Повоєнна відбудова України у контексті довоєнних економічних проблем

Размещено на http://allbest.ru

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»

Повоєнна відбудова України у контексті довоєнних економічних проблем

Ключові слова: повоєнна відбудова, економіка України, низько-технологічна структура, сировинний експорт, іноземні інвестиції, міграція, екологічні наслідки, модель економіки.

Військова агресія Росії послабила плани розвитку України, відкинувши її на десятки років назад. Виробничий, житловий сектори та інфраструктура зазнали колосальних збитків, а війна все триває, завдаючи нових втрат. Міжнародна спільнота та український уряд пропонують варіанти планів відновлення, які умовно називають «новим Планом Маршалла» для України. Розглядаючи можливі стратегії реконструкції та їх ресурсне забезпечення, важливо усвідомлювати стартові умови та особливості повоєнної відбудови. З одного боку, вони будуть визначатися тим, коли закінчиться війна і яким, на той час, буде стан національного господарства. З іншого боку, - важливою детермінантою повоєнної відбудови України є модель економіки та її окремі риси, що сформувалися продовж тривалого історичного періоду.

Національне виробництво та експорт характеризуються переважанням добувних і сільськогосподарських галузей. Причинами аграрно-сировинної структури, яка склалася впродовж років державної незалежності України, слід вважати недоліки пострадянської трансформаційної стратегії ринкових реформ, яка призвела до концентрації власності та формування монополій у низько-технологічних галузях. Процес ринкових перетворень на межі ХХ-ХХІ ст. полягав у трансформації державних активів у акціонерні товариства та створення нових фінансово-промислових конгломератів, головним чином у гірничодобувній промисловості та виробництві сільськогосподарської сировини.

Об'єктами приватизації були, насамперед, великі підприємства - монополісти. Це призвело до появи асиметричних умов інвестування для великих і малих інвесторів. Союз корпоративного бізнесу з державними структурами призвів до формування в українському суспільстві такого прошарку населення, який фактично отримав монопольне становище у володінні та розпорядженні колишньою суспільною власністю. Переважання закритих акціонерних товариств не сприяло публічності та інформаційній відкритості, а отже, й інвестиційній привабливості корпоративного сектору України. У цей період зовнішньоторговельні потоки контролювали близько двох десятків корпоративних структур, що об'єднували підприємства переважно важкої промисловості. До них увійшли, зокрема, Група Інтерпайп, Індустріальний Союз Донбасу, Група Приват, Систем Кепітал Менеджмент, НАК «Нафтогаз України», Укравто, Укрпромінвест та ін. За таких умов інтенсивний розвиток експортного потенціалу України призупинився: ресурс країни зосередився в руках великого капіталу та забезпечив основу для його конкурентної позиції на зовнішніх ринках. Корпоративний сектор є потужною складовою економіки України. Діяльність великих компаній визначає динаміку економічного розвитку країни, її позиції на світових ринках і рівень міжнародної конкурентоспроможності. У ході приватизації на межі 1990-х і 2000-х років виникла неефективна структура корпоративного сектора. Великий капітал зосереджений переважно в галузях, які виробляють товари з низькою часткою доданої вартості [1, с. 199].

Порівняння та узагальнення статистичних даних щодо характеру зовнішньоекономічної діяльності українських корпорацій засвідчив зміну розподілу товарних позицій у бік збільшення частки сільськогосподарської сировини та тенденцію до скорочення технологічних ланцюжків [ 1]. Таким чином сформувалася негативна тенденція низхідних структурних змін та зниження технологічного рівня експорту. Разом з тим, як показують фахові дослідження, цій тенденції передувала тривала бездержавність України, включення у радянський централізований народногосподарських комплекс і неринкову систему соціалістичної економічної співдружності. Це призвело до формування незавершених циклів виробництва, структурної залежності економіки та відсутності інститутів ринкового менеджменту: «Загалом посилення локальної заінтегрованості українського господарства в централізовану економічну систему призводить до втрати міжнародної конкурентоспроможності на відкритих ринках» [2, с. 516]. Тому одним із ключових завдань повоєнної відбудови економіки України постає не просто відновлення міжнародних позицій, а формування нових, на основі структурних змін в економіці та реалізації національних конкурентних переваг. Для відновлення потрібні інвестиції, фінансові ресурси, які спроможні не лише покрити поточні витрати, а й забезпечити потужні «вливання» для становлення нових виробництв на новій технологічній основі. З перших років державної незалежності України проблема залучення іноземного капіталу розглядалася як одна із ключових [3, c. 37, 82]. В умовах повоєнної відбудови це питання постане ще гостріше, оскільки несформовані внутрішні механізми нагромадження капіталу нездатні забезпечити трансформацію грошей в активи. Виходячи з того, що «фінансова глибина ринку та фінансова стійкість підприємств є відображенням на макро-та мікрорівнях спроможності країни до ендогенного економічного розвитку, а в час війни та повоєнної відбудови - можливості ефективного забезпечення збройної відсічі та відновлення економіки і соціогуманітарного простору» [4, с. 31], від вирішення питання інвестиційного забезпечення відбудови залежить її успішність.

Розвитку малого та середнього бізнесу сприяли б прямі іноземні інвестиції, однак їх залучення не є суттєвим (Рис.1)

Прямі іноземні інвестиції в Україну, млн. дол. США

Рис. 1. Динаміка обсягу прямих іноземних інвестицій в Україні за 2002-2022 рр. (млн. дол. США)

* побудовано за даними [5]

У зв'язку з глобальною економічною кризою у 2009 р., відслідковується зменшення обсягу прямих іноземних інвестицій на суму 6097 млн. дол. США. Незважаючи на те що з 2010 р. ситуація покращується, у 2013-2015 рр. відбувається стрімке падіння обсягу залучення інвестицій через військовий конфлікт на території України. До 2020 р. прослідковуються часті коливання обсягу прямих іноземних інвестицій і в цьому ж році, у зв'язку з пандемією COVID-19 знову ж показники стають від'ємними, а в 2022 р. через війну в Україні обсяги інвестицій складають тільки 190 млн. дол. США.

Варто враховувати, що слабкість ринкових фінансових механізмів обумовлює зростання ролі фіскальних інструментів акумуляції та розподілу коштів. Посилення податкового тиску на бізнес є вкрай небажаним з огляду на успішні історичні практики повоєнного відновлення та подолання економічного спаду. Крім того, дефіцит фінансових ресурсів збільшує потребу в зовнішній фінансовій допомозі для повоєнного відновлення економіки та соціогуманітарного простору.

Разом з тим, як свідчить світовий досвід, великий потенціал мають внутрішні ресурси, які потрібно мобілізувати та направити на реалізацію реконструктивної стратегії. Успіх повоєнного відновлення за модернізацій ним сценарієм у Західній Німеччині, Японії, Республіці Корея, Ізраїлі було досягнуто саме завдяки зміцненню державного сектора економіки, насамперед у сфері національної безпеки, енергетики, транспорту; створенню змішаних державно - приватних фірм, участі держави у найбільших стратегічних підприємствах і отримання важелів впливу на прийняття рішень у корпораціях; оптимізації та пріоритезації інвестиційної діяльності національних корпорацій; переорієнтації приватних капіталів з фінансового сектора у сферу виробництва; формуванню ефективних механізмів трансформації заощаджень населення в інвестиції; встановленню інституційних запобіжників відпливу капіталів за кордон [ 6, с. 7980]. Таким чином, враховуючи попередню траєкторію розвитку національного господарства, ендогенізація економічного розвитку є стратегічним пріоритетом відбудови. В Україні ще до війни загрозливих масштабів набули міграційні процеси. Вторгнення Росії, хоча наразі і є найсуттєвішою, втім не єдиною причиною міграції українців. Розвиток міграції в Україні зумовлений багатьма детермінантами, зокрема: економічними, військовими, національними, екологічними та політичними. У довоєнний період одним із найгостріших викликів для держави постала інтелектуальна еміграція українців, причому ця тенденція набувала дедалі загрозливіших масштабів. Адже сьогодні вітчизняні емігранти стають драйверами розвитку економік розвинутих країн світу, натомість Україна втрачає людський потенціал інноваційної модернізації. Ця ситуація продовжує погіршуватися внаслідок посилення міжнародної конкуренції в умовах формування глобальної економіки знань, запровадження розвинутими державами ефективної міграційної політики щодо залучення іммігрантів та відсутності превентивної політики в Україні, здатної забезпечити збереження та сприяти примноженню національного людського капіталу.

