Зелена економіка: становлення концепції, еволюція розвитку та сучасність

Размещено на http://www.allbest.ru

Інститут економіки промисловості НАН України

Зелена економіка: становлення концепції, еволюція розвитку та сучасність

Трушкіна Н.В

Вступ

Нестійкість сформованих у світі тенденцій розвитку, турбулентність глобальної економіки, незбалансованість економічних, соціальних і екологічних трендів, що посилюється, обумовлюють необхідність створення принципово нових моделей економіки. Таке формування має відбуватися у рамках парадигми сталого розвитку, яка стала головною для людства у ХХІ ст. У глобальному світі найчастіше спостерігається розбіжність у наукових поглядах на категорію «сталий розвиток» (Sustainable Development). Багато

представників наукового, освітнього й підприємницького середовища розглядають сталість у контексті економічного зростання на основі збільшення ВВП. Для світової спільноти сталість - це насамперед гармонійний і збалансований розвиток трьох процесів: економічного, соціального й екологічного. Без урахування соціальних та екологічних чинників неможливо досягти сталого розвитку економіки на довготривалу перспективу.

У контексті сталого розвитку значного розповсюдження як у теорії, так і на практиці набули нові економічні моделі з урахуванням екологічних

чинників: зелена економіка (Green Economy) [1-7], економіка на підставі зеленого зростання (Green Growth), низьковуглецева економіка (Low-carbon Economy), циркулярна економіка (Circular Economy) [8-13], біоекономіка (Bioeconomy), синя економіка (Blue Economy) тощо. З'являються нові «гібридні» форми економічного розвитку, наприклад, циркулярна біоекономіка (Circular Bioeconomy).

Цілі сталого розвитку ООН (Sustainable Development Goals) (ЦСР), які прийнято світовою спільнотою як цілі для людства та усіх країн на 20162030 рр., стали «своєрідним наступником» Цілей розвитку тисячоліття ООН (Millennium Development Goals) (2000-2015), поглиблюючи їх. ЦСР реалізують принципи стійкості, які закладено Конференцією ООН у Ріо-де-Жанейро у 2012 р. Цей документ відповідає міжнародному праву, враховує національні особливості, можливості та пріоритети. Цілі сталого розвитку мають також сприяти переходу до нової моделі економіки, а саме зеленої економіки. Система ЦСР досить збалансована, і у ній досягнуто певного балансу між економічними, соціальними й екологічними цілями.

З огляду на це, мета даної роботи полягає у дослідженні еволюційного розвитку й генезису концепції зеленої економіки, узагальненні й систематизації існуючих наукових точок зору до формулювання цієї категорії.

Виклад основного матеріалу

Основи формування концепції зеленої економіки закладено у рамках концепції сталого розвитку ще наприкінці 80-х років XX ст. Існує безліч визначень сталого розвитку, проте найпоширенішим і загальноприйнятим є трактування, яке запропоновано у 1987 р. комісією ООН під керівництвом Г.Х. Брундтланд (G.H. Brundtland) [14]: «Сталий

розвиток - це розвиток, який забезпечує потреби сучасного покоління, не наражаючи на загрозу життєві потреби майбутніх поколінь».

У 1992 р. під час конференції ООН у Ріо-де- Жанейро міжнародним співтовариством на найвищому рівні було прийнято «Порядок денний на XXI століття», що визначає глобальне партнерство на користь забезпечення сталого розвитку. Сталий розвиток включає три виміри: економічний, соціальний та екологічний. Тільки за дотриманням вимог сталості щодо кожного з цих вимірювань може бути досягнуто сталий розвиток.

Сьогодні стає все більш очевидним, що головною концепцією майбутнього у ХХІ ст. є саме сталий розвиток. Основні положення цієї концепції знайшли своє відображення у таких стратегічних документах ООН:

«Майбутнє, якого ми хочемо» (2012 р.) визначає перспективи людства у ХХІ ст. на основі концепції сталого розвитку, базою якого має стати зелена економіка;

«Порядок денний у сфері сталого розвитку на період до 2030 року» (2015 р.) включає Цілі сталого розвитку ООН на період 2015-2030 рр.;

Паризька кліматична угода (2015 р.), яка визначає пріоритети боротьби з кліматичною загрозою у світі та усіх країнах до 2030-2050 рр., що важливо для переходу до сталого розвитку.

