Технології смарт-спеціалізації і споживчих інновацій в якості нематеріальної основи віртуальних інноваційних мереж

Размещено на http://www.allbest.ru/

Технології смарт-спеціалізації і споживчих інновацій в якості нематеріальної основи віртуальних інноваційних мереж

Сенченко Василь Васильович кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, старший науковий співробітник, ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України», м. Київ

Соловйов В'ячеслав Павлович доктор економічних і кандидат технічних наук, професор, головний науковий співробітник, ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України», м. Київ

Анотація

Запропоновано розглядати технології смарт-спеціалізації і споживчих інновацій в якості нематеріальної основи віртуальних інноваційних мереж.

Досліджено сутність та особливості моделі віртуальної економіки, що формується. У контексті аналізу останніх тенденцій розвитку світової економічної системи виділено та розглянуто специфічні риси та ключові елементи сучасної моделі віртуальної економіки. Проведено аналіз тенденції нарощування тієї частини інновацій, яка ініціюється споживачами; мотиви участі споживачів в інноваційних спільнотах; можливості та ризики, пов'язані з фокусуванням творців інновацій на потребах кола споживачів.

При пошуку шляхів активізації взаємодії вітчизняних наукових установ з підприємствами високотехнологічного сектору економіки запропоновано використовувати досвід застосування віртуальних мережевих структур для створення консорціумів інноваційних підприємств з широкими завданнями, включаючи придбання нових технологій і підвищення загальної ринкової вартості підприємства за рахунок створення нематеріальних активів (НМА). Все це сприятиме розвитку інноваційної сфери, залученню інвестицій в наукомісткі галузі виробництва, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

Враховуючи той факт, що починаючи із 2015 року Україна впроваджує європейську модель управління регіональним розвитком, а також підписану

Угоду про асоціацію з ЄС, яка зобов'язує нашу країну до кінця 2025 року максимально наблизити своє законодавство до законодавства ЄС, процес удосконалення стратегічного планування регіонального розвитку на засадах смарт-спеціалізації є неминучим. Вважається, що впровадження саме технології смарт-спеціалізації в процес стратегічного планування регіонального розвитку в Україні дасть змогу визначити на рівні регіонів пріоритетні сфери для інвестування у певних галузях економіки, що своєю чергою, сприятиме підвищенню ефективності використання власних та залучених фінансових ресурсів регіонів за рахунок їх зосередження на розвитку інновацій в потенційно перспективних видах економічної діяльності.

Ключові слова: віртуальна економіка, регіональна інноваційна стратегія, віртуальні технології, відкриті інновації, споживчі інновації, інноваційні спільноти, інформаційно-комунікаційні технології, смарт- спеціалізація, «потрійна спіраль», нематеріальні активи, обмін знаннями.

Abstract

Senchenko Vasyl Vasyliovych Candidate of Technical Sciences, Senior Researcher, Senior Researcher, Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine, , Kyiv

Soloviov Viacheslav Pavlovich Dsc (Economics), professor, Cheaf Researcher, Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine, , Kyiv

TECHNOLOGIES OF SMART SPECIALIZATION AND CONSUMER INNOVATIONS AS THE INTANGIBLE BASIS OF VIRTUAL INNOVATION NETWORKS

It is proposed to consider the technologies of smart specialization and consumer innovations as the intangible basis of virtual innovation networks. The essence and features of the emerging virtual economy model have been studied. In the context of the analysis of the latest trends in the development of the world economic system, the specific features and key elements of the modern model of the virtual economy are highlighted and considered.

An analysis of the tendency to increase that part of innovations initiated by consumers was carried out; motives of consumer participation in innovative communities; opportunities and risks associated with focusing innovators on consumer needs.

When looking for ways to intensify the interaction of domestic scientific institutions with enterprises of the high-tech sector of the economy, it is proposed to use the experience of using virtual network structures to create consortia of innovative enterprises with broad tasks, including the acquisition of new technologies, increasing the total market value of the enterprise due to the introduction of intangible assets. All this will contribute to the development of the innovative sphere, the attraction of investments in science-intensive industries, and the increase in the competitiveness of domestic products.

Considering the fact that since 2015, Ukraine has been implementing the European model of regional development management, as well as the signed Association Agreement with the EU, which obliges our country to bring its legislation as close as possible to the EU legislation by the end of 2025, the process of improving the strategic planning of regional development on the basis of "smart specialization" is inevitable. It is believed that the introduction of the "smart specialization" technology in the process of strategic planning of regional development in Ukraine will make it possible to determine at the regional level priority areas in certain sectors of the economy for investment, which, in turn, will contribute to increasing the efficiency of the use of the regions' own and attracted financial resources at the expense of their focus on the development of innovations in potentially promising types of economic activity.

