Економічні загрози самодостатньому розвитку лісогосподарських підприємств

Pyrshin Maksym

Postgraduate, Polissya National University, Zhytomyr

The article considers the state of development of forestry and logging enterprises and offers a generalized approach to identifying economic threats to their self-sufficiency, according to which its essence can be characterized as achieving a qualitative and quantitative level of efficiency of the management system and a certain state of protection against threats to sustainable and stable fuctioning. It is determined that economic threats to the self-sufficiency of enterprise development are any circumstances or events that may lead not only to the current disruption of existing business processes, loss or reduction of income, but also loss of guarantees to business participants to preserve and increase invested assets and created image.

The study allowed to summarize the existing economic threats that stand in the way of their self-sufficient development in certain areas, in particular in the field of fiscal policy, relations with suppliers and contractors, pricing of facilities, solvency, efficiency, autonomy, investment, cost recovery, creation of target reserves, labor productivity, the impact of inflation, value added, market value growth of enterprises, building a controlling system, capitalization of potential and preventive counteraction to the shadow economy.

The assessment of existing economic threats to the state forestry enterprises, taking into account the impact ofstakeholders' interests, provides an opportunity to obtain a comprehensive assessment of the level of self-sufficiency, which contributes to more effective management decisions to improve economic security, sustainability and development of the forest industry.

Further research should be aimed at reasoning preventive and prophylactic, operational and informational, and prognostic functions, which are the absolute basis for ensuring self-sufficient development of forest enterprises.

This will counteract the identified and potential threats to the self-sufficient development of enterprises through effective risk management during their business activities.

Key words: self-sufficiency, economic threats, forestry, economic security, added value.

Вступ

Постановка проблеми. Підприємствам постійно доводиться долати кризові ситуації, що виникають як в результаті нестабільного економічного розвитку держави, так і недоліків внутрішньої управлінської системи, які призводять до збільшення числа загроз їх самодостатньої діяльності.

Самодостатність підприємства - це складна система що містить в собі певний набір інструментів, які дозволяють забезпечити раціональність і ефективність використання економічних ресурсів в господарській діяльності. Формування самодостатності підприємства здійснюється шляхом досягненням стабільності і ефективності його функціонування, забезпечення запобігання, виявлення та недопущення в подальшому зовнішніх і внутрішніх небезпек та загроз, які можуть призвести до втрати умов необхідних для успішної діяльності та розвитку.

Проблема пошуку підходів до забезпечення самодостатнього стану підприємств та шляхів усунення економічних загроз їх господарській діяльності і в цілому національній економіці України набуває в даний час надзвичайної актуальності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню питань економічних загроз бізнесу на рівні окремих суб'єктів господарювання, присвятили свої праці такі відомі вчені-економісти як Антоненко В.М. [1], Петренко О.В. [1], Бойко І.В. [2], Васильців Т.Г. [3], Пасічник М.Б. [3], Гадишев В.А. [4], Поскочинова О.Г. [4], Ермолаев Д.В. [5], Колісніченко П.Т. [6], Кристиняк М.Б. [7], Кузнецова І.О. [8], Кюне О.О. [8], Лаптєв М.С. [9], Лойко В.В. [10], Мігус І.П. [11], Лаптєв С.М. [11], Орлик О.В. [12], Пашнюк Л.О. [13], Рудніченко Є.М. [14], Суханова Н.В. [15], Тульчинська С.О. [16], Ткаченко Т.П. [16], Гращенко М.В. [16], Утенкова К.О. [17], Штангрет А.М. [18; 19], Котлярвський Я.В. [19].

Проте зважаючи на багатоплановість й зростаючу вагомість даної проблеми в сучасних умовах господарювання питання забезпечення належного рівня самодостатності підприємств, вчасного виявлення та діагностики джерел їх небезпеки й надалі потребують посиленої уваги.

Постановка завдання. Мета статті полягає в дослідженні економічних загроз самодостатньому функціонуванню лісогосподарських підприємств та визначенні інструментів їх нейтралізації.

Виклад основного матеріалу дослідження

Протягом останніх 10 років, загалом показники всіх основних складових економічної безпеки України залишаються в зоні рівня незадовільного стану, що зберігає високими ризики прояву масштабних дестабілізаційних явищ у розвитку економіки в довгостроковій перспективі [20]. лісогосподарський ринковий вартість україна війна

Наростання кризових явищ, посилення невизначеності економічної ситуації вимагає від суб'єктів господарювання посилення уваги до забезпечення самодостатнього функціонування через інструменти попередження, виявлення і нейтралізації можливих загроз, небезпек та ризиків які здатні негативно вплинути на стан та результати їх діяльності.

Поняття самодостатність господарської діяльності як самостійного об'єкта управління є відносно новим, яке почали розглядати сучасні дослідники стосовно розвитку територіальної громад, і водночас на рівні підприємств дослідження цього стану господарюючої системи в літературі відображення ще не одержали.

Під самодостатністю розуміється як досягнення відповідного якісного і кількісного рівня ефективності функціонування підприємства, так і певний стан захищеності від загроз його збалансованої, стійкої і стабільної роботи.

Про ефективність розвитку стану самодостатності господарської діяльності підприємства може свідчити дотримання динаміки формування системи показників відповідно до оптимальної моделі (1):

100% < А < Н < В < Ч < Д < П, (1)

де А, Н, В - відповідно, середньорічна вартість за балансом підприємства активів, необоротних активів та власного капіталу; Ч, Д, П - відповідно, створені за звітний рік чистий дохід, додана вартість і чистий прибуток.

Стан розвитку рівня самодостатності господарської діяльності підприємств лісового господарства і лісозаготівлі, визначений за показниками відповідно до цієї моделі відображено на рис. 1.

Представлені розрахунки свідчать, що стан і динаміка показників мають неоднозначний характер. Якщо за період 2013-2019 рр. протилежна динаміка була тільки за співвідношеннями між загальним зростанням активів, необоротних активів і власним капіталом та чистим доходом і створеною доданою вартістю, то в 2019 р. ситуація стала взагалі загрозливою і характеризується спадом рівня формування і ефективності використання економічного потенціалу підприємств в галузі.

Рис. 1. Стан розвитку та ефективності використання потенціалу підприємств лісового господарства та лісозаготівлі

Джерело: узагальнено за даними http://www.ukrstat.gov.ua/

Стійка життєдіяльність суб'єкта господарювання може бути убезпечена через досягнення стану самодостатнього розвитку та створенням управлінської системи, здатної до подолання загроз його функціонуванню.

Економічні загрози відносяться до найбільш складних категорій що об'єднують можливості або небезпеки втрат в процесі господарської діяльності які можуть погіршувати рівень самодостатності суб'єкта господарювання.

Економічні загрози - це будь-які обставини або події, які можуть привести не лише до поточного порушення наявних бізнес-процесів, одержання збитків або зменшення доходів, так і втрати гарантій учасникам господарювання на збереження і примноження вкладених активів і створеного іміджу.

Проблеми загроз господарській діяльності більшість вчених-економістів досліджують в контексті забезпечення економічної і фінансової безпеки функціонування суб'єктів господарювання. Водночас наголосимо, що немає єдиної думки щодо розуміння цих понять. Так, на думку Т.М. Соколенко економічна безпека - це стан, при якому стратегічний потенціал фірми знаходиться поблизу меж адаптивності, а загроза втрати економічної безпеки наростає тим дужче, чим ближчою є ступінь адаптивності стратегічного потенціалу до граничної зони. Погроза може виявитися у вигляді втрати рівня конкурентного статусу або істотного погіршення фінансового стану, або втрати позитивного іміджу [21].

Згідно з визначенням Т.Г. Васильціва економічна безпека - це такий стан функціонування, за якого підприємство і його продукція є конкурентоспроможними на ринку та одночасно гарантується: найбільш ефективне використання ресурсів, інтелектуального та кадрового потенціалу; стабільність функціонування, стійкість та прогресивність розвитку; можливість протидіяти негативним впливам зовнішнього і внутрішнього середовища його функціонування.

Відповідно головною метою реалізації заходів із забезпечення економічної безпеки підприємства є гарантування його стабільного та максимально ефективного функціонування, а завданнями такої роботи є: досягнення мети функціонування підприємства; забезпечення ефективного використання ресурсів; запобігання руйнівному впливу зовнішнього середовища; зміцнення фінансової стійкості і платоспроможності; охорона комерційної таємниці та інформації; досягнення безпеки персоналу підприємства, майна і капіталу [22, с. 18-19].

Щодо тлумачення поняття «фінансова безпека» підприємства, то науковці на підставі комплексного підходу визначають сутність цієї категорії як основи економічної безпеки з відповідними інструментами управління нею.

І.В. Багровецька, Л.С. Козак характеризують фінансову безпеку підприємства як важливу складову економічної безпеки, що базується на незалежності, ефективності і конкурентоспроможності господарюючого суб'єкта, яка відображається через систему критеріїв і показників його фінансового стану, що характеризує збалансованість фінансів, достатню ліквідність активів і наявність необхідних резервів [23].

Л.А. Некрасенко, Ю.М. Рибалка під фінансовою безпекою підприємства вбачають складову економічної безпеки, яка полягає у наявності такого його фінансового стану, який характеризується: збалансованістю і якістю фінансових інструментів, технологій і послуг; стійкістю до загроз; здатністю підприємства забезпечувати реалізацію фінансових інтересів, також місії і завдань достатніми обсягами фінансових ресурсів; а також спрямованістю на ефективний і сталий розвиток [24, с. 162].

Виходячи із вищевикладених визначень, можливо зробити висновок, що основним завданням забезпечення економічної і фінансової безпеки є виявлення, реагування, ліквідація або пом'якшення дії загроз, які можуть сприяти зниженню рівня самодостатності підприємства.

Система економічної безпеки не є загальною для кожного підприємства, а є індивідуальною і залежить від чинної в державі нормативної бази, обсягу і якості ресурсів, формування управлінської політики, розуміння кожним стейкхолдером важливості гарантування безпеки бізнесу та створення умов для самодостатньої діяльності. В основу системи управління самодостатнім підприємством повинні бути покладені превентивно-профілактична, оперативно-інформаційна та прогностична функції.

Самодостатність розвитку підприємства характеризується як станом що забезпечує збереження та ефективне використання наявного потенціалу, стабільне зростання, високий рівень розвитку управління, безперервне інноваційне інвестування, так і станом попередження виявлення і ліквідації економічних загроз. Перший з них забезпечує сприяння бажаному динамічному вектору розвитку, а другий можливість захисту господарської діяльності від економічних загроз.

Дослідження сучасного стану розвитку підприємств лісового господарства і лісозаготівлі дозволило узагальнити наявні економічні загрози, які стоять на шляху до самодостатнього їх розвитку за окремими напрямами, зокрема у сфері: бюджетно-податкової політики, відносин з постачальниками та підрядниками, ціноутворення на об'єкти діяльності, платоспроможності, ефективності господарювання, автономії, інвестування, окупності витрат, створення цільових резервів, продуктивності праці, впливу інфляційних процесів, формування доданої вартості, приросту ринкової вартості підприємств, побудова системи контролінгу, капіталізації потенціалу та превентивно-профілактичної протидії тіньовій економіці.

Насамперед, необхідно звернути увагу, що в Україні діючий інструментарій бюджетно-податкового регулювання лісовикористання не враховує Європейську практику, яка передбачає використання широкого спектру фіскальних регуляторів та забезпечує надходження лісоресурсної ренти до фінансових фондів відтворення лісоресурсного потенціалу. В Україні фіксальний інструментарій рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів виступає лише для наповнення відповідних бюджетів без прив'язки до розвитку лісового господарства, як стимулюючої функції стосовно розширеного відтворення лісу. Щодо одержаного чистого прибутку, то до державного бюджету відраховується 80 відсотків його обсягу, а з 20 липня 2021 року - 50 відсотків за умови спрямування 30 відсотків на придбання необоротних активів необхідних для здійснення заходів з охорони захисту, використання та відтворення лісів [25].

З 2016 року у бюджеті виділяються кошти лише на утримання бюджетних установ та фінансування невеликих наукових тем. Всі роботи в галузі на лісорозведенні і збережені біорізноманіття відбуваються за рахунок власних коштів підприємств одержаних за реалізацію деревини, товарів, робіт та послуг.

Єдиним правовим і ефективним механізмом забезпечення самодостатнього розвитку підприємств лісової галузі може бути їх державне фінансування шляхом створення лісового фінансового фонду [26] для фінансування витрат, як це відбувалося до 2016 року [27].

Значимою проблемою розвитку підприємств лісової галузі є їх ресурсна безпека. Там, де є загрози щодо відносин з постачальниками як важливими стейкхолдерами, підприємство як покупець несе додаткові витрати, втрачає час, а іноді і власних покупців.

Для отримання можливих ресурсів підприємства мають здійснювати безперервний цикл угод, постійно відслідковувати ринок ресурсів і стан стабільності постачальників задля виявлення потенційних загроз і сприятливих ресурсних можливостей.

Проте на сьогодні в галузі відсутня стратегія щодо забезпечення підприємств інноваційними ресурсами для потреб лісорозведення, заготівлі і переробки деревини та оцінювання постачальників як впливових стейкхолдерів на попередження потенційних загроз на ринку ресурсів.

Одним із інструментів поліпшення роботи в сфері процесу постачання лісогосподарських підприємств може бути функціонування при Державному агентстві лісових ресурсів України, або його територіальних органах централізованої закупівельної організації з функціями постачання, цінової оптимізації у забезпеченні товарами і послугами, виконання замовлень на проведення постійного аналізу ринку, надання консультаційної, інформаційної та правової допомоги.

На сьогодні в галузі діє адміністративний мораторій на вивіз необробленої деревини та використання аукціонів з не завжди доступною користувачам інформацією щодо діяльності електронних майданчиків. Реалізація і формування ціни на ліс через біржі з продажу створюють умови придбання в перепродажу деревини через посередників. Внаслідок цього вартість деревини зростає без одержання доходу безпосередньо лісогосподарськими підприємствами.

Лісогосподарські підприємства і аукціони мають створювати прозорі і відкриті умови для продажу необробленої і обробленої деревини як національного ресурсу, які змушуватимуть учасників ринків формувати доходи вітчизняних підприємств лісового господарства і лісозаготівлі на рівні самодостатнього господарювання. Питання адекватної ціни на деревину має вирішувати її прозорий продаж, співвідношення попиту і пропозиції та регулювання профіциту продукції.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку деревини, регулювання відносин пов'язаних з купівлею-продажем деревини спрямованих на розвиток ринкових відносин у лісопромисловому комплексі, з метою забезпечення деревиною потреб споживачів на принципах вільної і добросовісної конкуренції та сталого використання лісових ресурсів мають бути визначені на законодавчому рівні. Встановити системні правила гри на ринку деревини має спеціальний закон про регулювання ринку деревини проекти якого, основний і альтернативний знаходяться на розгляді у Верховній Раді України вже більше року.

Через сучасні виклики та кризовий стан економіки підприємствам лісового господарства стає все важче підтримувати стабільне функціонування і розвиток, вчасно і якісно виконувати взяті на себе зобов'язання. Платоспроможність підприємств визначається складним комплексом факторів та їх системною взаємодією. Основні шляхи поліпшення платоспроможності це управління запасами щодо їх мінімізації для потреб господарської діяльності і на товарному рівні, оптимізація дебіторської заборгованості та підвищення якості (прибутковості) грошових потоків підприємства.

Отже, високий рівень платоспроможності - необхідна складова характеристики самодостатнього підприємства. Саме тому зацікавленими в оцінці стану платоспроможності повинні бути не тільки виконавчі органи управління, але насамперед, власники в особі держави та комунальних громад, так і потенційні партнери підприємства.

Самодостатність підприємств формується на основі господарсько-виробничих, організаційно-господарських та внутрігосподарських відносин і безпосередньо залежить від їх економічної ефективності, яка визначається співвідношенням одержаних корисних кінцевих результатів до витрачених (залучених) ресурсів. Попри широкі можливості та значущість в національній економіці лісогосподарські підприємства перебувають у незадовільному стані, оскільки існують чимало чинників, які перешкоджають їх розвитку.

Функціонування підприємств лісової галузі в умовах ринку визначається здатністю їх управлінської системи та за участі держави забезпечити розвиток і створювати достатню величини прибутку.

Основним фактором у вирішенні завдання беззбиткового продовження господарської діяльності є інноваційний підхід до використання ресурсів, організації збутової діяльності, формування асортименту об'єктів господарювання та їх споживчої вартості, створення управлінської системи та участі держави в забезпеченні самодостатнього розвитку лісової галузі.

На сьогодні для розрахунку ефективності управління фінансовими ресурсами підприємства (зобов'язаннями за пасивом балансу), визначення стану їх формування і використання здійснюють оцінювання рівня автономії господарської діяльності. Підприємства лісового господарства нехтують можливістю оптимізацію цього показника, що є помилкою, оскільки від співвідношення між власним і позиковим капіталом залежить результат діяльності, ринкова вартість та стан їх самодостатності в майбутньому. Оптимізація структури капіталу підприємств галузі потребує підвищення рівня їх автономії за рахунок реалізації заходів збільшення частки власного капіталу і зменшення залученого. Основні шляхи покращення показника це отримання чистого прибутку, державне фінансування лісорозведення, збільшення вартості майна авансованого в господарську діяльність за рахунок оприбуткування на баланс підприємств потенційної вартості лісових ресурсів.

Для самодостатнього розвитку лісогосподарських підприємств необхідний постійний приплив фінансових ресурсів на відтворювання об'єктів необоротного майна, приріст активів та зростання потенціалу персоналу. У сьогоднішній період в функціонуванні підприємств лісового господарства та лісозаготівлі є величезний розрив між потребами в інвестиційних ресурсах і можливостями їх реалізації для самодостатнього розвитку. У цих умовах виникає проблема дослідження можливостей використання абсолютно всіх потенційних джерел інвестиційних ресурсів, визначення умов їх активізації та розробка методів акумулювання для забезпечення ефективної господарської діяльності.

Аналіз стану фінансового забезпечення підприємств лісової галузі свідчить що самодостатній їх розвиток вимагає прийняття адекватних рішень спрямованих на прискорення інвестиційних процесів. Закріплення економічної стабілізації господарської діяльності потребує обґрунтованого довгострокового стратегічного курсу, спрямованого на створення, нарощування та ефективне використання потенціалу лісової галузі відповідно до національних потреб. Забезпечення самодостатності підприємств в результаті підвищення прибутковості та нарощування обсягів доданої вартості можливе лише шляхом поновлення і активізації відтворювальних процесів за умови мобілізації та ефективного використання інвестиційних ресурсів.

