теоретичне обґрунтування впливу транспортної інфраструктури на туристичне підприємництво України здійснено Н.В. Бошотою [10]. А.В. Завго - родній, І.В. Крупіца, С.І. Павлюк, В.В. Лагодієнко обґрунтували вагому роль маркетингу як інструменту в управлінні інноваційним розвитком туристичної сфери регіону [11]. ISSN2415-8453. Український журнал прикладної економіки та техніки. 2022 рік. Том 7. №2.

Цікаве з наукової і практичної точок зору дослідження інноваційних стратегій розвитку підприємствтуристичноїіндустріїяккреативноїформиорганізаціїпідприємницької діяльності провели В.В. Прохорова, О.Ю. Давидова, В.М. Проценко [12]. І.А. Маркіна, В.М. Маховка дослідили загрози і небезпеки в діяльності підприємств туристичної сфери та запропонували заходи щодо їх усунення та мінімізації наслідків [13]. Актуальні питання щодо ролі Всесвітньої туристичної організації у відновленні туристичних потоків в постпандемійному світі розглядають Н.В. Аністратенко та А.В. Мальченко. Ці науковці вірно зазначають, що нині важлива «…не стільки оцінка наслідків пандемії на туристичну галузь, скільки пошук шляхів виходу зі скрутного становища та відновлення туристичних потоків». Вони акцентують увагу на необхідності формування і реалізації як ефективної національної, так і наднаціональної політики з боку міжнародних організацій по максимальному зниженню ризиків, відновленню туристичної галузі та економіки країн світу шляхом усунення негативних наслідків пандемії [14].

Результати аналітичного огляду останніх досліджень і публікацій свідчать про значний інтерес науковців до вивчення проблем, які стримують розвиток туристичного бізнесу. Водночас слід враховувати специфіку туристичної діяльності, зокрема те, що вона охоплює багато видів і форм послуг, залежить від суб'єктів господарювання інших, суміжних галузей, надзвичайно чутлива та уразлива до зміни, кон'юнктури ринку туристичних послуг, економічних, епідемічних, воєнних та інших загроз і небезпек. Тому потребує постійного моніторингу, аналізу та оцінки стан туристичного підприємництва для пошуку шляхів його відновлення, ефективного функціонування з перспективою входження України до туристичного європейського простору.

Метою дослідження є визначення основних заходів відновлення і подальшого розвитку туристичного підприємництва з урахуванням фінансово-економічних, пандемічних, політичних і воєнних викликів, реалізація яких сприятиме ефективному веденню туристичного бізнесу та інтеграції України у туристичний простір ЄС.

В Україні підприємництво, у тому числі в сфері туризму, почало активно розвиватися з отриманням політичної незалежності. У цей період відбуваються процеси роздержавлення, приватизації, усунення законодавчих перешкод на здійснення підприємницької діяльності, введення у 1996 р. національної валюти - гривні, активний вихід на міжнародні ринки. Все це сприяло створенню прошарку підприємців із диференціацією на великі, дрібні та середні, формуванню підприємницької культури, у тому числі у туристичному підприємництві. Для регулювання і стимулювання розвитку туризму у 1995 р. був прийнятий Закон України «Про туризм», у 2018 р. Кабінет Міністрів України затвердив Стратегію розвитку туризму та курортів на період до 2026 року [15, 16].

Україна має унікальні природні та культурні об'єкти: ліси, гори, моря, ріки, озера, скелі, каньйони, храми, старовинні замки, музеї. Славиться гастрономічною кухнею, виробами народних промислів, традиціями і гостинністю, неповторним народним фольклором і колоритом. Має цінні археологічні, історичні, архітектурні та культурні пам'ятки, витвори мистецтва. Найпопулярнішими містами визнані Київ, Львів, Чернівці, Харків, Чернігів, Одеса, Ужгород, Умань, Переяслав-Хмельницький, та Кам'янець - Подільський. За рейтингом привабливості для іноземних туристів до 2019 р. Україна була у групі 30-ти найпривабливіших країн світу, навіть випередивши Ірландію, Сінгапур, Швейцарію. Вона займала такі місця: у 2016 р. - 27, у 2017 р. і в 2018 р. - 25 у рейтингу туристичної привабливості. В 2019 р. через відомі всім пандемічні обмеження наша країна перемістилася на 78 місце [17, с. 4].

