Логістична оптимізація виробничої програми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Логістична оптимізація виробничої програми

Логічним продовженням оптимізації фази виробництва є оптимізація організації виробництва (щодо планування виробничої програми та керування її виконанням). Розглянемо першу проблему - логістичний аспект планування виробництва. Якщо процес планування зорієнтований на прискорення процесу виготовлення, то особливого значення з економічного погляду набуває формування внутрішнього замовлення, поділ його на партії визначених розмірів та фактори впливу на ці величини.

Загалом процес планування може ґрунтуватися на двох альтернативних підходах, а саме: або планування виробництва уможливлює максимальне використання обладнання за потужністю за умови одночасного відповідного (похідного) використання його в часі, або мінімально необхідне використання потужності за стабільного повного часового використання.

Ці два підходи можна отримати, виразивши інтегральний коефіцієнт використання (Кв) через добуток коефіцієнтів екстенсивного (Ке) та інтенсивного (Kj) використання.

Математично

Кв=Ке Ч Кі. (1)

Зрозуміло, що при Кв - const максимізація Кe вимагає відповідно зменшення Кi , і навпаки.

Формування внутрішнього замовлення (виробничої програми) та його доведення до виробничих підрозділів (робочих місць, обробних машин) має вирішальний вплив на скорочення загального часу робіт. Щодо характеру виробництва замовлення ділиться на дві групи:

*замовлення на виготовлення проміжних продуктів (окремих частин виробів, напівфабрикатів, колишніх покупних частин), які можна виробляти на власних виробничих потужностях;

*замовлення на виготовлення кінцевих продуктів у координації із плануванням збуту та реалізації продукції.

Безумовно, що основним у формуванні внутрішнього замовлення на виробництво слід уважати необхідність узгодження інтересів клієнта з організаційно- технічними та фінансово-економічними умовами та вимогами підприємства. Залежно від внутрішніх умов виробництва, зовнішніх можливостей кооперації й інтересів збуту (клієнтів) замовлення на виготовлення можуть бути диференційовані:

*замовлення незалежні від клієнтів (на склад);

*замовлення клієнтів на виготовлення партій кінцевих виробів;

*замовлення на виготовлення, залежні від клієнтів (складові частини).

Така диференціація дає змогу поставити питання про оптимальний поділ внутрішнього замовлення на партії, щоб мінімізувати загальні витрати.

Замовлення на склад можуть бути виконані як відповідні зміни структури майна на складі (наявність частин, вузлів та кінцевих виробів), зважаючи на характеристики попередньої динаміки застосування та результати стохастичного прогнозування попиту за видом, кількістю та терміном поставки. Такі замовлення з господарського погляду вигідні, якщо динаміка виконання попередніх замовлень ще не є достатньо специфікована (недостатня сформованість ринків збуту) та коли цього вимагає досягнення оптимального розміру партій, оскільки це забезпечить мінімізацію витрат.

Формування незалежного від клієнта замовлення є доцільним також для виготовлення стандартизованих виробів (арматури, підшипників, електродвигунів загального промислового призначення тощо) та для гарантування безперервного виробництва за нестабільних або сезонних замовлень клієнтів через створення запасу незавершеної продукції та готових виробів.

Під час формування замовлень на виготовлення партіями замовлення багатьох клієнтів можуть об'єднуватися для досягнення безперервності виробництва та дотримання терміну поставки (бажань клієнтів). Однак терміни виготовлення окремої партії та терміни поставки за бажанням клієнтів можуть не збігатися, тому найпізніший термін виготовлення повинен збігатися із найбільш раннім терміном поставки. При цьому підприємство відчуває зустрічні тенденції накопичення затрат у сфері виробництва при формуванні партій та підвищення капіталовкладень у складське господарство.

Треба зауважити, що “партійне” замовлення є доцільне у випадках:

*в мало- і середньосерійному виробництві для виробів однакових або декількох варіацій, тих, що регулярно повторюються в замовленнях клієнтів;

*для поліпшення використання виробничих потужностей у разі нестабільних замовлень клієнтів;

*дослідницьких замовлень.

Загальнішому розумінні потужності виробництва може допомогти світовий досвід (табл.1).

Таблиця 1. Порівняння традиційних виробничих системі (Ford, Toyota) та системи, яка спирається на ТОС

Джерело: Петецький [29]

Замовлення на виготовлення, що залежать від клієнтів, за своєю суттю ідентичні до відповідних замовлень клієнтів, однак специфіка може полягати у характеристиці зв'язків із споживачами.

Викладене щодо диференціації замовлень аргументує різноплановість проектних рішень щодо формування виробничої програми, тобто внутрішнього замовлення, ґрунтуючись на параметрах зовнішнього середовища, а саме:

*яку за величиною партію необхідно виготовити в межах річної чи, наприклад, квартальної програми;

*уся кількість окремих виробів повинна виготовлятись одноразово чи партіями протягом певного періоду.

Зважаючи, що під партією розуміють кількість конструктивно однотипних частин (деталей, вузлів, кінцевих виробів), що виготовляються за відповідним технологічним процесом та вимагають одноразових витрат підготовчо- прикінцевого часу, можна вирізнити такі економічні варіанти:

*виготовлення однією партією вимагає лише одноразових підготовчо-прикінцевих витрат, що означає низьку виробничу собівартість одиниці продукції, але великі капіталовкладення у запаси (замороження капіталу в матеріалах, незакінченій та готовій продукції) та складські витрати;

*виготовлення кількома партіями вимагає багаторазових підготовчо-прикінцевих витрат, що означає зростання виробничої собівартості одиниці продукції за одночасного зменшення витрат запасів та складського господарства.

Викладене аргументує необхідність розрахунків щодо визначення оптимальної величини та кількості партій. Ідея розрахунку оптимальної партії виробництва ґрунтується на пошуку мінімального рівня двох складових витрат, як це використано і у формулі Вільсона, а саме:

*витрати запасів виробництва (незакіиченої продукції, півфабрикатів);

*витрати переналагоджування виробництва (аналогічні до витрат замовлення).

Як і у разі із розрахунком економічної величини замовлення, оптимальну величину партії виробництва можна розрахувати за формулою

(2)

де - річне замовлення, одиниць;

- витрати одноразового переналагоджування виробничої лінії;

S - вартість одиниці виробу;

r - витрати утримання запасів виробництва у відсотках від вартості виробу. Графічно це виглядає як подано на рис. 1.

Розрахунок оптимальної величини партії виробництва подано на такому прикладі: оптимальний замовлення виробничий модель

1. Формування економіко-математичної моделі виробничої собівартості одиниці продукції (Sв) залежно від величини партії

(3)

де - загальні постійні витрати на партію виробів;

- змінні витрати на одиницю продукції;

X - кількість продукції в партії, що визначається за формулою

(4)

де - річне замовлення; п - кількість партій.

Таблиця 2. Вихідні дані для розрахунку оптимальної величини парти

Рис. 1. Графічна інтерпретація визначення оптимальної величини партії виробництва

Тоді річні виробничі витрати становитимуть:

(5)

2. Формування економіко-математичної моделі витрат, спричинених виготовленням та зберіганням на складі партії товарів. Ці витрати зумовлені потребою створення достатніх оборотних засобів для забезпечення виробництва всієї партії (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, проміжне складування, транспорт тощо) та витрати зберігання на складі. За своєю суттю вони ідентифікують як витрати замороження капіталу. Тому на практиці ці витрати розраховують із використанням норми витрат у відсотках до собівартості. У розрахунках ця норма приймається в половинному розмірі, оскільки ці витрати зростають від нуля у момент запускання партії до максимуму у момент закінчення виготовлення партії. І процес циклічно повторюється стільки разів, скільки запускається партій (п). Математично витрати на партію (Вуз) виражають так:

(6)

де r - норма витрат утримання запасів у виробництві, %.

3. Формування економіко-математичної моделі загальних витрат на річне замовлення:

(7)

4. Мінімізація річних загальних витрат. Для цього розрахунком першої похідної знайдемо значення х, за якого досягається екстремум функції:

(8)

Спростимо цю залежність:

(9)

Тоді

(10)

Графічно цей алгоритм розрахунку показано на рис. 2.

Проілюструємо це на прикладі, вихідні дані для якого подано у табл. 2.

Оптимальна величина партії дорівнює:

Витрати, грн.

Загальні витрати становитимуть:

Рис. 2. Графічна інтерпретація розрахунку оптимальної величини партії: Взаг - загальні витрати (Взаг - Bвup + Byз; Byз - витрати утримання запасів

;

Ввир - річні виробничі витрати

Зауважимо, що розрахована у такий спосіб величина партії є орієнтиром, першим наближенням оптимальної величини партії, оскільки не були взяті до уваги інші істотні фактори впливу техніко-технологічного характеру, а саме:

*параметри транспортних та пакувальних контейнерів і продуктивність транспортної системи;

*термін служби інструментів і приладів;

*потужності проміжного складування;

*тривалість складових технологічного процесу виготовлення (наприклад, тривалість сушіння) (див. рис. 6.9);

*параметри постачання матеріалів, частин, вузлів (наприклад, ритмічність).

Рис. 3. Структура виробничого процесу і процесу виготовлення машинобудівної продукції

Джерело: Петецький [29]

Зважання на ці та інші “місцеві” фактори впливу змінить оптимальну величину партій у той чи інший бік. Однак безумовним є те, що формування тієї чи іншої величини партії, а отже, і кількості партій у плановому періоді, впливає на процес накопичення загальних витрат на виготовлення продукції.

Щодо умов застосування викладеного підходу, то необхідно керуватись тим, що формування внутрішнього замовлення, залежного від клієнтів, дає змогу перенести розрахунок оптимальної величини партії на задній план. А для формування замовлення, незалежного від клієнта, такий розрахунок є досить важливим, зважаючи на необхідність скорочення часу виготовлення та мінімізації загальних витрат як основних критеріїв конкурентоспроможності товарів.

Отже, складаючи виробничу програму та внутрішнє замовлення, крім безумовного регулятора, сформованого за результатами консолідації замовлень клієнтів, основним регулятором необхідно вважати і оптимальну величину партії, яка може бути також отримана і внаслідок інтеграції “іменних” та безіменних замовлень.

Размещено на Allbest.ru