Найбільш зацікавленими в українських мігрантах завдяки територіальній та культурній близькості є країни ЄС; до того ж європейське законодавство передбачає багато преференцій для талановитих спеціалістів. Більше того, в умовах війни створено низку програм, які допомагають українським біженцям адаптуватися у європейських країнах: соціальне житло, програми працевлаштування, курси для вивчення іноземних мов, освіта дітей тощо. Внутрішні кризові явища економіки України створюють додаткову мотивацію для еміграції наших співвітчизників. У ЗМІ насаджується песимістична оцінка поточної ситуації в Україні на противагу перевагам проживання в економічно розвинутих країнах. З метою збереження та примноження людського капіталу України необхідно розробити і впровадити зважену превентивну державну міграційну політику, яка спрямована на розвиток підприємництва, появу робочих місць, розбудову правової держави, знищення корупції, розробку справедливої податкової політики [7]. З початком повномасштабного вторгнення російської армії до України внаслідок ворожих обстрілів та бойових дій не лише студенти, а й значна частина викладачів змушені покинути місця постійного проживання та праці, стати вимушеними переселенцями та біженцями. Ризики втрати людського потенціалу України пов'язані з негативними наслідками вимушеної міграції в умовах війни, а саме: депрофесіоналізація фахівців, які втрачають зв'язок з науково-освітньою діяльністю; відтік з України професорсько-викладацьких кадрів; руйнування науково-дослідницьких осередків і спадкоємності в розвитку наукових шкіл [8]. Масовий відтік людського, у тому числі, інтелектуального капіталу, з України формує загрози для її подальшого економічного та соціогуманітарного розвитку.

В умовах війни зруйновано екологічну систему, воєнні дії та диверсії на тимчасово окупованих територіях України призводять до катастрофічного зниження безпеки проживання та господарської діяльності. Проте проблема екологічного навантаження на довкілля гостро постала ще в радянський час. Зокрема, будівництво каскаду ГЕС на Дніпрі зі створенням низки штучних водойм було складником радянської індустріальної політики. Переважно екстенсивний тип розвитку економіки в умовах екологічної кризи та глобалізації ресурсного дефіциту зберігався в Україні до початку 1990-х років [9, с. 124]. повоєнний відбудова україна економіка

Також в Україні досить гостро стоїть питання знелюднення сільських територій. Вирішити зазначену проблему можна за допомогою сільськогосподарської кооперації, так як зростання попиту на світовому ринку на якісні екопродукти харчування може стати шансом для стійкого розвитку сільського господарства України. Наразі втриматися на світовому ринку, конкуруючи з міжнародними сільськогосподарськими підприємствами, можуть лише великі вітчизняні агрокомпанії, діяльність яких прямо й опосередковано підтримувалась урядом у попередні роки. Досвід засвідчує, що функціонування розгалуженої мережі кооперативних організацій вирішує одночасно ряд проблем соціально-економічного характеру. Позитивний суспільний, економічний та соціальний ефект від впровадження сільськогосподарської кооперації націлює на пошук шляхів її формування в Україні [10, с. 7]. Не менш вагомим є значення кооперації у підвищенні громадянської активності, розбудові демократичних механізмів суспільної взаємодії та консолідації нації, тобто «соціально-історичні й ментальні особливості зумовлюють можливість альтернативної моделі трансформації сучасної економічної системи України шляхом втілення в життя принципів економічного і соціального солідаризму, які стануть продовженням національних традицій» [11, с. 81 -82].

Системною проблемою України є сформована модель економіки, яка характеризується високим рівнем концентрації власності, слабкістю конкурентного середовища, а також «повільним зростанням економіки та вразливістю до викликів; низьким рівнем соціальної консолідації та економічного солідаризму; домінуванням ієрархічних зв'язків і незахищеністю прав власності» [12, с. 94].

Тому вирішення довгострокових завдань повоєнної реконструкції та забезпечення передумов для подальшого розвитку економіки, зміцнення її міжнародної конкурентоспроможності неможливе без системних реформ, які мають забезпечити перебудову економічної моделі у напрямі збільшення доступності ресурсів і можливостей, зміцнення конкурентних засад та, разом з тим, інституційної спроможності держави.

Висновки

Розроблення та успішна реалізація стратегій повоєнної відбудови України вимагають наукового осмислення та практичного врахування проблем і особливостей економічного розвитку, які сформувалися в довоєнний період і загострилися під час війни. До таких належать: викривлена структура виробництва та експорту з переважанням низько технологічних, сировинних галузей; ресурсо- та енергозатратні моделі виробництва й споживання; концентрація власності та слабкість конкурентного середовища; відсутність дієвих механізмів капіталоутворення та інвестицій; масова міграція населення, особливо, - перспективної молоді; територіальні дисбаланси соціально-економічного розвитку, зокрема, занепад сільських територій. Вирішення цих проблем шляхом впровадження системних реформ і зміни моделі економічного розвитку становить імператив збереження та розвитку України.

Список використаних джерел

[1] Slyvka T., Nebrat V. & Bodnarchuk T. (2023). The role of joint stock companies in the structural change of Ukraine's economy. Ekonomia i Prawo. Economics and Law, 22(1), 191 -205. DOI: https://doi.org/10.12775/EiP.2023.011.

[2] Небрат В.В., Горін Н.О. та ін. (2021). Історичні детермінанти включення України в систему міжнародних економічних відносин. Небрат В.В. (ред.) (528 c.). Київ: НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України».

[3] Небрат В.В. (2016). Підприємництво як рушійна сила суспільного прогресу: матеріали круглого столу (Київ, 1 грудня 2016 р.) /НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України». Електрон. дані. К. Вилучено з: http://ief.org.ua/docs/scc/1 .pdf.

[4] Небрат В., Корніяка О. (2022). Особливості механізмів капіталоутворення та інвестування в Україні як чинник фінансових ризиків в умовах війни та післявоєнного періоду. Грааль науки, 16, 31-34. DOI: https://doi.org/10.36074/grail- of-science.17.06.2022.001.

[5] Мінфін (2023). Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) в Україну. Вилучено з: https://index.minfin.com.ua/ua/economy/fdi/.

[6] Відновлення та реконструкція повоєнної економіки України: наукова доповідь (2022). НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України», 69-89. Вилучено з: http://ief.org.ua/wp-content/uploads/2022/12/Vidnovlennja-ta-reconstrukcsja- povojennoji-economiky.pdf.

[7] Дідківська Л.В. (2020). Причини і наслідки інтелектуальної міграції в Україні. Економіка України, (3), 65-76. DOI: doi.org/10.15407/economyukr.2020.03.065.

[8] Nebrat V.V., Kurbet O.P., & Bodnarchuk T.L. (2022). Educational mobility in time of war: risks of human potential's losses in Ukraine. The Russian-Ukrainian war (2014-2022): historical, political, cultural-educational, religious, economic, and legal aspects, 218-223. DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-223-4-29.

[9] Небрат В.В., Супрун Н.А., Горін Н.О., ... Гордіца К.А. (2014). Українська економічна думка про чинники та пріоритети економічного розвитку. Небрат В.В. (ред.) (396 с.). Київ: ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України».

[10] Дідківська Л.В., Кудласевич О.М., Сливка Т.О. (2022). Кооперація та держава у розвитку конкурентного аграрного підприємництва в Україні. Science and Education a New Dimension. Humanities and Social Sciences, 49 (I.: 267), 7-13.

[11] Мокій А.І., Небрат В.В., Король М.М., & Флейчук М.І. (2023). Трансформаційні процеси в Україні в повоєнний період: міждисциплінарні оцінки. Економіка України, 1,74-88.

[12] Небрат В.В. (2021). Інституційні моделі суспільного порядку як чинник економічного розвитку та національного добробуту. Історія народного господарства та економічної думки України, 54, 93-117. DOI: https://doi.org/10.15407/ingedu2021.54.093.

Размещено на Allbest.ru