Роль центрів зайнятості в реалізації державної політики у сфері трудових відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія праці, соціальних відносин та туризму

Роль центрів зайнятості в реалізації державної політики у сфері трудових відносин

Іванов Андрій Вікторович

кандидат наук з держ. управління

доцент кафедри публічного управління та публічної служби

Анотація

зайнятість населення робочий сила

Головним національним інтересом є сталий розвиток економіки та добробут громадян України. Забезпечення національних інтересів та економічної безпеки - найважливіші функції держави, реалізація яких покликана посилювати позиції в міжнародному співтоваристві.

Світовий досвід та досвід незалежного розвитку України переконують, що більшість нагальних потреб громадян задовольняється в системі місцевого самоврядування. Саме з його допомогою можна сподіватися на найбільше використання потенціалу самоорганізації суспільства, ініціативи громадян. Крім того, проблемним є розмежування й узгодженість діяльності законодавчої та виконавчої влади, кожна з яких активно впливає на соціальну політику населення.

В статті представлені результати дослідження проблем зайнятості населення та формування концепції відповідної політики у сфері трудових відносин. Запропоновано механізм регулювання на основі рівневої системи, що дозволить враховувати всі особливості. Представлено модель потенціалу регулювання державної політики у сфері трудових відносин, що може бути використано для забезпечення зайнятості населення.

Встановлено, що основною умовою формування оптимального ринку праці є створення збалансованих потоків попиту та пропозиції праці. Слід зазначити, що політика зайнятості населення може розвиватися максимально лише шляхом сприяння реалізації права громадян на працю. Пропонується розглядати державне регулювання зайнятості населення як комплекс соціально-економічних заходів та інструментів усунення дисбалансу між попитом і пропозицією робочої сили з метою досягнення збалансованої та обґрунтованої структури зайнятості.

Встановлено, що політика зайнятості населення в основному спрямована на зміну характеру ринку праці від надмірної зайнятості з низькою продуктивністю праці до поєднання низького безробіття та високої зайнятості з низькою продуктивністю праці. Визначено пріоритетну спрямованість політики зайнятості в реалізації державної політики у сфері трудових відносин.

Ключові слова: зайнятість населення, трудові ресурси, потенціал регіону, політика зайнятості населення.

Ivanov Andrii Viktorovych Ph.D. in Public Administration, associate professor of the Department of Public Administration and Public Service, Academy of Labor, Social Relations and Tourism

The role of employment centers in the implementation of state policy in the sphere of labor relations

Abstract

The main national interest is the sustainable development of the economy and the well-being of the citizens of Ukraine. Ensuring national interests and economic security are the most important functions of the state, the implementation of which is intended to strengthen the position in the international community.

World experience and the experience of Ukraine's independent development convince us that most of the urgent needs of citizens are met in the system of local self-government. It is with its help that one can hope for the greatest use of the potential of self-organization of society, the initiative of citizens. In addition, the demarcation and coordination of the activities of the legislative and executive authorities, each of which actively influences the social policy of the population, is problematic.

The article presents the results of the study of population employment problems and the formation of the concept of an appropriate policy in the field of labor relations. A regulation mechanism based on a level system is proposed, which will allow taking into account all features. A model of the potential of state policy regulation in the field of labor relations, which can be used to ensure employment of the population, is presented.

It was established that the main condition for the formation of an optimal labor market is the creation of balanced flows of labor supply and demand. It should be noted that the employment policy of the population can develop as much as possible only by promoting the realization of citizens' right to work. It is proposed to consider the state regulation of population employment as a complex of socio-economic measures and tools for eliminating the imbalance between the demand and supply of labor in order to achieve a balanced and justified employment structure.

It is established that the population employment policy is mainly aimed at changing the nature of the labor market from overemployment with low labor productivity to a combination of low unemployment and high employment with low labor productivity. The priority direction of the employment policy in the implementation of state policy in the field of labor relations has been determined.

Keywords: population employment, labor resources, potential of the region, population employment policy.

Постановка проблеми

Одним із головних завдань державного управління завжди було регулювання трудових відносин між роботодавцем та найманими працівниками, оскільки від того, наскільки позитивно вирішаться проблеми в названій галузі, залежить не тільки благополуччя тих, хто працює, та підприємств, а також успішне економічне зростання держави в цілому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

На сучасному етапі дослідження проблеми зайнятості залишається відкритим, про це свідчать численні праці таких науковців, як: Д. Богиня, А. Гриненко, О. Грішнова, А. Колот, Ю. Куліков, Е. Лібанова, В. Мандибура, О. Новікова та інші.

Водночас, деякі проблеми удосконалення державного регулювання зайнятості населення в умовах реалізації державної політики у сфері трудових відносин недостатньо висвітлені у наукових працях.

Мета статті

Метою статті є науково-теоретичне обґрунтування ролі центрів зайнятості в реалізації державної політики у сфері трудових відносин та визначення шляхів розвитку дієвих для України.

Виклад основного матеріалу

Варто зауважити, що в Україні останніми десятиліттями трудові відносини отримали якісно нові особливості, які відповідають світовим стандартам ринкової економіки. Зазначене, своєю чергою, вимагає нових інструментів і засобів державного регулювання, насамперед: зміни законодавчих основ, формування налагодженої системи організаційних та економічних інститутів, моделей, форм, а також методів регулювання, що мають вплив на механізми розвитку трудових ресурсів в цілому в державі та на рівні певного регіону. Так, здійснення реформ у галузі трудових відносин визначає створення відповідних умов для ефективної зайнятості, зростання рівня мотивації найманих працівників до ефективної праці; розвитку тих якостей працюючих, котрі гарантують значну продуктивність праці. На рис. 1 зображено динаміку кількості робочої сили у 2015-2021 рр.

Рис. 1. Динаміка кількості робочої сили у віці 15-70 рр. у 2015-2021 рр., тис. ос.[1]

Як бачимо, динаміка кількості робочої сили у віці 15-70 рр. має тенденцію до зменшення протягом усього аналізованого періоду. Незначне покращення ситуації спостерігалося у 2019 році, коли даний показник зріс до 18066,0 тис. ос, однак подальші події 2020-2021 років у політичному житті різко змінили ситуацію. На рис. 2 наведено динаміку чисельності робочої сили за статтю у віці 15-70 рр. у 2015-2021 рр.

Рис. 2. Динаміка чисельності робочої сили за статтю у віці 15-70 рр. у 2015-2021 рр., тис. ос.[2]

Аналогічна тенденція спостерігається у динаміці чисельності робочої сили у віці 15-70 рр. Яскраво вираженою характеристикою робочої сили є те, що кількість чоловіків на ринку праці переважає кількість жінок. При цьому, динаміка кількості як чоловіків, так і жінок змінюється взаємопропорційно, а саме у 2020-2021 роках спостерігається значне погіршення даного показника. На тлі проведення в Україні комплексних реформ, що націлені на пристосування національної економіки до європейських стандартів, значну роль відіграють питання регулювання трудових відносин та, крім того, формування умов задля налагодження взаємовигідних та справедливих відносин між усіма учасниками ринку праці.

Як відомо, «трудові відносин - це відносини, зумовлені трудовою діяльністю, які виникають і розвиваються з метою регулювання якості трудового життя; такі відносини випливають з угоди між працівником і роботодавцем про обов'язки особистого виконання працівником на платних засадах відповідних трудових функцій. Трудові відносини формуються під впливом дисбалансу між попитом і пропозицією праці, високого рівня безробіття, низької ефективності праці, заробітної плати, масової зовнішньої трудової міграції населення, неформальної зайнятості тощо». [1]

Варто також зауважити, що «державне регулювання трудових відносин охоплює питання, що стосуються взаємодії держави з роботодавцями та працівниками, регулювання мінімальної оплати праці та її нормативів, захисту трудових прав громадян, державного страхування на випадок безробіття тощо. Держава виступає своєрідним гарантом, що захищає людину від свавілля роботодавців та дає можливість відстоювати свої законні інтереси»[3].

При цьому важливим є те, що «система державного регулювання трудових відносин також включає встановлення таких державних гарантів: визначення порядку індексації заробітної плати у разі інфляції; законодавче закріплення прав і обов'язків суб'єктів трудових відносин при наймі та звільненні працівників; податкове регулювання доходів; страхування працівників на випадок безробіття й досягнення пенсійного віку; регламентування тривалості робочого часу, відпочинку, норм безпеки праці і т. д.»[1].

Перетворення трудових відносин здійснюється згідно зі зміною умов та сфери їх втілення у просторі й часі. Особливостями сьогоднішніх реалій стали мобільність працівників, зростання змог дистанційної реалізації трудових функцій. Зазначені процеси мають системні ознаки. З огляду на це трудові відносини - це значущий складник суспільних відносин. Вони виражаються в процесі ефективної діяльності та внормовують відносини між роботодавцями і найнятими працівниками. Нормативно-правові межу трудових відносин визначає держава.