Основними джерелами формування інвестиційних ресурсів повинні бути власні кошти одержані від створеного амортизаційного фонду, чистого прибутку, безповоротних надходжень за рахунок держави і територіальних громад, акціонерного та пайового капіталу. Тимчасове покриття недостачі власних коштів для інвестиційної діяльності на окремі об'єкти можливе за рахунок позичених ресурсів від приросту зобов'язань і одержання поворотних активів з наступним їх поверненням.

В напрямі активізації власних інвестиційних джерел, насамперед, необхідно надати провідну роль амортизації. Амортизаційний фонд, який довгий час був поширеним внутрішнім джерелом інвестиційних ресурсів в даний час перестав виконувати функцію найважливішого власного джерела відтворення необоротних активів. Декларування розширення прискореної амортизації не дає позитивних результатів через кризові явища в економіці держави та відсутність можливостей переоцінки активів. Зниження рівня амортизації стало причиною уповільнення темпів вибуття необоротних активів, їх відтворення і нагромадження, тобто темпів розвитку підприємств. Для надання амортизаційним відрахуванням провідної ролі у формуванні інвестиційних ресурсів необхідно надати підприємствам можливість самостійно формувати цільову амортизаційну політику, здійснювати переоцінку необоротних активів відповідно до ринкової вартості та створювати резервні фонди для фінансування інноваційних об'єктів в ресурсному забезпеченні.

Основною умовою розвитку самодостатньої господарської діяльності підприємств лісової галузі є підтримка оптимального рівня витрат. Проте, проблема підприємств у цій сфері, це відсутність системи управління витратами за методом мінімізації співвідношення витрат і доходів щодо окремих об'єктів діяльності та покупців. Процес управління витратами необхідно представити у взаємозв'язку як ланцюг безумовних взаємозалежних дій бюджетування, організації, мотивації, обліку, контролю, аналізу і регулювання відповідних факторів виробництва.

Організацію системи управління витратами необхідно пов'язати з визначенням місць формування витрат і центрів відповідальності за їх дотриманням, а також розробленням ієрархічної системи лінійних і функціональних зв'язків підрозділів та конкретних працівників, які виконують весь комплекс господарських операцій. В управлінні витратами можна використовувати різноманітні методи, а саме: директ-костинг, стандарт-кост, таргет-костинг, абзорпшен-костинг, кайзен-костинг, CVP-аналіз, кост-кілинг, бенджмаркінг витрат, LCC-аналіз, метод EVA.

З метою забезпечення системи контролю за виробничою собівартістю заготовленої деревини її розрахунок необхідно здійснювати без врахування рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів, яка повинна як податок покриватися одержаним валовим прибутком.

Тільки за умови оптимізації співвідношення витрат і доходів можна забезпечити конкурентну ціну на лісову продукцію.

В останні роки господарська діяльність галузі здійснюється без фінансування державних, територіальних і власних коштів на утворення будь-яких резервів необхідних для закриття незапланованих (несподіваних) витрат та короткотермінових фінансових потреб. Резерви мають бути загальні і цільові під виконання окремих програм щодо лісорозведення та лісовідновлення, охорони та захисту лісів, поліпшення якісного складу лісів, розвитку лісової інфраструктури.

Серед багатьох економічних ознак, що вирізняють підприємства лісового господарства в національній економіці це низька продуктивність праці. Рівень і динаміка продуктивності праці наочно показують потенційні можливості підприємства для реалізації самодостатнього розвитку як в найближчому майбутньому, так і у стратегічній перспективі.

Суттєвими чинниками відставання галузі в ефективності праці є те, що трудові ресурси задіяні на підприємствах, які належно не модернізувалися й орієнтуються на експорт сировини та низькотехнологічної продукції. За таких умов навіть фахова праця приречена бути низькопродуктивною і не може конвертуватися в забезпечення самодостатнього розвитку підприємств галузі.

В управлінні галуззю необхідно створити умови для інноваційного інвестування об'єктів виробничої бази і потужностей для глибокої переробки деревини, впровадження сучасних технологій.

Створена державою в лісогосподарських підприємствах система фінансової безпеки не враховує наявні інфляційні процеси, що супроводжують господарську діяльність.

Одержаний підприємствами прибуток витрачається не на розвиток, а тільки на поновлення активів, збільшується небезпека неспроможності збереження фінансових ресурсів на рівні достатньому на відновлення спожитих ресурсів.

Підприємства повинні мати можливість формувати ринкові ціни, впроваджувати інноваційні технології, здійснювати швидкоокупні проекти, розробляти ефективну фінансову політику щодо відносин з контрагентами.

Лісове господарство є важливою складовою, яка може бути реалізована у вигляді мережі підприємств інтегрованих в ланцюгах для створення доданої вартості.

Для цього необхідна організація вертикальної інтеграції підприємств з виробництва конкурентоспроможної продукції з найвищим рівнем доданої вартості на засадах інтегрованого використання деревної сировини, раціонального і невиснажливого лісокористування.

Реалізація такої перспективи, пов'язаної із поглибленням обробки деревини означає інтеграцію таких фаз: лісорозведення-лісозаготівля- лісообробка-виробництво товарів з деревини для споживання (особистого і виробничого) - дистрибуція (розподіл, переміщення) товарів-торгівля- використання як кінцевого ресурсу матеріальних необоротних активів підприємствами національної економіки.

Нарощування створення доданої вартості на державних лісогосподарських підприємствах, в якій зацікавлені держава, територіальні громади, наймані працівники, покупці можливо за рахунок збільшення глибини перероблення деревини з використанням високоефективних ресурсо-енергозберігаючих технологій виробництва, оптимізації аутсорсингу на базові виробничі процеси щодо лісорозведення, лісозаготівлі і деревообробки, поглиблення партнерства з контрагентами за асортиментними позиціями та підвищення продуктивності і ефективності функціонування на рівні самодостатнього розвитку.

Лісогосподарські підприємства у своїй діяльності не використовують систему вартісно-орієнтованого управління як головної концепції самодостатнього розвитку в сфері формування ціни залучених в процес господарювання ресурсів та іміджу.

Ринкова вартість підприємства повинна бути орієнтована на досягнення некороткострокового, а довгострокового ефекту, з урахуванням при цьому перспективних змін в результаті господарювання і думки стейкхолдерів при його діяльності.

Вартість підприємства, як складова самодостатнього розвитку характеризує рівень відповідності внутрішніх можливостей господарської діяльності його зовнішнім можливостям, які генеруються ринковим середовищем.

Максимізація вартості підприємства є умовою самодостатнього розвитку і економічно вигідна стейкхолдерам: власникам - бо вона через створений прибуток збагачує державу, територіальні громади і збільшує приватну власність громадян, найманим працівникам - створюється економічна база для зростання доходів і здійснення соціальних програм, постачальникам - забезпечується своєчасність розрахунків за продані ними ресурси, споживачам - повніше задовольняються їх потреби, громадянам - збільшуються податкові надходження, які забезпечують якісне функціонування держави і територіальних громад.

Ринкова вартість має достатньо високий позитивний кореляційний зв'язок з рівнем самодостатності підприємства. Позитивні зрушення в динаміці щодо вартості засвідчують і про ефективну діяльність підприємства, і навпаки.

Лісогосподарські підприємства вимушені працювати в жорстких умовах ринку, коли стоїть завдання не тільки спрогнозувати майбутню економічну ситуацію, а й підготувати управлінську систему до стрімкого та швидкого реагування на можливі зміни. Для цього необхідна практична реалізація інноваційного потенціалу господарюючого суб'єкта, який системно охоплює весь комплекс управлінських заходів, в основу яких повинна бути покладена система контролю.

Запровадження на базі бюджетування, фінансового і управлінського обліку та внутрішнього аудиту системи контролінгу, дасть змогу підвищити рівень конкурентоспроможності, забезпечити зростання прибутку та створити основу для розширення ринку збуту продукції і освоєння нових виробництв.

У системі самодостатньої господарської діяльності контролінг через інструменти розподільчої функції щодо формування витрат і використання доходів забезпечує досягнення поточних цілей та реалізацію стратегічного потенціалу.

Економічне зростання підприємств лісового господарства має безпосередній зв'язок з їх капіталізацією. Капіталізація - це перетворення створеної доданої вартості на підприємстві в його економічний потенціал через приріст власних активів.

Основними джерелами капіталізації підприємств галузі повинні бути амортизаційні відрахування, створений прибуток, бюджетні кошти держави і територіальних громад, зовнішні інвестиції.

Капіталізація підприємств лісової галузі певною мірою залежить від амортизаційної політики як інструменту впливу на темпи і спрямування інвестиційного процесу в господарській діяльності та виведення її на траєкторію довгострокового самодостатнього зростання. Підприємства завдяки застосуванню інструментів амортизаційної політики можуть впливати на структуру доданої вартості, грошовий потік, що залишається в його розпорядженні та терміни інноваційного оновлення активів.

Зростання капіталізації створеного прибутку можливе за рахунок пільгового оподаткування та припинення відрахувань чистого прибутку до державного бюджету за умови спрямування підприємствами одержаних коштів на формування необоротних активів необхідних для здійснення заходів з охорони, захисту, використання і відтворення лісів та переробки деревини в кінцеві товари для особистого і виробничого споживання.

Складовою самодостатньої господарської діяльності є здатність підприємства на протязі тривалого часу забезпечувати розширену капіталізацію за рахунок створеної доданої вартості та цільових інвестицій. Капіталізація повинна продемонструвати наявність якісних активів і зацікавити інвесторів до господарської діяльності підприємства.

Для забезпечення самодостатнього розвитку лісової галузі необхідно здійснювати її капіталізацію за рахунок державного та територіальних спеціальних фондів розвитку лісового господарства створених від частини надходжень рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів, штрафів за порушення лісового законодавства, плати за ліцензії користувачам мисливських угідь, коштів від відшкодування втрат лісогосподарського виробництва. Кошти фондів мають бути спрямовані на відтворення, поліпшення і захист лісів, лісовпорядкування, вирощування садивного матеріалу, будівництво лісових доріг та проведення наукових розробок в сфері лісового господарства.

В лісовій галузі є багато напрямів, які потребують зовнішніх цільових інвестицій, і в першу чергу їх капіталізацію в глибоку і якісну переробку, де створюються робочі місця і додана вартість та модернізацію, реконструкцію і технічне переоснащення лісогосподарської техніки.

Найбільшу економічну загрозу розвитку лісової галузі породжує тіньовий ринок лісу. За оцінками Офісу президента, близько 30% деревини перебуває в тіньовому обігу і щороку держава отримує до 2 млрд.грн. збитків [28].

З метою подолання негативної ситуації в галузі щодо тіньового обігу деревини необхідно терміново вжити низку заходів, зокрема:

- провести національну інвентаризацію лісів за участі представників незалежних громадських організацій [29];

- завершити запровадження Єдиної державної системи електронного обліку деревини [30];

- закріпити на законодавчому рівні прозору систему ринку деревини [31; 32];

- створити довгостроковий програмний документ з поточного та перспективного розвитку галузі [33];

- підвищити ефективність ведення лісового господарства, не допускаючи при цьому обмеження управлінської та фінансово-економічної самостійності державних лісогосподарських підприємств [26].

Специфіка такого активу, як ліс, вимагає для його достовірної оцінки та здійснення превентивних заходів для попередження тіньового ринку побудови відповідної облікової системи на етапах вирощування лісових ресурсів шляхом їх інвентаризації і моніторингу, відведення ділянок під майбутні лісосіки та передачі лісосік для заготівлі деревини на підставі лісорубного квитка.

Висновки і перспективи подальших досліджень