Вплив цифровізації економіки на ринок праці України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив цифровізації економіки на ринок праці України

Вступ

Глобальна ідея загальної цифровізації (діджиталізації) і переходу до цифрової економіки виникла аж ніяк не спонтанно. Еволюція цифровізації має міцну теоретичну основу у вигляді цифрової мови математики, яка поклала початок точних наук і прикладних розробок у техніці. Вважається, що зародження інформаційно-цифрової епохи було ініційовано появою електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), що забезпечили виконання цифрових перетворень, обробку та передачу інформації без участі людини.

Умовно, можна виділити чотири етапи становлення цифрової (діджиталізованої) економіки.

1. Епоха логістики. Головним способом отримання доходу була доставка товару до покупця. Саме ця обставина змушувала купців (підприємців) організовувати ризиковані експедиції в географічно віддалені країни, що, до речі, призвело до вчинення Великих географічних відкриттів. Транспортні витрати в структурі ціноутворення в той період складали понад 95%. Героями епохи можна вважати Джакомо Медічі, Фернана Магеллана, Дж. П. Моргана.

2. Епоха рітейлу. Дана епоха почалася з розвитком механізованого транспорту. Основна концепція отримання доходу полягала в доведенні товару безпосередньо до кінцевого споживача. Головним місцем формування доходу стали торгові мережі. Найбільш яскраві представники епохи - Інгвар Кампард, Сем Уолтон, Річард Бренсон.

3. Епоха інформації. Поява Інтернету зробило покупця ще ближче до бізнесу. Змінилося як купівельну поведінку, так і методи його вивчення. Виробники отримали нові інструменти і навчилися по-новому вивчати поведінку споживача. Таргетування в інтернет-мережі дозволяє запропонувати конкретному покупцеві необхідний саме йому товар в даний момент часу. Приклади бізнес-успіху в цю епоху продемонстрували П'єр Омідьяр, Джеф Безос і Джек Ма.

4. Епоха знань. Новітня економічна історія пишеться компаніями під керівництвом Ларрі Пейджа, Марка Цукерберга і Аркадія Волож. Їх компанії, збираючи в мережі інформацію і вивчаючи її, створюють базу знань про поведінку споживача для формування його цифрового профілю з метою управління ім.

Таким чином, цифрову економіку можна розглядати як еволюційний розвиток економіки, в якій «обмін даними між учасниками процесів в режимі онлайн прийшов на зміну аналоговому взаємодії і зачіпає всі галузі економіки, а також сприяє економічному зростанню, надання якісних послуг та необмеженої масштабізації бізнес-моделі на основі застосування нових технологій » [1].

Виклад основного матеріалу

У 2015 році Міжнародна організація праці (МОП) в Доповіді I Генерального директора «Ініціатива століття, що стосується майбутнього сфери праці» приділила особливу увагу розвитку цифрових, 3D і робототехнологій. МОП спільно з Європейським фондом поліпшення умов життя і праці (еврофондов) в 2017 р опублікувала доповідь «Робота завжди і всюди: зміни в світі праці», в якому на підставі досліджень, проведених в 15 країнах (Аргентини, Бразилії, Індії, Японії, Сполучених Штатів, Бельгії, Фінляндії, Франції, Німеччини, Угорщини, Італії, Нідерландів, Іспанії, Швеції та Сполученого Королівства) виділені основні типи трансформації сучасних працівників. Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) на конференції в 2016 році розглянула нові форми зайнятості і необхідні навички працівника, які повинні бути їм сформовані для ефективного працевлаштування в інформаційному суспільстві.

Проблематика розвитку цифрової економіки є предметом численних міжнародних симпозіумів та конференцій. Розгорнуто масштабні країнові дослідження формування цифрової економіки. Національна дослідницька рада в США протягом цілого ряду років проводить дослідження сучасних цифрових компетенцій працівників, а McKinsey протягом ряду років прогнозує майбутні навички працівників.

В Японії для просування телероботів Міністерство внутрішніх справ і комунікацій з 2012 року реалізує Національний проект розвитку телероботів і організовує семінари для сприяння дистанційній роботі, представляючи переваги цієї роботи і т.п.

