Формування інституційного механізму зайнятості населення в сучасних умовах розвитку аграрного підприємництва: теоретико-методичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування інституційного механізму зайнятості населення в сучасних умовах розвитку аграрного підприємництва: теоретико-методичний аспект

Алексеева О.В., Шпикуляк О.Г., Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»,

Мазур К.В., Вінницький національний аграрний університет,

Ксенофонтова К.Ю., Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»,

Суховій А., Національний університет біоресурсів і природокористування України

Вступ

В ринковій економічній системі задоволення потреб і реалізація інтересів індивідів підпорядковано необхідності здійснювати трудову й (або) підприємницьку діяльність, що означає зайнятість. Зайнятість повязана із підприємницькою активністю, яка зокрема в аграрному секторі економіки, формує можливості для: отримання роботи працездатною особою у статусі найманого працівника; набуття доходів підприємцем від участі у заснуванні й організації функціонування підприємства. Створюється механізм зайнятості населення з відповідними особливостями і специфікою, залежно від інституційних умов соціально- економічного, ринкового обміну, трендів та траєкторій розвитку галузі. Підприємницькі структури як система залучення найманої праці, а також реалізації ідей та практик, формують інституційний механізм зайнятості населення. З огляду на сучасну ситуацію в аграрній галузі й на ринку праці, актуальними є багато проблем, які потребують науково- дослідної розвідки та розроблення теоретико-методичних рекомендацій для їх вирішення.

Дослідники проблематики підприємництва, аграрної складової організації господарювання і зайнятості зокрема, представили в систему дифузії знань різні концепції й трактування сутності механізмів, характеристики інституцій, оцінки важливості питань повязаних із трудовою діяльністю людини. До предметної області піднятого нами питання відносимо праці таких науковців як: А. Маслоу, В. Биба, О. Бражко, О. Вільямсон, Т. Гоголь, В. Кучеренко, Н. Коваленко, Т. Козарь, Г. Купалова, Л. Лісогор, М. Малік, Ю. Маршавін, О. Новікова, О. Ковалюк, А. Сміт, В. Ткачук, М. Туган-Барановський, О. Фінагіна та інших, включаючи авторів пропонованого дослідження.

Виклад основного матеріалу

аграрний підприємницький зайнятість населення

Розглядаючи підприємництво як соціально-економічний феномен, особливу форму реалізації соціального капіталу [29], слід зазначити про сукупність організаційних форм зайнятості у підприємницької діяльності [18, с. 6]. Відповідно до інституційного статусу на ринку, ролі в соціально-економічному механізмі обміну - підприємець є основним господарюючим суб'єктом, який у своїй діяльності керується функціями підприємництва, отримує прибуток чи дохід у результаті та вирізняється наявністю властивих йому особливих рис [10, с. 722]. Наголошуємо про інституційні та організаційно-економічні спроможності підприємництва забезпечити зайнятість населення.

Функціонал підприємництва, практика реалізації ним господарських, соціально-економічних, а також саморегулівних функцій у принципі відповідає цілому ряду критеріїв, які розподіляються на загальні і на такі, що мають галузеву специфіку застосування. Відповідно виділяється аграрне підприємництво, адже згідно специфіки організації господарювання цей сектор є особливим у забезпеченні зайнятості населення [28]. Від динаміки розвитку аграрного підприємництва залежить потенціал вирішення соціальних проблем, що виникають на сільських територіях [3, с. 102].

Здійснення підприємницької діяльності в аграрному секторі повязане із такими особливостями галузі як: сезонність виробництва, вплив природних факторів, відтворення та використання робочої сили, особливості структури виробництва, попиту на сільськогосподарську продукцію та пропозицію продуктів харчування, обмежена залежність виробництва від величини площ землі та особливостей бухгалтерського обліку [3, с. 102]. Ці особливості кардинально впливають на організацію виробництва і праці, визначають підприємницький ефект, зайнятість населення, утворення відповідного інституційного механізму, що співвідноситься з умовами підприємницького середовища.

Підприємницьке середовище - це певні умови, що створюються в суспільстві й впливають на можливості та кінцеві результати діяльності суб'єктів ринкових відносин та дають змогу підприємцю реалізувати свої цілі і функції [9, с. 46].

