Аналіз собівартості продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Реферат

з дисципліни «Економіко-математичне моделювання»

на тему: «Аналіз собівартості продукції»

Виконав:

студент ІІ-го к. 5 групи,

Єфрємов А.Г.

Перевірив:

Коляда Юрій Васильович

Київ - 2015

Введение

Метод економічного аналізу діяльності підприємств, як і будь-якої іншої науки, визначається змістом та особливостями предмета, які, у свою чергу, зумовлюються тими конкретними цілями, вимогами та завданнями, що постали на даному етапі розвитку економіки або проглядаються в перспективі. Предмет відповідає на запитання, що ми вивчаємо, а метод -- як вивчаємо, якими способами та з допомогою яких саме засобів. Під методом економічного аналізу розуміють науково обґрунтовану систему теоретико-пізнавальних категорій, принципів, способів та спеціальних прийомів дослідження, що дають змогу приймати обґрунтовані управлінські рішення і базуються на діалектичному методі пізнання. Особливості діалектичного методу полягають у тому, що всі явища, котрі досліджуються, розглядаються в їх взаємозв'язку та русі, зміні та розвитку, при цьому розвиток розуміють як боротьбу протилежностей на засаді об'єктивних законів реальної дійсності. Категорії економічного аналізу -- це найбільш загальні, ключові поняття даної науки. До таких належать, наприклад: фактори, резерви, модель, результативний показник, відсоток, дисконт, фінансовий результат, капітал, зобов'язання, активи, грошовий потік, леверидж і т. ін. Принципи економічного аналізу регулюють процедурну сторону його методології та методики. До них відносять: системність та комплексність, періодичність, зрозумілість та адекватність тлумачення, достовірність та об'єктивність, доречність та своєчасність. собівартість економічний моделювання

1. Економіко-математичне моделювання як спосіб вивчення господарської діяльності

Економічна теорія в цілому та макро- і мікроекономіка зокрема ґрунтуються на органічному поєднанні емпіричних спостережень з моделями. Модель - це уявний або реальний об'єкт - оригінал. Оскільки економіка - це наука про людей, то експериментувати потрібно на людьми, що не завжди морально та етично. Такі явища, як наприклад, екологічні катастрофи тощо, краще описувати і передбачати на модельному рівні. Тому й створюються моделі катастроф, щоб вони ніколи не сталися. Економіст має справу не лише з моделями того, що вже відбулося чи відбудеться, а й того, що може не відбутися ніколи. Економіко-математичне моделювання разом з іншими економічними дисциплінами мають спільний об'єкт дослідження - економіку та соціально-економічну систему. Системою називають комплекс взаємопов'язаних елементів разом із відношенням (зв'язками) між цими елементами та між їхніми атрибутами, які спільно реалізують певні цілі. Основним методом дослідження систем є метод моделювання, тобто спосіб теоретичних і практичних дій, спрямованих на створення і використання моделей. Основним методом дослідження систем є метод моделювання, тобто спосіб теоретичних і практичних дій, спрямованих на створення та використання моделей. Метод моделювання ґрунтується на принципі аналогії, тобто можливостях вивчення реального об'єкта не безпосередньо, а шляхом дослідження подібного йому й більш доступного дослідженню об'єкта - його моделі. До параметричних методів обчислення норм витрат продукції належать методи: питомих витрат, баловий, кореляційний, агрегатний. Метод питомих, витрат є найпростішим, але найменш точним. Питома собівартість обчислюється на одиницю головного параметра виробу, тобто такого, що якнайбільше впливає на собівартість (потужність двигунів, вантажопідйомність автомобілів, кранів, об'єм холодильників тощо). Точнішими є методи, які враховують не один, а кілька параметрів. До них належать баловий і кореляційний методи. Баловий метод ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість. Кожний параметр виробу оцінюється певного кількістю балів. Собівартість базового виробу ділиться на суму балів усіх параметрів і в такий спосіб визначається собівартість одного бала (Сб). Кореляційний метод дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів. У процесі аналізу з'ясовується форма зв'язку (лінійна, степенева) собівартості та основних параметрів виробу, а також його щільність. Кореляційний метод прогнозування собівартості є найбільш точним і поширеним. Агрегатний метод не є самостійним параметричним методом. Згідно з ним собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин -- агрегатів. Вартість уніфікованих агрегатів береться за існуючими цінами, оригінальних -- обчислюється за одним із розглянутих вище методів або визначається експертне. Собівартість продукції, особливо нової -- динамічний показник, який істотно залежить від ступеня освоєння виробництва, а останній -- від кількості виготовлених виробів із початку виробництва. З урахуванням цього емпірично встановлено залежність собівартості нових виробів від їхньої кількості, тобто від порядкового номера виробу з початку освоєння. Наприклад. Освоюється виробництво нової складної машини. Період освоєння -- 2 роки. Собівартість машини на початковому етапі освоєння (першого зразка) -- 320 тис. грн. За перший рік освоєння передбачається виготовити дві машини, за другий -- чотири. Коефіцієнт освоєння, який характеризує темп зниження собівартості продукції. -- 0,8, а показник степеня відповідно -- 0,322 . Необхідно обчислити прогнозну собівартість виробу на кінець другого року освоєння виробництва, тобто собівартість шостої машини. Вона становитиме за формулою: С6 = 320*6(0,322) = 179,8 тис. грн. Знання закономірностей зміни собівартості продукції, особливо складних машин, у процесі освоєння виробництва дає змогу обґрунтовано управляти формуванням витрат, прогнозувати їхній рівень на різних етапах освоєння.

2. Аналіз собівартості продукції

Одним із головних прийомів економічного аналізу є порівняння. Порівняння як спосіб дослідження здійснюється через зіставлення одного показника (невідомого) з іншими (відомими) з метою визначення спільних рис або розбіжностей між ними. В економічному аналізі порівняння використовують як основний або додатковий спосіб розв'язання багатьох його завдань. Основними базами порівняння є: - нормативні показники; - дані попередніх періодів; - середні галузеві показники; - планові показники; - показники передових підприємств або міжнародні стандарти. Порівняння фактичних показників з нормативними дає змогу визначити рівень виконання нормативних (оптимальних) завдань Щодо обсягів та ефективності виробництва, фінансової стійкості підприємства, його ліквідності, ділової активності. Порівняння фактичних показників з показниками попередніх періодів (дня, декади, місяця, кварталу, року) уможливлює оцінювання темпів зміни цих показників, визначення тенденцій та закономірностей розвитку економічних процесів. Порівняння із середніми показниками по галузі (міністерству, об'єднанню, концерну) є необхідним для більш повної та об'єктивної оцінки діяльності об'єкта, для вивчення загальних і специфічних факторів, що визначають результати його діяльності. Порівняння фактичних даних із плановими показниками свідчить про рівень виконання плану за місяць, квартал, рік. Порівняння фактичних даних за попередні періоди з плановими можна використати і для перевірки обґрунтованості планових показників. Для цього фактичні дані в середньому за три -- п'ять попередніх років порівнюють із даними плану поточного року. Порівняння фактичного рівня показників із плановими є необхідним також для визначення резервів виробництва. Так, якщо план за певним показником не було виконано, то іноді це можна розглядати як невикористаний резерв підвищення ефективності виробництва. Порівняння фактичних значень показників підприємства з кращими, що їх досягнуто на інших підприємствах галузі, торує шлях запровадженню передового досвіду та нових можливостей виробництва. З метою отримання обґрунтованих висновків під час порівнювання необхідно враховувати умови порівнянності показників, оскільки порівнювати можна тільки якісно однорідні величини. Досягнення порівнянності показників можливе за таких умов: - нейтралізація впливу кількісного фактора; - нейтралізація впливу цінового фактора; - урахування впливу структурних зрушень на обсяг виробленої та реалізованої продукції; - забезпечення однакової тривалості періодів, що порівнюються; - забезпечення тотожності методики розрахунку порівнюваних показників; - урахування соціально-економічних умов розвитку досліджуваних об'єктів. Наприклад, для порівняння фактичної та планової собівартості товарної продукції з метою нейтралізації фактора обсягу та структури доцільно планову собівартість перерахувати на фактичний обсяг та структуру випущеної продукції. Так, згідно з табл. 1 відхилення фактичної собівартості товарної продукції від планової без урахування зміни обсягу виробництва та структурних зрушень становило 850 тис. грн. (4650 - 3800). Нейтралізація обсягу виробництва та структури досягається порівнюванням фактичної собівартості товарної продукції з плановою, перерахованою на фактичний обсяг та структуру (4650 - 4280 = 370 тис. грн.).

Нейтралізація впливу фактора обсягу та структури випуску товарної продукції та її собівартість. Нейтралізація цінового, або інфляційного, фактора досягається множенням базисного показника на індекс інфляції або діленням фактичного показника на нього. Коли показники, що порівнюються, охоплюють різні проміжки часу, то це легко усувається відповідним коригуванням. Так, дані про виробництво продукції в лютому та березні є непорівнянними внаслідок неоднакової тривалості календарного періоду, проте дані про середньодобовий її випуск можна порівняти для характеристики темпів зростання. Іноді порівнянності даних можна домогтися, якщо замість абсолютних величин взяти відносні. Наприклад, розмір прибутку підприємства без урахування масштабів діяльності цього підприємства не може характеризувати ефективність його роботи, але показники прибутковості активів та прибутковості капіталу уможливлюють об'єктивну оцінку наслідків роботи різних підприємств. Непорівнянність показників, спричинену застосуванням різних методик розрахунку, легко усунути перерахунком показників попередніх періодів за новою методикою. Величини окремих показників значною мірою залежать від соціально-економічних умов розвитку підприємств. Наприклад, рівень продуктивності праці, рівень заробітної праці робітників у нашій країні та в країнах з розвиненою економікою суттєво відрізнятимуться, отже, висновки, зроблені без урахування цих відмінностей, будуть некоректними.

Підсумовуючи викладене вище, можна констатувати, що основними способами забезпечення порівнянності показників є нейтралізація впливу вартісного, кількісного, структурного факторів приведенням їх до єдиного базису, а також використання середніх та відносних величин, коригуючих коефіцієнтів, методів перерахунку. Евристичні прийоми дослідження Поряд із названими загальними, універсальними прийомами аналізу в ході системних досліджень використовують і евристичні прийоми, які ґрунтуються на інтуїції та досвіді дослідників. До евристичних прийомів, або методів активізації творчості, нестандартного мислення відносять зазвичай низку методів генерації варіантів розв'язання проблеми на основі притаманної людині здатності до творчої діяльності, їх застосовують тоді, коли звичайні рутинні методи, засновані на аналізі минулого досвіду та теперішніх умов, не дають змоги вибрати спосіб вирішення. Особливо широко ці прийоми використовують у стратегічному аналізі для прогнозування розвитку економічної ситуації. Усі евристичні методи поділяються на дві великі групи -- методи ненаправленого пошуку («мозкового штурму», «експертних оцінок», «колективного блокнота», «контрольних питань», «асоціацій та аналогій», ділові ігри та ситуації, кібернетичні наради) та методи направленого пошуку (морфологічний метод, алгоритм розв'язання винахідницьких задач АРВЗ). Найбільш поширеним та типовим є метод «мозкового штурму», який широко застосовується для генерації нових ідей унаслідок творчої співпраці групи спеціалістів. Працюючи як єдине ціле, група спеціалістів намагається «штурмом» подолати труднощі, які заважають розв'язати проблему, що досліджується. «Мозковий штурм» як метод активізації творчого мислення потребує передовсім створення належної творчої атмосфери, коли навіть «найбезглуздіші», на перший погляд, ідеї розглядаються уважно і серйозно. Доцільно, щоб в обговоренні брали участь різні фахівці (бухгалтери, фінансисти, менеджери, конструктори, технологи, працівники служб збуту), причому з різним рівнем досвіду. Зрозуміло, що вони мають бути обізнані з проблемою, але детальне її знання є необов'язковим. Небажано, щоб до групи потрапляли начальники та їхні підлеглі.

