Економіка інтелектуальної власності

Размещено на http://allbest.ru

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ 1. Інтелектуальний капітал та його структура

Розділ 2. Інтелектуальна власність як товар

Розділ 3. Оборотоздатність об'єктів інтелектуальної власності

Розділ 4. Термін служби об'єктів інтелектуальної власності

Розділ 5. Інтелектуальна власність як нематеріальний актив

Розділ 6. Методи оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В умовах ринкової економіки інтелектуальна власність в господарському обігу набуває статусу інтелектуального капіталу. Цей складний в економіці феномен знайшов теоретичне обґрунтування при розгляді Сучасної ринкової інтелектуальної економіки, котра спирається на загальні основи теорії ринку, капіталу й підприємництва (бізнесу).

Економіка інтелектуальної власності, чи інтелектуальна економіка - це галузь знань, котра вивчає теорію й практику функціонування ринкових структур та механізмів взаємодії суб'єктів економічної діяльності, пов'язаних із інтелектуальним капіталом.

Сучасна ринкова інтелектуальна економіка - це змішана економіка, в якій інтелектуальний продукт створюється под впливом власних зусиль, що спрямовують підприємницьку активність на зростання інтелектуального капіталу, а держава регулює цей процес, встановлюючи правову структуру бізнесу й контролюючи її додержання. Вона вивчає запитання організації підприємницької діяльності, котрі охоплюють організаційні форми і правові основи бізнесу, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального продукту, засоби мобілізації інтелектуального капіталу, систему сучасного обліку, фінансових відносин та процедуру укладання угод.

Мета роботи полягає у дослідженні економіки інтелектуальної власності.

Відповідно до поставленої мети, визначено такі заподіяння:

- визначення сутності інтелектуальної власності й інтелектуального капіталу;

- визначення вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності;

- оцінка вартості прав об'єктів інтелектуальної власності.

Розділ 1. Інтелектуальний капітал та його структура

У сучасній економіці інтелектуальний капітал виходить на передній план, оскільки він один з основних факторів, що визначають конкурентоздатність економічних систем сьогодення, а результаті багатство й економічну силу нації. Питання зміни співвідношення матеріального виробництва на користь інтелектуального, що виступає у формі наукових знань, інформаційного та технологічного продукту недостатньо розкриті вченими-економістами. Використання інтелектуальних ресурсів в процесі виробництва, зростання їхнього частки в загальній вартості підприємства, принципи ціноутворення та методика оцінки - все це запитання Сучасної інтелектуальної економіки.

Важливу роль у розробці теоретичних засідок інтелектуального капіталу належить таким відомим вченим, як К.Беккер, Д.Белл, П.Дракер, Л. Едвінссон, І. Роос, М.Кастельс, М. Мелоун, Р.Райх, Т.Сакайя, Т.Стюарт, М.Мелоун, П.Пільцер, О.Тоффлер, Л.Туроу, С.Хантінгтон, Т. Шульц, Ф.Фукуяма та ін.

Українські вчені почали працювати над цим питанням у 90-ті роках минулого століття. Значний внесок у розробку методологічних засідок внесли Л.Абалкін, Про. Ю. Амосов, Д. П. Богиня, , В.Врублевський, М. Л. Гавкалова, В.Геєць, М. І. Долішний, О.І. Дацій, М. З. Дороніна, Про. У Кендюхов, А. М. Колот, У. І. Куценко, О.В.Крисальний, О.Бутнік-Сіверський, М. Д. Лук'янченко, У. У. Онікієнко, О.М. Онищенко, П.Т. Cаблук, В.П. Ситник, А. А. Чухно, П.М. Цибульов.

Існує різноманітна кількість визначень інтелектуального капіталу.

Інтелектуальний капітал, як вважають ряд вчених характеризує знання, інтелектуальний потенціал організації та має такі складові: людський капітал, організаційний чи структурний та споживчий. Інтелектуальний капітал - це знання, котрі можна перетворити на прибуток та оцінити.

Глибоким є дослідження сутності інтелектуального капіталу Про. Бутнік-Сіверського, в роботі якого "інтелектуальний капітал - це один з різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіталу й відтворює, одночасно, властиву лише йому (інтелектуальному капіталу) специфіку й особливості. як економічна категорія інтелектуальний капітал розглядається із позиції авансованої інтелектуальної власності, що под годину свого руху приносити більшу вартість за рахунок додаткової вартості".

Людські активи - це насамперед працівники організації, котрі володіють певними знаннями й навиками, мають певний характер, професійні якості, наділені моральними принципами та сповідують певну культуру. Структурні активи визначають потенціал творчої активності колективу, який забезпечує ефективного використання людських ресурсів. До структурних активів належати: технологія колективної роботи, принципи керівництва, система навчання спеціалістів, бізнес-технології, корпоративна культура, система комунікацій. Структурні активи забезпечують соціальні взаємодії в організації та сприяють накопиченню знань, набуттю нових навиків, збагаченню досвіду та вдосконаленню професійних якостей спеціалістів. Споживчі (маркетингові) активи - це імідж фірми, відомість її торгової марки та відповідна клієнтська база. До споживчих активів також належати усі зв'язки підприємства науково-технічного та міжнародного характеру.

Є. Брукінг виділяє в структурі IK чотири елементи: ринкові активи, інтелектуальну власність, людські активи, інфраструктурні активи. Ринкові активи - це потенціал, який забезпечують нематеріальні активи, пов'язані із ринковими операціями (торгові марки, лояльність перед тим покупців , канали розподілу, повторні догоди). Людські активи - сукупність колективних знань працівників фірми, їхнього творчих здібностей, вміння вирішувати проблеми, управлінські та підприємницькі якості, поведінка, стійкість до стресів. Інтелектуальна власність як актив є узаконеним інструментом для захисту різноманітних корпоративних активів (ноу-хау, патенти, авторські права, виробничі секрети тощо). Інфраструктурні активи - це технології, методи й процеси, котрі дають можливість підприємству займатися господарською діяльністю (корпоративна культура, методи оцінювання ризику, фінансова структура, бази даних).

Розділ 2. Інтелектуальна власність як товар

У усьому світі результати інтелектуальної власності визнаються товаром із усіма наслідками, що із цого випливають. Товар виробляють у тому, щоб його запустити в обіг й в такий спосіб одержати прибуток.

Товар - це продукт роботи, що виготовлений для продаж. Цей продукт стає товаром, якщо на нього визначена ціна. Відповідно в Україну "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" можуть оцінюватися "... нематеріальні активи, у тому числі об'єкти права інтелектуальної власності ...". Таким чином, майнові права на об'єкти інтелектуальної власності мають ознаки товару, бо смердоті е продуктом роботи й можуть матір ціну.

Використання інтелектуальної власності в господарській діяльності із економіко-фінансових позицій є її комерціалізацією, котра виникає на умовах договірних відносин. Саме комерціалізація інтелектуальної власності в умовах ринкових відносин потребує розглядати її як товар й як капітал. Метою комерціалізації є отримання прибутку за рахунок використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві чи продаж чи передачі прав на їхнього використання іншим юридичним чи фізичним особам.

Комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності - це взаємовигідні (комерційні) дії всіх учасників процесу перетворення результатів інтелектуальної роботи у ринковий товар.

До тими інтелектуальної власності ми звертаємося сьогодні дедалі частіше. Нинішній підприємець, маючи у своєму активі продукт інтелектуальної власності, чудово розуміє, що цей продукт має певну ринкову вартість, а тому, знаючи його вартість, може розпоряджатися ним на свій розсуд: здати в оренду, продати, передати в заставу для отримання кредиту, розширити власний капітал тощо. Тобто цей продукт, часто вже не маючи матеріально-речової форми, може виступати й як товар, й як капітал.

До основних властивостей будь-якого ринкового товару відносяться:

1) корисність;

2) рідкість - властивість, протилежна загальнодоступності;

3) універсальність - придатність до обміну на гроші чи на будь-які інші ринкові товари.

Корисність розуміється як здатність задовольняти будь-яку потребу. Тобто якщо об'єкт інтелектуальної власності нікому не потрібен, то ми не може стати товаром.

Найважливішою є властивість рідкості, що перетворює корисність продукту в комерційну цінність, а сам продукт - у товар.

Рідкість для об'єктів інтелектуальної власності реалізується ідеально бо за визначенням об'єкт інтелектуальної власності винен бути новим, оригінальним, неповторним. Наявність перших двох властивостей для матеріальних об'єктів звичайно майже автоматично забезпечує третю. Алі для права інтелектуальної власності ця властивість має суттєві відмінності.

З третьою властивістю товару - універсальністю - тісно пов'язана його оборотоспроможність, що припускає відчуження прав інтелектуальної власності як від індивідуума, то й від підприємства. Тільки у цьому випадку права на об'єкти інтелектуальної власності можуть обертатися як товар у його звичайному розумінні.

Розділ 3. Оборотоздатність об'єктів інтелектуальної власності

Об'єкти інтелектуальної власності можуть вільно відчужуватися чи переходити від однієї особини до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування чи іншим чином, якщо смердоті не вилучені із цивільного обороту, чи не обмежені в обороті, чи не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особини.