На підприємницьку діяльність у сільській місцевості, а значить і на формування інституційного механізму зайнятості населення, впливають [17, с. 102]: нормативно-правова база (макрорівень): визначає і встановлює «правила гри» для функціонування підприємництва взагалі; політична ситуація (макрорівень): підприємницьке середовище у сільській місцевості характеризується нестійкістю; соціальні настрої в суспільстві (макрорівень) посилюються недоліками в проведенні реформ та відсутністю соціальної відповідальності; науково-технічний рівень (макрорівень): мале підприємництво у сільській місцевості характеризується зношеністю основних фондів, застарілими методами управління і відсутністю професійного менеджменту; стан розвитку ринкової інфраструктури, яка є індикатором підприємницької діяльності у сільській місцевості; суб'єкти підприємницької діяльності (мікрорівень), які визначають і створюють умови функціонування середовища, визначають стратегію його розвитку, кадрову й фінансову політику [17, с. 102]. Виділяються галузеві виробничо-господарські аспекти зайнятості населення з позиції аналізу трудомісткості виробництва, особливостей використання робочої сили. Має місце актуальна специфіка у рослинництві і тваринництві, за окремими секторами та навіть по культурах, видах тваринницької продукції. Тим самим інституційний механізм зайнятості позиціонується виходячи з особливостей технології виробництва, організації праці, а загалом спеціалізації підприємства. Як приклад - плодоовочевий підкомплекс - сектор зайнятості у спеціалізованих господарствах переважно мікро- і малого, а в окремих випадках - середнього підприємництва.

Втім зайнятість в аграрному підприємництві дозволяє реалізувати потенціал підприємця, найманого працівника, у покращенні їх соціально-економічного добробуту. Загальний стимул до зайнятості, практично до праці, відповідає об'єктивно пріоритетній необхідності задоволення людиною широкого кола потреб, які в науковому світі кваліфіковані за підходом А. Маслоу [1] (піраміда Маслоу). Створюючи ресурс для задоволення продовольчої потреби, потреби в їжі для конкретної людини - сектор аграрного підприємництва вибудовує спроможності досягти інституційного консенсусу у: формуванні гарантій національної продовольчої безпеки; отриманні доходів для підтримки розвитку сільських територій.

В ринковій системі реалізується зайнятість підприємницькою і безпосередньо трудовою діяльністю, що на практиці інституційно роз'єднані або ж поєднувані згідно до організаційно-правових характеристик форми господарювання. Наприклад, сімейне фермерське господарство засновується на базі обов'язкової трудової участі його членів - приклад поєднання підприємницької і трудової діяльності однією особою [23; 24]. Таким чином, у широкому розуміння зайнятість вірно трактується як «система виробничих відносин між найманими працівниками та підприємцями, менеджерами, що виникають у процесі забезпечення працездатного населення робочими місцями та усвідомленої діяльності людей, спрямованої на виробництво товарів і послуг з метою створення прибутків для власників капіталу, отримання доходу для відтворення робочої сили та задоволення суспільних потреб» [11, с. 229]. Визначаємо зайнятість як сектор, явище в життєдіяльності людини, завдяки якому здійснюється поєднання трудових і підприємницьких здібностей для організації процесів перетворення факторів виробництва у блага.

Суспільством, економікою, ринком і підприємництвом, утворюється інституційний механізм - для забезпечення організаційно-економічних умов зайнятості населення, а саме - функціонування «системи соціально-економічних відносин між людьми, які виникають у процесі їх діяльності, зорієнтованої на задоволення потреб людей, а також при забезпеченні працездатного населення робочими місцями та здійсненні розширеного відтворення робочої сили» [11, с. 230]. Через взаємодію чинників формування інституційного механізму підприємництво забезпечує опосередкування зв'язку й безпосереднє залучення робочої сили у господарську систему суспільства і організацію праці.

Формування інституційного механізму зайнятості населення відбувається у системі ринку - робочої сили і праці. За визначенням М. Туган-Барановського [26], «... ринок по умовах капіталістичного господарства уявляє з себе величину, котра хитається, ринковий попит то зменшується, то зростає. Відповідно до цього, кожне капіталістичне підприємство то зменшує, то збільшує число своїх робітників» [26 с. 242-243]. Ринок праці в сільському господарстві, аграрному секторі економіки є особливим за інституційною природою реалізації ефектів підприємництва. Контекст пізнання його змістовної сутності в тому, що: «товарну» об'єктність ринку робочої сили становить «контингент працездатного населення, що пропонує роботодавцю свою здатність до праці в обмін на фонд життєвих благ» [15, с. 18]; ринок праці позиціонований як система відносин обміну здатностями індивідів.

Вважаємо ринок праці середовищем балансування попиту- пропозиції як процесу за який відповідний стейкхолдер отримує дохід від наймача на роботу (підприємця). Ринок праці у своєму функціонуванні підпадає під дію інститутів та інституцій, які узгоджують поведінку працівників у відносинах реалізації обміну. В даному секторі взаємовідносин задіяні інститути як «правила гри» закріплені в законах, нормативних актах, принципах, соціальних нормах, а також як установи та організації, що формують інфраструктуру ринку праці..., механізми, що регулюють функціонування ринку праці та його розвиток» [12, с. 66]. Ринок праці так само є й сферою збалансування інтересів різних груп стейкхолдерів (рис.1)

Рис. 1. Інституційні чинники збалансування інтересів стейкхолдерів на ринку праці

*Сформовано на основі результатів наукових досліджень і узагальнень

Одним із чинників становлення теорії і реалізації практики господарювання в умовах ринку є мотивація, адже підприємницькі формування перебувають у змінюваних умовах ринкового господарювання [2]. Щодо статусних функціоналів інституту мотивації, то ми погоджуємося з думкою Б. Биби [5] і Н. Теницької [5] про те, що мотивація утворюється тоді [5, с. 167], коли у суб'єкта господарювання (підприємця, працівника) наявні кваліфікаційні спроможності та виникають спонукальні мотиви до здобуття соціально й економічно обумовлених благ, адже для їх отримання потрібна особиста праця людини- працівника, а також заінтересованість підприємця-наймача робочої сили [5, с. 167]. Особистісна мотивація - визначальний чинник добробуту працівника - опосередковує процеси, дії, відносини з отримання благ, які здатні задовольнити потреби.

Координуючу роль у організації інституційного забезпечення зайнятості населення відіграє держава. Визначальна риса держави полягає в тому, що, по-перше, існує інститут, який здійснює найвищу владу, і ця влада поширюється на всіх людей; по-друге, наявність прав - це набір обов'язкових правил поведінки, сформульованих або затверджених державою; по-третє, існує певне розширення повноважень території, юрисдикції країни [20]. Ця роль регламентується також аграрною політикою з формування та реалізації комплексу правових, організаційних, економічних, соціальних та кадрових заходів щодо забезпечення продовольчої безпеки та створення умов для розвитку сільськогосподарського виробництва [19, с. 8]. Також це досягнення тактичних і стратегічних цілей завдяки регуляторним діям із формування ідеології упорядкування процесів залучення й участі робочої сили у системах господарювання підприємств через механізм впровадження заходів державної політики (рис. 2).

Держава виконує функції: законодавчого регулювання (нормативно-правове забезпечення діяльності суб'єктів ринку робочої сили та сприятливого клімату для їх функціонування); економіко-соціальна (забезпечити таку структуру зайнятості, при якій зростатиме попит та підвищуватиметься кваліфікація працівника); соціальний захист безробітних; регуляції ринку праці непрямими методами (через фіскальну, демографічну, житлову політику тощо) [14], усе це поєднується в інституційному механізмі регулювання.

Рис. 2. Цілі і завдання державної політики зайнятості* *Сформовано і доповнено на основі [8].

У формуванні інституційного механізму зайнятості населення важливу роль відіграють ринок (ринковий механізм), держава (механізм регулювання і формалізації соціально-трудових відносин) і підприємства (механізм мотивації зайнятості й стимулювання праці). Діями держави, підприємств, завдяки впливу інститутів ринку, формується система правил, норм, традицій, які регламентують структурні зміни в перерозподілі робочої сили. Організаційний і структурний вплив на ринок праці, зайнятість населення здійснює розвиток підприємництва, а саме - за наслідком соціально-економічної ефективності господарювання впливає на формування інституційного механізму зайнятості, як системи умов, організацій, видів діяльності в межах яких реалізуються трансакції обміну робочої сили у статусах підприємця і найманого працівника.

Зайнятість є сферою суспільного життя, без якої неможливий ні економічний, ані соціальний розвиток країн. Ефективність використання трудового потенціалу та економічне зростання залежить від рівня доступності зайнятості населення (чи всі, хто бажають працювати, можуть знайти сферу прикладання праці), продуктивності як на рівні компаній, так і на рівні працівників та гідності за умовами (з достатньою заробітною платою та безпечними умовами праці) [4]. На ринку праці наявна, порівняно з іншими ринками, велика кількість інституційних структур, до яких належать система трудового законодавства; різні установи й служби регулювання зайнятості; державні програми зайнятості; профспілки, органи соціального страхування.

За висновком І. О. Штундер [30], процес глобальної інституціоналізації зайнятості в Україні має свої особливості, які є складними та суперечливими та включають реформу створених інституцій, ефективність роботи яких низька. Формування інституційного середовища відбувається майже спонтанно і на нього впливає незалежне прийняття рішень державою, роботодавцями та працівниками. Зміни у системі трудових відносин, особливо зростання безробіття, поглиблення диференціації та зниження реальних доходів, характеризуються складністю та неоднозначністю оцінок. Взагалі кажучи, ситуація із зайнятістю характеризується нестабільністю, що проявляється у відсутності ефективної системи, яка б могла забезпечити умови для наближення до рівноваги ринку. Досвід

застосування економічних систем, призначених для реагування на ці зміни, лише накопичується. Сучасні форми працевлаштування (віддалена зайнятість, аутсорсинг, оренда працівників тощо) вливаються у ринок здебільшого через неформальний сектор [30, с. 45-46], що зумовлено характером організації господарювання суб'єктів підприємницької діяльності.

Інституційний механізм формування інфраструктури національного ринку праці можна представити як сукупність соціально-економічних та інституційно-правових структур, форм і методів впливу на чинники формування і функціонування ринку робочої сили, за допомогою яких здійснюється мотивація суспільних, групових та особистих інтересів з метою досягнення оптимального рівня якості робочої сили [27]. Методично слід виділити інституційні важелі впливу на формування ефективної зайнятості (рис. 3) [6; 16; 21].

Рис. 3. Інституційні важелі впливу на формування ефективної зайнятості *

*Сформовано на основі опрацьованої літератури [6; 16; 21]

Підприємництво безвідносне до стану й динаміки розвитку економіки апріорі є системним чинником формування інституційного механізму зайнятості населення через трансакції обміну в господарському, соціально-економічному та інфраструктурному секторах. У консолідованому плані за

О. Вільямсоном [7] цей процес відбувається завдяки економічним інституціям, серед яких очільними є: трансакційні витрати і контракти; угоди у реалізації яких бере участь людина; договірні відносини та інтеграція; фірми і зобов'язання; механізм організації праці й робочої сили [7]. Тобто у розвиток цього ствердження поведемо мову про об'єктивну залежність між суспільним добробутом і обсягом зайнятості населення, що перебуває у прямій залежності від організації інституцій ринку, інституційного механізму за участі підприємств, що стосужться й аграрного сектору. На переконання Ю. Коваленка [13]

«...сільськогосподарські підприємства незалежно від форм власності та господарювання як виробники тієї чи іншої продукції виступають однозначно операторами (контрагентами, функціонерами на двох типах ринків - ресурсних та товарних) [13]. При цьому в організації інституційного механізму зайнятості мають значення форми і розміри підприємств, а також способи організації зайнятості. Зокрема у дослідницькому середовищі доведено креативність господарств сімейного типу, що ми визначаємо як інституційну особливість господарювання. Зокрема данного типу суб'єкти у найкращій формі здатні до реалізації трудової мотивації, адже зайняті на виробництві індивіди поєднують працю і власність в одній особі.

Підсумовуючи теоретико-методичні аспекти аналізу піднятої проблеми відзначимо, що методологічну основу проектування взаємодій в інституційному механізмі зайнятості населення (рис. 4) становлять базисні і похідні інститути. Методологічно прийнятним для акцентування в реалізації нашої дослідницької гіпотези вважаємо аспект того, що через розвиток підприємництва забезпечуються структурні видозміни в інституційному механізмі зайнятості населення. Статусно інституційний механізм зайнятості населення становить організаційно-економічну конструкцію правил і норм, організацій, умов, в системі та під дією яких людина-власник робочої сили задіює свій інтелектуальний та людський капітал у господарській діяльності підприємства або ж за індивідуальної зайнятості - для отримання доходу.

Рис. 4. Методологічна конструкція схеми структурних взаємодій у формуванні інституційного механізму зайнятості населення в ринковій системі за участі аграрного підприємництва*

*Утворена за результатами теоретико-методичного аналізу літературних джерел та практики розвитку підприємництва

Складовими елементами інституційного механізму зайнятості населення є людина-працівник, підприємство, суб'єкти ринкової інфраструктури, нормативно-правова база. Взаємодіючи у процесі формування інституційного середовища зайнятості під дією інституцій та інститутів ринку, зазначені стейкхолдери утворюють інституційний механізм, який збалансовує їхні інтереси в системі здійснення витрат і набуття вигід.

Реалізація такого сценарію - спосіб досягнення ефективності господарювання підприємств, а значить і зв'язку із підприємництвом як інститутом ринку й економіки, базованої на конкуренції. З одного боку підприємництво, за класичним сценарієм є діяльність у якій задіяна робоча сила, а з іншого - виступає чинником формування інституційного механізму зайнятості населення.

Зазначений процес забезпечує утворення відповідного інституціонального середовища - системи із відповідними інституціями та інститутами, які структурують взаємодії суб'єктів ринку робочої сили та ринку праці, демонструючи саморегулівні впливи ринку і регулятивні дії держави по-відношенню до економічно активного населення.

Висновки

аграрний підприємницький зайнятість населення

Концептуалізація теоретичних засад інституційного механізму зайнятості в умовах ринку, в методологічному плані представляється як знаннєве бачення організаційно-економічних характеристик, ефектів, наслідків і норм, які здатні видозмінювати систему відносин «працівник - роботодавець» щодо задоволення їхніх економічних інтересів. Роль підприємництва вбачається як технологічно, організаційно, інституціонально й інтелектуально видозмінюваної системи залучення робочої сили (трудового ресурсу) й використання праці, що спрямовано на досягнення прибутковості в умовах конкурентного ринку. Тим самим ефекти розвитку підприємництва видозмінюють «правила гри» по-відношенню до зайнятості населення у забезпеченні попиту на робочу силу, доходності праці, адже підприємницька активність, спеціалізація, технологічна оснащеність виробництва, культивують вимоги до обсягу залученого і використовуваного трудового ресурсу та кваліфікації працівників, що означає творення інституцій, а значить вплив на характеристики інституційного механізму.

Список використаних джерел

1. Maslow Abraham. A Theory of Human Motivation [Electronic resource] / Abraham Maslow. Psychological Review. V. 50, No. 4. 1943. Р. 370 - 396. URL : http://psychclassics.yorku.ca/ Maslow/motivation.htm. (дата звернення: 20.06.2022)

2. Алексеева О.В. Мотивація персоналу: теоретичний аспект. Аграрна наука та освіта в умовах евроінтеграції: збірник наукових праць міжнар. наук.-практ. конф. Ч.2., м. Кам'янець-Подільський, 20-21 березня 2019 р. Тернопіль: Крок, 2019. С. 160-162.

3. Алєксєєва О.В. Підприємництво: сутність та особливості розвитку у аграрній сфері. Економіка АПК. 2019. № 10. С. 98-106.

4. Алєксєєва О.В. Теоретичні аспекти інституційного забезпечення зайнятості населення. Стратегія розвитку агропромислового комплексу в умовах інтеграційних процесів: матеріали дев'ятої міжнародної науково-практичної молодіжної інтернет-конференції (у заочній формі), 24 листопада 2018 р. Київ: ННЦ «ІАЕ», 2018. С. 21-24.

5. Биба В.В., Теницька Н.Б. Світовий досвід мотивації працівників та можливості його адаптації до умов підприємств України. Економіка і суспільство. 2017. Вип. 10. С. 166-171.

6. Бражко О.В. Інституційне забезпечення функціонування ринку праці в Україні. Економіка і держава. 2010. № 1. С. 79-81.

7. Вільямсон О.Е. Економічні інституції капіталізму: Фірми, маркетинг, укладання контрактів. Київ: Артек, 2001. 472 с.

8. Гоголь Т.В. Оцінка стану і результативності впливу ОДВ на розвиток сільських територій. Державне управління: теорія та практика. 2012. №2. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ Dutp_2012_2_33 (дата звернення 8.08.2022)

9. Економіка і планування бізнесу: монографія / В. Р. Кучеренко та ін. Одеса, 2005. 457 с.

10. Економічна енциклопедія: у 3 т./ відп. ред. С. В. Мочерний. Київ: Академія, 2001. Т.2. 848 с.

11. Економічний енциклопедичний словник: у 2-х т. / за ред. С.В. Мочерного. Львів : Світ, 2005. Т. 1. 616 с.

12. Коваленко Н.С. Соціальний аспект функціонування інституційної структури ринку праці України в умовах посилення впливу глобалізаційних процесів. Зб. на ук. пр. Кіровоград. нац. техн. ун-ту . 2009. Вип. 16. Ч. 1. С. 65-69.

13. Коваленко Ю.С. Сільськогосподарське підприємство в ринковому середовищі. Київ: ІАЕ УААН. 2000. 204 с.

14. Козарь Т.П. Сучасні проблеми державного регулювання ринку праці на регіональному рівні в Україні. Економіка та держава. 2006. №10. С.78-79

15. Купалова Г.І. Ринок робочої сили в аграрному секторі економіки України. Київ: ІАЕ, 1995. 234 с.

16. Лісогор Л.С. Роль мотивації праці та зайнятості в формуванні ринку праці України. Регіональні перспективи. 2002. № 3-4 (22-23). С. 137-139.

17. Малік М.Й. Підприємництво і розвиток сільських територій. Економіка АПК. 2016. № 6. С. 97 - 103.

18. Малік М.Й., Мамчур В.А., Шпикуляк О.Г. Інституціональне середовище та формування соціальної відповідальності аграрних підприємств. Економіка АПК. 2017. №12. С. 5 - 13.

19. Малік М.Й., Шпикуляк О.Г. Розвиток аграрного підприємництва в умовах інституціональних трансформацій. Економіка АПК. 2017. №2. С. 5 - 16.

20. Малік М.Й., Шпикуляк О.Г. Розвиток підприємництва в аграрному секторі економіки. Економіка АПК. 2006. № 4. С. 3-10.

21. Маршавін Ю. Регулювання ринку праці України : теорія та практика системного підходу : монографія. К. : Альтерпрес, 2011. 396 с.

22. Новікова О. Ф., Хандій О. О., Шамілева Л. Л. Втрати трудового та освітнього потенціалу України за період воєнного стану. Бізнес Інформ. 2022. №5. C. 62-69. https://doi.org/10.32983/2222-4459-2022-5-62-69.

23. Сімейні господарства України: принципи, механізми, перспективи. Навчальний посібник / [О.М. Ковалюк, Г.А. Лех, С.К. Реверчук]; за ред. С.К. Реверчука. К.: Атіка. 2002. 176 с.

24. Сміт Адам. Дослідження про природу і причини багатства народів / А. Сміт; пер. з англ. О. Васильєв, М. Межевікіна, А. Малівський. К. : Наш формат, 2018. 736 с.

25. Ткачук В. А. Сучасний стан і тенденції розвитку аграрного ринку праці. Економіка АПК. 2019. № 7. С. 6 -13.

26. Туган-Барановський М.І. Політична економія. Курс популярний. Київ : Наукова Думка, 1994. 261 с.

27. Фінагіна О.В., Зайцева К.В. Проблеми та особливості соціалізації ринку праці в Україні. Економічний простір. 2008. №20/1. С. 200-205.

28. Формування системи розвитку сільських територій на засадах підприємництва, саморегулювання та державного управління / Є.І. Ходаківський, Т.М. Ратошнюк, Л.Л. Капітула та ін. Подільський вісник: сільське господарство, техніка, економіка. Економічні науки. 2016. Вип. 25. С. 158-170.

29. Шпикуляк О.Г. Становлення соціального капіталу в аграрній сфері трансформаційної економіки. Management Theory and Studies for Rural Business and Infrastructure Development. 2007. Vol 8. P. 28 - 34. URL : http://mts.asu.lt/ mtsrbid/article/view/678/704 (дата звернення 25.08.2022)

30. Штундер І.О. Інституційні важелі формування ефективної зайнятості в умовах інноваційного розвитку. Вчені записки Університету «КРОК». 2014. Вип. 35. с. 40-47.

Размещено на Allbest.ru