Генезис теоретичних аспектів цифровізації

Джерело: складено авторами

Періодизація цього процесу традиційно фокусується на промислових революціях. Так, Перша промислова революція (друга половина XVIII ст.) зумовила перехід від ручної до машинної праці завдяки паровим двигунам; Друга промислова революція базувалася на поширенні викопного палива, серійного виробництва, електрифікації, а також появи радіо та телебачення, у той час як Третя промислова революція безпосередньо пов'язана з комп'ютеризацією та трансформацією інформаційних технологій [1].

Початок комп'ютеризації відноситься до періоду 1940-х років, що пов'язані із першими практичними розробками у цій сфері. Зокрема, варто виділити створення першого універсального комп'ютера ENIAC (Electronic Numerical Integrator and Computer (1945-1946 рр.), електромеханічного комп'ютера IBM Automatic Sequence Controlled Calculator (ASCC). Хоча спрямованість даних розробок була переважно військовою, переломним етапом у цьому процесі можна вважати винайдення кремнієвого чипу Джеком Кільі та Робертом Нойсом у 1959 році, що зробило можливим реєстрацію електронної інформації та розповсюдження перших персональних комп'ютерів [2]. Протягом 1960-х років були впроваджені розробки мережевих систем типу ARPANET (Advanced Research Projects Agency Network), 1970 р. - сформовано протоколи TCP/IP (Transmission Control Protocol/Internet Protocol), які заклали основи для запуску Інтернету.

Поступова експансія комп'ютерними системами численних сфер та галузей заклало основи для подальшого поширення інформаційно-комунікативних технологій, які перейшли на більш досконалий етап розвитку із поширенням технологій Інтернету. Створення мережі Тімом Бернерсом-Лі World Wide Web у 1991 році фактично означало легалізацію Інтернету, яка повною мірою проявилася у його перших спробах комерційного використання у 1995 році із запуском Amazon та створенням комерційних браузерів Netscape Navigator та Internet Explorer. Приблизно цим терміном датується поява поняття «цифрова економіка», авторство якого належить Д. Тапскотту, що сформував теоретичні основи функціонування економіки майбутнього у праці «Цифрова економіка: перспективи та небезпека в епоху мережевого інтелекту» [3]. Запуск пошукової системи Google у 1998 році фактично сформував сучасний вигляд мережі Інтернет, до якої звикли користувачі.

Розвиток мережі Інтернет став каталізатором Четвертої промислової революції (поява терміна приписується К. Швабу), або Індустрії 4.0, яка є органічним продовженням трьох попередніх промислових революцій, що характеризується інтеграцією цифрових, біологічних та фізичних систем, що спрямовані на використання штучного інтелекту, хмарних технологій та технологій 5G, блокчейну, Big Data та віртуальної реальності для впровадження трансформаційних змін в економіці та суспільстві. Як наслідок, можна стверджувати, що процес формування цифрової економіки був одночасно й історично зумовленим та стрибкоподібним, за рахунок того, що минулі досягнення дали змогу накопичити потенціал для якісних стрімких трансформаційних перетворень.

Цифрова економіка являє собою економіку, фундаментом та рушійною силою якого є цифрові технології, що використовуються для продукування, обробки, використання, зберігання та передачі даних, та яка спрямована на створення цінності на «товарах та послугах, виробництво або реалізація яких критично залежить від цифрових технологій» [4, с. 295-324]. Дослідження Дона Тапскотта та Ніколаса Негропонте можна вважати ключовими в їх спробах систематизувати наявні знання та провести межу, що відрізнятиме традиційні та цифрові економічні системи. Так, як зазначає Д. Тапскотт, цифрова економіка «визначається мережевою свідомістю (networked intelligence) та залежністю від віртуальних технологій» [5]. У той час як традиційна економіка спирається на фізичні та матеріальні ресурси, ресурсною базою цифрової економіки у цьому випадку є інформація та дані. При цьому цифрова економіка сприяє формуванню інтегрованого потоку інформації та технологій, що здійснюють безпосередній вплив на створення вартості в економічній системі, а також формується за рахунок цифрової інфраструктури, яка зумовлює функціонування комп'ютерної мережі, цифрових транзакцій, що актуалізують реалізацію цифрових змін на практиці, а споживачів, що використовують надбання цифрової економіки для отримання товарів та послуг [6]. Зокрема, як зазначає В. В. Апалькова, «є «такою, що активно поглинає та застосовує цифрові технології, а також є важливим рушієм інновацій, конкурентоспроможності та економічного розвитку» [7, с. 17]. Можна зробити висновок, що спочатку цифрова економіка розглядалася з транзакційного боку формування цінності, та асоціювалася переважно із електронною комерцією, проте завдяки подальшому розвитку і поширенню технологій Інтернету речей, хмарних та когнітивних обчислень, великих даних, блокчейну, штучного інтелекту, тривимірного друку, нанота біотехнологій, роботизації, електронного документообігу, е-послуг, фінансових інтернет-технологій стала більш широким та всеохоплюючим поняттям.

Більшість учених поділяє думку, що цифрові технології є магістральним рушієм четвертої промислової революції. Однак поглиблене вивчення наукової літератури дає змогу стверджувати, що на сьогодні в наукових колах відсутня єдність стосовно тлумачення поняття «цифровізація». Загальнопоширеним є помилкове уявлення стосовно ототожнення категорій «оцифровування», «диджиталізація» та «цифрова трансформація». Зокрема, поняття «оцифровування» (digitization) передбачає процес представлення аналогової інформації у вигляді цифрової (бінарної) форми, тим самим роблячи можливим її довгострокове зберігання на електронних носіях. Беручи до уваги такі беззаперечні переваги оцифрування, як збільшення доступності матеріалів, підвищення їх збережуваності, оцифрування як процес має на меті зробити ресурси більш доступними, у той час як цифровізація виходить за межі простого оцифровування, реалізуючи соціотехнічні аспекти цифрової економіки. Крім того, низка авторів ототожнюють поняття «цифровізація» та «цифрова трансформація» [1], розглядаючи першу категорію як «спрощену форму» цифрових трансформаційних процесів. На нашу думку, цей процес є помилковим, адже цифрова трансформація за своєю суттю є інтегруючим комплексним процесом, та окрім процесів цифровізації враховує стратегічні зміни підприємства загалом.

Аналіз літературних джерел дозволив систематизувати підходи до тлумачення категорії «цифровізація», що представлено в табл. 2, окремо виділивши інтегральний, мережевий, процесний підходи, а також підхід соціальнотехнічного спрямування. Так, інтегральний підхід передбачає поступове безповоротне злиття фізичного та цифрового вимірів, а також їх трансформації, за якого новоутворена економіка володіє рядом беззаперечних переваг та характеризується більшою стійкістю. Мережевий підхід є певною видозміною ресурсного підходу, за якого цифрові прилади та системи є єднальною ланкою між людьми та цифровими системами, здійснюючи обмін та засвоєння інформації можливим. Процесний підхід, у свою чергу, спрямовано на розуміння цифровізації як процесу, що має накопичувальний потенціал, а підхід соціального спрямування розглядає цифровізації в контексті впливу технологій на соціальні системи, бізнес екосистеми та окремих споживачів.

Таблиця 2

Узагальнення підходів до визначення сутності поняття «цифровізація» у працях вітчизняних та зарубіжних науковців