Закономірність розвитку етичної свідомості як основа моральної діяльності в концепції Кольберга

Размещено на http://www.allbest.ru/

Закономірність розвитку етичної свідомості як основа моральної діяльності в концепції Кольберга

МаксакО.І.

В сучасній західній філософії освіти прихильники так званого гуманістичного підходу до проблем виховання широко використовують при аналізі процесу формування зрілої в моральному відношенні особистості результати психологічних досліджень. Зокрема, вони спираються на запропоновану Л.Кольбергом в якості основи етичного виховання схему поетапного розвитку моральної свідомості. Сутність цієї схеми Кольберг вперше висловив в доповіді «Стадії морального розвитку як основа морального виховання», з якою він виступив у 1971р. в Торонто на конференції з проблем етичного виховання.

Ідеї Кольберга є предметом жвавих дискусій. Прихильники запропонованої ним системи виховання вважають, що його ідеї вносять істотні зміни в зміст виховання, націлюючи на розвиток у особистості свідомої організаційної структури, що дозволяє аналізувати, пояснювати і ухвалювати рішення з важливих моральних і соціальних проблем. Tим самим система виховання Кольберга, на їхню думку, спрямована проти конформізму, бо її завданням є розвинути у кожного здатність до самостійних суджень і рішень [9,с. 103]. До того ж переконливості ідеям Кольберга додає те, що вони спираються на експериментальну базу.

Схема розвитку моральної свідомості, що представлена Л.Кольбергом, є результатом теоретичного узагальнення експериментальних досліджень, які проводилися протягом 12 років з інтервалом у 3 роки[7]. Об'єктом дослідження була група хлопчиків (75 осіб) віком від 10 до 16 років з різних країн (і відповідно різних культур). Кольберг спільно з етнографами вивчав характер і рівень моральних суджень цієї групи дітей, виявляючи зв'язок їхніх суджень з поведінкою. Стадії морального розвитку визначалися Кольбергом на підставі тих відповідей, які давали досліджувані на поставлені гіпотетичні моральні дилеми.

На адресу Кольберга лунають і різко критичні зауваження, проте вони не знижують популярності його ідей за кордоном. Л.Кольберг один з тих, хто продовжував розробляти напрями теорії виховання, націлені на розвиток пізнавально-ціннісної орієнтації особистості (cognitive-developmentalvalue education), або пізнавально-ціннісного підходу до системи виховання. Цей підхід базується на припущенні, що моральне виховання стимулює природний процес розвитку моральних суджень від однієї стадії до іншої до досягнення в перспективі моральної зрілості особистості. Знаходячись значною мірою під впливом ідей Д'юї і Піаже, JI.Кольберг стверджує, що моральне виховання стимулює «природний розвиток власних моральних суджень і здібностей людини, що допоможе їй надалі використовувати ці судження для контролю над своєю поведінкою» [ 6,с.72]. Ідею про те, що «філософія виховання розглядає виховання як постійне зростання людини»[5,С.466], він протиставляє рольовій теорії. Остання передбачає підкорення поведінки особистості нормам, які повинні бути внесеними у свідомість індивіда за допомогою механізму інтеріоризації (стати частиною внутрішньої структури її свідомості). Зайва соціалізація індивіда, стверджує Кольберг, неминуче веде до втрати ним своєї унікальності.

Проте природний характер процесу виховання не означає, за Кольоергом, що він може здійснюватися стихійно. Через його складність на допомогу йому повинна прийти система виховання. Кольберг вважає головною метою процесу виховання формування почуттів і понять справедливості, моральної згоди, необхідної для існування і зміцнення «справедливого суспільства».

Л.Кольберг висловлює правильну думку, що система виховання повинна спиратися на психологічні і соціологічні чинники, аналіз яких припускає певну філософську основу. Своє завдання як дослідника він вбачає у підведенні такої основи шляхом відповідних розробок. При цьому ключ до розуміння характеру і поведінки людини він, як і інші теоретики «нового гуманізму», бачить у моральній філософії. «Ми всі, навіть діти, є моральними філософами»[6,с.29], зазначає він, бажаючи підкреслити, що кожна людина має свої власні моральні уявлення, установки, незалежні від соціальної групи, до якої вона належить. Отримання чіткого уявлення про моральні судження особистості, про стадії їхнього розвитку буде сприяти, на думку Кольберга, етичному прогресу суспільства. У результаті досліджень стадій розвитку моральної свідомості він прийшов до певних висновків, які стосуються змісту і механізму зміни моральної свідомості і поведінки особистості.

Основний висновок Кольберга зводиться до того, що у всіх культурах, незалежно від ступеня їхньої зрілості, існують однакові, інваріантні форми морального мислення індивідів, універсальні моральні принципи, норми і цінності. «Всі індивіди у всі епохи спираються на одні і ті ж моральні категорії, поняття або принципи; усі індивіди в будь-якій культурі проходять один і той же шлях морального розвитку, одні і ті ж стадії, хоча вони і розрізняються у темпах і в часі цього розвитку»[6,с.36]. Відмітимо, що до цього висновку Кольберг прийшов на підставі відповідей дітей з різних країн, що досягли різного рівня суспільного розвитку. Причому відповідали вони на питання, пов'язані з простими нормами моральності. Природно, що відповіді дітей були дуже схожі, оскільки мова йшла про елементарні моральні вимоги. Результати цього експерименту дослідник тлумачить широко, зводячи їх у загальний закон. Кольберг вважав, що усі принципи моралі однакові для усіх епох, однаково діють у всіх ситуаціях, протиставляючи тим самим етичному релятивізму позицію етичного догматизму.

Проте, раніше висунувши ідею розвитку моральної свідомості, Кольберг намагається тепер поєднувати з нею положення про інваріантність (незмінність) моральних принципів і цінностей. Утвердившись у думці, що моральний зміст особистості не щось застигле, а проходить в процесі свого розвитку різні етапи або стадії, Кольберг прагне виявити джерело цієї зміни. Він заперечує психологам, які розглядають моральний розвиток як наслідок внесення в свідомість дітей шляхом заохочень і покарань уявлень про моральні норми, установки, цінності, властиві батькам, соціальному середовищу в цілому. Кольберг заперечує представникам натуралістичних концепцій, що уподібнюють моральний розвиток біологічному зростанню, а також прихильникам фрейдизму, які вважають, що мораль має перш за все ірраціонально-емоційний характер. Наслідуючи Д'юї і Паже, Кольберг підкреслює пізнавальний зміст моральних суджень. Тому для нього стадії морального розвитку не що інше, «як пізнавальноструктурні зміни в уявленнях Я і суспільства» [6,с.38]. Сутність цих змін у тому, що по мірі зростання організму людини відбувається і її моральний розвиток, який розглядається Кольбергом як самоконструювання і саморегулювання людиною своєї поведінки в процесі взаємодії з соціальним середовищем. При цьому здійснюється взаємодія пізнавальної і такою, що постійно розвивається здатності людини і її соціального досвіду. Іншими словами, тут йдеться про важливість самовиховання і механізм його здійснення.

Яку ж роль Кольберг відводить соціальному середовищу у формуванні моралі, що він має на увазі, коли говорить про взаємодію Я і суспільства. Який характер цієї взаємодії?

Приступаючи до розробки своєї системи морального виховання, Кольберг, як вже наголошувалося, пов'язував з цією системою вирішення завдання розвитку особистості з певною духовною структурою, яка дозволяє їй усвідомити необхідність активної участі в суспільному житті, що сприяло б її соціалізації, збагаченню її соціального досвіду. Здавалося б, що тим самим Кольберг визнає визначальну роль соціального середовища у формуванні моралі. Однак він відводить соціальному середовищу лише функцію сприяння формуванню психологічного механізму, тієї організуючої структури в свідомості особистості, яка обумовлює її прагнення до добра.

Л.Кольберг, щоправда, визнає, що і в суспільстві існують певні соціальні структури, які виступають стимулом для морального розвитку особистості. До їх числа він відносить сім'ю, економіку, соціальну стратифікацію, право, форму державної влади. Причому Кольберг не заперечує, що в кожному суспільстві зміст таких інститутів різний. Проте важливіше за цей зміст їхнє функціональне значення, яке залишається в будьякому суспільстві незмінним. Незалежно від свого змісту вищезгадані інститути, на його думку, діють таким чином на особу, що вона розвиває в собі здатність ототожнювати свою роль з роллю інших людей. Іншими словами, всі етапи в розвитку суспільства однакові у своїй дії на людину, формуючи у неї тенденцію відноситися до інших людей, як до себе самої, і оцінювати свою власну поведінку з погляду інтересів інших людей, виявляти готовність і вміння жити їхніми відчуттями та інтересами.

Прагнення піклуватися про благо інших, керуватися принципом справедливості і гуманності є властивим людям в будь-якому суспільстві. Основна мета морального виховання і полягає у тому, щоб досягти реалізації цього прагнення, цієї закономірності.

Ідея взаємодії пізнавальної здатності особистості і середовища пояснює, згідно з Кольбергом, яким чином людина може досягти моральної зрілості. Відбувається це так: людина сама програмує нові етапи свого морального розвитку, які краще організовують її соціальний досвід і дають напрям її діям. Коли, наприклад, дитина, стикаючись з вимогами середовища, виробляє зразки (стандарти) своєї поведінки, які вписуються в середовище, то це означає, за Кольбергом, що вона побудувала певну пізнавальну структуру. Зустрічаючись з новими вимогами середовища, які не вкладаються у вже побудовану структуру, вона прагне змінити, перебудувати свої моральні судження. Таким чином, новий соціальний досвід, взаємодіючи з попередньою пізнавальною структурою особистості, спонукає її кожного разу шукати нову програму своїх дій, яка більшою мірою відповідала б новій ситуації. Коли, багато разів повторюючись, ця програма закріплюється в свідомості особистості, вона стає стійкою частиною її поведінки.

Очевидно, що в системі Кольберга соціальний досвід лише «підштовхує» розумову діяльність особистості, сприяє пошуку відповідної пізнавальної структури. Вирішальна ж роль у моральному розвитку особистості в межах її взаємодії з середовищем відводиться пізнавальноорганізуючій структурі особистості, її здібності швидко реагувати на вимоги середовища, здатності до самоконструювання своєї поведінки. Взаємодія середовища і пізнавальної здатності людини допомагає, згідно з Кольбергом, встановленню гармонії, справедливості як у самій соціальній системі, так і в поведінці особистості. Відповідно, моральне виховання покликане стимулювати властиву людині здатність конструювання свого морального досвіду і вдосконалення організаційної структури середовища. Моральні норми постають у такому розумінні конструкціями, а не віддзеркаленням інтересів, орієнтації особистості і суспільних відносин. І в цьому Кольберг вбачає вияв активної ролі моралі.

Необхідно звернути увагу на те, що характер взаємовідношення середовища і особистості як основи формування моралі у Кольберга нагадує характер взаємовідносин суб'єкта і об'єкта, які виникають в межах досвіду в філософії Д'юї, ті взаємовідносини, де головна роль належить суб'єкту. Звичайно, активність найважливіша риса моральної поведінки, але це не означає, що за своєю природою ця поведінка позбавлена об'єктивного, соціального джерела. Викликає сумнів також сам характер активності особистості, якою вона постає у Кольберга, тобто конструювання нею пізнавальної структури як джерела морального розвитку. Залишається неясним, яка його мета, яке місце в процесі конструювання займає етичний ідеал.

Розглядаючи нову програму поведінки особистості лише як відповідь на нові вимоги середовища, Л.Кольберг явно зменшує активну роль особистості, обмежує свободу вибору. У його схемі випадає важливий момент оцінка особою нового соціального досвіду, нових вимог середовища. З міркувань Кольберга складається враження, що, хоча особа і володіє розвинутою пізнавальною структурою, на вимоги середовища вона реагує автоматично. І тут позиція Кольберга об'єктивно наближається до позиції необіхевіоризму і, зокрема, Б.Скіннера, до ідей якого він відноситься негативно.

