Сучасні концепції розвитку людського капіталу в умовах креативізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасні концепції розвитку людського капіталу в умовах креативізації

Кузнецова Н.Б., Черкаський державний бізнес-коледж

Вступ

Протягом усього історичного етапу свого становлення і розвитку, теорія людського капіталу змінювалася разом з еволюцією парадигм розвитку світового суспільства. Її формування супроводжувалося постійною дією як глобальних, так і локальних суспільних трансформацій, зумовлених такими глобальними трендами, як інформатизація, технологізація, діджиталізація, інтелектуалізація, креативізація різних сфер діяльності людини і суспільного життя.

Більше 60 років концепція людського капіталу постійно збагачується новим вченням та різносторонніми науковими поглядами про сутність, зміст і структуру людського капіталу. Зокрема, існуючі напрацювання в даній галузі знань дають можливість виокремити два підходи до концепції людського капіталу: традиційний та альтернативний, які мають своїх прихильників та скептиків, що породжує численні дискусії і ще більше активізує дослідження даної теми.

Виклад основного матеріалу

Тривалий історичний період людський капітал розглядався науковцями як економічне поняття, що характеризує традиційний підхід до формування концепції людського капіталу у тісному зв'язку з розвитком концепції самого капіталу. Прихильниками традиційних концепцій людського капіталу були А. Маршалл, Дж. Мілль, Дж. Уолш, В. Рошер, Ф. Ліст, В. Бейджхот, Г. Сіджуія, які заиеречлвали вкчючення самої дюдини з її природними якостями до категорії капіталу, натомість, людські знання і здібності людини до праці розглядалися ними як складова капіталу чи багатства.

В узагальненому вигляді ці напрацювання знайшли своє відображення у праці Г. Беккера «Людський капітал», де капітал людини розглядається вченим більш ширше і являє собою не тільки людські знання, навички і здібності, а й джерело їх формування - інвестиції у людину (витрати на загальну й професійну освіту, навчання, підготовку на виробництві, витрати на охорону здоров'я, міграцію, пошук інформації про ціни й доходи, зміну роботи, витрати на виховання дітей), які у тій чи іншій мірі сприяють розвитку продуктивних здібностей людини, її культурному та інтелектуальному розвитку [1].

Економічний зміст людського капіталу й сьогодні залишається основою формування сучасних економічних знань і характеризує капітал людини як економічний актив, що формується в результаті інвестицій шляхом набуття знань і продуктивних спроможностей індивіда, які знаходять свій прояв в трудовій діяльності через отримання певного доходу учасниками, задіяними до інвестиційно-виробничого процесу [2, с.173].

Поряд із традиційними підходами до теорії людського капіталу, активно розвивалися й альтернативні концепції, які за змістом значно поглибили та доповнили традиційні теорії глибиною дослідження не тільки економічного, а й психологічного, соціального та культурного значень людського капіталу. Основою виникнення альтернативних концепцій людського капіталу вважається теорія «всеосяжного капіталу», розвинута у першій половині ХХ ст. американським економістом І. Фішером. На той час в американському суспільстві в духовному і економічному житті панували ідеї прагматизму, де підсумок життєдіяльності людини і розвитку економіки оцінювалися з позиції досягнення практичного результату і успіху. У даному контексті І. Фішер стверджував, що капіталом є все те, що здатне приносити дохід протягом певного часу, тобто знання, навички, природні, вроджені здібності людини, її моральні цінності, культура, світогляд, фізичні і психологічні якості.

Прихильниками альтернативних теорій людського капіталу були Л. Вальрас, І. Фішер, Дж. Кендрик, Дж. Маккулох, Г. Маклеод, Р. Дорнбуш, К. Шмалензі, Л. Турою та інші, які природні здібності і якості людини вважали не менш важливими, ніж набуті в результаті освіти, а іноді і більш значущими у можливості приносити дохід, незважаючи на те, що їх кількісно часто неможливо було виміряти у складі людського капіталу. Тобто за альтернативним підходом до людського капіталу відносять весь спектр продуктивних характеристик і рис індивіда, які спроможні приносити дохід.