Трудові відносини в Україні унормовано і на національному рівні, і на міжнародному. Україна додержується міжнародних норм регулювання трудових відносин, що встановлені Загальною декларацією прав людини (ООН), Міжнародним Пактом про економічні, соціальні та культурні права (ООН), Конвенціями і Рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП), Європейською соціальною хартією (Рада Європи, 1961 рік, переглянута 1996 року) та ін. У табл. 1 наведено рівні формування трудових відносин.

Таблиця 1. Рівні формування трудових відносин

Формування трудових відносин здійснюється, зазнаючи впливу ряду чинників, з-поміж котрих можливо виділити ступінь розвитку ринку праці, стан економіки (ступінь зайнятості, структурні зміни, структура доходів, регіональний та національний рівень заробітної плати та ін.), інтенсивність та напрямок змін економічної сфери, соціальна політика уряду та інше. На рис. 3 наведено дані щодо рівня зайнятості населення у віці 15-70 рр. у 2015-2021 рр.

Аналізуючи динаміку рівня зайнятості населення у віці 15-70 років, зауважимо, що з 2015 по 2019 рік даний показник зростав з 56,7% до 58,2% відповідно, однак у подальшому спостерігається його зменшення до 56,2% у 2020 році, та 55,7% - у 2021 році. У табл. 2 наведено дані щодо динаміки зайнятого населення за видами економічної діяльності у 2015-2021 рр.

Таблиця 2. Динаміка зайнятого населення за видами економічної діяльності у 2015-2021 рр., тис. ос[2]

Аналізуючи основні показники розвитку ринку праці в Україні у 2015-2021 рр. спостерігаємо їх позитивну динаміку у порівнянні з 2015 роком, зокрема за останні 7 років характерним є зростання кількості діючих підприємств на 64636 од., відповідне зростання кількості зайнятих працівників у суб'єктів господарювання - на 756,1 тис. ос. та зростання фонду оплати праці та витрат на соціальні відрахування - на 702548,5 млн. грн. Однак, незважаючи на зростання чисельності працюючих на підприємствах за весь аналізований період, зниження загального рівня зайнятості населення та зростання рівня безробіття у 2020-2021 роках негативно позначаються на економіці та соціальній сфері держави. «Саме зайнятість дає змогу забезпечити ефективне суспільне виробництво та задовольнити потреби працівника на рівні не менше встановлених державою (законодавством) гарантій».[4]

Зважаючи на це, можемо стверджувати про дві головні лінії державного впливу на регулювання трудових відносин: створення відповідних умов для зайнятості населення і розв'язання проблем організації на рівні законодавства, формування умов та оплати праці працівників, що вважаються головними факторами трудових відносин. Тож, розвиток трудових відносин безпосередньо залежить від ефективної зайнятості громадян, і в цьому плані ситуація в Україні є не найкращою.

Своєю чергою названі інститути класифікуються на формальні (конституції, хартії, декларації, закони й укази, угоди й колективні договори) та неформальні (традиції, форми поведінки, моральні норми, трудові практики). Головні інститути в системі трудових відносин постають на наступних рівнях: робітник-роботодавець; профспілка-роботодавець; роботодавець-держава. Функція держави в зазначеній системі відіграє надзвичайно важливе значення та окреслюється тим, що вона виступає як:

«гарант цивільних прав;

регулятор системи трудових відносин з метою досягнення балансу сил;

учасник у переговорах і в консультаціях у рамках тристоронніх трудових відносин;

роботодавець, який формує політику трудових відносин у державному секторі;

арбітр і посередник при вирішенні колективних конфліктів за допомогою спеціальних державних органів посередництва і примирення;

законодавець;

координатор у процесі розробки та реалізації генеральних і регіональних угод;

замовник проведення наукових досліджень з питань трудових відносин;

фінансист економічних програм, спрямованих на поліпшення рівня життя, праці та побуту трудящих» [6]

До головних функцій державного управління та регулювання у сфері трудових відносин варто зарахувати:

«функцію коригування (коригування макроекономічних процесів і пропорцій в системі);

цільову функцію (розробка державних програм, прогнозів, здійснення цілеспрямованої економічної політики - визначення цілей, пріоритетів, основних напрямів);

функцію захисту (економічний захист працюючого населення);

інституційну функцію (формування і створення умов для роботи інститутів державного управління і регулювання трудових відносин);

стимулюючу функцію (формування системи стимулів і регуляторів, які здатні ефективно впливати на суб'єктів трудових відносин);

