Особливості інформаційної політики Євросоюзу з протидії онлайн дезінформації: досвід для України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський міжнародний університет

Особливості інформаційної політики Євросоюзу з протидії онлайн дезінформації: досвід для України

Бондар В.Т.

Доктор філософії, професор кафедри економіки, підприємництва, менеджменту економічного факультету

м. Київ, Україна

Анотація

Статтю присвячено аналізу заходів Європейської Комісії з організації протидії онлайн дезінформації за сучасних умов. На предмет визначення особливостей підходів європейської інституції з вдосконалення інформаційної політики, створення безпечного інформаційного середовища, регулювання діяльності суб'єктів приватного і державного сектору, упорядкування медіа ринку Євросоюзу. Метою є дослідження особливостей інформаційної політики Європейської Комісії в контексті протидії дезінформації, розкриття її специфічних характеристик. Визначено напрями реагування Єврокомісіїна онлайн дезінформацію, протидії цьому явищу в європейському інформаційному середовищі, правового та організаційного супроводження діяльності великих медіа суб'єктів, включно транснаціональних корпорацій. Наголошено на пріоритетних завданнях з нагляду й контролю за ефективністю протидії дезінформації, способах модернізації інститу- ційної системи Євросоюзу, адаптації правових та організаційних механізмів до сучасних умов. Виокремлено принципи формування європейського підходу, напрями й базові засади протидії дезінформації. Встановлено у чому полягають нові зобов'язання онлайн провайдерів що знайшло відображення в законодавчому акті Євросоюзу. З'ясовано перелік суб'єктів інформаційного середовища діяльність яких підлягає регулюванню, з числа міжнародних великих онлайн платформ та онлайн пошукових систем. Відображено визначення Європейською Комісією терміну «дезінформація». Розкрито сутність перспективних планів ЄС побудови панєвропейського інформаційного середовища. Зроблено висновки про напрями вдосконалення Єврокомісією інформаційної політики у сфері протидії онлайн дезінформації. Запропоновано до уваги вітчизняних стейкхолдерів сектора безпеки окремі аспекти політики цієї європейської інституції для можливого врахування позитивного досвіду у протидії дезінформації, регулювання вітчизняного інформаційного середовища, залучення приватних суб'єктів із числа онлайн провайдерів послуг до взаємодії з державою. Ключові слова: онлайн дезінформація; протидія дезінформації; державне управління; інформаційна політика; інформаційна безпека.

Abstract

FEATURES OF EU INFORMATION POLICY ON ONLINE DISINFORMATION: EXPERIENCE FOR UKRAINE

Volodymyr Bondar

Doctor of Philosophy,

Professor of Department of Economics, Management, Business,

Faculty of Economics, Kyiv International University, Kyiv, Ukraine

The article is devoted to the analysis of the activity of the European Commission on the organization of response on online disinformation under modern conditions. To determine the peculiarities of approaches of the European institution for improving information policy, creating a safe information environment, regulating the activities of the subjects of the private and public sector, ordering the media of the European Union market. The purpose is to study the features of the information policy of the European Commission in the context of response on disinformation, the disclosure of its specific characteristics. The direction of European Commission measures to respond on online disinformation, counteract this phenomenon in the European information environment, legal and organizational regulation of the activities of large media subjects, including transnational corporations, is determined. The priority tasks for supervision and control over the efficiency of response on disinformation, ways of modernization of the institutional system of the European Union, adaptation of legal and organizational mechanisms to modern conditions. The principles of formation of the European approach, the directions and major grounds of response on disinformation are distinguished. There are new obligations of online providers who have found reinforcements in the EU legislative act. The list of information environment entities of which is subject to regulation, from international large online platforms and online search engines is clarified. The definition of the term «disinformation» by the European Commission is shown. The essence of the perspective EU plans for the construction of a pan -European information environment is revealed. Conclusions have been made on the directions of improving the European Commission of Information Policy in response on online disinformation. The opportunity for Ukrainian stakeholders of the security sector is offered to take into possible consideration some aspects of policy of this European institution in response on disinformation, regulation of domestic information environment, involve a private subjects the online services providers to cooperate with the State. Key words: online disinformation; response on disinformation; public administration; information policy; information security.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями

Поширення онлайн дезінформації в європейському інформаційному просторі було однозначно кваліфіковано Європейським Союзом як один із найбільш загрозливих викликів для демократії країн-членів. Визначені ризики охоплюють широкий діапазон сфер суспільного життя - це, намагання змінити хід виборчих кампаній, реклама неправдивої інформації, вплив на спільноти меншин та інші. дезінформація онлайн політика

За сучасних умов, заходи Європейської Комісії орієнтовані на взаємодію з приватними і державними суб'єктами європейського інформаційного середовища щодо модернізації підходів, вдосконалення інформаційної політики, створення правових засад регулювання внутрішнього ринку онлайн провайдерів послуг. Плани європейської інституції щодо розгортання транскордонного співробітництва вказують на розуміння важливості протидії онлайн дезінформації й за межами Євросоюзу, оскільки цифровий простір не має географічних вимірів.

Про актуальність протидії дезінформації для України може свідчити, до прикладу, гібридна війна рф і здійснення впливу зовнішніми акторами у напрямі тиску на формування та реалізацію внутрішньої чи зовнішньої політики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор

Створення безпечного європейського інформаційного середовища, а звідси - вдосконалення інформаційної політики Європейського Союзу набуло пріоритетного значення у предметній площині теоретичних дискусій у працях таких зарубіжних дослідників, як С. Бредшоу [1], Ф. Н. Говард [1], К. Джонс [2], Ф. Дурач [3], Дж. В. Кабан'єс [4], М. Мур [5], І. Ненадич [6], Дж. Онг [4], Ф. Саурвейн [7], Ш. Спенсер-Сміт [7], Я. Шапіро [8] й ін. Разом із законодавчими ініціативами європейських інституцій це сформувало наукове підґрунтя для аналізу політики Єврокомісії з протидії онлайн дезінформації.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Починаючи з 2018 року відзначаємо активізацію інституціями Євросоюзу обговорення проблематики протидії онлайн дезінформації з залученням представників ділових кіл та інститутів громадянського суспільства у рамках ініціативи «зробимо інформаційне середовище безпечним». Заходи Європейської Комісії стосуються передусім узгодження правової термінології, вироблення спільних підходів, проведення публічної дискусії з метою вдосконалення засад інформаційної політики, розбудови нової панєвропейської архітектури регулювання діяльності суб'єктів медійного простору.

Вважаємо, на стадії трансформації українського суспільства нагальна потреба протидії онлайн дезінформації у напрямі модернізації державного управління, гармонізації правових норм вітчизняної інформаційної політики з європейськими, забезпечення стабільного стану інформаційної безпеки. Тому, дослідження особливостей інформаційної політики ЄС в контексті протидії онлайн дезінформації - як досвід для українських стейкхолдерів інформаційного середовища, сектора безпеки.

Формулювання цілей статті (постановка завдання)

Метою даної роботи є дослідження особливостей інформаційної політики Європейської Комісії в контексті протидії дезінформації, розкриття її специфічних характеристик.

Виклад основного матеріалу дослідження

Дотримуємося позиції, що принципи функціонування демократичних інститутів обумовлюють під час вироблення публічними (державними) інституціями основних засад інформаційної політики, як й іншої політичної сфери крім безпекового сектора, організацію і проведення відкритого обговорення суспільно значимих питань з суб'єктами публічного простору.

З-поміж сучасних основних напрацювань Європейської Комісії (далі - Комісія), можна виокремити базові програмні документи, експертні висновки, звіти, плани, правові акти з протидії онлайн дезінформації, у хронологічному порядку, з короткою приміткою:

«Вирішення онлайн дезінформації: європейський підхід» (2018 р.) [9]. Визнано, незмінною умовою для демократичних дебатів є добре функціонуюче, вільне, плюралістичне інформаційне середовище;

«Кодекс протидії дезінформації» (2018 р., далі - Кодекс) [10] - визначено поняття «дезінформація». Окреслено цілі, зобов'язання, принципи взаємодії підписантів та інституцій ЄС. Прописано напрями і сфери імплементації, механізми оцінювання, порядок звітування, заходи реагування на дезінформацію;

«План дій проти дезінформації» (2018 р.) [11] - погоджено десять напрямів реалізації, сформовано чотири основні засади протидії дезінформації;

«Звіт Європейської Комісії щодо імплементації взаємодії» (2018 р.) [12] - містить результати Форуму стейкхолдерів європейського інформаційного середовища, роботи комітетів за п'ятьма темами (ретельність перевірки розміщення реклами; політична реклама й основи рекламування; інтегрованість послуг; вдосконалення навичок споживачів; вдосконалення наукової спільноти);

«Оцінка Кодексу протидії дезінформації - досягнення та сфери подальшого вдосконалення» (2020 р.) [13] - підведено попередні підсумки. Наголошено на невирішеній проблемі для демократичних суспільств Європи від існування великих обсягів дезінформації - виявлення громадянами їх волі у залежності від справедливих політичних процесів чи суспільних дебатів;

«Рекомендації Європейської Комісії щодо доповнення Кодексу протидії дезінформації» (2021 р.) [14] - охоплюють шість основних сфер (розширення платформи залучення стейкхолде- рів з числа медіа суб'єктів, включно приватних; демонетизація дезінформації; забезпечення інтегрованості послуг; вдосконалення навичок споживачів розуміння дезінформації та сигналізування про неї; розширення доступу науковців і дослідників до перевірки фактів, публічних даних; вдосконалення системи нагляду й контролю на основі системи ключових показників ефективності);

«Доповнений Кодекс боротьби з дезінформацією» (2022 р.) [15] - структуровано за шістьма сферами, описано механізм контролю й основні положення про центр прозорості і постійний наглядовий орган;

«Про єдиний ринок цифрових послуг та доповнення Директиви 2000/31/ЕС (Закон про цифрові послуги, далі - Закон)» (2022 р.) [16] - внесено необхідні доповнення до попередньої Директиви ЄК;

«Перелік великих онлайн платформ та онлайн пошукових систем» (2023 р.) [17] - у відповідності до положень Закону затверджено список ключових суб'єктів інформаційного простору, виокремлено їх обов'язки, сформульовано принципи побудови нової архітектури з нагляду й контролю, визначено умови надання доступу науковцям і дослідникам.

Обговорюючи особливості напрацювань Комісії, пропонуємо зупинитися на окремих з них. До прикладу, у формуванні європейського підходу протидії дезінформації запропоновано керуватися такими базовими принципами: по-перше, прозорість джерела походження інформації і того, як вона виробляється, спонсорується, розповсюджується, спрямовується на цільову аудиторію задля уможливлення споживачам оцінювати онлайн контент та виявляти імовірні спроби маніпулювати їх думкою; по-друге, різноманітність - прийняття споживачами обґрунтованих рішень повинно на основі критичного мислення завдяки підтримці державою високоякісної журналістики, медіаграмотності, відновлення співвідношення між авторами контенту та його дистриб'юторами; по-третє, довіра до інформації - запевненням про її надійність передусім зі сприяння медіа операторів з доброю репутацією, покращенням простежуваності повідомлень, автентифікацією дистриб'юторів; по-четверте, інклюзивність - з метою впровадженням ефективних довгострокових управлінських рішень потреба у підвищенні обізнаності, покращенні медіаграмотності за широкої участі стейкхолдерів і співпраці публічних (державних) інституцій, онлайн платформ, рекламодавців, медіа операторів з доброю репутацією, журналістів, медіа груп [9]. Погоджуємося, що наведені вище принципи актуальні не лише в європейському онлайн просторі, а й не втрачають смислу в вітчизняному інформаційному середовищі, являють собою бенчмаркові орієнтири у формулюванні та реалізації інформаційної політики України.

Інший прикметний приклад - залучення до виконання положень Кодексу не лише його підписан- тів з числа онлайн операторів і дистриб'юторів, а також розподіл їх відповідальності з Всесвітньою федерацією рекламодавців, Європейським бюро інтернет-реклами. Цим правовим актом також визначено термін «дезінформація» - це, інформація, що очевидно неправда або така, яка вводить в оману: створена, представлена і поширена з метою економічної вигоди або умисного введення в оману громадськості; може заподіяти шкоду суспільству через загрозу демократичним політичним процесам й процесам вироблення політики, а також суспільним благам, як захист здоров'я громадян, довкілля та безпека [10]. Внаслідок дискусії, враховуючи рекомендації Комісії щодо посилення положень Кодексу, у 2022 році було затверджено його доповнену редакцію у частині, що стосується основних сфер реалізації протидії дезінформації, повноважень постійного наглядового органу і центру прозорості.

На наш погляд, характерними у подальшому розгортанні інституційного й правового поля Єв- росоюзу стануть напрями діяльності та основні засади протидії дезінформації, що були затверджені Комісією у документі «План дій проти дезінформації» (далі - План). Зокрема, протидія за напрямами: 1) створення так званих «стратегічних комунікаційних груп» для співпраці з делегаціями Євросоюзу, з метою виявлення дезінформації, її аналізу, оприлюднення даних і заходів протидії; 2) включення до стратегічних комунікаційних груп представників країн Західних та Південних Балкан; 3) утворення системи швидкого оповіщення у рамках діючих мереж Євросоюзу, впровадження механізму швидкого реагування у складі Комісії, Європарламенту, НАТО, країн Великої сімки; 4) актуалізація демократичних цінностей і політики ЄС щодо чесних виборів для їх адаптації країна- ми-членами напередодні виборчої кампанії 2019 року й у подальшому; 5) започаткування стратегічних комунікацій з суміжними прикордонними країнами, які не входять до Європейського Союзу; 6) забезпечення неухильної і наполегливої імплементації положень Кодексу; 7) організація цільової підготовки суб'єктів інформаційного середовища ЄС та сусідніх країн не членів з формування навичок оцінювання медіа простору і громадської думки на предмет усвідомлення негативних наслідків від дезінформації; 8) утворення підрозділу незалежних експертів для перевірки фактів, а також групи міждисциплінарних дослідників зі знанням особливостей інформаційного середовища для виявлення й оприлюднення дезінформації в соціальних мережах, онлайн; 9) сприяння транскордонному співробітництву з підвищення медіаграмотності громадськості впровадженням практичних інструментів, положень Директиви ЄС «Про послуги аудіовізуальних медіа»; 10) моніторинг за реалізацією Плану. Основні засади. Перша, це вдосконалення спроможності інституцій Європейського Союзу по виявленню, аналізу та оприлюднення дезінформації. Друга - координоване й спільне реагування на дезінформацію; Третя - мобілізація приватного сектору для боротьби з дезінформацією; Четверта - підвищення обізнаності, вдосконалення суспільної стійкості. Враховуючи євроатлантичні аспірації України, на нашу думку, представлені у Плані заходи являють інтерес для вітчизняних суб'єктів інформаційного середовища у напрямі впровадження елементів європейських підходів у свою діяльність, а також для державних і місцевих органів виконавчої влади передусім регіонах сусідніх з Європейським Союзом - формування та реалізації інформаційної політики, державно-управлінській діяльності.

У рамках Закону, Комісією виокремлено й законодавчо упорядковано ключові суб'єкти інформаційного середовища з числа провідних транснаціональних і міжнародних онлайн провайдерів послуг. Затверджено перелік із 17-ти великих онлайн платформ (Alibaba AliExpress, Amazon Store, Apple AppStore, Booking.com, Facebook, Google Play, Google Maps, Google Shopping, Instagram, LinkedIn, YouTube, Zalando) та 2-х онлайн пошукових систем (Bing, Google Search). Доповнено правові норми розширенням переліку зобов'язань онлайн провайдерів, за правилами: максимальна орієнтованість на споживачів інформації (публікація прозорої і зрозумілої інформації;

передбачення можливості оскарження контенту; уникнення використання в рекламі чутливої інформації; розміщення офіційними мовами ЄС даних про авторів, переліку умов провайдера щодо послуги); посилений захист меншин (забезпечення приватності та безпеки; уникнення реклами спрямованої на дітей; проведення цільового оцінювання імовірних негативних наслідків на психологічний стан аудиторії, подавання цього звіту Комісії упродовж 4-х місяців з оприлюдненням його публічно не пізніше ніж протягом одного року, а також зміни платформи чи інтерфейсу за результатами звіту); більш ретельна перевірка контенту на якомога повніше видалення дезінформації (реагування на виникнення ризиків поширення незаконного контенту що може призвести до негативних наслідків для свободи висловлення чи інформації; дотримання правил та умов проведення поза арбітражної перевірки; забезпечення споживачам механізму сигналізувати про незаконний контент і діяти за сповіщеннями; аналіз ризиків та їх упередження); більше прозорості та підзвітності (виявлення готовності щодо підзвітності й відкритості для аудиту в рамках Закону; надання доступу науковцям і дослідникам до публічних даних; розміщення на інтерфейсі репози- тарія оголошень; публікація звітів про прозорість щодо рішень модерації контенту й управління ризиками). Передбачено створення нової панєв- ропейської архітектури регулювання діяльності онлайн провайдерів як механізм посилення повноважень Комісії, яка й надалі залишатиметься центральним контролюючим органом за діяльністю визначених великих провайдерів - до 17 лютого 2024 року країни-члени ЄС повинні утворити національні установи координування цифрових послуг з нагляду за меншими платформами і пошуковими системами. У парадигмі забезпечення інформаційної безпеки як складової національної безпеки України, на наш погляд, такі плани Комісії про утворення панєвропейської системи можуть становити інтерес для стейкхолдерів сектора безпеки у напрямі модернізації системи нагляду й контролю за європейським зразком або окремими компонентами.

Висновки з цього дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Беручи до уваги результати обговорення, можемо відзначити послідовні, системні, інтегративні дії інституцій Європейського Союзу з організації протидії онлайн дезінформації. Прикметним є залучення до формування та реалізації інформаційної політики суб'єктів інформаційного середовища походженням з приватного і державного секторів, включно транснаціональних корпорацій та провідних міжнародних онлайн операторів. Серед спрямувань Єврокомісії - модернізація ін- ституціонального й правового механізму утворенням профільних організаційних структур у межах Євросоюзу, груп науковців і дослідників інформаційної та медіа індустрії. До особливостей відносимо планування заходів ЄС у рамках транскордонного співробітництва з країнами, які поза його членством.

Таким чином, імовірна імплементація Україною позитивного досвіду окремих аспектів політики Європейської Комісії може стати корисною в напрямі вдосконалення вітчизняної інформаційної політики, гармонізації норм з європейськими, побудови демократичної системи участі суб'єктів інформаційного середовища в розвитку вітчизняного медійного чи онлайн простору, модернізації підходів стейкхолдерів сектора безпеки у протидії дезінформації.

Бібліографічний список

1. Bradshaw, S. & Howard, Ph. N. (2019). The Global Disinformation Order: 2019 Global Inventory of Organised Social Media Manipulation. Copyright, Fair Use, Scholarly Communication, etc., 207.

2. Jones, K. (2021). Protecting Political Discourse from Online Manipulation: The International Human Rights Law Framework. European Human Rights Law Review, 1, 68-79.

3. Durach, F. et al. (2020). Tackling Disinformation: UE Regulation of the Digital Space. Romanian Journal of European Affairs, 20, 1,5-20.

4. Ong, J. & Cabanes, J.V.A. (2018). Architects of Networked Disinformation: Behind the Scenes of Troll Accounts and Fake News Production in the Philippines, Architects of Networked Disinformation. 74.

5. Moore, M. (2023). Fake accounts on Social Media, Epistemic Uncertainty and the Need for an Independent Auditing of Accounts. Internet Political Review.

6. Nenadic, I. (2019). Unpacking the «European approach» to tackling challenges of disinformation and political manipulation. Internet Policy Review, 8, 4, 1-22.

7. Saurwein, F. & Spencer-Smith, Ch. (2020). Combating Disinformation on Social Media: Multilevel Governance and Distributed Accountability in Europe. Digital Journalism.

8. Shapiro, Ja. et al. (2022). Introducing the Online Political Influence Efforts Dataset. Journal of Peace Research.

9. Tackling online disinformation: An European Approach. European Commission. Brussels, 26.04.2018. COM (2018) 236 final.

10. 2018 Code of Practice on Disinformation. European Commission. Brussels, September, 2018.

11. Action Plan against Disinformation. European Commission. Brussels, 05.12.2018. JOIN (2018) 36 final.

12. Report from the Commission to the European Parliament, the European Council, the Council, the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions on the implementation of the Communication «Tackling online disinformation: a European Approach». European Commission. Brussels, 05.12.2018. COM (2018) 794 final.

13. Assessment of the Code of Practice on Disinformation - Achievements and areas for further improvement. European Commission. Brussels, 10.09.2020 SWD (2020) 180 final.

14. European Commission Guidance on Strengthening the Code of Practice on Disinformation. European Commission. Brussels, 26.05.2021 COM (2021) 262 final.

15. The Strengthened Code of Practice on Disinformation 2022. European Commission. Brussels, 16.06.2022.

16. On a Single Market for Digital Services and amending Directive 2000/31/EC (Digital Services Act). European Commission. Brussels, 19.10.2022.

17. The Digital Services Act: ensuring a safe and accountable online environment. European Commission. Brussels, 25.04.2023.

Размещено на Allbest.ru