Фінансування агропромислового комплексу України: проблеми та перспективи

The paper is devoted to the analysis of the financing of the agro-industrial complex of Ukraine, the identification of problems and prospects of this process. During the research, methods of a scientific and empirical nature were used the collection and comparison of information, as well as complex analytical methods, which include synthesis and generalization. The informative basis of the paper is the scientific works of domestic and foreign scientists who consider the issue offinancing the agro-industrial complex and the problems associated with its development. The paper noted that Ukraine with its fertile land has great potential for the growth of this sector of the economy. However, the unconscious and inefficient use of natural resources, as well as internal and external economic challenges put it at risk. Factors that hold back the development of this industry include insufficient financing, lack of available credit, low level of investment, bureaucratic obstacles, corruption and instability, infrastructure problems. The experience offoreign countries can be useful for Ukraine in the field of state support of the agro-industrial complex. The conclusion emphasizes that financing the development of the domestic agricultural sector is an urgent problem that requires a comprehensive approach. To ensure the sustainable development of the industry, it is necessary to increase state support, expand lending programs on favorable terms, support scientific research and development of agricultural technologies. Tax incentives for agricultural producers and the development of processing of agricultural products can contribute to an increase in added value and the number of jobs. Strengthening the financial stability of the sector and increasing the export potential of products with high added value can have a positive effect on the country's economy and ensure the sustainable growth of agriculture. A close relationship between state institutions, enterprises and scientific institutions is necessary for the successful implementation of these measures.

Keywords: financing, agro-industrial complex, investment, agriculture, development

ВСТУП

Фінансування агропромислового комплексу є однією з найважливіших складників економічної стабільності та процвітання країни. Україна зі своєю родючою землею має великий потенціал для зростання цього сектору економіки. Проте несвідоме й неефективне використання природних ресурсів, а також внутрішні та зовнішні економічні виклики ставлять його під загрозу.

Однією з головних проблем, з якими стикається агропромисловий комплекс (АПК) України, є недостатнє фінансування. Інвестиції в цей сектор є необхідними для забезпечення інноваційного розвитку, підвищення якості продукції та підтримки сільських громад. Недостатнє фінансування також негативно впливає на розв'язання питань захисту довкілля та сталого розвитку, оскільки значна частина сільськогосподарської діяльності вимагає великих вкладень у збереження ґрунтів, водних ресурсів і розвиток екологічно чистого виробництва.

З іншого боку, український АПК має хороший потенціал для залучення інвестицій як вітчизняних, так і з- за кордону. Розвиток аграрної сфери може стати каталізатором економічного зростання та створити нові робочі місця в сільській місцевості. Також важливо враховувати роль галузі у гарантуванні продовольчої безпеки та поставці продукції на зовнішні ринки.

МЕТА - дослідження проблем і перспектив фінансування розвитку агропромислового комплексу України. Висвітлення цих питань допоможе визначити шляхи вдосконалення фінансових механізмів підтримки цієї галузі для досягнення подальшого економічного розвитку України.

Сільське господарство в Україні становить значну частину економіки (~ 12% у структурі ВВП) і є однією з найбільш перспективних галузей, що має істотні темпи зростання.

Повномасштабна війна стала великим випробуванням для аграріїв [2]. За 19 місяців війни сільське господарство зазнало колосальних збитків через руйнування його інфраструктури, знищення та пошкодження майна, готової продукції, тварин тощо. Найбільше постраждали малі та середні агропідприємства з високим рівнем ризику та нестабільності доходів внаслідок значної залежності від багатьох як внутрішніх, так і зовнішніх чинників [3].

Результати опитувань виробників сільськогосподарської продукції вказують на кілька ключових обмежувальних факторів їх розвитку, серед яких нестача робочої сили, недостатній попит на продукцію, обмежена доступність матеріалів й обладнання, а також фінансові труднощі. Повільний обіг капіталу, відсутність власних ресурсів і складнощі у залученні позичок призвели до того, що сільське господарство нині не може повністю використовувати свій потенціал. Отже, для досягнення ефективного розвитку аграрного сектору в Україні потрібна додаткова підтримка з боку держави. Це особливо важливо, зважаючи на вагому частку галузі у структурі вітчизняного експорту: практично 40% припадає на сільгосппродукцію [4, с. 547].

Якщо брати АПК загалом, то серед проблем, що перешкоджають розвитку цієї сфери, виділяють:

Непрозорість земельних відносин. Проблеми з власністю та земельними правами можуть створювати невпевненість для сільських господарів й інвесторів.

Невідповідність міжнародним стандартам якості та безпеки. Застосування стандартів якості та безпеки продукції є важливим аспектом для експорту та конкурентоспроможності на міжнародному ринку.

Низький рівень інвестування. Недостатнє інвестування у сільське господарство може обмежувати розвиток нових технологій та інфраструктури.

Неадаптованість законодавчих актів України до вимог ЄС. Зближення законодавства України з вимогами ЄС важливе для підтримки експорту та сприяння зовнішньому інвестуванню.

Проблему перерозподілу ринку в ринковій самостійності. Ринкові зміни можуть вимагати переорієнтації та адаптації для сільських виробників, що може бути викликом.

Низький рівень інноваційної активності. Впровадження нових технологій та інновацій є вирішальним фактором для підвищення продуктивності й конкурентоспроможності сільського господарства.

Недосконалу логістику. Ефективна логістика є важливою для транспортування продукції та зменшення витрат.

Підвищену залежність від державного фінансування. Це може обмежувати незалежність та стійкість сільських господарств [6].

Отже, сьогодні як ніколи гостро стоїть питання фінансової спроможності сільськогосподарських підприємств на внутрішньому та зовнішньому ринках, подальшого розвитку аграрного сектору національної економіки [7, с. 344].

Серед проблем, які ускладнюють процес фінансування та розвитку цієї галузі, виділимо такі:

1. Недостатнє фінансування. Сільське господарство потребує значних інвестицій для розвитку, модернізації та зростання виробництва. Проте недостатнє фінансування з боку держави та приватного сектору гальмує цей процес.

2. Відсутність доступних кредитів. Багато агропід- приємств мають обмежений доступ до кредитів на прийнятних умовах. Високі відсоткові ставки та вимоги до забезпечення ускладнюють процес отримання фінансування.

Варто зазначити, що у розвинутих країнах більшість обігових коштів, які використовуються для розвитку сільськогосподарського сектору, формується за рахунок банківського кредитування, але в Україні ця частка становить лише 7 % [8].

І. Шалигіна та Л. Рибіна зазначають, що успішне кредитування аграрного сектору України має базуватися на взаємодії та підтримці як з боку держави, так і з боку фінансових установ. Це передбачає розширення наявних програм банківського кредитування та створення нових ініціатив, таких як програми державної підтримки для фермерів і зменшення відсоткових ставок на сільськогосподарські кредити.

Також важливими є збільшення обсягів державних коштів на доступні кредити, продовження програми кредитування за ставкою 5-7-9 % і підтримку малого та середнього аграрного бізнесу. Всі ці ініціативи сприятимуть розвитку сільгоспвиробництва в Україні та створенню сприятливого середовища для інвестицій у сільське господарство [10, с. 262].

3. Низький рівень інвестицій. Наразі Україна має проблему недостатньої інвестиційної активності в АПК. Це обмежує можливості модернізації та підвищення продуктивності.

О. Попова, Л. Коцюбинська та О. Скубій зазначають, що інвестиційна діяльність у сільськогосподарських підприємствах має важливе значення для розвитку сектору і має базуватися на інноваційному підґрунті. Головними завданнями інвестицій в цьому контексті є:

Зменшення техногенного та антропогенного навантаження на ґрунти. Інвестиції мають спрямовуватися на впровадження сучасних агротехнологій, які дають змогу зберегти родючість ґрунтів та запобігти їх деградації;

Відповідність вітчизняної продукції сільського господарства міжнародним стандартам якості й санітарним нормам. Інвестиції в сучасні технології та контроль якості допоможуть підвищити конкурентоспроможність української продукції на світовому ринку.

Розв'язання проблеми високого рівня освоєння сільгоспугідь. Інвестування у зрошення та меліорацію земель допоможе збільшити врожайність і забезпечити стале виробництво сільськогосподарської продукції.

Розвиток інфраструктури заготівлі та збуту сільгосппродукції. Інвестиції у створення сучасних систем збору, зберігання і транспортування продукції полегшать доступ до ринків збуту та підвищать ефективність господарювання.

Подолання кризових явищ у тваринництві. Інвестування в покращення умов утримання та годівлі тварин допоможе підвищити якість і кількість м'яса й молока, а також знизити ризики захворювань.

Збільшення собівартості вирощування і реалізації сільськогосподарської продукції. Інвестування в сучасні технології, обладнання та логістику допоможе підвищити ефективність виробництва та знизити витрати.

Підвищення матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств. Інвестиції в придбання сучасної сільгосптехніки й обладнання сприятимуть підвищенню продуктивності праці та розвитку галузі загалом [9].

4. Бюрократичні перешкоди. Завади у вигляді бюрократичних процедур і надмірних адміністративних обмежень ускладнюють отримання дозволів і ліцензій, а також можуть впливати на фінансові рішення агропід- приємств.

5. Корупція та нестабільність. Ці характерні для України явища ускладнюють фінансування та ведення сільського господарства. Це також негативно впливає на інвестиції та розвиток галузі.

6. Інфраструктурі проблеми. Недостатня розвиненість інфраструктури (доріг, залізниць, портів) або відсутність доступу до неї може істотно збільшувати витрати на транспортування та зберігання сільськогосподарської продукції, знижуючи конкурентоспроможність сектору.

Розв'язання цих проблем вимагає комплексного підходу.

Варто зауважити, що повчальним для України у царині державної підтримки АПК є досвід зарубіжних країн. Так, наприклад, аналіз стану фінансування галузі в Японії показав, що практично 80 % обсягів сільськогосподарського виробництва - це предмет державних програм і заходів [1, с. 1017]. Серед основних функцій держави в регулюванні фінансових питань аграрного сектору відзначимо:

1. Регулювання закупівельної ціни. Встановлення закупівельної ціни для сільгосппродукції на рівні, що дає змогу компенсувати витрати на її виробництво, сприяє стабільності доходів виробників і підтримує сільське господарство.

2. Регулювання граничних цін. Встановлення граничних цін на окремі види агропродукції може бути корисно для регулювання ринкової ситуації і запобігання раптовим коливанням цін. Якщо ціни не відповідають ринковим, держава може гарантувати закупівлю такої продукції, щоб підтримати виробників.

3. Гарантований мінімальний рівень цін. Забезпечення мінімального рівня цін або компенсація різниці між регульованою та ринковою ціною в умовах її зниження допомагає захистити інтереси сільськогосподарських виробників і запобігти їхній фінансовій нестабільності.

4. Підтримка науки та інженерії. Інвестиції в аграрну науку й інженерію важливі для підвищення продуктивності та якості виробництва. Сприяння науковому дослідженню й розвитку технологій допомагає АПК підвищити конкурентоспроможність.

Пільгові кредити також широко використовуються в аграрному секторі Японії. Це дає змогу контролювати цільове використання коштів на державному рівні. Наслідком такої ініціативи стало істотне зростання обсягів пільгового кредитування АПК протягом останніх років - практично на 50%, що, зі свого боку, сприяло збільшенню виробництва в цій галузі.

Зауважимо, що в Україні державна фінансова допомога охоплює численні програми та заходи, призначені для підтримки аграрного сектору (табл. 1).

Відзначимо, що згідно з даними Міністерства аграрної політики та продовольства України у 2022 р. розподіл асигнувань був таким (табл. 2).

Таблиця 1 - Державні програми підтримки сільськогосподарського виробництва [1, с. 1018]

Таблиця 2 - Державні асигнування у 2022 р. [5]

Водночас є обставини, які ускладнюють застосування окремого інструменту державної підтримки в Україні на основі зарубіжного досвіду. По-перше, в розвинутих країнах, зокрема в ЄС, є проблема перевиробництва сільськогосподарської продукції, на відміну від України, де потрібно збільшувати її виробництво. По-друге, важливо враховувати фінансові обмеження та рівень дефіциту бюджету перед прийняттям рішення про посилення державної підтримки АПК в Україні. Ситуація у фінансовому секторі та бюджетні обмеження можуть вимагати унікальних підходів і рішень, які враховували б особливості країни.

Крім того, важливо враховувати значні збитки АПК через воєнні дії на території України і розподіл державного бюджету для зменшення цих наслідків. Без наявності бюджетних коштів забезпечити належний рівень розвитку сільського господарства в Україні неможливо.

Т. Добрунік та О. Кузнєцова вважають, що пріоритетними напрямами стабілізації розвитку аграрного сектору України в сучасних реаліях господарювання є:

Максимальне залучення фінансових ресурсів для підтримки малого й середнього агробізнесу та сімейного фермерства. Цей напрям передбачає використання як прямих, так і непрямих фінансових заходів для стабілізації й активізації суб'єктів агробізнесу, зокрема малих і середніх сільгосппідприємств, а також сімейних фермерських господарств;

Податкове стимулювання через відновлення спеціального пільгового режиму оподаткування ПДВ для аграрних виробників продукції рослинництва та тваринництва. Ця стратегія передбачає надання пільгових умов оподаткування для аграрних виробників з можливістю спрямування накопичених сум ПДВ на розвиток сільськогосподарського товаровиробництва;

Забезпечення розвитку переробки сільськогосподарської продукції. Цей напрям передбачає збільшення доданої вартості продукції шляхом розвитку переробки сільськогосподарських сировинних матеріалів, що допоможе створити нові робочі місця та сприятиме розвитку АПК відповідно до принципів Green Deal;

Збільшення експортного потенціалу з високою доданою вартістю. Важливо розвивати експорт не лише сировинних ресурсів, але й готової продукції з високою доданою вартістю. Це допоможе розширити експортні можливості України та залучити іноземні інвестиції [2].

Такі заходи сприятимуть стійкому розвитку сільського господарства та позитивно позначаться на економіці України.