Динаміка форм візуальної репрезентації (естетичний аспект)

Осмислення естетичного аспекту візуальної репрезентації. Особливості її динаміки в класичній, модерністській і постмодерністській візуально-культурних парадигмах. Дослідницька проекція своєрідності її історичних форм на еволюцію візуальних моделей.

Рубрика Этика и эстетика
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 16.10.2013
Размер файла 27,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Динаміка форм візуальної репрезентації (естетичний аспект)

Пушонкова Оксана Анатоліївна

Анотація

естетичний візуальний репрезентація

Пушонкова О.А. Динаміка форм візуальної репрезентації (естетичний аспект). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.08. - естетика. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, - Київ, 2006.

Дисертацію присвячено філософсько-теоретичному осмисленню естетичного аспекту візуальної репрезентації. Зроблено спробу розкрити особливості її динаміки в класичній, модерністській і постмодерністській візуально-культурних парадигмах. Здійснено дослідницьку проекцію своєрідності її історичних форм на еволюцію візуальних моделей: онтологічної, класичної (дихотомічної), некласичної (природничо-наукової, або абстрактної) і постнекласичної (синергетичної).

Проведено цілісний і системний аналіз розширення смислового змісту класичної візуальної репрезентації, що передбачає включення таких понять як „сприйняття”, „візуальне мислення”, „гештальт”.

Доведено, що радикальна відмова від традиційної онтології в сучасних дослідженнях візуальної репрезентації, глобальний поворот від центрації уваги на статиці до фокусування її на динаміці визначають способи естетичної інтерпретації в єдності досвіду візуального і метафізичного. Виявлено екзистенційну роль бачення в побудові онтології рухливої рівноваги.

Ключові слова: візуальна репрезентація, естетична інтерпретація, естетичне сприйняття, візуальне мислення, онтологія художнього бачення, гештальт.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Однією зі складових загальної культури, що тенденціями свого розвитку визначає духовний стан людини, є культура візуальна. В епоху глобальної трансформації комунікації візуальні засоби подання інформації визнаються як найкращі. Їх перевагою є компактність і чуттєва переконливість. „Книжну цивілізацію” Гутенберга, безпосередньо пов'язану з логічним, абстрактним мисленням, заміщає „цивілізація бачення”. Візуалізацію пост-культури, як процес подвоєння культурного середовища, без перебільшення можна визначити як істотну зміну соціального буття, пізнавальних стратегій і особистісного Універсуму людини. Поступова „агонія реальності” в багатополярному світі зумовлює процес, який В. Бичков визначає як глобальну сутнісну візуальну естетизацію свідомості.

Глобальне зрушення від центрації уваги на статиці до фокусування її на динаміці обумовлює поступову втрату онтології зору в міру того, як матеріальність перестає бути носієм духовності. Криза парадигми відображення призводить до зникнення „мистецтва бачення” і епістемологічної та естетичної проблематизації візуальної репрезентації, традиційне розуміння якої пов'язане насамперед із відображенням.

Розширення смислового змісту візуальної репрезентації потребує синтезу різних дослідницьких стратегій у її розумінні. В умовах релятивізації жорстких стандартів пізнання і діяльності значущості набувають питання визначення її соціокультурних детермінант, зв'язку з візуальним мисленням, теорією гештальту, що утворює проблемне поле для дослідження своєрідності динаміки її історичних форм у сучасних візуальних моделях.

Останнє є підставою для визнання та визначення актуальності проблеми онтології візуального мислення, оскільки вона має об'єктивно-предметне світоглядне підґрунтя - „Людина - Світ”.

Це питання в науковій літературі практично не висвітлено. Маємо підстави говорити лише про різні методології, які застосовуються до розгляду специфіки окремих історичних форм візуальної репрезентації.

Інтерес викликає стратегія культурно-історичного дослідження, яка дає змогу об'єднати „внутрішній” і „зовнішній” підходи до культури і психіки, що домінують у сучасному дискурсі. Багато зробили для створення нової методології Дж. Брунер, Л. Виготський, М. Коул, О. Леонтьєв, О. Лурія, С. Скрібнер. На особливу увагу заслуговує концепція М. Вартофського, який одним із перших увів у філософську літературу поняття „модельне відношення” і розглянув його в контексті багатьох сфер людської діяльності, однією з яких є мистецтво. Епістемологічній проблематиці модельного відношення присвячено праці В. Звігляніча, В. Лекторського, В. Панова та ін. Зі свого боку, дослідження культурно-екзистенційних вимірів пізнавального процесу С. Аверінцевим, Л. Васильєвим, А. Гурєвичем, В. Жуковським, Е. Ільєнковим, С. Кримським, А. Михайловим, Д. Півоваровим, В. Розіним, Р. Рорті створюють фундамент для філософсько-естетичного узагальнення проблеми.

У дослідженні питання сучасна українська думка посідає особливе місце, оскільки вітчизняна філософія від своїх початків має екзистенційно-ціннісне спрямування. Створенню необхідних передумов для вивчення проблеми динаміки історичних форм візуальної репрезентації послужили ґрунтовні досягнення Ю. Бородая, М. Бровка, Е. Бистрицького, О. Бурової, Д. Говоруна, Т. Гуменюк, А. Канарського, О. Лановенка, Л. Левчук, Ю. Легенького, В. Личковаха, В. Малахова, Г. Мєднікової, О. Оніщенко, Т. Орлової, В. Панченко, О. Петрової, О. Соболь, А. Шевченко, Р. Шульги, у науковій творчості яких мистецтво розглядається як специфічний вид духовно-практичного освоєння світу, як історичне явище, де фіксуються і зберігаються досягнення соціального досвіду людства.

Лінія зв'язку зі спадщиною класики, у якій стверджується самоцінність візуального (Платон, Арістотель, Леонардо да Вінчі, Лессінг, Шеллінг, Гете, Гегель), але ж із ретельним врахуванням змін у сучасних візуальних парадигмах, прослідковується у працях філософів, естетиків та мистецтвознавців В. Арсланова, Є. Басіна, П. Гайденко, А. Доброхотова, О. Казіна, М. Ліфшица, О. Лосєва, Д. Лукача, В.-Т. Мітчелла, Н. Маньковської, Г. Недошивіна, А. Павленка, В. Петрова-Стромського, В. Самохіна, Д. Сілічева, В. Татаркевича, В. Фаворського, П. Флоренського, М. Ямпольського та ін.

Зміни в науковій картині світу суттєво трансформують класичну візуально-культурну парадигму й актуалізують питання визначення природи візуального мислення, що досліджується у контексті загальної теорії сприйняття в концепціях В. Барабанщикова, Дж. Гібсона, А. Запорожця, В. Зінченко, О. Леонтьєва, А. Логвіненко, Б. Ломова, В. Петренка, І. Рока, С. Рубінштейна, В. Століна. Дані психології візуального сприйняття активно інтерпретовано в мистецтвознавчих дослідженнях Н. Волковим, В. Власовим, Л. Глазичевим, Н. Дмитрієвою, В. Лебедєвим, Я. Пастернаком, Б. Раушенбахом, Н. Успенським, О. Шило та ін., у сфері дизайну П. Родькіним, В. Семкіним, С. Сєровим. Кардинально важливими в контексті розглядуваної проблеми є ідеї Е. Білоногової і Д. Леонтьєва.

Значний теоретичний потенціал щодо динаміки форм репрезентації містить теорія гештальту. Імпліцитно виникнувши в межах структурної та прагматичної психології, вона формулюється на візуальному матеріалі представниками конфігураціонізму Ф. Брентано, М. Вертхеймером, В. Кьолером, К. Коффкою і, відносно гештальту в естетиці, Р. Арнхеймом, Е. Зігфельдом, Ф. Огденом, В. Ловенфельдом та ін.

Надзвичайно цінні й важливі дослідження теоретичних передумов авангардистських форм візуальної репрезентації демонструють праці відомих філософів, естетиків і мистецтвознавців А. Бергсона, Г. Вьольфліна, А. Гільдебранда, М. Дворжака, Г. Зедльмайра, Е. Кассірера, Г. Кашніца, С. Лангер, Е. Панофського, А. Рігля, К. Фідлера, А. Шмарзова.

Вагомим підґрунтям для реалізації мети дослідження стали погляди представників різноманітних західних філософських шкіл Т. Адорно, Р. Барта, В. Беньяміна, Ж. Бодрійяра, П. Вірільо, Б. Вісса, Ф. Гваттарі, Е. Гомбріха, Ж. Дельоза, С. Зонтаг, П. Козловські, К. Леві-Стросса, С. Леша, Ж.-Ф. Ліотара, М. Маклюена, М. Фуко, в яких осмислюються та узагальнюються зміни форм презентації мистецтва, засобів і прийомів його впливу на особистість, особливості постмодерністського світобачення.

Питання визначення онтологічного статусу візуальної репрезентації потребує звернення до різних дослідницьких стратегій: онтологічної (М. Ліфшиц, О. Лосєв, Д. Лукач), герменевтично-феноменологічної (Г.- Г. Гадамер, М. Гайдеггер, Е. Гуссерль, М. Мерло-Понті), постпозитивістської (Н. Брайсон, Н. Гудмен, Дж. Нельсон), постструктуралістської (Ж. Дерріда У. Еко, Д. Прециозі) тощо.

Поширення методології синергетики на ділянку цілісної культури, зокрема культури візуальної, фіксуємо у працях В. Аршинова, В. Буданова, Т. Григорьєвої, А. Грякалова, К. Делокарова, М. Кагана, Л. Кіященко, В. Моісеєва та ін. Важливі питання онтології віртуальності намагаються вирішити А. Костіна, М. Кузнецов, Ю. Легенький, М. Носов, М. Опенков, А. Севальников, С. Хоружий.

Діалогічну сутність сучасного мистецтва, що визначається новою ідентичністю людини полікультурного середовища і особливою природою візуального мислення, висвітлюють дотичні до нашого дослідження праці М. Бахтіна, В. Бичкова, В. Бранського, О. Лосєва, М. Мамардашвілі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в контексті інтегрованої програми наукових досліджень Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.

Об'єкт дослідження - форми візуальної репрезентації в єдності її внутрішніх і зовнішніх аспектів.

Предмет дослідження - естетичні засади динаміки форм візуальної репрезентації.

Мета дисертаційного дослідження полягає у філософсько-естетичному аналізі явища візуальної репрезентації в історичній ретроспективі, у розширенні проблемно-дослідного поля сучасних естетико-філософських розвідок візуальної репрезентації.

Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

визначити своєрідність онтологічної моделі візуальної репрезентації;

з'ясувати сутність класичної моделі візуальної репрезентації в універсалістських синтезах німецької класичної філософії;

проаналізувати розширення смислового змісту концепту репрезентації в некласичній філософії;

дослідити перцептивно-когнітивні аспекти візуального мислення;

обґрунтувати необхідність застосування принципу гештальту до проблеми динаміки форм візуальної репрезентації;

розкрити теоретичні передумови авангардистських форм візуальної репрезентації;

розглянути стратегії візуального мислення в умовах трансформації міметичного принципу;

виявити естетичні аспекти візуальної репрезентації в умовах радикальної плюралізації і виникнення таких форм мистецтва, які раніше не належали сфері естетико-художнього.

Теоретико-методологічною основою дослідження є філософсько-естетичні узагальнення в єдності з мистецтвознавчими принципами, усвідомлення значущості саме естетичних підходів до розуміння перцептивно-когнітивних процесів, відмова від логоцентризму у тлумаченні мислення, визнання повноцінності різних форм людської свідомості. Основою дисертації є такі методи: історико-хронологічний, компаративний, теоретичного моделювання. Багатоаспектність об'єкта дослідження зумовила необхідність звернення до філософських, культурологічних, естетичних, психологічних, мистецтвознавчих джерел.

Наукова новизна полягає у цілісному і системному аналізі феномену візуальної репрезентації, його естетико-філософському обґрунтуванні й розширенні смислового змісту, що дозволяє визначити особливості динаміки її історичних форм у сучасних візуальних парадигмах і характер зв'язку із класичним візуальним дискурсом.

Наукову новизну одержаних результатів розкрито в ряді положень, які виносяться на захист, а саме:

- осмислено своєрідність онтологічної моделі візуальної репрезентації, збіг динаміки якої із сутністю речей і самовідкриття реальності в пасивному спогляданні слугують джерелом онтології візуального мислення, що є основою для її поступової трансформації в класичну (дихотомічну) модель;

- з'ясовано сутність класичної моделі візуальної репрезентації і причини включення концепцій Канта і Гегеля у предметне поле структуралістських і семіотичних досліджень, які відрізняються суб'єктивізмом і абстрактним розумінням художнього зору;

- представлено цілісний аналіз некласичної інтерпретації феномена візуальної репрезентації як модельного відношення і способу діяльності, що передбачає включення таких понять, як „сприйняття”, „візуальне мислення”, „гештальт”;

- досліджено визначальну роль перцептивно-когнітивних аспектів візуального мислення в побудові сучасних візуальних моделей, що втілюють ідею онтологізації становлення, візуального мислення як способу буття реальності;

- обґрунтовано необхідність застосування принципу гештальту в його розумінні як структури і процесу, конфігурації і духовної тотальності до вивчення динаміки форм візуальної репрезентації;

- проаналізовано теоретичні концепції авангардистських форм візуальної репрезентації від оптичного суб'єктивізму до сучасних динамічних комплексів, зв'язок тотального розщеплення оптичності і дотичності не тільки з трансформацією міметичного принципу, а й з формальним розумінням художнього зору і практики як джерела ілюзорної візуальної репрезентації;

- досліджено особливості стратегій візуального мислення в процесі еволюції принципу колажу (від деформації до фрагментації (перцептивної і смислової)) від рефлексії (орієнтованої на імпліцитне) до трансфлексії (орієнтованої на потенційне);

- з'ясовано сутність постнекласичної моделі візуальної репрезентації в естетиці фрагмента, симулякра, енвайронмента, її фрактальний характер, що потребує актуалізації екзистенційної ролі бачення для поєднання візуального і метафізичного в єдиній гармонійно-динамічній цілісності.

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в поглибленні та розширенні уявлень про процеси естетичного сприймання з точки зору становлення історичних форм візуальної репрезентації і визначення природи і специфіки візуального мислення; у побудові стратегій розуміння і тлумачення творів класичного і сучасного мистецтва, які належать різним епохам і напрямам; у поповненні знань про діалогічні можливості культури і, зокрема, у вирішенні проблеми самоактуалізації особистості в ситуації ціннісної кризи. Знання особливостей динаміки історичних форм візуальної репрезентації може слугувати певною мірою моделлю для футурологічних проектувань тенденцій розвитку візуального мистецтва, процесів візуалізації в сучасній культурі. Матеріали дисертації доцільно використовувати в розробці курсів та спецкурсів з естетики, теорії та історії культури, психології творчості, у подальших дослідженнях феномену візуальної репрезентації на межі філософії, психології, естетики, мистецтвознавства.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки роботи пройшли апробацію в 10 (десяти) авторських публікаціях, з них 4 (чотири) - у фахових виданнях, у виступах та тезах наукових доповідей на 4 (чотирьох) науково-практичних конференціях: Міжвузівській науково-методичній конференції „Філософські, культурологічні, релігієзнавчі аспекти осмислення сучасного світу та їх науково-практичне значення” ? Запоріжжя, 2003; Міжнародній науковій конференції „Міфологічний простір і час у сучасній культурі” ? Київ, 2003; ІV Міжнародній конференції „Реклама і дизайн ХХІ сторіччя. Наука, освіта, бізнес” ? Київ, 2003; Міжнародній науковій конференції „Людина - світ - культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних та релігієзнавчих досліджень” ? Київ, 2004. Матеріали дисертації впроваджувалися під час лекційних занять на обласних семінарах, творчих групах у Центрі художньо-естетичного розвитку особистості в Черкаському обласному інституті післядипломної освіти педагогічних працівників.

Структура дисертації визначається метою і завданнями дослідження, логікою викладу наукового матеріалу, методологією його структурування. Робота складається зі вступу, трьох розділів (вісім підрозділів), висновків та списку використаних джерел (228 найменувань). Повний обсяг дисертації - 186 сторінок (основна частина - 169 сторінок).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, висвітлено ступінь розробленості проблеми, охарактеризовано концептуально-методологічну базу дослідження, сформульовано його мету, завдання та новизну отриманих результатів, показано науково-практичну значущість роботи, перелічені форми апробації.

У першому розділі „Теоретико-методологічні засади історичних форм візуальної репрезентації”, який складається з трьох підрозділів, закладено основу для досягнення основної мети дослідження. Узагальнення та систематизація існуючого досвіду дає можливість окреслити своєрідність історичних форм візуальної репрезентації як основу для визначення динамічних аспектів найбільш розповсюджених візуальних моделей.

У підрозділі 1.1 „Онтологічна модель візуальної репрезентації” виявлено специфіку історичної форми візуальної репрезентації, у якій антична естетика буття слугує джерелом онтології візуального мислення.

В античності репрезентація -„речовинна копія” поступово набуває особистісних рис, але не пориває зв'язку з перцептивним полем. Смислова динаміка образу збігається із сутністю речей. Бачення детерміноване факторами ззовні: річчю або її ідеальним прообразом. Світ відкривається безпосередньо у пасивному спогляданні Душі, Розуму і у добу середньовіччя - Світла - Блага.

Розуміння діяльності споглядання в середні віки як untas legere (розрізнення зсередини) в епоху Відродження перетворюється в сакралізацію самої діяльності, у якій людина - центр Всесвіту, а людське око - центр цього центру (Леонардо да Вінчі). Зародки нової онтології представлені у М. Кузанського і Дж. Бруно, в концепціях яких зникає ієрархічно впорядкований Космос субстанцій. Просторовий образ світу і, відповідно, оптичний центр стають відносними. Одухотворений Всесвіт ще „йде назустріч”, духовна безпосередність зримості розкривається у мистецтві споглядання, але психічний континуум вже включає внутрішній час, у розгортанні якого недовтілена матерія перетворюється в цілість діяльністю візуального мислення. Суб'єктивність розвивається із ускладненням форм опосередкування, що обумовлює появу дихотомічної моделі візуальної репрезентації.

У підрозділі 1.2 „Візуальна репрезентація у німецькій класичній естетиці” презентовано сутність ідеї творчого моделювання механізму мислення.

„Криза Великої теорії” (В. Татаркевич) поступово призводить до розуміння канонів репрезентації як „скам'янілих структур”, а не способу вираження Абсолюту. Передчуття появи нових способів осягнення дійсності демонструє концепція пластичного мислення представника естетики Просвітництва Г. Лессінга, на думку якого „поетична ілюзія” може „оживити” механічний світ.

Важливими здобутками німецької класики є розуміння зору як продукту реальності, що саморозвивається і породжує способи свого відображення, і внутрішньої сутності речі як процесу її творення. У Гете конкретна зримість позбавлена статичності, з'єднана з часом, розвитком, становленням, історією. Зберігається образність і безпосередність візуального мислення, „видимість” чергується з „сліпотою” занурення предмета у внутрішній світ душі.

Засобами духовно-чуттєвого зв'язку Людини зі Світом у дихотомічній моделі є Уява і Розум. Синтези німецької класики розглянуто у контексті дослідження як інтегральні способи світобачення, що враховують усю специфіку таїнства спілкування з мистецтвом, підкреслюючи не тільки його візуально-образну природу, але й ціннісну ієрархічність і глибинну автентичність.

Але проблема людини поступово стає предметом позитивних наук, що є приводом для подальших трактувань поглядів Канта і Гегеля у смисловому полі позитивізму і семіотики, як предтеч розділення оптичного і дотичного в художньому зорі, його абстрактного розуміння. Відбувається переорієнтація на найбільш розвинуту модель природничо-наукового пізнання.

У підрозділі 1.3 „Репрезентація як модельне відношення і спосіб діяльності” досліджено зв'язок змін у картині світу, що втрачає наочний характер із змінами в масштабі художнього бачення, яке від субстанційно - всезагального „виміру” дійсності переходить до індивідуально-конкретного. Невід'ємними рисами нової естетичної методології стають психологізм і онтологізм. Час остаточно заперечує „статичний еквівалент внутрішнього життя” (А. Бергсон).

Наприкінці ХХ ст. „лінгвістичний імперіалізм” філософських концепцій змінюється утвердженням гаптичної процесуальності. Порушення режиму презентації протягом ХХ ст. створює умови для розуміння візуальної репрезентації як „підпори для уяви” і „обчислювального пристрою”, або призводить до її розчинення у в нерефлексованій сфері об'єкта. Опосередкування зникає як можливість, що потребує пошуку нових шляхів відновлення духовно-чуттєвого зв'язку Людини зі Світом.

Осягнення буття в усій його повноті включає розуміння візуальної репрезентації і як реактуалізації присутності і як смислового вираження, відображення і зображення, знаковості і символічності.

Дослідження візуальної репрезентації як динамічного явища, пов'язаного із історичними змінами у формах або способах людської діяльності, дає можливість говорити не про усталені моделі механічного відображення, а про взаємовідображення Людини і Світу у способах репрезентації, які включають як матеріальний репрезентант, так і схему дії з ним.

Репрезентація як „внутрішня реалія”(М. Вартофський) є водночас „активною співпрацею із саморозкриттям об'єкта” (Д. Гільдебранд), що слугує збереженню її естетичної специфіки.

Другий розділ „Онтологічні засади і культурно-історична обумовленість візуального мислення” складається з трьох підрозділів і присвячений онтологічному виміру візуального мислення, що обумовлено необхідністю утворення теоретичного поля для визначення особливостей динаміки форм візуальної репрезентації в естетиці фрагмента, симулякра і енвайронмента.

У підрозділі 2.1 „Перцептивно-когнітивні аспекти візуального мислення” доведено, що в умовах радикальної трансформації комунікації втрата зв'язку візуального мислення з осмисленим переживанням, з одухотворенням чуттєвості актуалізує питання дослідження його перцептивно-когнітивних механізмів.

Самоцінність візуального мислення передбачає єдність його понятійного характеру і перцептуального заснування (Р. Арнхейм), тому важливим його аспектом є розрізнення розумної чуттєвості і концептуального досвіду.

Відмова від традиційної онтології призводить до тотального панування чистої процесуальності концепції або перцепції, руйнування здатності цілісного осягнення дійсності. Споглядання поступається місцем інтелектуальному „декодуванню” або тактильному відношенню, відбувається ідентифікація зорового і рухового світів. Заміна структурного мислення серійним, відхід від лінгвоцентризму в тілесність є причиною візуалізації самого мислення, і, як наслідок, призводить до амодальності бачення, що передбачає включення синестезії та активної пам'яті. Потреба в особливому типі мислення виникає як прагнення актуалізувати в художньому баченні не тільки зорові відчуття, але й рухові (дотичні) та інтелектуальні компоненти.

Найбільш розповсюдженою оманою окулярцентризму є переконання щодо статичності зору, розуміння зорового акту як байдужого посередника між людиною та об'єктом, як константного процесу. Коли зір перетворюється у змінну величину, можемо говорити не про усталені канони, а про онтологізацію структури сприйняття, закономірності якого формує соціальний простір.

Ключовим показником сформованого „людського ока” у сприйнятті світу в усьому його розмаїтті є не саме вміння орієнтуватися на сенсорний еталон, а здатність до створення художнього зображення як матеріалізованого способу уяви і мислення формою, кольором, перспективою (П. Флоренський, М. Мамардашвілі, Я. Пастернак та ін.). Динамічні якості: жорсткість - гнучкість, стиснення - розширення, відкритість - замкненість, - є фундаментальними властивостями як зору, так і реальності. Тоді спосіб зображення стає способом бачення, а не формальним прийомом і, відповідно, способом буття реальності, відтворенням духу матерії, який є її внутрішньою формою. Природа зору слугує досягненню духовних завдань з метою пошуку нового бачення світу.

У підрозділі 2.2 „Теорія гештальту як методологія динамічного підходу до структури” особливу увагу приділено гештальт-теорії, яка є основою багатьох експериментальних досліджень мистецтва. Звернення до поняття гештальту пов'язане із вивченням динаміки перцептивних процесів і врахуванням розвитку мистецтва як сфери духовного, що включає розуміння тотальності як повноти буття, чого не визнає системно-структурна методологія.

Розуміння еволюції гештальту як динамічної структури яскраво демонструє порівняння лінзової і лазерно-голографічної парадигм, що є основою фрактальної естетики. Двомірний гештальт, динаміка якого побудована за принципом калейдоскопа, перетворюється в об'ємну, складну систему, в яку включається четвертий вимір - час (А. Бергсон).

Стратегії зору (оптична і дотична) вплітаються у стратегії художнього бачення, набуваючи духовного змісту через діалектичну взаємодію статики і динаміки, завершеного і незавершеного, необхідного і випадкового, кінцевого і безконечного, актуального і потенційного. У класичній парадигмі „ефект стискування” актуального осягає лише зір. Сьогодні потенційне перетворюється в актуальне в часовому розгортанні.

Еволюція принципа гештальту відбувається у напряму поступового руйнування предметного гештальту, внаслідок чого актуалізується його перцептивно-смислова динаміка, яка забезпечує контакт людини із внутрішньою і зовнішньою реальностями, відкритість зовнішньому світові, є втіленням єдності стратегій схоплення і конструювання. Відкривається онтологія немеханічної динамічної цілісності, гештальту як духовної тотальності і функціональної системи, в якій світ відкривається нами, але одночасно світ відкривається нам.

У підрозділі 2. 3 „Теоретичні передумови авангардистських форм візуальної репрезентації” розглянуто естетичні і мистецтвознавчі концепції, в яких презентовано пошук некласичних способів візуального осягнення цілісності світу. Дослідження дає змогу зробити висновок, що у формалістичних концепціях наприкінці ХІХ і протягом ХХ ст. природа розумної чуттєвості залишається статичною. Зорова цінність і смисл „застигли” в абстрактній протилежності. Виникають типи зору, на яких грунтуються полярні стильові принципи, що призводить до абсолютизації самої опозиції поза пошуками єдності.

Діалектичне розуміння художнього зору в концепціях Г. Зедльмайра, Г. Кашніца, іконології Е. Панофського не вирішує проблеми, поставленої формальною школою. Ідеально-реальний смисл зображення сприймає не просто „розумне” око, а „внутрішнє”, духовне, але суб'єктивістська інтерпретація знов призводить до того, що простір позбавлений художніх властивостей, перетворюючись у відбиток фізіологічних функцій суб'єкта.

Експансія візуальних форм наприкінці ХХ ст. стає причиною актуалізації ролі практики у дослідженні онтології художнього зору. Але відсутність абсолютно даного перетворює зоровий досвід в інтелектуальне „декодування” (Н. Брайсон, Н. Гудмен), призводить до його анаморфічного розуміння в динамічних комплексах, заснованих на ессенціальному відношенні (Д. Прециозі), і, згідно з пророцтвом В. Беньяміна, до руйнування „аури оптичного сприйняття” в сучасних арт-практиках. Бачення пов'язується з містифікацією дотично-зорових здібностей, тому розщеплення оптичного і дотичного зберігається.

Третій розділ „Динаміка форм репрезентації у сучасних візуально-культурних парадигмах” складається з двох підрозділів є в певному смислі конкретною апробацією отриманого в попередньому розділі загального уявлення про динаміку форм візуальної репрезентації від умов трансформації міметичного принципу до зміни принципів побудови візуально-гармонійної цілісності в естетиці фрагмента, симулякра і енвайронмента.

У підрозділі 3.1 „Трансформація міметичного принципу та стратегії візуального мислення” з'ясовано залежність ступеня ізоморфізму (деформація, фрагментація, „слід”) від способу сприйняття, що потребує врахування активної діяльності візуального мислення в єдності усіх його аспектів.

У модерністській парадигмі зміни у сприйнятті простору і часу відображено у мистецтві насамперед у сфері репрезентації. Зникає річ, як необхідна зовнішня опора для внутрішнього самозаглиблення, і репрезентація поступово інтегрується в суб'єктивність. Цілісність зору і бачення у стильових комплексах ХХ ст. замінюється образами пам'яті, визначальним стає контекст. Фізичне око відділяється від носія-людини, слугує цілям простої фіксації фактів або стає об'єктом експериментів.

У добу постмодернізму надмірність штучно створених знакових систем починає поглинати людське життя. Активне конструювання об'єктів, енвайронментів та подій дає змогу акцентувати увагу на реальній трансформації художнього об'єкта, як правило, вилученого зі звичного контексту.

Досвід постмодерністських візуальних деконструкцій свідчить про зниження інтегративної функції зору. Упроваджується „короткозорий” спосіб сприйняття „малими блоками”, що є відображенням структур лабіринтного типу і приреченням людини на „мультиперспективізм”, постійну зміну ракурсів бачення. Око перетворюється в особливий полівалентний орган, що зазнає дії „невидимих сил”, втілених у формі. Нівелюється поняття статики, оптичний зір поступово вилучається із структури бачення, візуальне мислення стає фрагментарним, асоціативним і вже не спирається на культурну традицію, „неявне знання”.

Угледіння предметності в хаосі (реалізація відчуттів у матеріалі) і хаосу у предметності (перехід матеріалу у відчуття) визначають стратегії візуального мислення, які будуються на єдності рефлексії, орієнтованої на те, що у предметі імпліцитно присутнє, і трансфлексії (некласичної рефлексії), орієнтованої на потенційне, те, що може виникнути. Практика трансфлексії орієнтована не на схоплення гештальту, а на асимптоматичне (непряме) наближення до нього, як вихід за межі зору і самого себе, зіткнення різних стратегій бачення. Незавершений гештальт перетворюється у процес його становлення.

У підрозділі 3.2 - „Шляхи нової візуальної гуманізації в естетиці фрагмента” - досліджено вихід нової онтології за межі класичного розуміння візуально-гармонійної цілісності. Бачення світу гетерогенним, мозаїчним, невизначеним, вимагає плюралістичної методології щодо сприйняття.

Шляхом подолання парадоксальності досвіду граничного в єдності візуального і метафізичного є Східна динамічна гармонія, як поступова фазова гармонізація Єдиного в нескінченних суб'єктивних варіаціях переживання, наближення до сталого Абсолюту.

У пошуках „істинної середини”, „живого центру” твору актуалізується екзистенційна роль бачення, що дає змогу встановити зв'язки між явищами, які раніше здавалися протилежними, несумісними і належали до різних „полюсів”: чуттєве - раціональне, свідоме - несвідоме, фрагментарне - цілісне тощо.

У сучасному світі пост-культури гармонізація з Універсумом нерідко відбувається через об'єктну або процесуальну дисгармонію. Сьогодні завдання людини полягає у відновленні зв'язаності зорового досвіду, представленого в його фундаментальних протилежностях зовнішнього і внутрішнього, осмислити час як паттерн розрізнення минулого-теперішнього-майбутнього та усвідомити цей паттерн як єдність, як гештальт.

Екзистенційно-ціннісне спрямування вітчизняної естетики відображує сучасну тенденцію відмови від емпіричного трактування ока, потребу в чуттєво-образному, духовно-релігійному усвідомленні буття.

Фрактальний характер постнекласичної візуальної моделі, що є втіленням своєрідної поліфонічної єдності попередніх історичних форм візуальної репрезентації, утверджує цілісність і наступність зв'язку класичної, модерністської і постмодерністської візуально-культурних парадигм.

У Висновках узагальнені основні результати дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи.

1. Своєрідність історичних форм візуальної репрезентації фіксується в онтологічній, класичній (дихотомічній), некласичній (природничо-науковій, або абстрактній) і постнекласичній (синергетичній) моделях. Онтологічна модель, що детермінована факторами ззовні (матеріальна річ, ідеальний прообраз) і пов'язана із саморозкриттям реальності в пасивному спогляданні, слугує джерелом онтології візуального мислення в класичній (дихотомічній) моделі;

2. Візуальна репрезентація в синтезах німецької класики, в яких утверджується спонтанно-творча природа свідомості, є засобом духовно-чуттєвого зв'язку Людини зі Світом. Гносеологічний розподіл на суб'єкт і об'єкт, екстрапольований на мистецтво, стає провісником зникнення духовного і онтологічно вкоріненого у світі ока. Відбувається поступова переорієнтація на абстрактний стиль мислення, що відмовляється від категорії цілісності, внаслідок чого із візуальної моделі елімінуються усі особистісні і культурно-історичні інтенції свідомості.

3. У некласичній філософії актуалізується необхідність встановлення меж між епістемологічним реалізмом і естетичним. Утверджується зв'язок візуальної моделі як з відображенням, так і з діяльністю, практикою, що дає змогу утвердити погляд на репрезентацію як самоцінне і самодостатнє явище в діалектичному співвідношенні з постійно мінливою дійсністю, завдяки якій воно також змінюється, збагачується, є запорукою як його релятивності, так і аподиктичності.

4. Завдання відновлення органічності й цілісності сприйняття, в якому безпосередньо відкривається реальність, потребує включення в контекст дослідження концепту візуального мислення. Взаємовплив перцептивних механізмів і когнітивних структур, а також вплив соціального простору на їхнє формування дає змогу виявити специфіку розумної чуттєвості на відміну від концептуального досвіду. Розуміння візуального мислення не як постійної величини, геометричної проекції на сітківку ока, а як способу буття реальності дає змогу об'єднати протилежності внутрішнього - зовнішнього в динамічній цілісності зв'язку Людини зі Світом, зберегти його естетичну специфіку в неподільності дискретного і континуального.

5. Еволюція принципу гештальту у візуально-культурних парадигмах відображує такі тенденції: поступовий рух від актуального (стиск, згорнення) до потенційного (розгортання, яке сьогодні стає актуальним); рух від візуальної динаміки перцептивного гештальту, який „накладається” на реальність (або утворює незалежний перцепт), до смислової динаміки, яку моделює механізм мислення. Цей неперервний процес фіксується у візуальних моделях: ціле є рівним сумі частин; ціле є більшим суми частин; ціле є якісно іншим, ніж сума частин; і, нарешті, ціле у процесі формування видозмінює частини.

6. Тотальне розщеплення оптичного і дотичного в концепціях, що слугують теоретичними предтечами авангардистських форм бачення, пов'язане не стільки з трансформацією міметичного принципу, скільки з формальним розумінням художнього зору і практики, як джерела ілюзорної репрезентації. Утвердження візуальної репрезентації як функції цілісної людини, а не її містифікованих дотично-зорових здібностей дає змогу запобігти суб'єктивістського трактування художнього зору і побачити її відображення в реальних властивостях і об'єктивних зв'язках.

7. Трансформацію міметичного принципу можна прослідкувати у двох генеральних лініях: „органічне - механічне - віртуальне” та „образ - символ - знак - симулякр - динамічний комплекс”, у яких презентовані зміни уявлень про реальність і способів її відображення. Протягом ХХ ст. вибудовуються стратегії візуального мислення від рефлексії (орієнтація на імпліцитне, те, що приховане), до трансфлексії (орієнтація на потенційне, те, що може виникнути), до їхньої динамічної взаємодії в досвіді граничного. Синергетично-системне мислення є основою для розуміння фрактального (перехідного) характеру постнекласичної візуальної моделі.

8. Пошук шляхів візуально-гармонійної цілісності в умовах онтологічної і екзистенційної дисгармонії відбувається за рахунок розвинутої суб'єктивності людини, мобільності її психіки, здатності самостійно вибирати стратегію мислення, що робить можливою зміну способів самоідентифікації. Сьогодні синергетичне ускладнення класичної моделі візуальної репрезентації слугує збереженню цілісності, автентичності і духовної безпосередності зв'язку Людини з Універсумом.

Формування здатності до творчого самовизначення світосприйняття людини в ситуації ціннісної кризи потребує нових способів самоідентифікації, що утворює проблемне поле для подальших досліджень.

Основні положення дисертації представлено у публікаціях

1. Пушонкова О.А. Феномен сприйняття: пошук загальнофілософських засад // Вісник Черкаського університету. Серія: філософія. - Черкаси, 2002. - Випуск 40. - С. 65 - 72.

2. Пушонкова О.А. Візуальне сприйняття: нове мистецтво і нова наука // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя: ЗДІА, 2003. - Випуск 14. - С. 138 - 146.

3. Пушонкова О.А. Естетика фрагмента у візуально-культурних парадигмах ХХ століття // Вісник Черкаського університету. Серія: філософія. - Черкаси, 2003. - Випуск 51. - С.108 - 117.

4. Пушонкова О.А. Криза репрезентації у візуальних мистецтвах у контексті теоретичної спадщини І. Канта // Вісник Черкаського університету. Серія: філософія. - Черкаси, 2004. - Випуск 56. - С. 80 - 88.

5. Пушонкова О.А. Візуальне мислення у контексті культурно-історичного підходу // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. - Харків: ХДАДМ, 2003. - № 1. - С. 3 - 10.

6. Пушонкова О.А. Трансцендентність як методологічний принцип психологічного впливу на людину // Феноменологія щирості: Збірник матеріалів конференції. - Вінниця: Поділля - 2000, 2002. - С. 97 - 106.

7. Пушонкова О.А. Культурно-історична обумовленість репрезентації кольору // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. - Харків: ХДАДМ, 2002. - № 5. - С. 51 - 62.

8. Пушонкова О.А. Колірна інформація у предметно-просторовому середовищі // Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-методичної конференції „Дизайн-освіта 2003: досвід, проблеми, перспективи” (24 - 28 березня 2003 р.) - Харків: ХДАДМ, 2003. - С. 234 - 238.

9. Пушонкова О.А. Криза репрезентації у візуальних мистецтвах в контексті універсалістських синтезів класичної доби // Людина - Світ - Культура (Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень): Матеріали Міжнародної наукової конференції 20 - 21 квітня. - Київ, 2004. - С. 519 - 520.

10. Пушонкова О.А. „Вічна формула життя” у контексті вчення І. Гете про кольори // Міфологічний простір і час у сучасній культурі: Матеріали міжнародної наукової конференції 12 - 13 грудня 2003 року. Частина 2. - Київ, 2003. - С. 30 - 32.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Поняття та особливості естетичного виховання дітей молодшого шкільного віку. Експериментальне дослідження ролі ігрової діяльності в навчанні учнів. Зміст роботи викладача з виховання школярів за допомогою дидактичних ігор в школі на уроках музики.

    курсовая работа [59,5 K], добавлен 05.04.2015

  • История создания и анализ развития форм маленького черного платья Коко Шанель и его функциональных элементов за период 60-х - 80-х годов ХХ века. Разработка эскизов авторских моделей одежды новых форм, фактур и оригинального конструктивного решения.

    реферат [123,5 K], добавлен 07.12.2010

  • Естетична діяльність і сфери її проявів в сучасному суспільстві. Мистецтво як соціальний та культурний феномен, художній образ та художнє сприйняття дійсності. Провідні стилі класичного та некласичного мистецтва, їх значення. Мода як феномен культури.

    контрольная работа [79,4 K], добавлен 19.03.2015

  • Формирование имиджа и профессиональной культуры делового человека. Общепринятые формы делового общения в труде менеджеров, юристов, рейтеров: беседы, совещания, собрания, переговоры, конференции, встречи. Рассмотрение форм и правил делового общения.

    контрольная работа [43,0 K], добавлен 29.09.2014

  • Ціннісне ставлення людини до дійсності як предмет естетики. Функції естетики в сучасному суспільстві. Структура естетичного знання. Естетичне та його основні форми. Виникнення, соціальна сутність і основні правила етикету. Специфіка естетичного виховання.

    реферат [39,7 K], добавлен 25.03.2011

  • Виникнення естетики як вчення. Історія естетики у власному значенні. Становлення естетики. Розвиток естетичного вчення. Роль мистецтва, його функції. Історичний процес становлення і розвитку естетичної думки. Художньо-практична орієнтація естетики.

    дипломная работа [35,8 K], добавлен 06.02.2009

  • Загальна характеристика дипломатичних прийомів як загальноприйнятих і найбільш поширених форм зовнішньополітичної діяльності урядів, бізнесменів і дипломатів. Організація ресторанного обслуговування прийомів. Аналіз меню для дипломатичного прийому.

    реферат [837,3 K], добавлен 10.02.2011

  • Поняття та особливості усного спілкування. Розгляд індивідуальних форм фахового спілкування: стратегія поведінки під час ділової бесіди та етикет телефонної розмови. Збори, нарада як форми прийняття колективного рішення. Правила ведення дискусії.

    презентация [6,9 M], добавлен 25.04.2014

  • Поняття етики як науки, її сутність і особливості, місце та значення в сучасному суспільстві. Історія становлення та розвитку вітчизняної етичної думки, її видатні представники. Сутність філософії діалогічного напрямку, вклад в її розвиток Ролана Барта.

    контрольная работа [36,2 K], добавлен 07.04.2009

  • Формування екзистенціалізму в російській та німецькій філософії, його популярність в Європі піся другої світової війни. Причини поступового перетворення на найпопулярнішу серед європейської інтелігенції філософсько-етичну, естетико-психологічну систему.

    реферат [30,0 K], добавлен 25.04.2010

  • Различные трактовки понятия "любовь": библейское, философское, этическое, в соответствии с толковыми словарями Даля и Соловьева. Сложность и диалектическая многоплановость любви, классификация ее форм. Любовь как смысл жизни, одно из самых сильных чувств.

    презентация [9,8 M], добавлен 11.12.2010

  • Виховна і декоративна функція мистецтва готичної епохи, його місце і роль в середньовічній церкві і середньовічному суспільстві. Розвиток уявлення про мистецтво як естетичної цінності у готичний період, погляди на красу предметів, художню якість речі.

    реферат [27,0 K], добавлен 07.10.2010

  • Мораль как одна из форм общественного сознания. Императивность как специфическая черта морали, ее регулятивная функция. Оценочность морали. Описание основных функций морали. Компоненты системы моральной регуляции. Соотношение ценностей и моральных норм.

    реферат [12,4 K], добавлен 07.12.2009

  • Різноманіття загальнолюдських аспектів освоєння світу. Помилкове ототожнення естетичних та художніх проявів в творчій діяльності людини. Визначення відмінності естетичних переживань від фізіологічних. Вплив вікової градації людини на її художній смак.

    реферат [27,6 K], добавлен 31.01.2012

  • Природа и искусство - две основные движущие силы мира. Проблема происхождения искусства: идея мимезиса Аристотеля, трудовая теория К. Маркса. Взаимосвязь искусства и других форм ценностного сознания. Искусство в эпоху научно-технического прогресса.

    реферат [35,5 K], добавлен 07.04.2010

  • Деловое общение как необходимая часть человеческой жизни, важнейший вид отношений с другими людьми, анализ разновидностей. Общая характеристика форм выражения делового имиджа. Знакомство с основными особенностями общения в профессиональном коллективе.

    реферат [51,1 K], добавлен 10.12.2013

  • Содержание понятия "власть". Классификация пяти основных форм власти по Д. Френч и Б. Рэйвен. Трактовка терминов "свобода, ответственность". Анализ приказа и подчинения. Пути установления властеотношения. Автономно признанная и управомоченная власть.

    контрольная работа [24,3 K], добавлен 22.07.2015

  • Основные особенности и черты официально-делового стиля. Структура и пример делового письма и приказа. Соотношение устной и письменной форм. Деловая беседа по телефону. Манипуляции сознанием и язык рекламы. Виды слушания: рефлексивное и нерефлексивное.

    презентация [19,9 K], добавлен 05.04.2013

  • Мораль як одна із форм духовного життя та один з універсальних способів соціальної регуляції. Передумови виникнення моралі та її форми. Походження термінів "мораль" і "моральність" та їх соціальне значення. Співвідношення між мораллю та моральністю.

    реферат [23,1 K], добавлен 20.10.2010

  • Культура спілкування подружжя в сім'ї. Моральні принципи як підґрунтя етики сімейних взаємин. Залежність від родини характеру і глибини естетичного освоєння світу дитиною. Навчання дітей етикету в сім'ї та школі. Культурний рівень взаємин батьків і дітей.

    реферат [149,7 K], добавлен 19.03.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.