Основні напрями державного регулювання національної інноваційної системи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Навчально-науковий інститут «Інститут державного управління»

Основні напрями державного регулювання національної інноваційної системи України

Статівка Наталія Валеріївна доктор наук з державного управління, професор, завідувач кафедри управління персоналом та підприємництва,

Гараз Іван Вікторович аспірант кафедри управління персоналом та підприємництва

м. Харків

Анотація

У статті досліджено основні напрями державного регулювання національної інноваційної системи України. Узагальнення наукової літератури дозволило позначити ряд необхідних етапів формування системи державного регулювання інноваційного середовища в рамках комплексної інноваційної політики. На першому етапі визначаються національні пріоритети науково-технічної та інноваційної політики, а також критичні обмеження і «вузькі місця», які можуть перешкоджати досягненню певних пріоритетів. На другому етапі розробки інноваційної політики ідентифікуються інструменти та заходи, адресовані найбільш важливим обмеженням і «вузьким місцям», що ускладнює виконання модернізаційних завдань, виявлених на попередньому етапі планування. На третьому етапі запропоновані інструменти та механізми інноваційної політики реалізуються на практиці з урахуванням потенціалу та можливостей державного сектору.

З урахуванням представленого трьохетапного алгоритму можна виділити два напрямки розробки та реалізації інноваційної політики:1) інноваційна політика розробляється і реалізується з урахуванням існуючих інституційних, організаційних, фінансових та інших умов, при цьому лише окремі найбільш істотні обмеження господарської системи можуть бути змінені; 2) виконанню заходів інноваційної політики передує створення відповідних інституційно- економічних умов, що гарантують ефективність реалізованих інструментів.

З'ясовано, що важливою частиною стратегічного планування і прогнозування інноваційного розвитку країни є виявлення пріоритетних напрямків інноваційної активності вітчизняної економіки на основі комплексної оцінки довгострокових тенденцій інноваційного розвитку. Базовим інструментом в даному напрямку може виступати методика форсайта, що дозволяє розробляти пріоритети державного фінансування нових напрямків наукових досліджень, визначати необхідні інституційні зміни в інноваційній сфері.

Доведено, що важливим інструментом реалізації інноваційної політики держави виступає державно-приватне партнерство (ДПП). Розвиток взаємодії між суб'єктами інноваційної системи України в рамках ДПП - між державою і органами і великими підприємствами - перспективний у напрямку укладання контрактів держави і галузі, держави і регіону.

Ключові слова: держава, державне регулювання, інновації, інноваційна діяльність, національна інноваційна система, державна інноваційна політика.

Abstract

Stativka Nataliia Valeriivna Doctor of Public Administration, Professor, Head of Department of Personnel management and entrepreneurship, VN Kharkiv National University Karazina, Kharkiv

Haraz Ivan Viktorovych Postgraduate student of the Department of Personnel Management and Entrepreneurship, VN Kharkiv National University Karazina, Educational and Scientific Institute "Institute of Public Administration", Kharkiv,

MAIN DIRECTIONS OF STATE REGULATION OF THE NATIONAL INNOVATION SYSTEM OF UKRAINE

The article examines the main directions of state regulation of the national innovation system of Ukraine. Generalization of scientific literature allowed us to identify a number of necessary stages in the formation of a system of state regulation of the innovation environment within the framework of a comprehensive innovation policy. At the first stage, national priorities of scientific, technical and innovation policies are identified, as well as critical constraints and "bottlenecks" that may hinder the achievement of certain priorities. At the second stage of innovation policy development, tools and measures are identified that address the most important constraints and "bottlenecks", which complicates the implementation of modernization tasks identified at the previous planning stage. At the third stage, the proposed innovation policy tools and mechanisms are implemented in practice, taking into account the potential and capabilities of the public sector.

Taking into account the presented three-stage algorithm, two directions of development and implementation of innovation policy can be distinguished: 1) innovation policy is developed and implemented taking into account the existing institutional, organizational, financial and other conditions, while only some of the most significant limitations of the economic system can be changed; 2) the implementation of innovation policy measures is preceded by the creation of appropriate institutional and economic conditions that guarantee the effectiveness of the implemented tools.

It is found out that an important part of strategic planning and forecasting of innovative development of the country is the identification of priority areas of innovation activity of the domestic economy based on a comprehensive assessment of long-term trends in innovative development. The basic tool in this area can be the foresight method, which allows developing priorities for state funding of new areas of scientific research, determining the necessary institutional changes in the innovation sphere.

It is proved that Public-Private Partnership (PPP) is an important tool for implementing the state's innovation policy. The development of interaction between the subjects of the innovation system of Ukraine within the framework of PPPs - between the state and bodies and large enterprises - is promising in the direction of concluding contracts of the state and industry, the state and the region.

Keywords: state, state regulation, innovation, innovation activity, national innovation system, state innovation policy.

Постановка проблеми

Враховуючи діючий воєнний стан економічна ситуація, яка склалася в Україні, вимагає нових форм організації - інноваційного характеру - та методологій управління в усіх сферах. Їх потрібно створювати з метою: підвищити ефективність роботи, а також зменшити ризики, особливо в умовах прийняття рішень для таких установ, які функціонують в умовах воєнного стану через повномасштабне російське військове вторгнення. Таким чином, інноваційність стала одним із їхніх життєвих шляхів не лише до функціональності, але навіть до розвитку та конкурентоспроможності в більш широкому масштабі - на інституційному рівні. Проте національна інноваційна система потребує державної підтримки через створення сприятливого середовища для суб'єктів господарювання незалежно від структури власності; стале використання наявних наукових ресурсів, щоб підвищити конкурентоспроможність виробництва, що, у свою чергу, має призвести до ширшого національного економічного зростання. Отже, державну інноваційну політику можна вважати основою взаємодії державних і недержавних структур, що передбачає організацію та об'єднання промислових виробництв - тих, що мають важливе значення для соціально- економічного розвитку - у базу, призначену для реалізації стратегічних цілей держави. Ці цілі пов'язані з модернізацією існуючої структури промисловості шляхом прискорення інноваційної роботи, задоволення потреб місцевого виробника шляхом сприяння вітчизняній промисловості та заохочення інтересів виробника, таких як захист новонародженої промисловості: не забуваючи про підвищення конкурентоспроможності промислової продукції до світових стандартів. інноваційний економіка державний

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Теоретичні і практичні аспекти державного регулювання національної інноваційної системи розглянуті в працях як зарубіжних, так і вітчизняних вчених. Вагомий внесок у дослідження впливу держави на інноваційну діяльність зробили такі вчені Березняк Н.В. [7], Горник В.Г. [1], Дацій Н.В. [1], Дудченко О. В. [8], Захаркіна Л. С. [2], Касьянова Н.В. [4], Коверга С. В., [4], Краус, Н. М. [3], Лаврук, О. В. [5], Лігузова В.О. [6], Ломакіна, Т. О. [8], Павлович Р.В. [4], Писаренко Т.В. [7], Смоляр Л. Г. [8], Юринець З. В. [10] та ін. Незважаючи на велику кількість робіт по означеній проблематиці, слід зазначити наявність низки невивчених питань в інноваційній сфері, що свідчить про актуальність обраної тематики цієї статті.

Формулювання цілей (мети) статті

Метою даної статті є дослідження основних напрямів державного регулювання національної інноваційної системи.

Виклад основного матеріалу

Інновації часто обговорюються на урядовому рівні, де чиновники закликають до інституційних перетворень (реформ інституцій, спрямованих на покращення державного управління, людського капіталу тощо) та сприяння сприятливому для інновацій середовища. Реальні заходи інноваційної політики зазвичай зосереджені навколо фінансової підтримки інноваційних розробок, а також самих інновацій.