До того ж моральний розвиток в концепції Кольберга постає перш за все як результат психологічної здатності особистості грати визначену, причому однакову у всі епохи, роль у суспільстві, яка зводиться до ототожнення своїх інтересів з інтересами інших людей. Таким чином, мораль різних епох і суспільств відрізняється не змістом своїх принципів, а ступенем розвитку одних і тих же принципів справедливості і гармонії. Гуманний характер цих принципів не викликає сумнівів. Проте, щоб він знайшов дієвість, потрібно звернутися до обставин, в яких утверджується справедливість і гармонія людських відносин. Ane у Кольберга немає навіть натяку на те, за яких соціально-економічних умов може бути реалізованою людська потреба у таких відносинах.

JI.Кольберг відзначає, щоправда, що прагнення особистості реалізувати свою роль виявляється у конфліктній ситуації. Ti ситуації, в яких немає конфлікту, він не вважає моральними. Моральний конфлікт, за Кольбергом, це суперечність між здатністю особистості до ототожнення себе з іншими людьми і планами, прагненнями останніх. Проте, Кольберг не пояснює, чому в різних ситуаціях виникає ця суперечність, що заважає людині у всіх випадках реалізувати свою здібність до ототожнення своїх інтересів з інтересами інших людей. Він і не може відповісти на це питання, бо соціальне середовище його цікавить не з погляду його єства, а лише з погляду його абстрактної функції надавати особі грати одну і ту ж роль ототожнювати себе з іншими людьми. І весь шлях розвитку моральної свідомості особистості є шляхом досягнення нею психологічного зв'язку між здійсненням цієї своєї ролі і принципом справедливості.

Цей принцип Кольберг тлумачить у дусі «теорії справедливості», сформульованої у 1960-х роках американським теоретиком в галузі моральної філософії і права Джоном Ролзом. Основу справедливості Кольберг (слідом за Ролзом) шукає у природі людини. При цьому справедливість тлумачиться як чесність, як абсолютно рівний розподіл соціальних ролей і обов'язків незалежно від внеску особистості у загальну справу, від її моральних якостей. Поняття справедливості, якщо воно розглядається поза зв'язком із суспільними умовами, інтересами і потребами людей, виявляється суто абстрактним.

Справедливість як моральна якість одна із сутнісних характеристик самої людини. І в цьому значенні можна говорити про вічну справедливість. «Справедливість, яка складає єство самого людства, що ж це ще, якщо не вічна справедливість? Справедливість, яка є органічним, керівним, суверенним основоположним принципом суспільств, справедливість, яка, проте, дотепер була нічим, але повинна стати усім, що ж це, якщо не мірило, яким повинні вимірюватися усі справи людські, до якого належить апелювати як до вищого судді при будь-якому скрутному випадку?»[З,с. 158]. Але при цьому судити про те, якою мірою є справедливими відносини між людьми, слід за реальним становищем особистості у суспільстві, по тому, наскільки широко і вільно вона може реалізувати свої потенції, і по тому, нарешті, чи узгоджуються ці відносини з економічними законами суспільства, а не з уявленням про вічну справедливість.

За Кольбергом же, підтвердженням того, що моральні принципи є не зовнішніми правилами і не природно-егоїстичною тенденцією біологічного організму, а виразом внутрішнього зв'язку між людиною і соціальним середовищем, служить лише її прагнення до справедливості Згідно його логіки виходить, що встановлення гуманних відносин між особою і суспільством залежить тільки від того, чи схильна особа їх встановити, об'єктивні передумови для цього не потрібні.

Разом з пізнавально-конструктивними здібностями людини як найважливішої першооснови розвитку моральної свідомості Кольберг визнає і роль у цьому процесі емоцій, почуттів і пов'язаних з ними схильностей особистості. Цроте розвиток почуттів і емоцій, за Кольбергом, це також розвиток структури з достатньо сильним пізнавальним компонентом. Він простежує це на прикладі появи почуттів страху, вини, сорому. Ці почуття результат процесу диференціації людського «Я». І, як доречно відзначає Кольберг, подібно до будь-якого процесу диференціації, він за своїм характером є свідомим. Диференціація в психології і моральній свідомості означає перехід від одного етапу в розвитку моральної свідомості до іншої. При цьому пізнавально-структурні риси залишаються основою морального розвитку. Звідси загальний критерій для визначення рівня морального розвитку Кольберг вбачає у процесі диференціації та інтеграції в моральній свідомості. Диференціація припускає уміння особистості відрізняти суще від належного і узагальнювати факти морального життя для того, щоб скласти своє уявлення про належне. Інтеграція припускає готовність людини усвідомити необхідність наявності єдиних для усіх людей правил і принципів моралі. Саме така структура моральної свідомості надає можливість людині зрозуміти сутність виникаючих моральних конфліктів і знайти їхнє вирішення.

Розкриваючи своє уявлення про механізм моральної свідомості, Кольберг помічає низку цікавих моментів. Дійсно, не може йти мова про розвиток моральної свідомості людини в справжньому значенні цього слова (особистості), якщо вона не відрізняє суще від належного, не усвідомлює необхідності відноситися до інших людей як до рівних собі, не визнає, що моральні оцінки і моральні принципи, які діють у суспільстві, повинні в рівній мірі застосовуватися до всіх його членів, незалежно від расової або національної приналежності, статі, соціального статусу тощо.

Але оскільки весь шлях розвитку моральної свідомості Кольберг розглядає тільки як розвиток самосвідомості, виходить, що весь зміст моралі закладений в психології людини, що універсальна структура моральної свідомості постає головним чинником її розвитку. Звідси і витікає абстрактне розуміння ним справедливості, рівності та інших гуманних моральних принципів, здійснення яких він пов'язує перш за все з розвитком самої структури моральної свідомості, а також з вихованням, покликаним сприяти дії механізму цієї структури, просуванню моральної свідомості від однієї стадії до іншої.

Не кажучи вже про утопічність такого погляду на розвиток моральної свідомості, не можна не бачити, що він звернений до внутрішнього світу особистості, до її психологічних установок. Зважаючи на беззаперечну важливість цього аспекту проблеми виховання, виникає потреба філософського обґрунтування, визначення об'єктивних соціальних чинників, які обумовлюють розвиток моральної свідомості, з'ясування співвідношення між психологічними і соціальними чинниками в процесі цього розвитку тощо. Але надати такого обґрунтування Кольберг не зміг. Більш того, характеризуючи стадії розвитку моральної свідомості, він навіть не торкається питання, чим обумовлені особливості кожної з них, обмежуючись суто пізнавальною інтерпретацією зміни моральних суджень. Практично не розкриває Кольберг і значення впливу культурних (у широкому значенні слова) цінностей на моральний розвиток людей і відповідно не ставить питання про необхідність розглядати моральне виховання як частину громадянського виховання, яке враховує моральні стандарти суспільства тощо. Цю слабку сторону позиції Кольберга відзначають багато його західних опонентів, якраз і пояснюючи її відсутністю у нього філософського обґрунтування процесу виховання[2,с.157].

JI.Кольберг позначає три рівні, або етапи, у розвитку моральної свідомості, кожний з яких включає дві стадії. Узяті разом, вони створюють певний порядок, що виражає розвиток моральних суджень особистості в універсальній, незмінній для усіх епох і суспільств формі.

Перший етап в розвитку моральної свідомості Кольберг назвав доконвенціональним, або доморальним. На цьому етапі індивід (дитина) сприймає добро і зло як наслідки тих або інших дій для особистості або як поняття, встановлені існуючою суспільною системою. Перша стадія розвитку моральної свідомості в межах цього етапу характеризується орієнтацією на покору і покарання; добро і зло, правильне і неправильне розглядаються як свого роду ярлики, навішувані на дії, залежно від того, чи надають вони задоволення або біль, чи спричиняють покарання або винагороду. Поняття справедливості постає у цьому випадку не більш як виявом приємних і добрих взаємовідносин між людьми. Друга стадія характеризується інструментально-релятивістською орієнтацією. Правильним вважається те, що служить задоволенню особистих інтересів, а іноді (суто випадково) інтересів інших людей. Відносини між людьми на цій стадії носять обмінно-ринковий характер і не пов'язані з проявом лояльності, справедливості один до одного.

Другий етап конвенціональний. Тут особистість приймає оцінки соціальної групи, до якої вона себе відносить. Сутність її моральної позиції згода, конформізм з членами своєї групи, з установленнями соціального ладу або більш того активна підтримка існуючого ладу, ототожнення себе з особами і групами, включеними у нього У межах цього етапу розвитку моральна свідомість досягає третьої стадії, яка характеризується безособовою згодою. Добро і зло визначаються відповідністю суджень і дій людей правилам, нормам сім'ї, школи, нації незалежно від їхнього змісту, від тих наслідків, які вони мають для особистості. Іншими словами, те, що схвалено іншими, що виражає їхню волю, являє основу для моральних суджень індивіда. Четверта стадія розвитку моральної свідомості пов'язана з орієнтацією на закон і порядок, з усвідомленням того, що відмова від соціальних, у тому числі моральних, норм спричиняє за собою безладдя, хаос.

Третій етап розвитку моральної свідомості Кольберг назвав постконвенціональним, або автономним. Оцінка явищ, вчинків здійснюється незалежно від оцінок групи на підставі принципу, який людина сама обрала в якості критерію справедливості, рівності і поваги людей. П'ята стадія розвитку моральної свідомості, що досягається в межах цього етапу, характеризується орієнтацією на соціальний договір і закон, утилітаристськими установками. Розуміння правильності дії пов'язується тут з тими правами, інтересами, принципами особистості, які критично нею прийняті і з якими згодилося все суспільство. Судження, цінності, оцінки людей носять релятивістський характер, тому на цій стадії увага приділяється перш за все засобу досягнення спільної згоди. Зазвичай перемагає офіційна точка зору. Проте допускається можливість вносити зміни в той або інший закон, виходячи з принципу соціальної корисності. Усі обов'язки людей не диктуються вільним вибором, а витікають із закону, прийнятого договору, згоди. Кольберг вважає, що офіційна мораль США, так само як і законодавство, дії уряду, виражає сутність п'ятої стадії розвитку моральної свідомості.

Шоста стадія розвитку моральної свідомості виражає орієнтацію на загальні моральні принципи, або норми. Моральний вибір здійснюється особистістю на підставі велінь її совісті, вільно нею обраних принципів, які не є традиційними (наприклад, десять заповідей християнської моралі) принципами моралі за своєю суттю, а це принципи «справедливості, рівності і пошани гідності кожної людини>>[7,с.134]. Шоста стадія, на думку Кольберга, і є вищим етапом у моральному розвитку особистості. Тут судження людини набувають рис власне моральних суджень. Детермінуючи поведінку незалежно від намірів людини, вони тим самим набувають характеру моральних принципів, які слугують універсальною формою вибору.

JI.Кольберг розділяє точку зору І.Канта, а також Р.Хеара, що моральні принципи, зокрема такі, як розсудливість, прагнення людини до самореалізації, турбота про благо інших та інші, є універсальною формою вибору, якій повинні слідувати усі люди, у всіх ситуаціях.

Визнаючи загальнолюдське значення справжніх гуманних моральних принципів, не можна, проте, не враховувати, що в різних умовах навіть в них може вкладатися різний конкретний зміст, не кажучи вже про принципи абстрактніші. Беззастережно, без урахування конкретних умов, мабуть, не можна спиратися на ці «універсальні» принципи у виховній практиці. Ta і сам Кольберг не виявляє тут послідовності. Так, з одного боку, він, здавалося б, піддає критиці пануючу в індустріальних суспільствах «технологізовано-оперантну» систему виховання і суспільну мораль, а з іншої як один з найважливіших моральних принципів називає «повагу до існуючого порядку». І Кольберг вимушений вносити поправки до своїх теоретичних постулатів. Моральні принципи, уточнює він, повинні враховувати конкретну ситуацію так, щоб мати на увазі інтереси кожної людини. У цьому випадку всі принципи виражатимуть один основний принцип принцип справедливості. Цей принцип Кольберг вважає вищою цінністю, оскільки він припускає рівне право кожної особистості і протиставляє його утилітаристському принципу щастя, позбавленому критерію. «Наше поняття справедливості припускає, щоб ми в рівній мірі відносилися до вимоги кожної людини, що значно важливіше, ніж розглядати в рівній мірі щастя кожного»[6,с.65].

В шосту стадію розвитку моральної свідомості Кольберг включає орієнтацію на совість як на керівний принцип поведінки, а також принцип взаємної поваги і довіри. Розглядаючи справедливість як вищу цінність, Кольберг вважає за можливе непокору закону, якщо останній не виражає сутності справедливості. Разом з тим він не уточнює, яким інтересам і потребам особистості слугує принцип справедливості.

Рівень моральної свідомості, відповідний шостій стадії його розвитку, є, за Кольбергом, головним елементом змісту раціональної, автономної особистості. Звичайно, відзначає мислитель, і на цьому етапі етичного розвитку у людей можуть бути розбіжності, висловлюються різні думки, що пов'язане з певним рівнем пізнавальних здібностей людини. От чому паралельно з розвитком моральних суджень у людини нерідко спостерігається розвиток відчуття страху або відчуття провини. Звертаючи на це увагу, Кольберг прагне підкреслити складність моральної зовнішності людини, її суперечність, що, звичайно, необхідно мати на увазі в процесі виховання.

У публікаціях останніх років цінність висунутої ним схеми розвитку моральної свідомості Кольберг вбачає перш за все у тому, що вона слугує теоретичним обґрунтуванням зв'язку між моральним мисленням і моральною дією. «Високий рівень моральних суджень веде до моральної поведінки, яка включає чесність, уміння протистояти спокусі та альтруїзм»[8,с.52]. І звідси слідує логічний висновок, що розвиток моральної свідомості не самоціль, а засіб для досягнення потрібної поведінки.

Проте не в кожному суспільстві люди досягають зрілої стадії розвитку моральної свідомості. He посилаючись на конкретне суспільство, на якунебудь країну, Кольберг стверджує, що 75% дорослих людей в сучасних умовах практично не досягають цієї стадії.

Усі ці зауваження Кольберга не впливають, проте, на основний його теоретичний висновок, що впродовж усієї історії людської цивілізації, у всі епохи незмінними залишаються одні і ті ж формальні поняття моралі і зразки морального судження, зберігається одна і та ж його логіка.

Підкреслюючи важливість усвідомлення людиною конфліктів для розвитку моральної свідомості, для переходу її від одного етапу до іншого, Кольберг не уточнює, про які конфлікти йде мова, чи торкаються вони оцінок існуючої ситуації різними людьми або тих її чинників, які формують мораль. Причому розуміння особистістю цих конфліктів виявляється достатнім для розвитку її моральної свідомості і для визначення її ролі в суспільстві. Підкреслюючи роль мови, її лінгвістичної функції у даному процесі, Кольберг в числі умов розвитку моральної свідомості по наміченій ним схемі відзначає знання людиною оточуючих людей, самого суспільства. Умова ця є особливо важливою для здійснення людиною своєї рольової функції. Але можливість грати свою роль в суспільстві визначається не тільки суб'єктивними рисами особистості, до яких звертається Кольберг, а в першу чергу об'єктивними, соціальними умовами, їхнім характером.

Щоправда, Кольберг відзначає, що для морального розвитку людей може виникнути необхідність у перегляді соціальних інститутів, якщо вони стали перешкодою для вільного вираження людьми своїх ідей і виконання ними соціальних ролей, якщо у людей з'явилося переконання, що дані соціальні інститути не відповідають досягнутому рівню їхнього морального розвитку, не відповідають їхнім етичним вимогам. Але як цей перегляд здійснити? Чи потрібен злам соціальних умов для реалізації морального прогресу, або достатньо лише усвідомити необхідність заміни соціальних інститутів? Відповіді на ці питання Кольберг не дає.

Основний наголос у розвитку моралі Кольберг робить на роль пізнавальної здібності людини, надаючи особливого значення логіці її мислення. Лише усвідомлення строгих логічних зв'язків набутих людиною знань дає їй можливість зрозуміти, яким чином є можливим ці знання застосувати для здійснення переходу від однієї стадії моральної свідомості до іншої. Але при всій важливості логіки міркувань не можна відвернутися від їхнього конкретного змісту, бо якраз він, та ще і принципи, які формулюються на його основі, спрямовують моральний вибір, у якому тільки і виявляє себе результат міркування. Кольберг зайнятий пошуком інваріантних форм етичної свідомості, щоб, спираючись на них, побудувати загальну модель етичної особистості. Кольберг відстоює вибір, що включає заклик до логічної універсальності і послідовності, до совісті як керівного чинника та до взаємної поваги і довіри. Проте ця позиція «дуже абстрактна й індивідуалістична для світу, який вимагає масової солідарності в цілях поліпшення існуючого стану речей» [ 1,с. 101].

Моральна дія у найвищому сенсі цього слова, поза сумнівом, вимагає і високого рівня морального міркування, але оцінити останній можна тільки на основі практичних дій, в яких виявляються такі моральні риси, як відповідальність, активність, здатність особистості поєднувати у своїй поведінці слово і справу, реалізувати в конкретній ситуації ті моральні цінності, які нею засвоєні. У дискусіях, які ведуться за кордоном навколо концепції Кольберга, цей момент відзначається його критиками. Один з теоретиків філософії виховання, А.Харт, зокрема, пише: «Тоді як є формальні дані, що визначають пізнавальні, моральні стадії розвитку особистості, у нас мало свідоцтв про те, що ці знання впливають на позицію, політику або практику людей>>[4,с.61]. Це, втім, не перекреслює цінності досліджень Кольберга, але вказує на необхідність їх конретизації у практичних ситуаціях виховання, а отже на необхідність їх осмислення з позицій спочатку філософії освіти, а у подальшому під впливом її напрацювань у педагогічній теорії та методології.

Список використаних джерел

естетичний свідомість моральний кольберг

1. Amove R, Rhodes G. A Sociopolitical critique of moral education // Bulletin of the SchoolofEducation. 1995. V.51, №6. P.90-118.

2. Bergling K. Moral Development. Validity Kohlberg's Theory. Boston: WorldPress, 1981. 212p.

3. Gorman A. Moral education. Peace and social justice. Boston: O'Hare Press, 2001. 189p.

4. Hart A. The educational challenge of academic freedom in the secondary schools // The High School Journal. December-January 1992-1993. V.66, №2. P.57-73.

5. Kohlberg L. Education for a just society (Moral Development, Moral Education. Ethics and Educational Policy). Birmingham: Munsey, 2000. 496p.

6. Kohlberg L. Stages of moral development as a basis for moral education. Bangor: University Press, 1992. 238p.

7. Kohlberg L. The child as moral philosopher. N.-Y.: Chagan&Soltis, 1983. 247p.

8. Kohlberg L, Condee D. The relationship of moral judgment to moral action. N.-Y.: Appleton-Century-Crofts, 2004. 162p.

9. Rest J. Developmental psychology and value education. // Munsey B. (Ed.) Moral Development, Moral Education and Kohlberg. Harvard: The Harvard International Press, 2000.280p. P.100-116.

Размещено на Allbest.ru