Актуальність теми. Перехід економіки України на ринкові засади призвів до зміщення акцентів управління економічними процесами з загальнодержавного рівня на рівень окремих економіко-виробничих систем. Це спричинило посилення ролі стратегічного управління їх розвитком, найважливішою метою якого є вихід на нові ринки з новими продуктами та послугами. Саме такий підхід до управління забезпечує підприємствам конкурентні переваги в ринковому середовищі та створює умови для успішного розвитку.

Основним засобом вирішення зазначених завдань є розроблення інноваційних стратегій розвитку економіко-виробничих систем, які визначають цілі та необхідні для їх досягнення заходи. Це одна з найважливіших проблем, що стоїть перед українською та світовою економічною наукою.

Теоретичні основи оптимізації інноваційного розвитку економіко-виробничих систем закладено у працях таких відомих зарубіжних і вітчизняних учених як В.М. Андрієнко, І. Ансофф, В.В. Вітлінський, В.М. Вовк, В.М. Геєць, В.М. Глушков, Г.Я. Гольдштейн, В.Я. Заруба, С.М. Ілляшенко, Т.С. Клебанова, Н.В. Краснокутська, Ю.Г. Лисенко, М. Портер, Л.Н. Сергєєва, В.Ф. Ситник, Є. Є. Слуцький, Я. Такахара, Дж. Фостер, О.І. Черняк, Р. Шенон, З. Є. Шершньова, Й. Шумпетер, В. Є. Юринець та ін.

Однак, не зважаючи на численні дослідження, теоретично обґрунтованого та загальноприйнятого підходу до питання моделювання вибору інноваційної стратегії розвитку динамічної економіко-виробничої системи в даний час не існує. Цьому може бути кілька пояснень:

теоріям стратегічного управління підприємством, що займається інноваційною діяльністю, властиві фрагментарність і суперечливість;

в розглянутих наукових працях залишаються не вирішеними передусім багато методологічних та прикладних проблем, які зумовлені складністю та нестабільністю як внутрішнього так і зовнішнього середовища функціонування вітчизняних інноваційних економіко-виробничих систем;

наявні моделі розроблення інноваційних стратегій, як правило, не можуть надати задовільного інформаційного забезпечення для різних аспектів розробленої стратегії.

Зазначені особливості підкреслюють необхідність вдосконалення математичного апарату вибору ефективної інноваційної стратегії розвитку динамічного суб'єкта господарювання за умов сучасної ринкової економіки.

Зв'язок з науковими темами та планами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до плану наукових досліджень кафедри економічної кібернетики Львівського національного університету імені Івана Франка, зокрема до таких науково-дослідних держбюджетних тем:

Ек-221Б "Методи оптимізації управління господарською і фінансовою діяльністю складних економічних систем" (№ ДР 0104U002123);

Ек-99Ф "Математичні методи прогнозування функціонування і розвитку складних економічних систем" (№ ДР 0107U002041).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження, розвиток та створення теоретико-методологічних концепцій і побудова адекватних моделей і методів оптимізації вибору інноваційних стратегій розвитку динамічних економіко-виробничих систем.

Для досягнення поставленої мети в дисертації було запропоновано та розв'язувалися такі основні завдання:

дослідити процес прийняття інноваційних стратегічних рішень у вітчизняних та зарубіжних ділових одиницях;

дослідити вплив держави на розвиток інноваційної складової діяльності підприємства;

провести обґрунтування доцільності використання методів економіко-математичного моделювання в стратегічному управлінні інноваційними підприємствами;

інноваційна стратегія математичне моделювання

провести аналіз необхідності інноваційних змін на підприємствах України;

побудувати модель формування системи цілей інноваційної економіко-виробничої системи;

провести аналіз методів оцінки економічної ефективності інноваційної діяльності підприємств у ринкових умовах;

провести типологію інноваційних стратегій розвитку динамічної економіко-виробничої системи;

побудувати економіко-математичну модель формування множини альтернативних інноваційних стратегії розвитку економіко-виробничих систем у конкурентному середовищі;

побудувати модель вибору ефективної інноваційної стратегії розвитку динамічної економіко-виробничої системи з множини альтернатив.

Об'єктом дослідження є динамічна інноваційна економіко-виробнича система та процес прийняття стратегічних інноваційних рішень.

Предметом дослідження виступає комплекс економіко-математичних методів і моделей оптимізації стратегічного управління інноваційним підприємством у ринковій економіці.