Основними перевагами підприємництва у сфері туризму є гнучкість його ведення та оперативне реагування на зміну кон'юнктури ринку, потреб і пріоритетів споживачів,

а також адаптація чи перепрофілювання діяльності відповідно до цих змін. За даними Державної служби статистики України, у 2020 р. у країні налічувалося 3867 тур - операторів і турагентів - юридичних (1561 або 40,4⁰/ЃZ) та фізичних осіб-підприємців (турагентів 2306 або 59,6%). Ними було продано 1418030 туристичних пакетів на суму 32756888,3 тис. грн. Основним гравцем на ринку туристичних послуг виступають юридичні особи, які надають понад 80% цих послуг. Основним контингентом споживачів туристичного продукту виступають виїзні туристи для подорожі за кордон (таблиця 1).

Таблиця 1. Обсяг і структура наданих послуг туроператорами-юридичними та фізичними особами-підприємцями України у 2020 р.

Джерело: складено за даними Державної служби статистики України

Метою поїздки переважної більшості туристів, яких обслуговували туроператори та турагенти, були відпустка, дозвілля і відпочинок. У 2020 р. таких налічувалося 1871767 осіб, або 95,6% від усіх туристів. Службові, ділові і навчальні поїздки здійснили 59627 осіб, або 3,0%. На лікування виїздили 14603 особи, або 0,7% (рис. 1).

Рис. 1 Кількість і частка туристів, яких обслуговували туроператори та турагенти України за метою поїздки та видами туризму у 2020 р.

Джерело: за даними Державної служби статистики України [18]

Туристичний бізнес сприяє створенню умов для розвитку інших видів економічної діяльності і зайнятості в них. Так, у 2020 р. витрати туроператорів-юридичних осіб України на послуги сторонніх організацій, включених до вартості туристичних пакетів, дорівнювали: послуги з розміщування туристів - 14361219,6 тис. грн, або 78,3%, послуги пасажирського транспорту €к3468085,5 тис. грн, або 18,9% (переважно залізничний транспорт), послуги в галузі культури, екскурсійне обслуговування (без транспортних послуг) - 216236,3 тис. грн (1,2%), послуги із забезпечення стравами та напоями - 125526,7 тис. грн (0,7%) - таблиця 2.

Таблиця 2. Обсяг та структура витрат туроператорів-юридичних осіб України на послуги сторонніх організацій, включених до вартості туристичних пакетів у 2020 р., за видом витрат

Джерело: складено за даними Державної служби статистики України

Отже, як видно з наведених в таблиці даних, обсяг і частка наданих культурних та екскурсійних послуг надзвичайно низькі порівняно із розміщенням та транспортним обслуговуванням. Це свідчить про необхідність розвитку саме рекреаційної, соціально - культурної, духовної, патріотичної складової.

На жаль, в останні роки спостерігається негативна тенденція до скорочення кількості суб'єктів підприємництва та зайнятих у них працівників в цілому у суспільному господарстві, і в туристичній галузі зокрема, що пояснюється погіршенням умов для ведення бізнесу. За даними Світового банку, який оприлюднив рейтинг «DoingBusiness - 2020», серед обстежених 189 країн світу до топ-10-ти, де створені найкращі умови для ведення бізнесу, належать: Нова Зеландія, Сінгапур, Гонконг, Данія, Південна Корея, США, Грузія, Великобританія, Норвегія та Швеція. Тут можна швидко, легко, стабільно і з меншими ризиками вести власний бізнес (табл. 3).

Показниками-індикаторами в рейтингу виступали витрати часу та коштів підприємців на реєстрацію та закриття суб'єкта господарювання, розмір і порядок стягнення податків, зборів, штрафів, доступність кредитів та інші. Україна за вказаним рейтингом посідає лише 64 місце.

Найсуворіші в історії пандемічні обмеження через СОУЮ-19, а з 2022 р. руйнівні воєнні дії, воєнний стан, ризики і загрози для життя на території України негативно позначилися на туристичному підприємництві. У 2020 р. через пандемію коронавірусу, падіння попиту на ту-

Таблиця 3. Рейтинг 20-ти країн світу, де найлегше вести бізнес, 2020 р.

Джерело: складено за Рейтингом країн за легкістю ведення бізнесу «DoingBusiness - 2020» [19]

ристичні послуги туристична галузь

України зазнала майже 60 млрд грн. збитків [20]. Це негативно позначилося на надходженні податків до державного бюджету. За даними Державного агентства розвитку туризму, у першому півріччі 2022 р. суб'єктами господарювання у сфері туризму було сплачено податків на суму 809435,8 тис. грн, що на 279509,2 тис. грн, або на 25,7% менше порівняно з аналогічним періодом 2021 р. При цьому туроператори сплатили до держбюджету у 2022 р. лише 83 млн грн податків, що на 23 млн грн, або на 21,7% менше за аналогічний період 2021 р. Це пояснюється тим, що загальна кількість туроператорів і турагентів - платників податків скоротилася з 19161 у 2021 р. до 15933 од. у 2022 р., або на 16,8%, у тому числі серед юридичних осіб - відповідно з 5789 до 4370 од., або на 24,5%, і серед фізичних осіб - відповідно з 13372 до 11563 од., або на 13,5% [21].

Таблиця 4. Найбільші суми податків, сплаченітуроператорами та турагентами, січень- травень 20) 22 р, тис. грн.

Водночас, незважаючи на фінансово-економічну, політичну нестабільність та невизначеність, туроператори та турагенти продовжують надавати послуги і сплачувати податки для наповнення Державного бюджету. Найбільші суми податків у січні-травні 2022 р. було сплачено підприємцями м. Києва (214,7 тис. грн), Івано-Франківської (90,0 тис. грн), Львівської (37,6 тис. грн) та Одеської (34,2 тис. грн) областей - табл. 4. Найбільшу суму податків від туризму перерахували підприємці таких адміністративних областей як Івано-Франківська - приріст 63%; Львівська - 51%; Київська - 16%. У наближених до лінії фронту чи постійно обстрілюваних регіонах суми сплачених податків знизилися, зокрема з Одеської області - на 82,3% м. Києва - на 34%.

Складні умови ведення бізнесу в Україні знижують рівень мотивації щодо розвитку туристичного підприємництва. У сучасних умовах господарювання мотиваційними цілями-орієнтирами розвитку туризму як органічної складової бізнесу повинні стати: перемога України над ворогом, налагодження і відродження мирного життя та економіки, формування та розвиток підприємницьких структур різних форм власності і господарювання на інноваційно-інвестиційній основі, підвищення доходності, конкурентоспроможності економіки та добробуту громадян, інтеграція в ЄС [22, с. 55].

Повноцінне функціонування підприємницької діяльності у сфері туризму неможливе без ефективного державного впливу на господарську діяльність, поведінку підприємців через фінансово-економічні, виробничі, трудові, соціальні та інші відносини, тобто через державне регулювання. Мета його полягає у формуванні сприятливих умов середовища для функціонування та розвитку туристичної підприємницької діяльності шляхом створення відповідних фінансових, соціально-економічних, організаційно-адміністративних, нормативно-правових та інших механізмів. Водночас нині одним із основних завдань регулювання є мінімізація можливих зовнішніх ризиків, не залежних від самого підприємця, зокрема, внаслідок надмірної монополізації ринків, фінансової кризи, воєнних дій, екологічної катастрофи, пандемії тощо.

Для активізації інвестиційної, інноваційної, підприємницької діяльності, державної підтримки підприємців, насамперед молодих у сфері туризму необхідно розробити і реалізувати ефективну політику формування сприятливого бізнес-середовища. Сектор туристичного підприємництва відчуває гостру потребу в ефективній державній підтримці, спрямованій на створення позитивного правового та економічного клімату завдяки спрощенню процедури започаткування бізнесу, формуванню адекватної податково-правової бази [23, с. 159], сучасної ринкової інфраструктури (дорожньої, переробної, фінансово-кредитної, інформаційної тощо).

Особливе місце повинно відводитися створенню умов для широкого впровадження сучасних інформаційних, цифрових технологій, використання підприємцями інтернету у господарській, торговельній діяльності, інтернет-просуванню туристичних товарів, послуг та активізації розвитку електронного ринку, тобто, диджиталізації туристичної індустрії [24, с. 459]. Державне агентство розвитку туризму планує виділити кошти на створення Єдиного туристичного реєстру. Тут буде можливість зареєструвати засоби розміщення і суб'єкти туристичної діяльності. Це забезпечить доступну, об'єктивну статистичну інформацію для відповідних оперативних і стратегічних управлінських рішень.

В сучасних надзвичайно складних соціально-економічних, екологічних, епідеміологічних умовах, спричинених злочинними воєнними діями росії, діяльність вітчизняних підприємницьких структур у сфері туризму повинна базуватися на принципі відповідальності. Цей принцип проявляється у здатності підприємців чи бізнес-структур адекватно відповідати за взяті зобов'язання і результати діяльності перед працівниками і суспільством загалом. Обов'язковими і нині найпоширенішими складовими серед різних видів відповідальності повинні бути соціальна та екологічна. Соціальна відповідальність бізнесу полягає у дотриманні умов ведення соціально відповідального бізнесу. З метою реалізації цього принципу ще у 2010 р. було прийнято спеціальний соціальний стандарт €кМіжнародний стандарт ІСО 26000 «Соціальна відповідальність» (Guidanceonsocialresponsibility), який містить рекомендації щодо функціонування соціально відповідального бізнесу. Під цим розуміють добровільну відповідальність суб'єктів підприємництва за дотримання екологічних (охорона та збереження довкілля), етичних (етична культура, у тому числі ділова, професійна) та моральних (гуманність, доброта, милосердя, повага до людини, співчуття, мужність тощо) норм і правил, пов'язаних з їхньою основною діяльністю, які перевищують визначений законодавством мінімум, завдяки чому активно впливають на забезпечення сталого розвитку, підвищення якості життя кожної соціальної групи населення і суспільства загалом.

Екологічна відповідальність бізнесу - це важлива вимога до ведення бізнесу, що виникла завдяки гуманізації суспільного життя, посилення вимог суспільства до необхідності збереження навколишнього природного середовища внаслідок його занепаду та деградації. Насамперед, це стосується зменшення антропогенного впливу на довкілля через виробничу діяльність господарюючих суб'єктів. У статті 49 Господарського кодексу України «Відповідальність суб'єктів підприємництва» зазначено: «Підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність» [25]. В останні роки у розвинених країнах світу, наприклад, в США, Німеччині, в екологічній політиці у сфері зниження промислового забруднення змінилися пріоритети. Головні програми спрямовано не на введення в дію очисного обладнання, як це було донедавна, а на створення та впровадження екологічно чистих технологій.

Важливо також розробити маркетингову стратегію для розвитку України як привабливу дестинацію, активізувати внутрішній туризм і посилити привабливість самої туристичної галузі для внутрішніх і зовнішніх інвесторів. Доцільно активніше розвивати нові види і форми відпочинку, екстремальний туризм, військовий туризм патріотичного спрямування. Важливими дестинаціями можуть стати міста Ірпінь, де планується збудувати меморіальний комплекс «Дорога життя», який відобразить історію зруйнованого російськими загарбниками мосту, що зєднував місто з Києвом і був порятунком для людей, а також міста Буча, Бородянка, Макарів, Гостомель та інші. Розвитку таких видів туризму сприяє зростаючий рейтинг України в умовах війни на фоні величезної всебічної міжнародної фінансово-матеріальної, військової, політичної, моральної та іншої підтримки, позитивного ставлення і надання притулку потерпілим співвітчизникам з боку урядів і народів, громадських організацій, волонтерів прогресивних зарубіжних країн.

Реалізація вищевказаних та інших заходів сприятиме підвищенню ефективності використання ресурсів, економічному зміцненню, підвищенню конкурентоспроможності суб'єктів господарювання у сфері туризму, повнішому задоволенню потреб населення у туристичних послугах, відновленню і розвитку туристичної галузі в цілому.

Список літератури