Витрати виробництва в довгостроковому періоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Витрати виробництва в довгостроковому періоді

План

Вступ

1. Довгострокові середні та граничні витрати

1.1 Зв'язок короткострокових та тривалих витрат при постійній віддачі від масштабу

1.2 Позитивна та негативна віддача від масштабу. Економія від масштабу

1.3 Віддача від масштабу на практиці

2. Вибір ресурсів, що мінімізують витрати

2.1 Ізокостна лінія. Карта ізокост

2.2 Вибір ресурсів та рівновага виробника

2.3 Підвищення гнучкості виробництва в тривалому періоді

2.4 Лінія розвитку (експансії) фірми

Висновки

Література

Вступ

Аналіз поведінки витрат в тривалому періоді ми почнемо з показу того, як зміна розмірів підприємства та задіяних потужностей впливає на рівень витрат на виробництво одиниці продукції. При цьому прослідкуємо, яким є зв'язок між динамікою економічних витрат в короткостроковому та тривалому періоді. Це дозволить визначити загальні закономірності формування довгострокових витрат, які ми доповнимо особливостями конкретних галузей та сфер економіки.

Після цього ми розглянемо, як можна аналізувати витрати за допомогою ізокост, які особливості цих ліній, що показують можливості підприємства. Нарешті, ми покажемо, яким чином слід об'єднати дослідження виробничих витрат виробництва і факторів, що на них впливають, за допомогою ізокост з метою побудови траєкторії розширення виробничої діяльності фірми з врахуванням ефекту масштабу.

В попередній темі ми проаналізувати: що являють собою економічні витрати з точки зору окремого підприємства. А також вияснили, що в умовах короткострокового періоду, коли підприємство (фірма) має певні обмеження відносно зміни частини виробничих ресурсів, частина витрат є фіксованою, тобто не залежить від обсягу випуску.

Таким чином, це може суттєво стримувати підприємців у виборі оптимальних комбінацій ресурсів, що забезпечує організації процесу виробництва при найнижчих можливих витратах.

Можливості підприємства суттєво розширюються, якщо воно має достатньо часу для зміни всіх ресурсів, і відповідно - всіх витрат, пов'язаних з використання цих факторів виробництва.

Таким чином, в першу чергу потрібно уяснити, що в тривалому періоді виробництва відсутній поділ витрат на постійні і змінні, тобто всі економічні витрати є змінними. Зверніть увагу, що мова йде про функціональну залежність між обсягами витрат та обсягами випуску. Але в умовах короткострокового періоду різні обсяги випуску досягалися за рахунок зміни інтенсивності використання постійних ресурсів (перш за все - потужностей), тобто розмір підприємства приймався за незмінний. Підприємство не могло ні відкритися, ні закритися. Кількість фірм в галузі залишалася сталою.

На відміну від цього, тривалий період розглядається як такий, коли підприємці можуть входити в галузь або виходити з неї. Тобто кількість фірм на галузевому ринку може змінюватися. Поряд з цим, для зниження рівня питомих витрат може бути доцільним змінювати сам розмір підприємства, обсяги задіяних потужностей.

З попереднього дослідження закономірностей процесу виробництва ми пам'ятаємо, що в тривалому періоді існує тісна залежність між обсягами виробництва та приростом випуску (потужностей). Цей функціональний зв'язок отримав назву ефекту масштабу. Потрібно нагадати, що ефект масштабу може бути позитивним, коли збільшення розміру підприємства супроводжується підвищенням ефективності виробництва внаслідок застосування поточних ліній, а також спеціалізації та кооперації, внаслідок чого випуск зростає швидше за потужності. В даній темі необхідно проаналізувати, як це вплине на рівень витрат. Тобто тепер в нас піде мова про зростаючу віддачу від масштабу, що зумовлює зниження економічних витрат на виробництво одиниці продукції. Зверніть увагу, що при цьому є можливість досягти нижчого рівня як середніх, так і граничних витрат при певному розмірі підприємства.

Нейтральний ефект масштабу, при якому випуск та потужності зростають однаковими темпами, зумовлює незмінну віддачу від масштабу. З точки зору витрат це проявляється в тому, що при різних розмірах підприємства рівень витрат може бути тим самим. Тобто великі, середні чи малі підприємства щодо витрат можуть функціонувати в рівноправних умовах, що створює можливості для їх ефективної конкуренції.

Негативний ефект масштабу, як ми пам'ятаємо, має місце коли розміри підприємства є нераціонально великими, що зумовлює зниження ефективності через відрив виробництва від управління, інертність, спотворення в передачі інформації і т.і. Без сумніву, це безпосередньо впливає на підвищення затратності виробництва. Рівень витрат на такому підприємстві буде вищим.