Методи дослідження. Теоретичну та методологічну основу дисертаційного дослідження склали класичні положення економічної теорії, праці провідних вітчизняних та зарубіжних учених-економістів у галузі управління інноваційною діяльністю підприємства та у сферах економіко-математичного моделювання, а також нормативно-методичні, статистичні та законодавчі документи, що регламентують інноваційну діяльність.

У процесі дослідження були використані такі методи: економіко-математичне моделювання - при розробці комплексу моделей стратегічного цілеутворення (підрозділ 2.3), розподілу наявних ресурсів між проектами (підрозділ 3.2), визначенні моментів прийняття управлінських рішень та побудові критеріальних показників управління інноваційною діяльністю економіко-виробничої системи (підрозділи 3.2, 3.3); математичне програмування - для вирішення завдань з оптимізації вибору інноваційної стратегії розвитку (підрозділи 3.3, 3.4); економічної динаміки - при побудові моделей часової оптимізації ресурсної та фінансово-інвестиційної програми економіко-виробничої системи (підрозділ 3.2); методи експертних оцінок - при врахуванні пріоритетності проектів для ефективного розподілу обмежених ресурсів (підрозділ 3.2); статистичні методи оцінювання динаміки економічних явищ - для аналізу тенденцій економічних показників, визначення ефективності розглянутих моделей (підрозділи 2.2, 2.4, 2.5); теорію і методи прийняття рішень використано для розроблення системи підтримки прийняття рішень щодо цільового розвитку інноваційної економіко-виробничої системи (підрозділи 2.3, 2.6).

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації отримано нові обґрунтовані результати, які дали змогу створити інструментарій ефективного стратегічного управління інноваційною економіко-виробничою системою. При цьому отримані такі нові наукові результати:

вперше:

розроблено організаційно-економічний механізм управління інноваційним розвитком динамічної економіко-виробничої системи, основу якого складає комплекс економіко-математичних моделей стратегічного цілеутворення, розподілу наявних ресурсів між різними інноваційними проектами, визначення моментів прийняття управлінських рішень відносно інновацій, що дає змогу поліпшити кількісні і якісні показники діяльності цієї системи, зменшити витрати на інноваційні перетворення та забезпечити її конкурентоспроможливість;

удосконалено:

метод управління за цільовим розвитком динамічної економіко-виробничої системи, який забезпечує встановлення цілей і завдань виконавцям на різних рівнях управління, що враховує наявний ресурсний потенціал, впливи зовнішніх збурень, зворотний зв'язок між різними ланками управління за результатами діяльності, який суттєво підвищує мотивацію дій виконавців у досягненні встановлених цілей з використанням обмежених ресурсів;

метод класифікації факторів, які забезпечують об'єктивне уявлення про інноваційну діяльність динамічної економіко-виробничої системи, що дозволяє визначити ризикові фактори для зменшення їх впливу;

економіко-математичну модель управління інноваційною діяльністю динамічної економіко-виробничої системи будь-якої форм власності, яка як обмеження враховує чинне законодавство і оптимізує управлінські рішення для досягнення найкращих фінансово-економічних показників діяльності;

отримали подальший розвиток:

модель моніторингу виконання етапів інноваційних проектів, яка ураховує їх результати та обсяги ресурсів, що вивільняються для визначення оптимальних стратегій продовження діючих проектів та можливостей залучення нових;

модель вибору інноваційної стратегії розвитку динамічної економіко-виробничої системи з множини альтернатив, яка дає змогу визначити оптимальну стратегію управління, що дозволяє мінімізувати відхилення від "ідеального" стану в момент ухвалення управлінського рішення.

Практичне значення одержаних результатів. Полягає у забезпеченні економіко-виробничих систем методичним інструментарієм стратегічного управління їх інноваційною діяльністю в ринкових умовах, незалежно від форм власності та приналежності до галузей економіки.

Основні результати дослідження дістали підтвердження в практичній діяльності таких підприємств: ВАТ "Галенергобудпром" (довідка № 304 від 05.06.2009 р.) та ВАТ "Стрийський завод "Металіст" (довідка № 125 від 05.06.2009 р.).

Окремі результати дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Львівського національного університету імені Івана Франка при викладанні таких дисциплін: "Математична економіка", "Дослідження операцій", "Моделювання мікроекономічних процесів" (довідка № 2219-Н від 04.06.2009 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні результати наукових досліджень, що включені до дисертації, доповідалися та обговорювалися на таких конференціях: на міжнародних наукових студентсько-аспірантських конференціях: "Філософія економіки Івана Франка й сучасні економічні проблеми" (м. Львів, 5-6 травня 2006 р.), "Нові обрії економічної науки" (м. Львів, 11-12 травня 2007 р.), "Економіка України в умовах посилення глобалізаційних процесів: виклики і перспективи" (м. Львів, 15-16 травня 2009 р.); на ХІІ Всеукраїнській науково-методичній конференції "Проблеми економічної кібернетики" (м. Львів, 3-5 жовтня 2007 р.); на міжнародній школі-симпозіумі "Анализ, моделирование, управление, развитие экономических систем '2008" (м. Севастополь, 12-18 вересня 2008 р.); на міжнародних науково-практичних конференціях: "Сучасні моделі і методи прогнозування соціально-економічних процесів" (м. Київ,19 квітня 2007 р.), "Економічні та соціопсихологічні проблеми організації управління: європейський досвід" (м. Львів, 18 квітня 2008 р.), "Теоретична і прикладна економіка: задачі та перспективи" (м. Тернопіль, 16-17 жовтня 2008 р.), "Современные проблемы и пути их решения в науке, транспорте, производстве и образовании `2008" (м. Одеса, 15-25 грудня 2008 р.), "Прогнозування соціально-економічних процесів" (м. Київ, 16-17 квітня 2009 р.); на звітних аспірантсько-викладацьких конференціях та наукових семінарах кафедри економічної кібернетики Львівського національного університету імені Івана Франка (2005-2009 рр.).

Публікації. Основні результати досліджень відображено в 13 публікаціях, які характеризують основний зміст дисертації, з них 5 статей у наукових фахових виданнях, 7 тез доповідей у матеріалах науково-практичних конференцій та 1 навчальному посібнику. Загальний обсяг публікацій становить 7,15 друк. арк., з яких автору належать 7,02 друк. арк.

Структура та обсяг роботи. Рукопис дисертації складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків, викладених на 186 сторінках друкованого тексту. Матеріали дисертації містять 4 таблиці, 25 рисунків та 12 додатків. Список використаних джерел налічує з 243 найменувань.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, що виносяться на захист, містять методи, моделі, положення, висновки і пропозиції, сформульовані і розроблені особисто здобувачем.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації, сформульовано мету, завдання, предмет, об'єкт і методи дослідження, висвітлено основні положення наукової новизни одержаних результатів, сформульовано їх теоретичне та практичне значення.

У першому розділі "Теоретико-методологічні основи інноваційної діяльності економіко-виробничих систем” розкривається сутність та передумови орієнтації економіки України на активізацію інноваційної діяльності як основи здійснення прогресивних структурних змін в економіці за рахунок суттєвого оновлення реального сектора економічної системи та забезпечення сталого соціально-економічного розвитку країни.

Акцентується увага на тому, що життєздатність економік розвинених країн насамперед визначається масштабами та якістю впровадження нових ідей, технологій, продуктів, управлінських систем, які є результатом розвитку науки та інноваційної діяльності.

Вивчення інноваційно-технологічної політики України показало, що вона грунтується в основному на впровадженні мікро - і псевдоінновацій (модифікації раніше розроблених технологій і продуктів). Вона не завжди достатньою мірою науково обґрунтована та фінансово забезпечена, що обумовлює відсутність стимулів для активізації інноваційних процесів. Фінансування вітчизняної інноваційної системи приблизно в 2,5 рази нижча необхідного рівня, а багато проголошуваних заходів у галузі прискорення інноваційних процесів носять декларативний або локальний характер, про що й свідчать статистичні дані (див. рис.1)

Оскільки на даний час держава не спроможна розробити ефективну інноваційну політику як основу структурної зміни економіки, управління ринковими процесами інноваційного розвитку доцільно перевести на мікрорівень.

Обґрунтовано, що управління інноваціями слід розглядати в контексті моделі управління інноваційною організацією, яка розглядається як динамічна система, що здатна підтримувати ефективний напрямок розвитку тільки тоді, коли постійно стимулює інноваційні процеси.

Відмітною рисою моделі управління інноваційною організацією є розроблення не стратегії науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), а власне ефективної інноваційної стратегії розвитку, яка є однією із складників економічної стратегії. Ця стратегія розглядається як набір правил, методів і засобів пошуку перспективних напрямів розвитку науково-технічних досліджень та ресурсної політики організації.