Поступальна еволюція системи державного регулювання національної інноваційної системи України потребує в цьому напрямі звернення до історії. Треба розуміти, що ми ще не завершили загальний процес оптимізації національної інноваційної системи, зокрема її регуляторного механізму та аспектів розвитку [2, с. 67]. Проте напрямок, у якому спрямовані ці трансформаційні зусилля, може виступати компасом для того, щоб ввести Україну в модернізовану інноваційну сферу. Наш аналіз наукової літератури виявив кілька етапів, важливих для створення регульованої державою інноваційної екосистеми - невід'ємної частини комплексної інноваційної політики.

На першому етапі основна увага приділяється визначенню національних пріоритетів науково-технічної та інноваційної політики на першому етапі. Поряд із критичними обмеженнями та «вузькими місцями», які потенційно можуть перешкодити цим визначеним пріоритетам. Виявленим обмеженням необхідно ефективно протидіяти через комплексний підхід, у якому інноваційна політика взаємодіє з іншими елементами національної стратегії розвитку, тобто інноваційна політика має бути невід'ємною частиною економічної політики держави. Спрощена альтернатива може бути прийнята в країнах, де адміністративні ресурси є дефіцитними, а підходи до стратегічного планування лише зароджуються: це передбачає зосередження на вже сформованих секторах і галузях економіки. Виявлення «сфер прориву» серед цих секторів може бути самоокупною підтримкою, яка б забезпечувала досягнення національних пріоритетів у соціально-економічному розвитку (таких як підвищення зайнятості, продуктивності; інновації через експорт наукомісткої продукції тощо). шляхом модернізації відповідних технологій.

У проекті «Стратегії інноваційного розвитку України на період до 2030 року» цей підхід деталізовано у зазначеній практиці. Він базується на виборі інноваційно-технологічного прориву: держава та бізнес спрямовують свої інноваційно-інвестиційні ресурси на вузькі сфери стратегічних інноваційних пріоритетів [4, с. 102]. Це забезпечує поширення сучасних п'ятого та новаторських систем розвитку з певних напрямків перспективного шостого технологічного укладів, де може відбуватися інноваційний розвиток разом із конверсійними ринками, заснованими на визначеному науковому та винахідницькому потенціалі серед інших, які Україна може очолити або відігравати конкурентну роль.

Виклики такого варіанту полягають у позиції країни в сучасному світі, яка базується на підтримці та оновленні макротехнологій. Це вимагає потоку інновацій і постійного технологічного переозброєння секторів. З іншого боку, обмеження щодо придбання, адаптації та оволодіння іноземними технологіями очевидні світовій практиці та потребують значних ресурсів. На думку фахівців, Україна не має жодного комплексу технологій у рамках концепції макротехнологій. Наприклад, на піку свого розвитку СРСР контролював 12 із 50 макротехнологій у всьому світі [1, с. 114]. Більше того, відсутність суттєвих змін в інноваційній екосистемі може зрештою призвести до втрати навіть існуючого інноваційного відділу.

На другому етапі розробки інноваційної політики ми визначаємо інструменти та заходи, які усувають найбільш суттєві обмеження та вузькі місця, які перешкоджають реалізації завдань, визначених на попередньому етапі модернізації планування.

Саме тут врахування ресурсної, фінансової та адміністративної спроможності держави стає важливим, держава визначає, чи можна досягти цілей за допомогою запропонованих ініціатив. Наприклад, зростання інвестицій у секторах, які вважаються «критичними», або швидке впровадження нових технологій у цих секторах не можуть бути повсюдно реалізовані через обмеження всередині національних інноваційних систем, які регулюються державними нормативними актами про потенціал у всіх країнах.

На національному рівні зазвичай схвалюється багато різних видів інноваційної інфраструктури, але все ще існують значні труднощі в передачі знань від науки до промисловості. Часто це пов'язано з браком фінансових ресурсів (особливо бюджетних), а також кваліфікованого персоналу та сильних бізнес-стимулів до інновацій. У результаті, коли необхідні ресурси не відповідають завданням і пріоритетам, це, як правило, ставить під загрозу якість і загальний вплив заходів інноваційної політики, які реалізуються з метою низької ефективності.

Запровадження запропонованих інструментів та механізмів інноваційної політики на третьому етапі покликане сприяти практичному врахуванню потенціалу державного сектору. Аналізуючи досвід країн, що розвиваються, можна побачити, що неодноразово обмеження адміністративного ресурсу призводили до низької ефективності інструментів і заходів інноваційної політики, або до неправильно прийнятих стратегічних рішень через різні фактори. Тому будь-які заплановані заходи інноваційної політики можуть потребувати переосмислення чи коригування згодом, виходячи з наявних ресурсних обмежень державного управління у сфері інновацій. Таким чином, інноваційну політику слід впроваджувати лише після того, як переконливо доведено, що вона буде ефективною в інституційному та політичному плані, враховуючи також інституційну структуру разом із політичними можливостями в рамках економічної системи.

На основі запропонованого триетапного алгоритму можна виділити два шляхи розробки та реалізації інноваційної політики:

інноваційна політика формується та реалізується з урахуванням поточної інституційної, організаційної, фінансової та іншої ситуації. Однак лише деякі з найбільш значущих обмежень в економічній системі можуть бути змінені;

прийняття заходів інноваційної політики зумовлене створенням відповідних інституційних та економічних умов, які забезпечують ефективність запроваджених на практиці інструментів.

На наш погляд, синтез згаданої подвійної позиції був би більш вигідним для економіки України. У цьому світлі інноваційна політика може вважатися «здійсненною» та ефективною лише тоді, коли вона пристосована до переважаючого інституційного та економічного контексту. По-друге, необхідно завжди тримати під наглядом можливості та шляхи, які ведуть до обмежень і «вузьких місць», де інноваційний розвиток знаходить свій шлях до національної економіки, тим самим перешкоджаючи ефективному впровадженню заходів та інструментів державної політики через попередню відсутність з боку існуючі обмеження. Це передбачає створення сприятливого інноваційного клімату.

У сфері інноваційного розвитку успіх не залежить від володіння унікальними можливостями чи ресурсами. Успіх багатьох країн базувався на їхній здатності сприяти розвитку виробництва в межах своїх кордонів, що, у свою чергу, базувалося на добре продуманій інноваційній політиці: ця політика формувала стимули та мотиваційні фактори для інвесторів фінансувати різні етапи інноваційних процесів і купувати нові технології [6, С. 37]. Слід зазначити, що ефективність цих заходів не залежить від сильної чи слабкої держави; скоріше, це залежить від рівня розвитку та динаміки між суб'єктами, що складають національну інноваційну систему (відповідають як за управління інноваційними цілями національного розвитку, так і за власні індивідуальні інтереси).

Таким чином вибір моделі та напрямків державної інноваційної політики України може передбачати рекомендації щодо розробки ефективного державного регулювання інноваційної діяльності, що можуть базуватися на світовій практиці, де: розвиток мережевої взаємодії між зацікавленими сторонами інновацій сприяє співпраці; інноваційні сфери ідентифікуються через державно-бізнес-партнерство; і сприятливе бізнес-середовище створюється через спільні інтереси. Створення таких систем має також забезпечувати ефективне залучення всіх зацікавлених сторін, зокрема сприятливе середовище, яке мінімізує ризики для інвесторів.

Цілі та завдання інноваційної державної політики є результатом великої, але складної мережі національних пріоритетів соціально-економічного розвитку, яка включає те, як країна бачить себе стратегічно в рамках глобальної економіки. Ось чому, як правило, на початковому етапі створення системи державного регулювання національних інновацій основна увага приділяється визначенню головного вектора інноваційного зростання для країни [5, С. 229].

У майбутньому Україна має дуже важливий стратегічний пріоритет. Йдеться про створення власного технологічного напряму інноваційного розвитку, який допомагає визначити конкурентну нішу країни на світовому ринку інноваційної продукції - виробляти високотехнологічні товари та послуги, які не мають аналогів в інших країнах. Проте місцеві економісти вважають, що наша країна має важливу конкурентну перевагу - «перевагу відсталості». Це дозволяє запозичити вже розроблені технології та методи, не витрачаючи кошти на їх розвиток [3, с. 52]. Ефективність таких запозичених інновацій визначатиметься тим, наскільки швидко вони поширяться між підприємствами. І це залежить від того, чи є у нас відповідні інструменти та інститути державного регулювання (інноваційна інфраструктура, ДПП тощо) чи ні. Це натякає на те, що впровадження іноземних технологій може відбуватися одночасно з компонентами інноваційного розвитку, як-от залучення внутрішнього інноваційного потенціалу для підвищення конкурентоспроможності країни, розробка технологій п'ятого та шостого технологічного рівня або навіть розвиток існуючих інноваційних кластерів у визначених тематичних сферах.

Для того, щоб знайти конкурентоспроможну нішу України у світовому інноваційному процесі та мати можливість використовувати вітчизняну науку і технології, ми маємо також опанувати іноземні технології та інвестиції. Але для цього є декілька передумов, зокрема оволодіння сучасними методами плюс форми стратегічного планування та програмування науково- інноваційного розвитку.

Цікавим є досвід використання індикативного планування в кількох високорозвинених країнах, таких як Японія, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, тощо, як успішного механізму державного регулювання інноваційної діяльності, де воно відігравало роль ефективного інструменту взаємодії. між державою, бізнесом і наукою разом із споживачами та незалежними експертами. Головною метою впровадження системи індикативного планування в багатьох країнах є визначення та об'єднання інтересів усіх основних учасників національної інноваційної системи через взаємні відносини [8, С. 7]. Відсутність практики повного довгострокового прогнозування та програмування індикативним плануванням тягне за собою неузгодженість середньо- строкових і довгострокових прогнозів інноваційного розвитку, ліквідацію запланованих заходів державного регулювання, а отже, невизначеність в економіці. Ця невизначеність переноситься на бізнес, що призводить, серед іншого, до скорочення горизонтів планування для вітчизняних компаній.

Визначення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності є важливою складовою стратегічного планування та прогнозування розвитку України. Це передбачає комплексний аналіз довгострокових інноваційних тенденцій в економіці. Одним із ключових інструментів для досягнення цього є застосування техніки форсайту, яка допомагає кількома способами: вона допомагає визначити пріоритети, які повинні фінансуватися державою як нові сфери для досліджень і розробок; це також допомагає визначити інституційні реформи, які мають відбутися в інноваційній сфері. Сам по собі форсайт передбачає загальнонаціональний процес вибору нових напрямів, заснований на досягненні консенсусу між різними елементами національної інноваційної системи, тобто розуміння всіх взаємозв'язків між цими елементами. У світі не існує універсальної моделі форсайту, оскільки кожна країна адаптує цей підхід відповідно до своїх конкретних умов і цілей, яких вона прагне досягти.

В Україні були випадки, коли методологія форсайту виявлялася успішною у формуванні ІТ-політики. Але якщо ми хочемо зробити цей підхід ефективним, ми повинні спочатку чітко визначити, які цілі та завдання включає в себе форсайт - це визначення фінансових і людських ресурсів, які можуть бути застосовані як на рівні державного сектора, так і на національному рівні [7, с. 77]. В організаційному плані прийняття Україною методології форсайту передбачає створення спеціальної державної експертної комісії (Громадської ради) з числа урядовців, вітчизняних науковців, бізнесменів, а також міжнародних експертів, як один із способів досягнення цієї мети.

Ефективне залучення учасників інноваційного процесу забезпечується використанням різноманітних інструментів державної інноваційної політики. Деякі з цих інструментів включають державні підприємства, які мають певні переваги, такі як: чітка прозорість їх діяльності (на відміну від приватних фірм, державні підприємства підзвітні уряду через материнську установу, яка є їхнім засновником, і вони контролюються обома державними установами, як аудиторська палата чи парламент тощо, а також приватні інвестори); залучення приватних коштів для реалізації громадських проектів; досягнення відповідного балансу між «державною організацією» та сприянням індивідуальній бізнес-ініціативі.

Візьмемо для прикладу Чилі. Серед її державних органів розвитку є державна корпорація, відома як CORFO. Завдання CORFO зосереджені навколо сприяння покращенню якості управління компанією, сприяння розвитку співробітництва та ініціювання створення інноваційних бізнес- структур, причому підтримка інновацій лежить в основі його функцій. Два інноваційні фонди діють під CORFO для досягнення цих цілей: FONTEC Fund, який стимулює інновації та технологічний розвиток у чилійських компаніях, і Innovation Development Fund (FDI), який зосереджується на розвитку «доконкурентних інновацій». Крім фінансових вкладень, CORFO також надає широкий спектр інформаційних та консультаційних послуг, а також навчальні програми; він іде далі пропагувати сертифікацію організацій малого інноваційного бізнесу і навіть надавати послуги, пов'язані з виконанням державними органами своїх функцій [9, с. 81].

Для того, щоб державні підприємства позитивно впливали на розвиток інноваційної сфери України, необхідно прийняти міжнародно визнані принципи та підходи до їх створення: формулювання чітких цілей і функцій їх створення, визначення місця та ролі цих суб'єктів у рамках інноваційна система та національна політика; наслідування стратегії, прийнятої фондом CORFO в Чилі; створення ефективного механізму контролю та оцінки діяльності державних підприємств. До них відносяться такі ризики, як загроза «стихійної приватизації» для чиновницького апарату при його формуванні, нецільове спрямування на нього фінансових асигнувань.

Ще одним інструментом реалізації державної інноваційної політики є ДПП. Посилення співпраці між суб'єктами інноваційної системи України через ДПП, зокрема між державою та основними підприємствами, є перспективним для таких угод, як держава-галузь чи держава-регіон. Україна могла б отримати цінні уроки з успішної реалізації галузевих контрактів у таких країнах, як Франція, США та Австралія, які мають застосовність та потенціал адаптації в українському контексті [10, С. 36].

Суть «галузевого» контракту полягає в укладенні угоди між урядом і промисловістю. У цій угоді держава може мати своїх представників, наприклад, Міністерство освіти і науки України, а промислову сторону може представляти група підприємств чи асоціацій, які мають плани щодо пріоритетних проектів розвитку. Початок «галузевого» контракту може бути ініційовано поданням заявки однієї чи кількох галузевих асоціацій чи груп до відповідного міністерства. Детальну перевірку проектів галузевих контрактів, запропонованих підприємцями, проводить профільне міністерство.

Напрямом державного регулювання національної інноваційної системи є питання державного фінансування інноваційної діяльності. Враховуючи обмеження у вітчизняній практиці, такі як низький рівень державного замовлення, відсутність фінансової підтримки інноваційної діяльності та попиту на інноваційну продукцію, рекомендовано суттєво збільшити фінансування наукових фондів з державного бюджету - мінімум у 2-3 рази ніж нинішній рівень (з огляду на масштаби завдань інноваційного розвитку та реальні потреби підприємницького сектору).

У сфері непрямих заходів, які вказують на підтримку інновацій з боку уряду, виділяється одне особливе питання: питання щодо імпортних мит на технічне обладнання. В даному випадку обґрунтованим є скасування або зниження митної ставки на технологічне обладнання, аналогів якому не виробляється всередині України і яке представляє стратегічний інтерес для розвитку національного інноваційного сектора.

Висновки і перспективи подальших розвідок

Узагальнення наукової літератури дозволило окреслити ключові етапи становлення системи державного регулювання сприяння інноваційному середовищу - у рамках інноваційної політики. На початковому етапі визначаються національні науково-технологічні та інноваційні пріоритети разом із критичними обмеженнями та вузькими місцями, які перешкоджають їх реалізації. Другий етап включає в себе розробку інструментів і заходів для усунення основних обмежень, які перешкоджають реалізації завдань модернізації, поставлених на попередньому етапі планування. Нарешті, на третьому етапі впровадження визначених інструментів і механізмів інноваційної політики впроваджується на практиці з урахуванням можливостей і потенціалу державного сектору - як невід'ємної частини реалізації цього починання.

У світлі вищезазначеного триетапного алгоритму можна виділити два шляхи розробки та впровадження інноваційної політики: по-перше, інноваційна політика розробляється та впроваджується з урахуванням поточних інституційних, організаційних та фінансових рамок - лише з кількома основними обмеженнями економічного характеру. змінна система; і по-друге, де прийняття заходів інноваційної політики обумовлено попереднім створенням належного інституційного та економічного середовища, яке забезпечує ефективність інструментів, які мають бути запроваджені.

Одним з основних аспектів стратегічного планування та прогнозування інноваційного розвитку країни є визначення пріоритетних напрямків інноваційної діяльності вітчизняної економіки. Це має базуватися на комплексній оцінці довгострокових тенденцій інновацій. Важливим інструментом, який тут можна використати, є техніка форсайту, яка допомагає визначити пріоритети державного фінансування нових наукових досліджень, а також визначити інституційні зміни, необхідні в інноваційному секторі.

Факти свідчать про те, що державно-приватне партнерство (ДПП) є важливим механізмом реалізації державної інноваційної політики. Перспективні перспективи відкриває налагодження механізмів взаємодії між суб'єктами інноваційної системи України - державними органами та великими корпораціями через ДПП. Це передбачає угоди між державою та промисловістю, а також державою та регіоном: двома основними суб'єктами, які мають частку в цих партнерствах.

Основні напрямки розвитку інноваційної політики держави вбачаються у сфері вдосконалення та розширення непрямих заходів стимулювання інновацій, розвитку інноваційної інфраструктури. В цілому розробка ключових завдань і реалізація заходів інноваційної політики повинні бути засновані на комплексному підході, що охоплює всі напрямки державного регулювання інноваційної сфери.

Література

1. Горник В. Г., Дацій Н.В. Інвестиційно-інноваційний розвиток промисловості: монографія. Київ: Вид-во НАДУ, 2005. 200 с.

2. Державне стимулювання інноваційного розвитку суб'єктів господарювання: методологічні засади, світовий та вітчизняний досвід: монографія / за заг. ред. Л. С. Захаркіної. Суми : Сумський державний університет, 2019. 200 с.

3. Краус, Н. М. Становлення інноваційної економіки в умовах інституціональних змін: монографія. Київ: Центр учб. л-ри, 2016. 596 с.

4. Коверга С. В., Касьянова Н.В., Павлович Р.В. Інвестиційне забезпечення розвитку національної інноваційної системи України: стратегія, оцінка, концепції: монографія. Слов'янськ: Вид-во Б. І. Маторіна, 2020. 197 с.

5. Лаврук, О. В. Державна інноваційна політика розвитку тваринництва. Експерт: парадигми юридичних наук і державного управління. 2019. №2(4)

6. Лігузова В.О. Світовий досвід державної підтримки інновацій. Глобальні та національні проблеми економіки. 2017. №18. С. 36-41.

7. Писаренко Т.В., Кваша Т.К., Березняк Н.В., Прудка О.В. Інформаційне забезпечення інноваційного розвитку: світовий та вітчизняний досвід: монографія. Київ: УкрІНТЕІ, 2015. 239 с.

8. Смоляр Л. Г., Дудченко О. В., Ломакіна, Т. О. Національна інноваційна система: загрози та перепони на макрорівні. Підприємництво та інновації. 2017. №3. С. 6-12.

9. Учасники національної інноваційної системи: інституційно-функціональний аналіз в праві: монографія / за заг. ред. С. В. Глібка, Ю. В. Георгієвського. Харків: Право, 2018. 270 с.

10. Юринець З. В. Інноваційний потенціал і державна інноваційна політика в системі підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Інвестиції: практика та досвід. 2016. № 4. С. 35-37.

References

1. Hornyk, V. H., Datsii, N.V. (2005). Investytsiino-innovatsiinyi rozvytok promyslovosti. [Investment and innovation development of industry]. Kyiv: Vyd-vo NADU. [in Ukrainian].

2. Zakharkina, L. S. (2019). Derzhavne stymuliuvannia innovatsiinoho rozvytku subiektiv hospodariuvannia: metodolohichni zasady, svitovyi ta vitchyznianyi dosvid. [State stimulation of innovative development of business entities: methodological principles, world and domestic experience:]. Sumy : Sumskyi derzhavnyi universytet. [in Ukrainian].

3. Kraus, N. M. (2016). Stanovlennia innovatsiinoi ekonomiky v umovakh instytutsionalnykh zmin. [Formation of innovative economy in conditions of institutional changes]. Kyiv: Tsentr uchb. l-ry. [in Ukrainian].

4. Koverha, S. V., Kasianova, N.V., Pavlovych, R.V. (2020). Investytsiine zabezpechennia rozvytku natsionalnoi innovatsiinoi systemy Ukrainy: stratehiia, otsinka, kontseptsii. [Investment support for the development of the national innovation system of Ukraine: strategy, assessment, concepts]. Sloviansk: Vyd-vo B. I. Matorina. [in Ukrainian].

5. Lavruk, O. V. (2019). Derzhavna innovatsiina polityka rozvytku tvarynnytstva. [State innovative policy of livestock development.]. Ekspert: paradyhmy yurydychnykh nauk i derzhavnoho upravlinnia. - Expert: paradigms of legal sciences and public administration. №2(4), 229-237. [in Ukrainian].

6. Lihuzova V.O. (2017). Svitovyi dosvid derzhavnoi pidtrymky innovatsii. [World experience of state support for innovations.]. Hlobalni ta natsionalni problemy ekonomiky. - Global and national economic problems. №18. 36-41. [in Ukrainian].

7. Pysarenko T.V., Kvasha T.K., Berezniak N.V., Prudka O.V. (2015). Informatsiine zabezpechennia innovatsiinoho rozvytku: svitovyi ta vitchyznianyi dosvid. [Information provision of innovative development: global and domestic experience]. Kyiv: UkrINTEI. [in Ukrainian].

8. Smoliar L. H., Dudchenko O. V., Lomakina, T. O. (2017). Natsionalna innovatsiina systema: zahrozy ta perepony na makrorivni. [National innovation system: threats and obstacles at the macro level]. Pidpryiemnytstvo ta innovatsii. - Еntrepreneurship and innovation. №3. 6-12. [in Ukrainian].

9. Hlibka, S. V., Heorhiievsky Yu. V. (2018). Uchasnyky natsionalnoi innovatsiinoi systemy: instytutsiino-funktsionalnyi analiz v pravi. [Participants of the national innovation system: institutional and functional analysis in law]. Kharkiv: Pravo. [in Ukrainian].

10. Iurynets, Z. V. (2016). Innovatsiinyi potentsial i derzhavna innovatsiina polityka v systemi pidvyshchennia konkurentospromozhnosti natsionalnoi ekonomiky. [Innovation potential and state innovation policy in the system of increasing the competitiveness of the national economy]. Investytsii: praktyka ta dosvid. - Investments: practice and experience. № 4. S. 35-37. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru