Трансформація інституціонального середовища інноваційного розвитку суспільного господарства

ТРАНСФОРМАЦІЯ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

Тимощук В.В., аспірант кафедри економіки

Постановка проблеми

Сучасні умови функціонування економіки України обумовлюють зміни інституціональної ролі ключових інститутів та інституцій інноваційного спрямування для їх відповідності завданням структурної перебудови економіки і технологічного оновлення, забезпечення мобільності базових ресурсів, врахування глобальних викликів й еволюційних обмежень, досягнень індустрії 4.0, інформаційних трансформацій та одночасно повоєнного відбудови й стабілізації національної господарської системи. Окрім того, важливо враховувати зміни у системі суспільних цінностей, поширення нових форм праці й самоорганізації, що актуалізує індивідуалізований підхід, частково локалізує господарські зв'язки й обумовлює дифузію функцій управління та регулюючих впливів.

Процеси і прояви глобалізації і транснаціоналізації, інтеграція виробничих процесів, а також нагальна потреба в модернізаційних змінах економічних систем детермінували переміщення акцентів наукового дискурсу. Так, за умов домінуючого регулюючого впливу держави в модернізаційних трансформаціях важливим постає врахування глобальних тенденцій і збереження національних особливостей та пріоритетів економічного розвитку й механізмів саморозвитку. В той же час, успішність реалізації модернізаційного тренду не може бути забезпечена іманентним домінуванням ключового інституту (держави) над іншими двома рушійними силами (суспільством та ринком), які визначають стратегічний напрям функціонування соціально-економічної моделі, адже це здатне призвести до деформації або деградації суспільно-економічного устрою.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Модернізаційні трансформації системно досліджувалися класичною політекономією, представниками неокласичної школи та кейнсіанством. Науковий доробок з проблематики модернізаційних трансформацій став спільним досягненням та інтеграцією теорій економічної динаміки, циклічного розвитку, економічного зростання та інституціоналізму. З позицій останнього, модернізація представляється процесом інституціоналізації сучасних соціальних та економічних форм, структур, які детермінують формування досконалішої моделі розвитку на засадах технологічного оновлення.

Найбільш актуальні питання модернізаційних змін економічних систем досліджувалися із використанням різноманітних методологічних підходів вітчизняними та закордонними вченими. Трансформаційні перетворення соціально-економічних систем вивчали представники історичного, класичного, інституціонального підходів з метою обґрунтування інструментарію й механізмів стимулювання інноваційного розвитку; перспектив реалізації постіндустріальних моделей розвитку; формування основ інформаційної або креативної економіки; визначення методології дослідження та обґрунтування стратегії модернізаційних змін; реалізації пріоритетів інноваційного розвитку як стратегічного вектору економічних перетворень [1-2; 4-5; 10].

Формування постіндустріальної моделі соціально-економічного розвитку, яка базується на інформації та знаннях, обумовили активізацію наукового дискурсу з проблем визначення інструментарію регулювання й чинників інноваційної модернізації економіки, забезпечення економічної динаміки з урахуванням її циклічного характеру, що знайшло своє відображення в дослідженнях В. Гейця, А. Гриценка, Н. Гражевської, О. Пищуліної, Л. Федулової, А. Чухна та інших [1-3; 6; 8-9; 11]. Інноваційна модернізація почала визначатися як перехід до сучасної моделі економічного розвитку, де домінують інноваційні технології, реалізується поступальний розвиток, наявний достатньо широкий поділ праці і мережі економічних відносин й взаємозв'язків серед учасників глобального ринку.

При суттєвому науковому доробку, який присвячений проблематиці модернізації національних економік, їх трансформаціям, інституціональному інструментарію регулювання, залишаються не в повній мірі обґрунтованими окремі сутнісні й практичні аспекти модернізаційних трансформацій, їх інституціональне забезпечення, що актуалізує важливість та обумовлює перспективність подальшого наукового дискурсу модернізаційної проблематики.

Постановка завдання

Метою статті є узагальнення тенденцій трансформації інституціонального середовища інноваційного розвитку національної економіки та особливостей інституціонального забезпечення розвитку інновацій.

інновація інституціональний розвиток економіка

Виклад основного матеріалу дослідження

Обґрунтування дієвого інструментарію «керованої» модернізації національного господарства потребує врахування глобальних факторів впливу: кардинальних перетворень в інформаційно-комунікаційних технологіях та зміни їх ролі в економіці, що обумовлює мобільність людського капіталу, сировинних, матеріальних, фінансових ресурсів; охоплення інтеграційними процесами міждержавних рівнів взаємодій; розширення впливу транснаціональних корпорацій; лібералізацію торгових відносин та зміни у структурі експорту товарів і послуг; збільшення обсягів торгівлі інтелектуальними продуктами; орієнтацію значної кількості національних господарств на зовнішні зв'язки; взаємовпливи і посилення взаємозалежності економічної політики різних урядів та Центральних банків; активізацію процесу інтернаціоналізації освіти та культури.

Глобалізація виступила одним із ключових екзогенних факторів для національних економік, що визначає стратегічний вектор їх розвитку, галузеву специфіку і структуру, динаміку й особливості виробничих процесів, організацію внутрішнього ринку. Разом з тим, глобалізаційні процеси виявляють себе й у поглибленні диференціації економічного розвитку національних економік, поширенні монополізму, тінізації господарських процесів, корумпованості в економічних угодах та операціях, соціальному та військовому протистоянні.

Модернізаційні перетворення національних господарств ускладнюються поглибленням диспропорцій світового господарства; закріпленням технологічної та соціально-економічної відсталості менш розвинених економік; частковою та повною втратою деякими країнами власної національної ідентичності; фрагментацією соціальних і виробничих процесів, ринку праці, капіталів, політичних структур і суспільств; концентрацією фінансового потенціалу і ресурсів в розпорядженні обмеженого кола їх власників, корпорацій та країн-лідерів. Наведені фактори вже проявили себе в нашій економіці, але нехтування їхнім негативним впливом та подальше покладання на ліберальні підходи й ринкові інструменти не сприятиме зниженню ризиків від втрат конкурентоспроможності вітчизняних виробників високотехнологічного інноваційного й наукоємного продукту; подальшої деградації наукового та технологічного потенціалу за існуючої дефіцитності інвестиційних та матеріальних ресурсів; скорочення обсягів фінансування; міграційних проблем і проблем функціонування ринку праці; поглинання внутрішнього і регіонального ринку глобальним; структурного й технологічного спрощення національного ринку та втрат джерел ресурсів [7].

Відтак, інституціональний функціонал держави в модернізаційних перетвореннях суспільного господарства реалізується шляхом включення до інституцій та інститутів інноваційних стимулів та формування сприятливого інституціонального середовища для активізації інноваційної модернізації. Подібне елементне наповнення формальних норм у своїй синергії сприятиме створенню й використанню інноваційних технологій, реалізації необхідних структурних змін економіки, виходу національних товаровиробників на нові ринки. Запровадження модернізаційних змін в національній економіці неможливе без трансформації самого інституціонального базису, який здатен забезпечити масштабність й технологічне оновлення виробництва, прискорення мобільності наявних ресурсів, товарів і послуг [2].

Сучасним вектором глобальних трансформацій, що вже справляє вплив на національну економіку, стала цифрова модернізація, що кардинально змінює економічні взаємовідносини людей та фундаментальну роль економічних ресурсів. Основними рушійними факторами сучасного етапу розвитку визнані: поширення новітньої техніки й технологій, інновацій, підвищення кваліфікаційного рівня людського капіталу, масштабування глобальної торгівлі, зростання інвестиційної активності, формування сприятливого для економічної динаміки інституціонального середовища [6].

Для врахування глобальних тенденцій та змін домінант у залученні ключових ресурсів в постіндустріальній моделі, що формується, важливо спрогнозувати й оцінити вплив інформаційного фактору і цифровізації на інституціональне середовище інноваційної модернізації.

За нашими оцінками, цифровізація галузей національної економіки має як позитивну, так і негативну дію на сформоване інституціональне середовище. Так, завдяки цифровізації виникають ефекти, які отримують макроекономічний прояв за допомогою появи й поширення нових бізнесстратегій, змін ринкових умов, підвищення рівня продуктивності праці. Інша група чинників виявляється на мікроекономічному рівні і призводить до зміни структури й пропозиції виробництва товарів, їх якості, логістичних й реалізаційних умов та взаємодії виробників (табл. 1). Окрім того, поступальна постіндустріалізація з її базовими факторами (інформація та знання) супроводжується певними ризиками та загрозами. Окремі з подібних негативних проявів суспільство та національні економіки вже відчули у вигляді суттєвого загального скорочення робочих місць і попиту на робочу силу через поширення роботизації і автоматизації; втрату окремих сегментів ринків й конкурентоспроможності внаслідок поширення онлайн-продажів; цифрове шахрайство, піратство, поширення й споживання шкідливого контенту; підвищення частки недоброчесних споживачів послуг, що супроводжує процеси цифровізації; скорочення частки на ринку й конкурентоспроможності організацій і галузей, послуги яких можна замінити дистанційним виконанням (ІТ, бухгалтерський супровід, фінансові і юридичні послуги, консалтинг).

Таблиця 1