Вербальне спілкування та його види

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Донецький державний університет управління

Кафедра українознавства

Реферат

Тема: Вербальне спілкування та його види

Виконав: студент 1-ого курсу

ЕП-12-1

Карпович І.В.

Перевірив: Богданов О.В.

Донецьк 2012

Зміст

Вступ

1. Дві складові культури вербального спілкування

1.1 Культура слухання. Види слухання

1.2 Культура говоріння

2. Комунікативні бар'єри

3. Особливості вербального спілкування

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Люди здавна спілкуються один з одним. Перш за все, за допомогою слів. Таке спілкування називається "вербальним". Вербальне спілкування - це процес встановлення і підтримання цілеспрямованого, прямого або опосередкованого, контакту між людьми за допомогою мови.

Чи замислюємося ми про те, що і як говоримо? Навряд чи. Одні приділяють мінімальну увагу вибору мовних засобів, розмовляючи в різний час з різними людьми, в різних обставинах переважно в одному і тому ж стилі. Інші вміють виконувати різні мовні ролі, використовуючи в різноманітних ситуаціях різностильової мовної репертуар.

Але вербальне спілкування залежить не тільки від самої людини. Велике значення має соціальний контекст. Рольова ситуація диктує необхідність звернення то до поетичної, то до офіційної, то до наукової чи побутової мови.

Наприклад, на науковій конференції необхідно оперувати строгими науковими термінами.

У випадках виникнення конфлікту з близькими краще дотримуватися офіційної манери спілкування.

Яким же має бути вербальне спілкування, щоб вас зрозуміли? Щоб ви отримали не тільки інформацію, але і задоволення від спілкування? Психологи вважають, що вербальне спілкування повинне:

- Містити оптимальну кількість інформації (воно повинне відповідати поточним цілям спілкування, зайва інформація може відволікати, вводити в оману);

- Містити правдиві висловлювання;

- Відповідати цілям, предмету розмови;

- Бути ясним (уникнення незрозумілих виразів, багатослівність).

1. Дві складові культури вербального спілкування

1.1 Культура слухання. Види слухання

Дослідження вчених свідчать, що високою культурою слухання відзначаються лише деякі з тих людей, що спілкуються. Водночас невміння слухати нерідко є основною причиною неефективного спілкування, непорозумінь і навіть конфліктів. Чому ми не вміємо часом вислухати і зрозуміти партнера по спілкуванню? Тому що, насамперед, наша увага не стабільна, вона коливається. Так звані думи спотворюють зміст повідомлень. Наш емоційний стан також відволікає увагу від того, про що говорять співбесідники, і ми відключаємося.

Зафіксовано навіть феномен "перцептивне перекручування". Виявилося, що люди здатні змінювати або ж узагалі не сприймати інформацію, яка їм видається небезпечною, тривожить, викликає почуття невпевненості, не відповідає уявленню про себе чи про картину світу, яка для них є надійною. Якщо людина не хоче, то може не чути критику на свою адресу, або не запам'ятати чиєсь прохання, виконати яке важко.

Слухання - не просто мовчання, а активна діяльність, своєрідна робота. їй передує бажання почути, інтерес до співрозмовника. Те, як людина реагує на повідомлення іншого, залежить від рівня її моральності, її культури.

Важливе значення мають як вербальні, так і невербальні аспекти слухання, передусім слухання "всім тілом". Коли нам цікаво, ми несвідомо повертаємось обличчям до співбесідника, нахиляємось до нього, встановлюємо з ним візуальний контакт, тобто на рівні несвідомого концентрується увага на співрозмовникові. Культурні люди, з високими моральними установками роблять це свідомо.

Слухати партнера і здійснювати вербальний зворотний зв'язок можна по-різному. Розрізнять такі типи реакцій людини на мовлення співрозмовника: оцінювання, тлумачення, підтримку, уточнення, чуйність і розуміння. Найчастіше маємо справу з оцінюванням і зворотним зв'язком, рідше - з тлумаченням (інтерпретацією). Уточнення, підтримка та розуміння спостерігаються дуже рідко.

Щоб слухання було ефективним, відповідало високому рівню культури спілкування, зокрема моральної, оцінні судження та інтерпретації бажано звести до мінімуму або краще зовсім ними не користуватися. У противному разі ми починаємо начебто "вимірювати" думки, почуття співрозмовника своїми мірками, порівнювати їх зі своєю шкалою цінностей. Водночас партнер по спілкуванню звертається до нас зовсім з іншим бажанням.

Звичайно, це не означає, що не треба висловлювати власну думку. Проте завжди бажано пам'ятати про мету слухання, особливо в тому разі, коли співбесідник і контакт з ним значимі для нас. Якщо основою спілкування є інформативна функція (наприклад, на лекції) чи функція контролю за мовленням (наприклад, при вивченні іноземної мови), то й вимоги до процесу слухання мають бути належними. У цьому разі можуть мати місце і оцінювання, і інтерпретація.

Розрізняють два види слухання: нерефлексивне і рефлексивне. У першому випадку йдеться про уважне слухання з мінімальним мовним втручанням. Нерідко це допомагає людям виразити свої почуття. Інколи таке слухання називають мінімальною підтримкою. Нерефлексивне слухання варто застосовувати тоді, коли співрозмовникові важко передати свої почуття (наприклад, він дуже схвильований) або коли бар'єром у спілкуванні стає різний статус партнерів. Рефлексивне слухання передбачає регулярне використання зворотного зв'язку з тим, щоб досягти більшої точності в розумінні співрозмовника. Для цього вживаються запитання-уточнення. Вони допомагають виявити значення, "закодовані" в словах-повідомленнях. Використовуючи мовленнєвий етикет, загальновживані слова, ми вкладаємо в них особистісний зміст. Перевірка правильності того, що почуто, дає змогу не приписувати партнерові якихось власних думок, почуттів і установок щодо конкретного питання.

Розрізняють чотири види реакцій людини під час слухання: з'ясування, перефразування, відбиття почуттів і резюмування.?

З'ясування полягає у зверненні до співрозмовника за уточненнями та в постановці перед ним "відкритих" запитань (тобто таких, на які не можна відповісти одним словом: "Так" чи "Ні").

Перефразування - це формулювання думки співрозмовника своїми словами з метою визначення точності розуміння. Коли йдеться про відбиття почуттів, це означає, що акцент зроблено в процесі слухання не на змістовній стороні мовлення співрозмовника, а на його емоційних реакціях. Під час зворотного зв'язку ми робимо спробу показати співрозмовникові, що розуміємо його переживання. Дуже часто саме це є важливим для партнера, і саме цього він чекає від нас. До того ж такий зворотний зв'язок може сприяти тому, що той, хто говорить, сам краще розбереться у своїх переживаннях. Він помітить неточність в інтерпретації свого стану, і це допоможе йому краще зрозуміти себе, свої почуття.

Відповіді-уточнення дають змогу певним чином узагальнити думки та почуття відправника інформації. Вони використовуються насамперед з метою оцінки того, чи правильно співрозмовники зрозуміли один одного. Ми кажемо: "Якщо я правильно Вас зрозумів...". Така реакція порівняно швидко приводить до взаєморозуміння та розуміння змісту проблеми.

Резюмування також використовується, якщо під час розмови увага переключається на інше, нерідко другорядне питання. Цей вид треба використовувати в бесіді для того, щоб підбити підсумки. Його корисно також застосовувати з метою попередження та розв'язання конфліктів [1,c 101-103].

1.2 Культура говоріння

Розглянемо характеристику "говоріння", тобто механізми мовлення, побудови висловлювань, індивідуальні особливості людини, що говорить.

Феноменологія мовлення надзвичайно різноманітна. Це і особливості використаної лексики, і володіння граматикою, і багатство асоціацій, і продуктивність чи стереотипність мовлення, його динамічність, вияв певного ставлення до співрозмовника.

Побудова висловлювання - це розв'язання конкретних комунікативних завдань відповідно до мети мовлення і особливостей ситуації. Для цього за допомогою мовлення треба стимулювати співрозмовника до створення внутрішнього образу, подібного до того, який йому передається.

Важливими характеристиками вербального засобу спілкування, зокрема говоріння, є діалог та монолог. Монологічне мовлення - це таке, коли говорить одна особа, а решта слухають, сприймають її повідомлення. Діалогічним називають мовлення між двома або кількома співрозмовниками, які міняються ролями.[2, с.117].

Ефективним може бути спілкування, в якому використано як діалог, так і монолог. Діалог (тим більше полілог) істотно відрізняється від монологу. Останній розглядається як онтогенетично більш пізній, більш складний етап розвитку мовлення.