У цих документах ООН успішно поєднуються як концептуальні пріоритети, так і конкретні цілі й завдання, що стоять перед країнами. Документи містять кількісні індикатори та комплекс заходів, реалізація яких дозволяє відповідним урядам планувати свої дії, що спрямовані на виконання розроблених управлінських рішень. Отже, у цілому можна говорити про досягнутий у світі консенсус на розвиток у ХХІ ст., який пов'язано із переходом до сталого розвитку.

Розвиток, який базується на деградації навколишнього середовища та вичерпанні природних ресурсів, не може бути сталим у довгостроковій перспективі. У зв'язку із цим у світі спостерігаються пошуки якісно нової моделі економіки з урахуванням екологічних чинників: зелена економіка, економіка на основі зеленого зростання, низьковуглецева економіка, циркулярна економіка, біоекономіка, синя економіка тощо. Певною мірою перелічені нові економічні моделі вважатимуться різними видами зеленої економіки. Формування й розвиток нових моделей економіки стало пріоритетом наукових досліджень і розробок і практичної діяльності приватного бізнесу у багатьох країнах світу. Так, Європейське співтовариство прийняло програми розвитку зеленої, циркулярної, біоекономіки на 2030-2050 роки. Паризьку угоду щодо клімату спрямовано на перехід до низьковуглецевої економіки у більшості країн світу. У нефінансовій, соціальній та екологічній звітності підприємств дедалі важливе значення почало приділятися саме досягненню цілей сталого розвитку. Особливо чітко нове бачення економіки простежується у концептуальних документах різних міжнародних організацій.

ООН в економічне підґрунтя своєї концепції на XXI ст. поклала зелену економіку як основу сталого розвитку. Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР, Organisation for Economic Co-operation and Development), що поєднує розвинені країни світу, у своїх документах широко використовує термін «зелене зростання». Ця економічна категорія ототожнюється із зеленою економікою ООН, але при цьому у ній більш детально прописуються економічні аспекти зеленого зростання, включаючи підтримку інвестицій, інновацій та конкуренції.

Поняття «низьковуглецева економіка» широко використовується у світі, особливо у контексті боротьби з глобальною зміною клімату та скороченням викидів парникових газів. Зокрема, ця дефініція стала однією із основних на кліматичній конференції ООН у Парижі (2015 р.) для характеристики нової економіки та її майбутніх моделей. У розвинених країнах йдуть кардинальні трансформаційні перетворення й структурно-технологічні зрушення, які спрямовано на скорочення споживання традиційних вуглеводнів. При цьому різко збільшується питома вага відновлюваних джерел енергії, що підтримується різноманітними економічними інструментами, - податками, кредитами, субсидіями тощо.

Відповідно до визначення Програми ООН з довкілля (ЮНЕП, United Nations Environment Programme) зелена економіка «підвищує добробут людей та забезпечує соціальну справедливість і при цьому суттєво знижує ризики для довкілля та її деградації» [15]. Як було підкреслено у концептуальному документі ООН «Майбутнє, якого ми хочемо», концепція зеленої економіки не замінює собою концепцію сталого розвитку. Однак зараз дедалі ширше визнається той факт, що досягнення сталого розвитку багато у чому залежить

від формування «правильної» економіки. У цьому сенсі зелена економіка є основою сталого розвитку, і вона ґрунтується на його принципах. Згідно з документами ООН, важливими рисами такої економічної моделі є [15]: ефективне використання природних ресурсів; збереження і збільшення природного капіталу; зменшення забруднення; скорочення обсягу вуглецевих викидів; запобігання втраті екосистемних послуг і біорізноманіття; зростання доходів і рівня зайнятості.

У той же час на підставі узагальнення міжнародних досліджень [16] з цього питання встановлено ключові принципи для ефективного розвитку зеленої економіки. Серед них такі: зелена економіка

є засобом досягнення сталого розвитку [17];

є ресурсо- та енергоефективною економікою;

це рівність, справедливість між країнами та поколіннями;

не порушує екологічних обмежень;

застосовує інтегрований підхід під час прийняття рішень;

оцінює прогрес не тільки через ВВП, але й за допомогою індикаторів і оцінок, що враховують сталий розвиток [18];

захищає біорізноманіття та екосистеми;

має сприяти створенню «зелених» робочих місць і гідних умов праці;

скорочує бідність, забезпечує добробут населення, соціальний захист і доступ до основних послуг;

покращує державне управління та прагне до верховенства закону;

інтерналізує екстерналії (зовнішні ефекти).

Важливо ще раз відзначити, що принципи зеленої економіки не замінюють концепцію сталого розвитку. До виділених вище рис зеленої економіки, акцентованих міжнародними організаціями, вчені у монографії [19] додали інші принципові аспекти, які, на їх погляд, мають бути притаманні новій моделі: максимально структурне та територіальне охоплення; соціальна орієнтованість; підвищення цінності природних благ; опір на знання; зниження ризиків розвитку, у тому числі екологічних; інноваційність; енергоефективність/низьковуглецевість; новий підхід до виміру прогресу.

У науковій літературі термін «зелена економіка» вперше з'явився у роботі англійських дослідників Д. Пірса, А. Маркандії, Е. Барбієра «План для зеленої економіки» (D. Pearce, A. Markandya, E. Barbier) [20], де обґрунтовувалася необхідність економічної підтримки екологічної політики. Ця наукова праця є програмним текстом для прихильників даної дисципліни, у центрі уваги якої знаходиться економіка сталого розвитку. Викладені ідеї одержали розвиток у роботах 1991 і 1994 роках, де вже порушувалися такі питання, як кліматичні зміни, виснаження озонового шару, масивна вирубка тропічних лісів і виснаження ресурсів у країнах світу. Проте до середини 2000-х рр. розробленню даної концепції ще приділялося недостатньо уваги.

У 2008 р. у рамках реалізації ініціативи щодо «зеленої» економіки (GEI) ООН, однієї з дев'яти спільних кризових ініціатив, спостерігається інтенсивне зростання кількості визначень цього поняття. Крім цього, набуло поширення ряд інших термінів, наприклад, «зелене зростання» або «озеленення економіки». Ці економічні категорії використовуються як взаємопов'язані та взаємозамінні у контексті дедалі ширшого кола галузей економіки, наприклад, енергетики або управління водними ресурсами, транспортної мобільності населення або споживання, а також принципу «забруднювач платить» або аналізу життєвого циклу.

Найбільш авторитетне та широко застосовуване визначення поняття «зелена економіка» сформульовано ЮНЕП (2011): це економіка, яка забезпечує довгострокове підвищення добробуту людей і скорочення нерівності, при цьому дозволяючи майбутнім поколінням уникнути суттєвих ризиків для довкілля та його збіднення. У цьому документі підкреслено взаємозв'язок між термінами «зелена економіка» та «сталий розвиток».

Концепція зеленої економіки не замінює собою концепцію сталого розвитку. Але нині дедалі більше поширене визнання того, що досягнення сталого розвитку майже повністю залежить від формування «правильної» економіки. За десятиліття, коли нові багатства створювалися з використанням моделі «коричневої» економіки, суспільство не вирішило таких проблем, як соціальна маргіналізація та виснаження ресурсів. І тому ми, як і раніше, далекі від досягнення Цілей Розвитку Тисячоліття. Сталий розвиток залишається найважливішою довгостроковою метою, але для його досягнення необхідно зробити економіку «зеленою» (UNEP, 2011).

«Зелена» економіка, що розглядається у контексті боротьби з бідністю та сталого розвитку, була однією з ключових тем Конференції «Ріо-2012». Концепція «зеленого» зростання наголошує на важливості інтеграції екологічної та економічної політики таким чином, що дозволить виявити нові потенційні джерела економічного зростання, не створюючи при цьому «нестійкого» навантаження на кількість і якість природних багатств (OECD, 2011). Перехід до «зеленої» економіки вимагає застосування комплексу заходів, який включає економічні інструменти (податки, субсидії та схеми торгівлі викидами), заходи державного регулювання (встановлення стандартів), а також заходи неекономічного характеру (добровільні ініціативи та надання інформації). зелене зростання економіка

«Зелена» економіка може також розглядатися як система принципів, цілей і заходів. Значущість ресурсоефективності є наслідком принципу сталого та ефективного використання ресурсів, споживання та виробництва. У зв'язку з цим у підготовленій Європейською агенцією довкілля (The European Environment Agency, EEA) доповіді «Навколишнє середовище Європи: стан та перспективи» (2010) стверджується, що перехід до «зеленої» економіки залежить від вирішення двох однаково важливих завдань: підтримки структури та функцій екосистем (здатність екосистем до відновлення) і розроблення підходів, які дозволяють скоротити використання ресурсів при виробництві та споживанні, а також знизити відповідний вплив на довкілля (ресурсоефективність).

У конкретному сенсі ресурсоефективність має на увазі забезпечення бажаного підвищення рівня виробництва з меншими витратами людських, природних і фінансових ресурсів. Це необхідна, але необов'язково достатня умова переходу до «зеленої» економіки, оскільки навіть за умов підвищення ефективності використання ресурсів абсолютні обсяги їх споживання можуть зростати (OECD, 2011).

Порівняно із «зеленою» економікою оцінювання рівня ресурсоефективності пов'язано з меншими труднощами (UNEP, 2010). Зокрема, на макроекономічному рівні можуть застосовуватися такі показники, як валовий внутрішній продукт (ВВП) на одиницю використаних ресурсів, які відображають взаємозв'язок між споживанням ресурсів та обсягом виробництва. Тим не менш, відмінності в інтерпретаціях зберігаються. При цьому слід відмітити, що на даний час немає чіткого визначення, загальноприйнятого трактування поняття «ресурсоефективність» (EEA, 2011).

Загалом зелену економіку часто розглядають як нову економічну модель, яка сприяє боротьбі з актуальними глобальними проблемами, що набули форми нової кризи. Концепція зеленої економіки у тій чи іншій формі вже прийнято багатьма розвиненими країнами, а заходи для її досягнення розглядаються як засіб боротьби з глобальною рецесією [21]. Але критичний аналіз, заснований на дослідженнях [22-24], демонструє, що концепція зеленої економіки має як переваги, так і недоліки. Так, сильними сторонами концепції можна вважати, по-перше, можливий позитивний ефект у вигляді зростання доходів населення, створення додаткових робочих місць, захисту навколишнього середовища та забезпечення високого рівня сталого розвитку світової економіки.

По-друге, згідно з наявними підрахунками експертів [25], необхідний обсяг інвестицій для переходу до зеленої економіки у глобальному масштабі становить близько 2% світового ВВП на рік. Такий обсяг є більшим за реальну величину. Отже, для ефективної державної політики зазначені кошти на розвиток зеленої економіки можуть бути виділені на національних і світовому рівнях [26]. Важливо відзначити, що тільки ліквідація субсидій у сферах, що сприяють переживанню природного капіталу (енергетика, водопостачання, рибальство та сільське господарство), здатна вивільнити 1-2% світового ВВП на рік. При цьому у довгостроковій перспективі вкладення 2% світового ВВП у «зелений» сценарій розвитку здатне компенсувати економічні втрати високою віддачою [27]. Запровадження додаткових екологічних стандартів також здатне у довгостроковій перспективі дати бізнесу конкурентні переваги, які на початковому етапі лягатимуть на фірми додатковими витратами [28].

По-третє, вже зараз відзначається стійка позитивна динаміка зростання «зеленого» сектора в Європі, що супроводжується появою позитивних еколого-економічних і соціальних зовнішніх ефектів. Наприклад, інвестиції у транспортний сектор дали високу віддачу за всіма трьома напрямами в Австрії, Швейцарії, Чехії, Німеччині тощо [29].

Незважаючи на наявність значних переваг, зелена економіка має й низку недоліків. До основних «провалів» концепції можна віднести, по-перше, обмеженість практичного застосування передумови, що розглядає світ як єдиний регіон. Багато висновків і рекомендації щодо впровадження принципів зеленої економіки носять універсальний, глобальний характер, який не враховує різноманіття держав, їх інтересів, цілей і завдань. По-друге, хоча деякі розрахунки говорять про можливість світового інвестування у «зелену» трансформацію глобальної економіки, частина дослідників ставлять під сумнів цифру, що часто озвучується, у розмірі 2% світового ВВП, яка сама по собі є досить значною сумою. Розмір витрат можливо занижено, а вигоди переоцінено [30].

Загалом у довгостроковій перспективі інвестиції в зелену економіку здатні дати значні фінансові вигоди [31], хоча також не виключається ймовірність уповільнення зростання у деяких регіонах світу через недостатню опрацьованість відповідних механізмів [22].

По-третє, залишаються складнощі з одержанням позитивного економічного результату від дотримання екологічного регулювання, оскільки у тому чи іншому вигляді завжди існує вибір між економічним та екологічним виграшами. Сюди можна віднести і таку проблему бізнесу, як невідповідність запитів споживачів та їх реальних дій. Так, споживачі виявляють інтерес до екологічно відповідальної продукції та заявляють про готовність її купувати, але на практиці це відбувається не завжди, що ставить компанії у тяжке положення [28]. Крім цього, деякі дослідники [32] не згодні з інструментами, які пропонуються для проведення змін. Зокрема, критиці піддається субсидування електрогенерації на підприємствах відновлюваних джерел енергії: окремі результати вказують на перерозподіл доходів (трансфер на користь споживача) від такого роду підтримки, погіршуючи фінансове становище більшості компаній у галузі.

Отже, на підставі теоретичного аналізу наукових публікацій, інформаційних матеріалів і звітів міжнародних організацій та у результаті власних досліджень надано авторський підхід до формулювання терміна «зелена економіка», який полягає у розгляді цього поняття з позицій сталого розвитку, зеленої трансформації, комплексного підходу. Тобто під зеленою економікою розуміється:

основа концепції сталого розвитку;

сучасна концепція збалансованого сталого розвитку логістичних систем;

інструмент зеленої трансформації логістичних систем;

модель економічного розвитку, яка ґрунтується на впровадженні «зелених» рішень у різних сферах економічної діяльності задля збереження довкілля, підвищення рівня екологічної безпеки;

ресурсоефективна бізнес-модель, реалізація якої сприятиме зростанню рівня добробуту населення та скороченню екологічних ризиків.

Висновки

Глобальні кліматичні зміни, обмежена доступність або дефіцит багатьох природних ресурсів для ведення господарської діяльності, їх нераціональне використання протягом довгого часу призвели до необхідності перебудови моделей економіки. Тобто сучасні умови господарювання вимагають прискорити перехід до принципово нової моделі.

Сьогодні така модель економічного розвитку, яка називається зеленою економікою, отримала визнання і підтримується в багатьох країнах світу через політичні рішення, плани і практичні дії. Перехід до такої моделі матиме не тільки екологічні, але й економічні і соціальні переваги за рахунок створення нових робочих місць, економії витрат та екологічних збитків,

ресурсоефективності, запобігання забруднення довкілля. Це стало основою концепції сталого розвитку.

Таким чином, на даний час потрібно шукати інноваційні інструменти та впроваджувати принципово нові підходи до формування й розвитку екосистем. До першочергових відноситься зелена економіка як один із ключових механізмів розроблення й реалізації стратегій бізнесу на сучасному етапі. Для ефективного розвитку даної концепції доцільним є:

чітке визначення стратегічного підходу до просування концепції «зеленої» економіки;

вироблення чіткої та загальновизнаної інтерпретації поняття «зеленої» економіки;

уточнення інституційних, нормативно-правових, фінансових, організаційно-економічних аспектів;

оцінювання на основі чітко визначених пріоритетів;

формування узгодженої системи обміну екологічною інформацією.

У подальших наукових дослідженнях планується провести теоретичне співвідношення понять «зелена економіка» і «сталий розвиток»; проаналізувати й узагальнити міжнародний досвід «зеленої»

трансформації логістичних систем в умовах циркулярної економіки.

Список використаних джерел

Trushkina N. Green logistics as a tool to improve the quality of life in conditions of globalization. Contemporary Problems of Improve Living Standards in a Globalized World: Volume of Scientific Papers. Opole: Publishing House WSZiA, 2018. P. 147-152.

Dzwigol H., Kwilinski A., Trushkina N. Green Logistics as a Sustainable Development Concept of Logistics Systems in a Circular Economy. Proceedings of the 37th International Business Information Management Association (IBIMA), 1-2 April 2021. Cordoba, Spain: IBIMA Publishing, 2021. P. 10862-10874.

Dzwigol H., Trushkina N., Kwilinski A. The

Organizational and Economic Mechanism of Implementing the Concept of Green Logistics. Virtual Economics. 2021. Vol. 4. No. 2. P. 74-108. https://doi.org/10.34021/

ve.2021.04.02(3).

Dzwigol H., Kwilinski A., Trushkina N. Green Logistics as a Modern Paradigm of Balanced Sustainable Development of the National Transport and Logistics System in Ukraine. Green and Blue Economy on the Threshold of Digital Change: Textbook / Edited by I. Tatomyr, L. Kvasnii. Praha: OKTAN PRINT s.r.o., 2021. P. 188-205.

Ляшенко В.І., Цвірко О.О., Трушкіна Н.В. Зелена трансформація транспортно-логістичної системи Причорноморського регіону в контексті Європейського Зеленого Курсу. Причорноморські економічні студії.

Вип. 68. С. 64-76. https://doi.org/10.32843/bses.68-10.

Трушкіна Н.В. Зелена економіка як стратегічний напрям розвитку транспортної системи Болгарії. Modern trends in development science and practice: Abstracts of VII International Scientific and Practical Conference (Bulgaria, Varna, November, 2-5, 2021). Varna: International Science Group, 2021. P. 120-126. https://doi.org/10.46299/ISG.2021.II.Vn.

Trushkina N. Green investments as a non- traditional source of financing the development of the Czech national logistics system. Moderni aspekty vedy: XVI. Dil mezinarodni kolektivni monografie. Ceska republika: Mezinarodni Ekonomicky Institut s.r.o., 2022. Str. 453-466.

Трушкіна Н.В. Генезис теоретичних підходів до визначення категорії «циркулярна економіка». Циркулярна економіка як новий спосіб господарювання в умовах цифрової трансформації: колективна монографія/ за наук. ред. І.Л. Татомир, Л.Г. Квасній; Прикарпатський ін-т імені Михайла Грушевського ПрАТ ВНЗ «МАУП». Трускавець: ПОСВІТ, 2021. С. 5-18.

Трушкіна Н.В. Циркулярна економіка: становлення концепції, еволюція розвитку, бар'єри,

проблеми і перспективи. Вісник економічної науки України. 2021. № 1(40). С. 9-20.

https://doi.org/10.37405/1729-7206.2021.1(40).9-20.

Трушкіна Н.В. Розвиток концепції

циркулярної економіки в умовах глобальних трансформацій. Управління соціально-економічними

трансформаціями господарських процесів: реалії і виклики: зб. тез доповідей ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Мукачево, 6-7 квітня 2021 р.). Мукачево: МДУ, 2021. С. 37-40.

Григорак М.Ю., Трушкіна Н.В.

Особливості реалізації концепції циркулярної економіки в Європейському Союзі. The World During a Pandemic: New Challenges and Threats: Abstracts of the 22th International scientific and practical conference (Berlin, Germany, August 9-10, 2021). Berlin: Littera Verlag, 2021. P. 23-28.

Трушкина Н.В. Реализация циркулярных бизнес-моделей как ключевой приоритет национальной экономики Японии. Science, innovations and education: problems and prospects: Proceedings hoef t 1st International scientific and practical conference (Tokyo, Japan, August 1820, 2021). Tokyo: CPN Publishing Group, 2021. P. 509-517.

rushkiTna N., Prokopyshyn O. Circular

economy as a new way of managing in the conditions of digital transformations. Green, Blue & Digital Economy Journal. 2021. Vol. 2. No. 3. P. 64-71.

https://doi.org/10.30525/2661-5169/2021-3-10.

Наше общее будущее. Доклад

международной комиссии по окружающей среде и развитию: пер. с англ. / под ред. и с посл. С. Евтеева, Р. Перелета. Москва: Прогресс, 1989.

Навстречу «зелёной экономике»: пути к устойчивому развитию и искоренению бедности. ЮНЕП,

2011.

Towards a Green Economy in Europe: EU

Environmental Policy Targets and Objectives 2010-2050. European Environment Agency Report. 2013. No 8. Copenhagen. URL: https://www.eea.europa.eu/publications/towards-a-green-

economy-in-europe.

Бобылёв С.Н. Устойчивое развитие: парадигма для будущего. Мировая экономика и международные отношения. 2017. Т. 61. № 3. С. 107-113.

World Development Indicators 2016.

Washington DC: World Bank, 2016. URL:

https://openknowledge.worldbank.org/handle/10986/23969.

Зелёная экономика и цели устойчивого

развития для России: коллективная монография / под науч. ред. С.Н. Бобылёва, П.А. Кирюшина,

О.В. Кудрявцевой. Москва: Экономический факультет МГУ имени М.В. Ломоносова, 2019. 284 с.

Pearce D.W., Markandya A., Barbier E.R. Blueprint for a Green Economy. London. Earthscan Publications Ltd., 1989.

UNDESA. A guidebook to the Green Economy. 2012.

Schmalensee R. From “Green Growth” to sound policies: An overview. Energy Economics. 2012. S2- S6. Vol. 34. Р. 58-73.

Порфирьев Б. Н. «Зелёная» экономика: реалии, перспективы и пределы роста. Москва: Московский центр Карнеги, 2013.

Кожевникова Т.М., Тер-Акопов С.Г. «Зелёная экономика» как одно из направлений

устойчивого развития. Социально-экономические явления и процессы. 2013. № 3 (049). С. 71-82.

Терешина М.В., Дегтярева И.Н. «Зелёный рост» и структурные сдвиги в региональной экономике: попытка теоретико-методологического анализа. Теория и практика общественного развития. 2012. № 5. С. 246-248.

Krugman P. Building a Green Economy. The New York Times. 2010.

UNEP. Green Economy Report: A Preview, 2010.

Makiela K., Misztur T. Going Green versus Economic Performance. Engineering Economics. 2012. Vol. 23(2). P. 137-143.

ЕЭК ООН. От переходного периода к трансформации: устойчивое и всеобъемлющее развитие в Европе и Центральной Азии (доклад ООН). Нью-Йорк (США), Женева (Швейцария), Москва (Россия). 2012. Vol. 12.

Editorial. Degrowth. Journal of Cleaner Production. 2010. Vol. 18. P. 519-522.

Башорина О.В., Тёмкина И.М. Переход к «зелёной» экономике как фактор устойчивого развития и преодоления бедности: международный и региональный аспекты. Вестник УрФУ. Серия экономика и управление.

№ 6. С. 49-60.

Lesser J. Renewable Energy and the Fallacy of `Green' Jobs. The Electricity Journal. 2010. Vol. 23. Iss. 7. Р. 1-10.

Размещено на Allbest.ru