Розвиток цифрової економіки широко досліджується і в Україні. Агентство стратегічних ініціатив реалізує проект «Національна технологічна ініціатива: продукти ринків майбутнього», в рамках якого формуються інноваційні ідеї розвитку інформаційної економіки, відбувається формування і розвитку інформаційного суспільства в Україні, інтеграції України в глобальний інформаційний простір. Для того щоб Україна зайняла гідне місце в глобальній цифрову економіку, необхідно визначити базовий соціально-економічний профіль українського працівника, який відповідає вимогам сучасних інформаційно-комунікаційних технологій до класів умов його праці, складності виконуваних робіт і кваліфікації.

У цифрову економіку працівник може бути працевлаштований дистанційно поза територіальними і крайових кордонів роботодавця, всюди, де дозволяють його конкурентоспроможність і умови праці, і, не в останню чергу, привабливий для нього дохід.

Перехід до цифрової економіки передбачає підвищення ефективності управління. Для цього необхідно розробити лінійку типових цифрових робочих місць і оцінити їх параметри. Класифікацію основних груп типових робочих місць має бути поданий у вигляді ієрархічної структури з урахуванням тієї інформації, яка необхідна для кожної з цих груп. По складу цієї інформації можна визначити типи комп'ютерних систем (програмних продуктів), які необхідні для автоматизації діяльності типових робочих місць для цих груп.

Такими групами типових робочих місць можуть бути з урахуванням ієрархії управлінської діяльності:

- керівники організації вищого рівня ієрархії;

- фінансово-економічний блок і бухгалтерія;

- керівники середньої ланки;

- фахівці організації, що створюють технології робіт і відповідну керівну документацію для виконавців;

- виконавці;

- IT-фахівці, що забезпечують ефективну

експлуатацію комп'ютерних систем.

Розробка соціально-економічного профілю працівника в цифрову економіку і визначення вимог до його робочого місця дозволять визначити витрати на створення конкурентоспроможних робочих місць, що потрібно для оцінки людських, матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для виконання завдань, які поставлені в Програмі: «Цифрова економіка України» щодо формування ринку праці, що відповідає вимогам цифрової економіки та створенню системи мотивацій щодо освоєння необхідних компетенцій і участі кадрів в її розвитку в Україні.

Соціальний профіль працівника включає обґрунтування типів його зайнятості та принципів і форм її організації на гнучкій основі, але з дотриманням основних трудових і соціальних прав, а також обґрунтування пріоритетних сфер його діяльності, професійного і соціального статусів.

Економічний профіль працівника включає обґрунтування розмірів оплати його праці і соціальних виплат, які відповідають вимогам до підтримки і розвитку його конкурентоспроможності, в тому числі, в порівнянні з зарубіжними аналогами. Економічний профіль працівника в цифрову економіку повинен дозволяти йому забезпечувати розширене відтворення і гідний рівень життя його сім'ї (домогосподарства).

Соціально-економічний профіль працівника дозволить, по-перше, визначити умови, які необхідно створювати на робочих місцях для залучення російською державою і вітчизняним бізнесом високопродуктивних працівників як з нашої країни, так і з інших країн. По-друге, визначити, за яких умов може бути сформований конкурентоспроможний працівник для внутрішнього і зовнішнього глобального цифрового ринку праці.

Слід зазначити, що в даний час розвиток економічних і соціальних процесів відбувається в умовах високої турбулентності і характеризується високою динамікою. Технологічні зміни, трансформації економічних систем і систем управління, системи соціальних відносин нарощуються експоненціально характер, багато хто з них є радикальними за своєю суттю. Ці зміни формують нові виклики, в тому числі в галузі соціально-трудових відносин, відносин з приводу формування і використання людських ресурсів, профорієнтації та професійного самовизначення особистості.

Соціально-трудові відносини зазнають радикальні зміни в трьох відносинах.

По-перше, змінюються межі традиційного поділу праці, стираються кордони професій, прискорюються темпи «вимирання» традиційних професій, виникають нові, раніше непрогнозовані. Жорстке закріплення функцій за тією чи іншою професією, в тому числі в професійних стандартах, заходить у суперечність із динамікою і гнучкістю соціально- трудової сфери. Роботизація та автоматизація кардинально змінюють зміст праці в усіх галузях і видах зайнятості, що змінює вимоги до компетенцій працівників.

Вузькопрофесійна підготовка заходить у суперечність із необхідністю формування наскрізних, надпрофесійних компетенцій (комунікабельність, нестандартність і критичність мислення, вміння працювати з використанням сучасних цифрових технологій і ін.).

По-друге, змінюються форми зайнятості. Поряд з традиційними контрактними формами реалізації трудових відносин активно розвиваються зайнятість у вигляді фрілансу, краутсорсінга, інсорсінга, гнучких форм включення професіоналів в трудову діяльність, розвивається дистанційна зайнятість, проектна форма зайнятості і ін.

По-третє, підвищується мобільність людини протягом трудової діяльності. Це пов'язано як з активізацію міграційних процесів (з причин праці та зайнятості мігрує понад 60% змінюють місце проживання), так і з міжпрофесійної, міжгалузевий, внутрішньофірмової мобільністю. «Навчання впродовж життя» як принцип і концепція все виразніше розвивається і реалізується в практиці.

Розвиток цифрових технологій, роботизації та автоматизації має стати базою для прогнозування розвитку поділу праці і трансформації професій, змісту праці. Це, в свою чергу, є основою для прогнозування розвитку ринку праці і зайнятості населення, звідси випливають вимоги до утворення та формування компетенцій.

Тому, доцільно вести мову про появу і розвиток віртуального (електронного) ринку праці, що дозволяє значно розширити можливості суб'єктів праці, забезпечити альтернативні сфери професійної і особистісної самореалізації, включити соціально незахищені верстви населення до процесу професійного розвитку. У результаті активного вдосконалення і поширення Інтернет-технологій сформувалася глобальна соціально-економічна мережа і абсолютно нові віртуальні організації, що працюють в Інтернет-просторі завдяки розвитку цифрових технологій.

Важливо відзначити, що маючи високий потенціал, Інтернет-зайнятість реалізується найбільшою мірою у сфері IT та роботі з текстами, тоді як в інших напрямах ще відбувається процес віртуалізації. Проте така форма зайнятості є нормальною для одних галузей і нестандартною для інших.

Цифрова зайнятість реалізується у двох основних формах: електронний фріланс (e-lancer) та електронний аутсорсинг [2].

Електронний фрілансер здійснює трудову діяльність віддалено з використанням ІКТ. Електронний фріланс охоплює досить широкий спектр видів економічної діяльності: програмування, створення контенту і переклад, маркетингові дослідження, продаж, консалтинг, фінансовий облік, адміністрування. Електронний фрілансер не має очного контакту з замовниками: пошук роботи, укладання контрактів, отримання завдань, обговорення поточних робочих питань, передача результатів роботи і її оплата здійснюються через Інтернет. Хоча очевидно, що на практиці віддалена форма роботи може реалізовуватися у поєднанні з більш традиційними методами. У широкому сенсі ми розуміємо під електронним фрілансером будь-якого незалежного працівника, який здійснює діяльність через Інтернет [3].

У більш вузькому сенсі електронними фрілансерами визнаються лише працівники, які є учасниками бірж віддаленої роботи. Онлайн-ринки віддалених послуг можна вважати феноменом XXI ст. За оцінками міжнародного консалтингового агентства із запозиченої праці Staffing Industry Analysts, наразі існують близько 145 масштабних онлайнринків віддаленої роботи, що з'єднують мільйони користувачів з різних професійних областей у всьому світі. При цьому кількість менших національних і локальних бірж віддаленої роботи перевищує цю цифру в сотні разів [4].

У 2013р. через ринки віддаленої роботи за виконані фрілансерами замовлення було виплачено $1,4-1,5 млрд., а у 2018р. ця цифра становитиме $5 млрд [5].

За даними доповіді Інституту Рузвельта і Фонду Кауфмана (Roosevelt Institute, Kauffman Foundation), до 2040 р. економіка США і всього світу зміниться до невпізнання: традиційні форми робіт перестануть існувати в нинішньому вигляді, а майбутні зміни можна спостерігати вже зараз: у США загальна частка фрілансерів становить 34% усього населення - 53 млн. осіб, і в найближчі 25 років це число збільшуватиметься внаслідок підвищеного інтересу до короткострокових проектів, кількісного зростання дрібних фірм і збільшення популярності краудсорсингових платформ [6].

За версією міжнародної платіжної платформи Payoneer, найбільш затребуваними ринками віддаленої роботи наразі є Європа і США. На європейських клієнтів працюють 51% фрілансерів, але переважна більшість фрілансерів прагнуть працювати на північноамериканському ринку. У 2015 р. на його частку припадало лише 37%, а зараз на клієнтів з США працюють 68% фрілансерів [7-8].

Другий напрямок - аутсорсинг (“outsourcing, Outside, resource using”) - “застосування зовнішніх ресурсів”. Принцип продажу товарів на основі аутсорсингових контрактів, спочатку передбачав передачу непрофільних виробничих і комерційних операцій зовнішньому партнеру з виробничої кооперації з метою зниження витрат. Але нова специфіка аутсорсингових угод на ринку продукції, що обробляється, полягає в постачанні продукції основного виробництва замовнику під його товарним знаком. У цьому полягає відмінність сучасних аутсорсингових контрактів від контрактів звичайної підрядної кооперації. У рамках контрактів виконавець по суті надавав замовнику послугу - виконання замовлення, що передбачає виробництво, доставку на ринок збуту та організацію продажів предмета контракту. Таким чином, до ланцюга формування вартості виробничими операціями стали додаватися елементи надання послуг.

Наступним кроком розвитку аутсорсингових операцій у виробництві товарів стала передача виконавцям нових функцій - виконання на замовлення наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок нових виробів, організації їх виробництва, доробки конструкції і запуску у виробництво, а потім і поставка замовнику. Оскільки вартість найму висококваліфікованих фахівців з розробки нових виробів у країнах-замовниках (промислово розвинутих) і країнах-виконавцях (країнах з економікою, що розвивається, і перехідною економікою) відрізняються в рази, то аутсорсингові операції набули характеру міжнародних, які і стали давати найбільший комерційний ефект.

Надання за аутсорсинговими контрактами різноманітних послуг переважно забезпечувального характеру, що не завжди прямо пов'язано з виробництвом товарів. Почалися ці операції на ринку інформаційних технологій і послуг. Покупці стали замовляти послуги з обробки інформації, а також аналітичні, інжинірингові та наукові. Наступним кроком стало надання подібних послуг з виконання бухгалтерських, фінансових, логістичних та інших операцій, а останнім десятиліттям ще й наукомістких послуг. В останні два десятиліття на ринку відбулися зміни. Під впливом конкуренції став змінюватися предмет аутсорсингових контрактів на виробництво наукомістких товарів: від виробництва виробів під торговою маркою партнера виявився перехід до випуску виробів за технічними вимогами, специфікаціям фірми-замовника, а потім і до більш досконалої моделі контракту на надання наукомістких послуг з наукових досліджень та розробкам нових товарів. Подальший розвиток діяльності аутсорсерів характеризується тим, що вони стали виконувати дослідження ринку, розробку нової продукції, пошук і закупівлю комплектуючих, доставку готового товару, збут і післяпродажне обслуговування (в разі видачі замовлення на такі операції). Ринок аутсорсингових послуг показує значне зростання у світовому масштабі практично в усіх секторах економіки. Найбільш активно розвивається ІТ-галузь. Згідно з опублікованими компанією Deloitte даними, 31% ІТпослуг у 2017р. у світі надавалися на основі аутсорсу. Серед лідерів також знаходиться охорона здоров'я та HR-сектор, де зростання склало 36% і 32%, відповідно. Компанії також бачать значну вигоду в передачі фінансових послуг третім особам, тут зростання склало 30% [9].

Експерти зазначають, що ринок аутсорсу розвивається не рівномірно, гостро реагуючи на зміну зовнішніх факторів. На думку експертів, такий нерівномірний розвиток відбувається з наступних причин:

• Залучення фахівців для проектних або ж разових робіт. Значну частку у світовій структурі аутсорсу займають саме такі сервіси. Наприклад, 43% виробничих підприємств залучають зовнішніх фахівців час від часу, але не на постійній основі.

• Збільшення потреби в аутсорсі у кризові періоди. Використання аутсорсингових послуг веде до відчутної оптимізації витрат на робочу силу та інші ресурси, що дозволяє компанії залишитися на плаву.

• Наявність великої кількості маленьких аутсорсингових компаній і фрілансерів. Ринок зовнішніх послуг дуже фрагментований, число маленьких організацій і окремих аутсорсингових фахівців, послуг, що надаються постійно коливається в досить широких межах.

• Залучення фахівців з інших країн і вплив еміграції.

Завдяки сучасним технологіям залучення фахівців для віддаленої роботи з країн з більш низьким рівнем зарплат стає дуже вигідним. ІТ-аутсорсинг, віддалені еаіі-центри, маркетингові дослідження, продаж є основними послугами в цій моделі. Є й зворотний варіант: залучення

висококваліфікованих фахівців у сфері медицини для операцій, на віддаленій основі, через сучасні засоби комунікації. Потоки біженців, як низькокваліфікованої робочої сили, також певною мірою впливають на ринок.

При цьому на найближчий період прогнози світових аналітичних видань вельми оптимістичні, внаслідок того, що основними драйверами розвитку ринку стане саме розвиток цифрових технологій, таких як хмарні технології, штучний інтелект, роботизація.

Лідерами країн-виконавців аутсорсингових послуг є Індія, Китай, яким надходять замовлення з країн Європи, США, Японії. США поступово скорочує частину замовлень до цих країн, Японія навпаки збільшує кількість зовнішніх замовлень на аутсорсинг, які одержує Китай. При цьому в Японії зберігається тенденція розподілу щодо невеликої частки аутсорсингзамовлень на зовнішній ринок, орієнтуючись у своєму виборі на країни азійського регіону. Україна орієнтована на експорт своїх послуг і постачає їх переважно до США, ЄС та Ізраїлю [10-11].

Висновки

Узагальнюючи вищесказане, можемо зробити висновок, що соціально-трудові відносини зазнаватимуть радикальних зміни у трьох напрямах.

По-перше, змінюються межі традиційного поділу праці, стираються кордони професій, прискорюються темпи “вимирання” традиційних професій, виникають нові, раніше непрогнозовані. Науковці відзначають, що наступними роками можуть зникнути до 10% існуючих зараз професій. З цієї точки зору змінюються принципи поділу та кооперації праці. Жорстке закріплення функцій за тією чи іншою професією, у т.ч. у професійних стандартах, суперечить динаміці і гнучкості соціально-трудової сфери [12].

Роботизація та автоматизація кардинально змінюють зміст праці в усіх галузях і видах зайнятості, що, відповідно, працівників. необхідності компетенцій (комунікабельність, нестандартність і критичність мислення, вміння працювати з використанням сучасних цифрових технологій тощо), значення яких з кожним роком зростає. І на змінює вимоги до компетенцій

Вузькопрофесійна підготовка суперечить формування наскрізних, надпрофесійних початку трудового шляху, і протягом трудової діяльності людині необхідно орієнтуватися у світі професій, в динаміці і перспективі їх змін з тим, щоб своєчасно формувати та розвивати свої компетенції, підвищувати свою конкурентоспроможність на ринку праці з урахуванням перспектив його трансформації.

По-друге, змінюються форми зайнятості. Поряд з традиційними контрактними формами реалізації трудових відносин активно розвиваються зайнятість у вигляді фрілансу, краудсорсинга, інсорсинга, гнучких форм включення професіоналів у трудову діяльність, дистанційна зайнятість, проектна форма зайнятості та ін. При цьому нові форми стають дедалі кращими для молоді і висококонкурентного персоналу. Тому під час професійного самовизначення і профорієнтації потрібно враховувати не лише трансформації у змісті та поділі праці, але й можливості, перспективи використання гнучких (нових) форм соціально-трудових відносин.

По-третє, підвищується мобільність людини протягом всієї трудової діяльності. Це пов'язано як з активізацією міграційних процесів (понад 60% з тих, хто змінює місце проживання, роблять це з причин праці та зайнятості), так і з міжпрофесійною, міжгалузевою, внутрішньофірмовою мобільністю. “Навчання впродовж життя” як принцип і концепція дедалі виразніше розвивається і реалізується у практиці.

Дедалі стійкішою стає тенденція, коли людина змінює професійну належність 3-4 рази протягом трудового життя. На робочих місцях дедалі частіше долаються традиційні бар'єри у професійному поділі праці. Робочі місця формуються під завдання, компетенції працівника, під клієнта, технологію.

