Ревіталізаційні заходи в політиці інвестиційного розвитку регіонів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Ревіталізаційні заходи в політиці інвестиційного розвитку регіонів

Євгеній Бушинський



Анотація

Стаття присвячена дослідженню теоретико-методологічного підґрунтя та практичного інструментарію щодо регіональних відмінностей інвестиційного розвитку територій.

В статті за результатами узагальнення теоретичних досліджень наукових підходів щодо трактування сутності дефініції «механізм інвестиційного розвитку регіонів» запропоновано визначити сутність поняття як комплексну систему, що становить органи державної влади на регіональному та національному рівнях, які за допомогою відповідних інструментів, методів та норм реалізують інвестиційну політику через бюджетні та приватні фінансові ресурси з метою підвищення соціальноекономічного становища територій, зростання валового регіонального продукту та підвищення якості життя населення. При цьому дана комплексна система спроможна ефективно функціонувати лише у поєднанні із зовнішнім інституційним середовищем, тобто грошово-кредитною та податковою системами.

Удосконалено концепт механізму інвестиційного розвитку регіонів як ефективне поєднання суб'єктів державного управління, методів, важелів, політики та інструментів їх впливу, правового, нормативного та інформаційного забезпечення, що дає змогу ефективного формування державних цільових програм і стратегії розвитку регіонів за умови проведення системного моніторингу, контролю та оцінювання результативності цього механізму.

На підґрунті узагальнення напрацювань вітчизняних та світових учених зроблено висновок, що інвестиційну привабливість слід розглядати як значний стимул для формування потенціалу розвитку регіону.

Зважаючи на специфіку окремих видів діяльності та виробничих галузей, критерії, що розглядаються в ході аналізу місця розташування, можуть різною мірою сприяти прийняттю фактичного рішення щодо розташування. Більше того, у багатьох випадках, через взаємозв'язок між аналізованими категоріями, збільшення певної групи факторів може обернутися зниженням привабливості даної діяльності.

Теоретично доведено наявність залежності між інвестиційною привабливістю та рівнем соціально-економічного розвитку регіону, а саме: чим вища інвестиційна привабливість регіону, тим більші ймовірним є здобуття цілей конкуренції, що в підсумку впливає на рівень соціальноекономічного розвитку регіонів.

Розглянуто переваги та недоліки інструментарію визначення ефективності державних цільових програм та особливості його використання.

Встановлено порядок визначення ефективності державних програм, як інструменту впливу держави на інвестиційні процеси, що мають місце в регіонах країни.

Ключові слова: регіональний розвиток, регіональна конвергенція, інвестиційна привабливість, інвестиційний потенціал, механізм інвестиційного розвитку.



Yevgeny Bushynskyi Post-graduate student, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk, Ukraine,

Revitalization measures in the policy of investment development of regions

Abstract

The article is devoted to the study of the theoretical and methodological basis and practical tools for regional differences in the investment development of territories.

In the article, based on the results of the generalization of theoretical studies of scientific approaches regarding the interpretation of the essence of the definition "mechanism of investment development of regions", it is proposed to define the essence of the concept as a complex system consisting of state authorities at the regional and national levels, which implement investment policy with the help of appropriate tools, methods and norms through budgetary and private financial resources with the aim of improving the socio-economic status of the territories, increasing the gross regional product and improving the quality of life of the population. At the same time, this complex system is able to function effectively only in combination with the external institutional environment, that is, the monetary and credit and tax systems.

The concept of the investment development mechanism of regions has been improved as an effective combination of state administration subjects, methods, levers, policies and instruments of their influence, legal, regulatory and information support, which enables the effective formation of state target programs and strategies for the development of regions under the condition of systematic monitoring. control and evaluation of the effectiveness of this mechanism.

Based on the generalization of the work of domestic and international scientists, it was concluded that investment attractiveness should be considered as a significant incentive for the formation of the development potential of the region.

Given the specifics of individual activities and industries, the criteria considered during the location analysis can contribute to the actual location decision to varying degrees. Moreover, in many cases, due to the relationship between the analyzed categories, an increase in a certain group of factors can turn out to be a decrease in the attractiveness of this activity.

It is theoretically proven that there is a dependence between investment attractiveness and the level of socio-economic development of the region, namely: the higher the investment attractiveness of the region, the more likely it is to achieve the goals of competition, which ultimately affects the level of socio-economic development of the regions.

The advantages and disadvantages of the toolkit for determining the effectiveness of state targeted programs and the features of its use are considered.

The procedure for determining the effectiveness of state programs as a tool of state influence on investment processes taking place in the country's regions has been established.

Keywords: regional development, regional convergence, investment attractiveness, investment potential, mechanism of investment development.



Вступ

Постановка проблеми. Стаття обумовлена необхідністю удосконалення механізмів інвестиційної підтримки регіонального розвитку у зв'язку з тяжкими наслідками військової агресії РФ проти Української держави. Першочергового вирішення потребують проблеми формування дієвого інструментарію щодо оцінювання потенційної інвестиційної привабливості регіонів України та факторів, які чинять на неї суттєвий вплив.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню проблем інвестиційної привабливості регіональних економічних систем, зокрема питанням залучення іноземних інвестицій, присвячено ряд праць учених-економістів, таких як: І. Благун, Б. Буркинський, І. Вахович, Л. Гриценко, Б. Данилишин, Л. Дмитришин, І. Заблодська, І. Зварич, О. Лайко, Г. Лещук, І. Сторонянська, С. Шульц та багато інших. Однак, питання регіональних відмінностей та оцінювання інвестиційної привабливості регіонів України потребують подальшого дослідження.

Мета статті. Метою статті є узагальнення теоретичних аспектів та розробка методичного забезпечення щодо оцінювання регіональної конвергенції та інвестиційної привабливості регіонів України.



Виклад основного матеріалу

Регіональну політику доцільно досліджувати у двох аспектах: на макроекономічному та мезорівнях. При цьому на макроекономічному рівні регіональна політика спрямована на нормативно-правове регулювання розвитку регіонів за допомогою органів державної влади. На мезорівні регіональна політика спрямована на нормативно-правове регулювання локального характеру в межах адміністративно-територіальної одиниці за допомогою місцевих органів влади.

Як зазначає Т. В. Романова «пріоритетами державної інвестиційної політики повинні бути модернізація виробництва і його структурна перебудова, підвищення конкурентоспроможності виробництва як регіонального так і загально державного значення, сприяння надходженню інвестицій в економіку держави, становлення інноваційно-орієнтованої моделі розвитку сучасної економіки, активізація участі України в економічний процесах на світовому рівні. Конкретизуючи зміст регіональної інвестиційної політики можна сформувати такі основні напрями державної інвестиційної політики:

розвиток інвестиційного потенціалу;

створення сприятливого інвестиційного клімату;

підвищення інвестиційної привабливості регіонів [1].

Інвестиційна політика на рівні регіону це процеси реалізації відповідної стратегії чи програми по залученню інвестицій в економіку регіону, що сприятиме сталому соціально-економічному розвитку з метою розвитку інвестиційного потенціалу, формування сприятливого інвестиційного клімату й підвищення інвестиційної привабливості регіону.

У своїх працях В. Бударна зазначає, що «найважливішим акцентом державної інвестиційної політики є розвиток системи захисту активу інвестора, а отже, і збільшення обсягу інвестицій залежить від покращення макроекономічної ситуації в Україні та від розробки центральними, регіональними органами держави та органами місцевого самоврядування дієвих механізмів удосконалення нормативно-правового, економічного, інформаційного забезпечення інвестиційної діяльності як потужного стимулятора розвитку ринкових відносин. Безперервність функціонування інвестиційних процесів, забезпечення розширеного відтворення національного виробництва, пріоритетність серед них саме інноваційного інвестування, створення складної інфраструктури ринку із сегментами акумуляції інвестиційних ресурсів, виведення їх на ринок у формі товарної інвестиційної пропозиції тощо стали ключовими вимогами законодавчої політики держави у сфері правового регулювання інвестиційних відносин» [2, с. 179].

У вітчизняній економічній літературі, згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» [3], зазначено, що «мета інвестиційної політики полягає не тільки в отриманні прибутку, а й в досягненні певного соціального ефекту». Таким чином можна вважати, що дані підходи не в повній мірі висвітлюють сутність державної інвестиційної політики.

Б. В. Буркинський і О. І. Лайко виділяють такі напрямки регіональної інвестиційної політики, як «встановлення прозорого та конкурентного середовища для інвестиційної діяльності на засадах застосування мінімально необхідного регуляторного втручання державних органів, створення системи потужної непрямої підтримки інвестиційних процесів регіонах з мінімізацією дотаційного підходу; створення системи інформаційного супроводу; реалізація стратегічних переваг окремих регіонів відповідно до наявних передумов щодо розвитку стратегічно значущих видів економічної діяльності» [4].

Також, теоретичні та практичні аспекти регіональних особливостей інвестиційної політики досліджували В. М. Куприйчук та О. А. Шатило, які у своїй роботі запропонували схему співпраці управлінь обласної державної адміністрації в процесі розгляду запитів та пропозицій потенційних інвесторів, у якій розглядаються завдання потенційних інвесторів про надсилання запиту про можливість впровадження інвестиційного проекту, Департаменту економічного розвитку про розгляд запиту та проведення підготовчої роботи щодо співпраці з інвестором, Галузевих управлінь, щодо проведення робіт з пошуку необхідних об'єктів, звітування перед Департаментом економічного розвитку про стан співпраці, Районних державних адміністрацій, щодо проведення робіт з пошуку необхідних інвестору об'єктів [5].