Розроблення інноваційної стратегії розвитку передбачає прийняття стратегічних цілей, оцінку можливостей та ресурсів для їх використання; аналіз альтернатив; підготовлення конкретних програм, проектів, бюджетів; оцінку сильних та слабких сторін діяльності суб'єктів з урахуванням обраних цілей. Стратегії розвитку будь-якої організації повинні складатися із запланованих дій і швидких рішень, для вчасної реакції на зовнішні зміни. Тому в ринкових умовах не може бути гарантом успішної діяльності зовсім правильна й гнучка, але невчасно скоректована стратегія.

Проведено аналіз праць, за якими дано характеристику підходів до вирішення проблеми стратегічного управління інноваційною організацією у вітчизняному та зарубіжному досвіді. Акцентується увага на ролі, місці та значенні НДДКР в розвитку організації. Якщо класичний підхід тлумачив НДДКР як витрати (дослідження і розробки продуктів розглядалися як накладні витрати), то в моделі управління інноваційною організацією відношення до НДДКР є як до активів (розглядається як інвестиційна діяльність). У цій моделі стратегічні і структурні засоби управління розглядають як управлінський інструментарій для підвищення ефективності інноваційної діяльності.

Стратегічні інноваційні рішення запропонується визначати на основі розробленого в роботі інструментарію математичного моделювання.

У другому розділі "Математичні методи у виробленні стратегічних інноваційних рішень” проведено дослідження інноваційної економіко-виробничої системи (ЕВС), що вимагає залучення всього різноманіття арсеналу методів математичного моделювання, що може бути ефективним лише за умови безпосередньої участі у процесі його створення керівників та фахівців, які використовуватимуть цей інструментарій при вирішенні конкретних управлінських завдань.

Проведені дослідження показали, що з формуванням у керівників ринково орієнтованої поведінки змінюється їх ставлення до завдань управління, усвідомлюється необхідність змін унаслідок неефективності наявного арсеналу засобів управлінської діяльності.

Так, із 116 керівників малих та середніх підприємств Західного регіону України, які брали участь в анкетуванні, 64,66% зазначили, що мають труднощі при вирішенні управлінських завдань. При цьому було виділено основні чинники, які, на думку респондентів, перешкоджають впровадженню управлінських новацій на їхніх підприємствах, що є наслідком відомих стереотипних відношень до цієї проблеми (див. рис.2.).

Обґрунтовано, що стратегічне управління має здійснюватися в контексті місії організації, фундаментальна задача якої полягає в забезпеченні її взаємозв'язку з основними цілями організації в умовах змінного економічного середовища.

Розроблення та корегування цілей можна розбити на ряд етапів, першим з яких виділено етап розроблення цілей, на якому формулюється початкова місія інноваційної ЕВС на певний період . Після цього розробляються довгострокові та короткострокові і-ті цілі як для керівництва, так і для працівників нижчого j-го рівня по ланцюгу команд. У загальному вигляді і-ту ціль можна сформульовати у вигляді формалізованої конструкції , де - декларативна частина формулювання цілі, - цільові показники.

Для здійснення процесу двостороннього обміну інформацією між підлеглим та керівником використовується параметр взаємних потреб для формування цілей нижчого рівня.

На другому етапі проводиться визначення основних завдань. Так, к-те завдання можна сформульовати у вигляді , де - основне завдання, що поставлене перед j-ю ланкою, - заходи, необхідні для його реалізації.

Надалі проводиться встановлення та уточнення взаємозв'язків, які мають вагоме значення, між основними видами діяльності.

Суттєвим для керівництва є створення календарного плану виконання завдань у потрібній послідовності, що проявляється в оцінці витрат часу, який необхідний для виконання к-ої роботи j-ої ланки в w-му періоді . Потреби в ресурсах на досягнення цілей звичайно визначаються і розподіляються за допомого укладання бюджету інноваційної ЕВС ще до початку практичної реалізації плану.

Доцільно також враховувати вплив змін, які відбуваються як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищі .

Етап перевірки і оцінки наступає після закінчення встановленого періоду часу для визначення рівня досягнення цілей, виявлення проблем, визначення причин цих проблем, виявлення індивідуальних потреб тощо.

Останнім етапом є прийняття корегуючих заходів, за умови, що цілі не були досягнуті. Якщо ж цілі досягнуті, то процес управління за цілями може розпочатися з початку, тобто для встановлення цілей на наступний період.

Отже, управління за цілями являє собою метод поєднання планування, контролю та мотивації. Він успішно може застосовуватись багатьма ЕВС для зменшення кількості конфліктів і зниження негативної реакції людей на контроль шляхом їх участі в цьому процесі.

Зазначено, що наявність інноваційного потенціалу є обов'язковою умовою успішного розвитку економіко-виробничої системи. Проте у вітчизняній практиці не надається належної уваги моделюванню процесу аналізу та управлінню цим потенціалом, метою якого є вибір оптимальних стратегій його реалізації. Існуючі методичні підходи орієнтовані, в основному, на аналіз науково-технічного потенціалу інноваційного розвитку, проте це лише одна зі складових потенціалу інноваційного розвитку, яка не може характеризувати всі його сторони.

Інноваційний потенціал потребує обов'язкової та частої оцінки, метою якого є вибір оптимальних напрямків діяльності економіко-виробничої системи. Таким чином постає необхідність у формуванні відповідних методик, які дозволяли б оперативно виконувати таку оцінку для прийняття ефективних управлінських рішень.

Відзначено широкі можливості оперативно-технічного моделювання при реалізації інноваційних стратегій. При цьому в модель можна включати не тільки математичний опис ситуації, але й дані про персонал, технічні елементи та підсистеми, що мають вплив на хід подій, виконуючи визначені ролі. За таких обставин процес моделювання повинен протікати в реальному масштабі часу.

Управлінські рішення відносно доцільності ведення інноваційної діяльності приймаються на базі співставлення показників ефективності. Вона передбачає вирішення комплексу таких питань, як: вибір і обґрунтування стратегічного напрямку досліджень; визначення критеріїв і показників її економічної ефективності; оцінки впливу на ефективність діяльності підприємства, а також вибір ефективного методу здійснення, починаючи з ранніх етапів.

Розглянута загальна задача алгоритму керування економіко-виробничою системою у значенні визначеної послідовності методів введення у діяльність підприємства інноваційної стратегії. На сьогоднішній день відомі алгоритми різного типу, що використовуються при реалізації інноваційної стратегії економіко-виробничої системи до яких відносять: лінійні, циклічні, розгалужені, адаптивні алгоритми тощо.

Аналіз, проведений в цьому розділі, спрямований на систематизацію та класифікацію проблем, методів і моделей підтримки прийняття інноваційних рішень, для створення бази побудови системних алгоритмів по їх вибору і ефективному використанні.

У третьому розділі "Оптимізація вибору інноваційної стратегії розвитку динамічної економіко-виробничої системи" пропонується виокремити у життєвому циклі інноваційного проекту такі етапи: фундаментальних досліджень, науково-дослідних робіт, дослідно-конструкторських робіт та виробництва інноваційної продукції, для виявлення їх основних ознак.

У системі стратегічного управління інноваційною діяльністю переважна більшість управлінських проблем є слабоструктурованими, саме тому основними властивостями загальної моделі вибору оптимального управлінського рішення виступають такі:

цілі вироблення конкретної інноваційної стратегії є багатозначними, що не можуть характеризуватися одним єдиним цільовим показником, на основі якого будується критерій оптимальності;

при виборі варіанту рішення присутня обмежена кількість альтернатив;

пошук раціонального рішення проходить в умовах обмеженого часу, матеріальних, фінансових та людських ресурсів.

Оскільки до розгляду беруть динамічну систему, то необхідно ретельно враховувати моменти початку процесу прийняття та реалізації управлінського рішення.

Для врахування фактору часу моменти прийняття управлінських рішень (МПУР) стосовно подальшої інноваційної діяльності будуть знаходитись на стиках етапів життєвого циклу інноваційних проектів. На кожному з них буде розв'язуватися запропонована оптимізаційна модель, що дозволить розвиватись ЕВС у напрямку досягнення довгострокових стратегічних цілей через оптимізацію її короткострокових інноваційних цілей.

Приклад застосування величини показано на рис.3.

Для формування оптимальної структури портфеля інноваційних проектів ЕВС необхідний вибір критеріїв оптимальності управління. У ролі цих критеріїв в роботі пропонується методика використання трьох показників, які характеризують основні складові доцільності здійснення інноваційної діяльності: рівень досягнення максимальної чистої поточної вартості за певний період часу, рівень ризику інноваційного розвитку та величина коефіцієнта задоволення суспільних потреб.

Отже, основою критеріального показника цільової функції запропонованої оптимізаційної моделі є максимізація чистої поточної вартості портфеля інноваційних проектів ЕВС, що характеризує економічний ефект його реалізації в абсолютному виразі і є фінансовим підсумком:

, (9)

де: - максимальне значення чистої теперішньої вартості інноваційного портфеля на МПУР .

У стратегічному плануванні проведення повномасштабних досліджень дозволяє врахувати значний рівень невизначеності та розраховувати вузькі місця інноваційної діяльності. Саме тому для точнішої ідентифікації та мінімізації факторів ризику, в роботі удосконалено їх класифікацію, що лягла в основу, запропонованого автором, якісного аналізу та формування вектору ризику.

Запропонований інтегральний показник ризику ліг в основу цільової функції моделі вибору стратегії інноваційного розвитку динамічної ЕВС у такому вигляді:

. (10)

де: - мінімальне значення інтегрального показника ризику інноваційного портфеля на МПУР .

Знайдене значення коефіцієнта суспільної корисності портфеля інноваційних проектів, з урахуванням впливу проектів один на одного, є основою третього критеріального показника запропонованої моделі у вигляді його максимізації:

, (11)

де: - максимальне значення коефіцієнта суспільної корисності портфеля інноваційних проектів в МПУР .

Усі запропоновані критеріальні показники й будуть атрибутами відповідної інноваційної стратегії.

Для вибору оптимальної інноваційної стратегії розвитку динамічної ЕВС з ряду альтернатив в дисертаційному дослідженні пропонується розв'язувати оптимізаційну модель, змінюючи обмеження (7). Кожній розв'язаній задачі ставиться у відповідність порядковий номер , .

Основним критерієм вибору стратегії інноваційного розвитку буде відстань атрибутів відповідної стратегії до деякої штучно сконструйованої точки, так званого еталону розвитку або ж "ідеального стану". В даному випадку - це ідеальна ситуація, коли всі критерії одночасно досягли своєї мети (найбільшого або ж найменшого значення). "Ідеальний" стан задається керівництвом ЕВС і є орієнтиром до виконання. Оскільки ЕВС є динамічною системою, тому поставлені орієнтири її діяльності мають тенденцію змінюватись в часі.

У залежності від вибраної метрики можна використовувати різні методи розв'язування багатокритеріальних задач. Найбільш поширеною метрикою, як відомо, є евклідова. Використовуючи евклідовий простір, для графічної інтерпретації моделі вибору найкращої стратегії інноваційного розвитку, можна використовувати тривимірну модель, що подана на рис.4.

Точка на рис.4. і показуватиме так звану точку "ідеального стану".

Отже, маючи три елементи певної інноваційної стратегії (, , ), можна побудувати точку в тривимірному просторі, що відповідатиме номеру розв'язаної задачі . Для множини елементів різних інноваційних стратегій можна побудувати множину таких точок, для яких буде розраховано показники відхилення від точки "ідеального стану".

Необхідно відзначити, що за допомогою показника відхилення проводиться впорядкування точок, що відповідають розв'язаним задачам, на основі евклідової відстані від кожної точки до штучно сконструйованого точки-еталону. Це означає, що однакову оцінку ступеня відхилення можуть одержати точки, що знаходяться на значній відстані одна від одної, чи, іншими словами, що сильно відрізняються одна від одної.

Сформувавши множину віддалей , елементами якої виступають значення , слід шукати величини , що попадають в деякий окіл найменшого їх значення:

, , (12)

де: - величина околу розв'язкового значення в МПУР , що в основному, задається експертною комісією, або ж ОПР.

Реаліями сучасної теорії стратегічного інноваційного розвитку динамічних ЕВС є те, що майже всі існуючі моделі пропонують лише один набір альтернативних стратегій розвитку, які частіше за все є протилежними одна одній. Через це рух в якомусь одному напрямкові може спонукати до розвитку інноваційної ЕВС хибним шляхом.

Саме тому стратегії слід розглянути крізь призму суб'єктивної думки експертів у відповідній галузі, і, порівнявши отримані відповіді з відповіддю запропонованої моделі, прийняти оптимальне інноваційне рішення стосовно розвитку динамічної економіко-виробничої системи.

Розроблений в дисертаційній роботі організаційно-економічний механізм управління інноваційним розвитком динамічної ЕВС, основу якого складає комплекс економіко-математичних моделей, дав змогу отримати економічний ефект від його реалізації у розмірі 75,18 тис. грн. Він дозволяє вибирати оптимальну стратегію розвитку ЕВС, що забезпечує покращення кількісних і якісних показників діяльності, зменшення витрат на інноваційні перетворення та забезпечення її конкурентоздатності.

Висновки

Результати проведеного наукового дослідження дають можливість вирішувати науково-практичне завдання вибору ефективних інноваційних стратегій розвитку динамічних економіко-виробничих систем, зокрема:

1. Аналізуючи існуючі підходи щодо визначення поняття інноваційної стратегії розвитку підприємства, було дано поняття інноваційної стратегії розвитку динамічної економіко-виробничої системи в контексті сучасних умов господарювання та визначено напрямки вдосконалення методів та інструментів процесу управління їх інноваційною діяльністю.

2. Для відображення необхідності змін внаслідок незадовільного наявного арсеналу засобів управлінської діяльності було проведене анкетне дослідження серед керівного складу підприємств різної форми власності, що вказало на необхідність зміни відношення до завдань управління при переході до ринково орієнтованої стратегії.

3. Для удосконалення узагальненого алгоритму стратегічного управління інноваційною діяльністю підприємства, розроблено та описано схему методу управління за цілями.

4. Для вирішення проблеми визначення моменту, на якому ухвалюватиметься управлінське рішення щодо подальшої інноваційної діяльності, пропонується методика їх знаходження на основі розподілу життєвого циклу інноваційних проектів ЕВС на етапи.

5. Для вирішення проблеми оптимального розподілу наявних ресурсів запропоновано методику їх розподілу, враховуючи динамічний підхід щодо можливостей їх спільного використання між різними інноваційними проектами із врахуванням техніко-економічних особливостей кожного проекту.

6. Оскільки наявний інструментарію прогнозування інноваційної діяльності підприємства не може забезпечити максимальний рівень їх достовірності під впливом випадкових факторів, тому акцентується увага на необхідність побудови багатокритеріальної оптимізаційної моделі формування та вибору інноваційної стратегії їх розвитку.

7. Для формалізації процедури вибору найкращої, за інших рівних умов, інноваційної стратегії розвитку динамічної ЕВС запропоновано алгоритм її пошуку через обрахунок віддалі знайдених атрибутів відповідних стратегій до описаної "точки ідеалу".

8. Основні результати дисертаційного дослідження у вигляді економіко-математичних методів та моделей можуть слугувати інструментарієм прийняття стратегічних інноваційних рішень в управлінні динамічними економіко-виробничими системами в різних галузях економіки.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.11 - математичні методи, моделі та інформаційні технології в економіці. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2009.

У роботі поставлена важлива для економіки проблема вибору ефективної інноваційної стратегії розвитку динамічної економіко-виробничої системи (ЕВС) та запропоновано інструментарій її рішення, використовуючи математичні методи моделювання.

Проведений аналіз підходів до процесу стратегічного управління інноваційною ЕВС дав змогу розробити концепцію моделювання ефективної стратегії її розвитку, основні положення якої реалізовані в запропонованих економіко-математичних моделях (ЕММ).

Для ефективного стратегічного управління пропонується розбити життєвий шлях інноваційного проекту на етапи з метою розв'язання запропонованої ЕММ по завершенню кожного з них. Це дозволить рухатись у напрямку досягнення довгострокових стратегічних цілей ЕВС шляхом оптимальної реалізації її короткострокових інноваційних цілей.

Запропонована концепція і метод стратегічного управління інноваційним розвитком ЕВС дозволяє удосконалити систему управління інноваційною діяльністю та підвищити ефективність її функціонування в цілому.

Ключові слова: стратегічне управління, економіко-математичне моделювання, інноваційна стратегія розвитку економіко-виробничої системи, критерій оптимальності.

Аннотация

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.11 - математические методы, модели и информационные технологии в экономике. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2009.

В диссертационной работе поставлена важная для экономики Украины проблема выбора эффективной инновационной стратегии развития динамической экономико-производственной системы и предложен инструментарий ее решения с использованием математических методов моделирования.

Проведенный анализ подходов к моделированию процессов стратегического управления инновационным предприятием как динамической экономико-производственной системой (ЭПС), дал возможность разработать концепцию моделирования создания эффективной стратегии ее инновационного развития. Основные положения концепции реализованы в предложенных экономико-математических моделях и методе идентификации оптимальной инновационной стратегии развития.

Для эффективного стратегического управления предлагается разбить жизненный путь инновационного проекта на четыре этапа (фундаментальные исследования, научно-исследовательские работы, опытно-конструкторские работы, производство инновационной продукции), с целью получения информации при помощи предложенной экономико-математической модели в моментах принятия управленческого решения по завершению каждого из этих этапов. В работе обоснована методика нахождения этих моментов относительно последующей инновационной деятельности ЭПС. Это даст возможность двигаться в направлении достижения долгосрочных стратегических целей развития динамической ЭПС путем оптимальной реализации ее краткосрочных инновационных целей.

При современных условиях развития экономики инновационная деятельность, в плане рационального распределения имеющихся ресурсов, считается нестандартной. Именно поэтому в работе предложена система ограничений распределения ресурсов с целью оптимального формирования инновационного портфеля ЭПС.

Поскольку, в подавляющем большинстве случаев, затраты ресурсов равномерно не распределены во времени, потому акцентируется внимание на необходимости определения их использования в период от текущего момента принятия управленческого решения к следующему, а также на возможности замены одного вида ресурса другим.

При принятии стратегических инновационных решений также предлагается учитывать взаимное влияние инновационных проектов. Автором, в частности, предлагается отмечать ту часть инновационных проектов, отдельные этапы жизненных циклов которых не могут быть реализованы в рамках одной инновационной программы или же одного периода времени, а также отмечать ту часть проектов, которые не могут быть реализованы за счет недостаточного уровня выполнения других инновационных программ или же недостаточного уровня развития той или иной технологии.

Для формирования оптимальной структуры портфеля инновационных проектов возникает необходимость выбора критериев оптимальности управления инновационной деятельностью ЭПС. Исходя из этого, автором предложено построить многокритериальную оптимизационную модель выбора инновационной стратегии развития динамической ЭПС, в которой целевая функция модели представлена в виде трехкритериального условия. В предложенной модели критериями оптимальности выбраны три показателя, которые лучше всего отображают инновационную деятельность любого предприятия. Среди них выделены: показатель чистой теперешней стоимости, интегральный показатель риска инновационной деятельности и коэффициент удовлетворения общественных потребностей инновационными продуктами. Вышеперечисленные показатели определены атрибутами соответствующей инновационной стратегии.

В данном исследовании также обоснованно методику выбора оптимальной инновационной стратегии из ряда возможных альтернатив. Основным критерием выбора автором предлагается использовать величину расстояния атрибутов соответствующей стратегии к некоторой искусственно сконструированной точке, так называемому эталону развития, или же "идеального состояния". Поскольку с течением времени приоритеты руководства ЭПС и рынка в целом могут меняться, именно поэтому предлагается вводить удельные коэффициенты для каждого критерия в момент принятия управленческого решения.

Предложенная концепция и метод стратегического управления инновационным развитием ЭПС позволяют усовершенствовать систему управления инновационной деятельностью и повысить эффективность ее функционирования в целом.

Ключевые слова: стратегическое управление, экономико-математическое моделирование, инновационная стратегия развития экономико-производственной системы, критерий оптимальности.

Annotation

The dissertation applying for the scientific degree of the Candidate of Economic Sciences by specialty 08.00.11 - Mathematical methods, models and informational technologies in economics. - Ivan Franko National University of L'viv. - L'viv, 2009.

The important for national economy problem of effective innovative strategies choice of dynamic economic and production systems development is formulated in the dissertation work and the tools of its decision, using the methods of economic and mathematical modeling, are offered.

The analysis of approaches to the process of innovative economic and production system strategic management allows to develop the conception of modeling of effective strategy of such a systems, the main thesis of which are implemented in the proposed economic and mathematical models (ЕММ).

It is suggested to break up on stages the life-course of innovative project in purpose of offered ЕММ decision in the end of each of them. This allows achieving the long-term strategic aims of economic and production systems through the optimal realization of its short-term innovative aims.

Offered conception and method of strategic management of innovative development of economic and production systems allow to increase the efficiency of its functioning in general.

Keywords: strategic management, economic and mathematical modeling, innovative strategy of economic and production systems development, criterion of optimality.

Размещено на Allbest.ru