регламентуючу функцію (створення нормативно-правової основи державного управління та регулювання в галузі трудових відносин);

контролюючу функцію (контроль за станом трудових відносин)»[7]

Значущий вектор державного регулювання трудових відносин пов'язаний з формуванням відповідних умов організації праці й відносин у колективах підприємств різних форм власності та, крім того, відновленням трудових ресурсів. Наразі трудові відносини між роботодавцями й найманими працівниками формуються на тлі занадто великого навантаження на фонд оплати праці, при цьому рівень офіційної заробітної плати продовжує залишатися низьким, а взаємозв'язок між обсягами заробітної плати та рівнем кваліфікації невідкритим. Таким чином, збільшується чисельність неофіційних трудових відносин, де зарплату видають «у конвертах». Експерти переконані, що «держава має врегулювати ці питання через організацію контролю за додержанням законодавства про оплату праці з боку роботодавців та посилення відповідальності самих працівників, що погоджуються на неофіційну роботу».[8]

Отже, виникає питання щодо правового регулювання трудових відносин з боку держави.

Правове національне врегулювання трудових відносин на внутрішньому рівні держави реалізується на інституціональному, управлінському, технічному рівні. Інституціональний рівень трудових відносин утворено згідно з діючою правовою базою, котра містить Кодекс Законів про працю України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України «Закон України «Про соціальний діалог в Україні», Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», Закон України «Про оплату праці» тощо. Управлінський рівень охоплює регулювання трудових відносин на рівні місцевих ринків праці, створення котрих спричинене галузевим і регіональним структуруванням економіки. Технічний рівень виражається у створенні трудових відносин прямо на підприємстві. Якраз на цьому рівні згідно з правилами й обмеженнями, встановленими вищими рівнями, окреслюється суть праці, здійснюється створення робочого місця, виконується нормування, планування, контроль та охорона праці. Технічним рівнем є рівень, на котрому робітник прямо здійснює ефективну функцію, її суть та характер дозволяють отримати розуміння стану трудових відносин в державі загалом.

Висновок

Розв'язати сьогодні проблему стабілізації сфери зайнятості населення та підвищення її керованості, проблему прихованого та зареєстрованого безробіття через державні центри зайнятості населення досить непросто. Необхідно перейти до створення бірж праці, які завдяки налагодженому механізму обліку та розгалуженій системі моніторингу ринку праці спроможні оволодіти повною інформацією стосовно кількості вакантних робочих місць і повних обсягів пропозиції робочої сили. Володіння вичерпною інформацією дасть змогу тісніше ув'язати взаємозалежні процеси на ринку праці та підвищити їх загальну прогнозованість.

Отже, зменшення негативних ефектів впливу різного роду криз на ринок праці можливе у випадку створення відповідних умов для результативного функціонування Державної служби зайнятості, узгодженості діяльності всіх учасників соціального діалогу з приводу зростання конкурентоздатності громадян на ринку праці, ефективного їх працевлаштування.

Як свідчить здійснений аналіз реалізації державної політики у сфері трудових відносин, в Україні функціонує визначена система законодавчих актів та організаційно-правових заходів, котрі в цілому гарантують відповідний ступінь трудових відносин між роботодавцем та працівником. Однак нинішні умови, а саме євроінтеграційні процеси України, ставлять вимогу щодо модернізації і правових актів, і суті взаємин між владою, бізнесом і громадянами, що пов'язані з трудовою діяльністю. Таким чином, керівна діяльність держави в аспекті регулювання трудових відносин покликана гарантувати значний ступінь зайнятості громадян і продуктивну діяльність підприємств усіх форм власності. По-перше, є термінова потреба в ухваленні нового Трудового кодексу, оскільки внесення змін до чинних актів або переймання чужих норм може тільки певною мірою сприяти у розв'язанні наболілих питань відносно трудових відносин між роботодавцем і працівником. По-друге, актуальним вважається пошук напрямків оптимізації зайнятості через зростання малого й середнього бізнесу та за допомогою організації нових робочих місць. Зазначене, своєю чергою, допоможе гармонізувати трудові відносини та, крім того, гарантуватиме соціальну рівність та справедливість у соціумі.

При цьому, зменшення негативних ефектів впливу різних криз на ринок праці можливе у випадку гарантування результативного функціонування Державної служби зайнятості, узгодженості діяльності всіх учасників соціального діалогу з приводу зростання конкурентоздатності громадян на ринку праці, ефективного їх працевлаштування. В той же час, розробка архітектурно-планувальних принципів формування інноваційних центрів зайнятості дасть змогу за допомогою архітектурних інструментів, через різне планувальне й функціональне наповнення розв'язати проблему соціальної зайнятості та реабілітації безробітних громадян і забезпечить умови для поліпшення економічного зростання.