Активізація інвестиційних процесів сприятиме підвищенню ефективності виробництва і подальшого зростання обсягів виробництва. Ефект від активізації інвестиційних процесів проявляється як у прямій, непрямій та очікуваній формі та має фінансовий, економічний, соціальний та екологічний прояви, табл. 1.

Таблиця 1

Структурна декомпозиція цілей і завдань державної інвестиційної політики на регіональному рівні

Цілі	Завдання інвестиційної політики
Підвищення конкурентоспроможності економіки регіону і підприємств	Забезпечення державної підтримки інвестиційної діяльності сфер діяльності, що є «точками» зростання економіки регіону
	Сприяння формуванню і розвитку асоціативних форм бізнесу, заснованого на міжгалузевих та міжрегіональних зв'язках
	Стимулювання інноваційної діяльності підприємств, пов'язаної з освоєнням наукоємної продукції, конкурентоздатної на національному, світовому ринках
	Сприяння становленню сучасної інфраструктури інвестиційного ринку
	Створення умов для розвитку системи консалтингових послуг й інформаційних комунікацій
Розвиток соціальної сфери і зростання її внеску в збільшення економічного потенціалу регіону	Забезпечення фінансової стійкості соціальної сфери
	Стимулювання інноваційних процесів у соціальній сфері
	Сприяння процесам інтеграції науково-дослідницьких організацій (ЗВО, НДІ) з бізнес-структурами, що реалізовують креативний потенціал
Підвищення рівня інтеграції економіки регіону у світовий Економічний, науковий і освітній потенціал	Сприяння процесам формування стійких, довготривалих коопераційних міжрегіональних і зовнішньоекономічних зв'язків підприємств
	Сприяння процесам інтеграції в національний і світовий освітній і науковий простір організацій, що реалізовують креативний потенціал

Джерело: за даними [6, с. 93]

регіональний інвестиційний

Наведена систематизація свідчить про синергетичний влив інвестиційної діяльності як на регіональну, так і на національну економіку, що посилює важливість наукового обґрунтування напрямів, засобів, форм, методів и механізмів втручання держави у напрямі стимулювання інвестиційних процесів та формування позитивного інвестиційного іміджу як держави цілому, так і її регіонів.

Проведені дослідження свідчать про те, що на макроекономічному рівні інвестиції можуть забезпечувати фінансування механізму зростання і розвитку економіки країни у цілому. Слід відмітити також важливість досліджень на мікрорівні, де інвестиції є інструментом, у який вкладають кошти для отримання прибутку.

Визначивши сутність державної інвестиційної політики, слід вважати, що інвестиційна діяльність є об'єктом державної інвестиційної політики. Інвестиційна діяльність, згідно з чинним законодавством, здійснюється будь-якими суб'єктами цієї діяльності у всіх сферах і галузях економіки, з використанням будь-яких видів інвестицій та правових форм цієї діяльності. Інакше кажучи, інвестиційна діяльність це сукупність або система операцій, пов'язаних з рухом капіталу [7, с. 6].

Регіональний розвиток, навіть в умовах спроможності більшості самостійних регіонів, завжди має бути керованим з державницьких позицій. Рівень впливу держави, форми і методи не є шаблонними, а скоріш селективними, що залежить від ситуативних особливостей. Однією з форм управлінського впливу на розвиток регіону є державна підтримка. Складно надати чітке визначення цього поняття, але це чисто теоретичне завдання. Для науково обґрунтованих рішень достатньо інтегрувати «регулювання», «забезпечення» і «підтримку» в єдиний механізм впливу держави на розвиток регіонів. На сьогодні цей механізм має в своїй структурі такі складові як пряма фінансова підтримка, податкове і митне регулювання, держзамовлення, проведення реформ і оновлення інституційної бази. В основі регіонального розвитку, постійною силою розвитку є людський фактор і якісний механізм управління розвитком [8, с. 7].

Проблема оцінювання результативності цільових бюджетних програм залишається не вирішеною внаслідок їх складності, нестачі необхідної інформації, труднощів її збору та значних витрат на це, відсутності чітких процедур визначення результативних показників програм. Стаття 7 Бюджетного кодексу України передбачає досягнення запланованих результатів із залученням мінімальних коштів, стаття 19 цього Кодексу здійснення на всіх стадіях бюджетного процесу аудиту та оцінювання ефективності використання бюджетних коштів, а стаття 22, що головні розпорядники повинні аналізувати ефективність використання бюджетних коштів розпорядниками нижчого рівня, здійснюючи внутрішній контроль [9].

