Трудова міграція як невід'ємна складова мобільних ринків праці в Україні доби незалежності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТРУДОВА МІГРАЦІЯ ЯК НЕВІД'ЄМНА СКЛАДОВА МОБІЛЬНИХ РИНКІВ ПРАЦІ В УКРАЇНІ ДОБИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

І. Прибиткова,

доктор економічних наук



Зміна міграційної доктрини: Від паспортного режиму до свободи пересування

Міграційна доктрина радянської доби як система офіційних поглядів і положень, як керівний політичний принцип грунтувався на паспортній системі, трудовому законодавстві та житловій політиці. Радянська модель індустріалізації з її орієнтацією на трудомісткі галузі народного господарства, розподіл праці поміж великими економічними регіонами й настановою на вирівнювання рівнів господарського розвитку республік супроводжувалась прискореним зростанням мобільності робочої сили. З метою впорядкування міграційних потоків були запроваджені широкомасштабні державні програми, з яких найефективнішими виявились організований набір робочої сили та сільськогосподарське переселення сімей. Було створено систему професійної й регіональної диференціації заробітної плати для залучення працівників у регіони, де відчувався брак робочої сили. Проте основним інструментом контролю та упорядкування міграційних потоків в країні залишалася паспортна система, а не економічна політика та права і свободи людини. Свободу вибору місця проживання було зведено до мінімуму.

З набуттям Україною державності після розпаду СРСР її міграційна доктрина радикально змінюється. У січні 1994 р. Верховна Рада приймає Закон «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», що гарантує право вільно покидати країну й повертатися на її територію. Цей закон зруйнував старий порядок. З його прийняттям набирає чинності стаття 11 Закону «Про зайнятість населення», що дозволяла трудову та нідприємниттьку діяльність громадян під час їх перебування за кордоном. Нововведення в царині міграційної політики доповнюються рядом статей Конституції України (ст. 24, 25, 26, 33), прийнятої 26 червня 1996 р. І нарешті, в грудні 2003 р. український парламент приймає Закон «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Інститут прописки більше не існує. Його замінює процедура реєстрації, що має повідомний характер. Міграційна доктрина радянського зразка вичерпала себе, її ідеологічні і політичні постулати втратили смисл та силу. Необхідна нова міграційна доктрина. Її орієнтирами віднині стають основоположні цінності демократичних суспільств: права людини, громадянські свободи, верховенство права. Україна переходить від паспортного режиму до свободи пересування, вільного місця роботи й проживання.

Реконфігурація міграційних потоків в Україні пострадянської доби

Початок 1990-х - переломний момент в розвитку міграційної історії України. Після розпаду СРСР міграційні процеси в Україні набувають нового змісту та динаміки, змінюються міграційні пріоритети, відбувається трансформація напрямків, структури та інтенсивності потоків мігрантів, з'являються нові види й форми територіальної мобільності населення. Нові міграційні практики в їх різноманітних проявах потребують нестандартних рішень, підкріплених законодавчими ініціативами, фінансовою підтримкою та політичною волею керівництва країни. Вже наприкінці 1990-х розвиток міграційного законодавства досягає помітного прогресу, хоча багато ще має бути зроблено. На зламі тисячоліть починається новий етап в розвитку міграційної історії України.

Помітною тенденцією 1990-х стає поступове скорочення інтенсивності міграційних обмінів з країнами СНД і Балтії, хоч у 1996 р. країни СНД й, перш за все, Російська Федерація, залишаються основними міграційними партнерами України. З 1992 р. Україна втрачає населення в міграційному обміні з Білорусією, а з 1994 р. - з Росією, а переїзд мігрантів з інших країн СНД і країн Балтії в Україну є вкрай недостатнім для компенсації цих втрат. Основними донорами України в 1996 р. залишаються Узбекистан, Казахстан і Молдова. В 1998-2000 рр. міграційний обмін України з країнами СНД і Балтії зберігає попередню динаміку: еміграція скорочується швидше, аніж імміграція, і це спричиняє зменшення міграційних втрат України. Російська Федерація, як і раніше, виконує функцію основного міграційного партнера України. Росіяни й українці становлять більше як 80% мігрантів, приблизно в рівних частках. Репатріація українців поступово сповільнюється: у 2000 р. контингент українців, які повернулись в Україну, виявляється вдвічі меншим, аніж в 1997 р. (42 456 осіб українського походження). Уповільнюється й еміграція українців в країни СНД і Балтії: в 2000 р. вона досягає таких же розмірів, що й еміграція в країни далекого зарубіжжя, тим часом як у 1997 р. вона була майже втричі більшою.

2000-і роки в Україні - період радикальної диверсифікації міграційних потоків. Зміна їх розмірів і структури супроводжується трансформацією міграційної ситуації в Україні. Вже у 2005 р. вона стає країною, що приймає іммігрантів, а її міграційні втрати в 20042005 рр. компенсують колишні співвітчизники з країн СНД. У 2006 р. вперше з початку 1990-х рр. в Україні реєструється приріст населення за рахунок міграційного обміну з далеким зарубіжжям. Наступними роками ця тенденція закріплюється. І хоч розміри міграційного притоку населення з-за кордону незначні, проте саме цей факт віддзеркалює поворот у розвитку міграційної ситуації в Україні та її трансформацію з країни походження емігрантів в країну призначення для іммігрантів як з країн СНД, так й далекого зарубіжжя.

В 2006-2011 рр. щорічний міграційний приріст зберігається на рівні 14,0-17,0 тис. осіб, які прибули в Україну з-за її кордонів. А у 2012 р. чисельність новоприбульців з інших країн зросла в порівнянні з попереднім роком в 2,4 раза й досягла 76,4 тис. осіб. При цьому виїзд українців за кордон упродовж 2010-2012 рр. стабілізувався на рівні 14,6 тис. осіб. Таким чином, чистий міграційний приріст населення у 2012 р. становив в Україні 61,8 тис. осіб.



Структура міграційних потоків в умовах глобальної рецесії

За даними обліку міграційних подій, що його щорічно здійснює Державна служба статистики України, загальний обсяг зареєстрованих переміщень в країні, які охоплюють усіх мігрантів незалежно від напрямків їх пересування, країн, регіонів, та типів поселення, складав в 2008-2012 рр. відповідно 1406,6, 1272,2, 1350,8, 1321,7 та 1390,6 тис. осіб. Розподіл мігрантів за потоками свідчить про те, що в Україні домінують внутрішньорегіональні переміщення людей, сягаючи відповідно 57,9%, 57,7%, 58,5%, 57,4% та 54,3% їх загального обсягу. А основним типом міграційного руху в країні залишається перерозподіл населення між сільською місцевістю та міськими поселеннями в межах свого регіону (області, територіальної автономії).

Досить вагомою складовою міграційного руху в Україні залишилась міжрегіональна міграція: обсяг територіальних пересувань населення з одного регіону до іншого в межах країни становив упродовж 2008-2012 рр. понад третину всієї валової міграції: 37,4%, 38,2%, 38,1%, 39,1% та 39,2%. Найменшою була частка міграційних потоків, що поєднують Україну з країнами СНД, Балтії та далекого зарубіжжя: міждержавний обмін мігрантами між ними забезпечив лише 4,3%, 4,1%, 3,4%, 3,5% та 6,5% усієї валової міграції в країні в 2008-2012 рр. Для порівняння зазначимо, що частка зовнішньої міграції становила в 1999-2000 рр. відповідно 11,2% та 9,4%.

Упродовж 2000-х років в Україні відбувалась диверсифікація потоків міждержавної міграції. Якщо загальний обсяг зареєстрованих переміщень населення між Україною та іншими державами, що включають усіх мігрантів незалежно від напрямків їх пересування і країн, зменшився в цілому вдвічі, то в міграційному обміні з країнами далекого зарубіжжя за цей самий період часу він скоротився в 2,2 раза, а з країнами СНД - в 1,9 раза. Внесок країн СНД у валову міграцію збільшився в 2002-2008 рр. рр. з 71,9% до 74,3%, а країн далекого зарубіжжя зменшився з 28,1% до 25,7%. У наступні роки, коли Україна зазнала вразливих руйнівних впливів світової фінансової кризи, цей тренд деякою мірою змінився: внесок країн далекого зарубіжжя в загальні обсяги валової міграції почав потроху зростати (з 25,7% у 2008 р. до 31,6% у 2011 р.), а країн СНД відповідно меншати (з 74,3% у 2008 р. до 68,4% у 2011 р.). Проте географія міждержавних потоків в Україні, що набула з початку 2000-х років рис просторової структури міграційних пересувань в країні, яка існувала на початку 1990-х років, і далі зберігала ці характерні пропорції.

Ринок праці України та його міграційний потенціал

На початку 2000-х необхідність боротися за виживання в складних умовах економічної кризи чинила неабиякий вплив на соціальне самопочуття українців та їх оцінки якості життя. Надії на поліпшення життя найближчим роком важко було визначити як оптимістичні. Майже щодругий мешканець України (47,7%) був певний, що ніякого покращення не буде. Дуже висока частка осіб (40,0%) перебувала в утрудненні визначити навіть найближчі життєві перспективи. А загальна ситуація на українських ринках праці оцінювалася вкрай негативно.

Невизначеність ситуації на ринку праці в Україні та необхідність самостійного пошуку нових джерел доходу для своїх сімей увімкнула механізми самоорганізації. Одним із щонайефективніших способів виживання стала трудова міграція мешканців країни за її межі. На початок 2003 року досвід роботи за кордоном набули члени 12,1% українських сімей (на початок 2002 р. - 10,2%). Найпривабливішими для трудових мігрантів країнами стали Росія та Польща, рідше Німеччина та Чехія. Більше половини мешканців України працевлаштувались там за усною домовленістю з роботодавцем, без юридичного оформлення трудової угоди. Решта складала трудовий договір ще в Україні або в країні тимчасового перебування. Половина з тих, хто мав зарубіжний трудовий стаж, збиралися знов виїхати за кордон з метою тимчасового працевлаштування наступним роком. Середній вік потенційних трудових мігрантів сягав 33 роки, серед них мали перевагу чоловіки (54,2%). Їх значна частка мала повну середню освіту (40,7%), середню спеціальну освіту (28,0%) та неповну середню освіту (13,6%). Їхній розподіл за місцем проживання свідчив про нерівність можливостей працевлаштування для мешканців невеликих міст (42,4%), сільської місцевості (28,8%), рідше - великих міст (25,4%) і зовсім рідко - столиці (3,4%). Більше половини потенційних трудових мігрантів мали сім'ї (54,2%).

І трудові мігранти, і інші наші співвітчизники, які ще не мали досвіду заробітчанства за межами країни, однаково рідко були задоволені змістом праці на своєму робочому місці. Щонайбільше незадоволення працівників завжди викликали розміри їх заробітної плати, якість соціального захисту та рівень розвитку соціальної сфери за місцем роботи. Праця в ієрархії цінностей українців, й зокрема цікава робота, завжди посідала одну з найвищих позицій. Особливо високу оцінку можливості мати цікаву роботу давали співвітчизники, які вже отримали на початку 2000-х досвід зарубіжної трудової міграції (91,7%). Проте українці хотіли б не тільки бути залучені до цікавої роботи, яка б відповідала їх вимогам та очікуванням. Вони завжди бажали працювати з повною віддачею, хоча така можливість трапляється дуже рідко.

Потенційні трудові мігранти частіше за інших співвітчизників вважали в 2002-2003 рр., що безробіття є для них цілком реальною загрозою: адже їх переважна більшість була мешканцями малих міст та сільської місцевості. Проте труднощі гартують характер. Потенційні трудові мігранти частіше відносять себе до людей, чиї шанси на успіх в житті вищі, аніж в їх оточення. А частка тих, хто побоюється, що не має жодних шансів на успіх, учетверо менше (7.6% проти 29,9%). Співвітчизники, які збираються на заробітки в інші країни, частіше аніж будь-хто інший, певні, що запорукою їх виживання й життєвого успіху слугують вміння ставити собі мету і добиватися її здійснення (44,1% проти 30,6%), наполегливість, працелюбність та терпіння (52,5% проти 38,8%) і, звичайно ж, удача (41,5% проти 35,2%).

В пошуках ресурсів виживання громадяни України обирають, як правило, різні стратегії. На їх вибір впливають різні фактори, серед яких система цінностей набуває особливого значення. Щодругий наш співвітчизник, аби забезпечити собі належний життєвий рівень, був готовий перш за все працювати з раннього ранку й до пізнього вечора. Майже стільки ж українців готові були братися до будь-якої роботи, аби платили добре. Нарешті вони поїдуть в іншу країну, де можна буде заробити грошей більше, аніж вдома. Трудові мігранти на відміну від інших співвітчизників вибудовували пріоритети інакше. Вони вважали, що для забезпечення сім'ї належного рівня добробуту вирушать в пошуках заробітків скоріше за все за кордон (58,2% проти 45,8%). В останню чергу вони були готові братися за будь-яку роботу вдома, якщо отримають достойні гроші.

Матеріальний добробут українських сімей наприкінці 2002 - початку 2003 рр. залишався на злиденному рівні, хоч доходи від тимчасової роботи за кордоном зробили помітний внесок у зміцнення економічного базису домогосподарств трудових мігрантів (табл. 1).

Таблиця 1

Матеріальний добробут українських сімей наприкінці 2002 - початку 2003 років

Матеріальний добробут української сім 'ї	Всі сім 'ї в Україні	В тому числі в сім 'ях, %
		Потенційних трудових мігрантів	Решти мешканців України
Часто не маємо грошей та харчів - інколи жебракуємо	3,0	1,7	3,0
Не вистачає продуктів харчування - інколи голодуємо	7,6	1,7	8,0
Вистачає лише на продукти харчування	47,5	36,5	48,2
Вистачає загалом на прожиття	28,1	28,3	27,5
Вистачає на все необхідне, але нам не до заощаджень	11,9	18,3	11,5
Вистачає на все необхідне, робимо заощадження	1,7	3,5	1,6
Живемо в повному достатку	0,2	-	0,2

Готовність мешканців України до ринкових перетворень та їх міграційні настанови на початку 2000-х

Створення в суспільстві рівних можливостей для всіх громадян передбачає рівність стартових умов разом із свободою індивідуального вибору життєвих стратегій. В суспільній свідомості народу України - це безумовна цінність, її важливість усвідомлює його переважна більшість. На думку більш як половини учасників опитування Інституту соціології НАН України у 2002 р., створення рівно-цінних можливостей почати нове життя в умовах капіталізації країни було дуже важливим (57,8%), а для кожного щотретього - скоріше важливим. Щонайчастіше відмічали високу важливість рівності початкових позицій трудові мігранти, що мають досвід заробітчанства і потенційні трудові мігранти.

Адаптаційна готовність до нових ринкових умов та катаклізмів перехідного періоду виявилась найвищою в групі потенційних мігрантів. При вирішенні складних життєвих проблем ця група індивідів орієнтується переважно на власні зусилля і можливості і не розраховує на допомогу та підтримку держави, як це недавно бувало в недавньому минулому. Налаштовані на заробітчанство люди вочевидь психологічно врівноваженіші й сприймають життя з міцнішими оптимістичними настановами. Вони в 1,3 раза рідше вважають, що за останній рік життя істотно або частково погіршилось (38,1% проти 50,6%), проте в 1,7 раза частіше стверджують, що їх буття та настрій поліпшилися трохи або суттєво (18,8% проти 10,8%).

Ринкову перспективу потенційні трудові мігранти усвідомлюють ліпше за інших співвітчизників. Оцінюючи позитивні й негативні сторони процесу приватизації, вони частіше підтримують необхідність роздержавлення власності, формування вільного та відкритого ринку землі, функціонування кредитно-банківської системи нового типу. Потенційні трудові мігранти в 1,5 раза частіше за інших співвітчизників схвалюють створення сприятливого клімату для розвитку підприємництва в Україні. А організацію приватних підприємств, підтримку бізнесу і фермерства оцінюють як важливий фактор розвитку підприємницької ініціативи в 1,7 раза частіше. Потенційні трудові мігранти схильні до співробітництва із західними країнами і міжнародними організаціями набагато охочіше, аніж решта українських громадян, які віддають перевагу вітчизняному ринку. Як люди переважно прозахідної орієнтації, що вже включені в підприємницькі практики, вони підтримують в 2,2 раза частіше капіталістичний вибір. Під прапори капіталізму на початку 2000-х років був готовий стати щонайбільший контингент саме з цієї групи (23,8% або щочетвертий).

Майбутні заробітчани вдвічі частіше оцінюють можливості розвитку підприємницької ініціативи як дуже важливу для них особисто перспективу (35,6% проти 17,8%) і в 1,3 раза частіше висловлюють бажання мати цікаву роботу (70,9% проти 55,8%). Вони відчувають більшу впевненість в своїх силах, рішучі в досягненні своїх цілей, частіше демонструють вміння жити в нових суспільних умовах, виявляючи неабияку енергію, ініціативу та незалежність при вирішенні життєво важливих проблем. Серед них вдвічі більше людей з добрим і навіть відмінним станом здоров'я (28,0% проти 14,2%).

Половина потенційних заробітчан вже мала робочий досвід за кордоном і була добре знайома з умовами життя і праці в інших країнах. Три чверті українців, які належали до спільноти трудових мігрантів, вже мали на початку 2000-х за межами України родичів або близьких їм людей, що постійно або тимчасово там проживають, та підтримують з ними контакти: особисті, поштові, телефонні. Дехто з них мав намір про переїзд назавжди.

Куди саме бажали поїхати в еміграцію наші співвітчизники? Щотретій (33.9%) впевнено називав зарубіжні країни, щочетвертий ще не визначився з місцем евентуальної еміграції (28,0%), щовосьмий обрав Росію (12,7%). Серед тих, хто не мав наміру працювати за кордоном, бажаючі емігрувати зустрічаються помітно рідше, а їх міграційні переваги розподіляються практично порівну між країнами далекого зарубіжжя, Росією та іншими регіонами України: відповідно 10,2%, 9,2% та 11,6%. Як правило, вони ще не вирішили, в який бік вони посунуться, де їх міграційні вітри зідмують, щоп'ятий респондент (18,6%) ще й досі не обрав країну своєї міграційної мрії і чи поїде він точно, теж не вирішив. Якби не злидні... Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Такі висновки були зроблені автором 2002 р. за результатами поглибленого аналізу даних соціологічного моніторингу українського суспільства, що його здійснює Інститут соціології НАНУ з 1992 р. Проте за минулі сім років країна змінилася. Іншим став увесь світ, що поринав дедалі глибше в системну фінансово-економічну кризу. Чи вплинула вона на динаміку, структуру та інтенсивність потоків трудової міграції українців у зарубіжні країни і як саме? Чи змінилися самі трудові мігранти? Яким було їх бачення перспективи: розвитку, чи, навпаки, згортання зарубіжної трудової міграції? Звернемось до результатів пошуку відповідей на ці запитання.

Світова фінансово-економічна криза та її наслідки в оцінках українців

Переважна більшість українців, за їх власними оцінками, наприкінці 2002 р. вже стали жертвами катастрофічного руйнування механізмів, що регулюють функціонування світової економіки і підтримують рівноважний стан світової фінансової системи. Щоп'ята українська сім'я сприймала ситуацію, в якій опинилася, як катастрофічну. Більше половини українських сімей оцінюють свій матеріальний стан як досить уразливий, хоча й не катастрофічний.

Такої думки дотримувались в сім'ях, члени яких жодного разу не виїжджали за кордон (62,4%). У сім'ях же трудових мігрантів такі оцінки давалися рідше (54,4%). Водночас вони частіше вважали незначним рівень впливу фінансово-економічної кризи на життя своєї сім'ї (19,6% проти 15,6%). міграційний ринок праця економічний

Насамперед криза завдала відчутного удару купівельній спроможності української сім'ї: придбання одягу, взуття, інших речей стали більш рідкісними (61,8%). В щодругій сім'ї рідше купували деякі продукти харчування. Інакше й бути не могло: адже сімейний гаманець помітно схуднув у кожному третьому домогосподарстві через невиплати заробітної плати чи пенсії або їх виплати в неповному обсязі. Щоп'яту сім'ю зачепили безробіття або неповна зайнятість. Почалися труднощі з виплатою отриманих в банках кредитів, водночас вкладники не могли отримати зароблені раніше ними грошові вклади на депозит. Зауважимо, що в сім'ях трудових мігрантів помітно рідше згадували про скорочене споживання продуктів харчування (43,0% проти 52,2%), хоча безробіття зачепило їх бюджети більшою мірою (25,9% проти 20,4%). Трудові мігранти частіше натрапляли на перешкоди при виплатах кредитів. У решті ж випадків вони переживали такі самі матеріальні труднощі, що й усі мешканці країни.

Українці з рідкісною одностайністю вибудовували ієрархію прийдешніх злигоднів і потрясінь. І оцінки трудових мігрантів практично не відрізняються від усереднених суспільних спостережень. Співвітчизники демонструють солідарність і в думках щодо евентуальних строків подолання негативних наслідків поточної фінансово-економічної кризи. Лише троє з десяти українців (30,5%) очікували на її порозі надію побачити «світло в тунелі» через два роки, а скоріше за все - набагато пізніше (коли саме, не кажуть). Оптимістів, які розраховували дочекатися переборення важкого кризового стану економіки упродовж найближчих двох років, набагато менше - лише щодесятий співвітчизник плекав таку надію. В необгрунтованій ейфорії з приводу швидкої тріумфальної вікторії у протистоянні кризовому бідуванню у найближчому місяці перебувало менше одного відсотка українського народонаселення. Проте більшість співвітчизників (59,4%) вагалися у виборі відповіді щодо термінів подолання кризи. Отже, на швидке одужання економіки і поліпшення рівня і якості життя українці не сподівалися. І тому не гаючи часу взялися до розбудови стратегій виживання в умовах фінансово-економічного колапсу. Найчастіше вони обирали позиттію активного протесту, хоч і без застосування насильства (73,5%), рідше віддаючи перевагу позиції терпеливого вичікування, аби зберегти мир та злагоду в країні (62,8%). Бунтівників, готових вдатися до насильства, аби добитися позитивних змін у країні, суспільстві, було набагато менше (14,0%).

Попри готовність до протесту і навіть насильства, присутніх у настановах певної кількості українців, вони виношували здебільшого миролюбні плани поліпшення якості свого життя і досягнення більш високого рівня добробуту сім'ї. Саме тут українці, що мають досвід роботи за кордоном, дотримувались активнішої лінії поведінки. Вони частіше планували поліпшити упродовж найближчих двох-трьох років матеріальний стан своєї сім'ї (60,8% проти 46,9%), житлові умови (39,9% проти 27,3%), а також якість організації дозвілля і відпочинку (29,1% проти 21,4%). Для здійснення накреслених планів трудові мігранти мали намір змінити роботу на престижнішу та більш високооплачувану (24,0% проти 15,3%) або відкрити (як варіант - розширити) власний бізнес (17,1% проти 7,2%). І, нарешті, вони збирались досягти успіху в професійній сфері діяльності іншим способом (10,1% проти 5,6%). На відміну від трудових мігрантів, решта співвітчизників мала на меті, як правило, зберегти свій соціальний статус (34,2% проти 21,5%). І ті, і інші однаково часто планували підвищити свій освітній рівень і професійну кваліфікацію (13,2%), а принагідно піднятися службовими сходами (7,5%). А втім, щоп'ятий українець так і не визначився з вибором життєвої позиції. Пристосуватися до життєвої ситуації часів фінансово-економічної кризи людям насправді було дуже важко. На жаль, таких, хто активно включився в нове життя й кому ринкові відносини видавалися природним способом життєдіяльності, на початку 2000-х в Україні було замало - всього 18% населення.

Проте зауважимо, що 17,1% трудових мігрантів і 7,2% співгромадян, що за кордоном не працювали, упродовж наступних двохтрьох років мали намір створити або розширити власний бізнес. Насправді можливість реалізувати підприємницьку ініціативу (створення приватних підприємств, заняття бізнесом, фермерство) приваблювала набагато більшу кількість людей. Майже половина співгромадян (46,4%) оцінювала таку перспективу як скоріше важливу або дуже важливу для себе особисто. Серед трудових мігрантів такі люди зустрічалися помітно частіше - в цілому вони становили 60,1% контингенту працюючих за кордоном співвітчизників. Таких, що оцінювали можливість стати підприємцем як дуже важливу для себе особисто, серед трудових мігрантів було в 1,6 раза більше, ніж серед решти співгромадян (31,6% проти 19,3%).

Важливою умовою здійснення підприємницької ініціативи є включення громадян у приватизаційні процеси. І хоч рівень участі в них українців не був низьким, проте це майже не вплинуло на становлення вітчизняного бізнесу. Об'єктами приватизації були переважно квартири, присадибні або дачні земельні ділянки, гаражні. Приватизаційний майновий сертифікат отримали 13,1% українців і лише 6,0% з них обміняли його на акції підприємства. Решта 6,7% співгромадян продали його іншим особам. Земельні паї приватизували лише 5,1%. На викуп підприємства наважився лише 1% українців, а в аукціоні або конкурсі з метою придбати підприємство брали участь лише 0,3%. Понад чверть громадян країни (28,8%) взагалі залишилися за межами приватизаційних процесів. Рівень активності трудових мігрантів щодо приватизації був дещо вищий. Проте торкнувся він переважно особистих майнових, а не ділових інтересів.

Контингент зарубіжних трудових мігрантів складався у 2000-х рр. наполовину з «новобранців», що мали досвід одноразового відвідування інших країн з метою працевлаштування, наполовину з «бувалих», які працювали там двічі, тричі і більше разів. Обидві групи розрізнялися не тільки частотою трудових поїздок за кордон, а й структурою мотивів вибору місця роботи за кордоном. Так «новобранці» скаржилися на низьку заробітну плату і невдалість пошуків роботи вдома, вони ж частіше інших сподівалися влаштувати за кордоном особисте життя. На відміну від них «бувалі» трудові мігранти, як правило, розраховували поліпшити умови життя, заробити кошти на освіту і виплату боргів, а заодно вирішити господарчі та побутові проблеми. Такі, хто побував на зарубіжних заробітках лише один раз, поверталися додому або за станом здоров'я, або з інших причин, серед яких найчастіше називалися звільнення в зв'язку з завершенням контракту, низькі заробітки, непривабливість життя за кордоном, але щонайперше - наполягання сім'ї на скорішому поверненні. Трудові мігранти, які неодноразово працювали в інших країнах, згадували частіше такі причини, як завершення контракту або дозволу на перебування в країні, намір відкрити свою справу на батьківщині і, певна річ, сімейні обставини. Саме вони й утворюють ядро контингенту трудових мігрантів, що збираються відпочити вдома перед наступною поїздкою за кордон.

Самооцінка рівня матеріального добробуту сім'ї та статусних позицій у соціальній ієрархії у 2009 р.

Матеріально-статусна самоідентифікація українців вказує на значне розшарування за рівнем добробуту як контингенту трудових мігрантів, так і решти їх співгромадян, які ніколи не виїжджали за межі країни (табл. 2, 3).



Таблиця 2

Самооцінка українцями рівня матеріального добробуту власної сім'ї, 2009 рік, %

Рівень матеріального добробуту сімей в оцінках мешканців України	Усі мешканці України	В тому числі
		Такі, що мають досвід роботи за кордоном	Такі, що не мають досвіду роботи за кордоном
	березеньквітень	вересеньжовтень	березеньквітень	вересеньжовтень	березеньквітень	вересеньжовтень
Злиденний	1,8	4,7	0,6	1,3	1,9	5,0
Бідний	21,3	23,6	15,2	15,9	21,9	24,4
Нижче середнього	39,1	32,7	35,4	31,8	39,4	32,8
Середній	31,8	24,6	38,0	31,2	31,2	24,0
Вище середнього	3,8	3,8	6,3	8,3	3,6	3,4
Заможний	0,7	0,2	1,3	-	0,6	0,2
Багатий	-	0,1	-	0,6	-	0,1
Важко відповісти	1,5	10,3	3,2	10,9	1,4	10,1
Усього	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0

Таблиця 3

Самооцінка статусних позицій у соціальній ієрархії українського суспільства, 2002, 2009 роки, %

Щаблі уявної соціальної драбини	Усі мешканці України	Утому числі
		Такі, що мають досвід роботи за кордоном	Такі, що не мають досвіду роботи за кордоном
	2002	2009	2002	2009	2002	2009
1 - найнижче становище	17,3	11,1	8,3	4,5	18,4	11,7
2	24,0	19,0	17,7	16,0	24,8	19,2
3	31,7	36,9	37,0	41,7	31,0	36,5
4	21,8	24,9	27,6	29,5	21,2	24,5
5	4,2	6,1	8,3	7,0	3,8	6,0
6	0,4	1,0	1,1	0,0	0,2	1,2
7 - найвище становище	0,6	1,0	0,0	1,3	0,6	0,9

Стратифікація українців за рівнем доходів і матеріального добробуту їх сімей розкриває схожість розподілу думок і самооцінок щодо їх належності до різних майнових страт [3, с. 163].

Трудові мігранти, хоч і відносять свої родини частіше до категорії злиденних, бідних і «початківців» середніх, ніж до забезпечених прошарків суспільства, проте демонструють більш низький рівень

розшарування за ознакою доходів і матеріального стану (51,2% проти 45,6%). На відміну від них українці, які ніколи не шукали щастя за кордоном, оцінюють співвідношення своїх бідних, небідних і просто заможних співгромадян як тривожне свідчення поглиблення майнової нерівності усередині країни (63,2% проти 35,4%). І перші, й другі очікують, що їх родини упродовж найближчого півріччя можуть перейти в нижчу за рівнем доходу і матеріального стану страту. На підвищення свого матеріального статусу розраховують набагато менше співвітчизників. За оцінками трудових мігрантів, співвідношення «бідних» і «небідних» становитиме серед них 49,0% проти 39,5%, тоді як серед решти українців, що не мали досвіду роботи за кордоном, відповідна пропорція може за їх власними оцінками набути більш контрастний і небезпечний характер, сягаючи розмірів 62,2% проти 27,6%.

Протистояти загрозі бідності співвітчизники збиралися шляхом пошуку нової роботи. Щоправда, цей спосіб популярніший серед трудових мігрантів (71,1% проти 58,8%). Українці, які безвиїзно проживають у своїй країні, демонструють помітно вищий рівень розгубленості: щочетвертий з них не має жодних планів щодо подолання кризи, тоді як схильність до бездіяльності виявив лише щоодиннадцятий трудовий мігрант. Зауважимо також, що залишити рідні місця в пошуках удачі в іншому місті, області або країни планували 13,3% трудових мігрантів, і лише 3% решти українців згадали про таку можливість [3, с. 164].

Самооцінка трудовими мігрантами свого місця в соціальній ієрархії за 2002-2009 рр. стала більш оптимістичною. Те саме можна твердити і про зміни в оцінках своїх статусних позицій у суспільстві громадян України, які ніколи не виїжджали працювати в інші країни. А проте трудові мігранти, як і раніше, дають більш високі оцінки своєму соціальному статусу. Їх вагома частина (41,7%) облюбувала третю сходину уявної соціальної драбини, ближчу до золотої середини соціальної ієрархії - її четвертої сходинки, де розмістили свої сім'ї троє з десяти трудових мігрантів. Щоп'ятий з них бачить себе і свою сім'ю серед «соціальних низів» - на перших двох сходинках. Зауважимо, що в 2002 р. там перебувала, за оцінками трудових мігрантів, кожна їх четверта родина (26,0%). Дані таблиці 3 свідчать: в 2009 р. вони розміщують себе і свою сім'ю переважно на другій, третій і четвертій сходинках. Вони частіше за інших співгромадян сприймають себе як представників середнього класу (38,2% проти 27,8%). Водночас решта співгромадян частіше заперечує свою належність до цього класу (57,4% проти 47,1%), хоч вони також піднесли самооцінки свого місця в соціальній ієрархії за минулі 7 років. В 2009 р. вони відносили свої сім'ї до «соціальних низів» рідше, ніж у 2002 р. (30,9% проти 43,2%). Четвертій сходинці умовної соціальної драбини віддали перевагу 24,5%, а третій - 36,5% українців, які працювали на вітчизняних ринках праці і жодного разу за кордон не виїжджали [10, с. 154-155].

Трудова міграція як невід'ємна складова процесів глобалізації

Міграція робочої сили в сучасному світі нарівні із рухом капіталів, товарів, технологій, інформації є однією з складових процесів глобалізації. Міжнародна трудова міграція стала сьогодні невід'ємною частиною світової економіки. На початок ХХІ сторіччя у світі нараховували, за оцінками МОП, від 36 до 40 млн трудових мігрантів [4]. Україна вчасно включилась в модернізаційні світові процеси, і притаманні їм тенденції й протиріччя не змогли обійти нашу країну. Особливо ж вони виявилася тісно пов'язаними з інтеграцією України в сучасний світовий міграційний порядок. Потоки українських трудових мігрантів, спрямовані у більшість європейських і не тільки європейських країн, набули регулярного характеру. За пропозицією автора статті блок питань щодо обсягів і структури трудової міграції за межі України було включено до складу щорічного мониторингового соціологічного опитування, що його проводить з 1992 р. Інститут соціології НАН України.

У 2002 р. вперше були поставлені два запитання «Чи маєте Ви або хтось із членів Вашої сім'ї досвід тимчасової роботи за кордоном?» та «Чи плануєте Ви у найближчий рік поїхати за кордон на тимчасові заробітки?» А з 2004 р. цей блок був доповнений запитанням «Скільки разів Ви особисто виїжджали за кордон з метою тимчасової роботи»?

Учасники моніторингового соціологічного опитування ранжують свої уявлення про процес глобалізації наступним чином. Передусім вони пов'язують глобалізацію з можливістю використовувати в розвинених країнах світу дешеву робочу силу українських трудових мігрантів, перевагами об'єднання міжнародних зусиль у боротьбі з тероризмом, відпливом інтелекту в заможні країни Заходу, надією громадян України знайти роботу за кордоном, шансом для нашої молоді отримати освіту на Заході, імпульсом для швидкого розвитку економічно відсталих країн тощо.

Зауважимо, що ті, хто вже має досвід праці в зарубіжних країнах, так само як й ті, що тільки збираються туди поїхати з трудовою метою найближчим часом, частіше за інших співвітчизників висловлюють думку, що Україна виконує функції донора дешевої робочої сили для європейського та інших ринків праці (39,8% проти 28,8%). Вони також частіше зазначають можливість для українських громадян знайти роботу за кордоном (35,6% проти 23,3%) і вважають щасливим шансом для української молоді отримати освіту на заході (22,9% проти 14,9%). Слід також додати, що українські трудові мігранти краще за інших співвітчизників розуміють важливість і значення для України процесів глобалізації з огляду об'єднання зусиль в боротьбі з економічними катастрофами (30,5% проти 21,4%). І що найцікавіше, гастарбайтери найскоріше і ліпше за своїх співвітчизників оцінили переваги мережі Інтернет (11,0% проти 6,9%).

Проте оцінити повною мірою позитивні та негативні сторони і наслідки процесів глобалізації співгромадяни не можуть, хоча ті з них, хто вже попрацював, аби тільки збирається працювати за межами України, виявилися краще обізнаними: з них вагалися з відповіддю 61,9%, тоді як серед інших співвітчизників не знали, як відповісти на це запитання, вже 71,9%. В будь-якому разі трудові мігранти, що вже мають досвід праці в зарубіжних країнах, дуже рідко згадують про перебування в них в негативному світлі - тільки 1,7% купців, що їздили за товарами або із товарами за кордон в ці країни, та 3,4% заробітчан, що працювали там.

Потенційні трудові мігранти досить високо оцінюють роль західного способу життя і культури: четверо з десяти (41,5%) певні, що знайомство із зразками і стандартами західного штибу допомагають українській молоді опанувати сучасний світ, майже стільки ж (37,3%) вважають, що їх знання сприяють вихованню толерантного ставлення до людей інших рас, національностей, культур та релігій, а щоп'ятий (21,2%) бачить їх позитивний внесок в єднання різних етнічних спільнот навколо загальної універсальної культури та способу і стилю життя. В порівнянні із співвітчизниками майбутні українські заробітчани вдвічі частіше висловлюють думку, що знайомство із західною культурою та стандарти поведінки прилучають українське суспільство до найкращих взірців світової культури (19,5% проти 10,6%). На відміну від них інші українські громадяни відзначають передусім згубний вплив заходу, який своїм втручанням в український простір руйнує моральні підвалини нашого суспільства (33,0%) та підтинає корені національної культури (26,5%). На їх переконання, некритично запозичені «з-за пагорбком» зразки західної культури та стилю життя формують ідеали і моральні цінності, що не властиві українцям (21,7%).

Перспективу універсалізації сучасної західної культури і способу життя і перетворення її на панівну в усьому світі наші співвітчизники сприймають без ентузіазму. Майже щодругий не зміг оцінити таку перспективу. А втім, зауважимо, що індивіди, які привітають прийдешню переможну ходу сучасних західних культурних зразків у світових просторах, зустрічаються серед потенційних трудових мігрантів вдвічі частіше (14,5% проти 7,3%). Однак і ті, й ті майже однаково часто демонструють патріотичні почуття щодо вітчизняного ринку харчових продуктів: їх купують щосемеро з десяти українців. Харчі зарубіжного виробництва в Україні малопопулярні. Їх купували тільки 1,5% співгромадян.

Пересувні/мобільні ринки праці за доби післямайданної України

З початком глобальної рецесії Україна виявилась чи найслабкішою у світі: у 2009 р. вітчизняна економіка впала на 14,8%. Її перехід у постіндустріальний світ не зміг забезпечити ані колишні зарплати, ані зайнятість працівників, ані наукового прориву в сфери нових технологій. Величезна резервна армія непотрібних країні конструкторів, технологів і решти інженерної еліти була вимушена шукати себе на інших теренах, часто-густо сумнівних і непрофесійних. Технологічний занепад подарував Україні не просто сировинну, а й затухаючу малу економіку. За доби незалежності її вага у світовому виробництві зменшилася в чотири-п'ять разів. Як слушно помітив проф. С. Кораблін, у 2015 р. частка української економіки ледве сягала 0,08% світового ВВП, що майже в дев'ять разів менше частки України в глобальній армії праці (0,7%). Цей розрив є умовним індикатором того, наскільки менше своїх зарубіжних колег виробляє і заробляє середньостатистичний українець. Це можна вважати також як показник надлишку «зайвих» українців на ринку праці (відповідно до рівня середньосвітової продуктивності) [13, с. 8]. Перехід України у постіндустріальний світ супроводжувався знеціненням гривні, валютними боргами, неплатоспроможністю позичальників і їх банкрутством, прогорілими банками, фінансовою залежністю від МВФ, масовим безробіттям, непідйомними комунальними здирницькими платежами. А як їх платити, якщо немає роботи...

За даними проведеного Державною службою статистики України вибіркового обстеження населення/домогосподарств з питань економічної активності, рівень безробіття в країні становив, за методологією Міжнародної організації праці (МОП), у І кварталі 2015 р. 9,6% серед економічно активного населення віком 15-70 років, а працездатного віку - 10,0 (табл. 4). Крім незайнятого населення і безробітних, за методологією МОП, існує ще категорія економічно неактивного населення, що об'єднує осіб молодше 15 та старше 70 років, та осіб віком 15-70 років, які не можуть бути кваліфіковані як «зайняті» або «безробітні». Економічно неактивне населення України становило у І кварталі 2015 р. 11049,0 тис. осіб віком 15-70 років (38,0 усього населення відповідного віку), з якого 7013,5 тис. осіб належали до когорт працездатного віку (28,8% всього населення відповідного віку [14, с. 6].

Таблиця 4

Рівень безробіття населення в Україні (за методологією МОП) за статтю та місцем проживання у І кварталі 2015 р., %

Розподіл безробітних за віковими групами	Рівень безробіття серед економічно активного населення
	В Україні в цілому	У тому числі розподіл
		За статтю	За місцем проживання
		Жінки	Чоловіки	Міські поселення	Сільські поселення
Віком 15-70 років	9,6	8,2	11,0	9,1	10,8
Працездатного віку	10,0	8,5	11,3	9,4	11,3
Старше працездатного віку	0,2	0,3	-	0,3	-

'Розраховано за даними Державної служби статистики [Економічна активність населення..., 2015]

У пошуках роботи або загрози її втратити українці вже в 2015 році вибудовували власні мобілізаційні плани дій. Їх левова частка шукатиме нове місце роботи як в Україні, так і за її межами. Нагадаємо, що можливість працювати поза межами місця проживання була визначена Законом України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні», в якому отримала закріплення міграційна доктрина доби незалежності України (грудень 2003 р.). Як і за радянських часів, трудова маятникова міграція населення залишається однією з форм внутрішньої трудової міграції в Україні. Її основу завжди становили трудові пересування сільських мешканців. Станом на 1 січня 2005 р. чисельність сільських жителів, які працювали за межами свого населеного пункту, становила 1523,8 тис., а їх частка серед загальної кількості зайнятих селян зросла до 40,2%. З них працювали в містах та селищах міського типу 28,5% [15, c. 45]. Упродовж 2005-2013 рр. кількість сільських жителів, які працюють за кордоном, збільшилася в 2,4 раза і станом на 1 січня 2014 р. сягала, за даними Державної служби статистики, 205,2 тис. осіб. Аналіз даних соціологічного моніторингу, проведеного Інститутом соціології НАН України у липні-серпні 2015 р., підтвердив факт існування пересувних ринків праці як всередині України, так і за її межами [6, с. 323].

Таблиця 5

Розподіл працівників за місцем роботи стосовно місця постійного проживання, 2015 рік,%

Розподіл працівників за місцем роботи	Усі жителі України	Розподіл працівників за типом населеного пункту місця постійного проживання
		Київ	Місто з населенням понад 250 тис., осіб	Невелике місто	Сільська місцевість
Чи знаходиться місце Вашої роботи в населеному пункті, де Ви постійно проживаєте?
Працюю за місцем проживання	46,1	71,1	57,7	48,9	33,5
Працюю в іншому населеному пункті в Україні	10,4	3,6	3,4	6,2	19,1
Працюю за межами України /в іншій країні	0,7	0,7	0,7	0,8	0,6
Зараз не працюю	42,8	24,6	38,2	44,1	46,8
В якому населеному пункті України знаходиться місце Вашої теперішньої роботи?
В іншому місті	74,2	75,0	73,3	85,2	72,1
В іншому сільському населеному пункті	25,8	25,0	26,7	14,8	27,9

Так, щочетвертий киянин (25,0%), який працює поза межами столиці, знайшов собі місце роботи в сільській місцевості; а 27,9% українських селян працевлаштувались в іншому сільському населеному пункті. Майже стільки же городян з великих міст (26,7%) створюють додаткову вартість на сільських ринках праці (табл. 5). Лише мешканці малих міст шукають і знаходять собі роботу переважно в інших містах (85,2% vs. 14,8%).

Попри тривожні очікування масштабних міграційних втрат демографічного потенціалу України через війну на сході, безробіття й вселенське озлидніння народу, українці демонстрували неабияку витримку, непохитність та відданість власній землі. На це вказують дані соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України 2015 року. Міграційні настанови і плани жителів країни порівняно з домайданними часами не посилилися і не демонстрували ознак загрози зменшення чисельності населення України. Авторка дослідила міграційні настрої українців, що працюють за місцем постійного проживання, в іншому населеному пункті України або за її межами. Так само були проаналізовані міграційні настанови та плани співвітчизників, які не працюють [6, с. 324]. Результати цього аналізу були піддані порівнянню з аналогічними даними, отриманими в мониторинговому дослідженні 2013 р. [5, с. 196]. Окремо був виконаний аналіз міграційних настанов та планів українців, які мають досвід тимчасової роботи за кордоном [5]. Його висновки порівнювались з результатами подібного аналізу, проведеного авторкою у 2012 р. [4, с. 280].

Отже, дані табл. 3 [6, с. 325] вказують на зменшення кількості працюючих, які бажають виїхати зі свого населеного пункту: 21,3% у 2015 р. проти 28,2% у 2013 р. Відповідно зросла частка працюючих українців, що такого наміру не мають (61,8% проти 53,9%). Серед тих, хто на момент опитування у 2015 р. не мав робочого місця, частка бажаючих покинути рідні пенати була мінімальною (18,9%). Найбільшими патріотами своєї малої батьківщини виявились саме вони, безробітні (65,2%). До них доєднались в такій саме пропорції земляки, що працюють за місцем проживання (64,3%). Українці, які працюють в іншому населеному пункті або за межами України, так само демонструють більш помірковані настанови щодо рішучого розлучення з рідними стінами: таких виявилось у 2015 р. відповідно 25,9% та 41,7% (у 2013 р. 34,2% та 62,5%). Вони також, як і решта співвітчизників, переоцінили свої майбутні міграційні плани і рідше висловлюють намір покинути назавжди рідне місто чи то село.

І на завершення авторка презентує узагальнену характеристику пересувних/мобільних ринків праці, які виникли на зламі тисячоліть і є продуктом самоорганізації українського народу в умовах надзвичайно складного геополітичного періоду планетарного масштабу (табл. 6).

Таблиця 6

	2013	2014	2015	2016	2017	2018	2019	2020	2021
Чи знаходиться місце Вашої роботи у населеному пункті, де Ви постійно проживаєте?
Працюю за місцем проживання	81,9	-	79,2	78,8	84,1	78,1	-	-	-
Працюю в іншому населеному пункті в Україні	16,3	-	17,8	19,7	13,3	20,0	-	-	-
Працюю за межами України/в іншій країні	0,9	-	1,1	0,8	1,8	1,9	-	-	-
Зараз не працюю	0,9	-	1,8	0,7	0,8	0,0	-	-	-
Чи важко знайти роботу у Вашому населеному пункті?
За Вашою кваліфікацією та з достатнім заробітком	-	85,1	-	82,7	-	73,8	-	74,4	74,0
За Вашою кваліфікацією без достатнього заробітку	-	67,7	-	62,5	-	55,6	-	51,7	55,2
З достатнім заробітком, але не за кваліфікацією	-	74,5	-	71,8	-	65,4	-	62,7	64,7
Будь-яку роботу	-	60,0	-	54,9	-	45,1	-	47,9	44,8
В якому населеному пункті України знаходиться місце Вашої теперішньої роботи?
В іншому місті	64,8	-	72,2	80,3	74,2	77,3	-	-	-
В іншому сільському населеному пункті	32,1	-	24,6	18,7	23,3	22,7	-	-	-
Не відповіли	3,1	-	3,2	1,0	2,5	0,0	-	-	-
Якою мірою Ви задоволені своєю роботою в цілому?
Зовсім не задоволений	10,5	7,3	8,4	5,6	-	3,6	9,1	-	2,4
Скоріше не задоволений	26,1	18,8	22,7	22,7	-	18,6	24,1	-	11,3
Важко сказати, задоволений чи ні	23,0	25,3	19,8	19,8	-	20,9	21,2	-	15,5
Скоріше задоволений	34,7	39,3	40,7	40,7	-	45,8	37,9	-	26,0
Цілком задоволений	5,0	9,2	7,8	7,8	-	11,1	7,7	-	8,0
Не відповіли	0,7	0,1	0,6	0,6	-	0,0	0,0	-	36,8
Чи маєте Ви або хтось із членів Вашої сім 'ї досвід тимчасової роботи за кордоном?
Так	-	17,0	-	20,2	-	25,2	27,8	29,7	-
Ні	-	82,7	-	79,7	-	74,8	78,2	70,3	-
Не відповіли	-	0,3	-	0,1	-	0,0	0,0	0,0	-
Скільки разів Ви особисто виїжджали за кордон з метою тимчасової роботи?
Жодного разу	87,6	87,9	87,3	91,7	92,0	55,4	52,5	57,5	-
1 раз	5,4	4,3	4,7	3,0	3,9	17,7	18,0	16,5	-
2 рази	2,2	2,6	2,6	1,7	1,5	10,2	11,4	7,9	-
3 рази	1,2	1,2	1,3	1,2	0,8	2,9	6,0	4,1	-
Більше ніж 3 рази	2,7	4,0	3,8	2,2	1,0	12,6	12,2	13,8	-
Не відповіли	0,9	0,0	0,9	0,2	0,8	1,2	0,1	0,2	-
Чи плануєте Ви у найближчий рік поїхати за кордон на тимчасові заробітки?
Так	7,2	7,4	9,9	10,8	12,0	14,3	16,4	12,0	-
Ні	91,8	92,4	89,8<...

Подобные документы

• Ринок праці на сучасному етапі економічного розвитку України

  Поняття, структура та економічна природа ринку праці як елемента ринкової економіки. Напрями державного регулювання трудових відносин в Україні, його переваги та недоліки. Основні проблеми та шляхи покращення розвитку сучасного ринку праці в Україні.
  
  курсовая работа [165,1 K], добавлен 18.07.2010
  

• Формування ринку праці в Україні

  Ринок праці - важлива складова ринкової системи. Виділено чотири напрями підходів до визначення ринку праці. Ринок праці - є самостійною комплексною системою в ринковій економіці, яка, з одного боку, залежить, від інших ринків, з іншого - впливає на них.
  
  реферат [24,5 K], добавлен 14.02.2009
  

• Стан та передумови сучасних міграційних процесів

  Сучасний міграційний рух в Україні, його напрямки та характер. Аналіз показників, що використовуються для кількісної оцінки міжнародного переміщення робочої сили. Причини трудової міграції та її соціально-економічні наслідки для сучасної держави.
  
  реферат [29,3 K], добавлен 17.02.2013
  

• Ринок праці та його регулювання

  Суть, зміст та структура ринка праці. Безробіття, його види і показники. Функції та сегментація ринку праці. Соціально-економічні наслідки безробіття, соціальний захист безробітних. Умови виникнення та ефективного функціонування ринку праці в Україні.
  
  реферат [26,8 K], добавлен 11.08.2009
  

• Економічна криза в Україні 1990-1999 рр.: причини, наслідки та шляхи подолання

  Фінансово-економічна криза як розлад фінансової та економічної систем держави, зумовлений економічними й політичними чинниками. Характеристика кризових явищ. Економічна, політична та соціальна криза 90-их років в Україні. Сучасна економічна криза в світі.
  
  курсовая работа [731,7 K], добавлен 28.12.2009
  

• Ринок праці в Україні

  Економічне зростання як передумова для збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Якість пропозиції робочої сили. Тенденції розвитку ринку праці в Україні. Характеристика попиту і пропозиції на ринку праці в Україні.
  
  курсовая работа [51,4 K], добавлен 17.06.2015
  

• Світова фінансово-економічна криза 2008-2010 рр. та її наслідки для України

  Поняття економічних криз та основні причини їх виникнення. Теоретичні моделі виникнення фінансово-економічних криз. Заходи антикризової політики в Україні та країнах світу. Концепція системної рівноваги. Основні індикатори фінансово-економічних криз.
  
  курсовая работа [2,2 M], добавлен 26.05.2013
  

• Ринок праці України

  Теоретичні аспекти, необхідність та форми регулювання ринку праці в сучасних умовах. Державне та правове регулювання. Діяльність Державної служби зайнятості в Україні. Проблеми функціонування ринку праці, державна стратегія та ефективність регулювання.
  
  контрольная работа [31,3 K], добавлен 19.02.2009
  

• Ринок праці

  Ринок праці в системі ринкової економіки. Особливості робочої сили як товару. Функції, види ринку праці. Попит та його структура. Пропозиція робочої сили, характеристика. Загальні показники зайнятості. Державні гарантії зайнятості населення в Україні.
  
  курсовая работа [56,8 K], добавлен 05.10.2008
  

• Ринок праці молодих спеціалістів в умовах становлення ринкової економіки

  Поняття праці як фактору виробництва. Умови виникнення та функціонування ринку. Мікроекономічна характеристика ринку праці: аналіз механізму дії, структура та функції, попит та пропозиція на ньому. Проблеми та перспективи розвитку ринку праці в Україні.
  
  реферат [215,1 K], добавлен 28.11.2010
  

• Ринок праці в Україні: стан, тенденції та проблеми розвитку

  Економічна активність населення України протягом 2004–2010 років. Динаміка зайнятості та безробіття населення. Стан ринку праці в Україні в 2010 році. Економічна активність та рівень безробіття населення за регіонами. Деформована структура економіки.
  
  статья [67,6 K], добавлен 30.08.2012
  

• Рух людського капіталу. Основи інтерналізації ринку праці і закономірності міграції робітників

  Аспекти міграції в європейському просторі. Види міграції, функції та регулювання міжнародних міграційних процесів. Показники, що характеризують міграцію. Європейські міграційні потоки, рух людського капіталу. Інтернаціоналізація світового ринку праці.
  
  курсовая работа [77,1 K], добавлен 19.07.2010
  

• Ринок праці в соціально-економічній системі

  Сутність, функції та елементи ринка праці, його типи, форми і сегменти. Основні напрями і механізми його державного регулювання. Проблеми безробіття та шляхи зменшення його рівня. Попит, пропозиція та рівновага робочої сили на ринку праці в Україні.
  
  курсовая работа [503,8 K], добавлен 14.10.2013
  

• Тенденції ринку праці в Україні

  Основні проблеми ринку праці: економічна активність населення, дисбаланс між пропозицією та потребою у робочій силі, низький кваліфікаційний рівень незайнятого та працюючого населення, зайнятість молоді та інвалідів. Досягнення на ринку праці в Україні.
  
  реферат [616,0 K], добавлен 14.05.2014
  

• Світова фінансово-економічна криза і її наслідки

  Поняття економічних криз, їх циклічність та основні причини розвитку в світовій економіці. Механізм виникнення та закономірність розвитку цих явищ в економічній системі України, їх наслідки. Методи управління та особливості антикризового регулювання.
  
  реферат [32,5 K], добавлен 25.09.2014
  

• Характеристики сучасного ринку праці

  Підходи до визначення поняття ринку праці, структура, фактори і механізм його функціонування (попит на працю, пропозиція праці та ринкова рівновага). Стан ринку праці в Україні на сучасному етапі, ефективність державного регулювання неповної зайнятості.
  
  курсовая работа [310,2 K], добавлен 05.01.2014
  

• Ринок як регулятор економічного розвитку держави

  Ринок праці. Безробіття, його форми і соціально-економічні наслідки. Суб'єкти відносин на ринку праці. Функції сучасного ринку праці. Функціонально-організаційна структура. Причини безробіття. Безробіття і втрати суспільства. Сучасна ринкова економіка.
  
  контрольная работа [24,3 K], добавлен 20.01.2009
  

• Ринок праці як складова забезпечення економічної безпеки національного та регіонального розвитку

  Зв'язок безпеки ринку праці з економічною безпекою держави. Співвіднесення підходів до розуміння ринку праці з семантичними ознаками поняття "економічна безпека". Диспропорції ринку праці як фактори-загрози для відтворення трудового потенціалу регіонів.
  
  статья [2,9 M], добавлен 11.09.2017
  

• Економічна освіта як невід’ємна складова формування особистості

  Економічна діяльність суб'єктів господарювання, вирішення основної економічної проблеми - проблеми економічного вибору. Проблеми збереження та підвищення освітнього економічного рівня населення. Стимулювання підвищення продуктивності праці та якості.
  
  курсовая работа [47,7 K], добавлен 16.10.2010
  

• Ринок праці в Україні, його становлення та роль в економіці

  Поняття, суб’єкти та функції ринку праці. Попит і пропозиція на робочу силу як складові ринку праці. Організаційні, економічні та правові важелі регулювання зайнятості. Основні складові механізмів державного регулювання зайнятості населення в Україні.
  
  курсовая работа [3,1 M], добавлен 10.01.2016
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам