Захист національного товаровиробника як вектор для вирішення демографічної проблеми

Демографічна катастрофа, спричинена воєнними діями, значно погіршує можливості для повоєнного відновлення розвитку економіки України. Демографічний колапс навіть до початку воєнних дій, був викликаний зокрема неефективними підходами регуляційної політики. Системні економічні чинники примушували їхати з країни молодих, освічених людей, які не в змозі були знайти в Україні роботу та реалізуватись у обраній професії. Такі демографічні процеси були наслідком повної незахищеності українських виробників та внутрішнього ринку від іноземних товарів.

Автор висвітлює взаємозв'язок між демографічними та економічними чинниками, зокрема, яким чином вільна торгівля, яка базується на принципах абсолютних та відносних переваг, здійснює вплив на демографічні процеси. У статті звертається увага до причин протекціонізму як фактору, що порушує принципи вільної торгівлі, та необхідність для України протидіяти протекціонізму інших країн шляхом захисту власного товаровиробника.

Захист національного виробника, зокрема через скритий протекціонізм, використовується усіма європейськими державами для створення робочих місць у наукоємних галузях із великою доданою вартістю. Люди, конкуруючи за робочі місця, переїжджають у ті країни, які можуть такі робочі місця забезпечити. Країни, у свою чергу, конкурують за людей, які згідні жити в даній країні, сплачувати податки, народжувати дітей. Людські ресурси все більше стають джерелом багатства та добробуту країни.

Ідеї відкритих ринків і принципів вільної торгівлі забезпечують загальні вигоди для усіх країн за умови, якщо жодна з країн не порушує таких принципів. Однак по відношенню до українських товарів інші країни застосовують протекціоністські заходи, зокрема скриті, вимагаючи від України зовсім відмовитись від протекціонізму. Захист національного виробника в Україні в таких умовах вирівнює умови для вітчизняних підприємств у порівнянні із іноземцями.

Демографічна криза, спричинена воєнними діями, значно погіршує можливості для повоєнного відновлення розвитку економіки. Проте демографічне середовище ще до початку воєнних дій відображало неефективні підходи у регуляційній політиці. Так за довоєнний 2021 р. за даними статистики населення України скоротилось на 421 тис. осіб, за 2020 р. - на 314 тис. осіб. Системні економічні чинники примушують їхати з країни молодих, освічених людей, які не в змозі знайти в Україні роботу та реалізуватись у обраній професії.

Такі демографічні процеси є наслідком повної незахищеності українських виробників та внутрішнього ринку від іноземних товарів.

Без захисту національного виробництва Україна програє у конкуренції за робочі місця, за людей, які би хотіли жити та працювати в Україні, за молодь та дітей, які народжуватимуться в майбутньому.

Директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН Елла Лібанова зауважує, що зростання смертності через війну, зниження народжуваності та міграція населення можуть призвести до того, що населення до 2030 року скоротиться до 35 млн. осіб - і це ще оптимістична оцінка. Але швидке скорочення населення України та його старіння відбувалось ще до повномасштабної війни [1].

У публікації Міжнародної організації з міграції від ООН "Міграція в Україні: цифри і факти" (2021 р.) [3], зазначено, що панівним мотивом трудової міграції залишається прагнення задовольнити матеріальні потреби сім'ї: заробітки в Україні чи не найнижчі в Європі (вдесятеро нижчі, ніж в Німеччині, у 5,5 рази, ніж в Італії та Іспанії, в 3-3,5 рази, ніж в Португалії, Чехії, Польщі).

Водночас чверть тих, хто задумується про еміграцію, пов'язує з нею кращі можливості для самореалізації. Відсутністю перспектив в Україні пояснювали намір мігрувати 17% опитаних у 2019 р. і 25% у 2020 р.

У даній статті описуються зв'язки між демографічними та економічними чинниками, зокрема, яким чином вільна торгівля, яка базується на принципах абсолютних та відносних переваг, здійснює вплив на демографічні процеси.

В економічній теорії під абсолютною перевагою (Absolute advantage) розуміється здатність підприємця, компанії або країни зробити більшу кількість якісного продукту, використовуючи однакову, певну кількість ресурсів. Перевага у виробництві певних товарів і послуг може бути досягнута за рахунок сприятливих природних та кліматичних умов, дешевизною і легкодоступністю сировини, особливими знаннями і навичками у виробництві товарів та іншими особливими факторами виробництва. Поняття абсолютної переваги було покладено в основу теорії абсолютних переваг Адама Сміта, що отримала визнання в XVIII столітті [4].