Серед вітчизняних науковців прихильниками альтернативних підходів до вирішення проблеми людського капіталу є Грішнова О.А., Кір'ян Т., Куликов Ю., Лукашевич В.М. та ін., де у загальному вигляді під людським капіталом розуміють сукупність усіх здібностей людини, як вроджених, так і самостійно набутих, накопичених і розвинутих нею в результаті інвестицій в її освіту, професійне навчання і розвиток, здоров'я, мобільність, мотивацію, внаслідок участі людини в процесах продуктивної праці, т.б. у процесах відтворення матеріальних і духовних благ. Численними серед прихильників альтернативної концепції людського капіталу є й інші вчені, такі як Ільїнська Т.І., Одбогов Ю.Д., Руденко Г.Г., Бабиніна Л.С., Корицький А. В. та інші.

До якісних характеристик, що є складовими людського капіталу за альтернативними концепціями науковці відносять: привабливість людини, її рішучість, ввічливість, наполегливість, самоконтроль, комунікаційні навички, впевненість у собі, емоційну стійкість (стресостійкість), відповідальність, здатність приймати виклик, готовність до змін, уміння підтримувати знайомства, дотримуватися законів і традицій тощо [3, с. 25]; інтелектуальну та інформаційну мобільність [4, с. 110]. Більше того, в альтернативних концепціях природжені здібності і якості людини оцінюються за вкладом у можливості одержання доходу навіть більше, ніж вплив освіти. Такої позиції дотримується, П. Тобмен, який у своїх працях обґрунтовано доводить, що у здатності людини заробляти (отримувати дохід) значна роль належить генетичному потенціалу людини, частка впливу якого сягає 45% різниці у заробітках; наступним за рівнем значимості є соціальне походження з часткою 12%, а на освіту припадає лише 6% [5]. Щодо традиційних концепцій, необхідно зауважити, що вони повністю не заперечують роль природних здібностей людини та їх вплив на отримання доходу. За розрахунками Е. Денісона, наявність освіти забезпечує до 60% різниці у заробітках людей, а 40% різниці забезпечено нерівністю їх здібностей [6, с. 69-70].

Така різноманітність характеристик індивіда, визначають його як всебічно розвинуту людину з генетично успадкованими здібностями та розвинутими природними талантами у процесі трудового життя. Проте, володіння талантами ще не дає підстав визначати їх людським капіталом, оскільки важливим є існування середовища можливостей - певних умов для внутрішньої і зовнішньої мотивації індивіда до їх реалізації. Саме наявність сприятливого середовища для людини праці, що визначає її фізичну можливість і вмотивованість реалізовувати свої таланти, розвивати та удосконалювати свої уміння і навички в трудовій діяльності, набувати нових знань і компетенцій в процесі навчання, - визначає фундаментальну якісну основу розвитку людини як продуктивної сили, збільшуючи її здатність створювати дохід.

Ключова роль у розвитку традиційних та альтернативних концепцій людського капіталу належить тренду креативізації та основним чинникам її впливу на формування нових якісних характеристик, що трансформують людський капітал у рушійну силу суспільно-економічного розвитку у прийдешньому майбутньому. Під креативізацією ми розуміємо глибинний процес проникнення і масштабування творчої діяльності та креативної складової інтелекту людини у суспільному виробництві матеріальних і духовних цінностей, що знаходить прояв у розвитку культурних і креативних індустрій через розвиток креативного підприємництва, та є результатом глобального, трансформуючого впливу інтелектуалізації. В умовах креативізації рушійною силою суспільних модифікацій стає креативна складова людського капіталу та фактори, що визначають процеси його відтворення і розвитку (освіта, наука, інновації, інформація, технології).

Проникнення креативізації в усі сфери суспільного життя зумовило зміщення пріоритету на творчу (креативну) складову у формуванні ключових компонент людського капіталу, до яких згідно основ традиційної концепції належать: знання, професійні навички і уміння, здоров'я, мотивація, які нагромаджуються шляхом інвестиційних вкладень та згідно альтернативних концепцій - розширення спектру якісних характеристик людини як власника капіталу, що підсилюють фундаментальну основу її якісного розвитку як продуктивної сили, - разом забезпечують здатність отримувати дохід.

На наше переконання, з погляду креативізації, розмежування традиційних і альтернативних концепцій розвитку людського капіталу є досить розмитим, оскільки між ними існує системний зв'язок, який останнім часом все більше проявляється. Внаслідок цього теорія людського капіталу набуває нового змісту та вектору розвитку. Під дією якісних трансформацій продуктивних сил суспільства, відбувається формування нового підтипу людського капіталу, залученого до креативного сектору економіки та зростання його якісного рівня. Саме чинник креативізації зумовлює взаємозв'язок концепцій людського капіталу, зокрема альтернативних, з іншими теорія і концепціями, які пов'язані з процесами нагромадження, відтворення, розвитку і використання людини як цінного капіталу суспільства, серед яких можна виділити: теорії можливостей, концепцій творчості і креативності, креативного класу, талант-менеджменту, креативних інновацій, креативного підприємництва, творчої міграції, де головними інструментами креативізації виступають творчість, креативність, талант, інновації (рис. 1).

Рис. 1. Зв'язок альтернативних концепцій людського капіталу з іншими теоріями та концепціями через призму креативізації

З позиції формування і розвитку «м'яких» навичок як допоміжних компонент людського капіталу, альтернативну концепцію людського капіталу можна розглядати у тісному зв'язку з теорією можливостей А. Сена [7]. Дана теорія концептуально поєднує людський капітал із цінностями життя, визначаючи життєвий потенціал власника капіталу до розвитку. В рамках цієї теорії можна прослідкувати як людський капітал проявляє здатність робити внесок у виробництво через людські можливості, що пов'язані із здатністю людей цінувати життя та суттєво покращувати свій вибір. А. Сен концептуалізує можливості людей як матеріальні свободи, що дозволяють їм досягати цінних життєвих орієнтирів: бути здоровим, дожити до старості, брати участь у громадському житті, мати самоповагу, бути грамотним, свідомим і обізнаним, тобто прагнути до гідного життя. Ключовим для людських можливостей є здатність і свобода людини робити усвідомлений вибір. Таким вибором можуть бути: вибір професії у відповідності до власних вподобань, вибір навчального закладу для отримання якісних знань, вибір майбутньої сфери економічної діяльності і компанії, де будуть реалізовуватися її знання, навички і таланти. Поєднання теорії можливостей з людським капіталом в значній мірі може розширити підґрунтя альтернативних підходів до концепції людського капіталу, де першість належить людині як індивідові, спонукальну причину її дій і прагнень, що уособлюється в мотиваційній складовій її особистісного капіталу, у зростанні продуктивності праці та здатності отримувати більший дохід.

Сучасний тренд креативізації характеризується масштабуванням у суспільному виробництві творчості, як діяльності, що створює нову якість і проникає в усі галузі економіки та креативності, як технології організації процесу творчості, інструментами якої є знання і особливості мислення, інтегровані у творчу діяльність.

Творчість і креативність є взаємопов'язаними і взаємодоповнюючими чинниками. Інтеграція креативності у творчість характеризує глибинність проникнення вміння і обдарованості (таланту) людини, відмінного від стандартного типу мислення, генерувати нові ідеї і трансформувати їх в процесі діяльності у створені нові якісні матеріальні чи духовні цінності. Феномен творчості та креативності досліджено нами у праці [8], де творчість визначено як один із видів діяльності людини зі створення чогось суб'єктивно нового; як процес продукування ідей чи створення винаходів, наповнених певним змістом і які є оригінальними та індивідуальними, а креативність - як здатність людини бути кмітливою, оригінальною у своїх судженнях і діях, нетиповою і нестандартною, тобто такою, що “руйнує традиційні чи прийнятні схеми мислення”; як стійку сукупність рис людини, що сприяють пошуку нового, оригінального, нетипового.

Поняття творчості є багатоаспектним і розглядається науковцями з різних позицій: філософії, психології, педагогіки, естетики, історії культури (релігії), а останнім часом і з позиції економіки та суспільного розвитку. Крім того, творчість ще розглядається у двох аспектах: особистісному та соціальному.

Дослідженню творчості та креативності присвячені праці Дж. Хокінса, Ч. Лендрі, П. Торренса, Дж. Нью-Баджина, Р. Стернберга, Д. Лаверта, Гілфорда, К. Тейлора, Р. Б. Кеттеллта, Л. Купера. Серед вітчизняних вчених феномен творчості вивчався Піхорович В.Д., Лук А.Н., Ткаченко Л.І., Андрієвською В., Торшиною К.О., Чужиковим А. В. та ін.

На нашу думку трактування творчості з позиції економіки та інноваційних технологій тісно переплелося з поняттям «креативність», коли людською творчою працею створювався креативний інноваційний продукт, призначений для продажу іншим, та пов'язані з цим процесом необхідні дії щодо його якісного позиціювання на ринку, поширення та успішного збуту, які часто вимагали рішучості, ризикованості й оригінальності у прийнятті певних рішень.

Таким чином, креативність розглядається в аспекті творчих здібностей людини, що визначають здатність ідеї до «варіативності, гнучкості, інноваційності, а саму людину до мисленнєвої діяльності, що передує процесу творчої дії» [9, с. 35]. Саме ці здібності (таланти) людини є особливо необхідними та цінними для сучасного креативного бізнесу.

Її можна розглядати як фактор обдарованості людини, її унікальний талант у продукуванні нових ідей, у сфері прийняття рішень, що характеризується її здібностями і вміннями застосовувати нестандартні, нетипові техніки, підходи, способи та методи вирішення життєвих та професійних ситуацій.

Креативність у сучасних умовах розвитку є особливо цінним суспільним ресурсом і важливою складовою конкурентоспроможності робочої сили на ринку праці, оскільки забезпечує їй певні конкурентні переваги і впливає на формування її вартості. Загалом, творчих і креативних людей можна вважати “інтелектуальним золотом” людства, головним ресурсом розвитку міст і регіонів внаслідок їх таланту творити.

Продовжуючи тему креативності як автономного фактору обдарованості людини, тобто її таланту, розглянемо цей людський феномен, який пов'язаний з людським капіталом та набув вагомого значення як на індивідуальному, так і на локальному та глобальному рівнях.

Кінець ХІХ початок ХХ ст. характеризувалися динамічним розвитком науково-технологічного прогресу, що стало першопричиною переходу від індустріального устрою до інформаційного, і у зв'язку з цим - активізації попиту на висококваліфікованих управлінців та зростання схильності людей змінювати місце праці. Ці фактори зумовили необхідність виокремлення талановитих працівників як окремої категорії персоналу, що змусило великі компанії, такі як “McKinsey & Company”, “Toyota”, “Google”, “Pixar” та ін. включитися у масштабну боротьбу за таланти. Відтоді термін «таланти» посів чільне місце у кадровій політиці підприємств та став вагомим інструментом забезпечення конкурентоспроможності не тільки самих працівників як власників талантів, а й підприємств та країн на міжнародному рівні.

Такі тенденції зумовили появу у теорії людського капіталу поняття таланту, що стало об'єктом численних досліджень та активних дискусій на предмет - чи можна таланти віднести до категорії людського капіталу?

Якщо аналізувати етимологію слова «талант», то можна спостерігати, що вона є багатогранною, різною за смисловим змістом і значенням в різні періоди історичного розвитку суспільства [10]. Еволюція суспільних відносин детермінувала сутність слова «талант» як особливі здібності чи обдарованості, які втілені у людях, що визначає їх талановитими, тобто здатними демонструвати видатні досягнення у розумовій чи фізичній сферах [11].

Сучасні словники визначають «талант» як природну здатність робити щось добре; як особливу здібність чи здатність; як високі розумові здібності; як людину чи людей з талантом.

Крім того, численні публікації і звіти провідних компаній (“McKinsey & Company”, “Tesla Motors”, “Disney”, “General Electric”), присвячені талантам, боротьбі за здібних і обдарованих працівників внаслідок зростання конкуренції на ринку праці, дають підстави визнати таланти людським капіталом з позиції альтернативних концепцій, де вроджені здібності і обдарованості людини як таланту підсилюють цінність людини як капіталу і визначають основу здатності талановитої людини працювати продуктивно, в силу таких важливих чинників як, високого рівня самомотивації, здатності до навчання, цілеспрямованості для отримання вигоди (для себе, підприємства, суспільства).

Основним ознаками таланту як людського капіталу є:

- участь у певному виді економічної діяльності (для таланту це може бути той вид діяльності, де талановита людина може реалізувати свої специфічні таланти);

- здатність набувати якісних характеристик в процесі навчання;

- своєю високопродуктивною працею забезпечувати високий дохід.

Якщо розглядати таланти з позиції талант-менеджменту в компаніях, то HR-фахівці вважають його окремою нішою в управлінні людськими ресурсами, повністю інтегрованою в HR-процеси системою розвитку та розкриття талантів. Якщо управління людськими ресурсами позиціонується як окремий бізнес-процес, то управління талантами є інтегрованим з усіма іншими бізнес-процесами та видами діяльності в компанії. Вперше принципи управління талантами були визначені компанією McKinsey, як «...діяльність компанії, що дає їй змогу використовувати вкладення в талановитий персонал у галузі середнього та вищого менеджменту» [12]. Для компаній управління талантами - це процес вирощування, розвитку та утримання талантів; це можливість впроваджувати інновації в простір людей, щоб отримати конкурентну перевагу. Основною метою талант-менеджменту є найм талановитих людей та їх максимальне використання для досягнення цілей компанії [13]. Це дає можливість віднести таланти до категорії людського капіталу і розглядати таланти як категорію «специфічного людського капіталу», який володіє певним набором спеціальних знань, притаманних для конкретної сфери їх застосування, де його власник є висококваліфікованим експертом та проявляє здібність у досягненні виняткових результатів в бізнесі.

Поява терміну «талант» у наукових дослідженнях пов'язана саме з необхідністю пошуку конкурентних переваг підприємствами на ринку за рахунок залучення здібних працівників, здатних працювати високопродуктивно, результати діяльності яких вирізняються принциповою новизною і оригінальністю підходу. Таланти стають головним фактором, що визначає успіх компанії та її здатність знаходити, розвивати і утримувати таланти, що буде головною конкурентною перевагою ще багато років. Саме ці характеристики талантів, а також комплекс інших характеристик, що визначають їх компетенції, є тим дієвим інструментом, що дозволяє підприємству досягати високої ефективності бізнесу у відповідності до визначених стратегічних цілей і завдань. Виходячи з цього, виникає потреба у пошуку талантів, забезпеченню умов для їх розвитку і праці, формуванні заходів з їх утримання і залучення. Боротьба за таланти, яка почала набувати динамізму з початку ХХ ст., зумовила необхідність запровадження на підприємствах нового напряму менеджменту - талант-менеджменту, концепцію якого можна вважати складовою концепції людського капіталу.

Причому, популяризація і поширення талант-менеджменту набуло глобального виміру у міру зростання нерівності в економічному розвитку серед країн світу. Одним із факторів економічного успіху країн є володіння критичною масою талантів, які демонструють в окремих галузях економіки найвищий рівень потенціалу та високу продуктивність праці, забезпечуючи своїй країні стійкі конкурентні позиції на світовому ринку. Особливо це стосується провідних галузей економіки з високою доданою вартістю, де залучено значний потенціал талановитих фахівців. Глобальне значення талантів підтверджують існуючі світові рейтинги, такі як IMD World Talent Ranking та The Global Talent Competitiveness Index, за якими визначаються спроможності різних країн забезпечувати високий рівень конкурентоспроможності своїх талантів, що робить їх помітними лідерами у формуванні професійно-технічних і глобальних навичок у світі та майбутніх кадрових резервів.

Якщо зосередити увагу на методиці рейтингової оцінки країн за глобальним індексом талантів, то можна спостерігати, що ключовими показниками є інвестиції країн у розвиток (в освіту) талантів; показники мотивації талановитих працівників у компаніях; рівні якості навичок і компетенцій кваліфікованої праці - тобто ті показники, що характеризують людський капітал.

Сучасний тренд - «війна за таланти» стає найбільш помітним на ринку праці через зростання конкуренції у сфері найму та утримання компаніями талановитих працівників, конкурентна перевага яких залежить від наявності найкращих талантів з нішевими навичками та спеціальностями; є ключовим стратегічним організаційним завданням та вирішальним фактором продуктивності.

За прогнозами книги «Війна за таланти» авторів - Еда Майклза, Хелен Хенфілд-Джонс і Бет Аксельрод, в міру становлення та розвитку нових суспільних відносин все більше зростатиме попит на управлінські таланти високого класу, оскільки глобалізація, дерегуляція та стрімкий розвиток науково-технічного прогресу постійно змінюватимуть умови роботи в більшості галузей, тому компаніям потрібні будуть керівники, які вмітимуть ризикувати, глобально мислити і розумітися на сучасних технологіях.

Авторами у даній книзі управлінський талант визначено як «деяка комбінація гострого стратегічного розуму, лідерських здібностей, емоційної зрілості, комунікаційних навичок, здатності залучати та надихати інших талановитих людей, підприємницьких інстинктів, функціональних навичок та здатності досягати результатів» [12].

Попит на таланти зростатиме й надалі, оскільки сучасна праця все більше ставатиме інтенсивнішою та складнішою в аспекті навичок і знань. Крім того, цінність талановитих працівників характеризується надвисокими рівнями їх продуктивності праці. Наприклад, дослідження компанії McKinsey продемонстрували значну залежність ефективності праці талантів від складності роботи. Так, розрив у продуктивності праці між працівниками середнього та високого рівня її забезпечення сягає: при низькому рівні складності роботи - 50%, середньому - 85%, високому - 125%, надскладній роботі - 800% [14]. Тож можна констатувати, що визнання стратегічної важливості людського капіталу має вирішальне значення за будь-якого стану економіки через величезну цінність, яку створює кращий талант.

Теорія людського капіталу збагачується новими науковими напрацюваннями в період становлення креативної економіки, яку ЮНКТАД та ПРООН визначає концепцією, що розвивається та яка заснована на творчих активах, які потенційно забезпечують економічний ріст і розвиток [15]. Динамічний і економічно значимий розвиток її секторів, які знаходяться на перетині культури, мистецтва, бізнесу і технологій, детермінує визначальну роль креативної економіки як генератора соціального, культурного і людського капіталу напряму набуває залежності від людського таланту та для усього світу. ЇЇ розвиток і вклад у світову економіку розвитку соціального капіталу. Це дає поштовх для розвитку концепції креативного класу, автором якої є Річард Флорида, який ввів в наукове середовище термін «креативний клас» і розвинув теорію успішного розвитку міст у своїй книзі «Як новий клас завойовує світ». На думку Р. Флориди, найціннішим продуктом економіки кінця ХХ ст. є креативність як створення важливих форм, яку продукує людина. Розвинута ним теорія трьох-Т (толерантність, технології, талант) розкриває секрет економічного зростання міст Америки у постіндустріальному суспільстві, який стосується діяльності креативних людей. Креативних людей автор вважає особливими, які, на відміну від класичного робітничого класу, потребують специфічних умов для їх розвитку (наявність різноманіття, толерантності і відкритості до нових ідей у містах, де вони проживають). До креативного класу вчений відносить:

1) високотворче ядро (складає близько 12% всіх робочих місць США), яке включає професіоналів, що працюють у сферах науки, інженерії, освіти, комп'ютерного програмування, досліджень) та працівників мистецтв, дизайну, ЗМІ - фахівців, які повністю залучені до творчого процесу;

2) високоосвічених креативних професіоналів зі значним обсягом знань, які працюють у сферах охорони здоров'я, бізнесу і фінансів, юриспруденції та освіти.

Креативний клас на постійній основі задіяний у процесах створення ідей. Це інноватори, фахівці, які створюють інноваційні продукцію і послуги, наділені творчістю, умінням виявлення проблем і пошуком нових шляхів розвитку. Це ініціатори, які своїми компетенціями сприяють впровадженню у життя і професійну діяльність нових принципів і підходів, нових поглядів і можливостей. Представники креативного класу є амбітними та суспільно активними, гнучкими і адаптивними до змін, займаються самоосвітою, для яких праця є як дозвілля, вирізняються легкістю соціальної адаптації, цінують активний відпочинок та проявляють цікавість до вуличної культури [16].

Концепції креативності, таланту і креативного класу заклали основу розвитку концепції креативних інновацій та креативного підприємництва.

Для креативної економіки є характерним високий рівень культурної взаємодії людей. У цьому секторі економіки активна участь людей у культурній діяльності і спільній творчості набуває нових форм, що сприяє формуванню сприятливого середовища для поширення нового досвіду і креативних ідей. Саме тому креативна економіка бере безпосередню участь у формуванні новаторського потенціалу та інноваційної творчості, є привабливою для притоку іноземних творчих талантів, зумовлюючи, таким чином, активізацію інноваційних процесів в економіці країн та в глобальному масштабі. Саме тому роль ключових драйверів розвитку креативних індустрій належить інноваціям, інформаційно-комунікаційним технологіям, талантам і навичкам.

Креативні і культурні індустрії (ККІ) мають не тільки вплив на економічне зростання, та формують стійкість економіки до суспільних криз. Ці галузі є важливими стимулами для інновацій, володіють потенціалом до генерування позитивних змін у суспільстві та для суспільства шляхом покращення добробуту людей. Унікальністю ККІ є те, що вони характеризуються подвійним впливом на інновації: з позиції культурної спадщини - формують інновації минулого, а у взаємодії з цифровими технологіями - створюють інновації майбутнього.

Необхідно зазначити, що у літературі відсутній єдиний підхід до визначення інновацій креативної економіки. Це пояснюється складністю поєднати інноваційність продукції і послуг, що виробляються у різних секторах ККІ, в єдину універсальну категорію. З цього приводу спостерігається різноманітність підходів до розуміння сутності інновацій креативної економіки, зокрема: Ян Майлз і Лоуренс Грін [17] називають їх «прихованими», що пояснює складність їх виміру традиційними показниками; П. Стоунман виокремлює інновації, пов'язані з естетикою та зовнішнім змістом креативної продукції і називає їх “м'якими інноваціями” [18]; інновації, що виходять за межі естетики і змісту Пайном і Гілмор називають “інноваціями досвіду”, які керуються клієнтом [19]; у дослідженнях NESTA увага зосереджується на інноваціях, сфокусованих на креативних підходах, що запроваджуються на стратегічному та організаційному рівнях бізнесу [20].

Інноваційний прояв ККІ можна спостерігати через розвиток креативного і соціального підприємництва. Креативні підприємці, зайняті в секторах креативної економіки, формують свою власну підприємницьку позицію, залучаючи творче мислення у вирішення проблем, винахідливість, комунікації, прийняття ризику і стійкість, що охоплює як економічні, так і соціальні сфери. Це таланти, що володіють підприємницьким хистом та здатністю не тільки генерувати нові ідеї, а й трансформувати їх у творчі продукти чи послуги для суспільства. Креативність культурних заходів, їх творча енергія переходить в інші сфери і види діяльності, формуючи нові бізнес-моделі розвитку економіки регіонів, що є одним із інноваційних факторів розвитку креативного бізнесу.

Через розвиток креативного підприємництва та інновацій, процеси креативізації охоплюють усі сфери суспільного життя, поширюються в економічній і соціальній сферах. Як правило, у креативному секторі основними рушійними силами інновацій є: конкуренція, ринки, людські ресурси, технології та інвестиції.

Через посилення конкуренції на ринку креативних і культурних індустрій сьогодні стає все важче креативному бізнесу зберігати свої конкурентні позиції. Тому важливим є використання креативності в комерційному контексті, що вимагає від креативних підприємців впровадження інновацій у своїх стратегіях, процесах та бізнес-моделях, розвитку та диверсифікації своїх ринків з метою досягнення більшого зростання та прибутковості. Ці інновації включають вихід на нові ринки та охоплення нових клієнтів шляхом використання навичок і ресурсів, розроблених на існуючих ринках, використання цифрових технологій для поширення, щоб обійти традиційні канали розподілу, і переходу від виробництва до володіння інтелектуальною власністю [20]. З цією метою британський інноваційний фонд NESTA у своєму звіті пропонує креативному бізнесу використовувати такі типи інновацій:

- інновації на рівні бізнесу, що визначають творчі підходи на стратегічному та організаційному рівнях бізнесу;

- інновації на нових ринках для пошуку нових клієнтів для своїх продуктів, незалежно від того, чи надають креативні компанії послуги, контент, досвід чи «оригінали»;

- цифрові технології, що зумовлюють порушення ланцюга створення вартості, і надають можливість малим креативним фірмам минати основних посередників у сфері комунікації (так званих “gatekeepers”) та здійснювати транзакції напряму безпосередньо, не проходячи через існуючі канали дистрибуції та збуту. Така нова форма взаємодії креативних підприємців зі своїми клієнтами є важливою сферою для інновацій (формування нових бізнес-моделей, пошук нових, більш прямих шляхів виходу на ринок) зокрема для компаній, що займаються креативним контентом;

- використання різноманітності з метою виявлення нової аудиторії для культурного досвіду та різних видів креативного контенту;

- від виробників інтелектуальної власності до її власників, що дасть можливість останнім отримувати постійні доходи від контенту, який вони створюють;

- співпраця креативних підприємств з клієнтами - своїми покупцями, щоб посилити свої конкурентні позиції шляхом розробки нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Для розвитку людського капіталу важливу роль відіграє фактор міграції. На відміну від інших сфер і галузей економіки, творча міграція має свої особливості, що в першу чергу пов'язані з природою творчої діяльності людей, їх безперервними потребами у проактивній комунікації, нових враженнях і експресіях, що визначають потенціал невичерпності людського натхнення. Феномен творчості полягає в тому, що ця людська діяльність потребує постійного «підживлення» соціокультурними змінами, які відбуваються у суспільстві. Творчість, апріорі, не може розвиватися у замкнутому просторі. Тож міграція творчих людей, з одного боку, є необхідним фактором їх професійного розвитку і реалізації, що зумовлює збільшення вартості людського капіталу, а з іншого, впливає на просторовий перерозподіл людського капіталу, «творчо» виснажує ті країни, з яких емігрують таланти і підживлює ті, куди спрямовані творчі потоки. Та коли власних творчих талантів в країні не вистачає, їх додаткова потреба може задовільнятися за рахунок залучення іноземних фахівців. Тому важливим чинником творчої міграції є визначення її мотивів. Вагомим мотивом творчої міграції є доступ до можливостей: нових робочих місць з високими заробітками; зайнятість на певній території; відкритий доступ до освітніх послуг; можливість професійного розвитку. Це, так звані «жорсткі» мотиви міграції. До «м'яких» мотивів, що стимулюють творчу міграцію відносяться: місцеві умови проживання; природні зручності; культурні аспекти (терпимість, відкритість, різноманітність); якість життя. Тож міграційний фактор відіграє важливу роль у формуванні людського капіталу.

креативізація творчість талант інновація

Висновки

Таким чином, можна констатувати, що концепція людського капіталу безперервно розвивається і в умовах креативізації збагачується новими компонентами; доповнюється і масштабується на різних суспільних рівнях альтернативними концепціями, що пов'язані із динамічним розвитком креативної економіки, проникненням творчості і креативності в інші економічні галузі, глибиною інтеграції технологій у творчі процеси і проникнення креативних інновацій в інші сфери суспільного життя, зміною характеру праці і зайнятості творчих талантів, умовами їх життєдіяльності, просторової мобільності та професійного розвитку.

Список використаних джерел

1. Беккер Г.С. Человеческое поведение: экономический подход. Избранные труды но экономической теории / Гэри С. Беккер ; [пер. с англ. / сост. и науч. ред. Р.И. Капелюшников]. -- М.: ГУ-ВШЭ, 2003. -- 672 с.

2. Мельничук Д.П. Людський капітал: пріоритети модернізації суспільства у контексті поліпшення якості життя населення: монографія / Д.П. Мельничук. Житомир: Полісся, 2015. 564 с.

3. Грішнова О.А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки: [монографія] / О.А. Грішнова. - К.: Т-во «Знання», 2001. - 254 с.

4. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник. - К.: Знання, 2006. - 559 с.

5. Taubman P. The Relative Influence of Inheritable and Environmental factors and the Importance of Intelligence in Earnings Functions. Personal Income Distribution. Amsterdam, 1978. P. 393.

6. Denison, E. (1962). The sources of Economic Grows in the United States and the Alternatives before us. N.Y.

7. Sen, A. (1997). Human Capital and Human Capability. World Development, 25 (12), pp. 1959-1961.

8. Кузнецова Н.Б. Творчість та креативність: багатоаспектний контент. Modern Economics. 2019. № 14. С.110-114.

9. Ткаченко Л.І. Креативність і творчість: сучасний контент. Освіта та розвиток обдарованої особистості. 2014. № 9-10. С. 32-35.

10. Кузнецова Н.Б. Конкурентоспроможність талантів України у світових рейтингах. Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України. 2022. № 1. С. 47-56.

11. Gosmami, Anju. (2014) Talent Management Decision Making. International Journal of Innovative Research and Studies. Vol. 3, Issue 6. Pp. 357-387.

12. Майклз Э. Война за таланты [Текст] : пер. с англ. / Э. Майклз, Х. Хэндфилд-Джонс, Э. Экселрод. - М.: Манн, Иванов и Фербер, 2005. - 261 с.

13. Key Differences Between Talent Management Vs Human Resource Management.

14. Herman Aguinis and Ernest O'Boyle Jr., “The best and the rest: Revisiting the norm of normality in individual performance,” Personal Psychology, Volume 65, Issue 1, Spring 2012, pp. 79-119, onlinelibrary.wiley.com.

15. The 20-th General Assembly of the International Council on Monuments and Sites (ICOMOS) in 2020 stated the need to sustainably synergies cultural heritage conservation and management with cultural and creative industries in order to atted to a people-centred approach to Cultural Heritage (ICOMOS resolution 20 GA/19

16. Florida, R. (2002), The Rise of the Creative Class: And How It's Transforming Work, Leisure, Community and Everyday Life, Basic Books, NewYork.

17. Green L., Miles I., Rutter J. (2007) `Hidden innovation in the creative sectors', Manchester Institute for Innovation Research, Working Paper for NESTA.

18. Stoneman Paul. (2010). Soft Innovation: Economics, Product Aesthetics, and the Creative Industries.

19. Pine II B., Gilmore J. (1998) Welcome to the experience economy. `Harvard Business Review.' 76(4),pp.97-105

20. NESTA (2006a) Creating Growth: how the UK can develop world class creative businesses. London: NESTA.

Размещено на Allbest.ru