Монолог і діалог мають психолого-ситуативні та мовні особливості. На відміну від діалогу монолог наче передбачає реакції співрозмовника. Висловлювання тут більш розгорнуті, свідоміше добираються слова й вибудовуються речення, меншу роль відіграють міміка та жести. У діалозі велике значення мають так звані діалогічні відносини, про які так переконливо писав М.М. Бахтін: "Діалогічна реакція персоніфікує всяке висловлювання, на яке реагує". У двоголосому слові, в репліках діалогу чуже слово, позиція враховуються, на них реагують. І саме це є основною, порівняно з монологом, характеристикою діалогу.

Виходячи з цієї особливості діалогу нині вибудовуються нові концепції етики пізнання, мислення, навчання, управління тощо. При цьому враховується, що внутрішній діалог відіграє важливу роль в індивідуальному мислительному процесі, а зовнішній - у спільному розв'язанні завдань. Зовнішньому діалогу, який так потрібний для спільної мислительної діяльності партнерів, насамперед дітей, студентів, необхідно спеціально вчити. Тому нині одним із принципів перебудови навчання у школі та вузі є принцип діалогізації педагогічної взаємодії.

Річ у тім, що монолог - це нерівноправність щодо обміну інформацією. Тут домінує один, наприклад викладач, керівник, менеджер. Він є джерелом інформації, ставить запитання, контролює та оцінює відповіді, слугує еталоном наслідування. Така взаємодія передбачає лише поверхневе, частинне розуміння та прийняття особистостей тих, з ким спілкуються. Діалогічна взаємодія - це особистісно рівноправні позиції, співпраця, де домінують мотиви самоактуалізації та саморозвитку співрозмовників.

При будь-якій комунікації розрізняють рівень змісту та рівень взаємин. Щоб чіткіше зрозуміти відмінність між ними, розглянемо такий приклад: підлеглий звертається до керівника з проханням дозволити йому скористатися автомобілем для того, щоб доїхати до аеропорту (рівень звернення). Керівникові в цей час також буде потрібна ця машина, водночас йому хочеться допомогти (рівень взаємин). Така нероздільність цих двох рівнів комунікації у свідомості є нерідко 104 причиною непорозумінь між людьми, міжособистісних конфліктів, а також маніпулятивних ігор, у які втягуються партнери.

Відомо, що майже 40 відсотків мовленнєвого тексту виголошується з тим, щоб передати ставлення, взаємини. Це - позиції, думки, ситуативна самооцінка, дистанція спілкування, встановлення психологічного контакту, рольовий та соціальний статус. На основі вивчення мовленнєвого впливу в умовах публічної дискусії (парламентські виступи) отримано ще виразніший результат: 64 відсотки всіх прийомів впливу належать до таких, коли передається певне ставлення однієї людини до інших або до змісту їхнього мовлення. Це виявляється у підкресленості значення обговорюваної проблеми, дискредитації опонента та його думки, завищенні значущості власного ставлення до проблеми і т. ін. Навіть у межах раціональної дискусії велику роль відіграє особистість відправника, його установки, емоційні особливості та комунікативні здібності. Суб'єктивний характер сприймання тих, хто слухає, їхня упередженість також впливають на хід дискусії, на полілог.

Встановлено, що незбіг чи конфронтація позицій нерідко підштовхують партнерів перейти на інші рівні змістовної активності, а це, у свою чергу, впливає на розвиток динаміки їхніх взаємин. Загалом суперечність у динаміці двох зазначених ліній комунікації розглядають як силу, що сприяє розвитку полілогу.

Ураховуючи викладене, треба розібратися в тому, яку активність кожен із нас виявляє під час діалогу чи полілогу, і в тому, який конкретний внесок зробив кожний в обговорення. Добре, коли активність проявляється на рівні моральності, тоді вона сприяє взаєморозумінню та досягненню мети. У противному разі бажано "виокремлювати" людей від проблеми, щоб обговорення було ефективним. Наприклад, є два учасники полілогу А та В. Перший з них А - схильний до опозиції і прагне ухилятися від прийняття рішення. Він нічого не робить для того, щоб наблизити протилежні позиції, не наполягає на своїй. Другий учасник В також полюбляє такий рівень взаємин, де протиставляються думки. Але він активно перероблює інформацію, що надходить під час обговорення, вибудовує свою аналітичну концепцію і прагне донести її через переконання до інших учасників розмови. Отже, В на відміну від А дотримується моральних принципів і норм, тому його внесок у досягнення спільної мети не тільки помітний, а й ефективніший. Як випливає з наведеного прикладу, переконання як засіб впливу відіграє тут важливу роль.[1,c 103-105]

2. Комунікативні бар'єри

комунікація вербальний стиль контекст

Вербальна форма спілкування є основною в ділових відносинах. Знання правил рідної мови як ніколи важливо при веденні ділових зустрічей і переговорів. Однак тут співрозмовників може чекати проблема у вигляді комунікативних бар'єрів:

Фонетичний бар'єр. Може виникнути через особливості мови мовця. Сюди відносяться інтонація, дикція, акцент. Щоб уникнути цього бар'єру, потрібно говорити зі співрозмовником голосно і чітко.

Логічний бар'єр. Може виникнути в тому випадку, якщо у співрозмовників різні типи мислення. Рівні інтелекту, наприклад, можуть призвести до нерозуміння і виникнення цього бар'єру.

Смисловий бар'єр. Виникає між представниками різних країн і культур. Проблемою тут є різна смислове навантаження одних і тих же слів.

Стилістичний бар'єр. Виникає при порушенні побудови повідомлення. Щоб уникнути цього бар'єру, необхідно спочатку привернути увагу до свого повідомлення, потім викликати до нього інтерес, перейти до основних положень, обговорити питання і заперечення, а потім дати співрозмовникові зробити висновки. Будь-яке порушення цього ланцюжка викличе нерозуміння [3].

3. Особливості вербального спілкування

Особливості вербального спілкування полягають не тільки в загальноприйнятих правилах написання й мови. Здійснюючи комунікацію, варто пам'ятати про дистанції, на якій ви перебуваєте від співрозмовника. Психологія вербального спілкування полягає в чотирьох рівнях комунікації:

інтуїтивний - виникає, коли почувши здалеку інформацію, або читаючи її, людина раптом усвідомлює справжню причину новини чи сказаного, це ж стосується і тонких натяків в процесі розмови;

етичний - сюди відносяться: інтонації в голосі, міміка, погляд і жести. Люди з хорошою інтуїцією без праці зможуть прочитати такі сигнали;

логічний рівень - в якому відбувається чіткий обмін інформацією, в текстовому або мовному вигляді;

фізичний - сюди відносяться різного роду дотику. Такий рівень виникає тільки при близькій дистанції між співрозмовниками, і люди вміють читати емоції, дихання і серцебиття, знаходять у цьому рівні масу додаткової інформації [3].

Висновки

Отже, ефективність використання вербального засобу спілкування залежить від таких факторів:

* ситуативних - певна ситуація може сприяти чи заважати вербальному впливу і сприйманню інформації;

* суб'єктивних: психологічний стан співрозмовників може збігатися чи ні; емоційне сприйняття співрозмовника накладається на висловлену ним інформацію; якісь наявні умови відволікають від сприймання інформації і заважають впливові; може мати місце неоднакова інформованість співрозмовників або різний їхній інтелектуальний рівень; результати спілкування можуть не збігатися з очікуваннями співрозмовників;

* недоліків мовлення та мови; поганої дикції; відсутності логіки у висловлюваннях; неточної передачі інформації.

Готуючись до спілкування з важливих питань із підлеглим, клієнтом або партнером і намагаючись вплинути на нього, менеджеру варто пам'ятати, що його здібності грамотно говорити та уважно слухати тісно пов'язані не тільки з результатами конкретного акту спілкування, але й з успіхом у бізнесі.

Також вербальна сторона спілкування дозволяє нам визначити соціальний статус співрозмовника і рівень його інтелекту. Наша мова здатна впливати на інших людей і сприяє кар'єрному росту. Буває так, що на вас справляє враження зовнішність і манера поведінки людини, але як тільки він починає говорити, усі позитивні враження миттєво руйнуються. Пам'ятайте, що на місці цієї людини в будь-який момент можете виявитися ви. Тому, якщо хочете щоб вас розуміли і приймали - говоріть грамотно.

Список використаної літератури

1. Етика ділового спілкування: Курс лекцій / Т.К. Чмут, Г.Л. Чайка, М.П. Лукашевич, І. Б. Осечинська. - 2-ге вид., стереотип. - К.: МАУП, 2003.- 208 с.

2. Культура ділового спілкування менеджера: Навч. посіб. / Г.Л. Чайка. - К.: Знання, 2005. - 442 с.

3. http://kakbog.ru/verbalnye-sredstva-obshcheniya

Размещено на Allbest.ru