Д. Рікардо розвинув ідеї А. Сміта в роботі «Початки політичної економії та оподаткування» в 1817 р. та доказав, що принцип абсолютних переваг є лише окремим випадком більш загального правила та обґрунтував теорію порівняльних (відносних) переваг. Класик політекономії вважав, що країна підвищить свою міжнародну конкурентоспроможність, якщо сконцентрує ресурси на щонайефективніших виробництвах та експортуватиме їх товари на світові ринки [5].

Теорії абсолютних та порівняльних переваг, а також похідні від них теорії, зокрема модель наукомісткої спеціалізації, обґрунтовують об'єктивність спеціалізації індустріально розвинутих країн на виробництві та експорті наукомістких і технологічно-складних товарів, а країни, що розвиваються, мають спеціалізуватися на виробництві та експорті переважно ресурсномістких товарів [6].

У аналітичній довідці ООН [7] зазначено, що Україна ще до воєнних дій була серед країн-лідерів за темпами скорочення населення. На скорочення населення впливали низький коефіцієнт народжуваності, високий рівень смертності та постійне зростання рівня зовнішньої міграції.

Повоєнне відновлення країни неможливе без зміни підходів до забезпечення роботою молодих людей, які готові жити та працювати в Україні за гідного рівня винагороди та можливостей для самореалізації.

Факти масового виїзду людей у пошуках роботи за кордоном показують неспроможність вітчизняної економіки забезпечити необхідний рівень добробуту. Наслідком є те, що люди, які виїжджають з України через брак роботи, платять податки для іншої країни, докладають додану вартість до споживання та створення внутрішнього продукту, народжують наступні покоління, які у свою чергу вкладають свій внесок у іноземну економіку. Економічні чинники створюють демографічні негаразди, які у свою чергу призводять до ще більших економічних проблем.

Як зазначає Василь Воскобійник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, Європейські країни зацікавлені в тому, щоб до них приїжджали люди працездатного віку, які швидко адаптуватимуться, вивчатимуть мову, шукатимуть роботу. І тому ті країни, які зараз допомагають нам перемогти, стануть нашими головними конкурентами після закінчення військових дій у боротьбі за робочі руки [8].

Конкуренція всередині України через неможливість отримати гідну роботу змінює мотивацію людей у бік народження однієї дитини або ненародження взагалі - незрозуміло, як виростити дитину, і чи завтра не буде втрачена робота, за якою прийдеться їхати в іншу країну.

Для вирішення власних демографічних проблем інші країни використовують захист національного виробника - для створення робочих місць у наукоємних галузях із великою доданою вартістю. Люди, конкуруючи за робочі місця, переїжджають у ті країни, які можуть такі робочі місця забезпечити. Країни, у свою чергу, конкурують за людей, які згідні жити в даній країні, народжувати дітей, бути носіями мови, культури, сплачувати податки.

Без захисту національного виробника Україна очевидно програє у цій боротьбі.

Необхідно зазначити, що не тільки митні обмеження, а і будь-які інші скриті протекціоністські заходи країн щодо підтримки своїх підприємств порушують принцип вільної торгівлі. Такі дії надають перевагу власному експорту задля зайняття певної частки ринку, після чого ефект масштабу створює додаткову вартісну перевагу своїх товарів над іншими, і це компенсує витрати на першочергові протекціоністські заходи.

Наприклад, високий рівень скритого протекціонізму в Німеччині та Польщі забезпечується сертифікацією, ліцензуванням для недопущення іноземців на свій ринок, допомогою на створення робочих місць, дешевими кредитами та прямими субсидіями для виробників, загальною розвинутістю економік, які потребують менших початкових інвестицій у нові заводи та продукти.

Показовим є приклад скритого протекціонізму із білоруськими МАЗами, які ще до воєнного стану масово закуповувались українськими містами. МАЗ був конкурентоздатним по ціні та за відсутності вимог до місцевої складової постійно вигравав державні тендери. Навіть у Львові, де мер позиціонує себе прихильником усього українського, МАЗів було закуплено більше, ніж вітчизняних автобусів [9].

Низька ціна МАЗів забезпечувалась низкою заходів, які проводив уряд Білорусі.

Зокрема уряд РБ напряму інвестував у МАЗ значні кошти - до 500 млн. грн. [10], компенсував половину відсотків з отриманих кредитів [11], надавав податкові пільги та міжнародні гарантії новозбудованим заводам МАЗу [12]. При цьому всьому сам завод МАЗ за даними своєї консолідованої фінзвітності був збитковим (у 2018 р. - збитки становили біля 40 млн. дол. США; 2017 р. - біля 20 млн. дол.; 2016 р. - біля 41 млн. дол., 2015 р. - біля 49 млн. дол.). Збитки свідчать про занижене ціноутворення, що веде до демпінгу по цінах на усіх ринках, зокрема в Україні.

Подібна ситуація на ринку міського транспорту України зараз спостерігається у відношенні турецьких виробників.

Україна без захисту вітчизняних підприємств опинилась в програшній ситуації, адже інші країни проводять заходи на підтримку своїх підприємств.

Проти концепції протекціонізму виступають прихильники вільної торгівлі, яка зокрема базується на принципах абсолютних та відносних переваг. Вільна торгівля забезпечує найменшу втрату ресурсів при виробництві продукції у країні, яка має об'єктивні конкурентні переваги - кліматичні умови, корисні копалини, плодючі землі, а також певний рівень технологічної спеціалізації, що забезпечує ефект масштабу.

Якщо розглядати вільну торгівлю з точки зору теорії ігор, загальний виграш максимізується при відсутності будь-яких торгових бар'єрів між країнами. Саме це є основним аргументом прихильників вільної торгівлі. Тобто за інших рівних відсутність бар'єрів збільшує загальносвітовий добробут, витративши менші ресурси усієї світової спільноти на виробництво.

Але в ситуації, коли окрема країна порушує принципи вільної торгівлі, вона отримує значно більшу вигоду, ніж ті, які таких принципів дотримуються - по аналогії до дилеми в'язнів, коли найбільшу особисту (але не загальну) вигоду можна отримати, "підставивши" колегу.

Оцінка того, яка країна більше чи менше порушила принципи вільної торгівлі провівши протекціоністські заходи і тим самим отримавши найбільшу вигоду, ускладнюється впливом скритих протекціоністських заходів.

Такі заходи як додаткова сертифікація та ліцензування, допомога на створення робочих місць, дешеві кредити та прямі субсидії для виробників, дешеві енергоносії, інвестиції у інфраструктуру здійснюють не менший вплив на можливість експорту продукції, ніж прямі митні обмеження.

Особливо країни намагаються підтримувати зайнятість на своїх високотехнологічних підприємствах. Потреба у освічених технічних працівниках визначає рівень зайнятості в освіті, що у свою чергу визначає загальний рівень технологічного розвитку країни. Фактично боротьба іде за кожну освічену працездатну одиницю.

Важливим моментом, який зазвичай не враховується при розгляді принципів абсолютних та відносних переваг (при їх очевидних позитивних сторонах), є демографічний чинник.

Спеціалізація країни у високотехнологічній області надає можливість зайнятості більшої кількості людей. Чим більша додаткова вартість (яка як раз і складається із людської праці на кожній додатковій ділянці виробничого ланцюжка), тим більше працівників можна задіяти на своїх підприємствах, на своїй території.

Це веде до позитивної міграційної динаміки, можливості залучати молодь у демографічних процесах, можливості виховувати дітей у своїй культурі і традиціях.

Торгівля ресурсами на відміну від торгівлі кінцевими високотехнологічними виробами, не потребує значної кількості працівників, не створює значну додану вартість, не забезпечує зайнятість і спрямованість на технологічну освіченість суспільства.

Саме це є основним стимулом для протекціоністської політики, яку проводять більшість країн. Навіть покарання від Світової організації торгівлі (СОТ) за порушення принципів вільної торгівлі відходить на задній план в порівнянні із бажанням національних урядів забезпечити збільшення кількості співгромадян, які мають відповідну освіту та є адаптованими до культурних і традиційних особливостей даної країни.

Розвиток Інтернету, а з ним і можливостей доступу до інформації, сприяє тому, що саме людські ресурси стають найдорожчим джерелом багатства країни.

Прикладне значення для ситуації, що розглядається, має визначення добробуту, як фактора, який сприяє позитивним демографічним тенденціям. Добробут визначається як забезпеченість населення держави, соціальної групи або класу, сім'ї, окремої особистості матеріальними, фінансовими, соціальними і духовними благами [13].

Добробут нерозривно пов'язаний із соціальними факторами: рівнем зайнятості, демографічними чинниками, стабільним курсом валюти.

Оцінка добробуту лише через вплив на ВВП або прибуток від торгівлі є суперечливою, оскільки опускаються інші вагомі чинники [14]: