Культура поведінки

Размещено на http://www.allbest.ru

Культура поведінки - сукупність норм повсякденного поводження людини (в праці, в побуті, в спілкуванні з іншими людьми), в яких знаходять вираження моральні та естетичні норми цієї поведінки. Якщо правильні норми визначають зміст вчинків, визначають, що саме людина повинна робити, то культура поведінки розкриває, яким чином в поведінці розкриваються потреби моральності, яким повинен бути зовнішній вигляд дій людини. Якою мірою ці норми зливаються з способом життя, чи стали вони повсякденними правилами. Наприклад, потреба в повазі до людей виражається у повсякденній поведінці, в правилах ввічливості, делікатності. Вірність прийнятим на себе повноваженням з точки зору культури поведінки означає акуратність у виконанні обіцянок, поверненні запозиченого, вчасність і точність у здійсненні домовленостей. Чесність по формі свого виявлення співпадає з прямотою, щирістю. В широкому плані в культурі поведінки є фактори зовнішньої і внутрішньої культури людини: етикет, правила обходження з людьми, правила поведінки в суспільних місцях, культура побуту, що включає характер особистих потреб та інтересів, відношення людей поза роботою, організація особистого часу, гігієна, естетичні смаки у виборі предметів використання (вміння одягатися, декорувати приміщення). Особливо виділяють культуру мовлення: уміння грамотно, зрозуміло і красиво висловити свою думку, не використовуючи вульгарні вирази. До культури поведінки можна віднести культуру праці, вміння правильно організовувати свій робочий час і місце, знайти методи для досягнення максимального результату і отримання найвищої якості виготовленої продукції або наданих послуг.

Спроби протиставити етичне та естетичне - це пережиток уявлень, пов'язаних з класовим суспільством, де уміння поводитися, одягатися, володіти винятковим естетичним смаком слугували зовнішньою ознакою належності до „вищого кола”, в той же час зовнішня культура часто не відповідала внутрішньому вигляду людини. Ввічливість і загальне виконання правил етикету в суспільстві, заснованому на принципах егоїзму, часто ховали за собою взаємну байдужість, чи навіть вороже ставлення до людей. Тому етикет приймаючи в основному характер зовнішнього ритуалу, не будувався на дійсно гуманному відношенні до людей. Культура поведінки тієї чи іншої людини в певній мірі характеризує її духовність та морально-етичний вигляд, показує, на скільки глибоко і органічно він засвоїв культуру спадщини людства, зробив його своїм власним достоїнством.

Суспільний інститут, що виконує функцію регулювання поведінки людини - мораль. В будь-якому суспільстві дії великої кількості людей повинні бути погоджені, в той самий час підпорядковуватися визначеним суспільним законам. Функцію такого погодження і виконує мораль, поряд з іншими формами суспільної дисципліни являє собою щось специфічне. Мораль регулює діяльність людини в усіх без виключення сферах життя, але відіграє в них неоднакову роль. В усіх сферах крім моралі діють і інші регулятори поведінки - правові норми і декрети держави, виробничо-адмінісмтративні правила, організаційні порядки, постанови посадових осіб. Звичаї і традиції, суспільна думка, виховання - всі ці форми впливають на поведінку окремих осіб, хоч і пов'язані з культурою поведінки, але не відносяться до неї повністю (наприклад, національні традиції, естетичні норми в побуті, виховання трудових здібностей). Мораль того чи іншого суспільства найперше передбачає визначений зміст поведінки. Але оскільки один і той самий вчинок може мати одночасно економічне, політичне, правове, моральне і естетичне значення, визначати специфічну сторону моральності та переконань в поведінку всій багатосторонності суспільної діяльності можна лише за всіма аспектами регулювання вчинків. Економічне регулювання відбувається через матеріальні інтереси людей. Норми права затверджуються в офіційному законодавстві і підтримуються силою державного примусу. Адміністративні форми контролю здійснюються через розподіл обов'язків між посадовими особами.

