Основні етичні категорії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Як і наука, етика має багатим арсеналом категорій. Саме вони, поряд із законами, принципами, методами, складають основу змісту будь-якої науки. Саме слово "категорія" грецького походження. Їм позначаються найбільш загальні поняття, що відображають істотні сторони дійсності. Це вузлові пункти людського пізнання. В етичному відношенні категорії відображають ту сторону суспільних відносин, яка пов'язана з поведінкою людей, з їх ставленням один до одного, до суспільства, держави, сім'ї, колективу з точки зору добра і зла, обов'язку, честі справедливості. Іншими словами, категорії етики можна оцінювати з точки зору добра і зла, хорошого або поганого, а самі вони можуть виступати формою цієї оцінки: людина обов'язку, чесний, порядний, справедливий, відповідальний і т.п.До категорій етики зараховують основні ті поняття, які узагальнено відображають зміст, специфіку, найістотніші сутнісні сторони моралі, закономірності моральних відносин, нормативність моральних уявлень. Будучи пов'язаними між собою, вони утворюють цілісну систему, яка перебуває у постійному розвитку, збагаченні, як і категорії, що до неї належать. Адекватно осягнути мораль як цілісний феномен можна лише з допомогою системи категорій етики. Ігнорування вимог системного підходу при їх дослідженні породжує численні суперечності, логічні помилки (зокрема, “зачароване коло ”). Наприклад, добро часто розглядають як моральний феномен, а мораль -- як добро. Наслідком цього є наявність багатьох недостатньо осмислених категорій етики. Створюючи систему категорій етики, слід виводити їх, як зазначав німецький філософ Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель (1770--1831), починаючи з найпростіших. При цьому потрібно продемонструвати, як вони продукуються. Щоб краще збагнути цей процес, необхідно абстрагуватися від того, що майже кожна категорія, яку треба вивести, давно вже створена. Дотримуючись цього принципу, етика здатна стати об'єктивною доказово наукою.

1. Основні етичні категорії

Термін “категорія” перекладається із давньогрецької мови як твердження, ознака, визначеність. В звичайному слововживанні цим словом позначають розряди або класи якихось речей чи явищ: наприклад, досить часто вживаються вирази “категорії працівників”, “категорії товарів” та ін. Проте в пізнанні та науці цей термін має дещо інше значення: кожна наука має свій категоріальний апарат, тобто сукупність тих найперших та загальних понять, які фіксують та виражають найбільш якісні характеристики предмету пізнання та осмислення, або суттєві зв'язки, відношення того «зрізу» речі або частини реальності, яку вивчає дана наука. Тому повинно бути ясним, що не можна міркувати в межах певної галузі знання, не використовуючи її категорій без ризику втратити визначеність. З іншої сторони, самий лише перелік певних категорій дає нам можливість зорієнтуватись, про яку науку йде мова (наприклад, якщо ми кажемо “лінія ”, “фігура ”, “площина ”, “кут ”, то йдеться про геометрію). Категорії етики - фундаментальні поняття, які виражають специфіку моралі, моральних стосунків, моральної діяльності під кутом зору співвідношення в них добра і зла. Етичні категорії - форми пізнання моралі, моральної свідомості, моральної діяльності. Особливість етичних категорій проглядається вже у міркуваннях Сократа, який вперше продемонстрував, що їх зміст не може бути визначеним через вказування на якість речі чи спостережувані ситуації життя: їм немає наочно наданого відповідника у дійсності, а вони постають характеристиками людської діяльності. В тому приховані великі складності у пізнанні та використанні категорій етики. Типові помилки при тому є такі: а) люди все ж ототожнюють зміст категорій етики із спостережуваними частковими явищами; б) починають стверджувати, що етичним категоріям ніщо не відповідає в дійсності, а тому вони цілком умовні та відносні.