Зв'язок між розміром підприємства та рівнем середніх та граничних витрати яскраво прослідковується за допомогою моделі взаємозалежності короткострокових та довгострокових витрат виробництва. Вона може існувати в двох варіантах, які ми проаналізуємо. В першу чергу, можна показати формування довгострокових середніх витрат в умовах постійної віддачі від масштабу. Ми побачимо, що при цьому лінія довгострокових середніх витрат, яку ще називають плановою кривою фірми, буде являти собою горизонтальну лінію, що проходить на рівні найнижчих середніх короткострокових витрат.

В другому варіанті моделі прослідковується динаміка довгострокових середніх витрат в умовах, коли віддача від масштабу є змінною, тобто зростаючою, постійною, спадною. При цьому можна буде побачити, що планова крива фірми, що формується поведінкою короткострокових середніх витрат (SAC), буде дугоподібною, вигнутою донизу. Її найнижчий рівень буде підказувати, який розмір підприємства та обсяг випуску є оптимальним з точки зору мінімізації витрат, якщо розмір потужностей може вільно змінюватися.

Потрібно враховувати, що у всіх застосованих моделях аналізується динаміка не просто грошових, тобто облікових, витрат, а економічних витрат. А це, як відомо, передбачає врахування внутрішніх, негрошових витрат, тобто жертв підприємства в інших доходах, що пов'язані саме з даним способом застосування ресурсів.

Аналіз поведінки середніх та граничних витрат в тривалому періоді дозволить нам в майбутньому сформулювати критерії поведінки підприємства, що прагне досягнути найбільшого прибутку, або хоча б не мати економічних збитків. Тобто іншими словами, сформулювати критерії доцільності певної економічної діяльності. Але для цього ми доповнимо характеристику витрат дослідженням результатів (доходів, прибутку).

Аналіз типових моделей динаміки тривалих витрат дозволяє краще зрозуміти причини різниці в структурі окремих галузей народного господарства. Чому, наприклад, в сфері обслуговування значно поширенішими є невеликі підприємства, а в важкій промисловості, особливо в сфері дії природної монополії, переважають великі потужні фірми. Ми також зможемо показати, які найменші розміри діяльності є доцільними з точки зору оптимізації витрат, тобто навчимося визначати мінімально ефективний розмір підприємства (MES).

Важлива частина матеріалу даної теми присвячена питанню оптимізації варіантів використання вхідних факторів виробництва з метою максимізації випуску при найменших витратах. Тут нам прийдеться нагадати поняття ізокванти та карти (сімейства) ізоквант, які характеризують різні комбінації ресурсів (капіталу та праці), що можуть забезпечувати певні рівні випуску. Але тепер ми доповнимо характеристику цих комбінацій з точки зору результативності аналізом витрат (жертв), яких вони потребують від підприємців. Це можливо зробити за допомогою апарату ізокост-ліній, які показують всі можливі комбінації капіталу та праці, що вимагають тих самих валових (сукупних) витрат. Зверніть увагу, що ці лінії виконують функції, аналогічні до призначення бюджетних ліній в теорії поведінки споживача. Але тут вони показують можливості виробника. Скомбінувавши в одній моделі карту ізоквант та ізокост, ми зможемо визначити ті комбінації ресурсів, що будуть доступними для фірми з точки зору певного рівня витрат і при цьому забезпечувати бажаний обсяг продукції.

Такий аналіз дозволяє сформулювати критерій досягнення рівноваги виробника (оптимального вибору виробника).

Він визначається на основі принципу найменших витрат, згідно якого виробник найкраще використовує задіяні ресурси при такій їхній комбінації, коли співвідношення граничної продуктивності капіталу та праці повністю відповідає співвідношенню цін на ці ресурси.

Особливу увагу потрібно звернути на той момент, що в умовах тривалого періоду можливість маніпулювання всіма ресурсами дозволяє досягнути бажаних обсягів випуску при менших витратах порівняно з умовами короткострокового періоду.

На завершення теми ми розглянемо, яким чином можна об'єднати опис точок рівноваги виробника для різних випусків, щоб побудувати траєкторію розширення виробничої діяльності фірми - лінію експансії. Вона буде підказувати оптимальні комбінації ресурсів для кожного з можливих випусків з точки зору мінімізації витрат.

В даній темі є ряд питань, що вимагають самостійного розгляду. Це стосується проблеми економії на масштабах, яка проявляється у випадку, коли рівень одночасного виробництва, що досягається однією фірмою, перевищує той рівень, що може бути забезпеченій двома різними фірмами, кожна з яких випускає один продукт (за однакових обсягів задіяних факторів виробництва для обох фірм). Важливе значення має також аналіз кривої досвіду, що передбачає дослідження зниження середніх довгострокових витрат фірми не у зв'язку зі зростаючою віддачею від масштабу, а внаслідок набування управлінцями та робітниками досвіду, професійних навичок у виготовленні продукції, а також зростання ефективності використання основного капіталу. Найбільш повно, з наведенням цікавих прикладів, матеріал з обох названих вище проблем викладений у підручнику Р.Піндайка та В.Рубінфельда Мікроекономіка.-К: Основи, 1996р. С.207-213.

1. Довгострокові середні та граничні витрати

1.1 Зв'язок короткострокових та тривалих витрат при постійній віддачі від масштабу

Розглядаючи в попередній темі структуру економічних витрат ми показали, що в залежності від виду ділових рішень можна розрізнити і види витрат. Так, якщо йде мова про короткострокові зміни у випуску, коли постійні затрати мають ті самі розміри, то фірма має справу зі змінними витратами.

Такі зміни в ціні продукції, обсягах її випуску, які не впливають на розміри постійних затрат, що використовуються у виробництві, здійснюються у відповідності з поведінкою короткострокових витрат підприємства (фірми).

Динаміка цих витрат визначається законом спадної віддачі, тому криві середніх та граничних витрат мають дугоподібну форму.

З короткостроковими витратами рішення фірми пов'язані в першу чергу в умовах циклічного скорочення чи збільшення попиту на продукцію.

Разом з тим, існує необхідність довгострокового планування, що передбачає стійке збільшення або скорочення постійних затрат. Необхідність вирішення цих питань може бути зумовлена, наприклад, суттєвими змінами в державній політиці - відмовою від субсидій чи скорочення дотації вітчизняним підприємствам для підтримки ціни на певному рівні. Або в умовах структурної перебудови - коли певні підприємства потрібно закривати чи різко скорочувати масштаби їх діяльності. В таких випадках слід враховувати довгострокові витрати.

Нагадаємо, що довгостроковим (тривалим) періодом виробництва вважають такий, на протязі якого розміри фірми та організацію її діяльності можна змінити. Тобто, можна продати або віддати в оренду зайві приміщення, обладнання та апаратуру, покращити діяльність комерційних служб та адміністративних ланок і т.і. Таким чином фірма може більш ефективно використовувати всі ресурси, а також вибрати для себе оптимальний напрям діяльності.

В тривалому періоді змінюються також масштаби діяльності галузі. Цей період достатній для того, щоб на галузевому ринку з'явилися нові підприємства. Функціонуючі фірми можуть при цьому вийти з галузі. Наслідки зміни чисельності фірм ми розглянемо в наступних темах. Поки що нас будуть цікавити зміни у виробничих ресурсах, що здійснюються в межах окремого підприємства (фірми). В центрі аналізу при цьому знаходяться середні витрати тривалого періоду.

Через те, що всі фактори виробництва в тривалому періоді є змінними, то поділ витрат на постійні і змінні теж відсутній. Тобто всі витрати ми будемо розглядати як змінні. Вибір розміру підприємства має важливе значення, бо в певний час буде стримувати фірму щодо маніпулювання випуском та рівнем витрат. Якщо фірма невелика, їй важко буде витримати рівень витрат, що пов'язані з виконанням замовлення з боку іншої потужної фірми. Якщо постійні витрати не можна буде розподілити на достатньо довгий період, що забезпечує досягнення запланованих обсягів продукції, то розширення підприємства не матиме сенсу.

Якщо є потреба підтримувати незвично високий або занижений обсяг випуску надовго, то вона має просто орієнтуватися на “переміщення” вздовж лінії короткострокових середніх витрат. Наприклад, якщо необхідно швидко виконати велике замовлення за короткий час, або вистояти в умовах короткострокового економічного спаду.

Розширювати розміри підприємства доцільно лише тоді, коли є впевненість в стійкому зростанні попиту, в стабільності освоєння ринку. Щоб визначитися відносно динаміки середніх витрат в тривалому періоді, доцільно розглянути зв'язок між короткостроковими (нетривалими) та довгостроковими (тривалими) витратами.

Припустимо, що фірма не має переконливої інформації щодо майбутнього попиту на свій товар, тому вважає доцільним розглянути три можливих проекти підприємства з різними розмірами.

На рисунку 2 проілюстровано ситуацію, коли зміна розмірів підприємства не впливає на ефективність в тривалому періоді. Тобто має місце постійна віддача від масштабу. Це означає, що зміна розмірів не супроводжується ні економією, ні збитками.

В такому випадку вибір розміру підприємства буде обумовлений рішенням щодо майбутнього обсягу випуску.

Криві короткострокових середніх витрат для малого, середнього та великого підприємства представлені на рисунку лініями SAC₁, SAC₂, SAC₃. Їм відповідають зображені штриховою лінією криві короткострокових граничних витрат SMC₁, SMC₂, SMC₃, що проходять через точки найменших середніх витрат.

Якщо фірма має намір виготовляти Q₁ одиниць продукції, то їй доцільно зупинитися на проекті підприємства найменшого розміру. При цьому середні витрати будуть складати 15 грошових одиниць і дорівнювати найменшим витратам. Адже саме при такому випуску короткострокові середні витрати дорівнюють граничним витратам.

Якщо є плани щодо випуску, який відповідає Q₂, то варто будувати середній завод. Рівень середніх витрат при цьому теж буде сягати 15 грн. oд. Якщо фірма хоче випускати продукцію в обсязі Q₃, то вона вибирає завод третього розміру. Випуски Q₁, Q2 та Q₃ будуть оптимальними, бо дозволять мати найнижчі можливі витрати на одиницю продукції.

При трьох можливих варіантах заводів вибір будь-якого випуску, проміжного між Q₁, Q2 та Q₃ викличе зростання середніх витрат.

Якщо фірма може змінювати розмір заводу і планує поступово нарощувати випуск, то має можливість зробити це без підвищення рівня витрат на одиницю продукції.

Як будуть себе поводити тривалі витрати, можна показати за допомогою комбінації кривих короткострокових середніх витрат. Лінія тривалих середніх витрат складається з відрізків кривих короткострокових середніх витрат, що перетинаються між собою. На рисунку ці відрізки заштриховані. З моделі видно, що виробляти продукцію до Q₁ доцільно на малому підприємстві. Подальше нарощування випуску на підприємстві першого розміру викличе підвищення питомих витрат порівняно з досягненням тих же випусків на середньому підприємстві. В свою чергу, на підприємстві другого розміру є сенс випускати обсяги від Q₁ до Q₂. При подальшому нарощуванні випуску крива SAC₂ йде вгору, а SAC₃ - опускається. Тобто випуски можуть бути забезпечені меншим рівнем витрат саме на великому підприємстві. Отже, лінія тривалих середніх витрат (LAC) буде показувати мінімальні середні економічні витрати для будь-якого рівня продукції. Вона окреслює (огинає) криві короткострокових середніх витрат для різних розмірів підприємства.

Цю лінію ще називають плановою кривою фірми. Якщо розглядати не лише три можливі варіанти підприємства, а безліч припустимих рівнів використання капіталу, то планова крива вирівняється і буде мати вигляд горизонтальної прямої, що проходить на рівні найнижчих середніх короткострокових витрат. Це представлено на рисунку 3.

Зверніть увагу, що одночасно ця лінія співпадає з лінією тривалих граничних витрат. Адже саме в точках мінімальних середніх витрат, вони дорівнюють граничним витратам (LMC).

При постійній віддачі від масштабу фірма може мати будь-який бажаний обсяг виробництва, вибираючи відповідний розмір заводу, що дозволяє їй досягти запланованого випуску при мінімальних середніх витратах.

1.2 Позитивна та негативна віддача від масштабу. Економія від масштабу

Якщо при розширенні розмірів підприємства має місце спадна чи зростаюча віддача від масштабів, аналіз проводиться аналогічно до здійсненого нами раніше. Але форма кривої довгострокових витрат буде інакшою - дугоподібною.

Економія від масштабу (або зростаюча віддача від масштабу) присутня тоді, коли довгострокові середні витрати фірми при збільшенні випуску знижуються.

Збитки, зумовлені зростанням масштабів виробництва (або від'ємна віддача від масштабів, спадна віддача від масштабів) має місце, коли довгострокові середні витрати при збільшенні випуску зростають.

На рис.4 зображена залежність між короткостроковими (SAC) та довгостроковими (LAC) середніми витратами для трьох можливих розмірів підприємства при умові змінної віддачі від масштабів.

Припустимо, що невеличке підприємство обробної промисловості, поступово розширюється завдяки успішній діяльності і збільшує потужності. Що буде відбуватися з середніми витратами? З рисунка 4 видно, що для маленького підприємства існує лише один оптимальний випуск Q₁, при якому короткострокові середні витрати будуть найнижчими.

При цьому рівень витрат є досить високим. Будівництво потужнішого заводу дозволить суттєво знизити рівень витрат на одиницю продукції. При цьому найдешевшою продукція буде при випуску Q₂. Здешевлення випуску одиниці товару - наслідок економії від масштабів.

Обсяги Q₁ і Q₂ є критичними відносно необхідності зміни потужностей. З рисунка 4 видно, що зростаюча віддача від масштабів спрацьовує до випуску Q₂. Після цього вона поступається спадній віддачі від масштабів. Тобто перехід від середнього до великого підприємства супроводжується підвищенням рівня витрат. Це видно з того, що крива SAC₃ розташована вище за криву SAC₂. Одночасно ми бачимо, що здійснення випусків, що більші за Q₂` доцільне на великому підприємстві. Адже на підприємстві третього розміру нарощування випуску буде супроводжуватися зниженням середніх витрат (найменшими вони будуть при обсягах випуску Q₃), а на середньому - це призведе до зростання собіваартості продукції.

Заштриховані ділянки кривих короткострокових середніх витрат для різних розмірів підприємства будуть формувати планову криву фірми при змінному ефекті масштабу. Узагальнюючою її формою є дугоподібна. Така крива формується з врахуванням можливості мати підприємство будь-яких розмірів, тобто при безлічі варіантів використання потужностей. Це проіллюстровано за допомогою рисунка 5. Графік середніх витрат фірми в тривалому періоді огинає лінії всіх середніх витрат для підприємства певних розмірів (SAC).

Лінія тривалих середніх витрат (LAC) лише дотикається до короткострокових кривих, але не перетинає їх. Вона показує найнижчий рівень можливих середніх витрат при будь-яких розмірах підприємства і є гладкою.

Зверніть увагу, що точки найменших середніх витрат при найменших чи найбільших розмірах підприємства не відносяться до планової кривої LAC.

На рис.7 типова крива довгострокових середніх витрат зображена окремо. Ми бачимо, що її форма аналогічна до форми короткострокових середніх витрат, а саме - дугоподібна. Але попередній аналіз показав, що це лише зовнішня схожість. Якщо динаміка середніх витрат в короткому періоді визначається дією закону спадної віддачі, то в тривалому - ефектом масштабу. При цьому спадна віддача (ефективність) по кожному з ресурсів узгоджується із постійною (або навіть зростаючою) віддачею від масштабів.

Форма кривої тривалих граничних витрат є дугоподібною. Ця лінія характеризує зміну в обсязі сумарних витрат в тривалому періоді, що відбувається при збільшенні випуску продукції на одиницю.

Тобто тривалі граничні витрати (LMC) можуть бути визначені за формулою:

LMC=LTC/Q

Якщо відома функція тривалих сумарний витрат в залежності від обсягу випуску, то для визначення функції тривалих граничних витрат потрібно знайти похідну першого рівня від функції сумарних витрат.

Між динамікою середніх та граничних тривалих витрат існує тісний взаємозв'язок, що відображається і на графіку кривих LAC та LMC.

Якщо додаткові витрати на випуск додаткової одиниці продукції в тривалому періоді нижчі, ніж середні витрати для попередніх випусків, то середні витрати будуть знижуватися, і навпаки. Тобто, поки LAC знижуються, крива LMC розташована нижче від кривої середніх тривалих витрат. Коли останні зростають, то крива LMC розташована вище за криву LAC. Обидві криві перетинаються в точці А, де тривалі середні витрати є найнижчими. Тобто тут LAC=LMC.

1.3 Віддача від масштабу на практиці

Зображена нами крива тривалих витрат є типовою. Але в конкретних умовах співвідношення економії та збитків, зумовлених зростанням масштабів виробництва, визначається особливостями сфери економічної діяльності і проявляється неоднаково.

Перш за все необхідно вияснити, чому виникає економія від масштабів. Щодо цього існує декілька основних причин, а саме:

1) Неподільність виробництва. Для того, щоб започаткувати якусь справу, фірма повинна придбати певні обсяги деяких факторів діяльності. Перш за все це утримання адміністрації, ведення бухгалтерського обліку, забезпечення приміщенням, меблями, телефонами та іншим зв'язком.

Якщо фірма зростає, то ці затрати до певного часу залишаються тими самими. Тобто, облік веде так само один бухгалтер, вистачає одного телефону і т.і. Таким чином, ті самі неподільні фактори розподіляються на вищий обсяг випуску. Це сприяє зниженню середніх витрат, тому вступає в дію економія від масштабів. Але поступово джерело цієї економії буде вичерпуватися. Адже з часом при нарощуванні обсягів діяльності фірмі врешті-решт прийдеться збільшити кількість обліковців та управлінців, виробничу площу і т.і.

Спеціалізація. На маленьких підприємствах і робітники, і управлінці змушені виконувати одночасно багато різнорідних функцій. Зі зростанням обсягів діяльності у них з'являється можливість зосередитися на певних функціях, які при цьому будуть виконуватись більш якісно.

Спеціалізація робітників призводять до набуття ними досвіду, доповнюється кооперацією та змагальністю, тому продуктивність праці колективу може суттєво збільшитися. Особливо, якщо фірма вже може собі дозволити придбати сучасну (а відповідно і недешеву) техніку, комп'ютери.

Розширення підприємства дозволяє більш повно використовувати і управлінський персонал. Так, наприклад, є можливість у працівників, що відповідають за формування цінової політики та ринки збуту, присвятити себе повністю вивченню запитів клієнтів, потенційних партнерів, каналів просування продукції до споживача. Це сприятиме підвищенню обсягів реалізації і відповідно, зниженню середніх повних витрат виробництва.

Технічна економія. Цей фактор спрацьовує в тих галузях виробництва, де великі обсяги виробництва необхідні для використання переваг великого фізичного капіталу. Перш за все, прикладом може бути виробництво, пов'язане з використанням рідини або газоподібних речовин. Згідно інженерного правила “двох третин”, витрати на будівництво підприємства або створення машини зростають темпом, що складає 2/3 потужності. Зокрема витрати виробництва танкера залежать від площі поверхні, а кількість перевезеної нафти визначається об'ємом циліндра, що по суті є циліндром, площа поверхні, що необхідна для покриття вмісту, збільшується лише зі швидкістю 2/3.

Тобто суттєва економія від масштабу вже закладена в конструкції обладнання.

Ефективне використання капіталу.

Досить часто невеликі за розміром фірми не мають змоги скористатися найбільш досконалим з технологічної точки зору обладнанням. Адже воно є дорогим і розраховане на великі випуски продукції.

Якщо випуск невеликий, то таке обладнання простоює, витрати виробництва є високими і техніка не окуповується.

А якщо не застосовувати сучасного обладнання, то теж важко забезпечити ефективність виробництва, високу якість та конкурентоспроможність продукції.

Виробництво побічних продуктів.

На великих підприємствах є можливості комплексного використання сировини, а також відходів основного виробництва, а іноді - організації повністю безвідходного виробництва за рахунок замкнутого циклу. Це теж вносить свій вклад в зниження витрат виробництва.

Але, як ми вже знаємо, якщо розміри використання потужностей будуть більшими за оптимальні, то з'являється небезпека появи негативної економії, а відповідно і підвищення середніх витрат. В якості основної причини такого розвитку подій економісти називають зростаючі труднощі ефективного управління великим виробництвом. З розрозстанням фірми множаться управлінські структури, що не мають вже безпосереднього зв'язку з виробничим процесом. Це утруднює процес передачі інформації, спотворює її. Виробництво та управління стають менш гнучкими. Розмиваються межі відповідальності за прийняття ділових рішень. В результаті збільшення обсягу всіх залучених ресурсів не може забезпечити відповідного приросту випуску. Внаслідок цього продукція дорожчає.

Іноді проміжок в обсягах виробництва, при яких перестає спрацьовувати економія від масштабів і виникають збитки, є досить великим. Тоді має місце постійна віддача від масштабів.

Зв'язок між розмірами підприємства та рівнем середніх витрат виробництва має велике практичне значення. Адже він несе інформацію щодо оптимізації потужностей. За допомогою аналізу віддачі від масштабів можна зрозуміти особливості структури переважного числа галузей. Тому прояви позитивного та негативного ефекту масштабу ретельно досліджуються на практиці і узагальнюються. Хоча одностайності в оцінках його впливу серед дослідників немає.

На рис.9 показана форма кривої тривалих середніх витрат для деяких сфер діяльності.

Так, дослідження, здійснені для багатьох галузей обробної промисловості свідчать, що для більшості підприємств при розширенні обсягів діяльності спочатку спрацьовує економія від масштабів. Але вона швидко вичерпується і переходить у постійну віддачу від масштабів. При високих обсягах випуску лінія LAC стає по суті горизонтальною. В цих галузях негативна економія від масштабу виникає дуже рідко. Форма планової кривої для підприємств обробної галузі нагадує латинську букву L. Тому її називають L-подібною.

Для сфери обслуговування, роздрібної торгівлі, сільськогосподарського виробництва більш характерна дугоподібна форма кривої тривалих середніх витрат. Це свідчить про те, що позитивний ефект масштабу швидко переходить в негативний. Тому попит на продукцію задовольняється, як правило, чисельними невеликими підприємствами. Така ж ситуація складається в багатьох галузях легкої промисловості: швейної, трикотажної, взуттєвої, хлібопекарної, кондитерської.

Таким чином, ми бачимо, що дія ефекту масштабу суттєво впливає на розмір підприємств в галузі та можливості конкуренції між ними.

Економісти запропонували концепцію мінімально ефективного розміру (масштабу) для визначення обсягу випуску, при якому економія від масштабу стає відносно несуттєвою для окремої фірми. Це найменший обсяг випуску, при якому фірма може досягти найменшого рівня тривалих середніх витрат. Як правило мінімально ефективний розмір (MEP)з визначають як найменший масштаб виробництва, при якому подвоєння випуску зумовлює скорочення середніх витрат в межах 5%. На рис. MEP відповідає випуску Q₁.

Дослідження, здійснені американськими економістами, показали, що для багатьох фірм обробної промисловості МЕР досягається при випуску, що є невеликим відносно загального обсягу випуску відповідної галузі.

Якщо постійна віддача від масштабів спостерігається до досягнення значно вищих випусків (на рис. від Q₁ доQ₂ ), то в такій галузі зможуть успішно конкурувати підприємства різних розмірів, так як рівень середніх витрат у них може бути майже однаковим. Той, хто не зуміє досягти необхідних масштабів, ризикує програти і збанкрутувати через високі витрати. економічний ізокоста капітал

Разом з тим, великі корпорації теж ризикують, але вже через небезпеку вичерпання переваг великого виробництва. Саме цим значною мірою можна пояснити активні процеси децентралізації управління, посилення автономності підрозділів потужних фірм, розвиток співпраці крупного та малого бізнесу, швидкий розвиток і застосування комп'ютерних інформаційних та комунікаційних систем. Основна мета здійснення цих процесів - підвищення ефективності управління.

В деяких сферах діяльності отримання повної вигоди від позитивного ефекту масштабу вимагає створення таких великих підприємств, що повністю підпорядковують собі відповідний ринок. Це характерно для так званої природної монополії. Тут спадна форма кривої зумовлена особливостями технології. Так, електроенергія буде для споживача тим дешевшою, чим більшою є електростанція. До сфери природної монополії відносять водопостачання, транспортну інфраструктуру, комунальне господарство і т.і. Суспільству вигідно мати в цій сфері великі підприємства. Тому завдання держави полягає не в реформуванні через розукрупнення, а в обгрунтованому регулюванні тарифів на продукцію та послуги природніх монополістів, щоб спонукати їх до підвищення обсягів продукції та послуг при високій ефективності та низьких цінах.

Слід, тим не менш, враховувати, що структура окремих галузей, рівень їх конкурентності визначається не лише дією ефекту масштабу та динамікою витрат. Суттєво впливає і держана політика, ефективність управління, географічні межі ринку, наявність міжнародної конкуренції та інші чинники.

Підтвердженням цього є той факт, що в українській економіці багато галузей є значно більш концентрованими і менш конкурентними відносно того, що передбачає теорія впливу ефекту масштабу. Потужний вплив фінансово-економічних груп, що захищають інтереси певних виробників, на прийняття законів та урядових рішень, недосконалість державної податкової та цінової політики, недостатня ефективність антимонопольної діяльності є причинами монополізації значної частини українських ринків, перш за все - ресурсних, та завищення цін.

2. Вибір ресурсів, що мінімізують витрати

2.1 Ізокостна лінія. Карта ізокост

Вивчаючи закономірності виробництва ми показали, що фірма здійснює вибір ресурсів, орієнтуючись на їхній вплив на збільшення випуску, тобто на корисність додаткових одиниць ресурсу.

Але не менш важливу роль відіграє ціна залучення цих ресурсів. Тобто однією з грунтовних проблем кожної фірми є вибір такої комбінації вхідних ресурсів, яка забезпечує випуск бажаного обсягу продукції при мінімальних витратах. Теорія фірми для дослідження цього питання виходить з умови, що фірми використовують два види змінних ресурсів: капітал та працю. Для спрощення вважається, що ці ресурси залучаються на конкурентних ринках. Рівень заробітної плати виступає ціною праці, а рівень орендної плати - ціною капіталу. При цьому збільшення обсягу ресурсу не супроводжується зміною його ціни, тобто ціни ресурсів є постійними.

Виробничі витрати можуть бути проаналізовані за допомогою ізокостних ліній. Ці лінії характеризують всі комбінації капіталу та праці, що вимагають від фірми тих самих сукупних витрат.

Сукупні витрати (ТС) складаються з суми витрат на придбання обладнання і на залучення праці (робочої сили). Таким чином функція сукупних витрат, що буде визначати положення ізокостної лінії буде мати вигляд:

ТC=Кr+Lw,

де K та L - затрати капіталу (в машино-годинах) та праці (в людино-годинах), r - ставка орендної плати, w - ставка зарплати.

Для кожного певного рівня сукупних витрат можна побудувати ізокостну лінію. Вона буде нахиленою вправо вниз. Її нахил залежить від співвідношення цін на ресурси. А оскільки співвідношення цін на капітал та працю приймається за незмінне, то це буде пряма лінія. Чим вищий рівень запланованих витрат, тим вище рівень запланованих витрат, тим вище вправо буде розташована ізокоста.

На рис.11 зображена множина ізокост для різних рівнів витрат, що називається картою ізокост. При тому самому співвідношенні цін на ресурси ізокости будуть паралельними.

Рис.11. Карта ізокост

Ізокостні лінії позначаються буквою С (від слова costs- витрати).

Якщо зміниться співвідношення цін на капітал та працю - відповідно і кут нахилу ізокости буде іншим.

2.2 Вибір ресурсів та рівновага виробника

Для того, щоб визначити, який же набір ресурсів зможе забезпечити бажаний випуск при найменших витратах, потрібно об'єднати аналіз комбінацій ресурсів з точки зору їх граничної продуктивності на основі ізоквант та дослідження сукупних витрат за допомогою ізокост.

Разом з тим, з рисунка видно, що запланований випуск Q₁ може бути забезпечений різними комбінаціями капіталу та праці, що відповідають точкам А, в та С. Але комбінації К₁ та L₁ або K₃ та L₃ вимагають рівня витрат ТС₃, що зображені ізокостою С₃. Значно вигідніше використати набір К₂ та L₂, що зображений точкою А. Він відповідає рівню витрат ТС₂, що є меншим за ТС₃ (ізокоста С₂ розташована нижче).

Точка А характеризує оптимальний вибір виробника (рівновагу виробника). Ефективний набір факторів виробництва забезпечує досягнення запланованого випуску з найменшими можливими витратами. Графічно це точка, де ізокоста є дотичною до ізокванти. Тобто кут нахилу цих двох ліній співпадає в т.А. Оскільки кут нахилу ізокванти визначається граничною нормою технічного заміщення (MRTS) і залежить від співвідношення граничного продукту капіталу (MP_K) та праці (MP_L), а кут нахилу ізокости - від співвідношенням цін на ресурси, то рівновага виробника має місце, якщо:

Дещо змінивши це рівняння ми можемо оптимальний вибір ресурсів з точки зору фірми, що хоче мати найбільший прибуток при найменших витратах записати таким чином:

Це означає, що фірма оптимально розподіляє свої кошти на ресурси в тому випадку, якщо кожна остання витрачена грошова одиниця забезпечує однаковий приріст продукту, незалежно від того, на який саме ресурс вона витрачена. Якщо співвідношення цін на ресурси зміниться, то буде змінюватися і та конкретна комбінація капіталу та праці, що є найбільш ефективною.

Спочатку оптимальною комбінацією капіталу та праці для досягнення випуску була така, що відповідала т.А (K₁ та L₁). Якщо ціна капіталу відносно ціни праці підвищувалась, то ізокостна лінія стала пологішою, тобто стало вигідніше залучати більше праці і менше капіталу. Тепер той самий випуск Q₁ ефективно забезпечувати набором ресурсів, зображеним точкою В, тобто K₂ та L₂.

2.3 Підвищення гнучкості виробництва в тривалому періоді

В тривалому періоді виробництво є гнучкішим, оскільки фірма має можливість змінити всі ресурси. Тому можливості мінімізації витрат ширші. Це можна прослідкувати за допомогою рис.12. В короткостроковому періоді для збільшення випуску від Q₁ до Q₂ фірма може залучити більше праці (L₃ замість L₁). Капітал лишається фіксованим (K₁). Це вимагає витрат С₃, що вищі за мінімальні для даного випуску (С2). Досягти найнижчого можливого рівня витрат можна лише в тривалому періоді, збільшивши затрати капіталу від К₁ до К₂. Затрати праці при цьому зростуть від L₁ до L_2.

Рис.12. Негнучкість виробництва в короткостроковому періоді

2.4 Лінія розвитку (експансії) фірми

Самі низькі сукупні витрати фірми при різних обсягах випуску підказує траєкторія розширення економічної діяльності фірми (рис.13). Вона включає всі поєднання капталу та праці, які варто вибрати фірмі, щоб мінімізувати витрати.

Рис. 13. Траєкторія розширення виробничої діяльності фірми

Висновки

1. У довгостроковому періоді всі ресурси фірми є змінними.

2. Крива довгострокових середніх витрат (планова крива) складається з ділянок кривих короткострокових середніх витрат, що відповідають розміром підприємства.

3. При постійній віддачі від масштабів планова крива є горизонтальною. Зростаюча віддача від масштабів зумовлює спадний характер планової кривої. Спадна віддача від масштабів, що викликається складністю управління великим підприємством, спричиняє зростаючу планову криву. В цілому лінія довгострокових середніх витрат має дугоподібну форму.

4. Ізокоснті лінії показують різні комбінації ресурсів, що вимагають від підприємства тих самих сукупних витрат.

5. Лінія експансії (розвитку) фірми містить цінну інформацію щодо оптимального поєднання ресурсів, яке забезпечує мінімізацію витрат при різних обсягах діяльності.

Література

1. Долан Э., Линдсей Д. Рынок: микроэкономическая модель. СПб, 1992.-С.1249-162.

2. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Мікроекономіка. - Львів, Просвіта. - 1999. - С. 207-223.

3. Піндайк Р.С. Рубінфельд Д.Я. Мікроекономіка.-К.:-Основи.- 1996.-С.196-228.

4. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмаленди Р. Экономика. -М.: Дело.- 1993.-С.147-154.

Размещено на Allbest.ru

...