Відповідальність у поведінці, на відміну від правових норм, має не матеріальний а ідеальний духовний характер. Опираючись на визначені суспільством уявлення про культуру поведінки, засвоюючи їх окрема людина може в тій чи іншій мірі самостійно регулювати свою поведінку і робити висновки про значення всього, що відбувається навколо неї. Таким чином в культурі поведінки людина виступає не лише як об'єкт контролю, а і як самодіяльна особистість (суб'єкт), що володіє своїми власними переконаннями, почуттями, схильностями, совістю.

Якщо порівнювати всі періоди життя людства, то в цілому в правилах поведінки відбувається прогрес, в ньому можна визначити деякі головні риси:

При зміні одних норм культури поведінки іншими в цілому поступово зростає міра людяності в відносинах між людьми.

Все більш глибокого змісту набуває поняття справедливості, при чому під ним розуміють всі нові сторони рівності між людьми.

По мірі прогресу моральних відношень зростає роль особистості в суспільному процесі регулювання поведінки.

Чим вища міра гуманності відношень між людьми, тим ширша сфера дії моральності в житті суспільства. Але ця міра залежить не від розвитку сумління керуючих класів, а в основному від уміння працюючих мас здійснювати практичний вплив на державну політику та економіку, відстоювати свої права у боротьбі з несправедливістю.

Духовний характер моральної діяльності розкривається в її продукті - моральних цінностях, які не мають речового вираження і не піддаються моделюванню, змінам (подібно до правових законів) із зовні. Моральні цінності охоплюють внутрішній світ людини, виражений у суспільному житті, визначаються як неписані закони, виникають безпосередньо в моральній діяльності людей як її продукт - людяність. Спадкоємно розвиваючись, моральні цінності становлять основу моральної діяльності в її загальнолюдському змісті.

Будемо надіятися, що такі напівзабуті духовні цінності, як делікатність, охайність, благородство, все-таки візьмуть верх над примітивними прямолінійними вольовими якостями особистості, які дуже ціняться в наш суворий час.

Звичайно культуру поведінки і всі науки, що мають до неї відношення, є свого роду філософією спілкування, що має свої закони, які потрібно знати, а не відкривати кожному заново. Але справжня культура і вихованість в тому заключається, щоб людина залишалася собою, а не була бездумним манекеном, роботом, запрограмованим на виконання певних дії.

Внутрішня культура, духовне багатство, високі моральні якості тільки тоді ціняться, коли вони визначають норми повсякденної поведінки людей, в тому числі характер і форми спілкування між ними, гармонію внутрішнього світу і зовнішнього вигляду. Майстерність організувати доцільно і зі смаком свій побут і деякі інші риси і якості, ці вміння у поєднанні зазвичай називають вихованістю людини.

Вихованість формується в процесі регулярної і систематичної дії на дітей школи, сім'ї, суспільності, в результаті контролю і вимогливості дорослих, їх постійної уваги до цієї особливості особистості молодих осіб.

Моральні приклади поведінки - ідеали - формуються з дитинства й постійно стають невід'ємною частиною свідомості й поведінки людини.

Культура поведінки відіграє дуже важливу роль у житті людини, головною її функцією є усуспільнення людини, що в процесі моральної діяльності має універсальне значення для життєдіяльності. Регулятивна функція є похідною стосовно попередньої (усуспільнення), яка випливає з моральної форми суспільного зв'язку людей і виражає вільне, творче, добровільне волевиявлення людини у ставленні до іншого як до індивіда, спирається на совість людських особистостей та її узагальнене відображення у суспільній думці.

культура поведінка моральний

Використана література

Етика: Нав. Посібник/ Г.Г. Аболіна, В.В. Єфименко, О.М. Лінчук та ін.- К.: Либідь.

Словарь по этике: И.С. Копа, - М.: Политиздательство.

Практический курс культурного поведения: Н.В. Ягодинский, - М.: Знание.

О культуре поведения: Б.В. Бушелева, - М.: Знание.

Энциклопедия этикета: Л.Н. Рукавчук, Ю.И. смирнов, - С.: МиМ - ЭКСПРЕСС.

Размещено на Allbest.ru