Модель аналітичного забезпечення стратегічного планування промислового розвитку

В статті С. Скочиляс [3] проаналізовано сутність аналітичного забезпечення прийняття рішень суб'єктами господарювання і дійшла висновку, що аналітичне забезпечення - це процес підготовки аналітичної інформації, який можна розділити на кілька ключових етапів: 1) збирання, реєстрація та узагальнення даних; 2) перевірка інформації для забезпечення необхідної якості; 3) аналітичне опрацювання; 4) збереження та передача інформації; 5) формування інформаційного базису для розроблення рішень.

В. Лень [4], говорячи про обліково-аналітичне забезпечення управління також вирізняє тактичну спрямованість інформації (для оперативного управління) і спрямованість на майбутні періоди (для стратегічного управління), але при цьому зазначає, що такий розподіл є умовним, оскільки в оперативному управлінні здійснюється досягнення частини стратегічних цілей, а виконання стратегічних завдань конкретизується за конкретними оперативними планами.

В дослідженні І.Л. Хвальчик та Л.О. Волощук [5] представлено принципи інформаційно-аналітичного забезпечення підприємства: структурованості, системності, інтеграційної обробки, методичної єдності, якості, гнучкості, своєчасності, оперативності. Ці принципи можна вважати справедливими і для стратегічного планування на рівні сектора чи галузі.

Водночас, особливості та принципи аналітичного забезпечення прийняття управлінських рішень на мезо- та макрорівні визначили у своїх дослідженнях С. Вировий [6] та К. Шапошников [7]. Зокрема, С. Вировий відмічає такі принципи як цілеспрямованість, активність, ініціативність, об'єктивність, повнота, безперервність та обґрунтованість.

Серед зарубіжних досліджень варто відмітити роботи Р. Черіфа, Н. Спатафори, Р. Гірі та ін. [8], які представляють Міжнародний валютний фонд, і визначають коло аналітичних питань, які необхідно вирішити в процесі формування промислової політики; а також П. Лоранжа та Р. Вансіля [9], які доводять, що саме конструкція моделі аналітичного забезпечення для кожної окремої управлінської дії може визначати її успіх.

Окремі аспекти аналітичного забезпечення та взаємодії між інституціями в ході обміну аналітичною інформацією розкриті в низці публікацій методичного характеру від міжнародних та зарубіжних організацій - ПРООН [10], Європейської комісії [11], GIZ та ЮНІДО [12], Корпорація розвитку підприємництва (CFED) [13].

Водночас, питання аналітичного забезпечення для стратегічного планування промислового розвитку залишається недостатньо методологічно обґрунтованим, одним з наслідків чого стало неухвалення проєкту Стратегії розвитку промислового комплексу України на період до 2025 року [14].

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою дослідження є визначення компонентів моделі аналітичного забезпечення стратегічного планування промислового розвитку та встановлення взаємозв'язків між ними.

Виклад основного матеріалу дослідження. Функціональна архітектура системи аналізу та стратегічного планування розвитку промислового сектора передбачає, що вона охоплює коло відповідних цілям стратегічного планування державних і суспільних інституцій та інформаційно -технічних ресурсів. В спрощеному вигляді вона включає таких суб'єктів процесу аналітичного забезпечення: підприємства та їх об'єднання, інші суб'єкти господарювання, громадські організації, державні організації, у тому числі наукові установи та заклади вищої освіти, органи державної влади, а також засоби аналізу: технічні (обчислювальна техніка, засоби зв'язку), інтелектуальні (інформаційні технології, дослідницькі методи та методи обробки інформації, математичний апарат), інформаційні (бази даних, інформаційні ресурси).

Водночас, для стратегічного планування промислового розвитку така система виглядає значно складніше, враховуючи багатогалузевість, комплексність міжгалузевих зв'язків, залежність векторів розвитку від часових і просторових чинників, а також неможливість охоплення однією відповідальною за стратегічне планування інституцією функції аналізування таких великих масивів інформації.

Політичні пріоритети та інституційні можливості у прийнятті рішень щодо стратегічного планування промислового розвитку відрізняються в країнах світу в залежності від організації системи управління державою. Тому неможливо розробити універсальні процедури механізми, як має відбуватися стратегування та його аналітичне забезпечення. Водночас, фахівці Міжнародного валютного фонду пропонують узагальнену схему, яка дозволяє системно підійти до розроблення стратегічних планів і політик в сфері промислового розвитку. Вона передбачає врахування трьох ключових питань (Рис. 1).

Рис. 1. Схема та ключові питання для прийняття рішень щодо змісту стратегічного плану промислового розвитку

Джерело: сформовано на основі [8].

До ринкового фіаско та екстерналій відносяться: невдачі координації (наприклад, недостатні масштаби підтримки відтворення кадрового потенціалу та пропозиції необхідних ресурсів), навчання через дію (не інтерналізується в кредитних та інвестиційних рішеннях) тощо. До секторальних провалів державної політики в торговельній політиці можна віднести високі тарифи на критичний імпорт, потенційно переоцінений обмінний курс; в регулюванні - витрати і затримки в розмитненні, у виділенні землі під промислові підприємства та індустріальні парки; в розвитку навичок - недостатні технічні та управлінські навички.

На думку П. Лоранжа та Р. Вансіля, ефективна система стратегічного планування вимагає "ситуаційного дизайну", який повинен враховувати вказані питання [9]. По суті, менеджери на кожному рівні ієрархії повинні остаточно погодити детальний комплексний план дій; вони приходять до згоди через серію кроків, починаючи з окреслення місії і цілей і завершуючи підготовкою плану заходів. Однак конструкція цього процесу - рішення про те, хто, що, як і коли робить - може бути складною, і є одним з ключових чинників успіху планування.

Так, дані та інформація про зовнішнє і внутрішнє середовище соціально - економічної системи, які збираються і реєструються, для потреб стратегічного планування промислового розвитку надходять із значної кількості джерел - від статистичних органів, профільних міністерств та відомств до асоціацій виробників, торгово-промислових палат та окремих виробників. В свою чергу, при формуванні аналітичних даних, які будуть передаватися для цілей стратегічного планування, вказані інституції - постачальники інформації повинні володіти специфічними знаннями, уміннями та навичками, засобами комунікації, відповідальністю та автономією.

Специфічні для аналітичного забезпечення розроблення стратегій знання передбачають обізнаність в економічних і соціальних законах, у методологічних питаннях аналітичної підтримки, у логіці соціально - економічної динаміки, процесу створення доданої вартості, індикаторів стану соціально-економічного явища та принципів їх вимірювання, технологіях аналітичного процесу в управлінській інформаційній підсистемі, психологічних аспектів сприйняття та засвоєння аналітичної інформації в процесі реалізації функції стратегічного планування, принципах системності та комплексності організації аналітичних досліджень, етапах виконання аналітичних процедур та їх типів з урахуванням інформаційних потреб стратегічного планування, засобах візуалізації аналітичної інформації, в інструментах аналітичного забезпечення в умовах глобальної нестабільності: гнучкому реагуванні на зміни внутрішнього і зовнішнього середовища, аналізі великих даних та дата - майнінгу, використанні штучного інтелекту та інформаційних технологій, в прогнозних методах та форсайтингу тощо.

До специфічних умінь та навичок для інституцій, залучених в аналітичне забезпечення стратегічного планування, можна віднести: володіння методами системного, структурно-функціонального, морфологічного та монографічного аналізу, статистичними методами збору та оброблення даних, формувати систему показників як для оцінки досягнення стратегічних цілей, так і для моніторингу результативності виконання стратегії на різних часових проміжках, проводити різні типи якісного та кількісного аналізу, готувати аналітичні записки та звіти, оцінювати перспективи розвитку явищ і процесів, застосовувати інструменти та підходи до пошуку, оброблення та аналізування релевантної інформації.

Особливості міжінституційних комунікацій передбачають наявність засобів і способів передачі інформації та даних до їх користувачів, проведення обговорень та дискусій з заінтересованими сторонами.

Кожна інституція несе певний рівень відповідальності та має автономію у забезпеченні аналітичною інформацією, зокрема, це - відповідальність за результат аналітичної процедури, його надійність та достовірність, а також самостійність у виборі методів, інструментів та підходів до роботи з інформацією, у навчанні новому для створення більшої цінності аналітичної інформації, в управлінні процесами аналізування прикладних питань, що відносяться до компетенції інституції.

Метою аналітичного забезпечення є акумулювання та надання необхідної якісної інформації за запитом відповідної інституції (розробника стратегічних планів). Формування такого аналітичного забезпечення вимагає "організацію масиву інформації, її переробки та потоків" [4], а також її систематизації та узгодження з цілями стратегічного планування. Для стратегічних цілей збирання інформації відбувається за різними напрямами, що обумовлюють промисловий розвиток: діяльність підприємств промисловості або її галузей; внутрішня торгівля промисловими товарами; капітальні інвестиції; основні засоби; енергетика; будівництво; транспорт; податки; наука, технології та інновації; освіта; ринок праці; навколишнє природне середовище; чинне законодавство та міжнародні угоди, до яких приєдналася Україна тощо. Ця інформація носить як кількісний (кількість підприємств промисловості, обсяги виробництва, реалізації, експорту та імпорту, їх динаміка, кількість зайнятих і підготовка кадрів, валова додана вартість, обсяги інвестицій, обсяги сплачених податків тощо), так і якісний характер (можливості та загрози, виклики і ризики, політичні, економічні, соціальні, технологічні, екологічні чинники, форсайтні дослідження, вимоги міжнародних угод, транспортно-логістичне забезпечення, доступ до природних ресурсів тощо).

В результаті цього в системі аналітичного забезпечення створюються можливості для появи нових центрів планування та прогнозування - аналітичних центрів, інтегрованих інституційно з процесами стратегічного планування та прогнозування. Зокрема, одним з таких центрів став Центр економічного відновлення при підготовці Національної економічної стратегії до 2030 року. Потужними закладами, що готують аналітичну інформацію для потреб органів державної влади, є Національний інститут стратегічних досліджень, Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, наукові інститути Національної академії наук України та інших академій наук.

Таким чином, система аналітичного забезпечення стратегічного планування може бути розглянута за інституційним чинником (які інституції беруть участь в збиранні, обробленні та обміні інформацією), за часовим чинником (як інформація розподіляється та використовується при прийнятті оперативних і стратегічних рішень) та за характером інформації (яку сферу соціально-економічних відносин інформація описує). Зокрема, відповідно до Закону України "Про інформацію" [15] такою інформацією для стратегічного планування промислового розвитку може бути інформація довідково - енциклопедичного характеру, екологічна, науково-технічна, податкова, правова, статистична та соціологічна.

Порядок руху інформації та обміну нею між різними заінтересованими сторонами (інституціями) викладено в низці нормативно-правових актів, що забезпечують інституційні та методичні засади розроблення планів і стратегій, а також прогнозів, які їх обґрунтовують. Наразі можна вказати такий перелік чинних документів:

- Закон України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" від 23.03.2000 №1602-III, в якому встановлено порядок і структуру прогнозних документів, які є основою для розроблення стратегій соціально-економічного розвитку;

- Постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України" від 07.09.2020 №819, в якій визначено, що Мінстратегпром "формує єдину інформаційну систему для забезпечення реалізації державної політики у сфері розвитку стратегічних галузей промисловості" (пп.7 п. 3 Положення), а також "розробляє разом з міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Національною академією наук, галузевими науково-дослідними установами, підприємствами та організаціями, партнерами соціального діалогу державні цільові науково-технічні програми та інші стратегічні, програмно-планові документи у сфері оборонно-промислового комплексу і забезпечує їх реалізацію" (пп. 8 п. 3 Положення);

- Постанова Кабінету Міністрів України "Питання Міністерства економіки" від 20.08.2014 №459, в якій на Міністерство економіки України покладаються завдання участі у розробленні стратегії та механізму реалізації державної науково-технічної політики; розробки та організації державних цільових програм у промисловому секторі економіки; аналізу стану конкурентоспроможності та ресурсоефективності галузей промисловості, ефективності зовнішньої торгівлі промисловою продукцією та розробки рекомендацій для відповідних галузей промисловості щодо розвитку зовнішньоекономічних зв'язків; організацію та координацію в межах повноважень, передбачених законом, підготовку та перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів у сфері промисловості;

- Наказ Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України "Про затвердження Положення про колегію Міністерства питань стратегічних галузей промисловості України" від 11.01.2021 №1, яким до основних функцій Колегії віднесено "обговорення та прийняття рішень щодо перспектив і найважливіших напрямів формування і реалізації державної промислової політики, державної військово-промислової політики, державної політики у сфері оборонного замовлення, у сфері оборонно-промислового комплексу, у літакобудівній галузі...", а також розгляд пропозицій щодо "обговорення прогнозів і програм соціально-економічного розвитку в сфері державного оборонного замовлення, у сфері оборонно-промислового комплексу, у літакобудівній галузі та у сфері космічної діяльності, інших державних програм та визначення шляхів їх реалізації";

- Наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України "Про затвердження Методичних рекомендацій з питань методологічного забезпечення складання середньо- та довгострокових стратегічних планів розвитку державних підприємств, державних акціонерних товариств та господарських структур" від 14.08.2013 №971, яким встановлено структуру та зміст середньо- та довгострокових планів стратегічного розвитку;

- Постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання розроблення регіональних стратегій розвитку і планів заходів з їх реалізації та проведення моніторингу реалізації зазначених стратегій і планів заходів" від 04.08.2023 №816, яким встановлено Порядок розроблення регіональних стратегій розвитку і планів заходів з їх реалізації, а також проведення моніторингу реалізації зазначених стратегій і планів заходів;

- Наказ Міністерства розвитку громад та територій України "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку розроблення, затвердження, реалізації, проведення моніторингу та оцінювання реалізації стратегій розвитку територіальних громад" від 21.12.2022 №265, що містить методичні вказівки щодо структури й змісту стратегій соціально-економічного розвитку громад.

Також важливе значення мають суміжні "екосистемні" угоди та інші документи, до яких приєдналася або планує приєднатися Україна і які значною мірою обумовлюють як вектор промислового розвитку, так і зміст його аналітичного забезпечення у вигляді індикаторів, якісних даних, що мають відношення до промисловості: Європейський зелений курс, Угода про оцінку відповідності та прийнятність промислової продукції (ACAA), Цілі сталого розвитку 2030, Угода про асоціацію між Україною та ЄС тощо.

Незважаючи на наявність кількох регулюючих документів, в чинному законодавстві фактично відсутні методичні рекомендації із складання стратегій та стратегічного планування соціально-економічного та промислового розвитку, зокрема. Відтак не забезпечена стандартизація процесів взаємодії між органами влади та іншими стейкхолдерами і партнерами в ході підготовки стратегічних планів і не встановлені вимоги для забезпечення паритетності їх участі у розробці стратегічних рішень. Наявні міжнародні методичні рекомендації та посібники [10-13] з підготовки стратегічних планів промислового розвитку та дотичних до нього в повній мірі не адаптовані для України та не вбудовані в наявну інституційну систему. В результаті забезпечення аналітичною інформацією в системі стратегічного планування промислового розвитку відбувається емпірично та стикається з такими труднощами як:

- недостатня достовірність і низька оперативність надходження інформації [16] через використання ретроспективних даних, які потребують часу для збору і узагальнення відповідними статистичними підрозділами, та даних імовірнісних передбачень, які вимагають спеціально організованих заходів із прогнозування та форсайтингу. Крім того, вплив на достовірність спричиняють особливості статистичної методології та значна частка тіньового сектору економіки України;

- складність забезпечення збалансованого представництва заінтересованих сторін (інституцій, індивідів, соціальних груп) в робочих групах з розроблення стратегічних планів. Зокрема, для підготовки розділу "Промисловість" Національної економічної стратегії до 2030 року в робочу групу було залучено 21 особу, з яких: представників державних органів влади та відомств - 2; державних та комунальних підприємств - 4; аналітичних центрів та незалежних експертів - 6; підприємств та їх об'єднань - 8; науки - 1. Для підготовки розділу "Видобувна промисловість" відповідно працювала робоча групи у складі 19 осіб, з яких: представників державних органів влади та відомств - 2; державних підприємств - 2; аналітичних центрів та незалежних експертів - 4; підприємств та їх об'єднань - 11 осіб [17]. Фактично участь науки була мінімальною, що певною мірою позначилося на відсутності комплексного бачення промислового розвитку держави, на визначенні стратегічних перспектив розвитку видобувної і переробної промисловості та призвело до мозаїчного характеру пропонованих ініціатив (інструментів та рекомендацій). Крім того, регіональний розріз учасників показав, що переважна більшість представляла організації, що зареєстровані та/або функціонують у столиці.

Для поліпшення методологічної складової щодо аналітичного забезпечення та взаємодії з інституціями - постачальниками аналітичної інформації Європейська комісія у 2021 році видала "Рекомендації для кращого регулювання" [18], в яких розкриті необхідність, підходи та інструменти роботи з заінтересованими сторонами при плануванні та розробленні державних політик. Зокрема, в документі зазначається, що консультації зі стейкхолдерами є важливим інструментом збору даних для формування планів

та стратегій, заснованих на доказах (evidence-based). Більш того, для залучення наукової експертизи при Європейській комісії було створено платформу "Механізм наукового консультування" (Scientific Advice Mechanism) [19], в рамках якої науковці за запитом досліджують окремі соціально-економічні проблеми та надають рекомендації і консультації для формування політик.

Врахування визначених вище складових аналітичного забезпечення стратегічного планування промислового розвитку дозволяє узагальнити їх у вигляді моделі (Рис. 2).