Етичні категорії -- основні поняття науки етики, що відбивають структуру феномена моралі й визначають специфіку морального осмислення людського буття. Особливістю етичних категорій є те, що вони утверджують реальність належного. Відповідно до множинності типів і різновидів самої моралі, варіативності зв'язків між її істотними компонентами систематизація категорій етики в сучасній етиці має відкритий, плюралістичний, полімодальний характер. Зокрема, вичленовуються:

а) категорії моральної свідомості -- добро і зло, сенс життя, обов'язок, відповідальність, справедливість, моральний ідеал, щастя;

б) категорії моральної самосвідомості -- честь, гідність, совість, сумління, розкаяння, сором;

в) категорії етичної діяльності -- вибір, свобода вибору, свобода волі, вчинок, ціль і засоби діяльності (моральний аспект), мотив і результат діяльності (моральний аспект);

г) категорії моральних відносин (категорії етичного спілкування) -- відкритість і замкненість, толерантність, повага, пошана, співчуття, співстраждання, милосердя, любов;

д) структурні категорії моралі -- норма моральна, цінність моральна, принцип моральний, чеснота, доброчесність, порок, імператив, оптатив (спрямованість на досягнення блага), взаємність та ін.

Втім, у будь-якому разі доводиться враховувати неминучу неповноту подібних переліків, а також те, що доречність чи недоречність групування категорій етики. за певною схемою може бути доведена лише стосовно тієї чи іншої їх інтерпретації. Спроби встановити абсолютну сутнісну градацію категорій етики не відповідають рівневі складності й динамізму сучасного морального досвіду.

Але, ми розглянемо основні етичні катерогії.

Основною, фундаментальною категорією етики є добро і зло.

Етичні категорії добра і зла охоплюють явище моралі в цілому, слугують підставою моральної оцінки конкретних явищ. Які б інші категорії етики ми не розглядали, вони тим чи іншим чином пов'язані з категоріями добра як морального ідеалу. Це значить, що моральність як певне дійсне явище людського життя укорінена у тому змісті та в тій спрямованості, що визначаються добром.

Добро є те, що оцінюється позитивно, розглядається як важливе і значуще для життя людини та суспільства. Добро є те, що дозволяє людині і суспільству жити, розвиватися, благоденствувати, досягати гармонії і досконалості. Добро, таким чином, вже в першому наближенні асоціюється з життям, процвітанням, повнотою буття, гармонійною взаємодією з оточуючою дійсністю. Добро - це те, що добре, чудово і гідно усілякої похвали. До поняття добра дуже близько за змістом поняття блага, вони нерідко виступають як синоніми. У повсякденній мові обидва слова застосовуються не тільки до морального поведінки, але і до матеріального достатку. Ми говоримо, що він "накопичив багато добра " або " там було розмаїття матеріальних благ". Однак сама позитивна оцінка речей, продуктів і грошей як "благ" ґрунтується на більш широкому розумінні добра (блага) як того, що є цінним і значущим для людей.

Поняття добра співвідноситься з двома іншими поняттями - доброти й чесноти. Добрим ми називаємо людину, яка несе людям добро, зрозуміле як любов, допомога, благовоління. Добрий не буває агресивним і ніколи насильно не нав'язує благ, даючи іншим можливість вільного рішення. Доброта - якість, що виражає себе в практичному житті, в поведінці людей, вона характеризує цілісність особистості. Тому не можна бути "добрим у душі", але жорстоким, грубим, авторитарним у поведінці. Така поведінка руйнує доброту. Доброта пов'язана зі здатністю поступитися власними інтересами та амбіціями заради блага іншої людини, вона принципово неегоістічна.

Якщо добро асоціюється у нас з життям, процвітанням і благоденством для всіх людей (а ширше - для всіх живих істот), то зло - це те, що руйнує життя та благополуччя людини. Зло - завжди знищення, придушення, приниження.

Зло - категорія етики, за своїм змістом протилежна добру, узагальнено виражає уявлення про аморальність,суперечить вимогам моралі, що заслуговує осуду. Це загальна абстрактна характеристика негативних моральних якостей.

Етична категорія обов'язку охоплює сферу моральних вимог суспільства до людини та, з іншої сторони, їх виконання людиною, усвідомлення людиною відповідальності за свої вчинки.

Беручи до уваги те, що етику іноді визначають як науку про належне, а мораль -- як сферу належного, постає необхідність вивчення природи морально належного. Суть морально належного криється в обов'язку.

Суть обов'язку намагалися сформулювати ще відомі релігійні проповідники.

Китайський мудрець Конфуцій виділив кілька принципів обов'язку кожного громадянина: кожен повинен виконувати свій обов'язок (накладений на індивіда його положенням в соціальній структурі, основу якої становить сім'я) -- і, бути вірним господареві -- чхун, шанувати старших -- сяо, дотримуватися всіх усталених обрядів, церемоній, правил поведінки -- лі та вшановувати предків.

Мойсей проголосив відомі Десять божих заповідей, яких повинна дотримуватися кожна людина.

На відміну від поняття обов'язку, що характеризує наявність в суб'єкта уявлення про морально належне та здатність його до реалізації, поняття відповідальності характеризує суб'єкта з позицій виконання (чи невиконання) обов'язку. Поняття відповідальності пов'язане з проблемою свободи.

Суть моральної відповідальності визначається здатністю людини виконати моральний обов'язок. Людина нібито є вільною у виборі: виконувати чи не виконувати їй свій обов'язок, але водночас за невиконання обов'язку людина несе відповідальність, яка супроводжується особливими душевними переживаннями і тривогою сумління.

Етична категорія справедливості стосується конкретного співвідношення добра і зла; це характеристика моральної міри у людських відношеннях.

Справедливість у суспільстві розуміється в різних аспектах. Це категорія морально-політична і правова. В етиці справедливість - категорія, що означає такий стан речей, який розглядається як належне, яке відповідає уявленням про сутність людини, її невід'ємні права, що виходить з визнання рівності між всіма людьми і необхідності відповідності між діянням і заплата за добро і зло, практичною роллю різних людей і їх соціальним становищем, правами та обов'язками, заслугами і їх визнанням.

Справедливість головує в професійній діяльності юристів. Саме поняття "юстиція" по латині означає справедливість (justitia). Юрист, таким чином, "представник справедливості".

Справедливість - етична і правова категорія. Ідея справедливості, вимога справедливості пронизує законодавство сучасного демократичного суспільства. Правове вираження вимоги справедливості міститься в Загальній декларації прав людини. Вимога справедливості в нашій державі і суспільстві втілюється в основних принципах і конкретних нормах Конституції України. Для професії юриста справедливість є нероздільний моральний і службовий обов'язок.

Етичні категорії честі та гідності охоплюють сферу самосвідомості особистості, оцінку її з боку суспільства, самоповагу.

Гідність - категорія етики, що означає особливу моральне ставлення людини до самої себе і ставлення до нього з боку суспільства, оточуючих, засноване на визнанні цінності людини як особистості. Свідомість людиною власної гідності є форма самосвідомості і самоконтролю. Людина не здійснює певного вчинку, вважаючи, що це нижче його гідності. Гідність - вираз відповідальності людини за свою поведінку перед самим собою, форма самоствердження особистості. Гідність зобов'язує здійснювати моральні вчинки, співвідносити свою поведінку з вимогами моральності.

У той же час гідність особистості вимагає від інших людей поваги до неї, визнання за людиною відповідних прав та можливостей і обгрунтовує високу вимогливість до нього з боку оточуючих. У цьому відношенні гідність залежить від становища людини в суспільстві, стану суспільства, здатності його забезпечити практичне утвердження невідчужуваних прав людини, визнання самоцінності особистості.

Поняття гідності особистості спирається на принцип рівності всіх людей у моральному відношенні, ґрунтується на рівному праві кожної людини на повагу, заборону принижувати її гідність, незалежно від того, яке соціальне становище він посідає. Гідність людини - одна з вищих моральних цінностей.

Честь як категорія етики означає моральне ставлення людини до самої себе і ставлення до нього з боку суспільства, оточуючих, коли моральна цінність особистості зв'язується з моральними заслугами людини, з його конкретним суспільним становищем, родом діяльності і визнаними за ним моральними заслугами (честь офіцера, честь судді, честь вченого, лікаря, підприємця ...)

Честь і гідність тісно пов'язані. Однак на відміну від гідності, заснованого на визнанні рівності всіх людей, честь оцінює людей диференційовано.

Честь зобов'язує людину виправдовувати і підтримувати репутацію, якою він володіє особисто і яка належить соціальній групі, колективу, в якому він перебуває.