Тому людині необхідно орієнтуватися у професіях не лише під час їх вибору, але й упродовж всього трудового життя. У результаті об'єктивно виникає необхідність такого механізму, який би дозволяв в умовах експоненційних змін завчасно здійснювати зв'язок між технологічними трансформаціями, трансформаціями в поділі праці та “світі” професій, ринком праці, професійним і особистісним розвитком. Таким механізмом може стати модернізована концепція профорієнтації та професійного самовизначення.

Таким чином сучасний глобальний ринок праці - це складна, багатокомпонентна та динамічна система, що піддається перманентному впливу інформаційних технологій, що, своєю чергою, тягне за собою зміни у змісті процесу праці, його організації, структурі зайнятості, соціально- трудових відносинах, а також потребує формування принципово нових компетенцій працівника. Цифрові технології створили абсолютно специфічний процес праці, внесли свої зміни до всіх його елементів: предмета праці, засобів праці, технології, організації та результату праці. При цьому навряд чи можна погодитись з тим, що вплив нових технологій на трудові ресурси є передбачуваним. Цей процес є складним, тому що йдеться не стільки про інноваційні технології, скільки про те, яким чином люди збираються їх використовувати.

Список використаних джерел

цифрова економіка праця професія

1. Цифровізація економіки України: трансформаційний потенціал: монографія / В.П. Вишневський, О.М. Гаркушенко, С.І. Князєв, Д.В. Липницький, В.Д. Чекіна; НАН України, Інститут економіки промисловості. Київ: Академперіодика, 2020. 188 с.

2. Кастельс М. Трансформация труда и занятости: сетевые работники, безработные и работники с гибким рабочим днем. Информационная эпоха: экономика, общество и культура (пер. с англ. под ред. О.Шкаратана), 2000. URL: https://www.gumer.info/ bibliotek_Buks/Polit/kastel/04.php (дата звернення: 10.01.2021).

3. Agrawal A., Horton J., Lacetera N., Lyons E. Digitization and the Contract Labor Market: A Research Agenda. Working Paper, № 19525, 2013. URL: http://john-joseph- horton.com/papers/digitization.pdf (дата звернення: 20.01.2021).

4. Staffing Industry Analysts. URL: https://www.linkedin.com/company/staffing-industry-analysts (дата звернення: 22.01.2021).

5. 2014 Online Staffing Platform Landscape: Can More Be Better? - Staffing Industry Analysts. URL: https://www2. staffingindustry.com/eng/Research/Research- Reports/Americas/2014-Online-Staffing-Platform-Landscape- Canmore-be-better. (дата звернення: 22.01.2021).

6. The Good Economy: New Roosevelt-Kauffman EBook Looks Ahead to 2040. - Roosevelt Institute and the Kauffman Foundation. URL: https://rooseveltinstitute.org/publications/good-economy-kauffman-e-book-2040. (дата звернення: 22.01.2021).

7. Payoneer. URL: https://www.payoneer.com/ru. (дата звернення: 22.01.2021).

8. Global Freelancer Survey. URL: https://www.elance.com (дата звернення: 22.01.2021).

9. Огляд ринку аутсорсингових послуг. Темпи розвитку і прогноз на 2019. - SHEN, 3 вересня 2019 р. URL: https://shen.ua/obzor-i-analitika-otrasli/rinok-autsorsa-prognozi- 2019 (дата звернення: 23.01.2021).

10. Саінчук А.О. Аналіз ринку аутсорсингових підприємств в Україні. Економічний вісник Донбасу. 2019. №2(56), URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/158409/18-Sainchuk.pdf?sequence=1. (дата звернення: 22.01.2021).

11. Експортна стратегія для сектору інформаційних технологій. Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. URL: https://www.me.gov.ua/ Documents/Detail?lang=uk-UA&id=90f26803-7799-4085-bd6 ce91f9989695f&title=EksportnaStrategiiaDliaSektoruInformatsi inokomunikatsiinikhTekhnologiidoslidzhennia-Ukrainskoiu Movoiu. (дата звернення: 22.01.2021).

12. Водянка Л. Д., Підгірна В. С., Лаврук І. Г. Безробіття в Україні: актуальні проблеми і шляхи вирішення. Економіка та держава. 2019. № 5. С. 68-71.

Размещено на Allbest.ru