Згідно статті 20 Бюджетного кодексу України результативні показники бюджетної програми використовуються для оцінювання ефективності бюджетної програми, що відповідно становить певні кількісні та якісні показники, які можуть визначати результати та ефективність виконання бюджетної програми, характеризувати процеси її реалізації, ступінь досягнення поставленої мети, цілей та виконання завдань бюджетної програми. Такі показники повинні бути підтвердженими відповідними офіційними державними статистичними, фінансовими та іншими звітами, даними бухгалтерського, статистичного та внутрішньогосподарського (управлінського) обліку.

Перелік результативних показників щодо кожної бюджетної програми розробляється головними розпорядниками бюджетних коштів згідно з нормативно-правовим актом Міністерства фінансів України. На всіх стадіях бюджетного процесу його учасники в межах своїх повноважень здійснюють оцінювання ефективності бюджетних програм, що передбачає заходи з моніторингу, аналізу та контролю за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів. Оцінювання ефективності бюджетних програм здійснюється на підставі аналізу результативних показників бюджетних програм, а також іншої інформації, що міститься у бюджетних запитах, кошторисах, паспортах бюджетних програм, звітах про виконання кошторисів та звітах про виконання паспортів бюджетних програм. Організаційно-методологічні засади оцінювання ефективності бюджетних програм визначаються Міністерством фінансів України [9]. Згідно Концепції застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі складовими елементом бюджетної програми є «результативні показники кількісні та якісні показники, які характеризують результати виконання бюджетної програми і підтверджуються статистичною, бухгалтерською та іншою звітністю і які дають можливість здійснити оцінювання використання коштів на виконання бюджетної програми. Застосування результативних показників спрямовано на здійснення якісного та кількісного аналізу стану виконання бюджетної програми в частині фінансового забезпечення реалізації її заходів та ефективності виконання» [10].

Загалом результативні показники бюджетних програм повинні відповідати наступним критеріям [11]:

реалістичність (результативні показники визначаються з урахуванням показників поточного стану та існуючих потреб економіки та суспільства, показників, визначених прогнозними документами щодо економічного та соціального розвитку, з одного боку, та можливостями ресурсної частини державного бюджету, з іншого);

актуальність (результативні показники узгоджуються із програмними та стратегічними документами, стратегічними цілями головних розпорядників, показниками результату їх діяльності в середньостроковому періоді, характеризують найважливіші аспекти очікуваного результату);

суспільна значимість (результативні показники висвітлюють ефект, який отримують економіка та суспільство завдяки діяльності головного розпорядника, дають можливість оцінити вплив на економічний та соціальний розвиток, ефективність надання державних послуг).

Результативні показники поділяються на 4 групи [11]:

показники затрат визначають обсяги та структуру ресурсів, які забезпечують виконання бюджетної програми, характеризують структуру витрат бюджетної програми та можуть включати штатну чисельність працівників бюджетної установи, у тому числі залучених до надання державних послуг, кількість осіб, які мають право на отримання державних послуг, розміри виплат, встановлені нормативно-правовими актами, кількість обладнання, площу будівель тощо, які потребують обслуговування (ремонту, реконструкції, реставрації), загальний обсяг робіт, які необхідно виконати у поточному та наступних роках (загальна потреба), кошторисну вартість реалізації інвестиційних проектів (проектів будівництва).

показники продукту характеризують результати діяльності головного розпорядника за відповідний бюджетний період у межах бюджетної програми, можуть відображати обсяг виробленої продукції, наданих державних послуг чи виконаних робіт, кількість осіб, яким надано державні послуги.

показники ефективності характеризують економність при витрачанні бюджетних коштів, ефективність надання державних послуг, співвідношення між одержаним продуктом і витраченим ресурсом та визначаються як витрати ресурсів на одиницю показника продукту, відношення кількості вироблених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) до витраченого обсягу ресурсу.

показники якості характеризують динаміку досягнення мети та виконання завдань бюджетної програми, відповідність створеного продукту установленим стандартам (нормативам), рівень реалізації інвестиційних проектів, виконання робіт, ступінь готовності об'єктів будівництва, якість створеного продукту; рівень задоволення користувачів державних послуг відповідно до їх призначення, рівень забезпечення державними послугами осіб, які мають на них право; висвітлюють послаблення негативних чи посилення позитивних тенденцій в економіці, користь для суспільства від реалізації бюджетної програми. Показники, що характеризують рівень освоєння бюджетних коштів, недоцільно включати до складу показників якості [11].

Згідно Наказу Міністерства фінансів України від 10.12.2010 р. № 1536 «Про результативні показники бюджетної програми» результативні показники мають «визначатися на підставі стратегічних цілей; формулюватися чітко та однозначно, бути зрозумілими та доступними для сприйняття широкими верствами населення; висвітлювати кількісні та якісні характеристики результатів; бути вимірюваними, надавати можливість порівняння за окремі бюджетні періоди; підтверджуватися офіційною державною статистичною, фінансовою та іншою звітністю» [11].

Кількість результативних показників визначається із врахуванням специфіки бюджетної програми, при цьому в повній мірі повинна проаналізувати стан виконання бюджетної програми, тобто головні розпорядники можуть обирати результативні показники, які найкращим чином охарактеризують ступінь досягнення поставленої мети та виконання завдань бюджетної програми. Як свідчить практика, результативні показники, які визначаються розробниками регіональних цільових програм, часто не забезпечують цілі їх застосування, а саме чітко показати [12]:

ефективність використання бюджетних коштів;

співвідношення досягнутих результатів та витрат;

тривалість виконання бюджетної програми;

необхідність бюджетної програми та її відповідність визначеній меті;

результати виконання бюджетних програм у динаміці за роками,

найефективніші бюджетні програми при розподілі бюджетних коштів.

Згідно з Концепцію застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі [10], та Концепцію реформування місцевих бюджетів [13] та спільними наказами Міністерства фінансів України і відповідних профільних міністерств (Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство праці та соціальної політики, Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерство культури і туризму) було затверджено Типові переліки бюджетних програм та результативних показників їхнього виконання для місцевих бюджетів за галузями. Для кожної типової програми визначені мета, основні заходи та результативні показники. Для деяких програм заходи та результативні показники мають визначатися, виходячи з її спрямованості Аналіз типових переліків бюджетних програм свідчить про велику їх кількість 172. При цьому слід враховувати, що вони охоплюють лише державне управління та соціальну сферу (освіта, охорона здоров'я, культура, соціальне захист, фізкультура і спорт, молодь). Відсутні типові переліки в галузях інфраструктури та транспорту, зв'язку та інформатизації, екології, малого та середнього бізнесу, сільського господарства, житлово-комунального господарства та інших.

На недосконалість методології оцінювання цільових бюджетних програм звертають увагу і вітчизняні вчені. Зокрема, на думку К.В. Ілляшенко, існуючий механізм оцінювання цільових бюджетних програм скоріше дозволяє відстежувати динаміку процесів, що відбуваються, та оцінювати кількісні зміни, ніж отримати уяву про абсолютну та відносну ефективність відповідних заходів Показники результативності не є універсальними та сильно залежать від специфіки конкретної програми. Важкість отримання всіх оцінок результативності у грошовому вимірі взагалі піднімає питання доцільності таких штучних маніпуляцій із зазначеними показниками [14, с. 860].

О. В. Циганенко вказує що: «Цілі й очікувані результати багатьох програм сформульовані аморфно, без чітких критеріїв і індикаторів оцінювання їхнього досягнення. Внаслідок цього кошти, що виділяються на більшість бюджетних програм, з одного боку, фактично є різновидом кошторисного фінансування виконуваних органами виконавчої влади поточних функцій, а з іншого боку, обсяг цих коштів практично постійно піддається змінам, тим самим виправдовується нечіткість формулювання цілей і результатів програм і недостатня відповідальність за їхнє досягнення» [15, с. 123].

Недосконалість методології оцінювання цільових бюджетних програм обумовила пошук нових підходів щодо вирішення цієї проблеми, разом із тенденцією до скорочення кількості та спрощення смислового навантаження кожного окремого показника, це призводять все частіше до спроб окремих вчених замінити велику кількість розрізнених хоча і згрупованих за певною ознакою показників одним-єдиним інтегральним показником ефективності. К. В. Ілляшенко пропонує використовувати інтегральний показник, який повинен відповідати наступним критеріям: відображає зв'язок запланованих в рамках програми заходів із стратегічними планами громади; здатен виконувати функцію своєрідної бази порівняння отриманих результатів для неоднорідних програм; має чітку, прозору і апробовану процедуру розрахунку. Таким показником, на його думку, може стати індикатор якості життя населення певної території [14, с. 860-861].

Н. В. Кузьминчук також пропонує використання інтегрального показника оцінки виконання бюджетних програм за напрямками «Охорона здоров'я», «Освіта», «Соціальний захист та соціальне забезпечення», «Фізкультура та спорт». Але на відміну від К. В. Ілляшенко вона пропонує для кожного напряму обмежений набір показників затрат, продукту, ефективності та якості. Для кожного з цих показників визначається співвідношення з еталоном, потів здійснюється інтегральна оцінка для кожної групи показників, на їх основі інтегральна оцінка усієї програми як середньо геометричного [16, с. 76]. Проблемними місцями цього підходу є вибір результативних показників, який залежить від особливостей конкретної програми, визначення вагових коефіцієнтів окремих результативних показників та їх груп.

Т. В. Федченко пропонує свій методичний підхід побудови системи оцінювання ефективності виконання бюджетних програм у галузі охорони здоров'я, який передбачає 5 етапів:

1й етап визначення мети бюджетної програми та відповідного загального показника, що свідчить про її досягнення;

2й етап визначення напрямів реалізації бюджетної програми та кількісних критеріальних показників результативності;

3й етап розробка показників ефективності та результативності бюджетної програми, що базуються переважним чином на співвідношенні доходів (вигід) від її реалізації та витрат ресурсів на її проведення;

4й етап експертне оцінювання вагомості кожного показника ефективності та результативності бюджетної програми, визначення коефіцієнтів значимості

5й етап розробка узагальненої моделі встановлення ступеня ефективності використання бюджетних коштів. Загальну ефективність бюджетної програми вона пропонує розраховувати таким чином:

Езаг = Ебр + Емр + Ес + Емд + Етр, (1)

де Езаг загальна ефективність за бюджетною програмою щодо охорони здоров'я; Ебр економність використання бюджетних ресурсів; Емр ефективність використання матеріальних ресурсів; Ес соціальний ефект від бюджетної програми; Емд економічна ефективність медичної допомоги; Етр ефективність використання трудових ресурсів [17, с. 106].

Наказом Міністерства фінансів України від 17 травня 2011 року № 608 були затверджені Методичні рекомендації щодо здійснення оцінювання ефективності бюджетних програм. Оцінювання здійснюється шляхом аналізу:

відповідності бюджетної програми пріоритетам соціально-економічного розвитку країни та окремих галузей економіки (сфер діяльності, регіону);

визначення ступеня досягнення запланованої мети, виконання завдань бюджетної програми шляхом аналізу виконання результативних показників;

виконання результативних показників бюджетної програми за напрямами використання бюджетних коштів [18].

19 вересня 2013 року першим заступником Міністра фінансів України А. Мярковським була затверджена «Методика здійснення порівняльного аналізу ефективності бюджетних програм, які виконуються розпорядниками коштів місцевих бюджетів» [19]. Згідно неї аналіз бюджетної програми здійснюється на основі середніх індексів її виконання. Для їх розрахунку використовуються показники ефективності та якості, що характеризують виконання бюджетної програми [19].

Головним завданням державної інвестиційної політики є формування сприятливого середовища, що забезпечує активізацію інвестиційних процесів та сприяє залученню і підвищенню ефективності використання інвестиційних ресурсів (рис. 1).

Рис.1. Ключові напрями впливу держави на інвестиційні процеси

Джерело: за даними [20, с. 37]



В Україні згідно ст. 2 Закону «Про стимулювання розвитку регіонів», прийнятому у 2005 році, стимулювання розвитку регіонів здійснюється з метою:

забезпечення їх сталого розвитку в інтересах усієї України, підвищення рівня життя населення, подолання бідності та безробіття, формування середнього класу;

ефективного використання економічного, наукового, трудового потенціалу, природних та інших ресурсів, а також особливостей регіонів для досягнення на цій основі підвищення рівня життя людей, оптимальної

спеціалізації регіонів у виробництві товарів та послуг;

створення однакових умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України;

забезпечення додержання визначених державою соціальних гарантій для кожного громадянина незалежно від місця його проживання;

подолання депресивного стану окремих територій, своєчасного і комплексного розв'язання проблем охорони довкілля [21].



Висновки

Досліджені напрями впливу держави на інвестиційні процеси свідчать про особливу їх актуалізацію в умовах сьогодення. Оскільки повномасштабна війна стала новим вагомим та негативним фактором впливу не лише на рівень ділової активності, а й стан інвестиційного середовища в Україні. Про що свідчить інтегральний показник індексу інвестиційної привабливості України, зокрема у першій половині 2022 року впав на пів пункту та склав 2,17 бала з 5-ти можливих, від так це значення є найнижчим з 2013 року. Окрім цього, до прикладу під час активної фази пандемії COVID-19 індекс інвестиційної привабливості становив 2,4 бали. Слід також відмітити, що за оцінками піврічної динаміки протягом 2022 року інвестиційний клімат надзвичайно погіршився, від так негативну динаміку спостерігають 79% інвесторів та 33% інвесторів прогнозують подальше погіршення інвестиційного клімату.

Проте, оцінюючи негативні тенденції в інвестиційних процесах регіонів України необхідно відмітити і позитивні зміни, зокрема надання Україні статусу кандидата на вступ до ЄС, скасування мит і квот на український експорт та «транспортний безвіз» із ЄС.

Таким чином, інвестиційний розвиток регіонів України при належному рівні державної підтримки після закінчення воєнного стану за прогнозами експертів та інвесторів очікує підвищення інвестиційної привабливості та активізації ділової активності, зокрема в аграрній сфері, енергетиці, ІТ та телекомі, будівництві, фармацевтиці, FMCG, нерухомості та ін.



Література

1. Ткачук А. Ф. Місцевий та регіональний розвиток. Участь громадян у місцевому розвитку. Практичний посібник для практичних людей / Анатолій Ткачук. К.: ІКЦ «Легальний статус», 2012. 144 с. C.6.

2. Ковтун Н.В. Статистичне дослідження інвестиційного процесу та інвестиційної діяльності: теорія, методологія, практика: монографія. Київ: ІМЕКС. 2005. 418 с.

3. Лещук Г.В. Систематизація підходів до оцінювання інвестиційної привабливості регіону. Науковий вісник Ужгородського національного університету Серія: Міжнародні економічні відносини та світове господарство. 2020. №29. С. 93 97.

4. Кудрявцева В.В. Механізм реалізації державної інвестиційної політики. Науководослідний інститут правового забезпечення інноваційного розвитку.

5. Бражко О.В. Особливості формування оцінки інвестиційної привабливості економіки / О.В. Бражко // Інвестиції: практика та досвід. -- 2009. -- № 12. -- С. 16--20.

6. Вербіцька І.І. Інвестиційна привабливість України: проблеми та перспективи. Економіка та управління національним господарством. 2018, № 22. С. 150-154.

7. Шамхалов Ф. Теория государственного управления. Москва: ЗАО «Издательство «Экономика», 2002. 638 с.

8. Семенов В.Ф., Герасименко В.Г., Горбань Г.П., Богадьорова Л.М. Управління регіональним розвитком туризму. Навчальний посібник. Одеса: Одеський державний економічний університет, 2011. 225 с. http://tourlib.net/books_ukr/semenov11.html.

9. Возняк Г. В. Регіональний розвиток: сутність і методологічна основа / Г. В. Возняк // Регіональна економіка. 2015. № 3. С. 34-43. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ regek_2015_3_6.

10. Бюджетний кодекс України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2456-17. 221

11. Про стимулювання розвитку регіонів: Закон України від 8 вересня 2005 року № 2850-IV / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005. № 51. ст. 548.

12. Про засади державної регіональної політики: Закон України від 05.02.2015 р. № 156-VIII. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/156-19.

13. Про державні цільові програми: Закон України від 18.03.2004 р. № 1621-IV. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/l aws/ show/1621-15.

14. Гриценко Л. Л. Державна інвестиційна політика: сутність, цілі та завдання [Електронний ресурс] / Л. Л. Гриценко // Кіровоградський національний технічний університет. Режим доступу: http://www.kntu.kr.ua/doc/zb_22(2)_ekon/stat_20_1/15.pdf.

15. Черваньов Д. М. Менеджмент інвестиційної діяльності підприємств: навч. посіб. [Текст] / Д. М. Черваньов. К.: ЗнанняFПрес, 2003. 622 с.

16. Онищенко В. О. Організаційно-економічний механізм забезпечення інвестиційної політики держави. Економіка і регіон, № 1, 2012, 3-10. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/econrig_2012_1_3.

17. Зварич І. Т. Механізм інвестиційного розвитку регіону / І. Т. Зварич, О. І. Зварич // Інтелект XXI. 2019. № 1. С. 85-92. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/int_XXI_ 2019_1_19.

18. Зварич І.Т. Аналіз і оцінювання впливу на економічне зростання інвестиційної політики. Моделювання регіональної економіки. 2005. № 1(5). С. 65-74.

19. Шайбанова Л. Региональное регулирование инновационных процессов. Экономист. 1996. № 9. С. 59-64.

20. Кнорринг В.И. Искусство управления: учеб. Москва: БЕК, 1997. 264 с.

21. Давиденко Н.Н. Оцінка інвестиційної привабливості регіону в умовах сучасних викликів. Економічний форум. 2017. №2. С. 86 93.



References

1. Tkachuk, A. F. (2012). Miscevij ta regional'nij rozvitok. Uchast' gromadjan u miscevomu rozvitku [Local and regional development. Participation of citizens in local development]. K.: KC «Legal'nij status» [in Ukrainian].

2. Kovtun, N.V. (2005). Statistichne doshdzhennja mvesticpnogo procesu ta investicijnoї dparnosti: teorija, metodologpa, praktika [Statistical research of the investment process and investment activity: theory, methodology, practice]. Ki'iv: JMEKS [in Ukrainian].

3. Leshhuk, G.V. (2020). Sistematizacija pidhodiv do ocinjuvannja investicijno'i privablivosti regionu [Systematization of approaches to assessing the investment attractiveness of the region]. Naukovij visnik Uzhgorods'kogo nacional'nogo universitetu Serija: Mizhnarodni ekonomichni vidnosini ta svitove gospodarstvo Scientific bulletin of the Uzhhorod National University Series: International economic relations and world economy, 29, 93 97 [in Ukrainian].

4. Kudrjavceva, V.V. Mehanizm realizacit derzhavnot mvesticijno'i politiki [The mechanism of implementation of the state investment policy]. Naukovo-doslidnij institut pravovogo zabezpechennja innovacijnogo rozvitku [in Ukrainian].

5. Brazhko, O.V. (2009). Osoblivosti formuvannja ocinki investicijno'i privablivosti ekonomiki [Peculiarities of forming an assessment of the investment attractiveness of the economy]. Investicii: praktika ta dosvid Investments: practice and experience, 12, 16--20 [in Ukrainian].

6. Verbic'ka, І.І. (2018). Investicijna privablivist' Ukraini: problemi ta perspektivi [Investment attractiveness of Ukraine: problems and prospects]. Ekonomika ta upravlinnja nacional'nim gospodarstvom Economy and management of the national economy, 22, 150-154 [in Ukrainian].

7. Shamhalov, F. (2002). Teorija gosudarstvennogo upravlenija [Theory of public administration]. Moskva: ZAO «Izdatel'stvo «Jekonomika» [in Russian].

8. Semenov, V.F., Gerasimenko, V.G., Gorban', G.P., Bogad'orova, L.M. (2011). Upravlinnja regional'nim rozvitkom turizmu [Management of regional tourism development]. Odesa: Odes'kij derzhavnij ekonomichnij universitet Retrieved from http://tourlib.net/books_ukr/semenov11.html. [in Ukrainian].

9. Voznjak, G. V. (2015). Regional'nij rozvitok: sutnist' i metodologichna osnova [Regional development: essence and methodological basis]. Regional'na ekonomika Regional economy, 3, 34-43. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/regek_2015_3_6. [in Ukrainian].

10. Bjudzhetnij kodeks Ukraini [Budget Code of Ukraine]. (n.d). zakon3.rada.gov.ua Retrieved from http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2456-17. 221 [in Ukrainian].

11. Zakon Ukraini “Pro stimuljuvannja rozvitku regioniv” [The Law of Ukraine “On stimulating the development of regions”]. (2005, September8). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine. Kyiv: Parlam. vyd-vo [in Ukrainian].

12. Zakon Ukraini “Pro zasadi derzhavnoi regional'noi politiki” [The Law of Ukraine “On the principles of state regional policy”]. (n.d). zakon2.rada.gov.ua Retrieved from http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/156-19. [in Ukrainian].

13. Zakon Ukraini “Pro derzhavni cil'ovi programi” [The Law of Ukraine “On state targeted programs”]. (n.d). zakon4.rada.gov.ua Retrieved from http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1621-15. [in Ukrainian].

14. Gricenko, L. L. Derzhavna investicijna politika: sutnist', cili ta zavdannja [State investment policy: essence, goals and tasks]. Kirovograds'kij nacional'nij tehnichnij universitet. Retrieved from http://www.kntu.kr.ua/doc/zb_22(2)_ekon/stat_20_1/15.pdf. [in Ukrainian].

15. Chervan'ov, D. M. (2003). Menedzhment investicijno'i dijal'nosti pidprwmstv [Management of investment activity of enterprises]. K.: ZnannjaFPres [in Ukrainian].

16. Onishhenko, V. O. (2012). Organizacijno-ekonomichnij mehanizm zabezpechennja investicijno'i politiki derzhavi [Organizational and economic mechanism of ensuring the investment policy of the state]. Ekonomika i region Economy and the region, 1, 2012, 3-10. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/econrig_2012_1_3 [in Ukrainian].

17. Zvarich, І. T. (2019). Mehanizm investicijnogo rozvitku [Mechanism of investment

development of the region]. Intelekt XXI Intellect XXI, 1, 85-92. Retrieved from

http://nbuv.gov.ua/UJRN/int_XXI_2019_1_19 [in Ukrainian].

18. Zvarich, I.T. (2005). Analiz і ocinjuvannja vplivu na ekonomichne zrostannja investicijno'i politiki [Analysis and assessment of the impact of investment policy on economic growth]. Modeljuvannja regional'not ekonomiki Modeling of the regional economy, 1(5), 65-74 [in Ukrainian].

19. Shajbanova, L. (1996). Regional'noe regulirovanie innovacionnyh processov [Regional regulation of innovative processes]. Jekonomist Economist, 9, 59-64 [in Ukrainian].

20. Knorring, V.I. (1997). Iskusstvo upravlenij [The art of management]. Moskva: BEK [in Russian].

21. Davidenko, N.N. (2017). Ocinka investicijno'i privablivosti regionu v umovah suchasnih viklikiv [Assessment of the investment attractiveness of the region in terms of modern challenges]. Ekonomichnijforum Economic Forum, 2, 86 93 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...