Етична категорія совісті (сумління) охоплює найбільш інтимну сферу самоконтролю та самооцінки поведінки особистості

Совість іноді називають іншою стороною обов'язку. Совість - самооценівающее почуття, переживання, один з найдавніших інтимно-особистісних регуляторів поведінки людей. Совість - категорія етики, що характеризує здатність людини здійснювати моральний самоконтроль, внутрішню самооцінку з позицій відповідності своєї поведінки вимогам моральності, самостійно формулювати для себе моральні завдання і вимагати від себе їх виконання.

Совість - суб'єктивне усвідомлення особистістю свого обов'язку і відповідальності перед суспільством, іншими людьми, яка виступає як обов'язок і відповідальність перед самим собою. Почуття совісті убезпечує людину від лихого, порочного, стимулює шляхетність, відповідальність - люди нерідко апелюють до власної совісті і до совісті інших, дають оцінку собі і іншим, використовуючи поняття "чиста совість", "нечиста совість", "заснула совість", "совісний людина "," безсовісний "," докори сумління "і т.п. Роль совісті особливо важлива, коли людина знаходиться перед моральним вибором, а зовнішній контроль з боку громадської думки або виключається, або утруднений.

Однією з найменш досліджених категорій в етиці є сором. Причиною цьому стало дещо зневажливе ставлення до сорому, визначення його як "нижчого рівня моралі".

Сором - це моральне почуття, що виконує критичну функцію, тобто за допомогою сорому людина критично оцінює власні дії, що супроводжується певними переживаннями; виникають особливі відчуття -- "болючі".

етичний категорія моральний буття

Висновок

Категорії етики, як вже зазначалось, мають свої особливості, пов'язані із специфікою самого предмету етики.

По-перше, категорії етики відображають багатоманітні зв'язки людей, бо будь-яка людська діяльність має моральний аспект. По-друге, завдяки їм дається загальна позитивна чи негативна оцінка поведінки людей. По-третє, вони стимулюють піднесення людини над сущим і прагнення до належного. По-четверте, етичні категорії орієнтують людину на творчі пошуки, на збереження та реалізацію власної індивідуальності при моральному виборі, розширюючи тим самим обрії людської свободи. По-п'яте, вони задають енергетичний потенціал, пробуджують нереалізовані життєві сили людини.

Розглядаючи характерні особливості етичних категорій, виділимо, перш за все, їх полярність, яка фіксує внутрішні суперечності морального буття людини та суспільства (добро - зло, честь - безчестя, справедливість - несправедливість, тощо). Ця полярність етичних категорій не є випадковою: вона виражає саму сутність морально-етичного як принципової можливості для людини здійснити вибір в напрямі або позитивного життєствердження, або негативізму та руйнацій щодо умов і засад людськості взагалі.

Крім того, в етичних категоріях особливим чином проявляється взаємозв'язок абсолютного і відносного: як свідомі орієнтири для людських дій та життєвого вибору категорії постають у вимірах абсолютного (поза однозначним їх змістом ми втрачаємо моральні орієнтири), проте як характеристики реальних життєвих ситуацій вони постають вже відносними (в тому сенсі, що жодна реальна подія людського життя не може бути цілковито добром або цілковито справедливість; скоріше за все, тут буде спостерігатись певна міра їх співвідношення).

Список використаної літератури

1. Петрушенко В.Л. підручник “Етика та Естетика” Навчальний посібник / Львів: Видавництво Національного університету "Львівська політехніка", 2008.- 180 c;

2. Тофтул М.Г. Етика: Навчальний посібник. К.: Академія, 2006. - 414 с.;

3. Ю.К. Сарачин и др. Профессиональная этика сотрудников органов внутренних дел;

4. Мовчан В.С. Етика: навчальний посібник / К.: Знання, 2007.- 483с;

5. Яковлев Е.Г. Эстетика. - М.:Гардарики, 2004. - 464 с.;

6. Радугин А.А. Этика: Учебное пособие. - М.: Центр, 2003. - 221 с.

7. Иванов В.Г. Этика: Учебное пособие. - СПб.: СПб ГУП, 2004. - Ч.1 - 278 с.; Ч.2. - 240 с.;

8. Левчук Л.Т., Кучерюк Д.Ю., Панченко В.І. Естетика. - К.: Вища школа, 2000. - 398 ;

9. Основи філософських знань: Підручник.

Размещено на Allbest.ru