Туризм як феномен масової культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Туризм як феномен масової культури

Козачок Іван Андрійович,

здобувач Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Починючи з другої половини XX - початку XXI століття, туризм є органічною складовою суспільного життя, однією з найприбутковіших і динамічно прогресуючих галузей економіки. Завдяки змінам, які відбулися в суспільстві під впливом туризму, він став соціокультурним феноменом ХХ століття.

У сфері соціальних відносин туризм може відігравати роль структуроутворюючого чинника, оскільки кожна 15 людина у світі так чи інакше пов'язана з індустрією туризму Туризм є політикою глобального рівня, завдяки якій можна вирішити певні міжнародні проблеми за допомогою «народної дипломатії». В ідеологічному аспекті він сприяє зміні існуючих соціокультурних стереотипів і формуванню нових світоглядних орієнтирів. Завдяки туризму в сучасному світі міжкультурна комунікація стає можливою вже в планетарному масштабі. Загалом туризм репрезентує життя в усьому його різноманітті, концентруючись на короткому проміжкові часу, що характеризується певними цілями і способом їх досягнення.

Протягом XX століття західні дослідники докладали зусиль до з'ясування сутності суспільства індустріального типу, аналізуючи при цьому і феномен масової культури. Ідеться про загальнотеоретичні і філософські праці Т Адорно, Р. Арона, Ж. Еллюля, Г Лебона, А. Моля. Розгляду туризму як феномена масової культури присвячені дослідження 3. Баумана, Д. Белла, Е. Гідденса, К. Каплана, Дж. Кліффорда, Д. МакКеннела, Г Маркузе. Деякі аспекти туризму як соціокультурного явища в контексті масової культури досліджували Г Афонін, А. Галіздра, Б. Єрасов. А та українські дослідники - Г Мавріна, Л. Карпова. туризм масова культура економіка

Аналіз літературних джерел з розвитку сучасного туризму переконує, що найбільшу увагу дослідників привертають питання щодо формування понятійного апарату, закономірностей функціонування туристичного ринку як елемента світового ринку торгівлі послугами, менеджменту і маркетингу туризму.

Одним з найбільш дискусійних є поняття туризму. Перше і найточніше його визначення 1954 року надали професори Бернського університету В. Хунзікер і К. Крапф. З часом його ухвалила Міжнародна асоціація наукових експертів туризму Згідно з цим визначенням, туризм - це сукупність відносин, зв'язків і явищ, які супроводжують поїздку і перебування людей у місцях, які не є місцями їх постійного або тривалого проживання і не пов'язані з їх трудовою діяльністю. Це визначення, не містить нових елементів, а вводить новий підхід: виняток. В. Хунзікер і К. Крапф обрали визначення, відповідно до якого вважали туризмом усе, що хоч якоюсь мірою пов'язане з подорожуванням, за винятком зміни постійного місця проживання, а також поїздок, мотивованих трудовою діяльністю. Нині вже відомо, що міграція пенсіонерів та економічний туризм спростовують таке розуміння туризму [1].

Важливе значення для дослідження феномена туризму мають публікації ООН, Всесвітньої Туристичної Організації (ВТО), Міжнародного Союзу туристичних організацій (МСОТО) та інших міжнародних організацій. Головне їх досягнення - розробка понятійного апарату. Нині найбільш поширеним є визначення туризму, схвалене на спільній конференції Всесвітньої асоціації туризму і Міжпарламентського союзу року (Гаага, 1989). У ньому йдеться про добровільність подорожування і значення сектора послуг. Критично розглядаючи таке визначення, можна зауважити, що у ХХІ ст. поняття Гаазької декларації стосовно виключення місця проживання і трудової діяльності не визначає повноцінного пересування, яке характеризує всіх учасників туризму. У документах Гаазької декларації (1989) туризм розглядається як будь-яке вільне пересування осіб, не враховуючи пересувань між місцем роботи і місцем проживання, а також весь комплекс послуг для задоволення потреб людей під час такого пересування [2, с. 63].

1980 року на Філіппінах було ухвалено Манільську декларацію зі світового туризму, у якій проголошувалось: «Туризм розуміється як діяльність, що має важливе значення в житті народів завдяки безпосередньому впливу на соціальну, культурну, освітню й економічну сфери життя держав та їх міжнародні відносини» [3]. У матеріалах Всесвітньої конференції з туризму, проведеної Всесвітньою туристською організацією (ВТО) 1981 року в Мадриді, туризм визначається як один із видів активного відпочинку, що являє собою подорожування з метою пізнання певних районів, нових країн, яке поєднується в окремих країнах з елементами спорту. 1993 року статистична комісія ООН ухвалила більш повне визначення туризму: «Туризм - це діяльність осіб, які подорожують і перебувають у місцях за межами їх звичайного середовища протягом періоду, який не перевищує одного року поспіль, з метою відпочинку, діловими й іншими цілями» [1].

У науковій літературі є багато інших визначень туризму. Зокрема, П. Бернекер визначає туризм як сукупність взаємовідносин і послуг, пов'язаних з тимчасовою і добровільною зміною мандрівником місця проживання з некомерційних або непрофесійних причин.

До проблеми інтерпретації туризму як феномена масової культури протягом другої половини ХХ - першої половини ХХІ століть зверталися відомі вчені Заходу, зокрема філософи, соціологи, антропологи, психологи. Соціологічні концепції, створені у цей час, спираються на філософський аналіз процесів, пов'язаних з феноменом туризму та мандрівок. Проблемне поле досліджень соціологів передбачає різноманітні інтерпретації впливу феномена туризму в соціокультурному просторі на всіх рівнях: регіональному, національному і глобальному. Антропологи вважають туризм сучасним інструментом пізнання культур. Психологи дослідили коло питань, що стосуються мотивацій туристів, ранжування соціальних ролей у процесі мандрівок, зв'язку туризму зі способом життя, дозвіллям, повсякденністю.

Сучасні наукові дослідження туризму відрізняються від попередніх більш практичним їх спрямуванням, на відміну від тих, які мали переважно теоретико-пізнавальні завдання. Такі зміни в методології сучасних досліджень потребують окремого аналізу.

Література

1. Божко Л. Д. Генезис та еволюція наукового туристського дискурсу. Вісник Харківської державної академії культури : зб. наук. пр. Харків, 2012. Вип. 37. С. 56-66.

2. Гаагская декларация по туризму, Гаага, 14 апреля 1989 года. Правове регулювання туристичної діяльності в Україні : зб. нормат.- правових актів / Київ. ун-т туризму, економіки і права. Київ, 2002. С. 63-68.

3. Манильская декларация по мировому туризму : принята Всемир. конф. по туризму, проходившей в Маниле (Филлипины) с 27 сент. по 10 окт. 1980 г. Правoве регулювання туристичнoї діяльнoсті в Україні / за ред. В. К. Федорченка. Київ, 2002. С. 53-57.

Размещено на Allbest.ru