Оборотоздатність інтелектуальної власності означає допустимість здійснення угод й інших дій, спрямованих передати в межах цивільно-правових відносин.

Залежно від цого усі об'єкти розділено втричі групи: вільні в обороті, обмежені й вилучені із обороту.

За загальним правилом об'єкти інтелектуальної власності можуть вільно відчужуватися (продаватися, даруватися, обмінюватися й т. п.) чи переходити від однієї особини до іншої в порядку універсального правонаступництва без будь-яких заборон чи обмежень, чи іншим способом. Винятки із цого правила можуть встановлюватися законом у відношенні повного вилучення об'єктів із обороту у встановленому ним порядку - для обмеження їхнього обороту.

Вилученими із обороту вважаються об'єкти, що не можуть бути предметом угод й іншим способом переходити від одного до іншого в межах цивільно-правових відносин.

Обмеження оборотоздатності полягає до того, що окремі об'єкти можуть належати лише певним учасникам обороту чи їхнього придбання й (чи) відчуження допускається лише на підставі спеціальних дозволів.

Розділ 4. Термін служби об'єктів інтелектуальної власності

За терміном служби об'єкти інтелектуальної власності (ОІВ) поділяються на дві групи: ОІВ із встановленим терміном служби та ОІВ із невстановленим терміном служби. Ця обставина має важливі наслідки при визначенні вартості ОІВ як товару, а також при встановленні терміну його амортизації, коли він перебуває на балансі підприємства як нематеріальний актив.

Розрізняють юридичний й економічний термін служби. Одні ОІВ мають встановлений термін дії, а інші можуть не матір встановленого терміну служби. Наприклад, відповідно в Україну "Про охорону прав на винаходи й корисні моделі" юридичний термін дії (служби) патентом дорівнює 20 рокам. Однак цілком можливо, що протягом години патент може морально застаріти, бо не виключена імовірність, що з'являться нові аналогічні, более ефективні винаходи. Тому при економічних розрахунках для патентів установлюється более короткий термін, так звань економічний, котрий дорівнює 10-12 рокам, а окремих випадках й менше.

Встановлений термін служби характерний для більшості прав на об'єкти інтелектуальної власності, відокремлюваних від індивідуума й підприємства, але й задля всіх. Так, торговельні марки не мають встановленого терміну служби, оскільки визначений законом термін дії после його закінчення може кожний раз продовжуватися ще на 10 років. Не мають встановленого терміну більшість прав на об'єкти інтелектуальної власності, невіддільні від підприємства чи індивідуума. Крім того, права на тих сам об'єкти інтелектуальної власності можуть матір як визначений, то й невизначений термін дії. Наприклад, ліцензія на право використання винаходу чи товарний знак може бути надана як на визначений, то й на невизначений термін.

Без установлення терміну дії постає проблема визначення вартості переданих прав на об'єкти інтелектуальної власності, а саму процедуру встановлення терміну дії буває надзвичайно складною й відповідальною.

Розділ 5. Інтелектуальна власність як нематеріальний актив

Об'єкти інтелектуальної власності є нематеріальними активами підприємства. До нематеріальних активів відносять ціності, що мають вартісну оцінку й при цьому не є фізичними об'єктами.

Нематеріальні активи - це принципово новий об'єкт фінансового обліку для України, що узагальнює особливі види капіталу підприємства, а також характеризує його економічний потенціал й фінансову стабільність.

Нематеріальні активи - це винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, матеріальним вираженням прав на який є документи виключного права, патенти й свідоцтва про реєстрацію. Нематеріальними активами є також права на ноу-хау, а також права, отримані в результаті купівлі ліцензій у патентовласників. Нематеріальними активами можуть бути програмні продукти, програми для ЕОМ й бази даних.

Відмінними ознаками нематеріальних активів є:

- відсутність матеріальної основи й при цьому володіння такою коштовною якістю, як здатність давати дохід власнику, виходячи із довгострокових прав й переваг, що смердоті приносять йому так довго, як це можливо;

- відсутність наміру продаж нематеріальних активів у нормальних умовах діяльності підприємства;

- тривалість експлуатації, що дозволяє враховувати їхнього у складі довгострокових інвестицій як оборотні активи й через обраний варіант облікової політики встановлювати более розумний термін погашення їхньої первісної вартості при загальній невизначеності термінів функціонування (гудвіл, товарні знаки тощо);

- відсутність відходів;

- багатоцільовий характер експлуатації, що дозволяє використовувати об'єкт на різних ділянках діяльності підприємства;

- підвищений ступінь ризику в прагненні отримати дохід від застосування подібних активів.

Усі види нематеріальних активів, крім хіба що прав на користування земельними ділянками й природними ресурсами і орендними правами, є різновидами об'єктів інтелектуальної власності.

На підприємстві процес прийняття рішень про включення у склад нематеріальних активів об'єктів інтелектуальної власності звичайно починають із метою мінімізації оподатковування. Рішення запитання включення виключних прав у число нематеріальних активів залежить від проведеною оцінки вартості об'єкта. При цьому як облікову одиницю вказують охоронний документ як еквівалент прав, що випливають із наявності цого документа.

У більшості випадків керівники фірм починають цікавитися включенням об'єктів інтелектуальної власності у склад нематеріальних активів при виникненні наміру збільшити статутний капітал організації. У процесі приватизації підприємств у більшості випадків вартість нематеріальних активів не враховувалася, причому основною проблемою звичайно є проблема визначення прав власності на об'єкти.

При включенні нематеріальних активів у статутний капітал підприємства із іноземними інвестиціями можлива серйозна вартісна оцінка. Наприклад, вартість прав на два винаходи і одне ноу-хау в області машинобудування із доданої перед тим вартістю товарного знаку організації, може скласти суму порядку сотень мільйонів доларів.

Таким чином, об'єкти інтелектуальної власності, включені у склад нематеріальних активів підприємства, сприяють його процвітанню й функціонують як повноправні об'єкти власності.

Розділ 6. Методи оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності

Розроблення методики оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності й нематеріальних активів, створених на їхні базі, є надзвичайно важливим та актуальним завданням. Водночас, багато спеціалістів стверджують, що єдиної методики оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності ще не створено, а дослідник цієї проблематики У. Мухопад доводити про неможливість створення єдиної такої методики.

Проте існують підходи чи загальна методологія оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності. Вони ґрунтуються на виявленні опосередкованого впливу інтелектуальної власності на кінцевий результат. При цьому найбільш значущим стає визначення реальних ознак прояву інтелектуальної власності у тому, аби потім виміряти їхній вплив на цей результат.

Тривалі емпіричні спостереження дали змогу виокремити низку характерних рис та ознак, котрі виявляються у разі використання об'єктів інтелектуальної власності. Вони описуються такими поняттями, як ефективність, ціна, затрати, собівартість, ринкова вартість, неочевидність рішення, світова популярність, ваги на ринку. Концепцію методу за доходом базується на визнанні причинного зв'язку між функціональними (фізичними, технічними, економічними) властивостями об'єктів інтелектуальної власності й результатами його використання. У основу цого методу покладено перенесення вартості конкретного об'єкта, визначеної сьогодні, на майбутні періоди відтворення зазначеного об'єкта. При цьому передбачається, що ніхто не якщо вкладати капітал у придбання об'єктів інтелектуальної власності, якщо такий самий прибуток можна одержати іншим шляхом.

Визначення вартості нематеріального активу за прибутком підприємства може здійснюватися за допомогою двох основних способів: прямою капіталізацією прибутку та дисконтуванням чистих грошових потоків.

У основу дисконтування покладено один з фінансових законів - "сьогоднішні гроші коштують дорожче, ніж завтрашні". При цьому аксіому, що чим далі годину одержання прибутку, то швидше зменшуватиметься його вартість, зумовлено не скільки інфляційними процесами, стільки втратами від неефективного вкладення коштів (втраченою вигодою).

Капіталізація є іншим різновидом методики визначення вартості капіталу. Основна ідея цого способу оцінки полягає у бо одержуваний від використання капіталу прибуток й загальна вартість капіталу пов'язані між собою борговими відносинами, котрі потребують Повернення капіталу й одержання прибутку від його використання. Зазначений спосіб широко практикується под годину оцінювання нерухомості.

Затратний метод передбачає визначення витрат за відтворення початкової вартості об'єктів інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів підприємства із урахуванням його наступних вдосконалень чи заміни із визначенням режимів амортизації на період подальшого використання із метою встановлення його реальної вартості. як правило, затратні методи оцінки використовуються на початкових етапах життєвого циклу об'єктів інтелектуальної власності, котрі стосуються соціальної сфери, космосу, оборонних програм тощо.

Вартість прав на об'єкти інтелектуальної власності, визначену методом початкових витрат, називають ще історичною, бо вона, насамперед, базується на фактично здійснених витратах, одержаних із бухгалтерської звітності підприємства за декілька останніх років. При цьому звертають увагу на їхній розмір й термін здійснення, якщо необхідно, коригують до реальних умів господарської діяльності підприємства й залежно від терміну давності (метод наведених витрат).

Фахівці вважають затратний метод оцінки єдино реальним для оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності у космічній техніці, оборонній промисловості, ядерній енергетиці, попередженні, надзвичайних ситуацій й катастроф тощо.

Треба підкреслити основну перевагу витратного методу, який дає змогу оцінити права на захист об'єкта, що працюватиме у виробництві чи інших сферах життя лише в майбутньому. Враховуючи величезні суми, котрі витрачаються на вивчення ринку, рекламу, просування бренду тощо, можна вважати, що це якщо максимально наближеною вартістю прав на об'єкти інтелектуальної власності до реальної.

У основі аналового методу оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності лежить порівняльний аналіз продажів. Сутність цого методу полягає у прямому порівнянні об'єкта, який оцінюється, із іншими, схожими за якістю, призначенням й корисністю, проданими за порівнюваний годину на аналогічному ринку.

За цим методом вартість прав на об'єкти інтелектуальної власності визначається ціною, якої на ринку на даний момент оцінки можуть заплатити за аналогічний за якістю, призначенням й корисністю об'єкт, із урахуванням відповідних коригувань щодо розбіжностей між об'єктом, що оцінюється, й його аналогом.

Для оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності також може бути застосовано метод "роялті", який пропонує дослідник Про. Новосельцев. як обґрунтування права на існування цого методу можна вважати наявну практику міжнародного досвіду продаж ліцензій. Відомий фахівець у галузі інтелектуальної власності П. Крайнєв відносить цей метод до комбінованого, що поєднує методи продажів й прибутку.

Отже, пошук єдиної методики оцінки об'єктів інтелектуальної власності як складових інтелектуального капіталу є доволі складним. Відтак методика може спиратись лише на конкретні цілі оцінки із урахуванням тихий чи інших особливостей конкретних об'єктів інтелектуальної власності. Це не означає, що немає жадних об'єктивних засобів оцінки. Навпаки, існують наведені вище підходи, котрі здебільшого добро собі зарекомендували на практиці.

Висновок

У основі економіки лежати інтелектуальні ресурси, інтелектуальний капітал, наука, процеси трансферу результатів творчої діяльності у виробництво матеріальних та духовних благ. Інтелектуальна власність - це один із ресурсів залучення додаткових коштів шляхом кредитування. Це також захист від конкурентів й можливість одержання додаткових доходів шляхом заключення ліцензійних договорів передати зареєстрованих прав. Інтелектуальна власність - це один із найважливіших елементів корпоративного керування великі структурах, холдингах, групах компаній.

Інтелектуальна власність - багатомірна складна система відносин всекористування, що стають актуальною складовою процесів привласнення продуктів творчої діяльності людини, спрямованої на розвиток й реалізацію своїх здібностей, завдяки чому нагромаджується й використовується інтелектуально-духовний потенціал суспільного розвитку.

Інтелектуальна продукція генерує нові ідеї, вирішує проблеми обмеженості невідтворних ресурсів, товарів, послуг, робочих місць, проблему збереження навколишнього середовища та підвищення рівня життя населення.

У Україні інтелектуальна власність може тією рушійною силою, Яка надасть потужний імпульс розвитку країни, гарантуватиме економічну безпечу країни, сприятиме входженню нашої держави у світову спільноту як гідного партнера.

ринковий економічний інтелектуальний власність

Список використаної літератури

1. Аналіз банківської діяльності. Підручник / А. М. Герасимович, М. Д. Алексеєнко, І. М. Парасій-Вергуненко - До.: КНЕУ, 2004.

2. Базилевич В.Д. Інтелектуальна власність: Підручник./В.Д.Базилевич. - До.: Знання, 2006.

3. Бутнік-Сіверський О.Б. Інтелектуальний капітал: теоретичний аспект // Інтелектуальний капітал - 2002, № 1.

4. Маркова М. З. Теоретико-методичні основи формування і розвитку інтелектуального капіталу. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. Харків. - 2005.

5. Мікульонок І.О. Основи інтелектуальної власності. Навч. посіб. - До.: ІВЦ "Видавництво "Політехніка", Ліра-К, 2005.

6. Основи інтелектуальної власності. Цибульов П.М. - Київ, 2005.

7. Цивільне право України: Підручник: За ред. О.В. Дзери, М.С. Кузнєцової. - 2-ге вид., допов. й перероб. - До.: Юрінком Інтер, 2005.

8. http://patent.km.ua/ukr/articles/i99.

Размещено на Allbest.ru