Морально-етичні цінності підприємців в українському суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему:

МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ЦІННОСТІ ПІДПРИЄМЦІВ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Акопян В.Г.

Раціоналізація виробництва з метою отримання максимального прибутку, що має бути вкладений у розширення виробництва, пов'язана передусім з відповідним комплексом морально-життєвих цінностей, який і складає розкритий у класичній праці М. Вебера “дух капіталізму”. Останній же пов'язаний з ідеалом “кредитоспроможної добропорядної людини, обов'язок якої вважати примноження свого добра за самоціль”. Це, за Вебером, характеризує саме капіталізм, але капіталізм західний, а не підприємницьку активність, найчастіше поширену у країнах СНД. Тут ще немає підстав, вважати сьогоднішній стан справ як перехідний до капіталізму, особливо, з огляду на веберівський “дух капіталізму”.Коли в економічній сфері фактом є невпинне падіння виробництва й споживання та життєвого рівня народу, а водночас, у суспільстві рішучо оголошують про себе “відверті” чи “неявні” доларові мільйонери, які набули свої капітали якщо не за кілька місяців, - то вже не більше, як за два роки, звичайно, ні про які морально-етичні цінності тут не йдеться. Не йдеться й про створення способу виробництва. Як слушно писав К. Маркс, лихварство, як і торгівля, експлуатує наявний спосіб виробництва, а не створює його, ставиться до нього із зовнішнього боку, а не складає його системоутворюючу основу. Тому бурхливе поширення спекулятивних форм підприємницької діяльності зовсім не свідчить про розвиток капіталізму. Воно відбиває лише паразитарну активність спритних ділків, котрі експлуатують сфери виробничої діяльності. Про це свідчить й та марнотратна розкіш, яку наші надбагаті люди виставляють перед рештою зубожілого населення. Серед цих “підприємців” опинились представники колишньої партноменклатури, комсомольські працівники, колишні співробітники спецслужб. Вони розкішно вдягнулись, пересіли з “Волг” до “Мерседесів” та, замість звичних колись зворотів “вирішили питання”, “прокрутимо вгорі” та “зідзвонимось - заладнаємо”, використовують з тими ж таки партійними інтонаціями: “передай факсом”, “сповісти свій розрахунковий”, “контролюй доставку” тощо. Поширена, навіть, думка про те, що після заборони партії, перед тим, як залишити свої кабінети, “відповідальні товариші” дали обітницю підтримувати один одного за будь-яких обставин. “Нові бізнесмени” крупного масштабу про свої доходи та їхні джерела мовчать. Гроші опиняються за кордоном, а в розвиток держави та її економіки не вкладаються. Функціонуючи як спекулятивний капітал, вони таким чином інвестують економіку зарубіжних країн.

Занепад моралі в Україні розпочався з “культурної революції” далеких 20-х років та ленінського розуміння моральності як усього того, що сприяє розбудові комунізму.

Руйнівними хвилями прокотились по моральності сталінізм, “моральний кодекс будівника комунізму” та горбачовська перебудова. Люди, які зросли в атмосфері ілюзорних цінностей, втрачали прабатьківське моральне коріння та моральний імунітет, впадали в крайнощі, все частіше вважаючи моральним те, що з часом стало розцінюватись як злочин перед людством.

Але незважаючи на прикрощі долі, здоровий глузд, глибинна народна культура, яка зберегла загальнолюдські моральні норми й цінності, організаційно-виховна робота у колективах підтримували в цілому сталий моральний баланс справжніх та уявних цінностей, який дозволяв регулювати суспільні відносини, підтримувати порядок, певну духовну єдність народу.

І багатьом такий стан суспільних вподобань здавався ідеальним. Багато хто усвідомлював трухлявість системи, але сприймав “правила гри” і існуючу “подвійну мораль” - для себе й для інших - не вважав за злочин.

Незалежність, яка була проголошена одночасно з відмовою від обридлої для всіх ідеологізації, створила реальну можливість очищення, повернення до загальнолюдських цінностей, народно(національних) традицій та норм. Оптимізму надавало й те, що до структур політичної влади потрапили безпосередні “вчителі добра та справедливості” - знані представники художньої інтелігенції, які обстоювали ідею відродження національної мови й культури, звичаїв та традицій, суспільних норм людського гуртожитку та моралі. Але й тут почалися крайнощі й перегини. Свобода творчості стала тлумачитись окремими керівними особами, а часом і митцями, як свобода від відповідальності за чистоту гуманістичних цінностей, як моральний ценз художніх творів. Екрани телевізорів, поточна книготоргівля, реклама й газетножурнальна друкована продукція стали тепер своєрідними пропагандистами культу насильства й жорстокості, сексу та розпусти, наркоманії та злочинного бізнесу. Надії на відродження духовності не виправдались. А сама “духовність” стала годівницею для спритних, але безпринципних демагогів та бюрократичного апарату. Влаштовуються нескінченні конференції та симпозіуми, де урочисто проголошується про відродження нації, а школи задихаються без підручників, українська класична література майже не видається. Наша культура гине. А коли священне зруйноване, то тоді ми залишаємось з м'ясними рядами апетиту і егоїзму і руйнуванням морального обруча, який стягував людство”.

Як відомо, мораль - категорія не тільки етична, але й політична. Моральна консолідація народу є фактором змін, гарантом підтримки реформаторських започаткувань, однією з суттєвих засад легітимності влади. Водночас, моральна деструкція - є показником й джерелом суспільного невігластва, своєрідного загнивання культури, у міазмах якого вистигають політично-злочинні ідеї та задуми, здійснюються спроби проникнення до структур влади (й використання останньої з корисливою метою) різного ґатунку шахраїв, шарлатанів та демагогів. Так зване початкове накопичення капіталу відбувалось завдяки методам, які були безпосередньо пов'язані з крадіжкою, бандитизмом, хабарництвом посадових осіб, шантажем та шахрайством.

Виникли достатньо згуртовані та організовані злочинні угруповання, які підкорили у значній мірі владні структури своїм потребам. А неспроможність і нездарність таких політичних керівників приймати державні рішення викликають підвищену активність на рівні дрібних політичних інтриг.

Відомий британський філософ, автор унікальної за своїм змістом монографії “Відкрите суспільство та його недруги” Карл Раймонд Поппер, звинувачуючи Платона у його симпатіях до уряду тридцяти тиранів, висловив таку думку: “тридцять тиранів потерпіли поразку у своїй політиці сили головним чином тому, що вони образили почуття справедливості у громадян. їхня поразка мала, головним чином, моральний характер”.

Саме влада, а не власність, виступала (і значною мірою виступає й досі) структуроутворюючою силою економічного, суспільно-політичного та культурного життя. А відтак індивід у своєму прагненні творчої самореалізації стикався насамперед із проблемою власних взаємин з владними структурами та їхніми безпосередніми представниками. Колізія полягає в тому, що вільна творчість в будь-якій сфері була і залишається несумісною з підпорядкуванням адміністративнобюрократичному апаратові, але оскільки останній є тотальним монополістом життєвих благ, то творча особа змушена йти з бюрократією на певний компроміс.

Тобто, у нашому контексті, йдеться про формування подвійних морально-етичних цінностей у громадян, які діють у нашому суспільстві.

І, якщо у розвинених ринкових та демократичних країнах як громадянин, так і бізнесмен, психологічно налаштовані на виконання громадського обов'язку перед державою (у тому числі і перед фіскальними її службами) - то у вітчизняному підприємництві ми споглядаємо іншу картину. Так, приміром, за даними Державної податкової інспекції, кожен другий український підприємець ухиляється від сплати податків.

Ті підприємці, які працюють вже більш, як 3 - 4 роки, схильні до зменшення податку більш цивілізованим шляхом через собівартість. Щодо починаючих бізнесменів, - то вони не хочуть сплачувати податки в цілому. Є тут і певні фахові розбіжності.

Керівники малого бізнесу найчастіше психологічно не готові сприйняти необхідність сплачувати податки, тоді як бухгалтери, яких (як у вузі, так і в житті) завжди вчили в першу чергу розраховуватись з державою, - виявляють тут більшу готовність. Можливо, не останню роль тут виграє той факт, що керівники малого бізнесу прийшли до підприємництва із сфер, які професійно і безпосередньо з оподаткуванням не стикаються (педагогіка, інженерія, кібернетика та інші). Маємо зважити й на такий важливий економічний фактор: керівники підприємств з прибутком вище 25 - 30 млн. грн. за рік, навпаки, готові віддати державі податок, але не прогресивний, а фінансовий по фізичному обсягу.

Західні навчальні посібники та популярні видання з бізнесу та менеджменту практично орієнтують читача на абсолютно чесне партнерство та ділові взаємини. Щодо вітчизняних підприємців, - то вони якщо й вважають можливим “чесний бізнес”, то не за теперішніх обставин. Про це свідчать дані соціологічних досліджень.

І йдеться тут не тільки про подвійну мораль щодо держави: і керівники, і виконавці в комерційних підприємствах найчастіше прагнуть заробити “особисті” комісійні з угод в обхід власної фірми.

А наслідком зневаги до “чесного бізнесу” є існування у нас цілої сфери підприємництва (під виглядом послуг із забезпечення безпеки та охорони), де спеціалізуються щодо повернення боргів та позик. Симптоматичним для нашого сучасного малого бізнесу є формування психології дрібного злодія.

Якщо для починаючих підприємців притаманні колективізм та згуртованість “команди”, яка розпочинає діло, - то за умови економічно-ефективної діяльності та зростання за рік прибутку у двічі, - кожен другий керівник та його заступники починають дистанціюватись від рядового персоналу як у оплаті праці, так і у соціальних пільгах. (При цьому часто зростають протиріччя між головними бухгалтерами та директорами молодих підприємств). До такої поведінки найбільше схильні особи, які прийшли у бізнес з пострадянських державних підприємств, установ або наукових інститутів. Більшість таких бізнесменів вважає, що наявність певних коштів на рахунок у банку - це вже прибуток, який є їхньою повною власністю. Примара заможності чи багатства доповнюється й статтями видатків, серед яких перші місця посідають витрати на іноземну автомашину та обладнання офісу, мандрівки (власні та свої сім'ї) за кордон, особиста охорона. Такий “бізнесмен” швидше придбає зайву іномарку, ніж комп'ютер для потреб обліку чи економічного аналізу.

Характерною рисою малого підприємництва є також психологічна готовність до банкрутства або закриття бізнесу державою у будь-який час, що зумовлено економічною і законодавчою несталістю, а також надмірною залежністю від адміністративно-бюрократичних структур.

Отже, у наших сучасних умовах - люди, які прийшли у підприємництво, з одного боку, розірвали формальні юридичні відносини з минулим (державною власністю), але з другого - не придбали стійких психологічних орієнтирів та стереотипів щодо ринкових відносин. Почуття страху відповідальності перед державою змінилося на відчуття безконтрольності. У вітчизняному бізнесі та підприємництві не мають стійких ознак численні соціальні орієнтири західного підприємництва, як то: захист навколишнього середовища, благодійність, меценатство, довіра до партнерів та інші.

Загальна нестабільність економічної та політичної ситуації в країні породжує зростання психологічної напруги у сфері підприємництва, що, по-перше, знижує рівень моральноетичних заборон, а по-друге, - створює умови для більшого споживання проти нагромадження капіталу. Особисті інтереси абсолютно переважають не тільки щодо суспільних, а навіть - щодо колективних, що, в свою чергу, сприяє дестабілізації робочого колективу комерційних підприємств.

Таким чином, очевидним в нашій країні є “шантаж”, або жорстка детермінація наявною ситуацією та обставинами формування морально-етичних цінностей підприємців. Суспільство (держава) не можуть залишити цих процесів поза своєю увагою. Повинні набути реального втілення стимулювання та державна підтримка дрібних та середніх підприємств, комплексна реформа бюджетної, банківської, грошової та податкової системи, перехід до ліберального валютного регулювання, рівність умов хазяйнування усіх суб'єктів підприємницької діяльності, прискорення приватизації, а також - приборкання корупції та організованої злочинності.

Цілком успішний розвиток підприємництва як необхідна умова ринкових перетворень можливим є лише тоді, коли в суспільстві домінують і відповідні позитивні настанови щодо самої підприємницької діяльності та щодо осіб, які нею займаються.

Це питання досліджується лабораторією психології мас та організацій Науково-практичного центру політичної психології АПН України. Матеріали цих досліджень свідчать про те, що у контексті реальних суспільних змін і подій на перший план виходять зараз негативні сторони цього процесу, а також незадоволення й протести громадян щодо них.

В результаті несправедливого перерозподілу матеріальних благ та зростання соціально-майнової нерівності аж 68 відсотків громадян сприймають приватизацію як “казку для наївних”, а насправді - одні захоплюють усе, а переважаюча більшість стає рабами - і вважають, що “єдине, до чого призводять такі “ринкові реформи”, це до процвітання купки негідників за рахунок пограбування народу”.

Не балують громадяни надмірною прихильністю підприємців і бізнесменів.

Приблизно лише 11 відсотків наших співвітчизників стабільно позитивно ставиться до підприємництва і підприємців. Ще приблизно стільки ж - 12 відсотків -відзначаються нестабільно позитивним ставленням. На протилежному боці перебуває 31 відсоток тих громадян, хто стабільно негативно ставиться до цього стану речей і ще 21 відсоток тих, чия оцінка є нестабільно негативною.

Отже, соціологічні дослідження свідчать про те, що загальна соціально-психологічна атмосфера для розвитку підприємництва в Україні є досить несприятливою. Потрібні швидкі та наявні успіхи в економічній сфері, щоб вийти з цього хибного кола.

Вже зараз можна говорити про певну професійну стратифікацію суспільства, яка виявляється у формуванні двох різних кадрових шарів: робітників традиційних спеціальностей, які існували раніше, і робітників так званих ринкових професій, які з'явились у нас останніми роками (брокери, маклери, менеджери, спеціалісти з нерухомості тощо). Сам розподіл трудових ресурсів на “традиційні” та “ринкові” кадри є умовним, але все ж важливим у зв'язку з тим, що для перших в Україні є стала система підготовки та перепідготовки фахівців, яку треба лише вдосконалювати й адаптувати до сучасних умов, а для других - вона лише створюється.

Значне зростання чисельності працівників спостерігаємо в банківських та страхових установах, податкових органах, юридичних службах. Виникла можливість акумулювати значний потенціал робітників з неповною зайнятістю за рахунок самозанятості у сфері різних промислів та вуличної торгівлі. Разом із тим, значна доля зайнятих в економіці України зосереджена у сфері матеріального виробництва більшістю - в якості робітників масових професій.

При цьому для більшості українських підприємств властиве малономенклатурне виробництво з довготривалим терміном оновлення виробів, орієнтація на проблеми виробництва продукції, а не на запити споживачів, повторюючий характер операцій та короткочасна їхня тривалість, невисокий рівень складності, завданий темп та ритм, одноманітність праці. Щодо кваліфікації ж більшості керівників та спеціалістів підприємств та організацій, - то вона не відповідає вимогам ринкової економіки.

Це ж стосується і нових українських підприємців. Тут також маємо не тільки загалом низький рівень профкомпетентності, але й недостатню компетентність у сфері міжособистісних та ділових комунікацій, недостатній рівень духовності й моральності.

Які ж якості повинна мати людина, яка зайнята діяльністю, пов'язаною з управлінням та підприємництвом?

Вчені та практики підкреслюють, що зростання ролі морального фактору в управлінні та бізнесі - це закономірне явище для цивілізованої економіки. Такі компоненти морального здоров'я особи, як моральні уяви, моральні почуття, моральні переконання, звички, здібності та вчинки, - виконують вищу регулюючу функцію стосовно процесу формування потреби в тій чи іншій діяльності, у здійсненні життєвого вибору, у виконанні людиною своїх соціальних ролей у різних життєвих сферах - батька в сім'ї, члена трудового колективу, громадянина країни. Моральна позиція особи, моральна безкомпромісність, совість, почуття відповідальності, порядності та інші - найкраще підтвердження її морального здоров'я.

Дослідження головних закономірностей професійного самовизначення людини свідчить про те, що моральність становить собою важливу умову повноцінного фізичного, психічного та інтелектуального стану людини. Російський академік Є. Клімов, характеризуючи “професійно цінні якості людини”, стверджує, що в цій системі важливо не випустити п'ять головних складових:

- громадянські якості (моральне обличчя людини як члена колективу, суспільства);

- ставлення до праці, фаху, інтерес та прихильність до даної діяльності; дієздатність (загальна: не тільки фізична, але й розумова);

- окремі, спеціальні здібності; навички, виучка, знання та досвід.

При цьому жодна професійно цінна якість (чи то моральні якості чи спеціальні здібності, окремі динамічні риси особи чи психомоторні й фізичні якості), яка розглядається ізольовано, не може бути єдиною засадою для вирішення питання про професійне самовизначення особи. Фахово цінні якості не рядоположені, вони утворюють цілісну систему.

Очевидним є те, що людина, позбавлена моральності, не володіє й головними важелями для здійснення процесу самовдосконалення. І, навпаки, високий рівень моральної культури особи дозволяє людині не тільки свідомо й систематично долати негативні риси свого характеру, але й значною мірою інтенсифікувати свою інтелектуальну й фізичну працю. Тут важливим є питання про співвідношення інтелектуального і морального розвитку індивіда. На думку вчених представників когнітивної психології (Ж. Піаже, Л. Коберг та ін.) - існує зв'язок між когнітивними та моральними “рядами” розвитку, при цьому головна роль у взаємопов'язаному русі належить когнітивному “ряду”. Інші вчені (М. Воловікова, Т. Ребенко та ін.) ставлять під сумнів висновок про обов'язкове передування інтелектуального розвитку у порівнянні з моральним, вказуючи на поліваріантний характер цього процесу: інтелектуальна й моральна сфери (за умов різних рівнів їхнього розвитку) можуть дати картину як узгодженої взаємодії, так і відносно незалежної одна від іншої функціонування, а також зворотного впливу морального розвитку на інтелектуальний.

Врешті-решт, вдосконалення моральних якостей людини повинно мати не менш швидкий темп, ніж Інтелектуальний розвиток індивіда, бо, як йдеться в прислів'ї: “Краще добро робити, ніж про це говорити” і “Хто попереду в науках, але пасе задніх в добрих справах, той швидше задкує, ніж передує”.

Досвід підприємництва останніх років є тому яскравим свідченням. З одного боку, ми наочно переконуємось у тому, наскільки ефективні управлінські дії, коли вони ґрунтуються на засадах порядності, справедливості, гуманізму, поваги до особистості, тощо. З іншого боку, ми також є свідками тих процесів, коли моральний занепад особи сприяє розмиванню людських стосунків, веде до моральної ерозії в духовних обставинах трудового колективу, сім'ї.

Загалом моральність - це той соціально значущий стрижень, навколо якого сконцентровано співвідношення індивідуальних та суспільних інтересів.

Це не тільки звичаї та форми регуляції поведінки, але й лінія поведінки людини в суспільстві, спосіб його існування в ньому, спосіб життя індивіда, особистісний образ гармонійних суспільних стосунків.

Гідність та інтереси представників ділових кіл затверджуються тим, якою мірою послідовно вони втілюють у своїй діяльності загальнолюдські норми й принципи, такі як совість, порядність, чесність, тощо. Наскільки глибоко вони усвідомлюють свою моральну відповідальність, виконують професійний обов'язок, дотримуються кодексів поведінки, які передбачають певні моральні взаємостосунки між людьми, як то: порядність - візитна картка підприємця, або рекламуючи себе, не паплюж своїх суперників, споживач - то король, вмій обрати партнера і не пали містків спілкування з ним, не гонись за скороминущим успіхом.

Моральне обличчя ділової людини можна уявити як систему загальних, конкретних та специфічних моральних якостей. Загальні моральні якості - патріотизм (вірність своїй Вітчизні, дотримання й розвиток кращих традицій свого народу), гуманізм (повага до особистості і визнання недоторканості її гідності, віра в невичерпність людських потенцій), справедливість (об'єктивна оцінка особистісноділових якостей людей та їх діяльності, визнання їхньої індивідуальності, відкритість до спілкування, тощо).

Конкретні моральні якості - громадянська совість (загострене почуття власної відповідальності перед суспільством та людьми), моральна воля (вміння досягнути мети, набути повагу людей, розвити самоконтроль), професійна чесність (ділова вимогливість, самовіддача у роботі), колективізм (організованість, товариськість), мужність (сміливість, вміння витримувати власні негаразди й службові неприємності), принциповість (повага до думки іншого, вміння обстоювати власну точку зору, тощо).

Специфічні моральні якості - працелюбство, скромність, відповідальність, щедрість (надання допомоги людям, співчутливість), оптимізм (віра в себе й в людей), великодушність (терпимість до людських вад, вміння прощати образи).

В цілому талант керівника, підприємця, його майстерність визначається багатьма психологічними якостями, серед яких можна виділити принаймні дві групи, які мають за своєю суттю інтегральний характер.

До першої групи можна віднести індивідуально-психологічні якості. Маючи спільні для всіх людей фізичні й психологічні характеристики, кожна особистість у той же час має свій специфічний оригінальний розвиток й формування тої чи іншої складової, що й зумовлює її відмінність від інших особистостей. А знання різновидів нервових систем і темпераментів і є тим чинником, який зумовлює можливість правильно співвіднести можливості конкретної людини з тими вимогами, які висуває підприємницька діяльність, а також - обрати найбільш адекватні способи спілкування, тощо.

Не менш важливим є знання здібностей людини, біологічною передумовою яких є задатки, нахили; знання її вольової активності; характеру мислительної діяльності. Здатність налаштовуватись на сприйняття іншої людини й обирати найбільш відповідний обставинам спосіб поведінки значною мірою залежить від обізнаності не тільки щодо цієї конкретної людини, але й щодо самого себе, від вміння свідомо спрямовувати свою поведінку, аналізувати свої вчинки у різних ситуаціях комунікаційної взаємодії. А це, в свою чергу, передбачає самоаналіз, самоконтроль, самокритичність, самооцінку своїх вчинків. Люди з сильною вольовою активністю мають сталу мету, вони ініціативні, рішучі на шляху пошуку ефективних способів аналізу тієї чи іншої задачі. І, навпаки, слабка вольова активність людини тягне за собою нерішучість, побоювання, безперервні сумніви й коливання.

Друга група включає соціально-психологічні якості, які виникли й сформувались на ґрунті індивідуально-психологічних. При цьому визначальна роль у їхньому розвитку належить суспільному життєвому устрою, стосункам й діяльності та спілкуванню, які складаються на основі цих стосунків.

Наукове знання та моральні принципи складають підґрунтя ціннісних відносин особистості, відображають її психологічну налаштованість, здатність формувати власні переконання. Наукові знання передбачають наявність у підприємця спеціальної освіти, широкої загальної ерудиції та культури, постійне підвищення їм рівня своєї професійної етики, наукової підготовки. Моральні принципи відображають моральне обличчя ділової людини, підприємця чи бізнесмена.

Слово “бізнесмен” увійшло в нашу літературу і свідомість наприкінці 20 - 30 років нашого століття й набуло значення щодо будь-якої ділової активності, стало загальним визначенням людини, яка має в своєму розпорядженні певний капітал. В дійсності ж підприємництво і бізнес, а, отже, і поняття підприємець і бізнесмен - це різні форми активності з відповідною різницею в позиціях тих людей, які їх здійснюють на практиці. “Одна з найбільш поширених помилок полягає в нездатності визначити різницю між капіталістом і підприємцем”.

Для усвідомлення цієї різниці звернемось до економічної ситуації Росії початку століття. У той час вже наявно діяли люди, які мали певну стійку, порівняно стабільну справу, яка визначала їхнє місце в економічному середовищі (їхнє місце на ринку). А були й інші люди, які розгортали переважно певні нові форми виробництва чи випуск нових товарів. Перших, як правило, називали відповідно до типу виробництва (власності) - заводчик, фабрикант, банкір та ін. Щодо інших, то тут найчастіше використовували слово “підприємець”.

Зміст категорії “підприємництво” полягає в тому, що маються на увазі пошуки й апробації чогось нового, чого раніше не було в структурі виробництва, в певному соціумі чи суспільстві. Підприємництво - це акція відкриття “нових місць” у вже існуючій економічній структурі. Для підприємництва характерним є високий ступінь ризику й слабка передбачуваність результатів.

Однак, саме підприємництво в разі успіху дає особливо високий прибуток, оскільки виводить підприємця поза межі уже усталених систем конкуренції: новий товар (послуга) практично не зустрічає на ринку жодної конкуренції, а якщо він відповідає попиту (чи породжує його), то відповідно до цього і прибуток виявляється таким, що перевищує всі наявні “норми” для традиційних товарів. Прагнення знайти таку нову, не освоєну сферу, здатність організувати незвичну справу і вміння здобути миттєвий надприбуток, іншими словами, все те, що дозволяє швидко та ефективно вийти поза межі усталених традицій, - все це визначає дух і сутність підприємництва.

На думку Б. Карлофа, психологічні особливості підприємця характеризують його таким, який:

- віддає перевагу самостійним рішенням;

- схильний до нового, націлений на здобуття результатів;

- не боїться ризикувати;

- прагне бачити результати своєї діяльності, водночас є відкритим для конструктивної критики й похвали;

- прагне брати активну участь в бізнесі, а тому почувається безмежно щасливим в невеликій організації;

- любить швидкий розвиток і нововведення;

- в діловому оточенні при розширенні бізнесу почуває себе, як риба в воді;

- надзвичайно вимогливий до себе і до спроможності своїх компаньйонів.

Підприємець - це творча, винахідлива й енергійна людина, часто-густо непересічна, вольова особистість, яка в зв'язку з цим і в силу цього ніяк не вписується в адміністративно-корпоративну культуру.

Високий ступінь ризику нового запланованого підприємства, який часом поєднується з авантюрністю задуму, веде до того, що підприємцям часто важко буває знайти як партнерів, так і висхідні стартові засоби: необхідний початковий капітал, устаткування тощо, все, що потрібно для реалізації своїх задумів і проектів.

За обставин, коли певна підприємницька акція виявилась успішною, маємо засвідчити ситуацію, в якій дане підприємництво може бути розгорнуто у вигляді стійкого, стабільного виробництва.

Стабілізація підприємства передбачає створення ефективної системи технології даного виробництва та необхідної інфраструктури, яка забезпечить йому тривале існування і подальшу конкурентноздатність на ринку. Будь-яка цікава і ґрунтовна ідея підхоплюється, з'являються конкуренти, і підприємець, зрештою і найчастіше, не стає монополістом. Коли ж ризиковане підприємство трансформується у стабільну справу, розраховану на тривале стійке функціонування, маємо зазначити специфічне виникнення фірми.

Бізнес будується на ідеї фірми з своїм виробництвом, з своїм специфічним товаром, своїм обличчям чи маркою. Ідеологія фірми і являє собою дух і сутність бізнесу, його конкурентний зміст та розуміння. Перехід від ідеології підприємництва як відкриття нового, як певного експериментування, до ідеології фірми зумовлює те, що відбуваються певні психологічні зміни.

На першому плані опиняються інтереси справи, самої фірми, завдання, які висуваються вимогами створення і утвердження марки фірми. Особисті ж інтереси відсуваються на другий план і таким чином, реалізуються в залежності від процвітання й розквіту фірми.

Отже, необхідними засадами й завданнями за умов розвитку бізнесу виступають:

- стабілізація і, бажано, розширення місця товару на ринку або, що практично співпадає з зазначеним;

- місця фірми в структурі виробників; підтримка соціального статусу, марки фірми;

- організація ефективного виробництва;

- витримування конкуренції тощо.

Але, зважаючи на вищезазначене, необхідно враховувати, що між бізнесом і підприємництвом є й багато спільного. По-перше, будь-який бізнес або фірма, якими б вони не були стабільними, - завжди несуть в собі частку ризику.

А, по-друге, конкурентноздатність фірми залежить від її спроможності зміцнюватися, перебудовуватись відповідно до кон'юнктури ринку. Тобто, йдеться про те, що в якійсь своїй частині певна фірма повинна наважитись на експериментування, на висування й апробацію нових підприємницьких ідей, що пов'язані з підвищеним ризиком. І чим їх більше, тим більш впевнені перспективи існування цієї фірми в майбутньому.

Отже, підприємництво є рушійною силою розвитку фірми та її впевненого існування.

Останніми роками численними вітчизняними й західними дослідженнями середовищ найбільш успішних бізнесменів виявлені найсуттєвіші їхні характеристики й прикмети. Перш за все підкреслимо такі найпопулярніші якості, як:

- пошук можливостей та ініціативність;

- готовність до ризику;

- наполегливість та якість;

- втягнення в робочі контакти;

- систематичне планування й спостереження;

- прагнення бути інформованим;

- незалежність та самовпевненість;

- здатність переконувати й встановлювати зв'язки тощо.

Є також певні важливі ознаки й прикмети цих людей. Так, бізнесмен бачить і використовує нові або незвичні ділові можливості, діє до тих пір, поки його спонукають до цього обставини. Він - сповнений готовності діяти неодноразово, щоб гідно зустріти виклик або подолати перешкоди. Він змінює стратегію, щоб досягти своєї мети. Бізнесмен віддає перевагу ситуації “виклику” або помірного ризику, вживає засобів, щоб зменшити ризик чи контролювати ситуацію. Він знаходить шляхи для того, щоб виробляти товар краще, швидше й дешевше за інших. Він прагне досягти досконалості, покращити стандарти ефективності. Бізнесмен бере на себе всю відповідальність і йде на особисті втрати заради виконання робіт, часом виконуючи певну роботу разом з робітниками і навіть замість них. Він ясно формулює мету, володіє передуючим, перспективним баченням справи, постійно висуває й коректує короткострокові завдання.

Бізнесмен сам збирає інформацію про клієнтів, конкурентів та постачальників, використовує з цією метою особисті та ділові контакти. Він здійснює систематичне планування своїх завдань; спостерігає фінансові показники, використовуючи їх при прийнятті рішень; розробляє й використовує процедури стеження за виконанням робіт.

Бізнесмен здатен переконувати людей, впливати на них і використовує для цього обережну стратегію, а також особисті й ділові контакти. Він прагне бути незалежним від правил і контролю з боку інших людей; вірить у власну здатність виконувати складні завдання і у випадку відсутності успіху спирається тільки на себе.

В сучасній системі виробництва особливе місце належить менеджерові як людині, яка безпосередньо керує людьми та процесами. І, хоча менеджер завжди є найманим робітником, його роль в організації й управлінні виробництвом надзвичайно велика. Саме тому до менеджера висуваються дуже високі вимоги. Він повинен мати такі якості та здібності:

- прагнення до досконалості;

- демонстрація впевненості в собі й наполегливості в роботі;

- прийняття рішень;

- постановка завдань і визначення пріоритетів;

- збирання і систематизація інформації;

- моніторинг результатів і реагування на розходження між досягнутим і запланованим;

- встановлення продуктивних взаємин з підлеглими та врахування їхніх потреб;

- вміння показати себе перед підлеглими у вигідному світлі;

- завоювання відданості підлеглих;

- володіння власними емоціями та вміння долати стреси;

- управління власним навчанням і розвитком;

- вивчення та використання теоретичних розробок і концепцій.

Але наскільки успішно буде просуватися у своєму інтелектуальному й духовному розвитку конкретний бізнесмен, залежить не тільки від нього особисто та його колег. Держава не може і не повинна залишати ці процеси поза своєю увагою. Окрім адекватних правових, адміністративних та економічних нормативів, які повинні визначати статус підприємництва та підприємців, а також їхні права й порядок діяльності, - держава повинна передбачити й забезпечити розробку і втілення цілеспрямованих заходів по спрямуванню процесу духовного розвитку підприємців - у суспільно визначене, обумовлене цивілізаційним досвідом русло.

У цьому контексті постають декілька важливих питань. Наприклад, якщо метою бізнесу є прибуток, то якою є його “розумна” межа? Якою є відповідальність бізнесу перед суспільством? Чи повинні підприємці відчувати свою відповідальність? Хто саме повинен виховувати у підприємців це відчуття - сім'я, школа, церква, університет, корпорація чи босс? Якщо підприємець віддає частину свого прибутку на доброчинні цілі й при цьому мимохідь заохочує невдах, замість того, щоб вкладати цей прибуток у справу, то, врештірешт, чи не знесилює це його власний бізнес і водночас державу? Якщо існуючі закони за своєю недосконалістю залишають місце для наживи, то чи варто використовувати цю обставину на свій розсуд, а може треба звернути на неї увагу законодавців? А якщо вести справу в іншій країні, то яким моральним стандартам треба підпорядковуватись: чужим чи своїм? Якщо всі партнери по угоді усвідомлюють, що одне з правил ведення переговорів є право обману, то чи моральним є обдурювати партнера? Чи взагалі можна поєднати ефективність справи, тобто прибуток, з такими категоріями, як: “совість”, “співчуття” тощо? Як співставити особистий інтерес і загальну користь? Наше суспільство і держава дуже віддалені від вирішення таких питань. А щодо останнього з них, то воно, мабуть, належить до вічних.

Дійсно, у сфері підприємництва доводиться часом потрапляти у специфічну невизначену “смугу”, балансувати на межі морально та юридично дозволеного. Величезна кількість угод здійснюється на ґрунті взаємної довіри, яка є фундаментом бізнесу, оскільки у жодному контракті неможливо передбачити весь перелік можливих змін. Обман довіри може коштувати підприємцю надто дорого: з ним просто відмовляються вести справи, не “сідають за стіл”. Отже, навіть з утилітарного боку - це невигідно.

Підприємці - не більш і не менш моральні, ніж більшість інших громадян даного суспільства. Вони живуть не у вакуумі і на собі відчувають, що відбувається, коли гору беруть антисоціальні тенденції, нестримний потяг до збагачення за будь-яких обставин. Бізнесмени не менше за інших здатні встояти перед спокусою та встановити собі самообмеження.

Для більшості підприємців бізнес - це не одинична угода, а головна справа життя, сфера самореалізації. Моральна стійкість підприємця нерозривно пов'язана із часовою перспективою, згідно з якою він розглядає ті чи інші ділові стосунки. Хоча часом, коли торгові чи посередницькі угоди мають одиничний, раптовий характер з обмеженою перспективою та короткочасними зобов'язаннями учасників, підприємці поводять себе іншим чином. Бо набагато легше одурити того, у кому ти не зацікавлений як у постійному партнері чи клієнті, чиї діти вчаться разом із твоїми і з ким ти маєш нагоду часто зустрічатись поза підприємницькою діяльністю. Репутація у добу телекомунікацій створюється і руйнується набагато швидше, ніж у минулі часи. До того ж вона коштує дуже дорого не тільки у грошовому, але й в соціальному та психологічному вимірах. Тому справжньою і нагальною проблемою для сучасного підприємництва не є питання про те, як краще одурити, а про те. як вирішити моральну дилему: долати чи не долати внутрішній, власноруч встановлений та сприйнятий бар'єр.

І тут постає наступна важлива проблема: хто саме повинен прищеплювати цю моральну самодисципліну? У цивілізованому світі питання совісті й моралі традиційно були у компетенції релігії. Але в Україні справа є набагато складнішою. Церква в нашій країні історично (тобто протягом десятиліть) була усунена від участі в етичному вихованні громадян. А можливо, саме вона могла б взяти певну участь у формуванні етики бізнесу.

Звичайно, бізнес - це не єдина сфера для виховної діяльності. Перетворення потрібні скрізь (особливо відчутна їхня необхідність, наприклад, у політичній сфері). Але в багатьох розвинутих країнах така робота, пов'язана з етикою бізнесу, активно здійснювалась вже в 1970-ті роки.

В нашій країні окремі курси з етики бізнесу почали читатись у деяких вузах у 1992 - 1993 навч. році. Поступово викладати такого роду дисципліни стає модно. Певним чином, ми запозичуємо досвід американських вузів, більшість з яких ще в 1970-х роках вже практикувало викладання етики підприємництва.

В США запроваджено декілька напрямків діяльності з етичної освіти та виховання підприємців. Так, в школах бізнесу з року в рік вдосконалюються методи викладання підприємницької етики, до того залучено практиків з величезним особистим досвідом вирішення тих проблем, які вони пропонують для обговорення.

Один з напрямків такої діяльності - фінансування відповідних навчальних курсів і програм. Так, відомий бізнесмен і колишній посол США у Нідерландах Джон Шед, не обмежуючись тільки побажаннями, надав 20 млн. долл. Гарвардському університету для створення програми з етики бізнесу. Її мету він вбачав у тому, щоб випускники, які опанували цю програму мали б такі моральні переконання, які б сприяли використанню їхніх професійних знань на благо суспільства, а не збитки для нього. Для цього, як вважав Шед, треба: по-перше, відсіяти кандидатів з викривленими моральними засадами вже під час прийому до університету; по-друге, зробити етичну проблематику невід'ємною частиною кожної дисципліни, не обмежуючись одним курсом з етики.

Весь цей комплекс повинний був ствердити у свідомості студентів такі ідеї: той, хто балансує на межі - наче гравці у казино Лас-Вегаса, - врешті-решт, потерпає фінансовий крах. Як про це свідчить досвід найбільш успішних підприємців та компаній, ринок винагороджує якість, чесність та етичне поводження.

Отже, окрім того, що чесність та етична поведінка вже самі по собі є благом, вони ще й розумні.

Другий напрямок зусиль бізнесу у США - етичне виховання співробітників та самовиховання. Йдеться про те, що останніми кількома роками в багатьох великих американських корпораціях були прийняті етичні кодекси поведінки, які регулюють моральні критерії дозволеного та забороненого.

В країні діє ціла система семінарів та короткочасових курсів. Систематично діє на національному рівні “Круглий стіл” підприємців, який розглядає проблеми етики підприємництва.

Отже, самі бізнесмени краще за будь-кого усвідомлюють практичну значущість цих проблем. Остання ж особливо актуалізувалась в останні десять років у зв'язку з інтернаціоналізацією ділових зв'язків та діяльністю транснаціональних корпорацій.

Останнім часом ухвалені й діють принаймні три міжнародні зведення правил, які регулюють діяльність корпорацій. Їх затвердили ООН, Міжнародна торгова палата та Організація економічного співробітництва та розвитку.

Таким чином, виходячи в міжнародну сферу, бізнесмен не є Робінзоном в безлюдному моральному просторі. Його контролює непомітне око міжнародного співтовариства.

Щодо українських підприємців, то сама історія, доля нашого народу, тривала залежність та утиск з боку завойовників та “старших братів” привчили виходити на прямий шлях обхідними стежками. Виробилась звичка коливатись та маневрувати між перешкодами та випадковостями. Український підприємець часто справляє враження непрямоти, нещирості. Він часто думає надвоє і це здається двоєдушшям. Він завжди йде до прямої мети, хоча й часто недостатньо обміркованої, але йде, озираючись на всі боки.

Якщо розподілити українських підприємців по певних прошарках, то отримаємо таку умовну градацію: до першого прошарку відносяться представники колишньої партійнокомсомольської еліти, які пересіли у крісла директорів-менеджерів приватизованих підприємств та отримали у цьому процесі значні пакети акцій (особливо - нафтова та інші сфери).

Інший прошарок підприємців відкривав та розвивав власний бізнес, утворюючи ринкові відносини (сфера нерухомості, торгівлі, комп'ютерів, туризму тощо).

Ще один прошарок складають молоді “профі”, які мають гарну освіту та високий інтелект.

До певного прошарку можна віднести і деяку категорію зірок шоу-бізнесу, які поєднують творчу кар'єру з підприємництвом.

Можливо, можна виділити й специфічний кримінальний прошарок, представники якого починали свою діяльність з примітивного рекету, де брали участь колишні спортсмени - боксери, борці. Інтелектом вони не відрізнялись, мали примітивні смаки, але широкий розмах.

В подальшому така градація стає ще більш умовною, бо іде певне зближення, навіть співіснування та єднання інтересів деяких із цих прошарків.

І тому питання про формування морально-етичних цінностей підприємців як таких, без врахування зазначеної градації та її трансформації, дуже складне і досить невизначене.

Йдеться про те, що частина підприємців має іноді по дві вищі освіти, високу мотивацію та інтелект.

Це, перш за все, вища фінансова еліта та молоді професіонали. Такі люди іноді мають не тільки вітчизняну освіту і досвід. Дослідники з “Рашн Маркет Рісерч Компані” називають успішними підприємцями тих людей, які мають сукупний прибуток сім'ї більшим, як $3000. (Це не обов'язково готівка, а й медична страховка, сплата житла за рахунок фірми, тощо).

Але існує і певна соціальна ієрархія підприємців. Місце у ній визначається на стільки кількістю грошей, скільки зв'язками. “Човник” може заробляти не менше, ніж брокер чи консультант, але це - радикально відмінні сфери життя, кола спілкування.

Значну кількість цих “човників”, дрібних торговців, складають студенти, які й доставляють імпортні товари, що дозволяє їм отримувати прибутки, які у десятки разів перевищують доходи професорів. Один з парадоксів сучасної приватної економіки в нашій країні у тому, що у добу початкового накопления тут більшістю рухають процес люди з вузівськими дипломами, у той час як у США, приміром, майбутні мільйонери зазвичай не мали навіть середньої освіти.

Будучи грамотними та розумними, наші підприємці не мають ілюзій щодо того, як бачать їх інші верстви населення: більше, ніж половина, з них впевнені у тому, що їх вважають шахраями. Заняття підприємництвом чверті із них мотивує зубожінням і безвихіддю матеріального становища, третина особистою активністю, а намаганням розбагатіти - лише декілька відсотків.

Щодо верхівки підприємців, то, на наш погляд, найкраще проаналізував стан справ у Росії у цьому контексті один з найвідоміших російських політиків Л. Тимофеев.

Про трансформацію колишньої радянської номенклатури за роки перебудови він писав так: “В Росії мафія, або, швидше, те, що серед пересічних громадян прийнято називати цим ім'ям, сама суть державно-адміністративної системи.

Якщо не цілком та повністю, то значною мірою нинішня Російська держава створена такою мафією - не демократами чи ідеями Сахарова чи Солженіцина, а саме апаратною мафією, яка останніми роками активно розкладала і, врешті-решт, зруйнувала доктринальні комуністичні порядки.

Ця мафіозна апаратна корпорація зовнішньо не виглядає як кримінальна структура. Навпаки, вона має всі риси легітимного державного чи господарського апарату і в багатьох випадках прямо співпадає з ним. Існуючі стосунки кругової поруки й корпоративної залежності тут ніяким чином не конституйовані, а швидше за все мають характер непереложної звичайної норми.

Стратегічні інтереси правлячої корпорації: встановити таку систему ринкових відносин, яка б зберігала монополію апарату розпоряджатись всім головним багатством країни. Нова система (на відміну від комуністичної доктрини) цілком припускає можливість існування інституту приватної власності але тільки в межах кругової залежності кожного власника від всієї корпорації в цілому”.

У зазначеному контексті висвічують певні аналогії й щодо України. У Фінансовій Академії при Уряді Росії нещодавно відбулась конференція “Цінності - ключ до вирішення особистих та світових проблем”, де особливо виразно звучала тема цінностей у бізнесі. Підкреслювалась особлива роль духовних цінностей у кризових ситуаціях, коли свідомість людини знаходиться під впливом небезпечних тенденцій, а голосу її сумління майже не чути. Діяльність людини суперечить “життєвим цінностям - моральним, суспільним, людським і духовним”.

І тому, якщо вже зараз цінності не будуть відновленими й їм не буде надане належне місце, відбудеться страшне лихо - моральна катастрофа, яка призведе до численних криз: економічної, політичної, соціальної та особистої.

Ще М. Вебер підкреслював: “Суцільне панування абсолютної безсоромності та користолюбства у справі здобування грошей були специфічною характерною рисою саме тих країн, які за своїм буржуазно-капіталістичним розвитком є “відсталими” у західноєвропейських вимірах”.

Заради наступних поколінь необхідно оволодіти методологією та технікою втілення цінностей у життя людини.

І якщо ми зараз не звернемо на це належної уваги, це буде означати, що ми закликаємо до власної загибелі від ядерних воєн, забруднення довкілля й втрати соціального здоров'я.

Світ досяг величезного науково-технічного та промислового прогресу, але люди, для яких цей прогрес був передбачений, виявились неспроможними до емоційного балансу: вони давно втратили здатність керувати своїми чуттєвими потягами, амбіціями, гнівом, жадобою та високомірством, що привело до порушення рівноваги між розвитком науки та моральною зрілістю людей.

Це є велика небезпека, оскільки не може йтися про управління науковими досягненнями до тих пір, поки людина не навчиться набувати емоційної рівноваги з метою розвитку гармонійної особистості та створення чіткої уяви про майбутнє.

Нажаль, чесним підприємництвом зайнята в Україні поки що найменш чисельна група підприємців. Вони працюють зазвичай у виробництві, а також у наукоємних, високотехнологічних сферах. Вони ще небагаті, але цінують свою репутацію і думають про майбутнє: і власне, і України. Саме вони у своїй діяльності й мають майбутнє.

Саме вони і є майбутнім України. Про неминучість перемоги моральних засад у економіці свідчить відомий епізод з історії Росії, коли у минулому сторіччі царською владою біля Баку була поселена група відселенців-старообрядців.

Непитущі, дисципліновані, доброзичливі, чесні та працелюбні, вони за декілька років, незважаючи на обтяжливі податки, перетворили своє село “Окраїни” на зразкове. Губернатор Баку, схвильований цією практичною пропагандою забороненої ідеології, отримав благословення з боку влади Санкт-Петербургу на експеримент з контрпропаганди.

У сусідньому астраханському полку було відібрано найкращих москалів. Їм було дозволено привезти наречених з рідних місць, держава виділила їм субсидії на придбання племінної худоби та знаряддя.

Їм було надано пільгових податкових умов та інших пільг. Село було назване “Православ'я”. Єдине, чого не могли їм надати - це вміння та бажання жити за сумлінням. Результати цього експерименту губернатор доповів через десять років.

Вони були переконливі: пияцтво, бійки та злочинство зруйнували село, яке не встигло ще й розбудуватись. Мешканці “Православ'я”, врешті-решт, розбіглися, а найбільш хазяйновиті та благополучні перебралися до старообрядських “Окраїн”.

Хочеться сподіватись, що на українців не чекає доля “офіційного села” і що всі ми зрозуміємо, що весь світ “приречений” на чесне підприємництво. Іншого шляху бути не може.

“Заходу знадобилось 500 років для розвитку набору правил, інститутів й норм поведінки, які, як з'ясувалось, привели до високого рівня прибутку. Більш того, і це є тим, чим економісти переважно нехтують, такий порядок речей повинен сприйматися як чесний та справедливий.

Він повинен сприйматися як система (яка надає рівні можливості), де одна людина не експлуатує іншу, де існує політична чесність та економічна справедливість”.

Чи знадобляться Україні десятки років для формування такого порядку питання далеко не дозвільне. Сподіваємось, це повинно здійснитися значною мірою швидше.

Моральні принципи, які існували раніше як абстрактні побажання, поступово набувають загальноприйнятості: спочатку в межах невеличкої спільноти, потім - в масштабах держави, потім - у вимірі міжнародного співтовариства.

Більшість із цих загальних норм ввійшла у міжнародний документ - Декларацію прав людини.

Це такі норми та права: свобода пересування, право на власність, заборона на катування, справедливий та рівний суд, відсутність дискримінації щодо статі та раси, фізична безпека, свобода слова й права на асоціацію, право на мінімальний рівень освіти, право на участь у політичному житті суспільства, право на мінімальний прожитковий рівень.

Теж саме відбувається і в сфері міжнародного бізнесу. Заборона на обман, підробки, захист репутації, осуд протизаконних угод, відмивання “брудних” грошей й інші численні способи отримання прибутку поступово стають загальноприйнятими нормами. Ще два сторіччя тому багатьом здалося б нездійсненним побажання виключити катування із процедури допиту, а зараз ця норма закріплена законодавством багатьох країн. Також і заклики окремих груп бізнесменів зробити чесний бізнес правилом, а не винятком, ще сторіччя тому мали вигляд мрії ідеалістів, а зараз цей принцип широко стає моральною нормою, його захист передбачений громадянським правом багатьох країн та у міжнародних угодах. Важливо підкреслити саме цю сторону справи.

Моральні заклики, які приймаються суспільством з практичних міркувань, рано чи пізно набувають форми права, яке захищене санкціями, а не тільки моральним осудом порушників. Порушувати їх стає невигідним економічно.

Отже, які б довільні норми не складалися в окремих країнах, рано чи пізно ті підприємці, які не бажають визнати офіційні зразки поведінки на міжнародному ринку, будуть просто вигнані. Але й в самих країнах неминучий рух в тому ж напрямку.

...