Keywords: Virtual economy, regional innovation strategy, virtual technologies, open innovation, user innovation, innovation communities, information and communication technologies, "smart-specialization", "triple helix", intangible assets, knowledge exchange.

Постановка проблеми

споживчі інновації віртуальна економіка

Розвиток ІКТ уможливив нові форми інтеграції споживачів в інноваційні процеси. Віртуальні спільноти, групи практиків та «живі лабораторії» -- приклади того, як можна інтегрувати дисперсні знання користувачів до практики прийняття компаніями стратегічних рішень. Віртуальні спільноти є потужним інструментом для просування інновацій, особливо в галузі складних і динамічних соціально-економічних технологій. Змішані підходи, які поєднують «живі лабораторії» з віртуальними спільнотами, семінарами та практикумами, виводять діяльність у сфері відкритих інновацій на новий рівень. На зміну класичної моделі "один-до-багатьох" (one-to-many), де одна компанія залучає групу клієнтів до інноваційного процесу, приходить схема "багато-до-багатьох" (many-to- many), коли суб'єкти бізнесу формують спільні інноваційні мережі та намагаються інтегрувати у них віртуальні спільноти. Цей підхід враховує кластерні аспекти, а також складність та міждисциплінарність нових галузей науки та технологій, пов'язаних із стійкістю та мультимодальністю. Спільні проекти дозволяють інтегрувати малий та середній бізнес у складні концепти відкритих інновацій, що має особливе значення для економічного розвитку.

Виробництво знань за рахунок вкладу віртуальних угруповань стимулюється новими технологіями збору та аналізу даних, які полегшують їх візуалізацію та структурування віртуальних комунікацій. За допомогою комп'ютерних інструментів, що базуються на новітніх алгоритмах текстового аналізу, таких як Concept Clouds, Concept Web та Correlation Wheel, отримують нові знання із зворотного зв'язку з покупцями. Все це несе у собі великий інноваційний потенціал за умови, що компанії навчаться оптимально адаптувати технологічні інновації до реальних умов життя. Своєчасний облік потреб споживачів при розробці інновацій сприятиме підвищенню їх сприйнятливості до нових продуктів та послуг.

На сьогоднішній день інтегровані інформаційні технології, що застосовуються на підприємствах, у деяких випадках дозволяють підтримувати інноваційний процес лише у рамках окремого підприємства; при цьому питання підтримки всіх етапів інноваційної діяльності на рівні регіону та регіональних промислових комплексів хоч і є актуальними, але не мають належного рівня підтримки та розвитку. Також практично мало вивчені методичні аспекти створення віртуальних елементів інноваційної інфраструктури регіону та інтеграції цих віртуальних елементів у єдину інноваційно-інформаційну мережу. На жаль, практичні питання інформатизації інноваційної діяльності зводяться до розробки та експлуатації таких найпростіших розрізнених віртуальних елементів, як портали та тематичні бази даних, функціональне призначення яких полягає переважно у наданні обмеженої рекламної інформації про інноваційну інфраструктуру та окремі акти інноваційної діяльності.

Багато розроблених в Україні галузевих та територіальних стратегій виявилися відірваними від глобального економічного і технологічного контексту та зводились до простого наслідування програмних документів успішних регіонів. Разом з тим, традиційні галузі залишаються більш зрозумілими та привабливими ніж складні міжгалузеві й міжкластерні проекти. Відсутність координації між відомствами різного рівня посилює перераховані проблеми, породжуючи дублювання заходів підтримки та розпорошення обмежених ресурсів, що в кінцевому підсумку знижує ефективність державного регулювання.

Практично у всіх регіонах України відсутні структури, відповідальні за розробку і реалізацію стратегій: як правило, такі обов'язки покладаються на посадову особу або орган виконавчої влади. З позицій смарт-спеціалізації регіональні інноваційні стратегії виглядають радше декларативними, ніж інструментальними. Показники ефективності в основному орієнтовані на моніторинг стану сектора досліджень і розробок. Інноваційні пріоритети, сформульовані без урахування принципів смарт-спеціалізації, як правило, просто передбачають поєднання традиційної економічної спеціалізації та нових галузей науки й технологій. Навіть регіони з високим інноваційним потенціалом, стратегії яких формально відповідають більшості вимог керівництва, не можуть забезпечити концептуальне втілення ідей смарт- спеціалізації.

Аналіз базових досліджень і публікацій

М. Кастельс у своїй роботі «Інформаційна епоха: економіка, суспільство та культура» [1] пише про те, що віртуальна компанія є найбільш передовою формою сучасної організації. Комплексний аналіз віртуальних організацій дали у роботі «Віртуальні органі-зації. Нові форми ведення бізнесу у XXI столітті» Уорнер М. та Вітцель М. [2].

Проблеми розвитку споживчих інновацій досліджувались багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими: Г. Іцковиць, Е. Караяніс, Т.О. Загорна, Н.Ю. Первова, Е. Хіппель та інш. Проте роль та можливості використання технологій смарт-спеціалізації та споживчих інновацій на основі віртуальних інноваційних мереж досліджено недостатньо.

Мета статті. Обгрунтування доцільності використання технологій смарт-спеціалізаціїі та споживчих інновацій в якості нематеріальної основи віртуальних інноваційних мереж при формуванні та реалізації регіональних інноваційних стратегій в Україні.

Виклад основного матеріалу

У сучасних умовах відбуваються стрімкі зміни у багатьох сферах людської діяльності, насамперед пов'язані з широким використанням інформаційних технологій, глобалізацією, зростанням значущості інформації та знань. Виникнення віртуальних мережевих структур сприймається як об'єктивний етап еволюції організаційних структур під впливом соціально-економічних чинників.

В даний час найбільш сильний вплив на розвиток світової економіки мають такі глобальні тенденції [3]:

- розповсюдження мережі Інтернет;

- відхід від традиційного способу сприйняття реальності, заснованого на власному досвіді, логіці, розумі, та формування віртуального мислення;

-створення віртуального середовища, в якому знаходиться людина, віртуальних потреб, які не належать до базових потреб, а генеруються штучно;

- розвиток фондового ринку, що є прикладом віртуальної реальності;

- перехід торгівлі в Інтернет, що полягає у створенні віртуальних торгових майданчиків та мереж;

- поява віртуальних фінансових інструментів, використовуваних для оплати віртуальних товарів та послуг.

Інтернет надає певні економічні інструменти віртуального типу, тобто можна сказати, що економічні відносини віртуалізуються. При цьому виникають сектори, які не можуть існувати в "реальній" економіці. Це наприклад: частина грошового обігу; сфера обігу нематеріальних активів; сфера електронної торгівлі як реальними, так і віртуальними товарами.

Віртуальні технології сприяють створенню особливого віртуального простору, де відбувається частина економічних операцій. Це призводить до зниження можливостей регулювання економіки з боку держави та переходу до її саморегулювання, що у свою чергу робить її більш непередбачуваною та схильною до криз, часом знижує її здатність до надання соціальних благ та вирівнювання диференціації добробуту економічних суб'єктів, через що можуть страждати найменш захищені верстви населення, які мають найменший рівень доходу.

Віртуальний простір поступово освоюється завдяки активному розвитку інформаційних технологій. Саме повсюдне та багатоцільове використання інформаційних та телекомунікаційних технологій породжує виникнення віртуального простору, що стає нині не лише основним способом комунікації та методом ведення бізнес-операцій, а й засобом самовираження.

Сьогодні спостерігається факт стирання меж між віртуальним і реальним світом. Але, віртуальний простір поки існує у розщепленому виді [4]. Це по- перше, доповнена реальність (augmented reality, AR), яку у вузькому розумінні можна визначити як технологію інтеграції віртуальних об'єктів в реальний світ. Інакше кажучи, доповнена реальність за допомогою комп'ютерних технологій пропонує вдосконалення інтерфейсу людини і реального навколишнього світу. Однією з основних умов масового впровадження технологій доповненої реальності у повсякденне життя людини є розвиток споживчої техніки. По-друге, це змішана реальність (mixed reality, MR), в якій віртуальні образи привносяться в фізичний простір, візуалізуються і розташовуються відповідно до предметів реальності так, щоб вони сприймалися як справжні. Людина продовжує взаємодіяти з фізичним світом, в якому одночасно присутні й віртуальні об'єкти, які іноді майже неможливо відрізнити від реальних. Змішана реальність складається з доповненої реальності -- ближчою до реальності, і доповненої віртуальності -- ближчої до віртуальності. Змішану реальність іноді об'єднують одним терміном -- імерсивні інформаційні технології. По-третє, це власне віртуальна реальність, в якій реалізується занурення людини в заздалегідь змодельований світ і часткове ізолювання її від світу фізичного. Вважається, що віртуальна реальність -- це технологія, побудована на зворотному зв'язку між людиною і світом, синтезованим комп'ютером, а також спосіб, за допомогою якого людина візуалізує цифровий світ, маніпулює ним шляхом взаємодії з комп'ютером. Віртуальну реальність розділяють на такі типи: пасивну, обстежувану інтерактивну і власне, віртуальну, основною метою якої є створення цифрового світу, максимально схожого на реальний, але цей світ все ж є створеним (змодельованим) людиною в цифровому середовищі.

Під віртуальною економікою далі будемо розуміти деяку можливість реальних економічних дій та відносин, існуючу та знайдену реалізацію у віртуальному просторі, що створюється з використанням електронно- цифрових технологій. Ця можливість та її реалізація не мають під собою основи у вигляді чітко визначеної правової бази, конкретних товарів та послуг, передбачають взаємодію суб'єктів економічних відносин (продавця та покупця), які мають нематеріальну форму та непрямий характер розрахунків з використанням віртуальних фінансових інструментів (електронних платіжних систем) [3].

Іншим важливим феноменом кінця XX століття є бурхливий розвиток міжфірмової кооперації та поширення мережевих структур. Чому сприяє розвиток віртуального простору. Міжфірмова кооперація починає активно аналізуватись у контексті підвищення значущості нематеріальних активів фірми, активного використання знань та обміну ними у процесі створення доданої вартості. Міжфірмова кооперація, особливо її мережева форма, є явищем, спроби пояснення якого робилися в різних дисциплінарних і міждисциплінарних підходах: теорії інституційної економіки, концепції економіки галузевих ринків, теорії агентських відносин, теорії транзакційних витрат, теорії еволюційної економіки, концепції ресурсів у соціальній психології і навіть концепції екології популяцій у біології.

Відповідно до загальноприйнятого підходу, мережева організація є сукупністю взаємодіючих фірм, що об'єднують різні ресурси та види діяльності для надання різноманітних продуктів (товарів або послуг) певному сегменту ринку. Управління у такій організації має суттєві особливості.

Адміністративні методи управління практично відсутні, замінюючись економічними, єдиним інструментом впливу стає контракт. За потреби склад учасників швидко змінюється, дозволяючи миттєво створити іншу комбінацію ресурсів та компетенцій. Важлива особливість управління мережевими об'єднаннями - відсутність у мережі єдиних жорстко встановлених регламентів, правил і процедур.

Методи мотивації також ґрунтуються практично на економічних стимулах. Водночас здійснюється спільне планування, діють деякі механізми управління взаємодією учасників мережі та організаційного контролю.

Мережеві структури стали прообразом і основою розвитку віртуальних організацій. Прорив у галузі інформаційних технологій та, насамперед, Інтернет дозволив мережевим організаціям перевести бізнес-процеси у віртуальну реальність, що зумовило появу віртуальних організацій.

Об'єднання ринкових партнерів у фізичні та віртуальні мережі набуває сьогодні все більшої ваги у господарській діяльності та організаційних процесах. Весь бізнес поступово стає мережевим. Бізнес-процеси спеціалізуються та одночасно об'єднуються в мережі. Подібна мережева організація бізнесу дозволяє реалізовувати повний інноваційний цикл (від розробки ідеї інноваційного товару чи послуги до її фактичного виробництва та реалізації) та долати таким чином бар'єри взаємодії бізнесу та науки.

Для розвитку мережевих форм організації економічної діяльності мають бути створені необхідні передумови [5]:

Формування соціальних мереж та інститутів як інструмента розвитку довіри та обміну інформацією. Рівень довіри між учасниками мереж визначає розмір трансакційних витрат, необхідних для контроля економічної поведінки агентів, і навіть впливає на швидкість прийняття рішень та можливість обміну знаннями. Сучасні технології Web 2.0 дають можливість встановлювати та підтримувати соціальні зв'язки у рамках віртуального співтовариства. Віртуальні бізнес-спільноти інтегруються на основі спільних цілей та інтересів, встановлюючи між собою горизонтальні неформальні слабкі зв'язки.

Аналіз конкурентних переваг від участі компаній у мережевих структурах та визначення мети співробітництва. Економічний ефект від організації міжфірмової мережевої взаємодії може бути отриманий за рахунок приросту виручки та зниження логістичних, трансакційних та операційних витрат підприємств - учасників мережі. Постановка мети діяльності мережі є необхідною умовою успішної реалізації її моделі. Компанія приймає рішення про участь у стійких вертикальних міжфірмових взаємодіях або про встановлення горизонтальних зв'язків, якщо вона може прогнозувати можливість отримання конкурентних переваг.

Вибудовування системи взаємовигідних відносин, всі члени якої взаємодіють і прагнуть виконання спільної мети. Інституційний механізм контролю та управління міжфірмовою співпрацею є критичним фактором, що впливає на успіх та невдачу мереж. Вирізняють такі причини провалу мережевих проектів: недоліки трансферу знань, невдачі у співпраці та погана координація учасників. При цьому необхідно усунути розриви мережевих відносин між фірмами, науково-дослідними організаціями, організаціями освіти, фінансовими організаціями, державними органами, а також фірм між собою.

Для подолання розривів мережевої взаємодії потрібні спеціалізовані організації, які виконують функції організатора мережевого співробітництва у регіоні. Команда фахівців «Європейської ініціативи лідерства мереж мережевих організацій, що співпрацюють» (ECOLEAD - European Collaborative Networked Organizations Leadership Initiative) виділяє три «стовпи» розвитку динамічних і стійких мережевих організацій: середовище «вирощування» віртуальних організацій (екосередовище віртуальних організацій), динамічні віртуальні організації та професійні віртуальні спільноти [6].

Екосередовище віртуальних організацій є асоціацією або пулом організацій і пов'язаних з ними допоміжних установ, які мають як потенціал, так і інтерес до співпраці через створення «базової» довгострокової угоди про співпрацю.

Динамічна віртуальна організація - це тимчасовий альянс організацій, що взаємодіють на основі комп'ютерної мережі для обміну компетенціями та ресурсами з метою реалізації можливості створення продукту або послуги з доданою вартістю.

Професійні віртуальні спільноти - це спеціальне віртуальне середовище для обміну знаннями між професіоналами у певній сфері, щодо культури роботи, проблем сприйняття, методів вирішення проблем, професійних цінностей та поведінки. Вони є одним з найважливіших елементів, що забезпечують підтримку життєздатності екосередовища та організації динамічних віртуальних організацій.

Динамічне зростання Інтернет-аудиторії та підвищення в останні роки загального рівня інформаційної культури населення дозволяє вважати віртуальні господарські мережі однією з найперспективніших форм організації наукомісткого бізнесу в Україні.

Віртуальні мережеві структури відкривають нові можливості для економічної діяльності загалом. Це насамперед: зручність (вести бізнес, не виходячи з дому); раціональне використання ресурсів (виробляти тільки ті товари, на які надійшло замовлення); доступність (можливість поширювати товари та послуги по всьому світу); підвищення ефективності виробництва за рахунок збільшення масштабів виробництва при фіксованих витратах (можливість копіювати цифрову інформацію незліченну кількість разів); мінімізація витрат виробництва (немає необхідності утримувати фіксований штат співробітників, оплачувати оренду офісу, складу товарів); підвищення можливостей диверсифікації продукції (можливість створення унікальних товарів, виробництво товару конкретного користувача); прискорення бізнес- процесів (висока швидкість інформаційних потоків); автоматизація бізнес- процесів (комп'ютеризація) та ін.

Провідні високотехнологічні компанії, такі як Microsoft, IBM, BMW та Nokia, все активніше інвестують у віртуальні мережеві спільноти. Це веде до кардинальної трансформації бізнес-моделей. Подібні зміни -- логічний результат розвитку відкритих систем і сфокусованості на вирішенні проблем, що виникають. Емпірично доведено існування позитивної кореляції між розміром підприємства та інтенсивністю створення інновацій як продуктових, так і процесних. Як правило, малі та середні компанії на відміну від великих відчувають дефіцит науково-технічних ресурсів, а тому меншою мірою володіють патентами та іншими об'єктами інтелектуальної власності(ОІВ);

отже, їхня інноваційна активність слабша. Разом з тим, наприклад, у Німеччині на частку малого та середнього бізнесу припадає близько 20% усіх національних патентів. Саме завдяки участі у віртуальних інноваційних мережевих спільнотах такі виробники отримують доступ до відкритих та «дешевих» інновацій. Обмежені можливості суб'єктів малого та середнього бізнесу зумовлюють їхню залежність від вузької продуктової лінійки. Проте внаслідок тісної взаємодії із замовниками їх інноваційна діяльність виявляється досить ефективною.

В останні роки акцент у вивченні мереж знань та інновацій змістився від регіонального аспекту до концепції віртуального співробітництва, що описує кооперацію компаній та організацій, яку підтримує ІКТ інфраструктура. Віртуальна співпраця забезпечує реалізацію інноваційного потенціалу із залученням третіх осіб -- зовнішніх експертів, постачальників, окремих споживачів чи їх груп -- уже на початкових стадіях інноваційного процесу. Зв'язок віртуального партнерства з віртуальними мережевими спільнотами означає багатосторонні відносини в рамках процесу відкритих інновацій. Успішні приклади такого співробітництва є в секторі ІКТ, але вони, як і раніше, обмежуються регіональним рівнем.

Стратегія смарт-спеціалізації стала сьогодні головним напрямом державної інноваційної політики Європейського Союзу і США. Зокрема, стратегія «Європа 2020» першим пріоритетом економічного розвитку Європейського Союзу визначала «смарт-зростання - розвиток економіки, що базується на знаннях та інноваціях» (European Commission, 2010). Саме в цій стратегії для всіх економік країн ЄС було сформульовано політику щодо формування смарт-спеціалізації, яка розкривається в підрозділі «Флагманська ініціатива «Інноваційний Союз» (Innovation Union, 2010). Незважаючи на цей світовий тренд, у прийнятій у березні 2021 року в Україні «Національній економічній стратегії на період до 2030 року» такий напрям державної інноваційної політики зовсім не згадано. У документах ГО Центр економічного відновлення, які за дорученням Кабінету Міністрів України було використано та спеціально розроблено для формування зазначеної офіційної Стратегії економічного розвитку 2030 - «Аудит економіки України» та «Вектори економічного розвитку 2030», політика смарт-спеціалізації згадується тільки в другому документі як пріоритет регіонального розвитку, а не як регіональна інноваційна політика (Центр економічного відновлення, 2020).

Отже, розкриття місця і ролі стратегії смарт-спеціалізації як одного з актуальних і центральних напрямів сучасної української державної інноваційної політики наразі є на часі. Окрім зазначеної вище загальної колізії, залишається дискусійним в економічній літературі та реальній практиці питання про економічну сутність і головну мету політики смарт-спеціалізації як форми державної інноваційної політики [7].

Ключова ідея смарт-спеціалізації зводиться до того, що інноваційні регіони повинні спеціалізуватися на наукових дослідженнях та впровадженні новітніх технологій загального призначення (цифрові, нано-, біологічні, сучасних матеріалів тощо), тоді як слабшим в інноваційному плані регіонам була відведена місія просування цих технологій. Пізніше дана концепція була дещо вдосконалена розробниками. На їх переконання, недоречно було пов'язувати смарт-спеціалізацію лише із стратегією простої промислової спеціалізації певного регіону, адже це процес, що вирішує проблему відсутності чи слабкості відносин між НДДКР та інноваційними ресурсами і діяльністю, з одного боку, і галузевою структурою з іншого. Смарт- спеціалізація передбачає відмову від принципу різкого розподілу праці між виробниками і споживачами знань. У будь якому регіоні виникають, як мінімум, проблеми поліпшення експлуатаційної ефективності та якості продукції «чогось», а це питання НДДКР, можливостей, інновацій тощо.

Розробка стратегії відповідно до концепції смарт-спеціалізації передбачає тісні зв'язки та обмін знаннями між різними регіональними підсистемами, насамперед - між бізнесом та владою. Модель «чотириланкової спіралі» візуалізує взаємодію чотирьох підсистем: системи освіти (людський капітал), економічної системи (економічний капітал), політичної системи (політичний та правовий капітал) та громадянського суспільства [8].

Споживчі інновації виникають у зв'язку з тим, що виробники не мають повної інформації про потреби покупців, яким доводиться доопрацьовувати продукти, адаптуючи їх до власних потреб [9]. Проте розвиток ІКТ спричинив появу нової моделі відносин. Взаємодіючи з віртуальними інноваційними мережами, що об'єднують споживачів із різними запитами та багатим досвідом, компанії отримують можливість інтеграції розподілених знань, що дозволяє їм удосконалювати свою продукцію. Використовувані для цього інструменти, зокрема віртуальні мережі та «живі лабораторії» (living labs), набувають особливого значення як джерела інформації для Форсайт- досліджень та стратегічного планування.

У літературі з управління інновацій споживачі протягом тривалого часу розглядаються як цінне джерело знань, яке може бути використане при створенні перспективних розробок. Саме потенційні покупці якнайкраще можуть «розповісти» про фактори комерційної успішності. Щоб гарантувати популярність нових продуктів, компанії все активніше залучають клієнтів до їх створення. Інноваційна діяльність орієнтується переважно на обмежену групу найбільш платоспроможних замовників, які завдяки своїй економічній «вазі» істотно впливають на сектор в цілому.

У розвитку теорії споживчих інновацій значний внесок належить Еріку фон Хіппелю, який досліджує цей феномен із середини 1970-х рр.[10]. Спочатку він фокусував свою увагу на «провідних користувачах» (lead users), а пізніше -- на інноваційних спільнотах. Спочатку користувачі-новатори визначалися як індивіди, які здійснюють розробку нових продуктів та послуг виходячи з власних усвідомлених потреб без участі виробників. Е. фон Хіппель запропонував інструменти кількісного виміру ролі користувачів в інноваційних процесах. За його оцінкою, щоб адаптувати продукти до своїх запитів, покупці щороку витрачають на їх удосконалення мільярди доларів. Так, у Великій Британії 2.9 млн. чол. (6.1% населення) витрачають з цією метою загалом 5.2 млрд. дол. на рік. У США 16 млн. чол. (5.2%) у сукупності витрачають на розробку і модифікацію предметів споживання 20.2 млрд. дол. на рік, а в Японії 4.7 млн. чол. (3.7%) - 5.8 млрд. дол.[11].

Цінна інформація про поведінку споживачів розпорошена і не структу- рована, тому вивчення потреб обмеженої групи користувачів може бути нере- левантним. Щоб скористатися перевагами різноманітності, необхідно об'єднати максимально велику кількість покупців, що є складним і дорогим завданням, у той час як сфера ІКТ відкриває в цьому відношенні нові можливості.

Мотиви залучення в інноваційні мережі представляють окремий інтерес. Вони можуть бути як «зовнішніми» -- потреба у визнанні, так і «внутрішніми», наприклад бажання розважитися, задовольнити цікавість або підтримати інших членів. Компанії, навколо яких концентруються інноваційні спільноти, повинні вміти збалансовувати ці мотиви, оскільки усунення рівноваги може негативно позначитися на прихильності клієнтів. Фінансовий стимул може відштовхнути багатьох учасників. Користувачі зазвичай мають потребу вдосконалювати продукти, щоб адаптувати їх до використання для інших, не передбачених виробником, цілей.

Висновки

Впровадження технологій смарт-спеціалізації та споживчих інновацій як нематеріальної основи віртуальних інноваційних мереж для ефективного синергетичного використання державних інвестицій, підтримки регіонів України у розбудові їхнього інноваційного потенціалу з одночасним фокусуванням обмежених людських та фінансових ресурсів на декількох конкурентоспроможних сферах суттєво сприяють економічному зростанню.

Використовуючи смарт-технології, споживчі інновації, віртуальні інноваційні мережі, можна більш ефективно шукати найоптимальніші особливості регіонів для побудови регіональних інноваційних стратегій.

Література:

1. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура: Пер. с англ. под науч. ред. О.И. Шкаратана. - М.: ГУ ВШЭ, 2000. - 608 с.

2. Уорнер М., Витцель М. Виртуальные организации. Новые формы ведения бизнеса в XXI веке / Пер. с англ. Москва: Добрая книга, 2005. - 296 с.

3. Морозова И.А., Леонтьева Е.Ю., Сметанина А.И. Экономика в сетях виртуальности, Виртуальная экономика, 2014. https://cyberleninka.rU/article/n/ekonomika-v-setyah-virtualnosti/ viewer.

4. Волинець, В.О. (2021). Віртуальна, доповнена і змішана реальність: сутність понять та специфіка відповідних комп'ютерних систем. Питання культурології, (37), 231-243. doi: https://doi. org/10.31866/2410-1311.37.2021.23732

5. Camarinha-Matos, L. M. Collaborative Networks and Their Breeding Environments / L. M. Camarinha-Matos, H. Afsarmanesh, M. Ollus. - New York: Springer Science+Business Media, 2005. - P. 6.

6. Слонимская М.А. Предпосылки развития межфирменных сетевых взаимодействий, Устойчивое развитие экономики: международные и национальные аспекты, Электронный сборник статей IV Международной научно-практической online-конференции, Новополоцк, 26 ноября 2020 г., С. 211-217, Полоцкий государственный университет, Беларусь.

7. Бажал Ю.М. Українська інноваційна політика: проблема смарт-спеціалізації, Видання НаУКМА, Наукові записки НаУКМА. Економічні науки, 2021, том 6, випуск 1.

8. Сенченко В.В., Соловйов В.П. Споживчі інновації і віртуальні мережеві структури - механізми сприяння співпраці академічної науки з високотехнологічним сектором економіки, Законодавче забезпечення розвитку реального сектору економіки/ Заг. ред. В.І. Сергієнка; Інститут законодавства Верховної Ради України. Випуск 4. К.: Вид-во «Людмила», 2019. 322 с. С. 173 - 190.

9. Праузе Г., Тернер Т. Сообщества потребителей -- драйверы открытых инноваций, Форсайт, 2014, Т. 8, № 1, С. 24-28.

10. Hippel, Ericvon, Democratizing innovation / Eric von Hippel. - The MIT Press Cambridge, Massachusetts London, England, 2005. - 220 p.

11. Рябова И. Прогресс «на коленке»: чем важны домашние изобретения, 2019, https://econs.online/articles/ekonomika/progress-na-kolenke-chem-vazhny-domashnie-izobrete/

References:

1. Castells M. (2000). Informatsionnaya epokha: ekonomika, obshchestvo i kul'tura, [Information era: economics, society and culture]./ Per. s angl.podnauch. red. O.I. Shkaratana. -M.: GU VSHE, 2000. - 608 s../ Transl. from English under scientific ed. O.I. Shkaratana. - M.: State University Higher School of Economics, 2000. - 608p. [in Ukrainian].