Література

1. Кожемяченко О.О. Кузьмінська НЛ. Красношапка В.В. Трансформація соціально-трудових відносин під впливом міграційних процесів. Формування ринкових відносин в Україні, 2022. № 4 (251). С. 106-111.

2. Державна служба статистики України. Офіційний веб-сайт. URL: https://www.ukrstat.gov.ua.

3. Уханова І.О. Розвиток та функціонування технопарків: світовий досвід та специфіка в Україні. Одеса, 2012.

4. Герич К.І. Інноваційні центри зайнятості, як шлях розв'язання проблеми зайнятості населення засобами архітектурної організації соціальних центрів професійної переорієнтації // Містобудування та територіальне планування. - К.: КНУБА, 2017. - Вип. 63. - С. 73-77.

5. Деякі питання реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, нарахування та виплати допомоги по безробіттю на період дії воєнного стану: Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.2022 № 334. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/334-2022-%D0%BF#Text.

6. Фоміна О.О. Механізм регулювання соціально-трудових відносин на засадах відповідальності. Вісник Донецького національного університету економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. № 3 (59). 2013. С. 46-56.

7. Павлюк Т.В. Ринок праці в Європейському Союзі. Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського. Вип. 8. 2015. С. 872--875.

8. Качан Є.П. Принципи та методи формування регіональної політики ринку праці. Зайнятість та ринок праці. 2001. Вип. 15. С. 3-16.

References

1. Kozhemiachenko O.O. Kuzminska NL. Krasnoshapka V.V. (2022) Transformatsiia sotsialno-trudovykh vidnosyn pid vplyvom mihratsiinykh protsesiv. [Transformation of social and labor relations under the influence of migration processes.] Formuvannia rynkovykh vidnosyn v Ukraini, № 4 (251). 106-111.[ in Ukrainian].

2. Derzhavna sluzhba statystyky Ukrainy. [State Statistics Service of Ukraine.] Ofitsiinyi veb-sait. URL: https://www.ukrstat.gov.ua.

3. Ukhanova I.O. (2012) Rozvytok ta funktsionuvannia tekhnoparkiv: svitovyi dosvid ta spetsyfika v Ukraini. [Development and functioning of technoparks: global experience and specifics in Ukraine] Odesa, [ in Ukrainian].

4. Herych K.I. (2017) Innovatsiini tsentry zainiatosti, yak shliakh rozviazannia problemy zainiatosti naselennia zasobamy arkhitekturnoi orhanizatsii sotsialnykh tsentriv profesiinoi pereoriientatsii [Innovative employment centers, as a way to solve the problem of population employment by means of architectural organization of social centers of professional reorientation] Mistobuduvannia ta terytorialne planuvannia. - K.: KNUBA - Vyp. 63. - 73-77. [ in Ukrainian].

5. Deiaki pytannia reiestratsii, perereiestratsii bezrobitnykh ta vedennia obliku osib, yaki shukaiut robotu, narakhuvannia ta vyplaty dopomohy po bezrobittiu na period dii voiennoho stanu: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 19.03.2022 № 334.[ Some issues of registration, reregistration of the unemployed and keeping records of jobseekers, calculation and payment of unemployment benefits for the period of martial law: Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine dated 03/19/2022 No. 334.] URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/334-2022-%D0%BF#Text. [ in Ukrainian]

6. Fomina O.O. (2013) Mekhanizm rehuliuvannia sotsialno-trudovykh vidnosyn na zasadakh vidpovidalnosti.[ The mechanism of regulation of social and labor relations on the basis of responsibility] Visnyk Donetskoho natsionalnoho universytetu ekonomiky i torhivli im. M. Tuhan-Baranovskoho. № 3 (59). 46-56. [in Ukrainian].

7. Pavliuk T.V. (2015) 9Rynok pratsi v Yevropeiskomu Soiuzi.[The labor market in the European Union] Mykolaivskyi natsionalnyi universytet imeni V.O. Su- khomlynskoho. Vyp. 8. 872--875. [ in Ukrainian].

8. Kachan Ye.P. (2001) Pryntsypy ta metody formuvannia rehionalnoi polityky rynku pratsi. [Principles and methods of regional labor market policy formation.] Zainiatist ta rynok pratsi. Vyp. 15. 3-16. [ in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru