Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Етикет є одним з яскраво виражених феноменів культури, що торкається всієї гами почуттів й емоцій людини, збагачує саме людське спілкування. Роль етикету в суспільстві завжди була дуже велика, що підтверджується його тривалою історичною й соціальною еволюцією, функціями в суспільстві, багатоплановою структурою, різноманітними видами й формами.

На відміну від ритуалу, обрядові церемонії якого носять демонстративний характер, етикет заснований на практичній суспільній доцільності. Найважливішою особливістю етикету є й те, що він завжди підлеглий сформованій системі культурних цінностей. Прийняти етикетні норми - виходить, визнати себе членом даної соціальної групи або суспільства в цілому й підкоритися сформованим тут культурним цінностям.

Соціальна значимість етикету проявляється в тому, що він проявляє рівність і нерівність індивідів і груп, що склала в суспільстві соціальну ієрархію, демократизм або консерватизм соціальних відносин. Етикет дозволяє людям орієнтуватися в повторюваних соціокультурних ситуаціях (вітання, знайомства, поводження в громадських місцях і т.д.). Етикет проявляє й загальний культурний рівень людей (освіченість, вихованість, конформізм).

Незважаючи на те, що норми етикету пов'язані з істотним обмеженням егоїзму окремого індивіда, більшістю вони сприймаються як належне. У цьому також проявляється своєрідність етикету, здатного впливати на свідомість людей, на їхні моральні орієнтири.

Найважливішою соціальною функцією етикету є попередження конфліктних ситуацій у міжособистісному спілкуванні. Тут етикет здатний зняти психологічну напруженість. У конфліктних ситуаціях (сімейні, міжособистісні конфлікти) норми етикету виконують функцію "синтона" ("психологічного згладжування").

1. Прикладна етика

Починаючи приблизно з 60-х років XX ст., теоретична етика стала істотно видозмінюватися - набувати конкретний, практично орієнтований характер, усередині неї виявилася особлива лінія розвитку, що одержала назву прикладної етики. Безпосередньо це було пов'язано з розвитком нових - перш за все біомедичних - технологій, застосування яких породило суто практичні ситуації, що емпірично фіксуються і перевіряються на відповідність і філософсько-етичні питання про межі життя і смерті, цінності життя, в межах автономії особистості. Прикладна етика, власне, і є така область знання і поведінки, яка має справу з практичними моральними проблемами, що носять прикордонний та відкритий характер. Найяскравіші показові приклади таких проблем - евтаназія, трансплантація органів, аборти та ін. Вони стосуються фундаментальних моральних принципів, цінностей самого життя. Вони відкриті, тому що мають форму дилеми, кожне з взаємовиключних рішень яких піддається моральній аргументації. Щодо них в суспільній свідомості відсутня нормативна згода.

Більш конкретно етико-прикладні проблеми характеризуються наступними ознаками. По-перше, вони виникають у публічних сферах життя, що припускають і вимагають кодифікованого (юридичного, адміністративного, професійного) регулювання та контролю, в зонах інституційної поведінки, де вчинки за визначенням мають усвідомлений і суспільно нормальний характер. Це - такі проблеми, доля яких вирішальним чином залежить від свідомо вираженої волі суспільства, втіленої у відповідній інституційній організації життя. Наприклад, в результаті страти гине значно менше людей, ніж від сімейних сварок і вуличних бійок, проте саме вона, а не сімейні сварки і вуличні бійки є предметом прикладної етики, тому що в цьому випадку мова йде про свідомо виражену волю суспільства, цілеспрямованому акті держави. По-друге, для вирішення цих проблем недостатньо однієї доброї волі, моральної рішучості. Потрібно ще професійна строгість суджень. Тут моральна обґрунтованість вибору найтіснішим чином пов'язана з адекватним знанням предмету вибору.

Не можна, наприклад, виробити морально зважене ставлення до трансплантації органів без відповіді на питання про медичні критерії людського життя. По-третє, з питання моральної кваліфікації цих проблем серед фахівців і в громадській думці панують протилежні по суті, але співмірні за питомою вагою і громадському статусу позиції. Так, точки зору на користь евтаназії і проти неї однаково апелюють до етичної категорії милосердя, претендують на істинність і легальність. По-четверте, вони не можуть бути вирішені в рамках казуїстичних методів, хоча і мають казусний характер, вони є відкритими не тому, що не знайдено логічно бездоганного їх обґрунтування, а тому, що вони не мають його, вони завжди одиничні і вимагають щоразу приватних, одноразових рішень.

Тут доречна аналогія з юридичною практикою, де найдосконаліші закони не звільняють від суду, покликаного спеціально засвідчувати, конкретно досліджувати кожен випадок їх порушення. І, нарешті, по-п'яте, спосіб прийняття рішень тут також (продовжуючи аналогію з судом) є публічним, процесуально оформленим, частіше за все він здійснюється через особливі етичні комітети, в яких представлена вся сукупність що відносяться до справи інтересів і компетенцій.

Характеристика проблем прикладної етики як відкритих невипадково викликає асоціацію з відкритим суспільством. Ці проблеми отримують адекватний вираз у відкритому суспільстві, оскільки йому властивий світоглядний плюралізм, віротерпимість. Вони є відкритими саме в масштабі суспільства; окремі індивіди або групи людей, як правило, мають відносно цих проблем цілком певні і однозначні судження. Інша специфічна риса відкритого суспільства як найбільш сприятливого середовища для розвитку прикладної етики полягає в тому, що воно гарантує та постійно розширює права людини, з акцентованою пристрастю оберігаючи їх у тих випадках, коли індивід належить до різного роду меншин. У даному випадку істотно важливо те, що кожна особистість сама по собі, без опосередкованих зв'язків з особливими спільнотами (станом, етногрупи, професією і т.д.) і незалежно від своєї корисності, визнається самоцінною, користується в цій якості певними громадськими і державними гарантіями. Ще одним чинником, що сприяє появі прикладної етики, є надзвичайний прогрес пізнання, який проникає в інтимні глибини життя, а також розвиток універсальних і дорогих технік та технологій, кожен випадок застосування яких стає суспільно значимою подією, пов'язаною з великим ризиком (генна інженерія, використання атомної енергії, тощо) та величезними матеріальними витратами.

Моральні питання, що мають етико-прикладний характер, виникають у різноманітних сферах практичної діяльності. Відповідно прикладна етика існує як збірне позначення сукупності багатьох конкретних прикладних етик - біоетики, екологічної етики, етики господарювання, політичної етики, етики науки та ін. Найбільш розвиненою з них, на прикладі якої переважно і будуються узагальнення про прикладну етики є біоетика (біомедична етика).

Питання про науковий й практичний статус конкретних видів прикладних етик не має на сьогоднішній день однозначного рішення. Очевидно, що вони не є частинами, розділами етики як науки про мораль. Вони в таку ж і навіть, можливо, в більшій мірі належать відповідним спеціальним областям знання: біомедична етика - біологія та медицина, етика науки - наукознавство і т.д.

Питання про предмет прикладної етики, її співвідношенні з етикою у традиційному значенні терміну залишається предметом суперечок серед фахівців. Різні думки про це можуть бути згруповані в чотири позиції: прикладна етика є додатком етичної теорії до практики і має свої витоки до античної старовини; являє собою новітній варіант професійної етики; виступає як сукупність особливого роду практичних моральних питань сучасності.

2. Етикет як умова виховання і формування цілісності особистості

В міру змін умов життя людства, росту утворень і культури одні правила поведінки змінюються іншими. Те, що раніш вважалося непристойним, ставати загальноприйнятим, і навпаки. Але вимоги етикету не є абсолютними: дотримання їх залежить від місця, часу й обставин. Поводження, неприпустиме в одному місці і за одних обставин, може бути доречним в іншім місці і за інших обставин.

Норми етикету, на відміну від норм моралі є умовними, вони носять ніби характер неписаної угоди про те, що в поводженні людей є загальноприйнятим, а що ні. Кожна культурна людина повинна не тільки знати і дотримуватися основних норм етикету, але і розуміти необхідність визначених правил і взаємин. Манери багато в чому відбивають внутрішню культуру людини, його моральні й інтелектуальні якості. Уміння правильне поводитися в суспільстві має дуже велике значення: воно полегшує встановлення контактів, сприяє досягненню взаєморозуміння, створює гарні, стійкі взаємини.

Сучасний етикет регламентує поводження людей у побуті, на службі, у громадських місцях і на вулиці, у гостях і на різного роду офіційних заходах - прийомах, церемоніях, переговорах.

Отже, етикет - дуже велика і важлива частина загальнолюдської культури, моральності моралі, виробленої протягом багатьох століть життя всіма народами відповідно до їхніх представлень про добро, справедливість, людяність - в області моральної культури і про красу, порядок, благоустрій, побутовій доцільності - в області культури матеріальної.

У питаннях загальногромадянського етикету не мале місце займає етикет ділового спілкування, а зокрема - етика прийому відвідувачів і підлеглих і бесіда з ними. Ділова етика складає не тільки репутацію самого керівника, але і репутацію фірми в очах ділових партнерів і потенційних клієнтів.

2.1 Одяг і зовнішній вигляд

Хоча і говорять, що проводжають по розуму, але приймають по одежинці - ці ж принципи діють і коли людина приходить до вас на прийом. І одяг одна з найголовніших умов того, наскільки гарною складеться в людини думка про вас. Рокфеллер почав свій бізнес з того, що купив собі на останні гроші дорогий костюм і став членом гольфа-клуба.

Одяг повинний бути охайним, вичищеним і вигладженим. Чоловікам можна надягати будь-які костюми не яскравих кольорів. В офіційній обстановці піджак повинний бути застебнутим. У застебнутому піджаці входять у кабінет, до знайомих, у ресторан, у залу театру, сидять у президії чи виступають з доповіддю, але при цьому варто знати, що нижній ґудзик піджака ніколи не защібають. Розстебнути ґудзика піджака можна на обіді, вечері чи сидячи в кріслі. етикет особистість мораль виховання

Колір чоловічих носків повинний бути в будь-якому випадку темніше, ніж костюм, що створює перехід від кольору костюма до кольору взуття. Лаковане взуття потрібно взувати тільки до смокінга.

Жінка користається значно більшою волею у виборі фасону одягу і тканини, чим чоловік. Основне правило, яке варто дотримувати при виборі одягу, - це відповідність часу й обстановки. Тому не прийнято приходити на роботу в офіс у розкішних платтях. Для таких випадків підійде елегантне плаття, чи костюм плаття-костюм.

2.2 Підготовка до спілкування

Перед початком розмови потрібно чітко сформулювати для себе, чого необхідно досягти в результаті зустрічі. Щоб бесіда була продуктивною із самого початку, треба:

- установити контакт зі співрозмовником;

- створити сприятливу атмосферу для бесіди;

- привернути увагу партнера;

- розбудити інтерес до бесіди;

- "перехопити" ініціативу, якщо це необхідно.

Існують такі способи початку розмови, що закривають шлях до успіху чи сильно утрудняють його досягнення. Варто уникати їх щоб ваша розмова була результативною:

- прояв ознак непевності в собі й у необхідності зустрічі;

- прояв неповаги на початку зустрічі, навіть у м'якій формі;

- порушення оборонної позиції співрозмовника першими ж питаннями.

Нерідко стиль ведення розмови впливає на її результати, і навіть при позитивній настроєності партнерів на спілкування, щирому бажанні досягти домовленості їхня бесіда не складається, більш того, їхні зусилля виправити положення лише погіршують його.

Найважливішою причиною цього часто є розходження стилів ведення розмови в партнерів.

Стиль ведення розмови - комплексне поняття, що включає, з однієї, сторони, що здаються "елементарними", "технічними" компоненти мови, такі як: висота тону, тембр; голосність; тривалість, частота пауз; швидкість; наявність і характер жестів; інтонація; повторення і т.д.

Однак, ці характеристики аж ніяк не елементарні і дуже важко піддаються зміні, тому що вони реалізуються в мові, в основному, автоматично, часто несвідомо. Крім того, їхнє значення і враження, що вони справляють на партнера, дуже неоднозначне.

Проблема успішної взаємодії людей збільшується ще і наявністю більш складних і глибинних складових стилю ведення розмови, таких, як: схильність висловлюватися чи прямо натякати; розпитувати чи надавати іншим ініціативу в наданні інформації про себе; комфортний рівень формальності - простоти; припустимі жарти; відношення до обміну скаргами.

Висновок

Сучасний етикет сприяє взаєморозумінню людей у процесі дипломатичного й ділового спілкування, забезпечує його доцільність і практичність. Також є гарантією прояву взаємоповаги суб'єктів спілкування, служить формуванню позитивного іміджу ділових партнерів й є в цьому змісті, крім усього іншого, "прибутковою справою". В етикеті високо цінуються вміння управляти своїми емоціями, приховувати дурний настрій (в основі девіз - "вчитися опановувати себе").

Таким чином, сучасний етикет регламентує поводження людей у побуті, на службі, у громадських місцях і на вулиці, у гостях і на різного роду офіційних заходах - прийомах, церемоніях, переговорах. Етикет - дуже велика й важлива частина загальнолюдської культури, моралі, виробленої протягом багатьох століть життя всіма народами відповідно до їх розуміння про добро, справедливість, людяність - в області моральної культури й про красу, порядок, благоустрій, побутову доцільність - в області культури матеріальної.

Інтелігентність не тільки в знаннях, але й у здатності до розуміння інших людей. Вона проявляється в тисячі дріб'язків: в умінні шанобливо сперечатися, поводитися скромно за столом, в умінні непомітно допомогти іншому, берегти природу, не смітити навколо себе - не смітити недокурками або лайкою, дурними ідеями.

Інтелігентність - це терпиме відношення до миру й до людей.

В основі всіх гарних манер лежить турбота про те, щоб людина не заважала людині, щоб усі разом почували себе добре. Треба вміти не заважати один одному. Виховувати в собі потрібно не стільки манери, скільки те, що виражається в манерах, дбайливе відношення до миру, до суспільства, до природи, до свого минулого.

Список використаних джерел

1. Алехина И. Имидж и этикет делового человека. М.: Анкил,1996.

2. Байбурин А.К., Топорков А.Л. У истоков этикета.

3. Вандербильт Э. Этикет. В 2 кн.: Пер. с англ. М.: "Авиаль", 1995.

4. Все об этике. - М.: Вече, 2000.

5. Курочкина И.Н. Прикладная этика для детей и взрослых: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. - М.: Издательский центр "Академия", 2001.

6. Мирзоян А. Мир этикета: Энциклопедия. Урал Л.Т.Д., 2001. - 327 с.

7. Соловьев Э.Я. Современный этикет и деловой протокол. - 2-е изд. - М.: Издательство "Ось-89", 1999.

8. Энджел Д.Ф. Этикет. - М.: Цитадель-Триада, 2000.

Размещено на Allbest.ru