2. Warner M., Witzel M. (2005). Virtual'nyye organizatsii. Novyye formy vedeniya biznesa v XXI veke, [Virtual organizations. New forms of doing business in the 21st century]. / Per. s angl. Moskva: Dobraya kniga, 2005. - 296 c../ Transl. from English Moscow: Good Book, 2005. - 296p. [in Ukrainian].

3. Morozova I.A., Leontyeva E.Yu., Smetanina A.I. (2014). Ekonomika v setyakh virtual'nosti, Virtual'naya ekonomika, [Economics in virtuality networks, Virtual Economy]./ https://cyberleninka.ru/article/n/ekonomika-v-setyah-virtualnosti/viewer. [in Ukrainian].

4. Volinet V.O. (2021). Virtual'na, dopovnena i zmishana real'nist': sutnist' ponyat' ta spetsyfika vidpovidnykh komp"yuternykh system,[Virtual, augmented and mixed reality: the essence of understanding the specifics of various computer systems]./ Pytannya kul'turolohiyi, (37), 231-243. doi: https://doi. org/10.31866/2410-1311.37.2021.23732./ Nutritional Culture, (37), 231-243. doi: https://doi. org/10.31866/2410-1311.37.2021.23732. [in Ukrainian].

5. Camarinha-Matos L. M. (2005). Collaborative Networks and Their Breeding Environments / L. M. Camarinha-Matos, H. Afsarmanesh, M. Ollus. - New York: Springer Science ^Business Media, 2005. -P. 6. [in Ukrainian].

6. Slonymskaya M.A. (2020). Predposylki razvitiya mezhfirmennykh setevykh vzaimodeystviy, Ustoychivoye razvitiye ekonomiki: mezhdunarodnyye i natsional'nyye aspekty, [Prerequisites for the development of interfirm network interactions, Sustainable economic development: international and national aspects]./ Elektronnyy sbornik statey IV Mezhdunarodnoy nauchno-prakticheskoy online-konferentsii, Novopolotsk, 26 noyabrya 2020 g., S. 211-217, Polotskiy gosudarstvennyy universitet, Belarus'./Electronic collection of articles of the IV International Scientific and Practical Online Conference, Novopolotsk, November 26, 2020, pp. 211-217, Polotsk State University, Belarus. [in Ukrainian].

7. Bazhal Y.M. (2021). Ukrayins'ka innovatsiyna polityka: problema smart-spetsializatsiyi, [Ukrainian innovation policy: the problem of smart specialization]./ VydannyaNaUKMA, Naukovi zapysky NaUKMA. Ekonomichni nauky, 2021, tom 6, vypusk 1 ./Publication of NaUKMA, Scientific notes of NaUKMA. Economic Sciences, 2021, Volume 6, Issue 1. [in Ukrainian].

8. Senchenko V.V., Solovyov V.P. (2019). Spozhyvchi innovatsiyi i virtual'ni merezhevi struktury - mekhanizmy spryyannya spivpratsi akademichnoyi nauky z vysokotekhnolohichnym sektorom ekonomiky, [Consumer innovations and virtual network structures - mechanisms for promoting the cooperation of academic science with the high-tech sector of the economy]./ Zakonodavche zabezpechennya rozvytku real'noho sektoru ekonomiky/ Zah. red. V.I. Serhiyenka; Instytut zakonodavstva Verkhovnoyi Rady Ukrayiny. Vypusk 4. K.: Vyd-vo «Lyudmyla», 2019. 322 s. S. 173 - 190./Legislative supportfor the development of the real sector of the economy/ General. ed. V.I. Sergienko; Institute of Legislation of the Verkhovna Rada of Ukraine. Issue 4. K.: Lyudmila Publishing House, 2019. 322 p. P. 173 - 190. [in Ukrainian].

9. Prause G., Turner T. (2014). Soobshchestva potrebiteley -- drayvery otkrytykh innovatsiy, [Consumer communities - drivers of open innovation]./ Forsayt, 2014, T. 8, № 1, S. 24-28./Foresight, 2014, Vol. 8, No. 1, pp. 24-28. [in Ukrainian].

10. Hippel, Eric von. (2005). Democratizing innovation / Eric von Hippel. - The MIT Press Cambridge, Massachusetts London, England, 2005. - 220p. [in Ukrainian].

11. Ryabova I. (2019). Progress «na kolenke»: chem vazhny domashniye izobreteniya, [Progress “on the knee”: why home inventions are important]./https://econs.online/articles/ ekonomika/progress-na-kolenke-chem-vazhny-domashnie-izobrete/. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru