Виклики у сфері інновацій та цифровізації як перепони на шляху впровадження адміністративної політики України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-дослідний інститут публічного права

Виклики у сфері інновацій та цифровізації як перепони на шляху впровадження адміністративної політики України

Зубко А.О.

Вступ

За останні п'ятнадцять років інформаційні технології застосовуються для вирішення все більшої кількості різних завдань. З'явилося безліч нових інструментів, які допоможуть реалізувати навіть найскладніші ідеї [1]. Насамперед слід розібратися, що ж таке цифрова трансформація. Перші речі, про які думають майже усі, коли чують термін «цифрова трансформація» - це нові технології, Slack замість факсів, вихід брендів у соціальні медіа. Правда ж полягає у тому, що цифрова трансформація - це набагато ширше, загальне явище. Безумовно, цей процес пов'язаний в першу чергу із прискореним розвитком нових цифрових технологій. Звідси й назва. Як і в індустріальну революцію. Аналогія цілком доречна: індустріальна революція не просто технологізувала виробництво. У цей період змінилися соціально- економічні парадигми, виникли нові професії та поведінки. Схожа ситуація відбувається і зараз [2]. Відтак важливими є дослідження наслідків цифрової трансформації у різних сферах життя, однак особливо - в контексті впровадження адміністративної політики України, яка має репрезентувати інкорпорацію політичних та виконавчих практик взаємодії держави з ресурсами у кореляції з необхідністю вирішення суспільних проблем сталого розвитку, базуючись на чітких процедурах забезпечення міжсекторальної взаємодії, кооперації та контрольованості механізмів прийняття та реалізації суспільно важливих політичних рішень [3, с. 126].

Дослідники, аналізуючи вплив інновацій та цифрових технологій на суспільний розвиток, звертають увагу на декілька ключових аспектів. По- перше, вони відзначають важливість чіткого визначення поняття цифрової трансформації та правильної ідентифікації змісту терміну «інновація» (як це підкреслено, наприклад, у роботі А. Верховодова). По-друге, вони розглядають сучасні тенденції цифрової економіки та їх вплив на стратегії управління підприємствами (це досліджують В. Ткаченко, М. Климчук та Б. Дергалюк). По-третє, вони обговорюють показники та методики вимірювання ефективності цифрової трансформації в бізнесі (як це робить І. Струтинська, Т. Лазоренко та І. Шолом). У контексті публічно-правового поля підкреслюється роль цифровізації у підвищенні прозорості та ефективності управління, а також досліджуються її: можливості як інструменту для зміцнення співпраці між різними акторами (наприклад, роботи таких авторів, як Н. Іванова, О. Антонова, С. Серьогін, О. Літвінов, Р. Кривенкова, Л. Гиренко, І. Макарової та О. Малолєткової); інституційний вимір у дискурсі державного управління в Україні (наприклад, робота І. Малого та М. Цедік); вплив на процедури взаємодії у контексті надання адміністративних послуг населенню (як це висвітлено у праці К. Коцюби), а також на особливості державно-приватного партнерства у сфері електронного урядування (наприклад, це розглядається у роботі І. Клименко). Проте, варто відзначити, що виклики у сфері інновацій та цифровізації як перешкоди на шляху впровадження адміністративної політики України не отримали достатньої уваги та предметного розгляду в рамках існуючих наукових досліджень.

Виклад основного матеріалу

Доволі часто цифрова трансформація позначає зміну форми діяльності, перебудову структури (від організаційно- функціональної до спільнотомережевої), розширення партнерств (широкого залучення споживачів для оцінювання зручності послуг, корпоративна культура, зовнішні комунікації), змішування форматів роботи («хмарної» реальності-простору, дистанційного режиму, гнучкі онлайн-оффлайн графіки, цифрові платформи і т.д., спрямовані на підвищення продуктивності кожного співробітника і рівень задоволеності клієнтів, прозорості управлінських процесів як для зовнішнього, так і для внутрішнього клієнтів), тобто цифровізація виступає засобом досягнення цифрової трансформації [4; 5; 6; 7; 8; 9; 10, с. 92].

У контексті публічно-правового поля цифрова трансформація - це комплексна робота над побудовою екосистеми цифрових рішень, включно зі створенням безпечного електронного середовища, забезпеченням необхідної цифрової інфраструктури, підвищення рівня цифрової компетентності, цифровою трансформацією процесів та послуг, а також автоматизацією збору і аналізу даних [11].

З 2020 року Кабінет Міністрів ухвалив оновлену програму діяльності, в якій цифровізація країни визначена, як один із пріоритетів Уряду. Ще на початку створення Міністерства цифрової трансформації поставили цілі: оцифрувати усі державні послуги, навчити щонайменше 6 млн українців цифрової грамотності та залучати до 10% ІТ у ВВП України. Також принципово важливим завданням поставлено покриття 95% транспортної інфраструктури, населених пунктів та їхніх соціальних об'єктів високошвид- кісним якісним Інтернетом. Про це зазначав Віцепрем'єр-міністр України - міністр цифрової трансформації М. Федоров [12].

Фактично йдеться про створення цифрової держави, - держави, яка ухвалює ефективні рішення без корупції, черг і бюрократії, де у всіх є Інтернет, де всі мають цифрові навички на високому рівні, де послуги можна отримати в кілька кліків [13].

«Активно працюємо над тим, щоб держави було менше в житті людини й бізнесу. Тобто втілюємо в життя нашу ідею - зробити найзручнішу державу у світі з точки зору взаємодії людини і держави, бізнесу і держави, з точки зору державних послуг. Дуже важлива теза - річ не в людях, річ у системі. Комп'ютер не бере хабаря, тому все, що можна автоматизувати, ми автоматизовуємо. Хочемо, щоб послуги були в мобільному додатку, а не лише на порталі. Хочемо, щоб послуги надавали взагалі без участі чиновників. Наприклад, вже запустили послугу з реєстрації ФОП, ТОВ. До цього рівень реєстрації ФОП онлайн становив лише 4%, нині це вже 60%. Понад 240 тисяч ФОПів відкрито завдяки порталу «Дія» у 2020 році. Рівень задоволеності від такої реєстрації ФОП уже перевищує 90%. Тепер робимо наступний крок - прибираємо реєстраторів узагалі: зареєстровано законопроєкт, який зробить цю послугу автоматичною. Загалом діє найшвидша реєстрація бізнесу. Нині ФОП можна зареєструвати за 7 хвилин, ТОВ - за 20. Також є послуга - безкоштовна консультація для підприємця- початківця чи підприємця, який розвиває свою справу. Щомісяця йдеться про сотні онлайн-консультацій. Це круто з точки зору побудови країни підприємців - це також наша велика мрія. Діють і офлайн-центри з надання послуг підприємцям у Києві, Миколаєві, Харкові. За кілька років покриємо країну не лише онлайн, а й офлайн-центрами для надання консультацій підприємцям», - зазначав у 2020 році М. Федоров [13].

Тобто створення цифрової держави - потреба часу, яка має вивести Україну у світові лідери із залучення інвестицій, протидії корупції та непотрібної бюрократії, а найголовніше - зручності та комфорту взаємодії людини із державою [12], розвантаження співробітників держсектора від монотонних завдань. Разом з тим саме бюрократія перешкоджає швидкому ухваленню рішень і впровадженню інновацій через що державний сектор оцифровується, як правило, повільніше за приватні компанії [14].

А тепер до популярного - що ж таке інновації? У ширшому сенсі - це дії по впровадженню нових продуктів, практик, процесів, культури тощо [2]. У сучасному розумінні інновація за різних умов визначається як процес і як кінцевий результат діяльності (інноваційної), втілений у вигляді новітнього або удосконаленого продукту, нових послуг, що мають ринковий попит або соціально-економічну значимість для суспільства, новітнього або удосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності. Внаслідок використання інновацій суттєво змінюються кількісні та якісні характеристики сфер виробництва та споживання, прискорюється економічний розвиток, забезпечується інтенсифікація суспільного виробництва. Водночас міжнародний стандарт, закріплений у документах Європейської комісії, розглядає інновацію як кінцевий результат творчої діяльності, який отримав втілення у вигляді новітньої або вдосконаленої продукції, що реалізується на ринку, або нового чи вдосконаленого технологічного процесу, який використовується у практичній діяльності [15]. Тобто впевнено можемо констатувати, що інноваційна діяльність є фундаментально важливим рецептом успішної адаптації в епоху цифрової трансформації [2]. інновація цифровізація бізнес інституційний

Основна актуальна проблема в означеному - недостатні інвестиції в підвищення кваліфікації співробітників держслужб для безперешкодного використання нових технологічних рішень. Розробка програмних рішень для державного сектору вимагає індивідуального підходу і консультації з ІТ-фахівцями. Якщо говорити про успішні приклади спільної роботи державних органів і користувачів у короткі строки, у цьому разі можна згадати розроблене рішення для оброблення даних, яке оптимізувало роботу Центру допомоги з безробіття під час пандемії у США. У Німеччині уряд виділив фінансування для створення близько 30 лабораторій для навчання держслужбовців основам роботи в електронних платформах. Власний досвід свідчить, що застосунок «Дія», запущений в Україні 2020 року, окрім вище зазначених спрощених механізмів дозвільної системи, дав змогу громадянам проводити ідентифікацію за допомогою цифрових документів і ділитися ними з понад 50 державними службами. Таким чином, рішення сприяло зменшенню бюрократії та скороченню паперової роботи 10% державних службовців. І останнє, не менш важливе: запуск застосунку призвів до підвищення обізнаності українців про цифрові технології, що прискорило майбутні цифрові перетворення в інших галузях [14].

Тому слід визнати активну державну політику цифровізації, що проводиться останніми роками: сформоване правове поле такої діяльності, створено Міністерство цифрової трансформації, призначено по іншим міністерствам та відомствам координаторів, що відповідають за впровадження нових цифрових технологій. На означене міністерство покладено відповідальність щодо цифрового розвитку, цифрової економіки, цифрових інновацій, розвитку цифрових навичок та цифрових прав громадян. Уряд України за цей час провів активну політику щодо розвитку цифрової інфраструктури: створено портал і додаток «Дія»; реалізуються проекти «Дія.Цифрова освіта»; «Дія.Бізнес»; «Безпека дітей в інтернеті»; «еРезиденство»; «Дія.Єііу»; «Євроінтеграція» та інші [16].

Причому якщо порівняно нещодавно бракувало стратегічних програм цифровізації міст та регіонів, що розроблені на центральному рівні, та цифровізація на місцях відбувалась переважно за власної ініціативи, то заслуговує на увагу, що Міністерство розвитку громад та територій (наразі це Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури) та Міністерство цифрової трансформації декларували, що мають єдине бачення цифровізації регіонів. У постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 роки» [17], міститься конкретні завдання за напрямом «Цифрова трансформація регіонів», серед яких: 1) проведення реінжинірингу публічних послуг; удосконалення нормативно-правової бази, що регламентує механізм надання публічних послуг, та забезпечення їх впровадження через Єдиний державний веб-портал електронних послуг «Портал Дія»; 2) забезпечення електронної взаємодії між національними реєстрами, реєстрами органів місцевого самоврядування; 3) запровадження можливості отримання електронних послуг через смартфон та через мобільний додаток Єдиного державного вебпорталу електронних послуг «Портал Дія», облаштування відкритих Wi-Fi зон у громадських місцях; 4) забезпечення розвитку платформ та офіційних порталів органів місцевого самоврядування; 5) впровадження та поширення в регіонах інтегрованої системи електронної ідентифікації; 6) забезпечення переведення пріоритетних публічних послуг, у тому числі відкритих даних та інструментів електронної демократії, в електронну форму; 7) забезпечення безперешкодного доступу до високошвидкісного Інтернету всіх населених пунктів (насамперед сільських та малих міст; 8) впровадження використання систем відеоспостереження, контролю за якістю повітря, рівнем забруднення на будівлях державних органів, соціальних закладів та комунальних установ для створення загальнодержавної мережі фіксації подій та природних явищ [18, с. 88].

На нашу думку, в досліджуваному контексті основна проблема полягає у відсутності саме належного забезпечення електронної взаємодії між ключовими політико-адміністративними суб'єктами, а також другорядними учасниками цього процесу. Першочергово йдеться про недостатню інтеграцію інформаційних систем, брак стандартів даних та прозорості процедур такої взаємодії [19, с. 280]. Однак важливо також враховувати й загальний контекст, тобто вплив низки протидіючих чинників інституційного середовища, фінансових обмежень та зовнішньополітичних загроз існування державності України. Ключовими складовими інституційних обмежень є безперервна політична боротьба за владу між фінансовими кланами та групами впливу на національному та регіональному рівнях, які використовують всі засоби для деструкції реалізації державної політики уряду, що представляє правлячу партію чи правлячу коаліцію, керуючись хибним мотивом: чим гірше буде життя громадян тим скоріше буде їх незадоволення, а значить й можливість нових перевиборів та зміни уряду. До несприятливих чинників інституційного середовища відносяться також непрозорість роботи кінцевих споживачів, низька кваліфікація кадрів та невисока зацікавленість керівництва в проведенні цифрових ініціатив [20]. Означене відноситься до українських реалій. В реалізації цифрової політики в Україні стримуючими чинниками також є відсутність організаційної координації та Інтернет-інфраструктури (відсутні Інтернет покриття всієї території, недостатнє забезпечення населення смартфонами, низький рівень підготовки старшого покоління з інформаційно-компютерних технологій). Крім того, можуть виникати проблеми на різних етапах реалізації цифрової політики, технологічного оснащення мереж та питань інформаційної та економічної безпеки [16; 22].

Отже, вирішення цих проблем вимагає комплексного підходу та узгоджених дій з усіх сторін, включаючи уряд, громадські організації та приватний сектор. Тільки таким шляхом Україна зможе досягти успіху в цифровій трансформації загалом, зокрема і в сфері забезпечення належної політико-адміністративної комунікації суб'єктів її здійснення. Тут доречно вказати, що західна практика дійшла до того рівня, коли цифрова трансформація (як певний шлях, який складається із відомих етапів: розуміння, планування, виконання) ґрунтується на роботі з відкритими інноваціями (це такі, що приходять ззовні). Відома управлінська мудрість каже: «Ким би ти не був, найкращі люди працюють не на тебе». Не використовувати можливість залучити зовнішні сили до інновацій вважається марнотратством [2]. Зазначений аспект наочно демонструє важливість розвитку державно-приватного партнерства як додаткового рушійного механізму цифрової трансформації, який відкриває доступ до нових ідей, технологій і підходів, які, в свою чергу, збагачують внутрішньоорганізаційні процеси та роблять їх більш ефективними.

Зокрема трансформаційний шлях, який пропонується в рамках Концепції розвитку електронного урядування в Україні, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2017 р. № 649-р має революційний характер та робить акцент на посиленні функціональних можливостей електронного урядування та зниженні витрат органів влади на реалізацію владних повноважень шляхом застосування сучасних інноваційних підходів, методологій та технологій (у тому числі Інтернету речей, хмарної інфраструктури, Blockchain, Mobile ID, shareding economy, просування методики опрацювання даних великих обсягів (Big Data), нормативно-правового врегулювання принципів «цифровий за замовчуванням», «одноразове введення інформації» та «сумісність за замовчуванням»), а також застосування перспективних форм організації виконання завдань і проектів розвитку електронного урядування, зокрема публічно- приватного партнерства. Її положення визначають необхідність: модернізації публічних послуг та розвитку взаємодії влади, громадян і бізнесу за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій; модернізації державного управління за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій; забезпечення належного управління розвитком електронного урядування/ Власне акцентується, що необхідність удосконалення державної політики у даній сфері, спрямована на розв'язання таких першочергових проблем, як: 1) недостатній рівень єдиної координації, контролю та взаємодії замовників завдань і проектів у сфері інформатизації та розвитку електронного урядування; 2) економічна криза, що призвела до зменшення обсягу фінансування завдань та проектів у сфері розвитку електронного урядування; 3) низька якість, ефективність та результативність реалізації проектів і завдань у зазначеній сфері; 4) несформованість та недосконалість нормативно-правової бази, що регулює сферу розвитку електронного урядування; 5) низька якість управління розробленням, впровадженням, підтримкою функціонування та розвитком інформаційно-телекомунікаційних систем (бази даних, реєстри тощо) та ресурсів (центри обробки даних, телекомунікаційні мережі тощо) органів влади; 6) несформованість базової інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури електронного урядування як техніко-технологічної основи для реалізації всіх проектів і завдань у зазначеній сфері; 7) відсутність автоматизованого обміну даними та інтероперабельності між інформаційно-телекомунікаційними системами органів влади; 8) недостатній рівень інформаційної безпеки та захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах органів влади; 9) низькі темпи запровадження електронних форм взаємодії між органами влади і фізичними та юридичними особами, зокрема надання електронних послуг та доступу до відкритих даних; 10) неврегульованість питання електронної ідентифікації та автентифікації фізичних та юридичних осіб під час взаємодії з органами влади; 11) низькі темпи розвитку внутрішніх систем електронного документообігу та сучасних інформаційно-аналітичних інструментів підтримки прийняття управлінських рішень; 11) недостатній рівень готовності державних службовців та працівників органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб до запровадження і використання інструментів електронного урядування; 12) цифрова нерівність у використанні інформаційно-комунікаційних технологій між органами влади на центральному та місцевому рівні; 13) недостатній рівень участі громадян та контролю у зазначеній сфері [22].

Тому доречними вбачаються роздуми І. Клименко, що державно- приватне партнерство у контексті електронного урядування має бути підкріпленим такими напрями державної політики, як: 1) реалізація організаційно-правових та ресурсних механізмів для фінансування державних проектів і програм електронного урядування з наданням державних гарантій та страхування ризиків інвесторів, що стимулюватиме залучення ресурсів українських та іноземних приватних підприємств; 2) впровадження спільних, державних та приватних інвестицій у національні ІТ-проекти, які є основою електронного урядування; 3) розвиток та впровадження механізмів залучення приватних інвестицій для навчання та підвищення кваліфікації державних службовців з питань електронного урядування. Також необхідно розробити інвестиційну політику у сфері електронного урядування, яка передбачає використання: а) фінансових ресурсів як коштів міжнародних донорів та грантодавців; б) коштів комерційних структур, які залучаються на вигідних для них умовах (пільгові умови доступу до інформації, пільгові економічні умови, податкові пільги тощо); в) місцевих бюджетів; г) інших джерел, не заборонених законодавством [23, с. 111].

Висновки

Узагальнюючи вищесказане, можемо зробити висновок, що цифрова трансформація має безпосередній вплив на процедури впровадження адміністративної політики України. З одного боку, вона покращує її структурні складові, полегшуючи організаційні аспекти, які в звичайному режимі можуть мати як часові, так і ресурсні витрати. Водночас інший її аспект навпаки є проблематичним, адже запровадження нових підходів до здійснення політико-адміністративної комунікації саме собою є не простим явищем, що може бути реалізовано мінімальними технічними, організаційними чи будь-якими іншими процесами. Важливо також враховувати й культурні чинники як такі, що мають діалектичний взаємозв'язок з технічними. У цьому контексті досить важливо забезпечити новаторські підходи до сприйняття адміністративної політики, як такої, що має бути забезпеченою використанням сучасних технологій інформаційного управління, яке провокує глибинні зміни в способах мислення, взаємодії та сприйняття інформації, що супроводжують цифрову трансформацію публічного сектору.

В загальному контексті надзвичайно актуально розвивати механізми державно-приватного партнерства зокрема і в аспекті реалізації державних проектів у сфері електронного урядування, залучати інвестиції, розвивати та впроваджувати механізми захисту приватних інвестицій для підвищення кваліфікації держслужбовців та розвитку інфраструктури ІТ.

Список використаних джерел

1. Що таке цифровізація і навіщо вона потрібна? Xerox Corporation.

2. Верховодов А. Цифрова трансформація та інновації: що це насправді? 2018.

3. Zubko Artem. The Place of the Administrative Policy of Ukraine in the System for Ensuring Effective Functioning of Power Structures. Visegrad Journal on Human Rights. 2023. № 5. С. 122-126.

4. Ткаченко В.В., Климчук М. М. Імперативи цифрової економіки в розвитку методології управління підприємством. CORE : Шляхи підвищення ефективності будівництва в умовах формування ринкових відносин. 2019. № 42. С. 3-18.

5. Струтинська І. Метрики цифрової трансформації бізнесу: світові та вітчизняні реалії. Галицький економічний вісник. 2019. № 6(61).

6. Дергачова Г. М., Колешня Я. О. Цифрова трансформація бізнесу: сутність, ознаки, вимоги, та технології. Економічний вісник НТУУ «Київський політехнічний інститут». 2020. № 17. С. 280-290.

7. Іванова Н. В. Цифровізація регіональних господарських систем як фактор протидії корупції та забезпечення економічної безпеки держави. Вісник Хмельницького Національного університету. Серія «Економічні науки». 2021. № 2(5). С. 297-303.

8. Гиренко Л. А. Цифровізація публічного управління: міжнародний та регіональний аспекти. Наукові перспективи. Серія «Державне управління». 2023. № 5(35). С. 144-155.

9. Дергалюк Б. В. Вплив цифрової трансформації на забезпечення економічної безпеки підприємства. Економічний вісник НТУУ «Київський політехнічний інститут». 2023. № 26. С. 65-68.

10. Антонова О., Серьогін С., Літвінов О., Кривенкова Р. Цифрова трансформація публічного сектора в забезпеченні регіонального партнерства. 2023. Аспекти публічного управління: Т. 11. № 3. С. 91-101.

11. Цифрова трансформація освіти і науки. Міністерство освіти і науки України: офіційний веб-сайт. 2024.

12. Цифрова трансформація - один з пріоритетів Уряду. Міністерство цифрової трансформації України: офіційний веб-сайт. 2020.

13. Малолєткова О. Торуємо шлях до ідеальної цифрової держави. Урядовий кур'єр. 2021.

14. Проблеми цифровізації державного сектору та шляхи їх вирішення. PNN Soft.

15. Кучерява З. Правове забезпечення інноваційного розвитку в Україні. Міністерство юстиції України: офіційний веб-сайт.

16. Малий І. Й., Цедік М. Г. Інституційний вимір цифровізації державного управління в Україні. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2022. № 2.

17. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 роки: Постанова Кабінету Міністрів України № 695 від 05.08.2020 р.

18. Макарова І. О., Пігарєв Ю. Б., Сметаніна Л. С. Цифровізація публічного управіння на регіональному та міському рівнях. Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. ОРІДУ. 2021. №. 2(83). С. 86-91.

19. Коцюба К. Взаємодія органів публічної влади та інформаційних систем органів публічної влади в контексті надання адміністративних послуг населенню. Науковий вісник: Державне управління, 2023. № 2 (14), С. 279-309.

20. Riverbed Technology: 95% компаній не готові до цифрової трансформації. PCWeek.Ua. 2018.

21. Лазоренко Т., Шолом І. Діджиталізація як основний фактор розвитку бізнесу. Бізнес, інновації, менеджмент: проблеми та перспективи : зб. тез доп. І Міжн. наук.-практ. конф. (м. Київ, 23 квітня 2020 р.). Київ, 2020.

22. Про схвалення Концепції розвитку електронного урядування в Україні Розпорядження Кабінету Міністрів України; Концепція, Перелік від 20.09.2017 № 649-р.

23. Klymenko I. Public-private partnerships as a mechanism for the e-governance implementation. Evropsky politicky a pravni diskurz. 2015. S.2, V.3.

Размещено на Allbest.ru