Досвід соціально-економічного розвитку Сінгапуру: особливості та можливості застосування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця

ДОСВІД СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СІНГАПУРУ: ОСОБЛИВОСТІ ТА МОЖЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНІ

C.В. Мішина, к. е. н., доцент, доцент

кафедри соціальної економіки

О.Ю. Мішин, к. е. н., доцент, доцент кафедри

міжнародих економічних відносин

м. Харків

Анотація

сінгапур економіка соціальний політика

У статті проаналізовано досвід соціально-економічного розвитку Сінгапуру. Систематизовано особливості соціальної політики Сінгапуру. Висвітлено етапи розвитку демографічної політики Сінгапуру. Проаналізовано динаміку демографічних показників, показників економічного розвитку та розвитку зовнішньоекономічної діяльності Сінгапуру. Систематизовано досвід успішного розвитку Сінгапура у таких сферах, як: 1) соціальна політика - урахування етнічної і релігійної структури суспільства, пропозицій громадських організацій; зниження соціальної напруженості через вирішення мовного питання; розвиток соціальної інфраструктури; відмова від державного страхування на користь фондів індивідуального заощадження; 2) демографічна політика - спрямованість на зниження народжуваності; 3) антикорупційна політика - наділення широкими повноваженнями Бюро з розслідування корупції; формування психологічного сприйняття корупції як ганебного явища; удосконалення антикорупційного законодавства; високий рівень заробітної плати чиновників; 4) економічна політика - забезпечення сприятливого інвестиційного клімату; зосередження уваги на розвитку пріоритетних галузей економіки; експортна орієнтація економіки; ефективна податкова політика. Запропоновано підхід щодо застосування успішних практик соціально - економічного розвитку Сінгапуру в Україні. Обґрунтовано застосування в Україні сінгапурського досвіду розвитку: 1) соціальної політики (а саме побудови соціальної інфраструктури та реформування пенсійної системи), 2) антикорупційної політики (а саме посилення системи покарань для усіх учасників корупційних схем; забезпечення високого рівня заробітної плати на усіх рівнях державної влади, розгортання інформаційної кампанії з протидії корупції); 3) економічної політики (а саме покращення інвестиційного клімату, забезпечення державної підтримки розвитку пріоритетних галузей економіки, спрощення системи оподаткування та нарощування експортного потенціалу); 4) цифровізації економіки та соціальної сфери (а саме розвиток інформаційного сусупільства, ІТ-технологій, електронного врядування).

Ключові слова: антикорупційна політика, демографічна політика, економічна політика, Сінгапур, соціальна політика, соціально-економічний розвиток.

Annotation

S. Mishyna, PhD in Economics, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Social Economy, Simon Kuznets Kharkiv National University of Economics, Kharkiv

О. Mishyn, PhD in Economics, Associate Professor, Associate Professor of the Department of International Economic Relations, Simon KuznetKharkiv National University of Economics, Kharkiv

SINGAPORE'S EXPERIENCE OF SOCIO-ECONOMIC DEVELOPMENT: FEATURES AND POSSIBILITIES OF APPLICATION IN UKRAINE

The article analyzes the experience of socio-economic development of Singapore. Features of Singapore's social policy are systematized. The stages of the development of Singapore's demographic policy are highlighted. The dynamics of demographic indicators, indicators of economic development and the development of foreign economic activities of Singapore are analyzed. The experience of successful development of Singapore in such areas as: 1) social policy - taking into account the ethnic and religious structure of society, proposals of public organizations is systematized; reduction of social tension due to the solution of the language issue; development of social infrastructure; refusal of state insurance in favor of individual savings funds; 2) demographic policy - focus on reducing the birth rate; 3) anticorruption policy - granting broad powers to the Bureau of Corruption Investigation; formation of psychological perception of corruption as a shameful phenomenon; improvement of anti-corruption legislation; high level of salaries of officials; 4) economic policy - ensuring a favorable investment climate; focusing attention on the development of priority sectors of the economy; export orientation of the economy; effective tax policy. An approach to the application of successful practices of socioeconomic development of Singapore in Ukraine is proposed. The application of the Singapore experience in Ukraine to the development of: 1) social policy ( the construction of social infrastructure and reforming the pension system), 2) anticorruption policy (the strengthening of the punishment system for all participants in corruption schemes; ensuring a high level of wages at all levels of state power) is substantiated, deployment of an information campaign to combat corruption); 3) economic policy (improving the investment climate, ensuring state support for the development of priority sectors of the economy, simplifying the taxation system and increasing export potential); 4) digitization of the economy and the social sphere (the development of the information society, IT technologies, electronic governance).

Keywords: anti-corruption policy, demographic policy, economic policy, Singapore, social policy, socio-economic development.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями

Сінгапур - це маленька країна з унікальною історією і високим рівнем соціально-економічного розвитку сьогодні. Країна є важливим торговим центром Південно-Східній Азії, так би мовити «Воротами Азії». Місто-держава Сінгапур. За розміром території - це карликова держава, мала держава за чисельністю населення і, водночас, держава з дуже високим рівнем економічного та людського розвитку. Сінгапур - країна, яка має приголомшливий успіх в економіці у порівнянні з іншими розвиненими країнами світу. Історія свідчить, що з отриманням незалежності у 1965 році Сінгапур мав статус країни третього світу. Початок 1990 -х років для Сінгапура ознаменувався переходом до числа найбільш розвинутих економік світу. Багато країн вивчають успішний досвід цього міста-держави, аби застосовувати його у власній практиці. Актуальним є застосування досвіду Сінгапуру й в Україні для розбудови економіки та розвитку соціальної політики, що обумовлює необхідність вивчення економічного дива Сінгапуру та його здобутків в різних сферах діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Практичним підгрунтям для впровадження досвіду соціально-економічного розвитку Сінгапуру є праця Лі Куана Ю. [1]. Теоретичні засади впровадження досвіду Сінгапуру знайшли відображення у працях таких українських науковців, як: Макарчук К. О., Непрядкіна Н. В., Шинкаренко О. С. [2]., Маулік С. С. [3], Нонік В. В. [4], Торопченко Н. В. [5], Шмаль Л. М. [6]. Не зважаючи на наявність наукових праць з питань використання досвіду Сінгапуру в окремих галузях державної політики в Україні, слід відзначити необхідність більш детального аналізу сінгапурського досвіду та розробки рекомендацій щодо можливостей його використання в сфері антикорупційної, соціальної, економічної політики та розвитку цифрової економіки.

Формулювання цілей статті

Метою дослідження є уточнення науково - практичних засад впровадження досвіду соціально-економічного розвитку Сінгапуру в Україні.

Для досягнення мети були поставлені і вирішені такі завдання:

розглянути загальну характеристику Сінгапуру як держави;; обґрунтувати особливості побудови соціальної політики у Сінгапурі; охарактеризувати соціальну, демографічну та антикорупційну політику міста-держави Сінгапур;

висвітлити історію економічного розвитку країни Сінгапур; визначити передумови та можливості застосування успішного досвіду соціально-економічного розвитку Сінгапуру в Україні.

Виклад основного матеріалу

У праці Маулік С. С. [3] розглянуто питання інноваційного економічного розвитку Сінгапуру та застосування цього досвіду в Україні. Торопченко Н. В. [5] розглядає досвід Сінгапуру в інвестиційному стимулюванні економічного розвитку та оцінює можливості його застосування в українській практиці. Шмаль Л. М. [6] та Нонік В. В. [4] у своїх працях розглядають досвід та можливості застосування успішних практик антикорупційної політики в Україні. Вчені Макарчук К. О., Непрядкіна Н. В., Шинкаренко О. С. [3] розглядають зовнішньоекономічні відносини та політику Сінгапура, окреслюючи можливості застосування цього досвіду для розвитку експортно-імпортної діяльності українських товаровиробників. Як на нашу думку, праці цих науковців мають велике значення, а їх опрацювання дозволить виробити комплексні рекомендації щодо впровадження сінгапурського досвіду в Україні, враховуючи різні сфери соціально-економічної політики держави.

Сінгапур - це республіка, місто-держава з одноіменною столицею Сінгапур. Місто-держава розміщене в Південно-Східній Азії біля південного краю півострова Малакка. Держава Сінгапур містить у своєму складі острів Сінгапур і 63 дрібних острови. Територія і площа міста-країни постійно збільшується завдяки програмі намиву території, що діє практично із дня незалежності міста-держави. Сінгапур має чотири офіційні мови. Навіть загальна характеристика країни свідчить про її унікальність та необхідність ефективного використання території та налагодження міжнародних економічних відносин.

Державна політика (соціальна, демографічна, антикорупційна, економічна) є чи не однією з успішніших у світі. Лі Куан Ю. ставив соціальну політику в ранг пріоритетних завдань держави. Під його керівництвом Сінгапур став «соціальною державою ХХІІ століття».

Як на нашу думку, за результатами аналізу джерела [1] в якості особливостей побудови соціальної політики у Сінгапурі доцільно виділити:

1) розвиток причетності населення до своєї країни. Населення за задумом Лі Куана Ю. стало власником своєї країни. 90 % мешканців Сінгапуру мають своє житло. Цьому сприяла реалізація програм будівництва соціального житла. Кожен мешканець розумів, що це його країна, він має тут власність і повинен намагатися розбудовувати країну, працювати на користь нації з метою досягнення стратегічних цілей своєї держави;

2) урахування релігійної та етнічної структури суспільства міста-держави. Історично так склалося, що на території Сінгапуру проживають китайці, індійці, малайці. Мешканці різних національностей мають відмінності в культурних, релігійних цінностях. Для згладжування цих відмінностей і побудови цілісного суспільства у новобудови заселялися мешканці різних етнічних груп, які згуртовувалися під час вирішення, у тому числі і побутових справ;

3) зниження соціальної напруженості у суспільстві через вирішення мовного питання, тобто визнання 4 офіційних мов. Це мови 3 етнічних меншин, а саме китайська, тамільська, малайська, а також англійська мова, як мова для міжетнічного та міжнародного спілкування. Англійську мову посилено вивчали у закладах освіти, оскільки її знання було важливим і для спілкування мешканців різних національностей у Сінгапурі, і для встановлення міжнародних економічних відносин;

4) запобігання «виродженню нації». Створене у Сінгапурі Державне агентство соціального розвитку всіляко заохочувало одруження чоловіків на жінках, які мали вищу освіту, та народження у таких сім'ях великої кількості дітей. Лі Куан Ю вважав, що так можна сформувати освічене суспільство, сприяючи цьому через надання дітям з таких сімей високоякісної безкоштовної освіти. Такий елемент соціальної політики, як на нашу думку, має суперечливий характер;

5) розвиток соціальної інфраструктури та благоустрій Сінгапура, що став містом-садом. Сінгапур став зручним для життя і відпочинку містом через побудову відповідної соціальної інфраструктури, незважаючи на територіальну обмеженість. Найбільш складною була проблема «перевиховання» мешканців Сінгапура аби вони дбайливо ставилися до свого міста, не смітили, дотримувалися чистоти, тобто відмовилися від азійських звичок. Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. На цю тему проводилася численні лекції, семінари, пояснення;

6) суттєва роль громадських організацій у формуванні соціальної політики. Серед таких організацій: Рада з розвитку місцевих громад, Об'єднаний рух молоді, Національний конгрес профспілок, Ради взаємодопомоги [3]. Політичні партії та державна влада у Сінгапурі беруть до уваги пропозиції громадських організацій, враховуючи побажання населення при формуванні соціальної політики;

7) забезпечення соціального захисту здійснюється через створення для кожного сінгапурця фонду індивідуального заощадження. Працівники до цього фонду відраховують 20 % від суми нарахованої зарплати, а роботодавці - 16%. Витрачати гроші власних фондів сінгапурці можуть виключно на придбання житла, лікування та освіту дітей, які по закінченні освітніх закладів мають повернути батькам гроші. Інвестувати гроші власних фондів мешканці Сінгапура можуть тільки в інвестиційні фонди, визначені державою. Характерною є цілковита відсутність державних пенсій та державних виплат з безробіття.

Таким чином, соціальна політика Сінгапуру стала успішною завдяки урахуванню етнічної і релігійної структури суспільства, пропозицій громадських організацій; розвитку причетності населення до своєї країни, їх відчуття господарями країни; зниженню соціальної напруженості через вирішення мовного питання; відмові від державного пенсійного страхування та страхування від безробіття на користь фондів індивідуального заощадження; запобіганню «виродженню нації» шляхом підготовки висококваліфікованих фахівців, а також завдяки розвитку соціальної інфраструктури і благоустрою.

Демографічна політика Сінгапуру характеризується різними етапами розвитку:

1947-1957 рр. - значне зростання народжуваності, що призвело до зростання населення. Державна політика була спрямована на зниження народжуваності, у тому числі і за рахунок роз'яснювальної роботи волонтерів, відкриття відповідних клінік жіночого здоров'я;

60-ті рр. - запуск на державному рівні програми «Зупинись на двох», яка передбачала добровільну стерилізації, нагадування про необхідність контрацепції у сім'ях, що уже виховували по двоє дітей;

70-ті рр. - середина 80-х рр - лібералізація законодавства щодо абортів, широке залучення жінок до стерилізації; впровадження штрафів для жінок без вищої освіти, що народили другу дитину;

з 1987 р. - зміна демографічної політики із-за зниження темпів зростання народжуваності, що полягала у наданні можливості жінкам відновлювати у державних клініках фертильні функції; агітації людей з вищою освітою обирати собі освічену пару; у наданні пільг для жінок з вищою освітою, що народили другу чи третю дитину. Така політика, як на думку уряду, сприяла так званому запобіганню «виродженню нації».

Динаміка чисельності населення Сінгапуру з 1950 року подана на рис. 1 на основі опрацювання джерела [7].

Рис. 1 Динаміка чисельності населення Сінгапура

Джерело: сформовано за даними джерела [7]

Практично в усі роки незалежного існування Сінгапуру помічено тенденції до зростання чисельності населення, проте в 1985, 2003, 2020 та 2021 роках за даними рис. 1 мало місце зниження в абсолютному виразі чисельності населення. У цілому за період 1950 - 2023 рр. чисельність населення міста-держави в абсолютному виразі збільшилася з 1 022 100 осіб до 5 917 648 осіб (на 4 895 548 осіб) або 478,97%, тобто зросла майже в 5 разів [7]. Зростання чисельності населення є порівняно стабільними протягом усієї історії існування незалежного Сінгапуру, що свідчить про послідовну демографічну політку в країні. Підтвердженням її ефективності є планомірне зниження коефіцієнта природного приросту населення (рис. 2).

Рис. 2 Динаміка коефіцієнта природного приросту населення Сінгапуру

Джерело: сформовано за даними джерела [7]

Незважаючи на майже постійне зростання чисельності населення в абсолютному виразі, коефіцієнт природного приросту, який показує перевищення кількості народжених над кількістю померлих у розрахунку на кожну тисячу населення, мав стійку тенденцію до зниження. Тобто, наприклад, в 1950 році кількість народжених була більшою, ніж кількість померлих у розрахунку на 1000 населення на 33,4 %о, у той час як у 2023 році - на 1,2 %о. Це є свідченням того, що державна демографічна політика зі зниження народжуваності у Сінгапурі є ефективною. Крім того зниження природного приросту населення пов'язано не зі зростанням смертності, а зі зниженням народжуваності, свідченням цього є і середній вік населення Сінгапуру (табл. 1).

Таблиця 1

Основні демографічні показники Сінгапуру