Основні правила методу. Керівник сесії (як правило, це керівник групи, яка проводила аналіз) формулює в загальному вигляді сутність завдання, наприклад: досягти перетворення виробу «А» зі збиткового на рентабельний; налагодити виробництво виробу «Б» протягом наступного кварталу; прискорити оборотність оборотних коштів на 2 дні. У процесі такого штурму учасники висувають власні ідеї, розвивають ідеї своїх колег, використовують певні ідеї для розвитку інших, комбінують їх. Щоб забезпечити максимальний ефект, «мозковий штурм» треба проводити за певними правилами. Інакше він перетворюється на звичайну нараду. Дійовий «мозковий штурм» має ґрунтуватися на суворому дотриманні розподілу в часі процесу висування ідей та процесу їх обговорення й оцінки. На першій стадії штурму забороняється критикувати висунуті ідеї та пропозиції (критичні зауваження порушують творчий процес). Завдання керівника групи полягає в активізації творчого мислення учасників засідання з тим, щоб вони висунули якнайбільшу кількість варіантів розв'язання певного завдання. На цій стадії перевага віддається кількості, а не якості висунутих ідей. На другій стадії ідеї ретельно обговорюються, економічно оцінюються та в кінцевому підсумку відбирається найліпша з них. На стадії обговорення учасники повинні розвивати висунуті ідеї: у будь-якій з них можна знайти раціональне зерно. Значний ефект дає комбінування ідей з допомогою складання переліку всіх запропонованих варіантів виконання аналізованої функції із зазначенням переваг та недоліків кожного з варіантів. Максимальна тривалість засідання -- 1,5 год (може бути кілька засідань з одного питання). Основний ефект «мозкового штурму» досягається внаслідок розмежування в часі висунення ідей та їх обговорення: кількість висунутих у такий спосіб ідей в одиницю часу є вдвічі більшою, ніж за традиційних способів. Однак не будь-яке завдання можна розв'язати цим методом. Він ефективний здебільшого для розв'язування не дуже складних проблем загального (особливо організаційного) характеру, коли учасники засідання мають достатню інформацію про них. Спосіб експертних оцінок -- це спосіб прогнозування та оцінки майбутніх результатів дій на підставі передбачень спеціалістів. Цей метод набув широкого застосування в стратегічному та функціонально-вартісному аналізі. Його сутність полягає в тому, що спеціалісти висловлюють свою думку про важливі та реальні цілі об'єкта, його функції, про найліпші способи досягнення цих цілей, про значущість або вагомість факторів (властивостей, вимог) та ймовірні терміни виконання заходів, про критерії вибору найліпшого проектного рішення.

Для отримання найбільш якісного судження до участі в експертизі залучаються спеціалісти, що мають високий професійний рівень та великий практичний досвід у галузі поставленої проблеми, володіють здатністю адекватного відображення тенденцій розвитку та цікавлять поставленою проблемою. Інформація, отримана від експертів, обробляється за допомогою спеціальних логічних та математичних методів і процедур для перетворення у найзручнішу для вибору найдосконаліше варіанта рішення форму. У процесі відбору експертів та організації їхньої спільної роботи враховують індивідуальні особливості розумової діяльності людей: схильність одних до образного, інших -- до словесно-логічного мислення. До групи включають особистостей з обома типами мислення, що збільшує шанси на успішне розв'язанні проблеми. Існують рекомендації і щодо кількості експертів: як правило, заведено обмежуватися 5 -- 7 спеціалістами, а крім того, до групи включають кількох соціологів, психологів, математиків. Розрізняють індивідуальні та групові методи опитування спеціалістів експертів: інтерв'ю, аналітичні експертні оцінки (за індивідуального) та методи комісій (за колективного опитування). Одним із різновидів евристичних, прийомів колективної творчості є так звана конференція ідей. Від «мозкового штурму» вона відрізняється темпом проведення нарад та дозволеною доброзичливою критикою у формі коротких реплік та коментарів. Критика в такій формі може навіть підвищити цінність запропонованих ідей. Заохочується фантазування та комбінування ідей. Усі запропоновані ідеї фіксують у протоколі без зазначення авторства. До «конференції ідей» залучаються керівники та рядові співробітники, причому як ті, що постійно стикаються з даною проблемою, так і неспеціалісти в цій галузі (новачки), які зазвичай висувають нові, свіжі ідеї, оскільки на них не тиснуть традиції. Не варто запрошувати на конференції осіб, які скептично ставляться до можливості позитивного розв'язання проблеми, та вузьких спеціалістів, які «все знають ліпше за інших». Методи асоціацій та аналогій передбачають активізацію передовсім асоціативного мислення людини. Сутність цих методів полягає в тому, що нові ідеї та пропозиції виникають на основі зіставлення з іншими більш-менш аналогічними об'єктами.

Найчастіше застосовується особиста аналогія -- прийом, за допомогою якого людина ототожнює себе з аналізованим об'єктом. Це дає можливість глибше зрозуміти завдання, що стоїть перед аналітиком. До таких методів належать метод «фокальних об'єктів», «синектика», «метод низки випадковостей та асоціацій». Сутність методу фокальних об'єктів полягає в перенесенні ознак випадково вибраних об'єктів на об'єкт, що вдосконалюється. У результаті можна знайти кілька цілком несподіваних варіантів вирішення проблеми. Метод фокальних об'єктів дає добрі результати у пошуку нових модифікацій відомих пристроїв та способів, може використовуватися для тренування уяви (наприклад, потрібно придумати фантастичний механізм, інструмент тощо). Метод реалізується в такий спосіб: * вибирають фокальний об'єкт та встановлюють мету його вдосконалення (наприклад, прискорення оборотності оборотних коштів); * вибирають 3 -- 4 випадкові об'єкти (їх беруть навмання зі словника або каталогу); «складають списки ознак випадкових об'єктів; додають ознаки випадкових об'єктів до фокального об'єкта та генерують нові ідеї; * отримані сполучення розвивають способом вільних асоціацій; * продумують принципові рішення, оцінюють отримані варіанти та відбирають найбільш ефективні рішення (зазвичай це виконується експертним способом). Цей метод уможливлює, наприклад, швидке знаходження ідей нових, незвичних товарів широкого вжитку, пропонування принципово нових підходів до організаційних форм виробництва. «Синектта» -- комплексний метод стимулювання творчої діяльності, що використовує прийоми та принципи як «мозкового штурму», так і методу аналогій та асоціацій. Слово «синектика» -- це неологізм, що означає об'єднання різнорідних елементів. В основу методу покладено пошук потрібного рішення за рахунок подолання психологічної інерції, яка полягає в намаганні розв'язати проблему традиційним шляхом.

Синектика уможливлює вихід за межі будь-якого конкретного способу мислення (дії) та значно розширює діапазон пошуку нових ідей унаслідок зображання звичного у незвичному вигляді та навпаки. Внутрігосподарський аналіз витрат Нині багато підприємств у своєму складі має кілька підрозділів. У структурних підрозділах витрати на виробництво товарної продукції формуються й аналізуються за методикою, яку було розглянуто раніше. Крім загальної методики, в структурних підрозділах ураховуються особливості системи показників собівартості продукції і вимоги внутрігосподарського госпрозрахунку. У структурних підрозділах для визначення й оцінки собівартості продукції застосовують такі показники: витрати на одиницю продукції, на і нормо-годину, на 1 грн. товарної продукції і загальну суму цехової собівартості. Динаміку зниження собівартості обраховують на підставі витрат на одиницю продукції і на 1 грн. товарної продукції. Госпрозрахункову собівартість кожного підрозділу визначають за його власними витратами без урахування витрат технологічно пов'язаних цехів і витрат на використані напівфабрикати. Для оцінки роботи кожного підрозділу беруть лише ті витрати, які формуються безпосередньо під контролем його трудового колективу і залежать від фактичних результатів роботи. Госпрозрахункова відповідальність за витрати підрозділів на виробництво продукції визначається через: 1) деталізацію витрат на виробництво за місцем їх виникнення в розрізах тих статей, які входять до госпрозрахункової собівартості; 2) застосуванням фіксованої оцінки матеріальних об'єктів і послуг (однакової оцінки -- у плані й у звіті); 3) установленням і затвердженням системи внутрізаводських взаємовідносин: порядком виявлення і подання претензій та санкцій між госпрозрахунковими підрозділами і відображенням їх у госпрозрахунковій собівартості. Деталізація витрат і відхилень від плану за місцем їх утворення проводиться на підставі розподілу витрат у плані і звіті між усіма виробничими підрозділами, виділення з власних витрат вартості деталей І частин виробів, одержаних за кооперативними поставками з інших підприємств.

Це полегшує виявлення причин і винуватців відхилень та мобілізацію резервів зменшення собівартості продукції. Деталізація витрат на підприємстві залежить від типу підприємства, особливостей технологічного процесу і розподілу окремих стадій між підрозділами. Продукція і послуги інших підрозділів, витрата матеріалів, покупних напівфабрикатів, комплектуючих, енергії не можуть і не повинні включатися в госпрозрахункові результати цехів, бригад за їхньою фактичною собівартістю. Фактична витрата матеріалів оцінюється за їхньою плановою собівартістю. Витрату матеріалів підрозділами підприємств зменшують на вартість повторно використовуваних відходів за фактичними цінами їх можливого використання. Це сприяє уважному ставленню підрозділів до утилізації відходів. Відхилення від норм витрат матеріальних ресурсів, що утворились з вини інших підрозділів, за оцінки госпрозрахункової собівартості необхідно включати в госпрозрахункову собівартість підрозділів-винуватців, спірні питання щодо відхилень і витрат розв'язуються під час спеціального розгляду претензій на засіданні економічної комісії. Аналіз витрат на заробітну плату проводиться за бригадними нарядами. Відхилення фактичної заробітної плати від планової за винятком оплати простоїв з незалежних від бригади причин, цілком залежать від організації виробництва і праці в підрозділі, а тому повністю включаються в його госпрозрахункову собівартість. Загальногосподарські витрати не залежать від діяльності підрозділів і в госпрозрахункову собівартість не включаються. Внутрігосподарський аналіз проводиться за даними облікової та оперативної інформації, а тому його завжди розглядають як оперативний. Порівняльний аналіз собівартості Порівняльний аналіз має дуже велике значення для виявлення резервів зниження собівартості продукції. Він поділяється на внутрігосподарський (внутрізаводський) і міжгосподарський (між підприємствами). Головною вимогою внутрізаводського порівняльного аналізу собівартості є дотримання умови: порівнюванню підлягають показники технологічно ідентичних цехів і бригад або цехів і бригад, що виробляють однакові деталі. Виявлені відхилення свідчать про різну ефективність праці, різну якість роботи цих цехів, про можливості зниження собівартості за рахунок запозичення позитивного досвіду інших цехів. Міжгосподарський порівняльний аналіз вивчає показники собівартості окремих підприємств, що виробляють однорідну продукцію або однакові деталі. При цьому аналізі визначають відхилення в результатах діяльності, вплив на них відмінностей в науково-технічному рівні, у використанні техніки, технологічних засобів, організації праці, рівні використання виробничих ресурсів тощо. Дуже важливу інформацію дає порівняння статей калькуляції на аналогічні вироби, вузли і деталі. Такі порівняння використовуються для оцінки досягнутого рівня собівартості й ефективності впровадження науково-технічних і організаційних заходів, для виявлення резервів зниження собівартості виробів, можливостей перерозподілу їх виробництва між дільницями.

Порівняльний аналіз собівартості є дуже важливим для проведення ФВА (функціонально-вартісного аналізу). Вплив відмінностей у рівнях технічного розвитку, кооперування, організації виробництва та інших факторів за міжгосподарського аналізу можна виявити зіставленням (порівнянням) структури собівартості однакової продукції. Можна також порівнювати витрати на 1 грн. товарної продукції на підприємствах, що виготовляють аналогічну продукцію. Порівнювати доцільно з підприємством, яке має високі показники щодо техніки, технології й організації виробництва, тобто з передовим за рівнем собівартості підприємством. Порівняння необхідно проводити за статтями калькуляції. Резерви зниження собівартості продукції найліпше виявляються під час порівнювання калькуляцій окремих виробів за статтями собівартості. Порівнюються не лише фактичні, а й нормативні калькуляції. Такі зіставлення наочно пояснюють відмінності в техніці, технології й організації виробництва, які впливають на собівартість виробів. Для ще більшого унаочнення дані порівняльного аналізу собівартості виробів доцільно нанести на графік. Аналізуючи прямі витрати, крім виявлення відхилень за статтями собівартості, обов'язково необхідно проводити детальний техніко-економічний аналіз використання матеріалів, напівфабрикатів, покупних виробів для комплектації. Аналізують норми витрат, залежність їх від використовуваних матеріалів і способів обробітку, а також від утилізації і повторного використання відходів. Оцінюють доцільність застосування технологічних процесів, які потребують підвищених витрат палива й енергії. Виявляють вплив фактора цін на відхилення матеріальних витрат, причини великих коливань цін і транспортно-заготівельних витрат. З'ясовують також вплив застосовуваних способів обробітку матеріалів на рівень заробітної плати основних робітників, вплив механізації й автоматизації трудових процесів на зміну фонду заробітної плати з тим, щоб установити непродуктивні виплати заробітної плати, рівень трудомісткості виробів і окремих операцій. Виявлені резерви зниження собівартості продукції ділять на чотири групи: а) упущені можливості -- непродуктивні витрати, безгосподарність, неритмічна робота, порушення технології та ін.; б) прямі резерви зниження собівартості - - відхилення собівартості за рахунок невиконання запланованих заходів, якими передбачалось доведення собівартості до рівня передового підприємства; в) перспективні резерви -- можливі резерви зниження собівартості до рівня передового підприємства (не передбачені планом). г) стратегічні резерви за рахунок зміни технічного рівня виробництва, організації виробництва і праці, зміни видів продукції. Функціонально-вартісний аналіз Підвищення ефективності виробництва залежить від темпів прискорення НТП, який передбачає припинення випуску застарілих і освоєння нових, високоефективних видів продукції, механізацію й автоматизацію виробничих процесів, впровадження у виробництво передової техніки, прогресивної технології, яка забезпечуватиме скорочення витрат на одиницю нових, перспективних виробів.

Для виявлення резервів зниження витрат за рахунок ефективніших варіантів виробництва, вибору оптимального співвідношення між споживчою якістю виробу й витратами на його виготовлення використовується функціонально-вартісний аналіз. Про це вже досить докладно було сказано в розділі 2. Але не завадить ще раз нагадати про головні особливості ФВА. Так, функціонально-вартісний аналіз одночасно та у взаємному зв'язку досліджує функції об'єкта і вартість цих функцій, тобто об'єктом ФВА є функції і їхня вартість. Під функціями розуміють споживчі властивості (якість) об'єкта. Вони поділяються на: 1) головну функцію, яка виражає призначення об'єкта; 2) основні функції, що забезпечують виконання головної функції; 3) допоміжні функції, що реалізують основні; 4) зайві або непотрібні функції; 5) шкідливі функції. Для виявлення резервів зниження собівартості в конструкції виробів, у технології їх виготовлення спеціалісти виходять із можливостей усунення зайвих або додаткових функцій виробу, тобто з можливості зниження його трудо- та матеріаломісткості, енергоємності, а відповідно й собівартості продукції. Зайві функції виникають у результаті зміни призначення виробу, зміни якості матеріалів, з яких його виготовляють, появи інших виробів, що виконують такі самі функції, зміни традиційних поглядів на призначення виробу тощо. Оцінити функції виробів може лише група різнобічних спеціалістів, до якої обов'язково входять економісти, конструктори і технологи. ФВА проводять послідовно за такими етапами: інформаційно-підготовчий, аналітичний, творчий, дослідний, запроваджу вальний. Економісти беруть обов'язкову участь у двох етапах, серед яких дуже важливим є аналітичний. Аналітичний етап оцінки машини починають з «розбивки» її на вузли і деталі. Потім виділяють і класифікують функції, виконувані вузлом і деталлю, які описують послідовно на підставі побудови функціональних матричних і сітьових моделей. Функції ділять на головні й другорядні, основні й допоміжні та аналізують за ознаками: корисні -- непридатні (шкідливі), відповідні -- невідповідні техніко-економічним умовам використання і сучасному стану науки і техніки. Аналіз функцій проводять і за витратами на їх виробництво, виявляючи собівартість окремих функцій та визначаючи елементи й сукупності елементів, які потребують найбільших витрат. Аналізують витрати на матеріали, напівфабрикати і комплектуючі вироби, паливо, енергію, заробітну плату основних робітників, на утримання й експлуатацію обладнання.

Щодо функцій, які відносять до технологічної собівартості, складають калькуляції в обсязі розрахункових витрат. Одержану розрахункову собівартість порівнюють із фактичною і плановою та визначають резерви можливого зниження собівартості. За неможливості розподілу собівартості щодо функцій аналітичним способом, користуються способом експертних оцінок. Результати аналітичних розрахунків узагальнюють у функціонально-вартісній діаграмі, що відбиває функції виробів за їхньою значущістю в процесі виробництва і за рівнем собівартості порівнянної і непорівнянної продукції. За калькуляційними статтями аналізують собівартість по підприємству в цілому для того, щоб оцінити відхилення фактичних витрат від запланованих і визначити вплив цих відхилень на загальну зміну собівартості реалізованої продукції.

Аналіз собівартості за калькуляційними статтями витрат Як бачимо з даних таблиці 2 понад планове зменшення витрат на 100 тис. грн. відбулося завдяки економії за статтями „Сировина та матеріали” (70 тис. грн.), „Заробітна плата основних працівників” (30 тис. грн.), „Загальновиробничі та адміністративні витрати” (відповідно 30 і 50 тис. грн.). Водночас підвищилися порівняно з планом витрати на енергоносії (на 50 тис. грн.. або на 5.3%) і транспортно - заготівельні витрати (на 30 тис. грн.., або на 2.9%). Внесок кожної калькуляційної статті до загального зниження витрат (у відсотках). Підсумок за цією графою є алгебраїчною сумою даних за різними калькуляційними статтями. Собівартість продукції складається з витрат, що різнорідні по своєму складі й економічному призначенні, ролі у виготовленні і реалізації продукції Вагому частку в собівартості продукції складають матеріальні витрати (49%), серед них найбільшу частину електроенергія (20,5%). Меншу частку в структурі собівартості продукції займають витрати на оплату праці (24%), нарахована зарплата (7,4%), амортизація (12%), інші грошові витрати (4%).

Размещено на Allbest.ru